Ухвала

від 13.02.2024 по справі 240/897/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду

13 лютого 2024 року м. Житомир справа № 240/897/20

категорія 111030200

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гурін Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хорошівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів на відшкодування шкоди,

встановив:

До суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про стягнення коштів на відшкодування шкоди.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби України у Пулинському районі Житомирської області, третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хорошівське об`єднане управління Пенсійного фонду України про стягнення коштів на відшкодування шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 112243,41 грн на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, заподіяної законом, що визнаний неконституційним.

Після набрання рішенням суду законної сили - 07.08.2020, позивачу був виданий виконавчий лист від 15.10.2020 №5476/2020.

24.01.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява, в якій він просить зобов`язати керівника Державної казначейської служби України Слюз Т.Я. надати суду звіт про виконання рішення у справі №240/897/20 (з копією стягувачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у строк 10 днів з моменту постановлення відповідної ухвали.

В обґрунтування заяви представник позивача (заявника) зазначає, що суд ухвалою від 09.08.2023 змінив спосіб виконання рішення, встановивши, що воно має бути виконане за рахунок вищевказаної спеціальної бюджетної програми КПКВК 05011050. Ухвала була надіслана до Казначейства та прийнята в роботу. Однак Казначейство, не дивлячись на вказання судом в своїх рішеннях шляху до їх виконання у своєму листі від 12.01.2024 №5-06-06/785 повідомляє, що вони змінюють облік виконання рішення на програму 3504040 на якій заборгованість є дуже великою, та шансів виконати рішення немає. На думку представника позивача (заявника), Казначейство ігнорує ухвалу про зміну способу виконання рішення, і діє самовільно змінюючи спосіб виконання рішення.

Відносно можливостей виконання рішення суду за рахунок спеціалізованої бюджетної програми КПКВК 05011050 «Виконання рішень судів на користь судів і працівників апаратів судів», не дивлячись на те, що на 2024 рік на цю програму було надано 10 млн. гривень. Казначейство вказує на те, що розпоряднику цієї програми - Державній судовій адміністрації України - було виділено 361700 грн, і тому, мовляв, оскільки з її рахунків, як боржника, стягнути кошти неможливо, то виконання на підставі п.33 Постанови КМУ №845 Казначейство буде знову здійснюватися за рахунок програми 3504040, за якою, як вже було зазначено, заборгованість є дуже великою.

Така позиція Казначейства, на думку представника позивача (заявника) є протиправною та протирічить положенням «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затверджених постановою КМУ №845 на який посилається Казначейство.

Дослідивши доводи заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційній нормі про обов`язковість судового рішення кореспондують положення норм статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Окрім цього у рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (висновок Верховного Суду, наведений в ухвалі від 01.02.2021 у справі №9901/226/19).

Поряд із цим, за правилами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною нормою процесуального закону передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, на чому також наголошено й в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №826/9960/15.

За висновками щодо застосування норм права, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №800/592/17, клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі.

Отже, за наведеним висновком Верховного Суду, позивач не позбавлений можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання.

Водночас, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

За змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Закону №1402-VIII щодо обов`язковості судового рішення підставою для встановлення судового контролю є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 у справі №340/962/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 13.12.2021 у справі №826/3235/16.

Аналізуючи вище наведені положення законодавства в контексті цієї справи необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено наявності обставин, які б свідчили про навмисне невиконання судового рішення та/або стверджували про намір боржника у виконавчому провадженні щодо ухилення від виконання вищевказаного рішення суду, або ж вказували на наявність реальної загрози її невиконання, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку підстав для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення та відповідно задоволення вимоги позивача щодо встановлення судового контролю.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача за вх. №4889/24 від 24.01.2024 про встановлення судового контролю в адміністративній справі №240/897/20.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Гурін