Постанова

від 14.02.2024 по справі 205/7118/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/681/24 Справа № 205/7118/22 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м. Дніпро

Колегія суддівсудової палатиу цивільнихсправах Дніпровськогоапеляційного судуу складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу реєстрації майнових прав про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2022 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу реєстрації майнових прав про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 належать гаражі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 є користувачем гаража, який також знаходиться за вказаною адресою. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2006 року по справі № 2-887/2006, про визнання мирової угоди, укладеної між ВАТ «Запорізьким асфальтобетонним заводом» м. Запоріжжя, ТОВ фірмою «ВВС» та ОСОБА_1 , за умовами якої до ОСОБА_1 перейшло право власності на двоповерхову адміністративно-побутову будівлю літ. Б-2, загальною площею 640,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної ухвали суду за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на двоповерхову адміністративно-побутову будівлю літ. Б-2, загальною площею 640,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі і на належні позивачам гаражі, розташовані на першому поверсі цієї будівлі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2021 року по справі № 2-887/2006 ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2006 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, ухвалою якого 15.09.2022 року позовну заяву залишено без розгляду, скасовано заходи забезпечення позову.

Разом з тим, право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , залишається зареєстрованим за ОСОБА_1 , що порушує права позивачів.

Враховуючи зазначене, позивачі просили суд скасувати рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Скалюк С.Г., прийняте 25.04.2018 року про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним № 15599114412101 даних про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на виробнич-побутову будівлю літ. Б-2, загальною площею 640,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу реєстрації майнових прав про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності - задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. від 23.05.2018 року, індексний номер: 41249589, про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1559911412101 даних про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на виробничо-побутову будівлю літ.Б-2, загальною площею 640,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання стосовно судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.02.2006 року по справі 2-887/2006 визнано мирову угоду, укладену 15.02.2006 року між ВАТ «Запорізький асфальтобетонний завод» м. Запоріжжя, ТОВ фірма «ВВС» м. Дніпропетровськ, ОСОБА_1 , зокрема за такою умовою: «Визнати за громадянином ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на двоповерхову адміністративно-побутову будівлю розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з: капітальної виробничо-побутової будівлі, загальною площею приміщень першого поверху літ. «Б-2» 390,1 кв.м.; капітальної виробничо-побутової будівлі, загальною площею приміщень другого поверху «Б-2» 250,6 кв.м; всього по будівлі літ. «Б-2» 640,7 кв.м. Споруд до будівлі: сходів літ. «б», металеві, площею 14,5 кв.м.; альтанки (тимчасова) літ. «Д», площею 20,6 кв.м.; гаражу (тимчасовий) літ. «В», площею 7,5 кв.м.; хвіртки «1» металева в цементованих стовпах; огорожі «2» залізобетонні плити в металевих стовпах h-3.00, площею 70,5 кв.м.; воріт «3» металеві в металевих стовпах h-4, площею 22,0 кв.м.; воріт «4» h-3, площею 9,0 кв.м.; «І» відмостки 46,7 кв.м.». Закрито провадження у справі за позовом ВАТ «Запорізький асфальтобетонний завод» м. Запоріжжя, ЄДРПОУ 03327144, до ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ТОВ фірма «ВВС», ЄДРПОУ 19153479, м.Дніпропетровськ, про розірвання договору купівлі-продажу (а.с.44-45).

На підставі вказаної ухвали суду державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41249589, від 23.05.2018 року, на нерухоме майно за реєстраційним номером 1559911412101, а саме права власності ОСОБА_1 на виробничо-побутову будівлю літ.Б-2, загальною площею 640,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.48).

ОСОБА_2 належить гараж № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 на підставі договору дарування від 26.10.1994 року, який посвідчено державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Дундук В.В. та зареєстровано в реєстрі за №3-3225 (а.с.17-21). Право власності зареєстровано 08.08.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.22).

ОСОБА_3 є власником гаражу № НОМЕР_3 по АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 09.06.1999 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В.І. та зареєстровано в реєстрі №3052 (а.с. 32). Право власності зареєстровано 07.08.2018 року (а.с.33).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської ради у місті ради №1353 від 18.11.2005 року гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 переоформлено на ОСОБА_5 (а.с. 34).

ОСОБА_4 користується гаражем № НОМЕР_4 зі згоди його тітки ОСОБА_6 , якій на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів №2142 від 14.11.1980 року було виділено земельну ділянку Дніпропетровського технолого-економічного технікуму ( АДРЕСА_6 ) під будівництво гаража (а.с. 23 А).

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.02.2006 року по справі 2-887/2006.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2021 року по справі № 2-887/2006 апеляційну скаргу задоволено частково, скасовано ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2006 року, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції . Постанова набрала законної сили 17.03.2021 року (а.с.57-59).

Вищевказаною постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що гаражі, які належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та яким користується ОСОБА_4 , розташовані в єдиному будівельному комплексі двоповерхової адміністративно-побутової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_4 є користувачем, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 є власниками гаражів, які на підставі ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2006 року перейшли у власність ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвала Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.02.2006 року, на підставі якої право власності на виробничо-побутову будівлю літ.Б-2, загальною площею 640,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_1 , не могло породжувати жодних правових наслідків, так як воно було скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2021 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча державиучасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпорядження своїм майном.

Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Встановивши, що право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , було зареєстроване на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 15.02.2006 року, яка була скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2021 року по справі № 2-887/2006, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неправомірними, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Є неспроможними та відхиляються колегією суддів доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, про що відповідачем була подана відповідна заява, виходячи з наступного.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Апеляційний суд приймає до уваги, що оскільки право власності було зареєстровано за відповідачем у 2018 році, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2021 року було скасовано, в той же час за захистом своїх прав позивачі звернулися в 2022 році, відтак не був пропущений строк позовної давності.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 384, ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: