Постанова

від 14.05.2024 по справі 916/2779/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2779/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Чабан І. А. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача - Яценка С. А. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 (колегія суддів: Діброва Г. І. - головуючий, Принцевська Н. М., Разюк Г. П.) і рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 (суддя Бездоля Ю. С.) у справі

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ"

про стягнення 10 300 289,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - ДП "МТП "Чорноморськ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" (далі - ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ") про стягнення 10 300 289,56 грн, з яких: 6 369 307,09 грн - основного боргу, 179 021,39 грн - 3 % річних, 1 009 512,55 грн - інфляційних втрат та 2 742 448,53 грн - пені.

1.2. Позовні вимоги ДП "МТП "Чорноморськ" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д щодо повної та своєчасної сплати орендної плати.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2023, яке залишене без змін в оскаржуваній частині постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 916/2779/23, позовні вимоги ДП "МТП "Чорноморськ" задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" на користь ДП "МТП "Чорноморськ" 274 244,85 грн - пені, 179 021, 39 грн - 3% річних, 1 009 512,55 грн - інфляційних втрат та 21 941,68 грн - судового збору. В решті позову відмовлено.

2.2. Місцевий господарський суд установив факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д у частині здійснення повної та своєчасної сплати орендної плати. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 6 369 307,09 грн, яка підтверджена матеріалами справи та відповідачем не оспорюється; відповідач сплатив її під час розгляду цієї справи, тому провадження у справі в цій частині було закрито.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що сплата відповідачем пені передбачена пунктом 3.6 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, водночас відповідач у відзиві заявив клопотання про зменшення розміру пені. Місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, зазначив, що, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів заподіяння позивачу збитків саме внаслідок дій відповідача, військову агресію російської федерації проти України та її негативні наслідки, які вплинули на обох сторін, зокрема, в частині ведення нормальної господарської діяльності, а також дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, виходячи із принципу збалансованості інтересів обох сторін, вважає за необхідне зменшити розмір пені, яку належить стягнути з відповідача до 10 % та визначити її справедливий розмір у сумі 274 244,85 грн.

Господарський суд першої інстанції, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, встановивши правильність цих розрахунків та їх відповідність вимогам чинного законодавства, взявши до уваги відсутність контррозрахунків з боку відповідача та встановлені обставини щодо неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань у спірних правовідносинах, врахувавши право позивача на отримання відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації за неналежне виконання зобов`язання, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених ДП "МТП "Чорноморськ" позовних вимог про стягнення з відповідача 179 021,39 грн 3% річних та 1 009 512,55 грн інфляційних втрат.

2.3. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення пені до 274 244,85 грн, тобто на 90 % від заявленого позивачем розміру. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції врахував ступінь виконання відповідачем своїх основних зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, загальновідомі обставини, пов`язані зі збройною агресією сусідньої держави стосовно держави Україна, відсутність у матеріалах справи достовірних та належних доказів заподіяння позивачу збитків, пов`язаних із неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором оренди, урахував справедливий баланс інтересів контрагентів за договором, а також взяв до уваги, що розмір нарахованої позивачем пені, про стягнення якої він просить, дійсно не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, мотивовані продовженням строків нарахування пені у зв`язку з епідеміологічною ситуацією в країні, не можуть бути взяті до уваги апеляційним господарським судом, оскільки в цьому випадку суд не відмовив позивачеві з огляду на неправильний розрахунок тощо, а зменшив розмір неустойки, що підлягала стягненню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДП "МТП "Чорноморськ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 916/2779/23 у частині зменшення розміру пені до 274 244,85 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" на користь ДП "МТП "Чорноморськ" пеню в розмірі 2 742 448,53 грн.

3.2. ДП "МТП "Чорноморськ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16, від 08.05.2018 у справі № 924/70947, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, 15.03.2018 у справі № 904/1183/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, від 20.06.2018 у справі № 905/2135/17, від 21.02.2018 у справі № 910/6984/17, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19, від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19, від 18.12.2018 у справі № 910/7495/16, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 20.09.2020 у справі № 910/11141/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 07.07.2022 у справі № 910/886/21, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

ДП "МТП "Чорноморськ" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судом статей 73 та 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України в контексті підтвердження особою свого скрутного матеріального становища з метою зменшення розміру штрафних санкцій.

ДП "МТП "Чорноморськ" зазначає також про неврахування судами попередніх інстанцій доказів на підтвердження наявності збитків у позивача через несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ДП "МТП "Чорноморськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.11.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 916/2779/23. Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції врахував висновки щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 10.09.2019 у справі № 904/4685/18, постанові від 21.11.2019 у справі № 916/553/19, постанові від 22.11.2019 у справі № 922/937/19, постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постанові від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, а також тлумачення норм права, викладене у рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 у справі № 7- рп/2013. З урахуванням наведеного ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" стверджує про необґрунтованість доводів скаржника.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 31.07.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 17/173-о/д, який погоджено з балансоутримувачем - ДП "МТП "Чорноморськ".

4.2. Відповідно до пункту 1.1 цього договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину нежитлових приміщень адміністративно-побутової будівлі (інв. № 4081, реєстровий № 1125672.2.РАЯИЮК0726) та будівлю складу № 24 (інв. № 4083, реєстровий № 1125672.2.РАЯИЮК0728) з рампою та навісом, відкритий майданчик (мостіння), що прилягає до складу № 24, загальною площею 20 020,10 м2, за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Сухолиманська, 72, 73 (далі - майно), що обліковується на балансі ДП "МТП "Чорноморськ" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.01.2017, та становить 71 786 325 (сімдесят один мільйон сімсот вісімдесят шість тисяч триста двадцять п`ять) грн.

4.3. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д майно передається в оренду з метою розміщення вантажно-складського комплексу (розміщення офісів - 738,40 м2, складів та інше використання нерухомого майна - 19 281,70 м2).

4.4. Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

4.5. Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами), Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.11 № 906, та протоколу засідання конкурсної комісії від 09.06.2017 № 371 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (квітень 2017) - 1 154 000 (один мільйон сто п`ятдесят чотири тисячі) грн. Із урахуванням пункту 5.2 цього договору додатково протягом року з моменту укладення договору оренди орендар щомісячно сплачує відкоригований розмір орендної плати, а саме: різницю між орендною платою за перший місяць оренди та орендною платою з урахуванням індексу інфляції за відповідний місяць, який розраховується Державною службою статистики України згідно з вимогами чинного законодавства.

4.6. Відповідно до пунктів 3.6, 3.7 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж; одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70 % надсилається орендарем орендодавцеві, 30 % - балансоутримувачу; орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати; за ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.

4.7. Згідно з пунктом 5.7 цього договору орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується призначення платежу за зразком, який надає орендодавець).

4.8. Пунктом 8.2 зазначеного договору передбачено, що орендодавець та балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору, стягнення збитків щодо заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршення стану об`єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.

4.9. Відповідно до пункту 9.1 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

4.10. Згідно з пунктом 10.1 договору цей договір укладено строком на 15 (п`ятнадцять) років, що діє з 31.07.2017 до 31.07.2032 включно.

4.11. Додатком до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д є розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна.

4.12. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявний акт від 04.08.2017 приймання-передавання державного нерухомого майна до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, який підписано з боку орендаря, орендодавця та погоджено з балансоутримувачем.

4.13. 01.02.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" укладено договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д (обліковий номер договору 209840911602), який погоджено з балансоутримувачем - ДП "МТП "Чорноморськ". Вказаним договором сторони внесли зміни до пункту 5.6 та розділу 11 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д.

