Постанова

від 30.01.2024 по справі 523/5226/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/830/24

Справа № 523/5226/21

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації «Українське об`єднання моряків», ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси до Громадської організації «Українське об`єднання моряків», ОСОБА_1 з позовом, який в подальшому уточнив, про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням уточнень позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є директором та засновником громадської організації «Національна асоціація захисту прав громадян» (далі - ГО «НАЗПГ»), яка є добровільним громадським об`єднанням фахівців в галузі права та економіки, які мають відповідні дипломи про набуття освіти в галузі економіки або юридичної освіти, що об`єдналися на основі професійної діяльності, спільних інтересів, для захисту від порушень прав та основоположних свобод людини, а також для реалізації цілей, зазначених у статуті. Зважаючи на територіальне розташування (м. Одеса), у переважній більшості випадків особами, які звертаються за допомогою до ГО «НАЗПГ» є особи зайняті в морській промисловості. ОСОБА_2 , як голова і член ГО «НАЗПГ», веде прийом моряків та консультує останніх з вищевказаних проблемних питань, приймає участь у заходах, що влаштовуються на підтримку моряків, є запрошеним гостем у студіях місцевих телеканалів, що присвячені проблемам моряків. Тому діяльність організації в переважній більшості асоціюється з діяльністю ОСОБА_2 , з його діловою репутацією, і навпаки.

26 січня 2021 року на сторінці у соціальній мережі Фейсбук Громадської організації «Українське об`єднання моряків» розміщено публікацію з відеороликом, в якому директор та засновник вказаної організації - ОСОБА_1 , поширює недостовірні відомості з приводу існування в Україні корупційних схем у галузі мореплавства та безпідставно звинувачує ряд осіб в організації таких корупційних схем, зокрема і особисто ОСОБА_2 та його дружину.

Факт належності веб-сторінки відповідачам та факт поширення відповідачами оспорюваної інформації підтверджується даними з відкритих джерел, а також експертними висновками: Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 03.03.2021 року №78/2021-ЗВ (далі - Звіт №78/2021-ЗВ), Довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 09.03.2021 № 69/2021-Д. (далі - Довідка № 69/2021 -Д).

Як зазначив позивач, з відеозапису вбачається, що відповідачі поширили недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 , стверджуючи, що останній є корупціонером. Перевірити достовірність поширеної відповідачами інформації можна за допомогою Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення (далі - Реєстр корупціонерів ), до якого згідно положень Закону України «Про запобігання корупції» вносяться відомості про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень. Про відсутність позивача у Реєстрі корупціонерів, останній надав довідку до позовної заяви.

Позивач зазначав, що оскільки інформація, поширена відповідачами, сформульована способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження вищезазначеної інформації указане повідомлення не містить критики або оцінки дій, виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, позивач вважає її як недостовірну, таку, що порушує його особисті немайнові права.

Позивач наполягав, що відносно нього поширено відомості, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, мають яскраво виражений негативний характер, а також принижають ділову репутацію останнього, тобто порушують немайнові права позивача, а тому підлягають визнанню недостовірними, та такими, що порушують особисті немайнові права ОСОБА_2 . Крім того, позивач зазначив про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 та Громадською організацією «Українське об`єднання моряків» на сторінці «Ukrainian Seafarers Union» на веб-сайті https://www.facebook.com/ в публікації з відеороликом за посиланням (https://fb.watch/4jn8iKupbF/), а саме про те, що ОСОБА_2 є корупціонером. Зобов`язано ОСОБА_1 та Громадську організацію «Українське об`єднання моряків» спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації протягом 10 днів із дати набрання рішенням законної сили на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_3 вступної та резолютивної частини рішення у даній справі та відеоролику, в якому ОСОБА_1 зачитує текст спростування наступного змісту: «У відеоролику розміщеному на сторінці нашої організації у публікації від 26 січня 2021 року мною було поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_2 , а саме, що він є корупціонером». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень, судовий збір у розмірі 1816 гривень, а всього стягнуто суму у розмірі 2816 гривень.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19).

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач Громадська організація «Українське об`єднання моряків», її представник адвокат Мороз А.А., а також відповідач ОСОБА_1 в якості засобу комунікації з судом, крім поштової адреси, зазначили також адреси електронної пошти та номери телефонів мобільного зв`язку.

В судові засідання 07.03.2023 року на 14-00 г. відповідачі не з`явились, подали заяви про відкладення судового засідання. Представник ГО «Українське об`єднання моряків» адвокат Мороз А.А. - у зв`язку з перебуванням у відрядженні, а ОСОБА_1 - у зв`язку з хворобою.

В судове засідання на 20.06.2023 року на 14-30 г. відповідачі не з`явились. Представник ГО «Українське об`єднання моряків» адвокат Мороз А.А. про причини не явки не повідомила, а відповідач ОСОБА_1 просила відкласти судове засідання у зв`язку хворобою.

В судове засідання на 26.09.2023 року на 15-00 г. сторони не з`явились, про причини не явки не повідомили.

В судове засідання на 30.01.2024 року на 15-00 г. відповідачі ГО «Українське об`єднання моряків» та ОСОБА_1 не з`явились, про причини не явки не повідомили.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Лукацький І.О. просив розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті, вважаючи що подальше відкладення справи є затягуванням розгляду справи.

Оскільки будучи належним чином повідомленими відповідачі вчетверте не з`явились в судове засідання і повторно не повідомили про причини не явки та не надали мотивованих заяв про відкладення, відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що справа розглядається в судах з березня 2021 року, а в апеляційному суді з червня 2022 року і неодноразова не явка відповідачів до апеляційного суду вчетверте поспіль, не є підставою для відкладення апеляційного розгляду справи незалежно від причин такої не явки.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.І п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позов частково, визнаючи недостовірною та такою, що посягає на честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену ОСОБА_1 та Громадською організацією «Українське об`єднання моряків» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на веб-сайті https://www.facebook.com/ в публікації з відеороликом за посиланням (https://fb.watch/4jn8iKupbF/), а саме про те, що ОСОБА_2 є корупціонером, зобов`язуючи ОСОБА_1 та Громадську організацію «Українське об`єднання моряків» спростувати недостовірну інформацію шляхом публікації протягом 10 днів із дати набрання рішенням законної сили на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_3 вступної та резолютивної частини рішення у даній справі та відеоролику, в якому ОСОБА_1 зачитує текст спростування наступного змісту: «У відеоролику розміщеному на сторінці нашої організації у публікації від 26 січня 2021 року мною було поширено недостовірну інформацію про ОСОБА_2 , а саме, що він є корупціонером», стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відносно позивача на невизначене і необмежене коло осіб було поширено у відкритому доступі відомості, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, мають виражений негативний характер, не підпадають під критерій оціночних суджень, оскільки в них відсутні будь-які гіпотетичні вислови, а навпаки, містяться вислови та інформація стверджувального, переконливого характеру, а також є такими, що принижують ділову репутацію позивача і тим самим порушують його немайнові права;

-розповсюдження недостовірної інформації принизили ділову репутацію позивача, що, у свою чергу, спричинило йому моральну шкоду, яка виходячи з засад розумності та справедливості, визначається у розмірі 1 000 грн.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_2 є директором та засновником Громадської організації «Національна асоціація захисту прав громадян» (код ЮУ 40218237) (далі - ГО «НАЗПГ»).

За результатами голосування на установчих зборах 09 листопада 2020 року ОСОБА_2 (ГО "Національна асоціація захисту прав громадян") увійшов до складу Громадської ради при Державній службі морського та річкового транспорту України.

ОСОБА_1 є керівником Громадського об`єднання «Українське об`єднання моряків».

26 січня 2021 року на сторінці «Ukrainian Seafarers Union» на веб-сайті https://www.facebook.com/ розміщено публікацію з відеороликом за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 ), в якому ОСОБА_1 поширює наступну інформацію: Крістіна Король (02:24 - 02:39) - «Ви прийняли до Громадської ради (при Морській адміністрації) корупціонерів, на яких відкрито кримінальне провадження за корупцію, а саме за хабарі у системі дипломування від 2013 року, пана ОСОБА_3 та його дружину».

Даний відеоролик розміщений на сторінці у соціальній мережі Фейсбук Громадської організації «Українське об`єднання моряків» (код ЄДРПОУ 44111275), директором та засновником, якої є ОСОБА_1 , що підтверджується даними з відкритих джерел.

