Рішення

від 17.01.2024 по справі 911/1475/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1475/23

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви

до Білоцерківської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення

За участі представників сторін:

від позивача: Іваницька О.П.;

від відповідача: Голуб В.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою № б/н від 11.05.202 до Білоцерківської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення № 3805-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» на земельну ділянку з цільовим призначенням 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці ОСОБА_1 ) площею 0,1080 га з кадастровим номером: 32100300000:03:031:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі підпункту 1.2 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради за № 1536-78-VI від 20.08.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення Білоцерківської міської ради від 27.04.2023 № 3805-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» є необґрунтованим та протиправним, прийнятим відповідачем з порушенням процедури та за неналежних підстав.

Разом із позовною заявою від Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви до суду надійшла заява про забезпечення позовну.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1475/23 від 17.05.2023 відмовлено ОСОБА_2 Української православної Церкви у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1475/23 від 23.05.2023 позовну заяву Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви залишено без руху.

05.06.2023 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2023 відкрито провадження у справі № 911/1475/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив; призначено підготовче засідання у справі на 13.07.2023.

29.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Білоцерківська міська рада не погоджується з вимогами, зазначеними позивачем у позові, вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

13.07.2023 у підготовче засідання з`явились представники сторін та надали усні пояснення по справі. Суд протокольно прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив його до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2023 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1475/23 на 10.08.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

08.08.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

10.08.2023 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Суд протокольно прийняв відповідь на відзив до розгляду та долучив її до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2023 відкладено підготовче засідання у справі № 911/1475/23 на 13.09.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

31.08.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви про визнання протиправним та скасування рішення.

13.09.2023 у підготовче засідання з`явились представники сторін. Суд повідомив сторін про надходження до суду заперечень відповідача, зачитав представникам їх зміст, прийняв їх до розгляду та долучив до матеріалів справи. Суд у підготовчому засіданні з`ясував думку представників щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Представники сторін не заперечували.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2023 вирішено закрити підготовче провадження у справі № 911/1475/23 та призначити справу до судового розгляду по суті на 11.10.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

11.10.2023 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання/заява про відкладення розгляду справи.

11.10.2023 до суду від представника відповідача також надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

11.10.2023 в судове засідання представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2023 відкладено судове засідання у справі № 911/1475/23 на 08.11.2023, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 11.10.2023 та направлено останню сторонам.

08.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому Білоцерківська міська рада просить суд долучити до матеріалів справи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2023 по справі № 640/4748/19, а також від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання по справі.

08.11.2023 в судове засідання з`явились представники сторін.

В судовому засіданні 08.11.2023 суд протокольно долучив клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи, проте залишив вказане клопотання без розгляду з огляду на порушення процесуальних строків на подання доказів та відсутності клопотання про поновлення строків на їх подання, а також з урахуванням відсутності у поданому клопотанні відомостей про зареєстрований електронний кабінет в Електронному суді. Також судом протокольно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання з огляду на присутність представника відповідача в судовому засіданні 08.11.2023.

В судовому засіданні 08.11.2023 судом оголошено про відкриття провадження у справі та про його початок. Представники сторін виступили з вступними промовами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2023 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 13.12.2023 перед встановленням обставин та дослідженням доказів, про що занесено до протоколу судового засідання.

13.12.2023 в судове засідання з`явились представники сторін. В судовому засіданні 13.12.2023 суд дослідив обставини справи та перевірив їх доказами. Представники сторін надали усні пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.12.2023 відкладено судове засіданні у справі № 911/1475/23 на 17.01.2024 перед судовими дебатами, про що занесено до протоколу судового засідання.

17.01.2024 в судове засідання прибули представники сторін.

17.01.2024 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організації, установ 17.02.1995 року. Позивачем в установленому законом порядку отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці Валентини Кесарійської) площею 0,1080 га з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі пункту 1.2 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради Київської області за № 1536-78-VI від 20 серпня 2015 року. Згідно пояснень позивача, на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, яка перебувала у постійному користуванні позивача, розміщена будівля каплиця. Проте, за ствердженням позивача, оскаржуваним рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIII від 27.04.2023 припинено право постійного користування вказаною земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви. Разом з цим позивач вважає зазначене рішення органу місцевого самоврядування необґрунтованим та протиправним, прийнятим відповідачем з порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, за відсутності допустимих та достовірних доказів, що не базуються на нормах чинного законодавства України, прийнятим Білоцерківською міською радою з перевищенням повноважень, наданих останній ст. 19 Конституції України, а оскаржуване рішення відповідача позивач вважає таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Позивач з посиланням на приписи ст. 7, 22, 23, 92 Земельного кодексу України зауважив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. При цьому позивач наголосив на тому, що релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного використання земельних ділянок лише у спосіб, визначений ст. 141-143 Земельного кодексу України: лише у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою; в інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише за рішенням суду.

З урахуванням зазначеного, позивач стверджував, що приймаючи оспорюване рішення № 3805-39-VIII від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви», Білоцерківська міська рада самовільно, без згоди релігійної організації та за відсутності судового рішення перевищила свої повноваження і грубо порушила права землекористувача на постійне користування земельною ділянкою. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом, з посиланням на ст. 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України, ст. 10, 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 12, 23, 92, 141-144 Земельного кодексу України, про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIII від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви».

У свою чергу відповідач заперечував проти позовних вимог, не погоджувався викладеними позивачем вимогами, вважав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач стверджував, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради прийняте з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні, на підставі, серед іншого, Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Держаної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11 та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Відповідач також звернув увагу, що відповідно до п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.

Разом з тим відповідач стверджував, що позивач здійснює свою діяльність згідно Статуту Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви, яка перебуває в переліку релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте, як зазначив відповідач, позивач не виконав вимоги Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігії організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходяться за межами України в державі, яка визнано такою, що здійснила військовою агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», та у встановленому законом порядку не змінив офіційну назву в статуті, а тому, на думку відповідача, відповідно до норм зазначеного Закону, статут позивача станом на дату складення відзиву на позов втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Отже відповідач стверджував, що установчий документ Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви, як релігійної організації, є недійсним в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв`язку із зазначеним, на переконання відповідача, позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Відповідач також посилався на висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, та зазначає, що посилання на вказаний Висновок релігієзнавчої експертизи в рішенні № 3805-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України. Відповідач звернув увагу, що під час прийняття оскаржуваного рішення Білоцерківська міська рада керувалась ст. 13, 14, 19, 41 Конституції України, ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Враховуючи вищевикладене відповідач зазначив, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення, допущені органом місцевого самоврядування. Проте відповідач стверджував, що при прийняті оскаржуваного рішення Білоцерківська міська рада діяла у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом та відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», у зв`язку із цим відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 17.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. починаючи з 29.01.2024 до 07.02.2024 включно перебувала у відпустці, тому повний текст рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви (далі позивач, Парафія) є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 17.02.1995 року за юридичною адресою: вул. Лісова, буд. 2-А, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 13531200000002858, код ЄДРПОУ 23570763, основним видом діяльності є КВЕД-2010 94.91: діяльність релігійних організацій.

На підтвердження вказаних відомостей позивачем долучено до позовної заяви копію Свідоцтва про реєстрацію юридичної особи Серія НОМЕР_1 та довідку АБ № 708590 від 08.05.2013 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Судом встановлено, що 20.08.2015 Білоцерківською міською радою Київської області (далі відповідач) прийнято рішення № 1536-78-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування та передачі земельних ділянок в постійне користування», підпунктом 1.2 пункту 1 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передано земельну ділянку в постійне користування Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії УПЦ під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці Валентини Кесарійської (код згідно класифікатора видів цільового призначення земель 07.01: для будівництва та обслуговування будівель рекреаційного призначення) в АДРЕСА_1 друга, загальною площею 0,1080 га, за рахунок земель населеного пункту АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 3210300000:03:031:0085) (копія рішення наявна в матеріалах справи).

Отже на підставі підп. 1.2 п. 1 рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1536-78-VI від 20.08.2015 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування та передачі земельних ділянок в постійне користування» позивачу було надано в постійне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, загальною площею 0,1080 га, в АДРЕСА_1 .

04.09.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич Оленою Василівною на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 1536-78-VI від 20.08.2015 зареєстровано за Парафією Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, площею 0,108 га, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 друга; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 720702232103; номер запису про інше речове право: 11109555, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 43581129 від 10.09.2015.

Згідно пояснень позивача, на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, яка перебувала у постійному користуванні позивача, розміщена тимчасова будівля каплиця. Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже обставина розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, яка була надана позивачу в постійне користування, тимчасової будівлі каплиці, враховуючи визнання такої обставини учасниками справи, доказуванню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2023 Білоцерківською міською радою Київської області прийнято рішення № 3805-39-VIІІ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» яким, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023. № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила:

1. Припинити право постійного користування Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви (код ЄДРПОУ 23570763) на земельну ділянку з цільовим призначенням 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці ОСОБА_1 ) площею 0,1080 га з кадастровим номером: 3210300000:03:031:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі пункту 1.2 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 20 серпня 2015 року № 1536-78-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування та передачі земельних ділянок в постійне користування».

У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви вважає зазначене рішення органу місцевого самоврядування необґрунтованим та протиправним, прийнятим Білоцерківською міською радою з порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення позивачем земельного законодавства, за відсутності допустимих та достовірних доказів, що не базуються на нормах чинного законодавства України, прийнятим з перевищенням повноважень, наданих Білоцерківській міській раді ст. 19 Конституції України, а оскаржуване рішення відповідача позивач вважає таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Позивач з посиланням на приписи ст. 7, 22, 23, 92 Земельного кодексу України зауважив, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. При цьому позивач наголосив на тому, що релігійні організації можуть бути позбавлені законного права постійного використання земельних ділянок лише у спосіб, визначений ст. 141-143 Земельного кодексу України: лише у разі добровільної відмови землекористувача від постійного користування земельною ділянкою; в інших випадках, передбачених законом, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе лише за рішенням суду.

Крім того, позивач посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.11.2019 по справі № 906/392/18, згідно якої право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, а також посилається на судову практику КГС ВС, викладену в постанові від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, згідно якої право постійного користування припиняється лише при добровільній відмові землекористувача або у випадках, визначених статтею 143 ЗК України.

З урахуванням зазначеного, позивач стверджує, що приймаючи оспорюване рішення № 3805-39-VIII від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви», Білоцерківська міська рада самовільно, без згоди релігійної організації та за відсутності судового рішення перевищила свої повноваження і грубо порушила права землекористувача на постійне користування земельною ділянкою. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом, з посиланням на ст. 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України, ст. 10, 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», 12, 23, 92, 141-144 Земельного кодексу України, про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIII від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви».

У свою чергу Білоцерківська міська рада стверджує, що оспорюване рішення Білоцерківської міської ради прийняте з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливості забезпечення законності і національної безпеки в країні, на підставі, серед іншого, Висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Держаної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11 та з урахуванням норм Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Відповідач також звертає увагу, що відповідно до п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.

Разом з тим відповідач стверджує, що позивач здійснює свою діяльність згідно Статуту Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви, яка перебуває в переліку релігійних організацій, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте, як зазначив відповідач, позивач не виконав вимоги Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігії організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходяться за межами України в державі, яка визнано такою, що здійснила військовою агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», та у встановлений законом порядок не змінив офіційну назву в статуті, а тому, на думку відповідача, відповідно до норм зазначеного Закону, статут позивача станом на дату складення відзиву на позов втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Отже відповідач твердить, що установчий документ Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви, як релігійної організації, є недійсним в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України. У зв`язку із зазначеним, на переконання відповідача, позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Відповідач також посилається на висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, та зазначає, що посилання на вказаний Висновок релігієзнавчої експертизи в рішенні № 3805-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству України. Відповідач звернув увагу, що під час прийняття оскаржуваного рішення Білоцерківська міська рада керувалась ст. 13, 14, 19, 41 Конституції України, ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Заперечуючи проти вказаних доводів відповідача, позивач у відповіді на відзив зазначив, що питання та порядок проведення релігієзнавчої експертизи наразі не врегульоване законодавством України, зокрема Законом України «Про наукову і науково-технічну експертизу», Законом України «Про судову експертизу», отже проведена Міністерством культури України відповідна експертиза та її висновки, на підставі яких, зокрема, було прийнято оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради, є протиправними.

Позивач зауважив, що низка релігійних управлінь звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури України про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства культури України, визнання дій Міністерства культури України протиправними та зобов`язання утриматись від вчинення певних дій. 15.05.2023 Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 640/4748/19 за вказаним позовом, зокрема відмовлено у задоволенні позову; на даний час рішення не набрало законної сили.

Позивач стверджує, що його Статут зареєстрований у встановленому законом порядку і Управління Білоцерківської єпархії свою діяльність не припинило. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містять всі відомості, внесення яких вимагається законом по відношенню до релігійних організацій із статусом юридичної особи, у т.ч. в частині реєстрації повного найменування юридичної особи та її установчих документів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У відповідності з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як було встановлено судом раніше та підтверджується наявними матеріалами справи, Парафією Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви в установленому законом порядку було отримано право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, площею 0,1080 га, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 друга, а також здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 43581129 від 10.09.2015.

Крім того судом було встановлено та не заперечується сторонами, що на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, яка перебувала у постійному користуванні позивача, розміщена тимчасова будівля каплиця.

Позивач у відповіді на відзив також звернув увагу, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085 використовується позивачем виключно за її цільовим призначенням, Парафія на постійній основі слідкує за благоустроєм закритого цвинтаря. Благоустрій цвинтаря та тимчасової будівлі каплиці підтримується зусиллями парафіян та Настоятеля Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст. 141-143 Земельного кодексу України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 Земельного кодексу України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

З огляду на наведене, суд зазначає, що дії органу місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення позивача права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом було встановлено раніше, що 27.04.2023 Білоцерківською міською радою Київської області прийнято оскаржуване рішення № 3805-39-VIІІ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» яким, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 № 26, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023. № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила припинити позивачу право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням 07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці ОСОБА_1 ) площею 0,1080 га з кадастровим номером: 3210300000:03:031:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі пункту 1.2 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 20 серпня 2015 року № 1536-78-VI «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування та передачі земельних ділянок в постійне користування».

Водночас, як було зазначено вище, наявний вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

Суд встановив, що оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» містить лише посилання на Земельний кодекс України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Разом з тим суд наголошує на тому, що оскаржуване рішення не містить посилання на конкретні законодавчі норми Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», на підставі яких Білоцерківскьою міською радою прийнято оскаржуване рішення про припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою.

Дослідивши оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви», суд зазначає, що останнє не містить підстав припинення права постійного користування земельної ділянкою, встановлені ст. 141 Земельного кодексу України.

Наявність підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, для припинення Білоцерківською міською радою права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви судом також не встановлено та матеріали справи не містять.

З наявних в матеріалах справи доказів судом також не встановлено наявність добровільної відмови ОСОБА_2 Української православної Церкви від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. 142 Земельного кодексу України. Протилежного суду не доведено.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, право постійного користування припиняється лише при добровільній відмові землекористувача або у випадках визначених статтею 143 Земельного кодексу України. Для задоволення позову про припинення права постійного користування землею мають бути наявні докази добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, або підстави, визначені ст. 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею.

Отже у даному випадку, за відсутності підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначених ст. 141 Земельного кодексу України, та за відсутності добровільної відмови ОСОБА_2 Української православної Церкви від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. 142 Земельного кодексу України, вирішення питання щодо примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ініціювання Білоцерківською міською радою примусове припинення права ОСОБА_2 Української православної Церкви постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, площею 0,1080 га, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 друга, що в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Суд встановив, що оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VIІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» не містить посилань на підстави для позбавлення права постійного користування, визначені статтею 141 Земельного кодексу України, як і не містить посилань на добровільну відмову позивача від права постійного користування, припинення діяльності релігійної організації тощо, а також не містить посилань на відповідне рішення суду, яким примусово припинено Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви право постійного користування з кадастровим номером 3210300000:03:031:0085, загальною площею 0,1080 га, в АДРЕСА_1 .

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради не містить посилання на конкретні законодавчі норми Земельного кодексу України, зокрема відповідний пункт статті 141 Земельного кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів добровільної відмови ОСОБА_2 Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви від права постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. 142 Земельного кодексу України, яке б наділяло Білоцерківську міську раду правом прийняти рішення про припинення права позивачу постійного користування земельної ділянкою, та за відсутності відповідного рішення суду про примусове припинення права постійного користування позивачу земельною ділянкою, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради № 3805-39-VІIІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку.

З урахуванням усього зазначеного вище, суд встановив, що Білоцерківська міська рада приймаючи оскаржуване рішення № 3805-39-VIІІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Суд враховує, що рішення Білоцерківської міської ради № 3805-39-VІIІ від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви» мотивоване необхідністю забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та важливістю забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації та обґрунтоване посиланням на Земельний кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», а також містить посилання на Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11.

Проте суд зазначає, що вказані Білоцерківською міською радою мотиви і обґрунтування оспорюваного рішення не можуть підміняти собою процедуру примусового припинення права постійного користування позивача на спірну земельну ділянку в судовому порядку шляхом звернення органу місцевого самоврядування до суду із відповідним позовом в порядку, передбаченому ст. 143 Земельного кодексу України, за умови відсутності добровільної відмови позивача від права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності вичерпних підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

Посилання відповідача на невиконання позивачем вимог Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» в частині приведення Статуту Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви відповідно до норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», наслідком чого, на думку відповідача, є відсутність правосуб`єктності позивача, обставини щодо проведення релігієзнавчої експертизи статуту та висновок такої експертизи, суд відхиляє як такі, що не спростовують наведених вище висновків суду щодо порушення Білоцерківською міською радою процедури примусового припинення прав землекористувача, що є самостійною та достатньою підставою для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 3805-39-VІІІ від 27.04.2023.

Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача, що долучена відповідачем інформація Міністерства культури України від 26.01.2019 «Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту» зі зведеною таблицею, пункт 9 «Київська область» під номером 3 перебуває Різдво Іоанна Предтечі, Білоцерківська єпархія УПЦ, юридична адреса: м. Біла Церква, вул. Лісова, 3-а.

Разом з тим, позивачем у даній справі є Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви (код ЄДРПОУ 23570763), юридична адреса якої згідно Свідоцтва державну про реєстрацію юридичної особи Серія А01 № 241174, довідки АБ № 708590 від 08.05.2013 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ), а також згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: АДРЕСА_2 .

Отже суд позбавлений можливості встановити, що ОСОБА_2 Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви міститься у переліку релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту, за відсутності зазначення у вказаному переліку ідентифікаційного коду, за яким можна було б ідентифікувати юридичну особу та належної адреси позивача.

Стосовно заперечень відповідача, що позовна заява підписана особою, яка не мала на це повноважень, адже подана Парафією Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви та підписана Настоятелем останньої, що суперечить Статуту Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви, суд зазначає наступне.

За змістом частини 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 2 ст. 162, ч. 5 ст. 164 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Отже, наведені вище положення законодавства розмежовують такі юридичні категорії, як «самопредставництво» і «представництво».

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 9901/39/20, Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020 у справі №910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у справі №910/3850/19, від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15, від 15.02.2021 у справі № 914/283/20.

Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано до суду Парафією Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви. При цьому позовна заява Парафії від її імені підписана її Настоятелем Грачовим О.Г., який згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є керівником Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви без обмежень щодо її представництва.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що Парафія Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви є юридичною особою, яка має право звертатися до господарського суду, подана ним позовна заява підписана особою, яка наділена повноваженнями підписувати останню, а зазначення найменування юридичної особи з його зміною або без не впливає на можливість реалізації особою права на подання позову до суду.

Посилання сторін на справу № 640/4748/19 та висновку, зроблені судами в межах зазначеної справи, суд відхиляє з огляду на той факт, що обставини, встановлені судами в межах справи № 640/4748/19 не входять до предмету доказування у справі № 911/1475/23.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 684,00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення № 3805-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27 квітня 2023 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви» на земельну ділянку з цільовим призначенням 07.01. Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (під реконструкцію та благоустрій закритого цвинтаря з будівництвом каплиці святої великомучениці ОСОБА_1 ) площею 0,1080 га з кадастровим номером: 3210300000:03:031:0085, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке виникло на підставі пункту 1.2 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради за № 1536-78-VI від 20 серпня 2015 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування та передачі земельних ділянок в постійне користування».

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради (місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, м. Біла Церква, Київська обл., 09100; код ЄДРПОУ 26376300) на користь Парафії Різдва Іоанна Предтечі Білоцерківської Єпархії Української православної Церкви (місцезнаходження: вул. Лісова, буд. 2-А, м. Біла Церква, Київська обл., 09100; код ЄДРПОУ 23570763) 2 684,00 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко