Рішення

від 06.02.2024 по справі 201/8094/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/8094/23

Провадження № 2/201/367/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

з секретарем судового засідання Галко С.Д.

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 13 липня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, в якій позивач просить суд стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» та ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти (заробітну плату) в розмірі 13381364, 955 грн. та судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15 жовтня 2014 року між ПрАТ «Телесистеми України» та ОСОБА_2 було укладено контракт з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України».

Відповідно до п.1.1. Контракту з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за цим Контрактом Генеральний директор зобов`язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) Товариством, здійснювати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна Товариства, а Наглядова рада Товариства зобов`язується створювати необхідні умови для роботи Генерального директора.

Відповідно до п.3.1. Контракту з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом Генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата в розмірі еквіваленту 12 300 доларів США до сплати всіх податків та зборів, що на день цього Контракту дорівнює 159 302,95 грн., виходячи з курсу НБУ 12,951459 грн/дол США. Заробітна плата нараховується та виплачується в гривнях по курсу НБУ на день проведення розрахунків. Відповідно до відомостей, що вказані на сайті (opendatabot.ua), ОСОБА_2 займав посаду Генерального директора ПрАТ «Телесистеми України» до 30 жовтня 2019 року.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19 липня 1997 року перебувають у шлюбі, а тому заробітна плата ОСОБА_2 , яка вказана в контракті з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України» від 15 жовтня 2014 року, за весь час дії трудового контракту, є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак, будучи у шлюбі з ОСОБА_2 , вона не отримувала заробітну плату, яка повинна була бути виплачена ПрАТ «Телесистеми України» на користь ОСОБА_2 , згідно умов Контракту з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України» від 15 жовтня 2014 року за весь час дії трудового контракту. Вказані кошти не були направлені до сімейного бюджету подружжя ОСОБА_3 . При цьому, за період сімейного життя, ОСОБА_2 не повідомляв ОСОБА_1 , про розмір своєї заробітної плати. Про умови оплати праці ОСОБА_4 дізналась випадково, віднайшовши наприкінці червня 2023 року копію контракту.

Так як заробітна плата за час подружнього життя є об`єктом спільної сумісної власності, ОСОБА_1 звернулась з вимогою до ОСОБА_2 , про передачу (перерахування) їй частини заробітної плати, яка передбачена умовами контракту ОСОБА_2 за весь час дії трудового контракту.

Розмір 1/2 заробітної плати за контрактом з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за період з 15 жовтня 2014 року по 30 жовтня 2019 року, складає 13 381 364,955 грн.

Зазначена сума була складена наступним чином: Кількість місяців - 59,5; 1/2 заробітної плати за відпрацьований місяць: 12 300 доларів США /2 = 6 150 доларів США.

Загальна сума 1/2 заробітної плати за період з 15 жовтня 2014 року по 30 жовтня 2019 року становить кількість місяців розмір заробітної плати за місяць = 365 925 доларів США.

Відповідно до умов Контракту «Заробітна плата нараховується та виплачується в гривнях по курсу НБУ на день проведення розрахунків». З огляду на зазначені умови, позивач розраховує розмір заробітної плати на день, коли було виявлено що позивач недоотримала заробітну плату, як об`єкт спільної сумісної власності», 29 червня 2023 року. Офіційний курс НБУ грн/дол становить 36,5686 грн за долар.

Розмір 1/2 заробітної плати за контрактом з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за період з 15 жовтня 2014 року по 30 жовтня 2019 року = Загальна сума 1/2 заробітної плати за період з 15 жовтня 2014 року по 30 жовтня 2019 року * курс НБУ грн/дол (36,5686 грн за долар) = 13 381 364,955 грн.

Однак, ОСОБА_2 відмовився від перерахування ОСОБА_1 вказаних грошових коштів, посилаючись на те, що ПрАТ «Телесистеми України» сплатило ОСОБА_2 заробітну плату не в повному обсязі, а саме вказана грошова сума не виплачувалась ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_2 , вказані обставини нібито і слугували підставою для того, що він не передавав вказані кошти до бюджету сім`ї.

З огляду на викладене вище, з метою захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , приймаючи до уваги що заробітна плата є спільною сумісною власністю, і як було з`ясовано останньою, сімейний бюджет подружжя ОСОБА_1 не отримав частину заробітної плати ОСОБА_2 , позивач вирішила подати позовну заяву в якій просить стягнути недоотриману заробітну плату, згідно контракту.

Враховуючи те, що зі слів ОСОБА_2 , він не отримував вказаних коштів від ПрАТ «Телесистеми України», позивач заявляє позовні вимоги також до роботодавця, який повинен був сплатити вказані грошові кошти. Про зазначені вище обставини, в тому числі про розмір заробітної плати, а також те, що заробітна плата була сплачена ОСОБА_2 не в повному обсязі, стало відомо ОСОБА_1 тільки наприкінці червня 2023 року. (а.с.1-5).

Не погодившись з позовними вимогами, 30 серпня 2023 року від відповідача- ПАТ «Телесистеми України» на адресу суду надійшов відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Право Позивача не порушене з боку Відповідача-1, між Позивачем і Відповідачем-1 відсутній предмет спору про стягнення заробітної плати, окрім того у Позивача відсутні підстави звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заробітної плати, оскільки вона не є стороною (суб`єктом) трудових правовідносин між Відповідачем-1 та Відповідачем-2. За своєю суттю позовні вимоги ОСОБА_1 є вимогами про поділ спільного майна подружжя, а не спором про стягнення заробітної плати (трудовим спором

ПрАТ «Телесистеми України» відсутній обов`язок зі сплати Позивачу заробітної плати свого колишнього працівника - Відповідача-2, в той час, як саме на Відповідача-2 покладено обов`язок передавати своїх доходів до сімейного бюджету, а визначення грошового еквіваленту цієї частки і є, фактично, предметом спору у даній справі.

Викликають сумніви і розрахунок позовних вимог по даній справі, а саме, заробітна плата за весь час роботи Відповідача-2 на посаді Генерального директора Відповідача-1. З доводів позовної заяви вбачається, що Позивач вважає, що Відповідач-1 взагалі не виплачував Відповідачу-2 заробітну плату протягом всього строку його роботи на посаді Генерального директора. При цьому, жодних доказів на підтвердження розрахунку позовних вимог не надано. Якщо ж Відповідач-2 за час його роботи на посаді Генерального директора Відповідача-1, отримуючи заробітну плату, взагалі не інформував про її розмір Позивача і не приймав участі у спільному сімейному бюджеті з Позивачем, то у цьому випадку Відповідач-1 не є належним відповідачем у їх спорі щодо участі у їх спільному сімейному бюджеті, про що зазначалось раніше.

Згідно бухгалтерських довідок від 28 серпня 2023 року за весь час роботи Відповідача-2 на посаді Генерального директора йому було нараховано 8 890 836,64 грн. і після утримання і сплати обов`язкових податків сплачено на його рахунок в банку у якості заробітної плати 7 111 580,61 грн.

Відповідач-1 жодним чином не обізнаний про порядок використання подружжям ОСОБА_3 отриманої Відповідачем-2 заробітної плати за час його роботи у Відповідача-1.

ПрАТ «Телесистеми України» є неналежним відповідачем у спорі про поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 . Цей спір має вирішуватись безпосередньо між подружжям, відповідно, належним відповідачем у справі є ОСОБА_2 .

Крім того, Відповідач-2 працював у Відповідача-1 на посаді Генерального директора, саме він був зобов`язаний «забезпечувати своєчасне перерахування до бюджету податків та інших обов`язкових платежів, а також своєчасну виплату заробітної плати працівникам Товариства у повному обсязі» (підпункт 4.4.8. Контракту з Генеральним директором). Тобто, саме Відповідач-2 відповідальний за правильність нарахування та своєчасну виплату заробітної плати. Також зазначили, що ПрАТ «Телесистеми України» перевірялось контролюючими органами на предмет правильності та своєчасності нарахування заробітної плати працівникам. Так, перевірками встановлено відсутність порушень з боку ПрАТ «Телесистеми України» норм КЗпП, зокрема у розділі 3.1.4. Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018, валютного за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018» від 21 січня 2019 року, у розділі 3.5. Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПрАТ «Телесистеми України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2014» від 05 жовтня 2015р., розділу 3.1. Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» від 07 лютого 2022 р. (а.с.64-67).

11 жовтня 2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому зазначено наступне.

ОСОБА_2 не заперечує тих обставин, що майно набуте подружжям під час спільного проживання, в тому числі і предмет позовної заяви заробітна плата є спільним сумісним майном подружжя.

Щодо розміру заробітної плати відповідач зазначає, що відповідно до умов п. 3.1. Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом Генеральному директору (Векслер Б.М.) щомісяця повинна була виплачуватися заробітна плата в розмірі еквіваленту 12 300 доларів США до сплати всіх податків та зборів. Заробітна плата нараховувалась та виплачувалась в гривнях по курсу НБУ на день проведення розрахунків.

Виплата заробітної плати здійснювалась ПрАТ «Телесистеми України» не в повному обсязі. На момент подання позову Відповідачу невідомо з яких підстав ПрАТ «Телесистеми Україна» безпідставно не виплатило ОСОБА_2 заробітну плату в повному обсязі. Факт неповної виплати заробітної плати ОСОБА_2 є очевидними та підтверджуються бухгалтерськими довідками, що долучені до відзиву ПрАТ «Телесистеми Україна».

З огляду на наведене ОСОБА_2 не направлялись грошові кошти до сімейного бюджету у повному розмірі від визначених у контракті, оскільки така «нестача» не була спричинена неналежною поведінкою ОСОБА_2 щодо поповнення бюджету сім`ї та спільного майна подружжя, а відповідно ОСОБА_2 є неналежним Відповідачем у справі.

Відповідач не погоджується із позовною заявою ОСОБА_1 в наступному: ОСОБА_1 має право лише на 1/2 частину невиплаченої частини заробітної плати, що складає 4 329 165,88 грн. ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, оскільки не отримував заробітну плату у повному обсязі, а відповідно не мав можливість її розподіляти у розмірі визначеному контрактом як спільне сумісне майно з об`єктивних підстав. Вважає, що належним відповідачем у вказаному спорі є ПрАТ «Телесистеми України» (а.с. 136-141).

14 листопада 2023 року від представника ПАТ «Телесистеми України» надійшла заява про застосування строку позовної давності, оскільки Позивач ніколи не була працівником ПрАТ «Телесистеми України» її позовні вимоги до Відповідача-2 мають характер стягнення грошових коштів. До вказаних позовних вимог застосовується загальний строк позовної давності у три роки. Враховуючи, що чоловік Позивача був звільнений з посади Генерального директора ПрАТ «Телесистеми України» ще 17 жовтня 2019 року, строк позовної давності сплив ще у листопаді 2022 року. При цьому, Позивач не надала жодних доказів наявності обставин, які б робили звернення до суду із вказаними вимогами неможливим або ускладненим (а.с. 159- 160).

27 листопада 2023 року від представника позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, обґрунтовуючи її тим, що позивачу стало відомо про її порушене право тільки в червні 2023 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи документами. Позов подано в межах строків (а.с. 168-172).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 13 липня 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.41-42).

14 липня 2023 року згідно із вимогами ч. 6ст. 187 ЦПК Українисуддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.43-44)

14 липня 2023 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.43-44)

Ухвалою суду від 14 липня 2023 року позовна заява залишена без руху, встановлено недоліки та надано строк на їх усунення. (а.с.45-46).

Представником позивача 20 липня 2023 року подано заяву, якою усунуто недоліки визначені ухвалою суду. (а.с.48-49).

24 липня 2023 року ухвалою судді відкрито загальне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати. (а.с.59-60).

20 вересня 2023 року представником позивача подано клопотання про витребування доказів. (а.с.114-118).

Ухвалою суду від 12 жовтня 2023 року клопотання представника позивача задоволено частково та витребувано докази. (а.с.149-151).

14 листопада 2023 року представником Відповідача 2 подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с.159-160).

14 листопада 2023 року представником Відповідача 2 подано заяву, якою виконано вимоги ухвали про витребування доказів. (а.с.161).

27 листопада 2023 року представником Позивача подано заперечення на заяву про застосування строку позовної заяви. (а.с.168-172).

Ухвалою суду від 27 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті. (а.с.177-178).

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, 06 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи з їх відсутності на задоволенні позовних вимог наполягала.

Представником ПрАТ «Телесистеми України» 06 лютого 2024 року через канцелярію суду подано заяву про розгляд справи за їх відсутності проти задоволення позовних вимог заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, заяв , клопотання суду не надавав. Правом на надання відзиву скористався.

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалили у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини, встановлені судом

19 липня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. (а.с.20).

15 жовтня 2014 року між ПрАТ «Телесистеми України» та ОСОБА_2 було укладено контракт з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України». (а.с.6-11).

Відповідно до п.1.1. Контракту з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за цим Контрактом Генеральний директор зобов`язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) Товариством, здійснювати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна Товариства, а Наглядова рада Товариства зобов`язується створювати необхідні умови для роботи Генерального директора.

Відповідно до п.3.1. Контракту з Генеральним директором ПрАТ «Телесистеми України», за виконання обов`язків, передбачених цим Контрактом Генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата в розмірі еквіваленту 12 300 доларів США до сплати всіх податків та зборів, що на день цього Контракту дорівнює 159 302,95 грн., виходячи з курсу НБУ 12,951459 грн/дол США.

Відповідно до п.п.4.4.8 Контракту Генеральний директор зобов`язаний забезпечувати своєчасне перерахування до бюджету податків та інших обов`язкових платежів, а також своєчасну виплату заробітної плати працівникам Товариства у повному обсязі.

Протоколом засідання членів наглядової ради ПрАТ «Телесистеми України» призначено на посаду Генерального директора ОСОБА_2 . (а.с.13).

Наказом ПрАТ «Телесистеми України» № 338/ОС від 15 жовтня 2014 року ОСОБА_2 переведено з посади директора на посаду Генерального директора ПрАТ «Телесистеми України» з 16 жовтня 2014 року (а.с.163)

Додатковою угодою до Контракту від 16 жовтня 2015 року строк дії Контракту було продовжено до 15 жовтня 2016 року. (а.с.12).

Наказом ПрАТ «Телесистеми України» № 44/ОС від 17 жовтня 2019 року припинено виконання обов`язків Генерального директора 17 жовтня 2019 року зі звільненням за угодою сторін (а.с.162).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30 жовтня 2019 року змінився керівник з ОСОБА_2 на ОСОБА_5 . (а.с.14-16).

29 червня 2023 року позивач надіслала ОСОБА_2 вимогу про сплату частини заробітної плати. (а.с.17-18).

04 липня 2023 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на вимогу про сплату частини заробітної плати. (а.с.19)

В матеріалах справи міститься бухгалтерська довідка, про нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за період роботи на посаді Генерального директора ПрАТ «Телесистеми України» з 15 жовтня 2014 року по 16 жовтня 2019 року. (а.с.68-72).

Відповідачем ПрАТ «Телесистеми України» подано акт про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018 року (а.с.73-83), акт про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2014, за підписом ОСОБА_2 відповідно до якого порушень не встановлено (а.с.84-92).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем та відповідачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Норми права,які застосувавсуд,та мотивиїх застосування.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першої статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата -це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що трудові відносини, які виникли між ПрАТ «Телесистеми України» та ОСОБА_2 регулювались трудовим договором та безпосередньо умовами викладеними в ньому.

Суб`єктним складом таких трудових відносин є безпосередньо працівник та роботодавець. З огляду на вказане позивач не входить до суб`єктного складу таких правових відносин, а отже не може мати позовних вимог до ПрАТ «Телесистеми України».

Позивач ніколи не перебувала в трудових правовідносинах з ПрАТ «Телесистеми України», а від так у неї відсутні підстави для звернення до суду з вимогою стягнення заробітної плати безпосередньо з ПрАТ «Телесистеми України», адже у останнього відсутнє зобов`язання перед позивачем по сплаті заробітної плати.

З аналізу позовних вимог предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме заробітної плати яку отримував чоловік позивачки, а отже ПрАТ «Телесистеми України» є неналежним відповідачем по даній справі, адже даний спір має вирішуватись виключно між подружжям.

Частиною першоюстатті 48 ЦПК Українивизначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно достатті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК Українивстановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 677/1893/18 (провадження № 61-18281св20), від 22 січня 2024 року у справі №127/22887/20.

З огляду на зазначене, встановивши, що у ПрАТ «Телесистеми України» відсутній обов`язок відповідати за даним позовом та обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу, і цією особою є безпосередньо ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне відмовити в частині позовних вимог до ПрАТ «Телесистеми України», оскільки останні є неналежним відповідачем по даній справі.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Суд вважає за необхідне дати оцінку відзиву відповідача, в якому останній зазначає, що він не доотримав заробітну плату, і саме через це кошти отримані ним від ПрАТ «Телесистеми України» не направлялись до сімейного бюджету, проте суд ставить під сумнів дане твердження, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з частиною першою статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до п.п.4.4.8 Контракту Генеральний директор зобов`язаний забезпечувати своєчасне перерахування до бюджету податків та інших обов`язкових платежів, а також своєчасну виплату заробітної плати працівникам Товариства у повному обсязі.

З огляду на вказане відповідач був відповідальний за виплату заробітної плати перебуваючи на посаді генерального директора та у разі відсутності повних виплат такої оплати міг своєчасно звернутись до ПрАТ «Телесистеми України» з вимогою про сплату заробітної плати у повному обсязі або під час виконання посадових обов`язків, або після їх закінчення.

Крім того в матеріалах справи містяться акт про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 по 30 вересня 2018 року (а.с.73-83), акт про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 по 31 грудня 2014, за підписом ОСОБА_2 відповідно до якого порушень не встановлено (а.с.84-92).

З огляду на вказане відповідач при подачі актів до податкових служб своїм підписом підтверджував відсутність порушень з боку Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» щодо виплати заробітних плат, а отже підтверджував повну сплату заробітної плати, таким чином дане спростовує зазначене відповідачем у відзиві.

Також суд звертає увагу, що в судовому засіданні від 15 січня 2024 року (а.с.184) представник позивача повідомила суд, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наразі перебувають у шлюбі.

Оскільки, згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення закріплені у статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними(частини перша, друга статті 71 СК України).

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) вказано, що презумпцію спільності майна подружжя спростовує той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №522/17831/20 зроблено висновок: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.»

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63).

Проте в матеріалах справи взагалі відсутні відомості про поділ майна подружжя, адже позивачем не надано доказів про існування спору щодо майна, наявності чи відсутності іншого майна, які б свідчили про можливе існування такого спору, а отже взагалі відсутній предмет спору, який має бути вирішений судом.

Таким чином позовні вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, через недоведеність та необґрунтованість існування спору, щодо поділу майна, а саме заробітної плати ОСОБА_2 .

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першоюстатті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на все вищезазначене суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стосовно заяви представника відповідача ПрАТ « Телесистеми України» про застосування до позовних вимог строку позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 256 ЦК України,позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зіст. 257 ЦК Українизагальна позовна давністьвстановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Відповідно дост. 267 ЦКУпозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).

Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 07 листопада 2018 року (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).

Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог, звернутих Позивачем до ПрАТ «Телесистеми України», представником якого заявлено про застосування позовної давності, суд не застосовую позовну давність до заявлених позовних вимог.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На підставі викладеного та керуючись ст.13,76-78,81,141,263 265, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2024 року.

Суддя С.О. Демидова