Постанова

від 13.02.2024 по справі 243/2163/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/404/24 Справа № 243/2163/22 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року м.Кривий Ріг

м. Кривий Ріг

справа № 243/2163/22

провадження № 22-ц/803/404/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Тимченко О.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.О.

учасники справи:

позивачСлов`янська окружна прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області,

відповідачіГоловне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, цивільну справу №243/2163/22 за позовомСлов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Донецької обласної прокуратури

на рішенняСлов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року(суддяФалін І.Ю.), повне судове рішення складено24 серпня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В лютому 2022 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, звернулась до суду з заначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на тте, що Слов`янською окружною прокуратурою, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, виявлено факт порушення вимог Земельного кодексу України при наданні Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2017 року у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 24761-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0 га та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857. На підставі вказаного наказу, 03 листопада2018 року державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 23234550). Водночас, вказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ винесено з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за вказаним наказом ОСОБА_1 поверненню на користь держави з тих підстав, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , на підставі Наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2395-СГ, вже отримала безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0777) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 17 листопада 2016 року державним реєстратором за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану ділянку. В ОСОБА_3 11 січня 2017 року уклав Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0777 з ОСОБА_2 та 11 січня 2017 року приватним нотаріусом право власності ОСОБА_1 припинено, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 25 жовтня 2017 року, всупереч вимогам ст.ст.116, 118, 121 ЗК України, при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховав той факт, що раніше він отримав безоплатно земельну ділянку та використав право на безоплатну приватизацію для ведення особистого селянського господарства та не повідомив про це орган Держгеокадастру. ОСОБА_1 , на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 (Наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року №2476-СГ), використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (Наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року №2395-СГ). Такі дії ОСОБА_1 призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 сільськогосподарського призначення площею 2,0 га державної власності, що розташована на території Райгородської селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського районуДонецької області). Так, 20 листопада 2017 року приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. на підставі Договору купівлі-продажу від 20 листопада 2017 року № 5466 внесено відомості про вчинений правочин в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Реєстр прав власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 за ОСОБА_2 . З огляду на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області підлягає визнанню недійсним, то відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки у ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 . З огляду на подальше відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857), інтереси власника Миколаївської міської територіальної громади порушені спір щодо його витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Враховуючи викладене, наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 площею 2,0000 га, підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району, власником якої на теперішній час є ОСОБА_2 витребуванню у комунальну власність на користь Миколаївської міської територіальної громади.

Просив суд визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2476-СГ від 27 жовтня 2017 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857; витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини 2 статті 83 Земельного Кодексу України Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області; стягнути з ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору пропорційно позовних вимог в розмірі 4 962 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року позов задоволено частково: витребувано у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини 2 статті 83 Земельного Кодексу України територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 240 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 240 грн 50 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 05.09.2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, а тому цей наказ є незаконним. Суд виходив з того, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілкомвідповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізмустатті 388 ЦКУкраїни не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки зкадастровим номером 1424256200:06:000:0857 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню. У спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, тому вимоги позову про визнання недійсним спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є неефективним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду,Донецька обласна прокуратурапосилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, проситьскасувати рішення суду першої інстанції в частині відмові в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2476-СГ від 27 жовтня 2017 року, яким затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з Кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

В апеляційній, поданій до апеляційного суду, відповідач ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, проситьскасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні вимог позивача щодо витребування у апелянта ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Донецька обласна прокуратура зазначає, що відповідно до частини 1 статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним. Однак, після того, як Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження спірної земельної ділянки, він втратив право власності на неї, отже, для повернення права власності Держгеокадастру на спірну земельну ділянку необхідно визнати його наказ про її відчуження недійсним. Апелянт зауважує на тому, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого наказу Держгеокадастру не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою суду не надано. Наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження, яка передбачає збір доказової бази, а наявність чи відсутність порушення Земельного законодавства має встановлюватись виключно судом в межах розгляду обвинувального акту в суді. Апелянт є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і при її придбанні покладався на відомості Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності , що виникло у попереднього власника на законних підставах. Зауважує на тому, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на апеляційну скаргу Донецька обласна прокуратура просить апеляційну відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Від ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу Донецької обласної прокуратури до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник Донецької обласної прокуратури в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури, просила її задовольнити. Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника апелянта.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області,в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справиГоловне управління Держгеокадастру у Донецькій областіповідомлено належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

07 листопада 2016 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року за № БП-4853/0/5-16 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,0000 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0777.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2395-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:077).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 297713898 від 03.02.2022 слідує, що ОСОБА_1 17 листопада 2016 року зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:11:000:0777.

11 січня 2017 року ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 99, передав у власність (продала) ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0777, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 25 жовтня 2017 року за № С-5852/0/5-17 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів загальною площею 2,0000 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:06:000:08570.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та повторно надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0857).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 297713357 від 03 лютого 2022 року слідує, що ОСОБА_1 03 листопада 2017 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0857.

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5466, передав у власність (продав) ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0857, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 297498194 від 02 лютого 2022 роуц слідує, що приватним нотаріусом 20 листопада 2017 року припинено право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 за ОСОБА_1 та зареєстровано за ОСОБА_2 .

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,що набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 27 жовтня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, а тому цей наказ є незаконним. Суд виходив з того, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілкомвідповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізмустатті 388 ЦКУкраїни не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки зкадастровим номером 1424256200:06:000:0857 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню. У спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, тому вимоги позову про визнання недійсним спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є неефективним способом захисту, а тому такі вимоги задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до частини 1статті 121 ЗКУкраїни громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із частин 1-4статті 116 ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Матеріалами справи установлено, що набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 27 жовтня 2017 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, а тому цей наказ є незаконним.

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5466, передав у власність (продав) ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0857, що розташована за адресою: Донецька область, Слов`янський район, на території Райгородоцької селищної ради.

Отже, отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права ОСОБА_7 , як покупець за Договором від 20 листопада 2017 року.

За змістом статей15,16 ЦКУкраїни, кожна особа має право на звернення досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістомстатті 90 ЗК України,порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно достатті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормамиглави 29 ЦКУкраїни передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦКУкраїни) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦКУкраїни).

Згідно частини 1статті 388 ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьомустаттею 346 ЦПК Українине передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України,може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388 ЦКУкраїни (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченогостаттею 388 ЦКУкраїни, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2476-СГ від 27 жовтня 2017 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Доводи апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури про те, що після того, як Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження спірної земельної ділянки, він втратив право власності на неї, отже, для повернення права власності Держгеокадастру на спірну земельну ділянку необхідно визнати його наказ про її відчуження недійсним колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки пред`явлення таких вимог як визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2476-СГ від 27 жовтня 2017 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки.

Вказаний висновок колегії суддів повністю узгоджується із сталою судовою практикою, яка викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 372/721/19 (провадження № 61-10560св22), від 04 квітня 2023 року у справі № 203/676/19, провадження № 61-17958св20, від 28 червня 2023 року у справі № 373/608/18 (провадження № 61-11019св21).

Також колегією суддів не приймаються до уваги посилання Донецької обласної прокуратури в апеляційній скарзі про те, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого наказу Держгеокадастру не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області витребувана у відповідача ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки, відповідно до частини 2 статті 83 Земельного Кодексу України територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, що унеможливлює повторну реєстрацію відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 2476-СГ від 27 жовтня 2017 року.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою суду не надано, з огляду на таке.

Згідно зрозпорядженням Кабінету Міністрів України № 710-р від 12 червня 2020 року«Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області»території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району.

Постановою ВРУ «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року за №807-ІХ утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24Перехідних положень Земельного кодексу Україниз дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно ізЗаконом України від 28 квітня 2021 №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Миколаївській міській раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження, яка передбачає збір доказової бази, а наявність чи відсутність порушення Земельного законодавства має встановлюватись виключно судом в межах розгляду обвинувального акту в судіне спростовують визначених ЦК України обов`язковість його як суб`єкта цивільних правовідносин добросовісно та розумно використовувати свої права та утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати обставин зловживання правами.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і при її придбанні покладався на відомості Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки колегія суддів не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини 1статті 388 ЦКУкраїни.

Витребування у відповідача ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікованийЗаконом України17 липня 1997 року № 475/97-ВРі з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зістаттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» , «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 , виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у звьязку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

Враховуючи приписи частини 3 та 4статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Посилання відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності колегія суддів вважає помилковими, оскількипочаток перебігу строку позовної давності для прокурора слід обчислювати з дати реєстрації кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, , який з цього моменту мав об`єктивну можливість дізнатись, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верхового Суду, що викладена у постанові від 26 травня2020 у справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Таким чином, Слов`янська окружна прокуратура звернулася до суду із цим позовом з дотриманням трирічної позовної давності.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг сторін по справі відсутні, а тому апеляційні скаргислід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуДонецької обласної прокуратуризалишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: Я.М.Бондар

В.П.Зубакова

Повне судове рішення складено 13 лютого 2024 року.

Головуючий О.О. Тимченко