Факт належності веб-сторінки Відповідачам та факт поширення Відповідачами оспорюваної інформації, також підтверджується доданими до матеріалів позовної заяви експертними висновками:

- звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 03.03.2021 року №78/2021-ЗВ (далі - Звіт №78/2021-ЗВ), а.с. 11;

-довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення від 09.03.2021 № 69/2021-Д (далі - Довідка № 69/2021-Д), а.с. 24-33.

Відповідно до інформації з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення від 26.02.2011р., вбачається що даних на особу ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 не встановлено, а.с. 35.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013170110000897 від 25.03.2013 року за звинуваченням ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 28, ч.4 ст. 368, ч. 2 ст. 209 КК України передано до розгляду до Київського районного суду м. Одеси, що підтверджується відповіддю на запит адвоката Мороз А.А., а.с. 219.

Під час дослідження районним судом в судовому засіданні у присутності сторін зазначеного відеоматеріалу ОСОБА_1 підтвердила факт розміщення вищевказаної публікації у вигляді відеоматеріалу на сторінці «Ukrainian Seafarers Union», тобто офіційної сторінки Громадського об`єднання «Українське об`єднання моряків».

Адвокат Войтенко С.О., який представляв інтереси позивача ОСОБА_2 наполягав на тому, що висловлювання відповідачки ОСОБА_1 мали адресний характер, а також не є оціночним судженням, а її чітким твердженням та прямим звинуваченням позивача у корупції.

Відповідачка ОСОБА_1 пояснила, що вона, як керівник ГО «Українське об`єднання моряків» у своєму відеозвернені намагалась довести до відома ОСОБА_4 , який є в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України, а також до суспільства занепокоєння фактами прийняти до громадської ради при Державній службі морського та річкового транспорту України осіб, яких звинувачують у вчиненні корупційних діянь. При цьому, її висловлювання «корупціонерів» є її оціночним судженням, а не твердженням.

Колегія суддів виходить з такого.

Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.

Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Частиною 1 ст. 201 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація особи. Одночасно, відповідно до змісту ч. 1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої етапі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 даної статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснює, що беручи до уваги положення ст.ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Таким чином, згідно зі ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема, у Рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Належним чином встановивши спірні правовідносини, які виникли між сторонами та визначившись з нормами законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно зазначив про необхідність забезпечення судовим рішенням балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Також суд першої інстанції вірно вказав, що при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Встановивши, що ОСОБА_2 не є державним службовцем, а керує громадською організацією, що з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення від 26.02.2021 року, не вбачається інформації про корупційні або пов`язаних з корупцією правопорушень відносно ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 , проаналізувавши поширену Відповідачами інформацію про Позивача: «Ви прийняли до Громадської ради (при Морській адміністрації) корупціонерів, на яких відкрито кримінальне провадження за корупцію, а саме за хабарі у системі дипломування від 2013 року, пана ОСОБА_3 та його дружину», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що:

-ця інформація не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, і, не є припущенням чи критикою діяльності Позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована;

-в контексті розповсюдженої відповідачкою ОСОБА_1 інформації, будь-якій сторонній особі зв`язок висловлювань - «корупціонерів», «Зозуля» "кримінальне провадження" виникає прямий зв`язок, що ОСОБА_2 є корупціонер, якого чекає кримінальна відповідальність, а також, що інформація, яка розповсюджена Відповідачами відносно Позивача, формує негативну громадську думку, руйнує позитивний імідж та репутацію Позивача, а відтак є такою, що порушують право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.

При таких обставинах, суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про наявність підстав для судового захисту ОСОБА_2 , немайнові права якого порушені поширенням у відкритому доступі необмеженому колу інших осіб щодо позивача недостовірної інформації, яка містить негативний характер і принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Крім того, суд правильно виходив з того, що розповсюдження недостовірної інформації принизило ділову репутацію позивача, що, у свою чергу, спричинило йому моральну шкоду.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд врахувавши міру фізичних і моральних страждань позивача, наявність психотравмуючої ситуації, підривання авторитету як керівника громадської організації та виходячи із засад розумності та справедливості, обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1000 гривень, оскільки саме вона розповсюдила недостовірну інформацію.

Доводи апеляційної скарги зведені виключно до незгоди з висновком районного суду про те, що поширена відповідачами відносно позивача інформація не є оціночним судженням і тому може бути спростована, а також про наявність підстав для стягнення моральної шкоди і її доведеність у розмірі стягнутому судом без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»),

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2022 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 13.02.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова