Постанова

від 10.07.2024 по справі 243/2163/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

справа № 243/2163/22

провадження № 61-3041св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури і представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року у складі судді Фаліна І. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Тимченко О. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання наказу недійсним та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що Слов`янською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення ГУ Держгеокадастру у Донецькій області вимог ЗК України при наданні протягом 2017 року у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Так, наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га, та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857. На підставі вказаного наказу 03 листопада 2018 року державним реєстратором Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І. О. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку (номер запису про право власності № 23234550).

Прокурор вважав, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ є незаконним та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за оспореним наказом ОСОБА_1 , - поверненню на користь держави, оскільки згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2395-СГ вже отримав безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0777, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 17 листопада 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 11 січня 2017 року відчужив вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0777 на користь ОСОБА_2 , у зв`язку з чим приватним нотаріусом право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку припинено, а за ОСОБА_2 - зареєстровано.

Отже, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 (оспорений наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ) вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2395-СГ). Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 25 жовтня 2017 року всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховав той факт, що раніше він вже отримав у власність безоплатно земельну ділянку та скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зазначені дії ОСОБА_1 призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, державної власності, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). При цьому, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 20 листопада 2017 року № 5466 також відчужив на користь ОСОБА_2 вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, яка була набута ним безоплатно вдруге.

Оскільки оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ є незаконним та підлягає визнанню недійсним, тому відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки за ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 . Відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857) порушують інтереси власника - Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, а спір щодо його витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Отже, наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, площею 2,0000 га, підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що знаходиться за межами населених пунктів на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району, власником якої на теперішній час є ОСОБА_2 , - витребуванню у комунальну власність на користь Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Посилаючись на викладене, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області просив суд:

- визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області;

- стягнути з ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Донецької обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору пропорційно позовних вимог у розмірі 4 962 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року позов керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на цей час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, вартістю 45 797,38 грн, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, а тому цей наказ є незаконним.

Суд виходив із того, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню. Тоді як у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, а тому у задоволенні такої слід відмовити.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками міськрайонного суду, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, а тому цей наказ є незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги.

Доводи заступника керівника Донецької обласної прокуратури про те, що, незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність нескасованого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не заважатиме повторній реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, витребувана у відповідача ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, що унеможливлює повторну реєстрацію спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ.

Посилання ОСОБА_2 на те, що прокурор звернувся до суду з указаним позовом поза межами трирічного строку позовної давності є безпідставним, так як початок перебігу строку позовної давності для прокурора слід обчислювати з дати реєстрації кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки. Тому саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Отже, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області звернувся до суду із цим позовом з дотриманням трирічного строку позовної давності.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі заступник керівника Донецької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову прокурора скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов прокурора в цій частині задовольнити.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову прокурора скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора в цій частині відмовити.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року за касаційною скаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Підставами відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2024 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі. Підставами відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року справу за позовом керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання наказу недійсним та витребування земельної ділянки, за касаційними скаргами заступника керівника Донецької обласної прокуратури і представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним. Однак, після того, як ГУ Держгеокадаструу Донецькій області прийняло рішення про відчуження спірної земельної ділянки держава втратила право власності на неї, отже, для повернення права власності на спірну земельну ділянку необхідно визнати оспорений наказ ГУ Держгеокадаструу Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ недійсним. Незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність нескасованого наказу ГУ Держгеокадаструу Донецькій області не заважатиме повторній реєстрації відчуженої земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому оспорений наказ не вичерпав свою дію фактом його прийняття, він є правовстановлюючим документом, який протягом усього часу свого існування надає особі право реалізовувати правомочності власника та розпоряджатися майном. Саме визнання недійсним оспореного наказу та витребування земельної ділянки є належним способом захисту. Посилання судів попередніх інстанцій на відповідні судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є безпідставними і нерелевантними до обставин цієї справи, оскільки у вказаних справах уповноважений орган (власник) не приймав рішення щодо відчуження земельних ділянок, тобто право власності залишилася у держави, тоді як у цій справі уповноважений орган (власник) прийняв рішення щодо відчуження земельної ділянки.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою Краматорського району Донецької області суду не надано. Наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення положень ЗК України, а є стадією кримінального провадження, яка передбачає збір доказової бази, а наявність чи відсутність порушення положень ЗК України має встановлюватись виключно судом в межах розгляду обвинувального акту в суді. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і при її придбанні покладався на відомості з Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що прокурор звернувся до суду з позовом поза межами трирічного строку позовної давності.

В окремо поданому у липні 2024 року клопотанні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив керівника Слов`янської окружної прокуратури Донецької області на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому зазначено оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 листопада 2016 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року за № БП-4853/0/5-16 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0777.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2395-СГ ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га, (кадастровий номер 1424256200:11:000:0777).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2022 року № 297713898 слідує, що ОСОБА_1 17 листопада 2016 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:11:000:0777.

11 січня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 99, передав у власність (відчужив) ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0777, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було подано клопотання, яке зареєстровано у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 25 жовтня 2017 року за № С-5852/0/5-17 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, загальною площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою та надано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0857).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2022 року № 297713357 слідує, що ОСОБА_1 03 листопада 2017 року зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0857.

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5466, передав у власність (відчужив) ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 лютого 2022 року № 297498194 слідує, що приватним нотаріусом 20 листопада 2017 року припинено право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 за ОСОБА_1 та зареєстровано за ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Держава є самостійним суб`єктом права власності на землю, яка реалізує це право через органи державної влади на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ надано спірну земельну ділянку ОСОБА_1 незаконно, оскільки останній надав недостовірну інформацію і повторно отримав земельну ділянку для безоплатної приватизації, яку потім відчужив ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позовні вимоги прокурора про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму, передбаченого у статті 388 ЦК України, не вбачається, тому позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню. Тоді як у спорі про витребування майна вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, а тому у задоволенні такої слід відмовити.

Вказані висновки судів попередніх інстанцій є правильними.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Ураховуючи викладене, є безпідставними доводи касаційної скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури у відповідній частині.

Посилання заступника керівника Донецької обласної прокуратури про те, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність нескасованого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не заважатиме повторній реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0857, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, витребувана у відповідача ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України - територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, що унеможливлює повторну реєстрацію спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 на підставі незаконного наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області від 27 жовтня 2017 року № 2476-СГ.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року№ 710-р «Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області» території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району Донецької області.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року за № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, Миколаївській міській раді Краматорського району Донецької області надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно з Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області ніколи не була власником цієї земельної ділянки, оскільки доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою суду не надано.

З урахуванням наведеного, підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів не вбачає.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області поза волею власника, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у ОСОБА_2 як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог прокурора в цій частині.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на нерухомість.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Верховний Суд зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що спірна земельна ділянка вибула з власності Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької областіпоза її волею.

Досліджуючи добросовісність дій відповідачів, зваживши у цій справі всі підстави та послідовність набуття майна у власність, а також обставини вибуття спірного майна із володіння органу місцевого самоврядування, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати непропорційним втручання у мирне володінням цим майном.

Отже, аналіз обставин справи, яка Верховним Судом переглядається, свідчить, що в даному випадку висновок судів попередніх інстанцій про втручання у права ОСОБА_2 повною мірою відповідає як положенням статті 388 ЦК України, так і критеріям законності та пропорційності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 199/2819/17 (провадження № 61-20307св19), від 05 квітня 2023 року у справі № 199/8279/16 (провадження № 61-13873св20), від 10 травня 2023 року у справі № 205/3353/17 (провадження № 61-21537св19), від 30 червня 2023 року у справі № 205/8396/17 (провадження № 61-13135св22).

Щодо застосування позовної давності

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що початок перебігу строку позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати реєстрації після проведення відповідної перевірки кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки.

Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Отже, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, звернувшись у лютому 2022 році до суду із цим позовом, дотримався трирічного строку позовної давності.

Наведені у касаційних скаргах інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги заступника керівника Донецької обласної прокуратури і представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець