Рішення

від 08.02.2024 по справі 907/216/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. м. УжгородСправа № 907/216/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи підприємця Балеги Мар`яни Іванівни, м. Виноградів

до відповідача 1 Виноградівської міської ради Закарпатської області, м. Виноградів

до відповідача 2 Відділу з питань приватизації майна в районі Виноградівської районної ради, м. Виноградів

про стягнення суми 468 892,00 грн,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участі представників сторін:

від позивача ФОП Балега М.І., адвокат Сковородько І.Ф.;

від відповідача 1 не з`явився;

від відповідача 2 не з`явився;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути солідарно з відповідачів 468 892,00 грн, у тому числі 67 324,94 грн орендних платежів, 14 427,62 грн компенсації за надані комунальні послуги, 17 250,00 грн єдиного соціального внеску та 9 365,00 грн єдиного податку, 3 524,00 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду, 32 000,00 грн вартості придбаного обладнання, 300 000,00 грн упущеної вигоди та 25 000,00 грн моральної шкоди. Позов заявлено з посиланням на ст. ст. 22, 23, 530, 610-611, 626, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 224, 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області віл 15.04.2020 позов залишено без руху та встановлено строк позивачу для усунення недоліків. 24.04.2020 позивачем на виконання ухвали суду подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №907/216/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

22.05.2020 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

22.05.2020 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2021 у задоволенні заяви фізичної особи підприємця Балеги Мар`яни Іванівни про відвід судді від розгляду справи № 907/216/20 відмовлено. Самовідвід судді Ремецькі О.Ф. задоволено.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.03.2021 постановлено справу № 907/216/20 прийняти до провадження, розгляд справи почати спочатку, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначено підготовче засідання. Замінено відповідача 1 - Виноградівську районну раду Закарпатської області на її правонаступника - Берегівську районну раду Закарпатської області (90200, м. Берегове, вул. Мукачівська, 6, код ЄДРПОУ 22094295).

В день призначення чергового підготовчого засідання представником позивача надіслано на електронну адресу клопотання від 10.05.2021 про призначення судової будівельно - технічної експертизи. Ухвалою суду від 12.05.2021 клопотання позивача - Фізичної особи - підприємця Балеги Мар`яни Іванівни від 10.05.2021 (Вх. № 02.3.1-02/3499/21 від 12.05.2021) про призначення судової експертизи у справі №907/216/20 задоволено. Проведення експертизи доручено ФОП Павличу О.В ( АДРЕСА_1 , свідоцтво №1444). Зупинено провадження у справі №907/216/20 до отримання судом експертного висновку.

До Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що судова будівельно-технічна експертиза виконана та направлена експертом до суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.05.2023 поновлено провадження у справі № 907/216/20, призначено підготовче засідання.

На адресу суду 08.08.2023 надійшло клопотання позивача про заміну відповідача вх.№02.3.1-02/5447/23.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.08.2023 замінено відповідача 1 Берегівську районну раду Закарпатської області на Виноградівську міську раду Закарпатської області (площа Миру, 5, Виноградів, Закарпатська область, 90300, код в ЄДРПОУ 04053677).

21.06.2023 від відповідача 1 надійшли письмові пояснення.

21.09.2023 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що недобросовісна, неправомірна, винна поведінка відповідачів (не виконання умов договору щодо надання дозволу на ремонт орендованого нежитлового приміщення, відібрання приміщення 04.09.2019 року) призвела до неможливості проведення капітального ремонту, неможливості використання спірного приміщення в підприємницькій діяльності та отримання прибутків від підприємницької діяльності.

Позивач вважає, що на підставі п.5.4., п.6.2. Договору оренди, відповідач мав надати дозвіл на проведення ремонту приміщення. Зазначає, що тривалий час вів усні переговори щодо дозволу на проведення ремонту. Однак, відповідач відмовив у наданні дозволу на ремонт переданого в орендне користування приміщення та ініціював розірвання договору оренди №2/17 від 01.05.2017 в судовому порядку.

Відтак, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 468 892,00 грн, у тому числі 67 324,94 грн орендних платежів, 14 427,62 грн компенсації за надані комунальні послуги, 17 250,00 грн єдиного соціального внеску, 9 365,00 грн єдиного податку, 3 524,00 грн сплаченого судового збору за подання скарг по справі №907/698/18, 32 000,00 грн вартості придбаного обладнання, 300 000,00 грн упущеної вигоди, а також 25 000,00 грн моральної шкоди.

Правова позиція відповідача-1

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, оскільки умовами Договору надання відповідачем-1 погодження не передбачено. Крім викладеного, відповідач-1 не є стороною договору від 01.05.2017 року №2/17 та не має жодних зобов`язань за цим договором.

Позивач, повідомляючи про укладення нею договору оренди від 01.05.2017 року №2/17, посилається на його порушення Відповідачем в частині не надання дозволу на проведення капітального ремонту. Всі інші доводи Позивача в своїй сукупності зводяться до необізнаності про стан майна на момент укладення договору, прийняття його в оренду і неможливості його використання через неналежний стан. Однак, вказані твердження не відповідають дійсності, оскільки Позивач сам ініціативно висловив бажання щодо взяття в оренду вказаних приміщень лікарні. Наведене підтверджується заявою Відповідача про участь в конкурсі від 09.02.2017 року та протоколом № 1 від 15.02.2017 року. Також Позивачу було відомо про дійсний стан майна, яке вона мала намір взяти в оренду, що визнається і не спростовується ним. Касаційна скарга від 02.08.2019 року у справі № 907/698/18 містить твердження, що на день укладення договору, тобто 01.05.2017 року, їй було відомо, що для здійснення діяльності у приміщенні слід зробити ремонт. Разом з цим, додатковим свідченням обізнаності Позивача про стан орендованого ним майна свідчить відповідь від 24.01.2020 року ТзОВ «Ріалті-О» на адвокатський запит його представника від 22.01.2020 року, проведення оцінювання об`єкта оренди в присутності потенційного орендаря Балеги М.І. З огляду на це, Позивач, достеменно знаючи з самого початку, що орендовані ним приміщення потребують ремонту, протягом більш ніж року не вживав ніяких заходів для його проведення, в т.ч. і отримання відповідного погодження.

Правова позиція відповідача-2

Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з тим, що пунктами 5.4, 6.2 - передбачено право, а не обов`язок погодити чи надати дозвіл на проведення ремонтних робіт, або не надати такий дозвіл.

Умови договору, в частині яких Позивач вказує на порушення, передбачали умови, з якими вона особисто свідомо погодилась. Окрім цього, відповідач-2 зазначає, що Позивач, достеменно знаючи з самого початку, що орендовані ним приміщення потребують ремонту, протягом більш ніж року не вживав ніяких заходів для його проведення, в т.ч. і отримання відповідного погодження. Звернення Позивача про надання дозволу на проведення ремонту від 25.05.2018 року та від 08.08.2018 року не є належними зверненнями, оскільки вони не містять належним чином оформленої кошторисної документації та не містять мету та вид будівельних робіт.

Також зазначає, що сплата орендарем орендної плати є обов`язковою і не залежить від наслідків діяльності орендаря, використання чи не використання ним орендованого майна в своїй діяльності.

Щодо вимог про стягнення 17 250 грн ЄСВ, 9 365 грн єдиного податку, то вони також не підлягають стягненню оскільки не являються збитками в розумінні статей 224, 225 ГК України. Разом з цим слід зазначити, що судові витрати не є збитками в розумінні ст. 224 ГКУ і ст. 22 ЦКУ, не входять до складу ціни позову та не можуть справлятися під виглядом збитків.

Позивачем не наведено жодних беззаперечних доказів та реальних даних скільки покупців (клієнтів) у спірний період відвідало б орендовані приміщення, а також скільки з них мало б реальний намір скористатись саме послугами позивача, однак не змогли реалізувати такі наміри через нездійснення Позивачем медичної практики в даному приміщенні як передбачено договором оренди. Отже, твердження позивача про те, що якби вона працювала, то її б дохід мав би дорівнювати сумі в 300 000 грн (упущена вигода), є лише припущенням.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Як встановлено з матеріалів справи, 01.05.2017 між Відділом з питань приватизації майна в районі Виноградівської районної ради в особі начальника відділу Лешка Ю.Ю. (Орендодавцем, балансоутримувачем) та фізичною особою-підприємцем Балегою М.І. (Орендарем) укладено договір №2/17 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності (власник Виноградівська районна рада Закарпатської області).

Відповідно до умов договору, орендодавець на підставі рішення сьомої сесії сьомого скликання Виноградівської районної ради Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року №199 передав, а орендар Балега М.І. прийняла в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлове приміщення (вбудовані приміщення) площею 49,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Виноградів, вул. Лікарняна, буд. 13 (перший поверх).

Мета оренди здійснення медичної практики та надання послуг населенню з комп`ютерної томографії.

Факт передачі зазначеного приміщення підтверджується Актом прийому - передачі нежитлових приміщень в орендне користування від 01 травня 2017 року.

Договір укладено з "01" травня 2017 року до "01" квітня 2020 року включно (п. 10.1. Договору). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором (п. 10.6. Договору).

З метою укладення договору оренди, визначення орендної плати, вартості приміщення, переданого в оренду, відділ з питань приватизації майна в районі Виноградівської районної ради 11.11.2016 року уклав з суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «РІАЛТІ-О» договір на проведення оцінки. Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «РІАЛТІ-О» виготовлено «Звіт про оцінку вбудованих приміщень першого поверху поз. 43-49 площею 49.8 кв.м. будівлі дитячого корпусу літ. Я».

Вартість переданого в користування приміщення визначена Висновком про вартість майна, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Ріалті-О» і становила на час передачі в оренду 107 917,00 грн без ПДВ.

В акті прийому-передачі від 01 травня 2017 року зроблено застереження, що Орендар самостійно вирішує питання щодо підключення до мереж електропостачання, водопостачання.

Відповідно до п.5.4 Договору, Орендар зобов`язаний своєчасно, за погодженням з власником, здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого приміщення.

Позивач вважає, що на підставі п.5.4., п.6.2. Договору оренди, відповідач мав надати дозвіл на проведення ремонту приміщення.

Позивач замовила локальний будівельний кошторис та дефектний акт на проведення капітального ремонту орендованого приміщення, відповідно до якого вартість ремонтних робіт складала 100,967 тис. грн. Також 25.05.2018 року звернулася до голови Виноградівської районної ради як власника приміщення із заявою про надання дозволу на проведення капітального ремонту орендованого приміщення та затвердження вартості ремонтних робіт. Листом Виноградівської районної ради від 13.07.2018 позивачу запропоновано доопрацювати та подати до районної ради належним чином оформлену кошторисну документацію, оскільки «у доданому до заяві кошторисі не вказано мету та вид будівельних робіт».

На виконання вказаного листа, позивач повторно 08.08.2018 року звернулася до власника орендованого приміщення із заявою, якою просила надати дозвіл на проведення капітального ремонту орендованого приміщення та затвердити вартість ремонтних робіт в розмірі 245.256 тис.грн. Однак, відповідач відмовив у наданні дозволу на ремонт переданого в орендне користування приміщення та ініціював розірвання договору оренди №2/17 від 01.05.2017 в судовому порядку.

28.11.2018 Орендодавець звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП Балеги М.І. про розірвання договору оренди нежитлових приміщень №2/17 від 01.05.2017 року з підстав порушення істотних умов договору: ФОП Балега М.І. не використовувала орендовані приміщення за цільовим призначенням, ??порушила строк, передбачений договором на страхування орендованого приміщення, ???погіршено стан орендованого майна, ??не здійснено заходів протипожежної безпеки, ??передане в оренду приміщення не було застраховане, ??Орендодавцю внаслідок порушення істотних умов договору була завдана шкода у вигляді реальних збитків - погіршення стану орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15 квітня 2019 року у справі №907/698/18, яке залишено в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, позов задоволено. Розірвано договір № 2/17 від 01.05.2017 року оренди нежитлових приміщень (вбудовані приміщення) площею 49,8кв.м., розміщених за адресою: м. Виноградів, вул. Лікарняна, буд. 13 (перший поверх), укладений між Відділом з питань приватизації майна в районі та Фізичною особою-підприємцем Балегою Мар`яною Іванівною.

04.09.2019 на вимогу Орендодавця приміщення було повернуто, про що складено акт прийому-передачі.

В подальшому, за наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного суду від 17 жовтня 2019 року вказані рішення були скасовані, а справа № 907/698/18 передана на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області. В ході нового розгляду справи за наслідками зміни складу суду ухвалою суду від 30.07.2020 справа була прийнята до провадження головуючим суддею Андрейчуком Л.В., а її розгляд постановлено почати спочатку.

Ухвалою суду від 01.10.2020 провадження у справі №907/698/18 закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Факт припинення дії договору, відсутність орендних правовідносин між сторонами у спорі і як наслідок відсутність предмету спору по справі присутнім в судовому засіданні представником відповідача не заперечувався.

Позивач зазначає, що неправомірними діями відповідачів (ненадання дозволу на ремонт орендованого нежитлового приміщення) їй завдано матеріальних збитків на суму 468 892,00 грн, в т.ч. 67 324,94 грн орендних платежів (підтверджується Актом звірки від 01.09.2019), 14 427,62 грн компенсації за надані комунальні послуги (підтверджується Актом звірки від 05.05.2019) , 17 250,00 грн єдиного соціального внеску та 9 365,00 грн єдиного податку (підтверджується інформаційним листом Виноградівського управління ГУ ДФС у Закарпатській області, квитанцією від 20.01.2020), 3 524,00 грн сплаченого судового збору за подання скарг по справі №907/698/18, 32 000,00 грн вартості придбаного обладнання та 300 000,00 грн упущеної вигоди (підтверджується Висновком спеціаліста Гуранич Т.В. від 20 лютого 2020), а також 25 000,00 грн моральної шкоди.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, між сторонами виникли правовідносини на підставі договору №2/17 від 01.05.2017. Цей договір за правовою природою є договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності неправомірних дій відповідачів (ненадання дозволу на ремонт орендованого нежитлового приміщення), що є підставою для стягнення з відповідачів на користь позивача збитків на суму 468 892,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення або відмови у позові, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до умов договору, орендодавець на підставі рішення сьомої сесії сьомого скликання Виноградівської районної ради Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року №199 передав, а орендар Балега М.І. прийняла в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлове приміщення (вбудовані приміщення) площею 49,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Виноградів, вул. Лікарняна, буд. 13 (перший поверх).

Факт передачі зазначеного приміщення підтверджується Актом прийому - передачі нежитлових приміщень в орендне користування від 01 травня 2017 року.

04.09.2019 приміщення було повернуто, про що складено акт прийому-передачі.

Ухвалою суду від 01.10.2020 провадження у справі №907/698/18 закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Факт припинення дії договору, відсутність орендних правовідносин між сторонами у спорі і як наслідок відсутність предмету спору по справі представником відповідача не заперечувався.

Щодо вимоги про солідарне стягнення з відповідачів суми орендних платежів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5.4 Договору, орендар зобов`язується своєчасно, за погодженням з власником, здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого приміщення.

Відповідно до п. 6.2 Договору, Орендар має право за погодженням з власником майна за рахунок власних коштів здійснювати поточний та капітальний ремонт, реконструкцію поліпшення орендованих приміщень.

Позивач вважає, що на підставі п.5.4., п.6.2. Договору оренди, відповідач мав надати дозвіл на проведення ремонту приміщення.

Проаналізувавши пункти 5.4, 6.2 Договору, судом встановлено, що сторонами передбачено право, а не обов`язок погодити чи надати дозвіл на проведення ремонтних робіт.

Суд враховує, що уклавши договір №2/17 від 01.05.2017 року, сторони усвідомлювали зміст та умови визначені договором, а також правові наслідки які можуть настати для сторін за цим договором.

Згідно положень ст. ст. 283, 286 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Таким чином, сплата орендарем орендної плати є обов`язковою і не залежить від наслідків діяльності орендаря, використання чи не використання ним орендованого майна в своїй діяльності.

Відтак, суд відхиляє вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми орендних платежів як такі, що необґрунтовані і заявлені безпідставно.

Щодо вимоги про солідарне стягнення з відповідачів компенсації за надані комунальні послуги, єдиного соціального внеску та єдиного податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Разом з цим, ст. 1 Закону України «Про підприємництво» передбачає, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Отже, Позивач, на момент укладення Договору №2/17 з власної ініціативи, самостійно, на власний розсуд прийняла рішення щодо зайняття підприємницькою діяльністю як ФОП, свідомо розуміючи всі ризики від зайняття такою діяльністю та сплатою відповідних обов`язкових платежів відповідно до законодавства України, яким передбачено сплату ЄСВ, єдиного податку та інших платежів.

Враховуючи те, що позивач самостійно отримав статус платника єдиного податку з відсотковою ставкою єдиного податку, який є обов`язковим платежем фізичної особи, що займається підприємницькою діяльністю незалежно від результатів своєї роботи, наведені у позовних вимогах платежі не являються збитками в розумінні статей 224, 225 ГК України

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів компенсації за надані комунальні послуги, єдиного соціального внеску та єдиного податку не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про солідарне стягнення з відповідачів сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду по справі №907/698/18.

Питання розподілу судових витрат вирішується судом в кожній справі окремо в залежності від результатів її розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Частиною 6 ст. 130 ГПК України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зважаючи на наведене, відсутність звернення ФОП Балеги Мар`яни Іванівни щодо розподілу судових витрат з дотриманням норм 129, 130 ГПК України в межах справи №907/698/18, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду по справі №907/698/18.

Щодо вимоги про солідарне стягнення з відповідачів вартості придбаного обладнання, упущеної вигоди та моральної шкоди.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 ГК України).

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

А відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Зважаючи на встановлену судом відсутність неправомірних дій відповідачів (відсутність обов`язку надання дозволу на ремонт орендованого нежитлового приміщення), відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача збитків.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/180.

Крім того, позивач повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню. Вказані висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 по справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18), вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Отже, встановивши обставини та дослідивши докази у цій справі, господарський суд доходить висновку, що позивач не довів належним чином факту понесення ним упущеної вигоди та не надав належних, допустимих та достовірних доказів.

Окрім цього, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)).

Окрім цього, відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Позивачем не доведено яке саме господарське правопорушення було допущено відповідачем, судом не встановлено усіх елементів складу правопорушення (які позивач повинен довести), необхідних для стягнення збитків та моральної шкоди.

Водночас суд звертає увагу, що за змістом частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб`єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб`єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17).

Отже, доводи позивача, наведені у позовній заяві та заявах по суті спору, спростовуються наявними в матеріалах справи документами, а отже відхиляються судом як необґрунтовані.

Положеннями статей 13-14 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної позовних вимог фізичної особи підприємця Балеги Мар`яни Іванівни до відповідачів Виноградівської міської ради Закарпатської області, Відділу з питань приватизації майна в районі Виноградівської районної ради про солідарне стягнення з відповідачів 468 892,00 грн, у тому числі 67 324,94 грн орендних платежів, 14 427,62 грн компенсації за надані комунальні послуги, 17 250,00 грн єдиного соціального внеску та 9 365,00 грн єдиного податку, 3 524,00 грн сплаченого судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду, 32 000,00 грн вартості придбаного обладнання, 300 000,00 грн упущеної вигоди та 25 000,00 грн моральної шкоди.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Балеги Мар`яни Іванівни - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 13.02.2024

Суддя Андрейчук Л. В.