4.14. Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття (надання послуг) за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, а саме: АН/12 596 від 30.11.2021 на суму 1 968 334,25 грн; АН/13958 від 31.12.2021 на суму 1 980 144,25 грн; АН/1 28 від 31.01.2022 на суму 2 005 886,13 грн; АН/2 228 від 28.02.2022 на суму 1 674 055,25 грн; АН/3 304 від 31.05.2022 на суму 36 370,87 грн; АН/3 615 від 30.06.2022 на суму 1 162 449,38 грн; АН/3 843 від 31.07.2022 на суму 1 170 586,54 грн; АН/ 4 284 від 31.08.2022 на суму 1 183 462,99 грн; АН/4 810 від 30.09.2022 на суму 1 205 948,77 грн; АН/5 154 від 31.10.2022 на суму 1 235 804,56 грн; АН/5 509 від 30.11.2022 на суму 1 244 455,19 грн; АН/5 810 від 31.12.2022 на суму 1 253 166,37 грн; АН/300 від 31.01.2023 на суму 1 263 191,70 грн; АН/574 від 28.02.2023 на суму 1 272 034,04 грн; АН/839 від 31.03.2023 на суму 1 291 114,56 грн; АН/1 161 від 30.04.2023 на суму 1 293 696,79 грн. Суд першої інстанції також зазначив, що в матеріалах справи наявні рахунки, номери, дати та суми співпадають із зазначеними актами. Окрім того, в матеріалах справи наявні роздруківки знімки екрана з системи 1С Підприємство щодо вказаних рахунків.

4.15. Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи наявний реєстр видачі рахунків та актів приймання-передачі робіт представнику клієнта - ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ".

Крім того, в матеріалах справи наявні надані позивачем розрахунки заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, відповідно до яких: 6 369 307,09 грн - основного боргу, 1 009 512,55 грн - інфляційних втрат, 2 742 448,53 грн - пені та 179 021,39 грн - 3 % річних.

4.16. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення про сплату відповідачем на користь позивача орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, а саме: № ЦБ000000405 від 13.01.2022 на суму 590 500,27 грн; № ЦБ000000406 від 13.01.2022 на суму 229 639,00 грн; № ЦБ000001346 від 19.05.2023 на суму 234 020,05 грн; № ЦБ000001347 від 19.05.2022 на суму 601 765,84 грн; № ЦБ000001348 від 19.05.2022 на суму 231 016,83 грн; № ЦБ000001349 від 19.05.2022 на суму 594 043,27 грн.

4.17. Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи наявні надані відповідачем документи на підтвердження власних доводів у справі, а саме: розрахунок основного боргу; платіжні доручення про сплату основного боргу (№ 609 від 14.07.2023 на суму 1 783 405,97 грн; № 608 від 14.07.2023 на суму 4 585 901,10 грн; № 604 від 14.07.2023 на суму 8 117 029,92 грн); лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України; баланс відповідача станом на 31.12.2022; звіт про фінансові результати за 2022 рік.

4.18. Також суди зазначили, що в матеріалах справи наявні довідки щодо поточної кредиторської заборгованості ДП "МТП "Чорноморськ" перед контрагентами станом на 31.12.2021, 31.12.2022, 31.07.2023.

4.19. Суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду судом цієї справи відповідач сплатив заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі 6 369 307,09 грн та суд у протокольній формі закрив провадження у справі в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4.20. Тому суд першої інстанції констатував, що розглядає позовні вимоги ДП "МТП "Чорноморськ" про стягнення 2 742 448,53 грн - пені, 179 021,39 грн - 3 % річних та 1 009 512,55 грн - інфляційних втрат.

4.21. Спір у цій справі виник через неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д щодо повної та своєчасно сплати орендної плати.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ДП "МТП "Чорноморськ" про стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "ЕКО-РЕСУРС-ХОЛДИНГ" зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2017 № 17/173-о/д щодо повної та своєчасної сплати орендної плати.

5.4. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені до 274 244,85 грн.

5.5. Колегія суддів зазначає, що однією з підстав для виникнення зобов`язання є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

5.6. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

5.7. Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина 1 статті 629 Цивільного кодексу України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

5.8. Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

5.9. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України).

5.10. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.11. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

5.12. Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.01.2024 у справі 911/2269/22, за приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. На відміну від положень Цивільного кодексу України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини 2 та 3 статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення Господарського кодексу України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.13. У цій справі № 916/2779/23 суди попередніх інстанцій установили, що відповідачем допущено прострочення виконання основного господарського зобов`язання перед позивачем щодо оплати орендної плати за користування нерухомим майном, що належить до державної власності, у розмірі 6 369 307,09 грн, унаслідок чого у позивача виникла підстава для нарахування неустойки.

5.14. Суд апеляційної інстанції зауважив, що умовами пункту 3.7 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д сторони визначили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати; за ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку. На підставі наведених умов договору позивач розрахував суму пені за період прострочення виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання.

5.15. Водночас суди встановили, що відповідач, на підставі статті 233 Господарського кодексу України звернувся до місцевого господарського суду із клопотанням, викладеним у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення.

5.16. Як зазначив суд апеляційної інстанції, вказане клопотання мотивоване тим, що заявлена до стягнення позивачем сума пені у розмірі 2 742 448,53 грн складає майже половину від суми основного боргу, не є співмірною, розумною та справедливою, а тому з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних доказів того, що позивачем понесено відповідні збитки внаслідок прострочення відповідачем оплати за користування орендованим майном, погашення орендарем суми основного боргу за договором оренди нерухомого майна, відповідач вважає, що справедливим та співмірним є розмір неустойки 50 000,00 грн.

5.17. Отже, у справі, що розглядається, умовами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д передбачено неустойку у вигляді пені, її розмір та порядок нарахування. Тому за встановлених судами обставин прострочення відповідача виконання зобов`язання за вказаним договором позивач мав право на нарахування неустойки за період прострочення виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання. Водночас відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 233 Господарського кодексу України, на звернення до суду з клопотанням про зменшення неустойки.

5.18. Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

5.19. Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, норми якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.20. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, на яке послався суд апеляційної інстанції у цій справі.

5.21. Крім цього, таку функцію як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

5.22. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20).

5.23. Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими згідно з пунктами 3, 6 частини 1 цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

5.24. Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований також закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

5.25. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

5.26. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).

5.27. З огляду на судову практику при вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

5.28. При вирішенні питання про зменшення розміру пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

5.29. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

5.30. Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивного стану сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу на те, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду (аналогічний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

5.31. Суд апеляційної інстанції у цій справі зазначив, що, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх основних зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д, загальновідомі обставини, пов`язані зі збройною агресією сусідньої держави стосовно держави Україна, відсутність у матеріалах справи достовірних та належних доказів завдання позивачу збитків, пов`язаних із неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов`язань за договором, враховуючи справедливий баланс інтересів контрагентів за спірним договором, що є втіленням принципу пропорційності у господарському судочинстві, а також оскільки розмір нарахованої позивачем пені, про стягнення якої він просить, дійсно не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення пені до 274 244, 85 грн, тобто на 90 % від заявленого позивачем розміру. Суд апеляційної інстанції зауважив, що наведені виключні обставини, встановлені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, є підставами для такого зменшення.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, мотивовані продовженням строків нарахування пені у зв`язку з епідеміологічною ситуацією в країні, не можуть бути взяті до уваги апеляційним господарським судом, оскільки в цьому випадку суд не відмовив позивачеві з огляду на неправильний розрахунок тощо, а зменшив розмір неустойки, що підлягала стягненню.

Суд апеляційної інстанції також установив, що позивач належним чином не довів того, що саме невиконання відповідачем його господарських договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати орендної плати призвело до спричинення йому збитків. Суд апеляційної інстанції зауважив, що надані позивачем довідки щодо поточної кредиторської заборгованості перед контрагентами станом на 31.12.2021, 31.12.2022, 31.07.2023 на підтвердження факту отримання ним збитків не підтверджують цього.

