Постанова

від 07.02.2024 по справі 914/1162/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2024 р. Справа №914/1162/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Матущак О.І.,

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Процевич Р. Б.

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м.Львів

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.08.2023 (повний текст рішення підписано 16.08.2023, суддя Коссак С.М.)

у справі №914/1162/23

за позовом: Фермерського господарства Садки, с.Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська обл.

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м.Львів

про: стягнення заборгованості

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м.Львів

до відповідача: Фермерського господарства Садки, с.Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська обл.

про визнання недійсною додаткової угоди

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився ;

від відповідача : не з`явився ;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фермерським господарством Садки, с. Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська обл., до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м. Львів про стягнення 201581,46грн. заборгованості, з якої 170000,00грн. основний борг, 26986,12грн. інфляційні втрати та 4595,34грн. -3% річних.

Товариство з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл подало на розгляд Господарського суду Львівської області зустрічну позовну заяву від 01 травня 2023 року за вх.№1511 до Фермерського господарства Садки, с. Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська обл., про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 07 лютого 2022 року до договору №20210923/1 від 23.09.2021 року, укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м. Львів та Фермерським господарством Садки, с. Садки, Кременчуцький р-н, Полтавська обл.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.08.2023 первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл на користь Фермерського господарства Садки 205 151,05грн. заборгованості, з якої: 170 000,00грн. основний борг, 5 210,14грн. 3% річних, 29 940,91грн. інфляційні втрати та 3 077,27грн. судового збору та 9 800,00 витрат на правову допомогу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції встановив, що згідно пункту 2 Додаткової угоди Продавець зобов`язався перерахувати Покупцеві грошові кошти в сумі 170 000,00 грн. за наступним графіком:- 50 000,00 грн.- до 31.03.2022; 60 000,00 грн. - до 30.04.2022; 60 000,00 грн. - до 31.05.2022. Однак, дані зобов`язання відповідачем виконані не були, відтак суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення первісного позову.

Щодо зустрічного позову, то суд відмовив в його задоволенні, оскільки позивач не довів, що правочин був вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл, м.Львів оскаржило таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Західного апеляційного господарського суду 04.09.2023.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції. Зазначає, що додаткову угоду про внесення змін до договору ТОВ Будсервіс ОЙЛ отримано 19.04.2022р., а початок платежів по графіку - до 31.03.2022р. тому ця угода втратила актуальність, необхідно укласти нову угоду.

Також зазначає, що ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Враховуючи вище наведене і лист ТПП про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили), ТОВ Будсервіс ОЙЛ не має будь яких зобов`язань до завершення військового стану.

Зустрічний позов просить задоволити та визнати недійсним п.2 Додаткової угоди № 1 від 07.02.2022 до Договору поставки № 20210923/1.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечив проти доводів, викладених у ній, зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, клопотань не направляли, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 та п.п. 2, 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами;

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Тобто, саме суд з метою запобігання зловживанням правами, активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

23.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю БУДСЕРВІС ОЙЛ (далі за текстом - ТОВ БУДСЕРВІС ОЙЛ, Продавець, Відповідач) та Фермерським господарством САДКИ (далі за текстом - ФГ САДКИ, Покупець. Позивач) був укладений договір поставки № 20210923/1 (далі за текстом - Договір).

За умовами Договору, згідно пунктів 1.1, 1.2 та 2.1, Продавець зобов`язався передати Покупцеві, а Покупець - прийняти та оплатити товар - фронтальний навантажувач АМКОДОР-332В, 2017 року випуску, номер кузову АВУ0332ВМН0100003, загальною вартістю 1 100 000,00 грн. (з ПДВ) (далі за текстом - Товар).

Продавець, згідно пункту 1.3 Договору, гарантував, що на момент укладення Договору Товар є власністю Продавця, щодо нього немає спору, його не відчужено іншим способом та він не перебуває під арештом.

Покупець, згідно умов підпунктів 3.3.1 та 3.3.2 пункту 3.3 Договору, зобов`язався оплатити Товар на наступних умовах: протягом 1 банківського дня з моменту підписання договору - оплатити Продавцеві попередню оплату за Товар у розмірі 170 000,00 грн., а у день відправлення Товару - оплатити залишок вартості Товару в розмірі 930 000,00 грн.

На виконання умов договору Покупець перерахував Продавцеві 170 000,00 грн. в якості попередньої часткової оплати за Товар, що підтверджується платіжним дорученням від 23.09.2021 № 1 (є в матеріалах справи).

Відповідно до п.4.1. Договору Товар постачається на склад Покупця за рахунок Продавця, а згідно п.4.4. Договору приймання-передача Товару здійснюється уповноваженими представниками сторін в м. Львів, вул. Городоцька, 367: по кількості та комплектності з супровідними документами на Товар (видаткова накладна на Товар та Акт приймання передачі Товару).

Відповідно до п.7.6. Договору дія Договору може бути припинена по взаємній згоді сторін.

Доказів передачі Товару суду не надано.

07.02.2022 між Продавцем та Покупцем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору поставки, згідно якої сторони дійшли згоди розірвати Договір (пункт 1); Продавець зобов`язався повернути Покупцеві суму авансу (попередньої оплати) в розмірі 170 000,00 грн.

Згідно пункту 2 Додаткової угоди Продавець зобов`язався перерахувати Покупцеві грошові кошти в сумі 170 000,00 грн. за наступним графіком:- 50 000,00 грн.-до 31.03.2022; 60 000,00 грн. - до 30.04.2022; 60 000,00 грн. - до 31.05.2022.

Додаткова угода належним чином підписана та скріплена печатками сторін. Факт її укладення сторонами не заперечується.

Станом на час розгляду справи зазначені кошти не повернуті.

Позивачем за первісним позовом направлялася претензія (докази в матеріалах справи), яка залишена без реагування.

Висновки суду апеляційної інстанції.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Між сторонами виникли договірні зобовязання в силу укладення договору поставки, на виконання якого (п.3.3.1. та 3.3.2. п.3.3. договору) Покупцем, позивачем у справі, сплачено продавцеві, відповідачу у справі попередню оплату за Товар у розмірі 170 000,00 грн. платіжним дорученням від 23.09.2021 № 1.

В подальшому, як встановлено судом, сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору поставки, згідно якої сторони дійшли згоди розірвати Договір (пункт 1); Продавець зобов`язався повернути Покупцеві суму авансу (попередньої оплати) в розмірі 170 000,00 грн.

Згідно пункту 2 Додаткової угоди Продавець зобов`язався перерахувати Покупцеві грошові кошти в сумі 170 000,00 грн. за наступним графіком:- 50 000,00 грн.-до 31.03.2022; 60 000,00 грн. - до 30.04.2022; 60 000,00 грн. - до 31.05.2022.

На час розгляду справи в суді кошти не повернуті, товар не поставлений.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Судом встановлено, що договір не виконаний, товар не поставлений.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 181 ГК України Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу п. 6 ч. 1 статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі статтею 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача за первісним позовом до відповідача про стягнення 170 000,00грн. є правомірною.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

У силу положення статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем на суму попередньої оплати.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Отже, у цій справі наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України (з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові від 22 вересня 2020 року Великої Палати Верховного Суду у справі №918/631/19, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26 травня 2022 року у справі 902/186/22).

Щодо доводів апелянта, що додаткова угода від 07.02.2022 до договору поставки № 20210923/1 втратила актуальність, а відтак не підлягає виконанню.

Згідно зі статтями 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та частиною сьомою статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним і що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим його виконання (з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року у справі № Справа № 910/9072/17).

Суд відхиляє доводи відповідача за первісним позовом, що лист ТПП про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) ТОВ Будсервіс ОЙЛ не має будь яких зобов`язань до завершення військового стану.

Відповідно до ст.14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Відповідно до ст.14-1 цього ж закону Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Отже, єдиним документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат.

Відповідно до п.6.1., 6.2. Регламенту Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому субєкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, адресований всім, кого це стосується, носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобовязанні. Лист ТПП України підтверджує воєнний стан на території держави, що і так є загальновідомим визнаним фактом та введений Указом Президента України №64 від 24 лютого 2022 року. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відтак вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 5 210,14 грн. 3%річних та 29 940, 91 інфляційних втрат є правомірні та підлягають задоволенню.

Щодо зустрічного позову.

Правовою підставою визнання правочину недійсним позивач за зустрічним позовом зазначає статтю 233 ЦК України.

Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

При цьому зазначає, що укладення додаткової угоди №1 від 07.02.2022 відбулося в лютому березні 2022 року під час відкритого воєнного нападу росії на Україну. Позивач підписав угоду зі своєї сторони 19.03.22 року під впливом тяжких обставин та на невигідних умовах.

З цього приводу суд зазначає, що спірна додаткова угода підписана сторонами 07.02.2022 року, тобто до початку відкритого вторгнення агресора.

Суд констатує, що перший платіж щодо повернення частини отриманих коштів у сумі 50 000,00грн. Продавець повинен був сплатити до 31.03.2022р. Отже, навіть незважаючи на можливість підписання додаткової угоди 18.03.22р., у відповідача за первісним позовом було достатньо часу для сплати частини коштів попередньої оплати. Наступний платіж у розмірі 60 000,00грн. відповідач за первісним позовом повинен був сплатити до 30 квітня 2022.

Однак матеріали справи не містять доказів повернення коштів, частини коштів, повернення коштів з порушенням строків чи намагання відповідача за первісним позовом виконати підписану ним додаткову угоду.

Укладаючи та підписуючи додаткову угоду. Сторони у п. 3 встановили правило, що з моменту набрання законної сили цієї угоди сторони не вважають себе повязаними будь-якими правами та зобов`язаннями продавця та покупця по договору №20210923/1 від 23.09.21р. У п.5 цієї угоди сторони передбачили, що вона набирає чинності з моменту її підписання.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.

У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №910/5906/18 зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 серпня 2021 року у справа № 910/13092/20 зазначено, що правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Таких доказів позивачем за зустрічним позовом не надано.

Важливо зазначити, що позивач за зустрічним позовом на виконання п.2 додаткової угоди №1 від 07.02.22 зобов`язувався повернути тільки ті кошти, які ним були отримані згідно умов договору поставки від 23.09.21. При цьому п.1 додаткової угоди про згоду розірвати договір №20210923/1 від 23.09.21 року позивачем за зустрічним позовом не оспорюється.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів перевірила доводи та докази, подані позивачем за первісним позовом.

Позивач просив стягнути з відповідача за первісним позовом 9 800,00грн витрат за правову допомогу та 3 077,00 грн. судового збору.

При цьому до заяви про розподіл судових витрат позивач надав такі документи: платіжну інструкцію АТ ПУМБ від 27.03.2023 №72 про сплату судового збору в розмірі 3 023,72грн.; платіжна інструкція АТ ПУМБ від 02.05.2023 року №101, як доказ сплати судового збору в розмірі 53,55грн.; договір від 24.03.2023 року про надання юридичних послуг; додаткова угода від 24.03.2023 року №1; Ордер від 24.03.2023 року ВІ № 1116521 на надання правничої (правової) допомоги; Акт від 03.05.2023 року прийняття-передачі послуг адвокатом на загальну суму 4 350,00грн.; квитанція від 03.05.2023 року №1, як доказ оплати послуг адвоката в розмірі 4350,00грн.; Акт від 26.05.2023 року прийняття-передачі послуг адвокатом на загальну суму 5450,00грн.; квитанція від 05.07.2023 року №2, як доказ сплати послуг адвоката в розмірі 5 450,00грн. Також до поданої заяви позивачем подано докази надіслання її з доданими документами відповідачу у справі з описом вкладення.

Колегія дійшла висновку, що розмір витрат на правову допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а тому правомірно задоволений судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Будсервіс Ойл залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.08.2023 у справі №914/1162/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.02.2024

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддіМатущак О.І.

Скрипчук О. С.