Постанова

від 12.02.2024 по справі 916/2779/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2779/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ Чабан І.А., за довіреністю;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг», м.Чорноморськ, Одеська область адвокат Грошева К.О., на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Бездоля Ю.С., повний текст складено та підписано 24.11.2023 року

у справі №916/2779/23

за позовом: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м.Чорноморськ, Одеська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг», м.Чорноморськ, Одеська область

про стягнення 10 300 289 грн. 56 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У червні 2023 року Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг», м.Чорноморськ, Одеська область, у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 10300289 грн. 56 коп., з яких: 6369307 грн. 09 коп. основного боргу, 179021 грн. 39 коп. 3% річних, 1009512 грн. 55 коп. інфляційних втрат та 2742448 грн. 53 коп. пені, а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2017 року №17/173-о/д в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у зазначеному вище розмірі, що надало Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» підстави для нарахування орендарю 3% річних, інфляційних втрат та пені.

У судовому засіданні, 09.11.2023 року Господарським судом Одеської області у протокольній формі закрито провадження у справі в частині стягнення 6369307 грн. 09 коп. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору.

09.11.2023 року Господарський суд Одеської області (суддя Бездоля Ю.С.) своїм рішенням позовні вимоги Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ задовольнив частково; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг, м. Чорноморськ на користь Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ, Одеська обл., м. Чорноморськ 274244 грн. 85 коп. пені, 179021 грн. 39 коп. 3% річних, 1009512 грн. 55 коп. інфляційних втрат та 21941 грн. 68 коп. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, встановивши вірність цих розрахунків та відповідність вимогам чинного законодавства, приймаючи до уваги відсутність контррозрахунків з боку відповідача та висновки суду про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань у спірних правовідносинах, враховуючи право позивача на отримання відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації за неналежне виконання зобов`язання, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ позовних вимог про стягнення з відповідача 179021 грн. 39 коп. 3% річних та 1009512 грн. 55 коп. інфляційних втрат.

Водночас, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми неустойки у розмірі 2742448 грн. 53 коп. суд першої інстанції виснував про наявність підстав для зменшення розміру пені на 90 % з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків саме внаслідок дій відповідача у визначених у цій справі правовідносинах, врахував військову агресію російської федерації проти України та її негативні наслідки, які вплинули на обох сторін, зокрема, щодо ведення нормальної господарської діяльності, а також дослідив інтереси сторін, які заслуговують на увагу, внаслідок чого, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін, стягнув пеню у сумі 274244 грн. 85 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 скасувати в частині зменшення розміру штрафу до 274244 грн. 85 коп., ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг», м. Чорноморськ, Одеська область на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська обл., м.Чорноморськ пеню у розмірі 2742 448 грн. 53 коп.; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на обставини, встановлені місцевим господарським судом у даній справі та не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі № 916/2779/23 в оскаржуваній частині, вказав, що у даному разі судом було взято до уваги виключно інтереси відповідача та не враховано, що під час укладення спірного договору оренди між сторонами саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг» взяло на себе зобов`язання зі сплати пені у разі прострочення виконання зобов`язання.

Посилаючись на низку правових норм матеріального права в частині виконання зобов`язань за цивільно-правовими угодами, скаржник наголосив про те, що право щодо нарахування штрафних санкцій (пені) за весь час прострочення виконання зобов`язання виникло не тільки на підставі п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, п. 7 розд. ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України, але й передбачене самим договором №17/173-о/д від 31.07.2017 року.

З огляду на зазначене, апелянт наполягає на тому, що позивач скористався своїм правом для нараховування штрафних санкції більше, ніж за шість місяців, а саме на весь час прострочення виконання зобов`язання, тому, враховуючи тривалий строк невиконання відповідачем умов договору загальна сума пені по рахункам становить 2 742 448 грн. 53 коп., що у співвідношенні з сумою основного боргу становить 43 % та є абсолютно нормальним, не перебільшує розміру основної заборгованості, крім того, нарахування пені спричинене саме недобросовісним та тривалим невиконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати орендної плати.

Тобто, на думку скаржника, при нарахуванні ним розміру пені наявний причино-наслідковий зв`язок, який прямо залежав від ділової поведінки відповідача.

Водночас, як вказано апелянтом, місцевий господарський суд у даному разі не оцінив, чи є цей випадок, який спонукає на зменшення пені, винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи, а тому скаржник наголосив, що суд першої інстанції, зменшуючи нараховану позивачем пеню до 10% порушив вимоги ст. 74, 78, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України також і з огляду на те, що під час розгляду справи позивачем наголошувалось, що саме невчасною оплатою рахунків відповідач спричинив позивачу збитки, які виражаються у наявній кредиторській заборгованості Державного підприємства «МТП «Чорноморськ» перед контрагентами, яку через несвоєчасну орендну плату відповідача позивач був позбавлений можливості вчасно погашати, що мало наслідком стягнення з останнього штрафних санкцій.

Враховуючи вищезазначене, на переконання позивача, судом першої інстанції не оцінено достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, залишено без належної оцінки докази та пояснення, які були надані представником Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» щодо наявності підстав для нарахування пені, а також проігноровані доводи щодо наявності збитків, пов`язаних з неналежним виконанням зобов`язання відповідачем.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.01.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23, справу призначив до судового розгляду.

31.01.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг надійшов відзив (вх. №4113/23/Д2), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, відповідач, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини справи, наголосив на тому, що у розрізі обставин цієї справи та об`єктивних причин, які зумовили порушення зобов`язання, які продовжують тривати та негативно впливати на фінансовий стан відповідача, застосовані фінансові санкції судом першої інстанції у повній мірі захищають майновий інтерес позивача у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати.

Відтак, на переконання відповідача, розмір присуджених Господарським судом Одеської області сум в цілому є справедливим і співмірним, відповідає інтересам обох сторін. При цьому, стягнення пені з відповідача у повному розмірі за обставин, що склалися було б несправедливим фінансовим тягарем для останнього та джерелом отримання додаткового прибутку для позивача.

09.02.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг (вх. №4113/23/Д3), у якій позивач просив суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі № 916/2779/23 скасувати в частині зменшення розміру штрафу до 274244 грн. 85 коп., ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг», м. Чорноморськ, Одеська область на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська обл., м. Чорноморськ пеню у розмірі 2742 448 грн. 53 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Відповідь на відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відповіді на відзив позивач, посилаючись на встановлені у даній справі обставини справи, підтвердив свої доводи та вимоги, викладені ним в апеляційній скарзі, а також наголосив про недобросовісну та суперечливу поведінку відповідача при виконанні ним своїх господарських зобов`язань за договором.

При цьому, щодо розміру нарахованої позивачем пені, останній вказав, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку під час ухвалення оскаржуваного рішення щодо відсутності у Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» збитків, а також не врахував пояснення та доводи, що у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань, позивач не міг отримувати прибуток та вчасно виконувати свої зобов`язання в результаті чого також сплачував штрафні санкції.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав свої доводи та вимоги, викладені письмово в апеляційній скарзі та відповіді на відзив, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти доводів апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області в оскаржуваній частині від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 не потребує скасування або зміни, враховуючи таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

31.07.2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №17/173-о/д, який погоджено з балансоутримувачем - Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ (позивач) та за умовами п.1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень адміністративно-побутової будівлі (інв.№4081, реєстровий №1125672.2.РАЯИЮК0726) та будівлю складу №24 (інв.№4083, реєстровий №1125672.2.РАЯИЮК0728) з рампою та навісом, відкритий майданчик (мостіння), що прилягає до складу №24, загальною площею 20020,10 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 72, 73 (далі - майно), що обліковується на балансі Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, станом на 31 січня 2017 року та становить 71786325 (сімдесят один мільйон сімсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять п`ять грн.) гривень.

Відповідно до п.1.2 договору майно було передано в оренду з метою розміщення вантажно-складського комплексу (розміщення офісів - 738,40 кв.м, складів та інше використання нерухомого майна - 19281,70 кв.м).

За умовами п.2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно із п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (надалі - Методика розрахунку), Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.11 №906 та протоколу засідання конкурсної комісії від 09.06.2017 №371 та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (квітень 2017) - 1154000 (один мільйон сто п`ятдесят чотири тисячі гривень) гривень.

З урахуванням п.5.2 цього договору додатково протягом року з моменту укладання договору оренди орендар щомісячно сплачує відкоригований розмір орендної плати, а саме: різницю між орендною платою за перший місяць оренди та орендною платою з урахуванням індексу інфляції за відповідний місяць, який розраховується Державною службою статистики України згідно вимог чинного законодавства.

Як вбачається з п. 3.6, 3.7 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж; одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві, 30% - балансоутримувачу; орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати; за ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.

За умовами п. 5.1., 5.2. договору орендар зобов`язався використовувати орендоване майно відповідно до його мети використання (згідно п. 1.2.) та умов цього договору. Протягом 5 днів з моменту підписання договору внести авансовий платіж 13848000 грн., передбачений цим договором. Авансовий платіж стягується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6. цього договору.

Відповідно до п.5.7 договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується призначення платежу за зразком, який надає орендодавець).

За приписами п. 5.13 договору орендар щомісяця до 12 числа зобов`язаний надавати орендодавцеві та балансоутримувачу інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України та балансоутримувача) з урахуванням п. 5.2. цього договору. На вимогу орендодавця та балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Відповідно до п. 8.2 договору орендодавець та балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору, стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршення стану об`єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.

Відповідно до п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п.10.1 договору цей договір укладено строком на 15 (п`ятнадцять) років, що діє з 31 липня 2017 року до 31 липня 2032 року включно.

Із розрахунку плати за оренду державного нерухомого майна, який визначено у якості додатку до договору вбачається, що орендна плата без ПДВ становить 1154000 грн.

На виконання договору оренди державного майна між його контрагентами було укладено акт від 04.08.2017 року приймання-передавання державного нерухомого майна до договору оренди від 31.07.2017 року, який підписано з боку орендаря, орендодавця та погоджений з балансоутримувачем.

01.02.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг (орендар, відповідач) було укладено договір про внесення змін до договору оренди 31.07.2017 року (обліковий номер договору 209840911602) нерухомого майна, що належить до державної власності, який погоджено з балансоутримувачем - Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ (позивач). Зазначеним договором сторони внесли зміни до п.5.6 та розділу 11 договору.

Також в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття (надання послуг) за договором №17/173-о/д від 31.07.2021 року, а саме: АН/12 596 від 30.11.2021 року на суму 1968334 грн. 25 коп.; АН/13958 від 31.12.2021 року на суму 1980144 грн. 25 коп.; АН/1 28 від 31.01.2022 року на суму 2005886 грн. 13 коп.; АН/2 228 від 28.02.2022 року на суму 1674055 грн. 25 коп.; АН/3 304 від 31.05.2022 року на суму 36370 грн. 87 коп.; АН/3 615 від 30.06.2022 року на суму 1162449 грн. 38 коп.; АН/3 843 від 31.07.2022 року на суму 1170586 грн. 54 коп.; АН/ 4 284 від 31.08.2022 року на суму 1183462 грн. 99 коп.; АН/4 810 від 30.09.2022 року на суму 1205948 грн. 77 коп.; АН/5 154 від 31.10.2022 року на суму 1235804 грн. 56 коп.; АН/5 509 від 30.11.2022 року на суму 1244455 грн. 19 коп.; АН/5 810 від 31.12.2022 року на суму 1253166 грн. 37 коп.; АН/300 від 31.01.2023 року на суму 1263191 грн. 70 коп.; АН/574 від 28.02.2023 року на суму 1272034 грн. 04 коп.; АН/839 від 31.03.2023 року на суму 1291114 грн. 56 коп.; АН/1 161 від 30.04.2023 року на суму 1293696 грн. 79 коп., та, відповідно рахунки до вказаних актів з аналогічними номерами.

Окрім зазначеного, в матеріалах господарської справи наявні роздруківки знімків екрану із системи 1С Підприємство щодо вищевказаних рахунків.

Листом від 22.03.2023 року №61/01.1-3 відповідач повідомив позивача про прохання надсилати електронні рахунки за договором на визначену у листі електронну адресу.

В матеріалах справи наявний реєстр видачі рахунків та актів приймання-передачі робіт представнику клієнта Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг.

З розрахунків заборгованості за договором №17/173-о/д від 31.07.2017 року вбачається, що 6369307 грн. 09 коп. - це сума основного боргу відповідача перед позивачем, 1009512 грн. 55 коп. - інфляційні втрати, 2742448 грн. 53 коп. пеня та 179021 грн. 39 коп. - 3% річних, нараховані на суму основного боргу.

Також в матеріалах справи є платіжні доручення про сплату відповідачем на користь позивача орендної плати за договором оренди від 31.07.2017 року, а саме: №ЦБ000000405 від 13.01.2022 року на суму 590500 грн. 27 коп.; №ЦБ000000406 від 13.01.2022 року на суму 229639 грн.; №ЦБ000001346 від 19.05.2023 року на суму 234020 грн. 05 коп.; №ЦБ000001347 від 19.05.2022 року на суму 601765 грн. 84 коп.; №ЦБ000001348 від 19.05.2022 року на суму 231016 грн. 83 коп.; №ЦБ000001349 від 19.05.2022 року на суму 594043 грн. 27 коп., довідки щодо поточної кредиторської заборгованості Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ перед контрагентами станом на 31.12.2021 року, 31.12.2022 року, 31.07.2023 року; розрахунок основного боргу; платіжні доручення про сплату основного боргу (№609 від 14.07.2023 року на суму 1783405 грн. 97 коп.; №608 від 14.07.2023 року на суму 4585901 грн. 10 коп.; №604 від 14.07.2023 року на суму 8117029 грн. 92 коп.); лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили): військову агресію РФ проти України; баланс відповідача станом на 31.12.2022 року; звіт про фінансові результати за 2022 рік.

05.09.2023 року Господарський суд Одеської області протокольно, під час розгляду справи у відкритому підготовчому судовому засіданні закрив провадження у даній справі в частині сплати суми основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено позивачу заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі 6369307 грн. 09 коп. внаслідок чого залишилися на розгляді суду позовні вимоги про стягнення 2742448 грн. 53 грн. пені, 179021 грн. 39 коп. 3% річних та 1009512 грн. 55 коп. інфляційних втрат.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Також, як встановлено судовою колегією, 20.07.2023 року, відповідач, звертаючись до Господарського суду Одеської області з відзивом на позовну заяву (вх. №24582/23), заявив клопотання про зменшення нарахованої позивачем суми пені до стягнення у розмірі 50000 грн.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування обставин для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім сум неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Оскільки у даному разі Державним підприємством «Морський торговельний порт «Чорноморськ», м. Чорноморськ, Одеська область рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 оскаржується лише в частині часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої останнім пені у повному розмірі, обставини щодо закриття судом провадження в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу, нарахованих 3% річних та інфляційних втрат в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західним апеляційним господарським судом не переглядаються.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 31.07.2017 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №17/173-о/д, який погоджено з балансоутримувачем - Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ (позивач) та за умовами п.1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень адміністративно-побутової будівлі (інв.№4081, реєстровий №1125672.2.РАЯИЮК0726) та будівлю складу №24 (інв.№4083, реєстровий №1125672.2.РАЯИЮК0728) з рампою та навісом, відкритий майданчик (мостіння), що прилягає до складу №24, загальною площею 20020,10 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 72, 73 (далі - майно), що обліковується на балансі Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, станом на 31 січня 2017 року та становить 71786325 (сімдесят один мільйон сімсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять п`ять грн.) гривень. Відповідно до п.1.2 договору майно було передано в оренду з метою розміщення вантажно-складського комплексу (розміщення офісів - 738,40 кв.м, складів та інше використання нерухомого майна - 19281,70 кв.м).

В подальшому, 01.02.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-Ресурс-Холдинг (орендар) було укладено договір про внесення змін до договору оренди 31.07.2017 року (обліковий номер договору 209840911602) нерухомого майна, що належить до державної власності, який погоджено з балансоутримувачем - Державним підприємством Морський торговельний порт Чорноморськ (позивач). Зазначеним договором сторони внесли зміни до п.5.6 та розділу 11 договору.

На виконання зазначеного вище договору оренди позивач надсилав відповідачу акти здачі-прийняття (надання послуг) за договором №17/173-о/д від 31.07.2021 року, а саме: АН/12 596 від 30.11.2021 року на суму 1968334 грн. 25 коп.; АН/13958 від 31.12.2021 року на суму 1980144 грн. 25 коп.; АН/1 28 від 31.01.2022 року на суму 2005886 грн. 13 коп.; АН/2 228 від 28.02.2022 року на суму 1674055 грн. 25 коп.; АН/3 304 від 31.05.2022 року на суму 36370 грн. 87 коп.; АН/3 615 від 30.06.2022 року на суму 1162449 грн. 38 коп.; АН/3 843 від 31.07.2022 року на суму 1170586 грн. 54 коп.; АН/ 4 284 від 31.08.2022 року на суму 1183462 грн. 99 коп.; АН/4 810 від 30.09.2022 року на суму 1205948 грн. 77 коп.; АН/5 154 від 31.10.2022 року на суму 1235804 грн. 56 коп.; АН/5 509 від 30.11.2022 року на суму 1244455 грн. 19 коп.; АН/5 810 від 31.12.2022 року на суму 1253166 грн. 37 коп.; АН/300 від 31.01.2023 року на суму 1263191 грн. 70 коп.; АН/574 від 28.02.2023 року на суму 1272034 грн. 04 коп.; АН/839 від 31.03.2023 року на суму 1291114 грн. 56 коп.; АН/1 161 від 30.04.2023 року на суму 1293696 грн. 79 коп., та, відповідно рахунки до вказаних актів з аналогічними номерами, що свідчить про те, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини у сфері оренди державного майна.

Невиконання відповідачем своїх господарських зобов`язань в частині дотримання умов укладеного договору щодо належної та своєчасної плати за користування майном і стало підставою для звернення Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ з відповідним позовом до господарського суду.

Під час судового розгляду Господарським судом Одеської області в частині стягнення з відповідача суми основного боргу провадження було закрите у зв`язку із сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Ресурс-Холдинг» основної суми заборгованості.

Проте, задовольняючи позовні вимоги Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ частково, суд першої інстанції дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача у повному обсязі сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, виснував про наявність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем пені на 90 % з огляду на вимоги ст. 233 Господарського кодексу України, з чим позивач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині правомірності часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у зменшеному розмірі, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, судами у даній справі встановлено та не заперечується сторонами у справі те, що відповідачем допущено прострочення виконання основного господарського зобов`язання перед позивачем щодо оплати орендної плати за користування нерухомим майном, що належить до державної власності у розмірі 6369307 грн. 09 коп., внаслідок чого у Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ виникла підстава для нарахування неустойки.

Умовами п. 3.7 договору сторони визначили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати; за ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку, на підставі чого позивач і розрахував суму пені за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання.

Проте, відповідач, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Вказане клопотання мотивоване тим, що заявлена до стягнення позивачем сума пені у розмірі 2742448 грн. 53 коп. складає майже половину від суми основного боргу, не є співмірною, розумною та справедливою, а тому, з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних доказів щодо того, що позивачем понесено відповідні збитки внаслідок прострочення відповідачем оплати за користування орендованим майном, погашення орендарем суми основного боргу за договором оренди нерухомого майна, відповідач вважає, що справедливим та співмірним є розмір стягуваної неустойки у розмірі 50000 грн.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 року у справі № 367/7401/14-ц дійшов висновку, що за вимогами чинного законодавства не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституційний суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1, 2 ст. 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21, суд касаційної інстанції зазначив, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Водночас, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, судова колегія, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх основних зобов`язань за договором оренди нерухомого майна; загальновідомі обставини, пов`язані із збройною агресією сусідньої держави відносно держави Україна, відсутність у матеріалах справи достовірних та належних доказів завдання позивачу збитків, пов`язаних із неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором, враховуючи справедливий баланс інтересів контрагентів за спірним договором, що є втіленням принципу пропорційності у господарському судочинстві, а також те, що розмір нарахованої позивачем пені, про стягнення якої він просить, дійсно не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення пені до 274244 грн. 85 коп., тобто на 90 % від заявленого позивачем розміру.

При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті апеляційним господарським судом до уваги, оскільки наведені вище виключні обставини, встановлені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, є підставами для такого зменшення без урахування обставин, зазначених апелянтом в апеляційній скарзі, щодо продовження строків такого нарахування, пов`язаних з епідеміологічною ситуацією в країні, оскільки в даному випадку суд не відмовив позивачеві з огляду на неправильний розрахунок тощо, а зменшив розмір неустойки, що підлягала до стягнення.

Водночас, за доводами апеляційної скарги, апелянт не заперечує того факту, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, оскільки судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Разом з тим, судовою колегією також відхиляються твердження скаржника, означені ним в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції вимог ст. 74, 78, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, зокрема, по-перше, зменшення розміру неустойки є правом суду, аргументованим його дискреційними повноваження, по друге, з цього приводу судом першої інстанції наведене відповідне мотивування підстав такого зменшення.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ста. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належним чином не доведено того, що саме невиконання відповідачем його господарських договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати орендної плати призвело до спричинення йому збитків, а надані суду з боку позивача довідки щодо поточної кредиторської заборгованості Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ перед контрагентами станом на 31.12.2021 року, 31.12.2022 року, 31.07.2023 року на підтвердження факту отримання ним збитків не підтверджують цього.

Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі на оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки, також не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру стягуваної позивачем пені.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Одеської області у даній справі правомірно висновано про те, що наявні правові підстави для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки такий розмір нарахованої пені позивачем є неспівмірним та не відповідає наслідкам порушення зобов`язання відповідачем; останнім зобов`язання щодо погашення боргу зі сплати за користування нерухомим майном за договором оренди виконано; відсутні негативні наслідки для позивача, викликані порушенням відповідачем зобов`язань, зокрема, спричинення йому саме з вини відповідача відповідних збитків у зв`язку із таким порушенням, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Крім того, як вже наголошувалося колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, задоволення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру пені є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для скасування або зміни такого рішення.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом в оскаржуваній частині застосовані правильно, мотиви та доводи, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення, з огляду на що апеляційна скарга Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 в оскаржуваній частині відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, скасування або зміни не потребує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», Одеська область, м. Чорноморськ на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 року у справі №916/2779/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 12.02.2024 року.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк