Ухвала

від 07.02.2024 по справі 1-70/10

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 1-70/10

провадження № 51-1887км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції - ОСОБА_6 , на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 липня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Козятина Вінницької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді арешту на строк 4 місяці.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу та цивільного позову.

Згідно з обставинами, викладених у вироку, ОСОБА_7 07 серпня 2009 року приблизно о 20:20, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на вул. Леніна в м. Козятині поряд з приміщенням кінотеатру «Мир», діючи з особливою зухвалістю, грубо порушуючи громадський порядок та виражаючи явну неповагу до суспільства, підійшов до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 й безпричинно почав нецензурно лаятися на їх адресу. Після висловлених зауважень з боку ОСОБА_8 , ОСОБА_7 пішов додому, взяв дресировану собаку породи «німецька вівчарка» та повернувся назад до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Указуючи на останнього, ОСОБА_7 скомандував собаці «фас», яка виконуючи команду, накинулася на ОСОБА_8 та вкусила його за руку, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 08 грудня 2010 року вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_7 залишив без зміни.

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області постановою від 08 червня 2022 року відновив засудженому ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження вищевказаних судових рішень.

Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнив частково, скасував ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2010 року щодо ОСОБА_7 і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу відхилив, вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року скасував, а кримінальну справу закрив за відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу злочину.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 липня 2023 року скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд:

· безпідставно закрив кримінальну справу стосовно ОСОБА_7 за відсутністю в діянні останнього складу злочину, оскільки знищення матеріалів справи не є підставою для прийняття такого рішення;

· не вмотивував чому не взяв до уваги показання потерпілого та свідків, не зазначив які порушення допустив суд першої інстанції та у чому полягала необґрунтованість вироку;

· за наявності сумнівів у доказах, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції, повинен був відновити судове слідство у справі або доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. Водночас у своєму рішенні невмотивовано послався на те, що потерпілий та прокурор мали заявити клопотання про проведення низки процесуальних дій;

· залишив поза увагою, що спосіб, механізм та тяжкість спричинених потерпілому тілесних ушкоджень не є складовою, інкримінованого ОСОБА_7 , злочину та відповідно не підлягає обов`язковому доказуванню. Стверджує, що за відсутністю даних про тяжкість тілесних ушкоджень дії ОСОБА_7 містять склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України;

· у порушення ч. 2 ст. 358 Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року (далі - КПК України 1960 року) провів апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_7 , хоча в апеляції прокурора порушувалося питання про погіршення його становища.

На думку прокурора, оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає приписам КПК України 1960 року.

У запереченнях захисник ОСОБА_5 просив касаційну скаргу прокурора відхилити та постановити в порядку ст. 23-2 КПК України 1960 року окрему ухвалу, у якій звернути увагу Генерального прокурора України на факти порушення закону та прав громадян, а також наявності ознак злочинів проти правосуддя.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_4 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Захисник ОСОБА_5 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

При цьому неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

За приписами ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку та ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Відповідно, обставини щодо неповноти й однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, поняття яких визначено у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом згідно з вимогами ч. 1 ст. 398 цього Кодексу. Натомість зазначені обставини є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про винність ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Так, своє рішення місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , висновком судово-медичної експертизи N?358 від 11 вересня 2009 року та іншими письмовими доказами.

Водночас оцінивши докази в їх сукупності, суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_7 як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.

Не погоджуючись із вироком суду, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.

Апеляційний суд в ухвалі від 08 грудня 2010 року погодився з висновком суду першої інстанції, залишив вказаний вирок без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_7 - без задоволення.

Верховний Суд постановою від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу сторони захисту задовольнив частково, вказану ухвалу апеляційного суду скасував з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Як визначено у ст. 377 КПК України 1960 року, у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції зобов`язаний навести докладні мотиви прийнятого рішення і, якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, через які її визнано необґрунтованою, а доводи апеляції - безпідставними.

Водночас ухвала апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Крім додержання інших передбачених ст. 377 КПК України 1960 року вимог, в ухвалі потрібно проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. Відповідно до вимог статей 362 та 365 цього Кодексу суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевіряти всі наведені в апеляції доводи, у тому числі, за необхідності, шляхом проведення судового слідства. Зазначені доводи мають бути ретельно вивчені та проаналізовані, щоб жоден із них не залишився без відповіді в апеляційній ухвалі.

Дослідивши всі обставини кримінальної справи та оцінивши кожний зібраний під час досудового слідства доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів обвинувачення - з точки зору достатності та взаємозв`язку, Хмельницький апеляційний суд за результатом нового апеляційного розгляду ухвалою від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора відхилив. Водночас апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнив частково, вирок Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року скасував, а кримінальну справу № 1-70/10 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України закрив за відсутністю в його діянні складу злочину.

При цьому, обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні та допустимі докази спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, способу, механізму та тяжкості їх спричинення, які б не ґрунтувались на його показаннях. Взявши до уваги тривалий час розгляду справи і те, що можливість отримання таких доказів вичерпана, суд дійшов висновку про недоведеність на даний час вини ОСОБА_7 у скоєні злочину, та закрив кримінальну справу за відсутності в його діях складу інкримінованого йому злочину.

Разом з тим, за наслідками касаційного перегляду колегією суддів не встановлено обставин, які би ставили під сумнів правильність, законність і обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій за результатами апеляційного перегляду кримінальної справи.

На думку Суду, рішення апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Так, відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство» за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Як вже було зазначено вище, дії ОСОБА_7 судом були кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України як хуліганство з кваліфікуючою ознакою «особлива зухвалість», яка виразилася саме у завданні тілесних ушкоджень потерпілому.

Варто зауважити, що згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 76 КПК України 1960 року експертиза призначається обов`язково для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень.

Тобто, всупереч доводам прокурора, у цій справі доказування факту завдання потерпілому тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Таким чином, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що лише показань ОСОБА_8 є недостатньо для встановлення факту завдання йому тілесних ушкоджень та їх тяжкості.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність в матеріалах кримінальної справи будь-яких об`єктивних та допустимих доказів спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, способу, механізму та їх тяжкості, апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про закриття справи.

Крім того, за ст. 64 КПК України 1960 року у кримінальній справі наряду з іншим підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.

Відповідно до ст. 327 КПК України 1960 року, якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок, який не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Статтею 16-1 КПК України 1960 року передбачено, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Так, під час нового апеляційного розгляду встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до інформації Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 01 червня 2022 року, зокрема, Акта № 2 «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду», кримінальна справа № 1-70/10 за обвинуваченням ОСОБА_7 засудженого за ч. 1 ст. 296 КК України знищена згідно переліку № 1087 від 07 грудня 2017 року за терміном зберігання, строк зберігання для даної категорії справ становить 10 років (т. 1, а. с. 77, 78-80).

Крім того, відповідно до акта № 3, затвердженим Козятинським міжрайонним прокурором 09 вересня 2015 року «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» органами прокуратури на даний час також знищене і наглядове провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_7 , де, за твердженням прокурора, могли бути наявні належні письмові докази, які підтверджують спричинення засудженим потерпілому з використанням собаки тілесних ушкоджень, а саме: спосіб, тяжкість та механізм їх спричинення (т. 4, а. с. 27-28, 29-30). Факт знищення вказаного наглядового провадження та наявних у ньому письмових доказів за термінами зберігання було підтверджено і прокурором безпосередньо в ході судового засідання апеляційного суду.

При цьому слід зазначити, що кримінальний процесуальний закон у редакції 1960 року не передбачає процедури відновлення втрачених матеріалів. Разом з тим, апеляційний суд у своєму рішенні послався на можливість застосування аналогії положень КПК України 2012 року в частині відновлення втраченого провадження, проте зазначив, що ні прокурор ні сторона захисту з такими заявами до суду не зверталися. Вказане підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим, приписами ст. 22 КПК України 1960 року встановлено, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов`язок доказування на обвинуваченого.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, саме сторона захисту вживала відповідні заходи для відновлення втраченого провадження.

Так, відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, яка долучена до матеріалів справи, цей суд погодився із місцевим адміністративним судом, який відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_7 про зобов`язання Козятинського міськрайонного суду Вінницької області відновити кримінальну справу, оскільки така процедура відсутня у чинному законодавстві, а також визнав дії Козятинського міськрайонного суду Вінницької області щодо передчасного знищення матеріалів судової справи № 1-70/10 відносно ОСОБА_7 протиправними.

Враховуючи викладене, а також те, що обов`язок доказування винуватості особи в інкримінованих злочинах поза розумним сумнівом покладений саме на сторону обвинувачення, Суд доходить висновку, що доводи прокурора в цій частині не можна вважати слушними.

Крім того, відповідно до положень ст. 358 КПК України 1960 року при попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, пов`язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду: 1) про необхідність проведення судового слідства та його обсяг; 2) про витребування у необхідних випадках додаткових доказів; 3) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання; 4) про доручення суду першої інстанції; 5) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу; 6) про виклик у необхідних випадках перекладача; 7) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні; 8) про день і місце розгляду справи; 9) всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно.

Апеляційний суд з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою 26 цього Кодексу.

Таким чином, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд наділені повноваженнями проведення судового слідства, зокрема, в частині встановлення фактичних обставин, дослідження доказів та надання ним відповідної оцінки, тобто за своєю природою є судами факту.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що всупереч доводам прокурора, апеляційний суд провів судове слідство, дослідив матеріали справи та здійснив допит потерпілого.

Водночас, як убачається зі справи, під час апеляційного та касаційного розгляду сторона обвинувачення не заявляла клопотання про проведення процесуальних дій, зокрема, щодо виклику та допиту свідків.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що, оскільки відсутні клопотання прокурора та сторони захисту про проведення будь-яких інших процесуальних дій, допиту свідків, витребування інформації чи даних, то суд не в праві з власної ініціативи збирати докази на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , адже суду не властива функція збирання доказів.

Крім цього, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд незаконно розглянув справу за відсутності ОСОБА_7 , з урахуванням того, що в апеляційній скарзі прокурора ставилося питання про погіршення становища останнього.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 258 КПК України 1960 року засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов`язковому виклику в апеляційний суд, якщо, зокрема, в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища.

Як убачається з наявних матеріалів справи, які були детально вивчені колегією суддів, зокрема, з протоколів судових засідань апеляційного суду (при новому апеляційному перегляді) та підтверджується технічним записом судових засідань, прокурор у судових дебатах, зокрема, наголошував на тому, що вирок місцевого суду слід залишити без змін та застосувати до ОСОБА_7 положення ст. 49 КК України.

З огляду на викладене, Суд вважає, що питання про погіршення становища ОСОБА_7 в апеляційному суді не ставилося, а тому констатує відсутність порушень апеляційним судом положень ст. 258 КПК України 1960 року.

Крім того Верховний Суд зважає на тривалість розгляду цієї кримінальної справи (більше 14 років) та на те, що відповідно до положень ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Сенс встановлення в ст. 6 Конвенції критерію «розумності» терміну судового провадження, у тому числі в кримінальних справах (провадженнях), полягає в тому, щоб гарантувати ухвалення судового рішення протягом розумного строку, указуючи тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа у зв`язку з розглядом її справи цивільно-правового характеру в суді або через висунуте їй кримінальне обвинувачення, що є вкрай важливим як для самої особи, так і з позиції категорії «правової визначеності».

На підставі викладеного, Суд доходить висновку, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення стосовно ОСОБА_7 , урахував усі обставини справи у їх сукупності, дотримався вимог ст. 377 КПК України 1960 року та належним чином умотивував своє рішення.

Отже, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону при постановленні оскаржуваного судового рішення, які були б безумовними підставами для його скасування, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Крім цього, відповідно до ст. 23-2 КПК України 1960 року, суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.

Виходячи з аналізу змісту правових норм КПК України 1960 року, слід зазначити, що процесуальним законодавством у редакції 1960 року не передбачено винесення окремої ухвали за клопотанням сторін у справі. При цьому, відсутнє також посилання на порядок і строки розгляду такого клопотання. Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, що визначені ст. 23-2 КПК України 1960 року. У цьому випадку, з огляду на приписи КПК України 1960 року та матеріали справи, таких обставин та підстав Суд не вбачає.

З урахуванням вищевикладеного, Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про винесення окремої ухвали.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, Суд

постановив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 липня 2023 року залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3