5.32. ДП "МТП "Чорноморськ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.33 Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.34. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16, від 08.05.2018 у справі № 924/70947, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 15.03.2018 у справі № 904/1183/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, від 20.06.2018 у справі № 905/2135/17, від 21.02.2018 у справі № 910/6984/17, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19, від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19, від 18.12.2018 у справі № 910/7495/16, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 20.09.2020 у справі № 910/11141/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 07.07.2022 у справі № 910/886/21, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20).

5.35. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.36. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.37. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.38. Колегія суддів установила, що у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, на яку посилається скаржник, Суд дійшов висновку про те, що "на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21)."

5.39. ДП "МТП "Чорноморськ" також зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.03.2018 у справі № 904/1183/17, від 12.09.2018 у справі № 912/3594/17, від 20.06.2018 у справі № 905/2135/17, від 21.02.2018 у справі № 910/6984/17 про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушенні та його наслідки) тощо.

5.40. Скаржник вважає, що суди не взяли до уваги позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, про те, що "зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги".

5.41. ДП "МТП "Чорноморськ", посилаючись на постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19, від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19, від 18.12.2018 у справі № 910/7495/16, від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 20.09.2020 у справі № 910/11141/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 07.07.2022 у справі № 910/886/21, від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20), зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували позиції Верховного Суду, відповідно до яких чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткового співвідношення) можливого для зменшення штрафних санкцій, а таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.42. Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника, вважає за необхідне звернути увагу, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

5.43. Такий підхід є усталеним у судовій практиці, зокрема практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

5.44. У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків. Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 також звернув увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважив Верховний Суд, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

5.45. Відтак колегія суддів зазначає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах. Питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів.

5.46. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.47. ДП "МТП "Чорноморськ" у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судом статей 73 та 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України в контексті підтвердження особою свого скрутного матеріального становища з метою зменшення розміру штрафних санкцій.

5.48. Колегія суддів зазначає, що положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.49. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.50. Також у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.51. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.

5.52. Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням викладеного в мотивувальній частині цієї постанови, не підтвердилися. Крім того у цій постанові в мотивувальній частині наведено численні висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України у зобов`язальних правовідносинах.

5.53. Доводи скаржника щодо неправильного застосування судами статей 73, 77 Господарського процесуального кодексу України зводяться до того, що, на думку скаржника, майновий стан відповідача був підтверджений неналежним доказом - звітом про фінансові результати відповідача за 2022 рік, проте доводів щодо недопустимості цього доказу скаржник не наводить.

5.54. Колегія суддів зазначає, що у цій справі суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, зокрема, платіжні доручення про сплату основного боргу, баланс відповідача станом на 31.12.2022, звіт про фінансові результати за 2022 рік, а також взявши до уваги інші обставини справи, та, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) і вимоги статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про зменшення пені, яку належить стягнути з відповідача, до 10 % та визначив її розмір у сумі 274 244,85 грн.

Такий висновок суд першої інстанції зробив, оцінюючи наявні у справі докази відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, надані як позивачем, так і відповідачем. При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено вичерпного переліку документів для підтвердження особою свого скрутного матеріального становища з метою зменшення розміру штрафних санкцій.

5.55. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень статті 73 ("Докази") і статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("Допустимість доказів") під час вирішення питання щодо зменшення штрафних санкцій.

5.56. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.57. ДП "МТП "Чорноморськ" зазначає також про неврахування судами попередніх інстанцій доказів на підтвердження наявності збитків у позивача через несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 31.07.2017 № 17/173-о/д.

5.58. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.59. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.60. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цієї підстави.

5.61. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.62. У цій справі суди надали оцінку поданим сторонами доказам, до переоцінки яких суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам належить до повноважень судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.63. Ураховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено порушення норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині зменшення розміру пені.

5.64. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 у справі № 916/2779/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак