Постанова

від 31.01.2024 по справі 910/18384/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа№ 910/18384/15 (910/11585/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Копитової О.С.

Остапенка О.М.

Секретар судового засідання: Гудько А.В.

За участю представників учасників справи:

від УК «Екосорб»: ліквідатор, арбітражний керуючий Ковалко Г.І. - за посвідченням № 932 від 30.05.2013.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) (суддя Пасько М.В., повний текст рішення складено та підписано - 23.10.2023)

за позовом Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковалко Г.І.

до Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер»

про припинення іпотеки в межах справи № 910/18384/15

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

20.07.2023 Український консорціум «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни (надалі також позивач/скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою до Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» (надалі також відповідач) про припинення іпотеки в межах справи № 910/18384/15.

У вищевказаній заяві позивач просить суд:

- визнати припиненою іпотеку (номер запису про обтяження: 26616543 від 15.12.2009), яка виникла на підставі іпотечного договору укладеного 15.12.2009 між Акціонерною компанією Гесбруг Оверсіс Ес Ей (Gesbrug Oversеas S.A.)(місцезходження 2-й поверх, ММГ Білдінп, ІСТ 53 стріт, Мабеллф, Панама, Республика Панама, зареєстрована в Республіці Панамама, за реєстровим № 573481, іменована далі як «Іпотекожержатель») та Українським Консорціумом «Екосорб» (місцезнаходження Україна, 03170, м. Київ, бул. Ромена Ролана будинок 7, код 02023732);

- припинити обтяження іпотеки (номер запису про обтяження: 26616543 від 15.12.2009 відносно предмету іпотеки: нерухоме майно, а саме каналізаційна насосна станція загальною площею 131,6 кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вулиця Коцюбинського, будинок № 60 (шістдесят), що міститься в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яке виникло на підставі іпотечного договору іпотеки, серія та номер: реєстр. № 3651, виданий: 15.12.2009, укладеного між Акціонерною компанією Гесбруг Оверсіс Ес Ей (Gesbrug Oversеas S.A.)(місцезходження 2-й поверх, ММГ Білдінп, ІСТ 53 стріт, Мабеллф, Панама, Республика Панама, зареєстрована в Республіці Панамама, за реєстровим № 573481, та Українським Консорціумом «Екосорб» (місцезнаходження Україна, 03170, м. Київ, бул. Ромена Ролана будинок 7, код 020237323.

На обґрунтування позовних вимог Український консорціум «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни зазначає, що партнерство з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» не дотрималося вимог закону під час оформлення іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) (суддя Пасько М.В., повний текст рішення складено та підписано - 23.10.2023) відмовлено у задоволенні позову.

Судове рішення прийнято з посиланням на приписи ст.ст. 15, 512-514, 546, 572, 575 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про іпотеку» та мотивоване тим, що припинення іпотеки жодним чином не вплине ані на майновий стан позивача, ані на можливість реалізації ним правомочностей щодо розпорядження належним йому (поки що) майном, яке є предметом іпотеки; право ж володіння та користування позивачем предметом іпотеки, згідно з умовами договору від 15.12.2009, не обмежене у жодний спосіб.

При цьому, оскільки не підлягає задоволенню основна позовна вимога (про припинення іпотеки), то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про припинення обтяження іпотекою належного позивачу майна, запис про що міститься в ДРРПН.

Крім того, відповідач з моменту укладення договору відступлення права вимоги (02.05.2022) є кредитором у зобов`язанні, яке виникло з договору позики і виконання якого (в адресу саме нового кредитора) забезпечено іпотекою за договором від 15.12.2009.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погодившись із вищевказаним рішенням, Український консорціум «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наявність посилання про перехід до відповідача прав вимоги за договором іпотеки у Договорі про відступлення прав вимоги від 02.05.2022 не може свідчити про передачу прав іпотекодержателя, а таке відступлення без дотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого правочину є нікчемним згідно з вимогами ст. 24 Закону України «Про іпотеку» та ст.ст. 215, 216, 220 ЦК України. На думку скаржника, оскільки до відповідача не перейшли права іпотекодержателя, то вказане є підставою для визнання іпотеки припиненою.

Також, на переконання скаржника, припинення іпотеки матиме прямий вплив на структуру ліквідаційної (конкурсної) маси боржника, порядок реалізації майна та стосується прав і обов`язків інших кредиторів боржника, які отримають можливість на задоволення своїх кредиторських вимог за рахунок коштів, отриманих від реалізації такого майна.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

11.01.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким відповідач просить суд, апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни залишити без задоволення, а Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2023 апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Копитова О.С., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18384/15 (910/11585/23) за позовом Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковалко Г.І. до Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» про припинення іпотеки в межах справи № 910/18384/15. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) до надходження матеріалів справи.

27.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/18384/15 (910/11585/23).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) залишено без руху.

12.12.2023 до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни надійшло клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23), поміж іншого, відкрито апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23); розгляд апеляційної скарги Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) призначено на 31.01.2024.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 31.01.2024 з`явився ліквідатор Українського консорціуму «Екосорб», арбітражний керуючий Ковалко Галина Іванівна.

31.01.2024 у судове засідання не з`явився представник Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер», який повідомлявся про час, місце та дату судового засідання завчасно і належним чином; просив розглянути справу за його відсутності.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).

Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю ліквідатора Українського консорціуму «Екосорб», арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 31.01.2024 ліквідатор Українського консорціуму «Екосорб», арбітражний керуючий Ковалко Галина Іванівна підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав викладений у ній та просила її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

16.10.2007 між Міжнародною бізнес компанією «Телекс Груп ЛТД» та Українським Консорціумом «Екосорб» (код ЄДРПОУ 02023732) укладено договір позики, за яким МБК «Телекс Груп ЛТД» надало УК «Екосорб» довгострокову грошову позику у сумі 20 млн. дол. США.

Слід зазначити, що договір позики був зареєстрований відповідно до вимог чинного на той час законодавства, на підтвердження чого 15.11.2007 Національним банком України було видано реєстраційне свідоцтво № 8091.

30.06.2009 між МБК «Телекс Груп ЛТД» та Акціонерною компанією «Гесбруг Оверсі Ес.Ей.» укладено договір № 1/09 про відступлення права вимоги (цесії). За вказаним договором МБК «Телекс Груп ЛТД» передала АК «Гесбруг Оверсіз Ес.Ей.» право вимоги до УК «Екосорб» за договором позики, укладеним 16.10.2007.

15.12.2009 для забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 16.10.2007 між УК «Екосорб» та АК «Гесбруг Оверсіз Ес. Ей.» укладено договір іпотеки, предметом якого є належне іпотекодавцю (боржнику, позивачу) нерухоме майно, а саме каналізаційна насосна станція, загальною площею 131,6 кв.м., що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Коцюбинського, 60.

Майно, яке передане в іпотеку, належить УК «Екосорб» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 488789 від 06.07.2009, виданого виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 24.04.2009.

Згідно з п. 1.1 договору іпотеки від 15.12.2009 забезпечено виконання іпотекодавцем зобов`язань, що випливають з договору позики від 16.10.2007, додаткової угоди № 1 від 30.06.2009 до договору позики від 16.10.2007 та акту звірки від 30.06.2009 за договором позики від 16.10.2007 у такому розмір, у такій валюті, в такий строк і в такому порядку як встановлено в договорі позики з усіма змінами і доповненнями до нього, які є його невід`ємними частинами.

22.12.2009 додатковою угодою № 2 до договору позики № 1/09 від 16.10.2007 АК «Гесбург Оверсіз Ей.Ей.» та УК «Екосорб» погодили продовжити строк дії договору та строк повернення позики до 31.03.2010.

31.05.2010 між АК «Гесбург Оверсіз Ей.Ей.» та УК «Екосорб» було проведено звірку розрахунків. Визнана сторонами сума заборгованості за договором позики № 1/09 від 16.10.2007 склала 11 849 321,27 дол. США.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 у справі № 910/18384/15 АК «Гесбруг Оверсіз Ес.Ей.» визнано кредитором УК «Екосорб» на суму, еквівалентну 11 849 321,27 дол. США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 10.03.2016, а саме: 291 623 117, 52 грн - вимоги четвертої черги та окремо на 18 624 770,06 грн - як ті, що забезпечені заставою майна боржника.

Вказані вимоги до боржника виникли на підставі договору позики, укладеного 16.10.2007 між УК «Екосорб» та МБК «Телекс Груп ЛТД», яке в подальшому відступило своє право вимоги АК «Гесбруг Оверсіз Ес.Ей.» за договором від 30.06.2009 (зі змінами та доповненнями).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2022 між АК «Гесбруг Оверсіз Ес.Ей.» та Партнерством з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» (відповідач) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АК «Гесбруг Оверсіз Ес.Ей.» (цедент) поступається відповідачу (цесіонарій), а цесіонарій набуває права вимоги, що належить цеденту на підставі договору № 1/09 від 30.06.2009 і стає кредитором за договором позики від 16.10.2007, додаткової угоди № 1 від 30.06.2009, додаткової угоди №2 від 22.12.2009, укладеного між цедентом та Українським консорціумом «Екосорб», код ЄДРПОУ 02023732 (боржник).

В силу п. 3.1 договору від 02.05.2022 до цесіонарія (позивача) переходять усі права, які забезпечують виконання зобов`язань боржником, в тому числі забезпечені іпотекою згідно договору іпотеки від 15.12.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі № 910/18384/15 задоволено заяву Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер»; замінено кредитора Акціонерну компанію «Гесбруг Оверсіх Ес.Ей.» її правонаступником - Партнерством з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер».

Вище зазначене судове рішення позивачем та іншими зацікавленими особами не оскаржувалось.

До судового засідання, яке відбулось 06.07.2023 ліквідатором Боржника, на виконання ухвали від 13.06.2023, надано пояснення на заяву Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер», а також рішення комітету кредиторів боржника (протокол № 15 від 21.06.-05.07.2023) де було розглянуто подану заяву нового кредитора та додані до неї документи та вирішено внести зміни до затвердженого реєстру вимог кредиторів щодо заміни кредитора акціонерної компанію «Гесбруг Оверсіз Ес Ей» на підставі договору відступлення права вимоги від 02.05.2022, а саме:

- включити Партнерство з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» до складу кредиторів Боржника на суму 291 623 117, 52 грн - вимоги четвертої черги;

- включити Партнерство з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» до складу кредиторів Боржника на суму 18 624 770,06 грн, які були забезпечені заставою майна боржника та перенести до вимог четвертої черги і зв`язку із припиненням іпотеки.

Вказане рішення комітету кредиторів та позиція ліквідатора щодо заміни кредитора у справі з Акціонерної компанії «Гесбруг Оверсіз Ес Ей» на Партнерство з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» зумовлено тим, що між вказаними особами укладено лише договір про відступлення прав вимоги від 02.05.2002, предметом відступлення за яким були права вимоги за договором позики від 16.10.2007, проте, як стверджує позивач, нотаріально посвідчений договір про відступлення прав за іпотечним договором від 15.12.2009, як того вимагає ст. 24 Закону України «Про іпотеку» між первісним та новим кредитором укладено не було.

Так, предметом розгляду при постановленні ухвали Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 була заява Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» про заміну кредитора на підставі договору про відступлення прав вимоги від 02.05.2002, за яким останньому буде передано право грошової вимоги до Боржника.

Як зазначено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.07.2023, ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте законом, а саме, ст.ст. 24 Закону України «Про іпотеку» для відступлення прав за іпотечним договором встановлено інше, а саме: «Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.»

Позивач зазначає, що до суду при розгляді заяви Партнерства з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер» про заміну кредитора не було подано нотаріально посвідчений правочин про відступлення прав за іпотечним договором. Таким чином, на дату постановлення ухвали від 06.07.2023 не відбулося жодних змін у матеріально-правових відносинах між боржником та Акціонерною компанією «Гесбруг Оверсіз Ес Ей», встановлених договором іпотеки від 15.12.2009, а отже, перехід до нового кредитора прав за іпотечним договором від 15.12.2009 взагалі не було предметом розгляду в засіданні від 06.07.2023.

Слід зазначити, що 18.08.2023 відповідача взято на облік як платника податків Києво-Святошинською ДПІ ГУ ДПС у Київській області, а саме як нерезидента, що придбаває нерухоме майно або отримує майнові права на таке майно в Україні.

В подальшому, 21.08.2023 до ДРРПНМ були внесені зміни в частині інформації про іпотекодержателя за договором іпотеки від 15.12.2009, а саме: замінено АК`Гесбург Оверсіз Ей.Ей.» на Партнерство з обмеженою відповідальністю «Екседвайзер».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши думку ліквідатора Українського консорціуму «Екосорб», арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Разом з тим, ч.ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Відтак, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Так, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

До того ж, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Зазначена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №910/2280/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

Так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яке саме його право чи законний інтерес порушено відповідачем та у який спосіб це право було порушено, а головне - яким чином задоволення позовної вимоги сприятиме відновленню такого порушеного права, підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.

Крім того, зі змісту позовної заяви можна припустити, що позивач вважає порушенням (невизнанням чи оспорюванням) його прав не сам факт наявності обтяження належного йому майна іпотекою як такий, а юридичний факт переходу прав іпотекодержателя від первісного кредитора до відповідача, тобто ту обставину, до якої він (як іпотекодавець та боржник за основним зобов`язанням) не має жодного стосунку, оскільки, в силу приписів чинного законодавства (ч. 1 ст. 516 ЦК України), такі дії учасники цивільних правовідносин вчиняються без його згоди, участі та відома (про них іпотекодавець повідомляється постфактум).

Отже, внаслідок переходу до відповідача прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 15.12.2009 права чи законні інтереси позивача не можуть зачіпатися (обмежуватися чи порушуватися).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16.

При цьому, в силу ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Іншими словами, критеріями ефективності обраного особою способу захисту її прав чи інтересів є здатність такого способу забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання та адекватність (відповідність, співставність) фактичним обставинам справи.

Для того щоб визначити, чи запропонований спосіб захисту є ефективним, треба керуватися принципом: одне право - один спір, один позов. Тобто ефективним є той спосіб захисту, який повністю відновлює порушене право, і позивачеві не потрібно буде ініціювати додаткових спорів, звертатися до інших державних органів (з перспективою оскарження їхньої відмови у здійсненні тих дій, які є необхідними для захисту чи реалізації особою її прав).

Як зазначалось вище, оскільки позивачем у позові не вказано, яке саме його суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено, то відповідач позбавлений можливості оцінити та висловити свої міркування, відносно того, чи заявлений спосіб захисту відповідає змісту «порушення».

Так, на переконання відповідача, для позивача, визнаного банкрутом та відносно якого здійснюється ліквідаційна процедура, припинення іпотеки не вплине на обсяг його прав, адже внаслідок самої лише заміни кредитора (у т.ч. в акцесорному зобов`язанні) не відбувається жодного протиправного впливу на суб`єктивне право боржника, він не позбавляється можливості реалізувати те чи інше своє право (як іпотекодавець) повністю або частково, оскільки у межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, передбаченими законом), включно з майном, яке є предметом іпотеки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що припинення іпотеки жодним чином не вплине на майновий стан позивача та на можливість реалізації ним правомочностей щодо розпорядження належним йому (поки що) майном, яке є предметом іпотеки; право ж володіння та користування позивачем предметом іпотеки, згідно з умовами договору від 15.12.2009, не обмежене у жодний спосіб.

Застосування судом такого способу захисту порушеного права як визнання іпотеки такою, що припинена, можливий лише за умови існування однієї з обставин, з якими закон пов`язує її припинення та одночасного заперечення такої обставини кредитором (наприклад внаслідок невизнання кредитором належного виконання боржником І іпотекодавцем основного зобов`язання).

Аналогічний висновок міститься у постанові КЦС ВС від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15, де спір виник у зв`язку із невизнанням кредитором (банком) права іпотекодавця, передбаченого ч. 1 ст. 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, точніше невизнання ним обставин, за наявності яких застава, у т.ч. іпотека, припиняється (банк заперечував виконання позичальником умов кредитного договору у зв`язку із несплатою останнім нарахованої пені, 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості за період прострочення внесення чергових платежів).

Разом з тим, у постанові від 29.01.2020 у справі № 208/857/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону № 898. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

При цьому, оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін (постанова Верховного Суду України від 16.10.2012 у справі № 5023/6981/11 (провадження №3-43гс12)).

Відтак, виключно ст. 17 Закону № 898 встановлює випадки, коли іпотека може бути припинена (у т.ч. за рішенням суду про визнання за позивачем такого права). До таких випадків (умов) відносяться:

- припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її;

- з інших підстав, передбачених цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, позивачем у позовній заяві не зазначено про жодну із вказаних підстав, а також не надано не належних та допустимих доказів існування цих обставин.

Стосовно вимоги про припинення обтяження, слід зазначити таке.

Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки чи то з Державного реєстру іпотек (рівно як і з ДРРПНМ, якщо відповідні відомості були перенесені до вказаного реєстру з Державного реєстру іпотек - авт.) не може впливати на чинність іпотеки, оскільки такої підстави припинення іпотеки не передбачено законом.

Близький за змістом висновок викладено у постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17.

Таким чином, вимога про припинення обтяження іпотекою належного позивачу нерухомого майна фактично є похідною від вимоги про припинення іпотеки. При цьому, оскільки не підлягає задоволенню основна позовна вимога (про припинення іпотеки), то не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про припинення обтяження іпотекою належного позивачу майна, запис про що міститься в ДРРПН.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Водночас, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 546 ЦК України визначено, що зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

У відповідності до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також з інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частина 1 статті 575 ЦК України визначає іпотеку як заставу нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також заставу об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Положеннями ст. 1 Закону № 898 визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням; основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, що виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою...

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16, тлумачення абз. 92 ст. 1, ст. 24 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок, що іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням. Це пов`язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення...

Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, при якій іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто, законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання.

У випадку заміни кредитора у зобов`язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право.

Таким чином, внаслідок укладення 02.05.2022 між відповідачем та АК «Гесбруг Оверсиз Ес.Ей.» договору відступлення права вимоги до боржника УК «Екосорб» за договором позики від 16.10.2007, виконання якого забезпечено іпотекою за договором від 15.12.2009, до відповідача перейшло і право іпотекодержателя за вказаним договором (п. 3.1. договору від 02.05.2022). Отже, відповідач з моменту укладення договору відступлення права вимоги (02.05.2022) є кредитором у зобов`язанні, яке виникло з договору позики і виконання якого (в адресу саме нового кредитора) забезпечено іпотекою за договором від 15.12.2009.

За змістом приписів п. 1.ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

До того ж, право відповідача як іпотекодержателя за договором іпотеки від 15.12.2009 зареєстровано у встановлено порядку 21.08.2023, а отже, доводи позивача спростовуються наявними матеріалами справи.

З огляду на вищевикладені обставини, місцевий господарський суд належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського консорціуму «Екосорб» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) залишити без змін.

3. Справу № 910/18384/15 (910/11585/23) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 12.02.2024.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.С. Копитова

О.М. Остапенко