Постанова

від 16.01.2024 по справі 298/207/15-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 298/207/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Мацунича М.В. і Фазикош Г.В.,

з участю секретаря Савинець В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Великоберезнянського районного суду від 22 вересня 2022 року (у складі судді Лютянської М.С.) за позовом акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «ТАСКОМБАНК» (надалі Банк), звернувся до суду з цим позовом у лютому 2015 р.

Після збільшення позовних вимог у червні 2015 р. (т.1 а.с.233-234) просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL5025 від 28.05.2008 р. у розмірі 236915,87 доларів США та вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог указав, що ОСОБА_1 порушено умови укладеного з позивачем 29.05.2008 р. Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025, згідно з яким Банком надано ОСОБА_1 кредитні послуги в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, в розмірі 200000 доларів США з кінцевим терміном повернення 1 травня 2033 р. За цим договором ОСОБА_1 видано вказані кошти та укладено додаткову угоду № BL5025/BL5025-K від 28.05.2008 р., згідно з якою позичальнику видано 150000 доларів США, та додаткову угоду № BL5025/BL8334-K від 21.08.2008 р., згідно з якою позичальнику видано 50000 доларів США.

У забезпечення повернення грошових коштів між ОСОБА_1 і Банком було укладено договір іпотеки від 28 травня 2008 р., згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку кредитору нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, кафе, загальною площею 450,6 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0193 га, кадастровий номер 2120881301:05:001:0001 в с. Волосянка.

Також у забезпечення виконання умов Генерального договору укладено договори поруки з наступними поручителями: ОСОБА_2 (договори поруки № 5025/1 від 28.05.2008 р. та № 8334/1 від 21.08.2008 р.); ОСОБА_3 (договори поруки № 5025/2 від 28.05.2008 р. та № 8334/2 від 21.08.2008 р.).

У зв`язку з неможливістю виконувати в повному обсязі відповідачем своїх зобов`язань за Генеральним договором, на умовах реструктуризації було укладено та підписано необхідні зміни до відповідних договорів та новий графік погашення.

У строки, визначені Генеральним договором та Індивідуальними угодами, позичальник кредиту та процентів не повернув, чим порушив умови Генерального договору та норми статей 526, 530 ЦК України. Позичальник за Генеральним договором зобов`язання не виконав, протягом тривалого часу не сплачував чергові платежі за кредитом, у результаті чого виникла заборгованість за користування кредитними коштами та кредитор зазнав збитків. Як наслідок, відповідачу надіслано письмову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитом.

Оскільки ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не виконують узяті на себе зобов`язання за Генеральним договором та індивідуальними угодами, в результаті чого у них станом на 08.06.2015 р. перед Банком виникла заборгованість в розмірі 236915,87 дол. США.: 179631,56 дол. США згідно з додатковою угодою № BL5025/BL5025-K від 28.05.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 28.05.2008 р.; 57284,31 дол. США згідно з додатковою угодою BL5025/BL8334-K від 21.08.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 28.05.2008 р.

Рішенням Великоберезнянського районного суду від 22 вересня 2022 р. позов задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за Генеральним договоромпро надання кредитних послуг № ВL5025 від 28.05.2008 р. у розмірі 236915,87 доларів США та 3 654 грн. у відшкодування судового збору.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати це рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат Доводять про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-у 2021 р. Банк здійснив позасудове звернення стягнення на іпотечне майно та набув на нього право власності на підставі рішення приватного нотаріуса Деяк К.К. за індексним номером 61252213 від 29 жовтня 2021 р. унесено запис про реєстрацію за Банком права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю (магазин, кафе), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням приватного нотаріуса Деяк К.К. за індексним номером 61254590 від 29 жовтня 2021 р. внесено запис про реєстрацію за Банком права власності на земельну ділянку площею 0,0193 га, кадастровий номер 2120881301:05:001:0001 с. Волосянка, Великоберезнянський район;

-отже, після позасудового звернення стягнення на іпотечне майно в Банка відсутнє право вимоги щодо виконання основного зобов`язання Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 29.05.2008 р.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, зокрема адвокат Дурдинець Р.Ю., яка представляє інтереси відповідачів була повідомлена в судовому засіданні, яке відбулося 12 грудня 2023 р. (т.4 а.с.92). 16.01.2024 р. адвокатом Дурдинець Р.Ю. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із сімейними обставини. Колегія суддів визнає причини неявки сторони відповідача неповажними, оскільки в цій справі було 6 судових засідань (21.02.2023 р., 23.05.2023 р., 25.07.2023 р., 31.10.2023 р., 12.12.2023 р., 16.01.2024 р.), правова позиція відповідачів є відомою і зрозумілою, тим паче самі відповідачі не повідомили суду, з яких причин вони не можуть заявитися на судове засідання 16.01.2024 р.

Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів.

Суд виходив із того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було порушено взяте на себе зобов`язання за договором кредиту, факт наявності у відповідачів заборгованості перед позивачем у загальній сумі 236915,87 дол. США доведений належними доказами, а відтак із боржника підлягає стягненню на користь Банку заявлена позивачем і встановлена судом зазначена сума заборгованості.

При цьому суд установив, що 28.05.2008 р. між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL5025, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредитні послуги в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, в розмірі 200000 дол. США з кінцевим терміном повернення 1 травня 2033 р. (т.1 а.с.22-28).

Також між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки від 28.05.2008 р., предметом договору є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля, магазин, кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка 0,0193 га, кадастровий номер 2120881301:05:001:0001. (т.1 а.с.30-35).

28 травня 2008 р. між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 5025/1 (т.1 а.с.36-38).

У зв`язку із неможливістю виконувати в повному обсязі своїх зобов`язань за Генеральним договором, на умовах реструктуризації в період із 30.03.2009 р. по 03.06.2014 р. було укладено та підписано необхідні зміни до договорів та новий графік погашення.

Відповідач не виконувала умов договору, не здійснювала обумовленого сторонами щомісячного мінімального платежу коштів позивачеві, не повідомляючи про причини невиконання зазначеної угоди.

Умови вказаного кредитного договору Банком виконані в повному обсязі.

У порушення умов кредитного договору, отримавши вказані кошти, взяті на себе зобов`язання погашати кредит та сплачувати нараховані проценти згідно з погодженого графіку відповідач ОСОБА_1 не виконала. Станом на 08.06.2015 р. перед Банком виникла заборгованість в розмірі 236915, 87 дол. США з яких: - 179631,56 дол. США, згідно з додаткової угоди № BL5025/BL5025-K від 28.05.2008 року до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 28.05.2008 року, а саме: 145956,80 дол. США заборгованість по сумі кредиту; 3822,89 дол. США прострочена заборгованість по кредиту; 33225,73 дол. США відсотки та 449,03 дол. США підвищені відсотки; (розрахунок заборгованості а.с.235-238 Т.1); - 57284,31 дол. США згідно з додаткової угоди BL5025/BL8334-K від 21.08.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 28.05.2008 року, а саме: 48522,55 дол. США заборгованість по сумі кредиту; 835,22 дол. США прострочена заборгованість по кредиту; 8683,58 дол. США відсотки та 78,18 дол. США підвищені відсотки (розрахунок заборгованості а. с. 239-241 Т.1).

29 квітня 2021 р. між АТ «Універсал Банк» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір факторингу № НІ/11/2-Ф, згідно з яким Фактор зобов`язується передати клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити Факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим Договором. Крім того, 29.04.2021 р. між АТ «Універсал Банк» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір про відступлення прав за договорами забезпечення. (а.с.57-72 Т.3).

В основному доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Банк реалізував своє право та в позасудовому порядку набув право власності на предмет іпотеки, відтак у силу вимог ч.6 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в Банка відсутнє право вимоги щодо виконання основного зобов`язання Генерального договору про надання кредитних послуг № BL5025 від 29.05.2008 р., однак такі доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу в зв`язку з наступним.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин, а саме: обов`язку вчинити певну дію; права вимагати вчинення цієї дії.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його належному виконанні відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). Водночас зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати, а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відтак за своєю правовою природою іпотека сама лише або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності так, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалося з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на судовий (на підставі рішення суду) та позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.

Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття права власності на нього за загальним правилом потрібні тільки воля і вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598609 ЦК України. Водночас в частині першій статті 598 ЦК України передбачається, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, зазначає на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.

Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас статті 17, 36 Закону України «Про іпотеку» встановлюють спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин п`ятоїсьомої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі якщо вимоги іпотекодержателя забезпечені декількома предметами іпотеки (у тому числі за декількома договорами іпотеки), а позасудове звернення стягнення здійснюється за рахунок окремого предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати (у тому числі шляхом позасудового врегулювання) виконання зобов`язання боржником та/або іпотекодавцем в частині, що залишилася невиконаною після завершення позасудового врегулювання за таким окремим предметом іпотеки. Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація прав власності на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем); за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Отже, з огляду на це, у разі якщо виконання кредитного договору забезпечено лише одним видом іпотеки та кредитор реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, то після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними у зв`язку з припиненням зобов`язань за кредитним договором внаслідок його виконання.

Однак, у наших спірних правовідносинах позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у 2021 р., а вимога про стягнення кредитної заборгованості пред`явлена в 2015 р., тобто така вимога не є «наступною» у розумінні ч.6 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», її не можна застосувати до спірних правовідносин, а позиція відповідачів із цього приводу ґрунтується на неправильному розумінні норм матеріального права.

Тобто, в спірних правовідносинах мова йде не про недійсність та/або припинення зобов`язання у частині залишку заборгованості (у випадку звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку), а саме про відсутність права у іпотекодержателя у подальшому пред`являти наступні вимоги незалежно від наявності чи відсутності непогашеної частини боргу.

Оскільки Банк належними та допустимими доказами довів наявність заборгованості відповідачів перед ним, і відповідачами це не оспорюється, а правова позиція відповідачів викладена в апеляційній скарзі ґрунтується на невірному розумінні норм матеріального права, які в принципі не можна застосувати до спірних правовідносин, то рішення суду першої інстанції належить залишити в сили.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення, ухваленого із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2.Рішення Великоберезнянського районного суду від 22 вересня 2022 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 31 січня 2024 р.

Судді: