Ухвала

від 07.02.2024 по справі 676/180/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 676/180/20

провадження № 61-5823св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд»,

треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 травня 2022 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.

у справі за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк», ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави, у якому зазначив, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області) від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ затверджено документацію землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0383) для ведення особистого селянського господарства, на підставі якого 22 жовтня 2017 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

27 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу № 5558 припинено право власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 та 29 жовтня 2017 року зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Форк» (далі - ТОВ «Форк»).

ТОВ «Форк» об`єднало земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0383) з іншими земельними ділянками та зареєструвало земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0531.

14 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу ТОВ «Форк» відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0531 ОСОБА_2 .

У подальшому ця земельна ділянка за заявою ОСОБА_2 поділена на дві земельні ділянки площею по 44 га кожна з кадастровими номерами: 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533. Право власності зареєстроване за ОСОБА_2 05 січня 2018 року.

13 березня 2018 року ОСОБА_2 передав земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест» (далі - ТОВ «Зарус-Інвест»).

На момент звернення до суду із позовом земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533 на підставі договору оренди від 20 березня 2018 року перебувають в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд» (далі - ТОВ «Агро-Еко-Граунд»).

Позивач вважав, що ОСОБА_1 незаконно отримав у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0383), оскільки на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області від 10 серпня 2017 року № 10-14552/15-17-СГ (право зареєстровано 21 серпня 2017 року) йому вже надавалася у власність земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 3224980800:01:004:0361) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Великогуляківської сільської ради Фастівського району Київської області, тому ОСОБА_1 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки.

ОСОБА_1 не мав права на отримання зазначеної земельної ділянки у власність, в подальшому земельна ділянка ним була відчужена поза волею її власника - держави, а тому в силу положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник має право витребувати це майно у її набувача - ТОВ «Зарус-Інвест».

Ураховуючи наявність орендних правовідносин між ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд», без припинення права оренди ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на спірну земельну ділянку неможливо повернути у державну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач просив:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області;

- витребувати у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Колодіївської (Китайгородської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

13 травня 2021 року рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області позов задоволено частково.

Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру Хмельницької області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Витребувано у ТОВ «Зарус-Інвест» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 загальною площею 2 га, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру Хмельницької області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ ОСОБА_1 .У задоволенні позовних вимог до ТОВ «Агро-Еко-Граунд» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реалізація повноважень ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, яке забороняє повторне надання безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Наказ ГУ Держгеокадастру Хмельницької області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, прийнятий із порушенням вимог частини четвертої статті 116, частини першої статті 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та є незаконним, а в силу частини першої статті 387, частини першої статті 388 ЦК України держава вправі витребувати спірну земельну ділянку, яка була набута у порядку безоплатної приватизації, від ТОВ «Зарус-Інвест» як добросовісного набувача.

Відмовляючи у задоволенні позову до ТОВ «Агро-Еко-Граунд», суд першої інстанції керувався тим, що договір оренди є чинним, тому витребування земельної ділянки в орендаря не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.

24 травня 2022 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційні скарги першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури та ТОВ «Зарус-Інвест» задоволено частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2021 року в частині позовних вимог про витребування у ТОВ «Зарус-Інвест», ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки скасовано, провадження у справі в частині цих позовних вимог закрито.

Повідомлено першого заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Ако-Еко-Граунд» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки з кадастровим номером 6822484100:02:003:0383 загальною площею 2 га, що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської (Колодіївської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області), віднесений до юрисдикції господарського суду.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2021 року в частині розподілу судових витрат змінено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині витребування земельної ділянки 6822484100:02:003:0383 у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 676/7424/19).

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 червня 2022 року Хмельницька обласна прокуратура засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 травня 2022 року, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати оскаржувану постанову в частині закриття провадження у справі та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм процесуального права, оскільки судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що ефективний судовий захист інтересів держави буде можливим за умови розгляду спору в межах однієї справи за правилами цивільного судочинства. Такий принцип відповідатиме юридичній визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з вимогою про визнання недійсним наказу, який став підставою для незаконного вибуття майна з державної власності, а також вплине на ефективність виконання судового рішення. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19), що не було враховано апеляційним судом при розгляді цієї справи.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Також апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20, у якій розглянуто спір у подібних правовідносинах за правилами цивільного судочинства та залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову прокурора, у тому числі щодо витребування земельної ділянки у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд».

Рух справи в суді касаційної інстанції

02 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

25 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

09 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у справі № 676/180/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду справи № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

05 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 жовтня 2017 року наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-20870-СГ затверджено документацію землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0383) для ведення особистого селянського господарства, на підставі якого зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (т. 1, а. с. 25).

29 жовтня 2017 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ТОВ «Форк» на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року № 5558, що підтверджується інформаційною довідкою від 29 травня 2019 року № 168416782 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1, а. с. 16).

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру в Кам`янець-Подільському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області шляхом об`єднання земельних ділянок із кадастровими номерами, в тому числі 6822484100:02:003:0383, утворено земельну ділянку з кадастровим номером 5825287800:04:002:0531, яке здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок від 01 листопада 2017 року, розробленої за заявою представника ТОВ «Форк».

14 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу ТОВ «Форк» відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 5825287800:04:002:0531 ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 грудня 2017 року, індексний номер 39738819, номер запису про право власності 23943963, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1403152068224), що підтверджується інформаційною довідкою від 20 грудня 2019 року № 194013547 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1, а. с. 14).

У подальшому земельна ділянка з кадастровим номером 5825287800:04:002:0531 за заявою ОСОБА_2 була поділена на дві земельні ділянки площею по 44 га кожна із кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533.

05 січня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства (далі - КП) «Подільський реєстраційний центр» Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Панасюк Н. К. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533, що підтверджується інформаційними довідками від 21 грудня 2019 року № 194247624 та № 194247822 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (т. 1, а. с. 10-13).

13 березня 2018 року на підставі акта приймання-передачі майна ОСОБА_2 вніс до статутного капіталу ТОВ «Зарус-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП «Подільський реєстраційний центр» Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Савченко М. Д. від 17 березня 2018 року, індексні номери 40166456 та 40166498 відповідно, номери записів про право власності 25292801 та 25293149) (т. 1, а. с. 10, 12).

Земельні ділянки із кадастровими номерами 6822484100:02:003:0532 та 6822484100:02:003:0533 на підставі договору оренди землі від 20 березня 2018 року перебувають в оренді ТОВ «Агро-Еко-Граунд» (рішення державного реєстратора КП «Подільський реєстраційний центр» Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Савченко М. Д. від 22 березня 2018 року, індексні номери 40246478 та 40246352, номери записів про інше речове право 25374148, 25374024 відповідно), що підтверджується інформаційними довідками від 21 грудня 2019 року № 194247822та № 194247624 (т. 1, а. с. 11, 13).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та вважає за необхіднепередати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Як зауважив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

ЄСПЛ роз`яснив, що право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами щодо єдиного застосування закону.

Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.

Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albu and others v. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв`язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.

ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, у частині другій статті 214 передбачав, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, тобто з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

12 лютого 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд № 192-VIII» було доповнено чинну на той час частину другу статті 214 ЦПК України нормою про те, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Така редакція статті 214 ЦПК України діяла до 15 грудня 2017 року.

Згідно із частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.

Повноваження Великої Палати Верховного Суду передбачені у частині другі статті 45 Закону № 1402-VIII, а саме Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень своїми правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.

Ні Закон № 1402-VIII, ні статті 264, 403 ЦПК України не передбачають повноважень суду, навіть касаційної інстанції, у разі незгоди з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права відступити від такого, окрім самої Великої Палати Верховного Суду (частина четверта статті 403 ЦПК України).

Разом з тим, ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року по-іншому врегулював питання формування єдності судової практики.

У статті 263 ЦПК України зобов`язує суди враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведених норм чинної редакції ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди зобов`язані враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладених у її постановах, з можливістю постановлення окремої думки не на користь довіри до такого судового рішення.

Можливості судів відступити від правової позиції, викладеної у висновках Великої Палати Верховного Суду навіть з наведенням відповідних мотивів, ЦПК України у чинній редакції не передбачає.

Тому у разі незгоди з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду колегія суддів може ухвалити рішення та викласти окремі думки, навіть якщо більшість суддів колегії не поділяють правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Заступник керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави з такими позовними вимогами:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17 жовтня 2017 року № 22-20870-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності;

- витребувати зазначену земельну ділянку у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Позивачем у справі вказана держава, однак позовні вимоги заявлені на користь ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, яке бере участь у справі як відповідач.

Відповідачами у справі зазначені як фізична особа - ОСОБА_1 , так і юридичні особи: 1) ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області; 2) ТОВ «Зарус-Інвест»; 3) ТОВ «Агро-Еко-Граунд».

У справі, яка переглядається, спір виник щодо земельної ділянки, яка, на думку прокурора, незаконно вибула із власності держави на користь фізичної особи, а згодом була відчужена декілька разів на користь фізичної та юридичних осіб. Заявлені позовні вимоги стосуються як фізичної особи, так і юридичних осіб.

У статті 48 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до частини першої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, відповідно до частини другої якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19(провадження № 14-178цс20), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 711/3792/21 (провадження № 61-9887св22)).

Відповідно до статті 50 ЦПК України (аналогічні положення закріплені у частині першій 47 ГПК України) позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

У частині першій статті 188 ЦПК України (аналогічні положення закріплені у частині першій 173 ГПК України) вказано, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Основним питанням, яке має вирішити суд, є питання правомірності вибуття земельної ділянки з власності держави у власність фізичної особи.

Від задоволення позову в цій частині залежить і вирішення вимог про витребування на користь держави земельної ділянки від останнього її набувача, яким є юридична особа. Ці вимоги є похідними, оскільки залежать від відповіді на перше питання.

Позивач об`єднав позовні вимоги до фізичної та юридичних осіб як такі, що пов`язані між собою, з метою ефективного захисту інтересів держави, що відповідає принципу правової визначеності.

З приводу можливості об`єднання позивачем - юридичною особою пов`язаних між собою позовних вимог до відповідачів - фізичних та юридичних осіб з метою ефективного захисту прав та інтересів існують протилежні висновки судів.

Про ефективність розгляду в одному провадженні таких справ неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц (провадження № 14-319цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц (провадження № 14-361цс19) та інших зробила правовий висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Розгляд справи в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності.

Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), від 21 березня 2018 року (провадження № 14-41цс18), від 25 квітня 2018 року (провадження № 14-74цс18), від 30 травня 2018 року (провадження № 14-123цс18), від 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18), від 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19), від 26 червня 2019 року (провадження № 14-275цс19), від 11 грудня 2019 року (провадження № 14-503цс19)і від них не відступала.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 (провадження № 12-71гс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) зазначила, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. У справі № 911/4144/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що доводи суду апеляційної інстанції, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, оскільки спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й перебувала у володінні та користуванні товариства, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої фізичної особи.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження № 14-651цс19) за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до фізичних та юридичних осіб про витребування майна Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ефективний судовий захисту інтересів держави буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи за правилами цивільного судочинства. Такий розгляд відповідає принципу юридичної визначеності, оскільки не допускає роз`єднання позовних вимог про витребування спірних приміщень, що є складовими майна санаторію, залежно від суб`єктного складу учасників спору, а також вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин. Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичних осіб, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до фізичних осіб, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Позови у вказаних справах, що перебували на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, були подані до жовтня 2017 року, тобто на момент дії редакції статті 15 ЦПК України, у пунктах 1, 3 частини першої якої передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З 15 грудня 2017 року нова редакція ЦПК України у статті 19 передбачила, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто положення статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року та статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, є аналогічними.

Стаття 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, не допускала об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення закріплені у статті 20 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Протилежний усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду висновок зробила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглянувши 12 червня 2023 року справу № 676/7428/19 за позовом прокурора в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , ТОВ «Зарус-Інвест», ТОВ «Агро-Еко-Граунд», треті особи: ОСОБА_4 , ТОВ «Форк», про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування земельної ділянки.

У своїй постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що за своїм суб`єктним складом заявлені прокурором вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ТОВ «Зарус-Інвест» на земельну ділянку, витребування у ТОВ «Зарус-Інвест» та ТОВ «Агро-Еко-Граунд» на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельної ділянки - повинні розглядатися в господарському судочинстві, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Об`єднана палата відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21), про розгляд аналогічних вимог у одному провадженні в порядку цивільного судочинства.

Тобто існує виключна правова проблема щодо застосування статті 20 ЦПК України та статті 21 ГПК України про визначення юрисдикції щодо кількох пов`язаних між собою вимог.

Вказана проблема стосується не лише певної категорії спорів, а усіх справ, у яких є один предмет спору, а відповідачами є як фізичні, так і юридичні особи.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 357/13182/18, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 09 липня 2020 року у справі № 610/1065/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 910/32643/15, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18).

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі та єдності практики при визначенні юрисдикційної спору щодо кількох пов`язаних між собою вимог.

Зазначене вище є якісним критерієм, який свідчить про наявність виключної правової проблеми та несталість і суперечливість судової практики.

Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Аналіз судової практики свідчить, що у провадженні Верховного Суду перебували справи за позовами юридичної особи до відповідачів - як фізичних, так і юридичних осіб, і ці справи були розглянуті в одній юрисдикції, про що свідчать постанови Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 278/1776/21 (провадження № 61-2695св23), від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц (провадження №61-9722св23), від 20 грудня 2023 року у справі № 686/14727/21 (провадження № 61-7698св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 185/11063/21 (провадження № 61-9290св23), від 06 грудня 2023 року у справі № 362/122/15-ц (провадження № 61-9009св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 359/6355/16-ц (провадження № 61-12142св23), від 23 листопада 2023 року у справі № 676/4101/15-ц (провадження № 61-2088св23), 15 листопада 2023 року у справі № 686/14733/21 (провадження № 61-10895св23) та багато інших.

Крім того, на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебуває велика кількість цивільних справ за позовами юридичної особи до відповідачів - фізичних і юридичних осіб: № 61-16353ск23, 61-16845ск23, 61-16858ск23, 61-4869ск23, 61-12465ск23, 61-18245ск23, 61-17708ск23, 61-16091ск23, 61-17717ск23, 61-15615ск23, 61-16220ск23, 61-17205ск23 та інші.

Тобто наявний і кількісний критерій, який свідчить про наявність виключної правової проблеми та несталість і суперечливість судової практики.

26 липня 2023 року, тобто вже після висловлення Об`єднаною палатою з приводу спірного питання свого правового висновку, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передавав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 676/192/20 (провадження № 61-1097св22) за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, Савченка О. Д. , ТОВ «Форк», ТОВ «Зарус-Інвест», ТОВ «Агро-Еко-Граунд», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою ТОВ «Зарус-Інвест» на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року.

Однією з підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначила про наявність виключної правової проблеми щодо юрисдикції спорів, у яких одночасно заявлені прокурором в інтересах держави про витребування майна у юридичних осіб, одна з яких є власником земельної ділянки, на користь держави, та які поєднані з позовними вимогами про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проєкт землеустрою та надано у власність фізичній особі земельну ділянку із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Колегія суддів наголосила, що при визначенні юрисдикції суду необхідно запобігати ситуаціям штучного створення преюдиції чи ситуаціям, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів у судах різних юрисдикцій. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. «Один спір - один процес» - це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки щодо юрисдикційності спорів.

13 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 676/192/20 Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для продовження розгляду.

Зазначивши, що вимога про визнання наказу про передання земельної ділянки у власність незаконним і про його скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому така вимога не впливає на визначення юрисдикції суду за вимогою про витребування земельної ділянки із незаконного володіння іншої особи, ніж та, якої стосувався зазначений наказ, - Велика Палата Верховного Суду ухилилася від відповіді на правове питання, щодо якого постала проблема невизначеності, а саме питання визначення юрисдикції спорів і можливість розгляду в одному провадженні одночасно заявлених вимог юридичної особи і до фізичних, і до юридичних осіб. Відповіді на виключну правову проблему щодо тлумачення і застосування статті 20 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду не надала.

Разом з тим питання належності чи неналежності обраного позивачем способу захисту вирішується судом після розгляду справи, при ухваленні судового рішення, а не при вирішенні питання про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі. На вказаній стадії судового процесу суд не втручається у формулювання позивачем позовних вимог з точки зору ефективності способу захисту та урахування принципу диспозитивності цивільного судочинства відповідно до статті 13 ЦПК України, а перевіряє саме дотримання формальних вимог цивільно-процесуального законодавства щодо форми і змісту позовної заяви.

Колегія суддів звертає увагу Великої Палати Верховного Суду, що указана справа передається саме для вирішення виключної правової проблеми щодо застосування статті 20 ЦПК України та можливості з урахуванням попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду розгляду справи в одному провадженні за тих обставин, що позивачем є юридична особа, а відповідачем у справі є як фізичні, так і юридичні особи, щодо прав яких суд має ухвалити правовий висновок.

Існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики, що належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на викладене вище, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 676/180/20 (провадження № 61-5823св22) за позовом заступника керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Зарус-Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еко-Граунд», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Форк», ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою Хмельницької обласної прокуратури на постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 травня 2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко О. М. Ситнік

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України ухвалу оформила суддя Ситнік О. М.