Рішення

від 07.02.2024 по справі 916/3728/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3728/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.

секретар судового засідання Арнаутова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (65082, Одеська область, м. Одеса, площа Митна, буд. 1)

до відповідача: Приватного підприємства "Солекс" (65055, Одеська обл., м.Одеса, пров. Цементний, буд. 17)

про стягнення 155 553,15 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Пахомов К.Ю. довіреність №23-9/9 від 28.12.2023

від відповідача: Гоцуляк О.А. самопредставництво

Счастлівцева Л.В. ордер №1290591 від 09.10.2023

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

28.08.2023 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Солекс", в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 122 128,80 грн, пеню у сумі 29 521,33 грн, 3% річних у сумі 3 903,02 грн та судові витрати.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 відкрито провадження у справі № 916/3728/23 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

17.10.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.110-116).

30.10.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с.153-161).

06.11.2023 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив (т.1 а.с.167-174).

Ухвалою суду від 20.11.2023 позовну заяву Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишено без руху, встановлено позивачу строк п`ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду належним чином засвідченого перекладу на державну мову доказів, поданих позивачем на підтвердження обставин, якими останній обґрунтовує позовні вимоги, а саме стандартного бербоутного чартеру та додаткових угод до нього.

Відповідна ухвала отримана представником позивача у приміщенні суду 23.11.2023.

23.11.2023 відповідачем подано до суду клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи.

28.11.2023 до суду від позивача (в межах 5-ти денного строку на усунення недоліків позовної заяви) надійшла заява про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви, з підстав того, що здійснення перекладу документів та нотаріального посвідчення підпису перекладача потребує більш тривалого часу, ніж встановлено судом.

Ухвалою суду від 28.11.2023 заяву Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" за вх.№43466/23 від 28.11.2023, подану у справі №916/3728/23, задоволено, продовжено Державному підприємству "Одеський морський торговельний порт" строк для усунення недоліків позовної заяви до 08.12.2023.

В межах продовженого судом строку позивачем подано заяву, згідно якої останній на виконання вимог вищевказаної ухвали суду такі недоліки усунув.

18.12.2023 судом продовжено розгляд справи №916/3728/23 та призначено судове засідання до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 07.02.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому, з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), з огляду на подальше продовження строку дії воєнного стану в Україні, суд розглядає справу № 916/3728/23 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

3. Позиція учасників справи.

3.1. Доводи Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".

14.06.2005 між сторонами укладено договір №КД-7410, згідно якого позивач взяв на себе зобов`язання передати відповідачу в строкове платне користування рухоме майно, що знаходиться на балансі ДП "Одеський порт", а відповідач вносити орендну плату у перший робочий день кожного місяця.

Відповідачу виставлено рахунки за період з березня 2022 року по січень 2023 року на загальну суму 122 128,80 грн, які останнім не оплачено.

Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань. Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Проте відповідач не тільки не надав сертифікату ТПП, як єдиного допустимого доказу правомірності невиконання зобов`язань через обставини непереборної сили, але і не надав інших належних доказів щодо належного повідомлення судновласника ДП "Одеський порт" про наявність обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання ним зобов`язань. Посилання відповідача на лист № 09 від 18.03.2022 неможливо вважати належним повідомленням про обставини непереборної сили, враховуючи також і те, що даний лист адресований Адміністрації морських портів України, яка є іншою юридичною особою та не являться судновласником у договорі бербоут-чартера № КД-7410 від 14.06.2005. Посилання відповідача на лист ДП "Одеський порт" від 25.03.2022 №06/25.03.2022 не доводить звільнення його від виконання зобов`язань за договором бербоут-чартера № КД-7410 від 14.06.2005, а лише свідчить про можливе звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання покладених на нього обов`язків за договором.

Договором бербоут-чартера № КД-7410 від 14.06.2005 не визначено, за яким призначенням фрахтувальник повинен використовувати зафрахтоване судно. Тобто, таке використання не обмежено лише перевезенням пасажирів. Наприклад зафрахтоване судно можливо застосувати для навчання курсантів Навчального центру ДП "Одеський порт", який працює в умовах воєнного стану, або з іншою метою на розсуд фрахтувальника.

Таким чином, застосування норми ч. 6 ст. 762 ЦК України на користь наймача, є неможливою, так як відсутня об`єктивна неможливість користуватися майном в широкому розумінні такого користування. У випадку, коли використання майна все ж можливо здійснювати, хоч і обмежено, є підстави для перегляду розміру орендної плати, а не звільнення від неї. Тобто, запровадження воєнного стану та настання форс-мажорних обставин не є підставою звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату.

Крім того, звільнення від сплати фрахтових платежів здійснюється через внесення відповідних змін в договір бербоут-чартеру шляхом укладання додаткової угоди до нього у письмовій формі. Натомість жодного волевиявлення з боку відповідача, направленого на внесення відповідних змін до договору, на адресу ДП "Одеський порт" не надходило. Це свідчить про те, що відповідач готовий був нести всі ризики з провадження ним підприємницької діяльності.

Крім того, застосування положень ч.6 ст. 762 ЦК України в даному випадку не є вірним, оскільки укладений між сторонами договір не регулює правовідносини оренди, натомість регулює надання послуг перевезення.

3.2. Доводи Приватного підприємства "Солекс".

За укладеним між сторонами договором позивачем на підставі акту було передано відповідачу судно для перевозки вантажів або пасажирів чи для інших цілей.

Договір бербоут-чартера №КД-7410 від 14.06.2005 року, укладений між сторонами, не містить розділу та прямої вказівки щодо форс-мажорних або інших обставин, за яких сторона звільняється від відповідальності за порушення умов договору. Статтею 33 Додаткової Угоди, що є невід?ємною частиною договору, визначено, що всі інші питання, не врегульовані цим договором, вирішуються згідно діючого законодавства України. Указом Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні до теперішнього часу.

Використовувати передане в оренду майно з метою здійснення пасажирських перевезень орендар позбавлений можливості з обставин, які не залежать від його волі, а саме: через введення воєнного стану, мінування Чорного моря, заборону виходу будь-яких плавзасобів в акваторію Одеси крім рятувальних суден, заборону доступу до Одеського морського порту та відповідно відсутність доступу до орендованого майна.

Господарську діяльність Підприємство не здійснює, пасажирських прогулянок не запроваджує, навіть не має можливості відвести орендоване судно в безпечне місце (адже неодноразово Одеський морський вокзал, де знаходиться орендоване судно потерпав від ворожих обстрілів), орендар позбавлений можливості навіть особисто пройти до судна, це заборонено збоку сторони позивача.

18.03.2022 директор ПП "Солекс" звертався до керівництва ДП "Одеський морський торгівельний порт" з повідомленням про неможливість сплати орендної плати за договором, враховуючи наявні форс-мажорні обставини.

На вказаний лист №06/25.03.2022 від 25.03.2022 року в.о. директора ДП "Одеський порт" надав відповідь, з якої вбачається та якою підтверджується, що з 01.03.2022 року підприємство ДП "Одеський пор" виведено у простій, робота портів частково зупинена, визнана форс-мажорна обставина та повідомлено, що ПП "Солекс" буде звільнено від відповідальності у разі неможливості вчасної оплати орендної плати.

Враховуючи наведене, з огляду на положення ст. 617 ЦК України неспроможними, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на Законі є позовні вимоги щодо стягнення з ПП "Солекс" пені та 3% річних.

Враховуючи, що з моменту введення воєнного стану відповідач позбавлений користуватися орендованим майно, останній на підставі положень 762 ЦК України звільняється від сплати орендної плати.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

14.06.2005 між Приватним підприємством "Солекс" (Фрахтувальник) та Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (Судновласник) укладено договір КД7410 стандартний бербоутний чартер (а.с.10-29), відповідно до розділу І якого, назва судна, радіопозивні та прапор (ст. 9 (с)) Валенсія, прапор Україна (бокс 5); Тип судна Пасажирський катер (бокс 6); Межі перевезень Територіальні води України (бокс 19); Термін дії чартеру 12 місяців (бокс 20); Орендна плата (ст. 10) 112 грн за добу (без урахування ПДВ) (бокс 21); Процентна ставка згідно ст. 10(f) якщо застосовна згідно частини IV Подвійна облікова ставка НБУ (бокс 22); Валюта та засоби оплати (ст. 10) Українська гривня, передоплатою за наступний місяць (пункт 23); Право та арбітраж (зазначити номер узгоджених підпунктів: 26.1,26.2 або 26.3; якщо узгоджений п/п 26.3, зазначити місце арбітражу) (ст.26) У відповідності із законодавством України за місцезнаходженням відповідача (бокс 33).

Відповідно до ст. 2 розділу ІІ договору судно здається в оренду та приймається фрахтувальником у порту або у місці, зазначеному у боксі 13, біля підготовленого причалу за вказівкою фрахтувальників.

За умовами ст. 5 договору судно повинне використовуватися у законних рейсах для перевезення підходящих; законних вантажів у межах району вантажоперевезень, зазначених у боксі 19. Фрахтувальники зобов`язуються не використовувати судно або не допускати, щоб судно було використано інакше, у відповідності з умовами страхових документів (включаючи будь-які гарантії, що містяться у них, ясно виражені або що маються на увазі), без попередньої згоди на таке використання судна від страхувальника та без дотримання таких вимог, як додаткова страхова премія, та інших приписів страхувальників.

Відповідно до ст. 9 договору судно повинне протягом терміну дії чартеру знаходитись у повному володінні та у абсолютному розпорядженні для усіх цілей фрахтувальників та у всіх відношеннях під їх повним контролем.

Згідно ст. 10 договору Фрахтувальники сплачують судновласникам оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як зазначено у боксі 21, починаючи з дати та часу здачі судна фрахтувальникам та виплачують узгоджену тверду суму за кожну частину місяця. Оплата оренди продовжується до дати та часу, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам.

Статтею 12 договору сторонами погоджено, що протягом терміну оренди судно страхується фрахтувальниками за їх рахунок від морських та воєнних ризиків та від відповідальності перед третіми особами у тій формі, на яку отримано згоду судновласників у письмовій формі, у чому судновласники не повинні необґрунтовано відмовляти.

Стаття 14 договору регулює питання повернення судна з оренди, за умовами якого судно повинно бути повернуто судновласнику у тому ж самому або у такому же справному стані та з тим же класом, у якому воно було передано в оренду, включаючи природний знос, що не впливає на клас судна.

Також сторонами разом з договором було підписано додаткові умови (т.1 а.с.28), якими викладено в наступній редакції деякі статті:

"Ст. 27. Термін дії угоди встановлюється з моменту підписання акту прийому-передачі.

Ст. 28. (b) Виплата орендної плати, виключаючи перший та останній платіжні місяці, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, виконується перерахуванням з розрахункового рахунку Фрахтувальника на розрахунковий рахунок судновласника кожен місяць авансом у перший робочий день кожного місяця валютою та чином, зазначеним у боксі 23, та у місці, зазначеному у боксі 24.

Ст.29 Термін дії чартеру може бути пролонгованим на наступні 12 місяців за письмовою згодою сторін, якщо сторони не мають претензій одна до одної.

Ст.32 У період експлуатації судна у порту Одеса Судновласник надає Фрахтувальнику місце на причалі-плавпірсі 16А та інш. причалах порту, оснащене для стоянки, посадки та висадки пасажирів з оплатою Фрахтувальником.".

За час дії договору сторонами неодноразово було підписано додаткові угоди до договору, якими внесено зміни до умов договору.

Так додатковою угодою від 07.12.2021 (т.1 а.с.52) сторони погодили строк дії договору 21 рік з моменту підписання акту прийому-передачі, а також розмір орендної плати 302 грн за добу (без урахування ПДВ).

15.06.2005 року між сторонами було підписано акт приймання судна "Валенсія" в бербоут-чартер по договору №КД-7410 від 14.06.2005 (т.1 а.с.30).

На підтвердження виконання відповідачем обов`язку із страхування судна останнім надано суду договір добровільного страхування суден №УА 272401 від 21.01.2023 (т.1 а.с.125-126), предметом якого є страхування майнового інтересу страхувальника, пов`язаного із пасажирським судном "Валенсія".

Як вказує позивач, в період з березня 2022 року по липень 2023 року ним було виставлено рахунки на оплату на загальну суму 122 128,80 грн (т.1 а.с.54-64).

На підтвердження своєї правової позиції відповідачем надано суду лист №09 від 18.03.2022 (т.1 а.с.130), адресований начальнику адміністрації Одеського морського порту, який містить відмітку про отримання, та в якому зазначено про неможливість підприємством здійснювати оплату з огляду на наявність форс-мажору.

25.03.2022 ДП ОМТП надано лист № 06/25.03.2022 (т.1 а.с.131) у відповідь на звернення ПП Солекс, в якому зазначено, що факт військової агресії є форс-мажорною обставиною, яка не потребує додаткового підтвердження, у зв`язку із чим повідомляє про звільнення від відповідальності у разі неможливості вчасної оплати орендної плати та інших платежів, у той же час зазначає, що наявність існуючих форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном.

Крім того підприємством повідомлено, що у зв`язку із військовою агресією РФ, робота портів, зокрема, і ДП "Одеський порт" частково зупинена, підприємство виведено у простій з 01.03.2022.

Також відповідачем надано суду лист ПП "Солекс", адресований ДП "Одеський морський порт" (т.1 а.с.132), щодо надання інформації стосовно приходу та виходу орендованих відповідачем суден з 24.02.2022 та до теперішнього часу.

Згідно наданої позивачем відповіді від 19.09.2022. № 41-15/1-105 (т.1 а.с.133) в період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід суден від/до причалу порту Одеса не здійснювався.

5. Позиція суду.

Як встановлено судом, вимоги позивача направлені на стягнення з відповідача заборгованості за договором №КД-7410, який, як вважає останній, регулює правовідносини з перевезення, з огляду на що застосування в даному випадку положень ч. 6 ст. 762 ЦК України в якості підстав для звільнення від плати за договором не є вірним.

Відповідач в свою чергу зазначає про наявність підстав для звільнення його від сплати орендної плати на підставі положень ч.6 ст.762 ЦК України внаслідок неможливості користування орендованим майном через військову агресію та відсутність доступу до такого майна, яке розташоване в Одеському порту.

Враховуючи протилежність доводів сторін щодо правової природи договору та відповідно наявності підстав для звільнення від внесення плати за договором на підставі ч.6 ст. 762 ЦК України, суд зауважує, що для прийняття законного рішення встановленню підлягають, по-перше правова природа договору, по-друге, наявність підстав для застосування до спірних відносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення від плати за договором.

5.1. Щодо правової природи договору.

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Враховуючи положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, який не був визнаний судом недійсним у встановленому порядку, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Відповідно до статті 134 Кодексу торговельного мореплавства України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

Положеннями статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України унормовано, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (стаття 204 Кодексу торговельного мореплавства України).

За умовами статті 205 Кодексу торговельного мореплавства України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

В силу статті 206 Кодексу торговельного мореплавства України, яка має назву "Суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У статті 207 Кодексу торговельного мореплавства України зазначено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до статті 208 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (стаття 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно зі статтею 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Проаналізувавши наведені положення законодавства, суд зазначає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В силу статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, в тому числі з огляду на ненадання жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у договорі права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення, натомість в повній мірі регулюють передачу в оренду судна.

Щодо співвідношення договору чартеру (стаття 912 Цивільного кодексу України та статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України) і договору найму (оренди) судна (статті 759, 798 Цивільного кодексу України), то судом враховується, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму як річчю (окремим об`єктом майна), у той час як право фрахтувальника за договором чартеру (у розумінні вищенаведених норм) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

За умовами договору, на підставі якого заявлено вимоги, позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно ("Валенсія") в цілому як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених статтею 912 Цивільного кодексу України та статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Суд також наголошує на тому, що предмет договору - судно "Валенсія" за умовами останнього на підставі акту приймання-судна передано відповідачу у повне володіння та у абсолютне розпорядження для усіх цілей фрахтувальників та у всіх відношеннях під їх повним контролем, що додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин.

Крім того, зміст договору свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: судно передається за плату на певний строк; автоматична пролонгація договору; проведення ремонту судна за рахунок фрахтувальника; страхування судна фрахтувальником та ін.

При цьому суд також враховує, що використання у договорі таких найменувань сторін як "Судновласник" та "Фрахтувальник" замість традиційних для орендних правовідносин назв "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Отже з урахуванням наведеного, враховуючи також положення договору (ст.1, 2 ч.ІІ стандартного бербоутного чартеру щодо здачі в оренду та визначення фрахтувальника), суд зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу судна "Валенсія", у зв`язку з чим застосуванню підлягають відповідні норми законодавства, що регулюють вказані правовідносини.

Позиція Верховного Суду, викладена у справі № 821/2494/14, стосовно того, що фрахт (до якого відноситься договір бербоут-чартеру) слід розглядати як послуги, пов`язані із перевезенням вантажу/пасажирів, стосувалась питання визначення оподаткування та не стосується правовідносин між сторонами за відповідним договором бербоут-чартером, відтак, в даному випадку, господарський суд не враховує відповідний висновок Верховного Суду.

5.2. Щодо наявності підстав для застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення від плати за договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто відповідач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до об`єкту оренди, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Оцінюючи факт користування або неможливість користування орендованим майном, суд враховує, що за змістом частини третьої статті 13, частини першої статті 76, частини першої статті 78, частини першої статті 79, статті 86 ГПК України кожна сторона повинна довести належними, допустимими та достовірними доказами ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Суд також враховує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість нарахована за період з березня 2022 року, суд враховує наступне.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що загальновідомим є факт того, що приміщення та територія ДП "ОМТП", в т.ч. до яких віднесено причали порту, відносяться до об`єктів стратегічної інфраструктури, в силу введеного воєнного стану відносно яких запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни.

В силу свого стратегічного розташування з моменту введення воєнного стану перебування в приміщеннях та на території ДП "ОМТП" обмежено для усіх осіб. Відповідні обмеження також стосуються і плавзасобів та їх виходу в акваторію Чорного моря.

Крім того, загальновідомими та такими, що не потребують доказування, є обставини мінування акваторії Чорного моря, в т.ч. Одеського порту, для уникнення можливості підходу воєнних кораблів РФ.

При цьому суд враховує, що жодних доказів у спростування означеного позивачем не надано, як і не надано доказів наявності у відповідача вільного доступу до орендованого судна чи використання працівниками відповідача такого судна.

Натомість суд враховує довідку ДП "Одеський морський торговельний порт", згідно якої орендовані відповідачем судна відхід/прихід від/до причалу порту не здійснювали.

Крім того приписи статті 91 КТМ України передбачають, що кожне судно зобов`язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл капітана порту.

В свою чергу, стаття 2 КТМ України встановлює, що діяльність, що входить у поняття "торговельне мореплавство", відповідно до статті 1 цього Кодексу можуть провадити суб`єкти господарювання за наявності в них відповідної ліцензії, якщо її отримання передбачено законом.

В контексті наведеного, суд зазначає про недоведення позивачем наявності дозволів капітану порту на вихід судна "Валенсія" з порту чи наявність у відповідача ліцензії для використання орендованого пасажирського судна "Валенсія" в інших цілях ніж перевезення пасажирів.

Доводи позивача щодо наявності у відповідача можливості використовувати орендоване пасажирське судно для навчання курсантів Навчального центру ДП "Одеський порт", з огляду на загальновідому обставину обмеження доступу на територію порт, виходу в Чорне море, за відсутності доказів пропонування позивачем відповідачу використання судна для навчання курсантів, а також з огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, судом до уваги не приймаються.

Враховуючи, що всі наведені судом обставини свідчать про відсутність у відповідача доступу до судна та можливості його експлуатації, в тому числі через мінування акваторії Чорного моря, суд зазначає про наявність в даному випадку підстав для застосування положень ч.6 ст762 ЦК України та звільнення відповідача від оплати орендної плати за спірний період.

Враховуючи, що вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних є похідними від вимог про стягнення основного боргу та відповідно встановлення обставини порушення відповідачем договірних зобов`язань, суд зазначає про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12 лютого 2024 р.

Суддя Ю.М. Щавинська