Постанова

від 24.07.2024 по справі 916/3728/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3728/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Колоколова С.І.,

Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт

на рішення Господарського суду Одеської області

від 07 лютого 2024 року (повний текст складено 12.02.2024)

у справі № 916/3728/23

за позовом: Державного підприємства Одеський морський торговельний порт

до відповідача: Приватного підприємства Солекс

про стягнення 155 553,15 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Щавинська Ю.М.

місце прийняття рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" (далі також - позивач, ДП «Одеський МТП») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Солекс" (далі також - відповідач, ПП «Солекс»), в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 155 553,15 грн., з яких: 122 128,80 грн. основної заборгованості за договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7410 від 14.06.2005, 29 521,33 грн. пені за вказаним договором та 3% річних у сумі 3 903,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7410 від 14.06.2005 в частині повної та своєчасної оплати за використання судна з березня 2022 по січень 2023, внаслідок чого утворився основний борг у спірній сумі, а на суми прострочень позивачем нараховано пеню та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23 (суддя Щавинська Ю.М.) у задоволені позову Державного підприємства Одеський морський торговельний порт відмовлено у повному обсязі.

Судове рішення мотивоване тим, що укладений між сторонами договір стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7410 від 14.06.2005 за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу судна «Веленсія» і внаслідок неможливості використання останнього відповідачем з 24.02.2022, в тому числі через мінування акваторії Чорного моря, в силу приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України Приватне підприємство "Солекс" підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством Одеський морський торговельний порт рахунків.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство Одеський морський торговельний порт звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, наведеним ДП «Одеський МТП» у позовній заяві та зводяться до необґрунтованості висновку місцевого господарського суду щодо наявності підстав для звільнення відповідача від зобов`язань, прийнятих останнім на підставі Договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7410 від 14.06.2005.

Зокрема, апелянт зауважує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів; посилання відповідача на лист № 09 від 18.03.2022 неможливо вважати належним повідомленням про обставини непереборної сили, враховуючи також і те, що даний лист адресований Адміністрації морських портів України, яка є іншою юридичною особою та не являється судновласником у Договорі бербоут-чартера №КД-7410 від 14.06.2005.

Апелянт наполягає на тому, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження факту неможливості використання з 24.02.2022 судна «Валенсія», з огляду на недопустимість наданих ПП «Солекс» доказів, у тому числі лист ДП "Одеський порт" від 25.03.2022 №06/25.03.2022. Крім того, за Договором бербоут-чартера №КД-7410 від 14.06.2005 не визначено, за яким призначенням фрахтувальник повинен використовувати зафрахтоване судно. Тобто, таке використання не обмежено лише перевезенням пасажирів. Наприклад зафрахтоване судно можливо застосувати для навчання курсантів Навчального центру ДП "Одеський порт", який працює в умовах воєнного стану, або з іншою метою на розсуд фрахтувальника.

Водночас, позивач переконаний у тому, що договір бербоутного чартеру у розумінні положень Цивільного кодексу України є саме договором морського перевезення, а ні договором найму (оренди) транспортного засобу, як це, на думку апелянта, неправильно визначив суд першої інстанції. При цьому, на підтвердження своєї правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №821/2494/14, згідно з якою фрахт слід розглядати як послуги, пов`язані з перевезенням.

Таким чином, апелянт також вважає, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню норма ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України.

Більш детально доводи ДП "Одеський МТП" викладені в апеляційній скарзі останнього.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

03.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ПП «Солекс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач наполягає на її безпідставності та необґрунтованості, не погоджується з доводами останньої та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

23.05.2024 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання щодо врахування під час апеляційного перегляду даної справи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.03.2024 при розгляді аналогічної справи №915/458/23.

27.05.2024 представник ПП «Солекс» надіслав до суду клопотання про надання йому можливості брати участь у розгляді справи №916/3728/23 в режимі відеоконференції.

Однак, враховуючи те, що ухвалою Південно-західного господарського суду від 25.03.2024 про відкриття апеляційного провадження вирішено здійснювати розгляд даної справи у порядку письмового провадження, судова колегія відмовляє у задоволенні вказаного клопотання відповідача.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, тривалі повітряні тривоги, відключення енергопостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду апеляційної інстанції і принцип незмінності складу суду, перебування суддів у відпустках, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Державного підприємства Одеський морський торговельний порт розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 14.06.2005 між Приватним підприємством "Солекс" (Фрахтувальник) та Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (Судновласник) укладено Договір КД7410 стандартний бербоутний чартер (далі Договір) (а.с.10-29).

Відповідно до розділу І Договору, назва судна, радіопозивні та прапор (ст. 9 (с)) Валенсія, прапор Україна (бокс 5); Тип судна Пасажирський катер (бокс 6); Межі перевезень Територіальні води України (бокс 19); Термін дії чартеру 12 місяців (бокс 20); Орендна плата (ст. 10) 112 грн за добу (без урахування ПДВ) (бокс 21); Процентна ставка згідно ст. 10(f) якщо застосовна згідно частини IV Подвійна облікова ставка НБУ (бокс 22); Валюта та засоби оплати (ст. 10) Українська гривня, передоплатою за наступний місяць (пункт 23); Право та арбітраж (зазначити номер узгоджених підпунктів: 26.1,26.2 або 26.3; якщо узгоджений п/п 26.3, зазначити місце арбітражу) (ст.26) У відповідності із законодавством України за місцезнаходженням відповідача (бокс 33).

Згідно зі ст. 2 розділу ІІ Договору судно здається в оренду та приймається фрахтувальником у порту або у місці, зазначеному у боксі 13, біля підготовленого причалу за вказівкою фрахтувальників.

За умовами ст. 5 Договору судно повинне використовуватися у законних рейсах для перевезення підходящих; законних вантажів у межах району вантажоперевезень, зазначених у боксі 19. Фрахтувальники зобов`язуються не використовувати судно або не допускати, щоб судно було використано інакше, у відповідності з умовами страхових документів (включаючи будь-які гарантії, що містяться у них, ясно виражені або що маються на увазі), без попередньої згоди на таке використання судна від страхувальника та без дотримання таких вимог, як додаткова страхова премія, та інших приписів страхувальників.

Відповідно до ст. 9 Договору:

- судно повинне протягом терміну дії чартеру знаходитись у повному володінні та у абсолютному розпорядженні для усіх цілей фрахтувальників та у всіх відношеннях під їх повним контролем (а);

- фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки, у тому числі будь-які податки та/або збори на бербоут-чартерну плату. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна (b);

- протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5 (с);

- фрахтувальники не повинні робити жодних конструктивних змін на судні або змін у механізмах, котлах, допоміжному обладнанні або запасних частинах до них без отримання на це у кожному разі дозволу судновласників. Якщо судновласники дозволяють це, фрахтувальники повинні на вимогу судновласників привести судно в його колишній стан до закінчення строку чартеру (d).

Згідно ст. 10 Договору:

- Фрахтувальники сплачують судновласникам оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як зазначено у боксі 21, починаючи з дати та часу здачі судна фрахтувальникам та виплачують узгоджену тверду суму за кожну частину місяця. Оплата оренди продовжується до дати та часу, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (а);

- будь-яка затримка з виплатою бербоут-чартерної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то - за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (f).

Протягом терміну оренди судно страхується фрахтувальниками за їх рахунок від морських та воєнних ризиків та від відповідальності перед третіми особами у тій формі, на яку отримано згоду судновласників у письмовій формі, у чому судновласники не повинні необґрунтовано відмовляти (ст 12 Договору).

Стаття 14 Договору регулює питання повернення судна з оренди, за умовами якого судно повинно бути повернуто судновласнику у тому ж самому або у такому же справному стані та з тим же класом, у якому воно було передано в оренду, включаючи природний знос, що не впливає на клас судна.

Згідно з додатковими умовами до Договору №КД-7410 від 14.06.2005 деякі статті останнього було викладено в наступній редакції (т.1 а.с.28):

"Ст. 27. Термін дії угоди встановлюється з моменту підписання акту прийому-передачі.

Ст. 28. (b) Виплата орендної плати, виключаючи перший та останній платіжні місяці, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, виконується перерахуванням з розрахункового рахунку Фрахтувальника на розрахунковий рахунок судновласника кожен місяць авансом у перший робочий день кожного місяця валютою та чином, зазначеним у боксі 23, та у місці, зазначеному у боксі 24.

Ст.29 Термін дії чартеру може бути пролонгованим на наступні 12 місяців за письмовою згодою сторін, якщо сторони не мають претензій одна до одної.

Ст.32 У період експлуатації судна у порту Одеса Судновласник надає Фрахтувальнику місце на причалі-плавпірсі 16А та інш. причалах порту, оснащене для стоянки, посадки та висадки пасажирів з оплатою Фрахтувальником.".

15.06.2005 між сторонами було підписано акт приймання судна "Валенсія" в бербоут-чартер по Договору №КД-7410 від 14.06.2005 (т.1 а.с.30).

За час дії Договору сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору, якими внесено зміни до умов Договору (т. 1 а.с. 32-52).

Зокрема, додатковою угодою від 07.12.2021 (т.1 а.с.52) сторони погодили строк дії Договору 21 рік з моменту підписання акту прийому-передачі, а також розмір орендної плати 302 грн за добу (без урахування ПДВ).

На підтвердження виконання відповідачем обов`язку із страхування судна останнім надано суду Договір добровільного страхування суден №УА 272401 від 21.01.2023 (т.1 а.с. 125-126), предметом якого є страхування майнового інтересу страхувальника, пов`язаного із пасажирським судном "Валенсія".

Як вказує позивач, на підставі Договору №КД-7410 від 14.06.2005 ним було виставлено рахунки на оплату на загальну суму 122 128,80 грн. (т.1 а.с.54-64), а саме:

№610027 від 25.02.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.03.2022-31.03.2022);

№610036 від 25.03.2022 на суму 10 872,00 грн. (за період 01.04.2022-30.04.2022);

№610047 від 11.04.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.05.2022-31.05.2022);

№610064 від 10.06.2022 на суму 10 872,00 грн. (за період 01.06.2022-30.06.2022);

№610067 від 10.06.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.07.2022-31.07.2022);

№610075 від 10.06.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.08.2022-31.08.2022);

№610083 від 22.08.2022 на суму 10 872,00 грн. (за період 01.09.2022-30.09.2022);

№610093 від 26.09.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.10.2022-31.10.2022);

№610103 від 18.07.2022 на суму 10 872,00 грн. (за період 01.11.2022-30.11.2022);

№610113 від 24.11.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.12.2022-31.12.2022);

№610007 від 26.12.2022 на суму 11 234,40 грн. (за період 01.01.2023-31.01.2023).

В адресованому позивачу листі від 18.03.2022 №09 ПП Солекс» зазначило про те, що підприємство не має можливості оплачувати будь-які рахунки, з огляду на наявність форс-мажору, а саме: військовим становищем та бойовими діями на території України. Відповідач також вказав, що його діяльність заблокована с перших днів бойових дій; зокрема, т/х «Валенсія» з 24.02.2024 знаходиться на 18 причалі Одеського порту, доступ до нього неможливий; оплату за виконану роботу до початку військового становища замовники не здійснюють (т. 1 а.с. 130).

У відповідь на вказане звернення, 25.03.2022 ДП Одеський МТП надіслав ПП «Солекс» лист №06/25.03.2022 (т.1 а.с.131), в якому зазначено, що факт військової агресії є форс-мажорною обставиною, яка не потребує додаткового підтвердження; наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, але ніяк не підставою для звільнення від виконання таких зобов`язань. Враховуючи вказане, позивач у даному листі повідомив про те, що з розумінням ставиться до викладеної ПП «Солекс» ситуації, однак вказав, що наявність існуючих форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном. Водночас, позивач зауважив, що у разі неможливості вчасного перерахування орендної плати, ПП «Солекс» буде звільнено від відповідальності, внаслідок обставин непереборної сили.

Відповідачем суду повідомлено, що у зв`язку із військовою агресією РФ, робота портів, зокрема, і ДП "Одеський порт" частково зупинена, підприємство виведено у простій з 01.03.2022.

Також відповідачем надано суду лист ПП "Солекс", адресований ДП "Одеський морський порт" (т.1 а.с.132), щодо надання інформації стосовно приходу та виходу орендованих відповідачем суден з 24.02.2022 та до теперішнього часу.

Згідно наданої позивачем відповіді від 19.09.2022. № 41-15/1-105 (т.1 а.с.133) в період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна «Валенсія», від/до причалу порту Одеса не здійснювався.

У претензії №20/6-9194 від 23.03.2023 позивач просив ПП «Солекс» погасити заборгованість за Договором №КД-7410 від 14.06.2005.

З огляду на відсутність реагування ПП «Солекс» на вказану претензію, ДП "Одеський МТП" звернувся до господарського суду із відповідним позовом.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи в межах доводів апеляційної скарги, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Щодо правової природи спірного Договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище, 14.06.2005 між сторонами був укладений Договір №КД7410, який має назву "Стандартний бербоутний чартер".

Згідно із приписами ст. 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Поняття і зміст договору морського перевезення, правовідносини перевізника і одержувача вантажу, пов`язані з його укладенням і виконанням, регулюються законодавцем у Главі 2 Договір морського перевезення вантажу Розділу V Морські перевезення Кодексу торговельного мореплавства України.

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

За приписами ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті;

3) інші письмові докази.

Відповідно до ст. 203 Кодексу торговельного мореплавства України, за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Згідно зі ст. 204 Кодексу торговельного мореплавства України, договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

За умовами ст. 205 Кодексу торговельного мореплавства України, у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Положеннями ст. 206 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

Статтею 207 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до ст. 208 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

За приписами ст. 209 Кодексу торговельного мореплавства України, якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

Фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника (ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України).

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, судова колегія зазначає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час, як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

У той же час згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За положеннями ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (ст. 798 Цивільного кодексу України).

Отже, існують розбіжності між визначенням договору чартеру (фрахтування) в розумінні статті 912 Цивільного кодексу України, яке відповідає статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України, та визначенням договору чартеру (фрахтування) суден у розумінні статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України, яке відповідає статті 798 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що сторонами договору морського перевезення є фрахтувальник (відправник) і фрахтівник (перевізник), які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер), а також одержувач. Обов`язком фрахтівника є перевезення дорученого йому відправником вантажу з порту відправлення в порт призначення і видача його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу). В свою чергу, фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

В той же час, сторонами договору чартеру (фрахтування) судна виступають судновласник і фрахтувальник. Обов`язком судновласника є надання фрахтувальнику судна тимчасово, тобто на обумовлений договором строк, зі спливом якого фрахтувальник зобов`язаний повернути судновласнику судно. Зафрахтоване на певний час судно може використовуватися для перевезення пасажирів або вантажів, а також для інших цілей торговельного мореплавства. У визначенні договору чартеру (фрахтування) закріплений обов`язок фрахтувальника сплатити фрахт, оскільки судно надається йому за обумовлену плату.

Принциповими відмінностями зазначених вище правовідносин є те, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму в цілому, натомість, право фрахтувальника за договором чартеру (фрахтування) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №КД-7410 від 14.06.2005, апеляційний господарський суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, оскільки до суду першої інстанції не подано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у Договорі №КД-7410 від 14.06.2005 права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення.

Зокрема, за умовами Договору, на підставі якого заявлено вимоги, позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно (пасажирський катер "Валенсія») в цілому як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених ст. 912 Цивільного кодексу України та ст. 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Спірним Договором передбачено виникнення у наймача права володіння та користування предметом найму в цілому протягом встановленого строку, оплатність використання майна, що відповідає правовідносинам за договором майнового найму (оренди), що регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України Найм (оренда) та Розділом VI Кодексу торговельного мореплавства України Договір фрахтування (чартеру) суден на певний час.

Разом з цим зміст Договору №КД-7410 від 14.06.2005 свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: позивач передає відповідачу за плату у тимчасове користування індивідуально визначене майно; можливість автоматичної пролонгації Договору; доходи, отримані відповідачем від експлуатації судна, залишаються у його власності; виявлені протягом дії Договору недоліки судна відповідач зобов`язаний усунути за власні кошти; поточні ремонти судна відповідач виконує за власні кошти; страхування судна здійснюється фрахтувальником та ін.

Більш того, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що безпосередньо у Договорі №КД-7410 від 14.06.2005 конкретно визначено, що судно "Валенсія" передається відповідачу оплатно (за орендну плату, а не за фрахт) у повне володіння для усіх цілей останнього та у всіх відношеннях під його повний контроль, що, в свою чергу, додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин. Також, у даному контексті судова колегія звертає увагу на те, що у спірному Договорі його розділи мають назву, зокрема: «Здача судна в оренду», «Орендна плата», «Повернення судна з оренди» тощо.

Використання у Договорі №КД-7410 від 14.06.2005 таких найменувань сторін як "Судновласник" та "Фрахтувальник" замість традиційних для орендних правовідносин назв "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.03.2024 у справі №915/458/23.

У даній постанові Верховний Суд окремо зазначив, що за загальним поняттям фрахт це саме у торговому мореплавстві обумовлена договором або законом плата за перевезення вантажу або надання судна в користування за договорами бербоут-чартер або тайм-чартеру. Разом з тим чартером є договір між судновласником і фрахтувальником про оренду судна або його частини на певний рейс або термін.

З огляду на вищевикладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що спірний Договір бербоутного чартеру є договором морського перевезення, а ні договором найму (оренди) транспортного засобу.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №821/2494/14, за якою фрахт (до якого відноситься договір бербоут-чартеру) слід розглядати як послуги, пов`язані із перевезенням вантажу/пасажирів, то судова колегія повністю погоджується із судом першої інстанції, який вказав, що наведена позиція стосувалась питання визначення оподаткування та не стосується правовідносин між сторонами за відповідним Договором бербоут-чартером, тому у даному випадку, відповідний висновок Верховного Суду господарським судом не враховується.

Щодо застосування судом першої інстанції положень ст. 762 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Разом з тим, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Апеляційна колегія звертає увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, відповідно до якого вищенаведена норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (наведена позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові.

При цьому, при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17, від 20.06.2020 у справі №924/233/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 21.09.2021 у справі №910/13158/20, від 20.10.2021 у справі №911/3067/20, від 27.02.2024 у справі №916/599/23.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

На підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною, яка унеможливила виконання Приватним підприємством "Солекс" прийнятих на себе за Договором №КД-7410 від 14.06.2005 зобов`язань.

Однак, апеляційна колегія зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ПП «Солекс» або зумовили неможливість виконання зобов`язань за Договором №КД-7410 від 14.06.2005.

При цьому, апеляційна колегія зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, та довести дію відповідних форс-мажорних обставин в межах актуальних для нього правових питань.

Апеляційна колегія наголошує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

У цьому контексті судова колегія оцінює критично посилання суду першої інстанції, як на підставу від звільнення відповідача від виконання договірних зобов`язань, на існуючий в Україні воєнний стан та зазначення, що загальновідомим є факт того, що територія ДП "Одеський МТП", в т.ч. до яких віднесено причали порту, в силу введеного воєнного стану, обмежені для використання і відповідні обмеження також стосуються і плавзасобів та їх виходу в акваторію Чорного моря.

Так, поданий відповідачем до місцевого господарського суду лист ДП "Одеський МТП" №41-15/1-105 від 19.09.2022, відповідно до якого у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна «Валенсія», від/до причалу порту Одеса не здійснювався, підтверджує лише факт невикористання відповідачем об`єкта оренди, але, аж ніяк не відсутність у нього можливість використання цього судна.

Водночас жодного доказу на підтвердження того, що відповідачу було відмовлено у доступі до судна "Валенсія" або у виході цього судна в територіальні води України, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження інформації поро мінування абсолютно усій акваторії Одеського порту, Приватним підприємством "Солекс" до Господарського суду Одеської області надано не було.

Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 при розгляді аналогічної справи №915/458/23, судова колегія відхиляє, оскільки, на відмінність від даного спірного випадку, в межах розгляду справи №915/458/23, відповідачем, у якості доказу неможливості використання орендованого майна - буксиру "Докер" за Договором бербоут-чартеру №15-П від 07.06.2013, до суду було надано висновок Торгово-промислової палати України №653/1.2 від 09.03.2023 щодо унеможливлення виконання зобов`язань, в тому числі за договором №15-П від 07.06.2013, спричиненого обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає, з якого вбачається, що у період, за який позивач вимагає оплати рахунків за використання суден, відповідні судна, у тому числі і буксир "Докер", перебували у акваторії Миколаївського морського порту та не могли бути використані відповідачем.

За таких обставин, апеляційна колегія вважає, що відповідачем у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за Договором №КД-7410 від 14.06.2005 внаслідок існування обставин непереборної сили, які б унеможливили використання Приватним підприємством "Солекс" орендованого останнім судна "Валенсія".

Як зазначалося вище, у додатковій угоді №10 від 07.12.2021 до Договору №КД-7410 від 14.06.2005 сторони дійшли згоди про те, що розмір орендної плати за вказаним Договором становить 302,00 грн. за добу без урахування ПДВ (ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства).

Отже, за календарний місяць, в якому 30 днів, сума орендної плати становить 10 872,00 грн. (302,00 грн. х 30 днів + 20% ПДВ), а за календарний місяць, в якому 31 день 11 237,40 грн. (302,00 грн. х 31 день+ 20% ПДВ).

Перевіривши виставлені відповідачу рахунки за Договором №КД-7410 від 14.06.2005 за період 01.03.2022-31.01.2023 на загальну суму 122 128,80 грн., колегія суддів зазначає про правильність вказаних у них сум орендної плати.

Отже, з огляду на викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови Договору №КД-7410 від 14.06.2005, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків за період 01.03.2022-31.01.2023, що зумовлює наявність у ПП «Солекс» відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ДП «Одеський МТП» 122 128,80 грн. основної заборгованості з орендної плати.

Щодо стягнення з ПП «Солекс» 3% річних.

Апеляційна колегія зазначає, що невиконання грошового зобов`язання кваліфікується як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, у визначені строки заборгованість позивачеві не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що ДП "Одеський МТП", з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором №КД-7410 від 14.06.2005, обґрунтовано нараховано ПП «Солекс» 3% річних у загальній сумі 3 903,02 грн.; вказаний розрахунок є арифметично правильним.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 29 521,33 грн.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

У договорі №КД-7410 від 14.06.2005 сторонами погоджено, що у разі порушення відповідачем строків оплати оренди судна за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п. «f» розділу 10 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру BARECON 89; бокс 22 частини І Договору).

Як зазначає позивач, у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання за Договором №КД-7410 від 14.06.2005 відповідачу нараховано пеню у загальній сумі 29 521,33 грн.

З цього приводу апеляційна колегія зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, в разі порушення нею положень ч.ч. 2-5 ст. 13 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зауважує, що поведінка ДП "Одеський МТП", яке спочатку в листі №06/25.03.2022 від 25.03.2022 зазначило про те, що у разі неможливості вчасного перерахування орендної плати відповідач буде звільнений від штрафних санкцій, а в подальшому нарахувало пеню та заявило її до стягнення в межах даної справи з мотивів прострочення сплати ПП «Солекс» орендних платежів, не може кваліфікуватися як послідовна та добросовісна.

З огляду на вказане, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПП «Солекс» на користь ДП «Одеський МТП» 29 521,33 грн. пені.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте, рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23 не відповідає вказаним вище вимогам, у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПП "Солекс" на користь ДП "Одеський МТП" 122 128,80 грн. основного боргу та 3 903,02 грн. 3% річних та ухваленню в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів, з підстав часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23 скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства «Солекс» 122 128,80 грн. основної заборгованості за Договором стандартного бербоутного чартеру №КД-7410 від 14.06.2005 та 3% річних у сумі 3 903,02 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства «Солекс» на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» 122 128,80 грн. основної заборгованості за Договором стандартного бербоутного чартеру №КД-7410 від 14.06.2005 та 3% річних у сумі 3 903,02 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2024 у справі №916/3728/23 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Солекс» на користь Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» 2 174,57 грн. судового збору, сплаченого за розгляд справи у Господарському суді Одеської області та 3 261,86 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази, із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Матеріали справи №916/3728/23 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяКолоколов С.І.

СуддяЯрош А.І.