Постанова

від 21.08.2024 по справі 910/18384/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/18384/15 (910/11585/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представника Партнерства з обмеженою відповідальністю "Екседвайзер" - Лобченка О. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024

у справі № 910/18384/15 (910/11585/23)

за позовом Українського консорціуму "Екосорб" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковалко Г. І.

до Партнерства з обмеженою відповідальністю "Екседвайзер"

про припинення іпотеки

у межах справи № 910/18384/15

за заявою Приватного акціонерного товариства "Київспецмонтаж"

до Українського консорціуму "Екосорб"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/18384/15 про банкрутство Українського консорціуму "Екосорб" (далі - УК "Екосорб", Боржник) на стадії ліквідаційної процедури Боржника, введеної постановою суду від 02.03.2017.

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2023 року у межах справи № 910/18384/15 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни (далі - ліквідатор Боржника, Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою до Партнерства з обмеженою відповідальністю "Екседвайзер" (далі - ПОВ "Екседвайзер", Партнерство, Відповідач) про припинення іпотеки.

У вказаній заяві Позивач просив суд:

- визнати припиненою іпотеку, яка виникла на підставі іпотечного договору, укладеного 15.12.2009 між Акціонерною компанією "Гесбруг Оверсіс Ес Ей" (Gesbrug Oversеas S.A) (далі - АК "Гесбруг Оверсіс Ес Ей", Компанія) та Боржником (далі - Договір іпотеки);

- припинити обтяження іпотеки, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яке виникло на підставі Договору іпотеки.

Позовні вимоги ліквідатор Боржника обґрунтував тим, що Партнерство на підставі договору про відступлення прав вимоги від 02.05.2002 набуло лише право вимоги за основним зобов`язанням (за договором позики від 16.10.2007), однак не набуло прав іпотекодержателя за Договором іпотеки, оскільки не дотрималося вимог закону щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору про відступлення прав вимоги, що свідчить про його нікчемність у відповідній частині. Отже, відступлення прав за Договором іпотеки не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за договором позики. Оскільки законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання, тому у спірних правовідносинах наявні підстави вважати іпотеку припиненою (у наведеному позивач посилався на правові висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16-ц).

Цей спір розглядався Господарським судом міста Києва в межах справи про банкрутство Боржника у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) із присвоєнням єдиного унікального номера справі 910/18384/15 (910/11585/23).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 12.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №910/18384/15 (910/11585/23), відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, керувався не доведенням Позивачем належними та допустимими доказами факту порушення його прав чи законних інтересів, а, крім того, не зазначенням жодної із визначених законом підстав припинення іпотеки.

При цьому відхиляючи вимогу про припинення обтяження іпотекою належного Позивачу майна, суди вважали, що Відповідач з моменту укладення договору відступлення права вимоги (02.05.2022) є кредитором у зобов`язанні, яке виникло з договору позики і виконання якого (в адресу саме нового кредитора) забезпечено іпотекою за договором від 15.12.2009. Крім того, право Відповідача як іпотекодржателя за договором іпотеки від 15.12.2009 зареєстровано у встановлено порядку 21.08.2023, а тому доводи Позивача спростовуються наявними матеріалами справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Не погодившись з судовими рішеннями у цій справі, Позивач (скаржник) подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу Позивач мотивує підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, які (висновки) полягають у такому:

- згідно зі статтею 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється також з інших підстав, встановлених законом. Тлумачення абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України "Про іпотеку" дозволяє зробити висновок, що іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням, а тому цим Законом не передбачено існування правовідносин, при яких іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто, законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №910/12002/20, від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16-ц, від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17);

- наявність обтяження майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, і оскарження іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Державного реєстру іпотек є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а отже може заявлятись власником із застосуванням до спірних правовідносин статті 391 ЦК України (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 06.08.2021 № 910/20607/17);

- відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17). Якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 в справі №522/1528/15-ц);

- нікчемний правочин недійсний у силу закону, а за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Обґрунтовуючи незаконність оскаржуваних судових рішень, скаржник стверджує також про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з таких підстав:

- суди не врахували, що вирішення спору спрямовано на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором - Партнерством, який не може на законних підставах вважатись забезпеченим кредитором, та направлено на недопущення створення на його користь преференцій (на шкоду іншим кредиторам). Задоволення заявленої ліквідатором вимоги сприятиме захисту прав інших кредиторів Боржника, вимоги яких можуть задоволені за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, яке перестане бути предметом забезпечення, згідно черговості, встановленої статтею 64 КУзПБ. Отже, ліквідатором Боржника використано належний спосіб захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, заявивши вимогу при визнання іпотеки припиненою (визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц);

- суди залишили поза увагою що для відступлення прав за іпотечним договором в силу вимог статті 24 Закону України "Про іпотеку" необхідним є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням (що відповідає правовим позиціям щодо обов`язковості нотаріального посвідчення договорів про відступлення прав за іпотечним договором, викладених у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12827/17, від 27.08.2019 у справі №911/2392/17). При цьому будь-які докази про наявність нотаріально посвідченого договору в матеріалах справи відсутні, а судами не вжито заходів щодо перевірки вказаного факту;

- судами не перевірено доводи Позивача щодо заперечення факту переходу прав іпотекодержателя від первісного кредитора до відповідача внаслідок нікчемності правочину про відступлення прав іпотекодержателя без дотримання вимоги про його нотаріальне посвідчення та не застосовано наслідки його нікчемності щодо скасування проведених реєстраційних дій (що не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Партнерство (Відповідач) подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

За змістом викладених у відзиві доводів Відповідач стверджує про таке:

- оскільки Позивачем не було доведено існування жодної із обставини, з настанням якої вказаний Закон пов`язує можливість припинення іпотеки, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про необґрунтованість позову та про відмову у його задоволенні;

- ліквідатор не має права заявляти позовні вимоги з приводу договорів, стороною яких Боржник не є, чи щодо майна, яке знаходиться у самого Боржника, тим більше до учасника справи про банкрутство (забезпеченого кредитора), ставлячи таким чином інтереси одних кредиторів понад інтересами інших;

- посилання Позивача на статтю 216 ЦК України (щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину) Відповідач вважає невиправданим, оскільки окремий (нотаріально посвідчений) договір про відступлення прав за Договором іпотеки між Партнерством та Компанією не укладався, хоча у Договорі про відступлення прав вимоги (за Договором позики) сторони і погодили усі суттєві умови переходу до нового кредитора прав у забезпечувальному зобов`язанні.

Касаційне провадження

27.02.2024 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ліквідатора Боржника.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/18384/15 (910/11585/23) визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Жуков С. В.

Ухвалою від 15.03.2024 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Боржника в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковалко Г.І. на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №910/18384/15 (910/11585/23); призначив її до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2024 о 11:00 год.

Ухвалою від 24.04.2024 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні у справі до 22.05.2024 о 10:20 год.

Ухвалою від 22.05.2024 Верховний Суд зупинив касаційне провадження у справі № 910/18384/15 (910/11585/23) до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/8750/19, виготовлення та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що у справі № 754/8750/19 (з частково тотожними предметом та підставами спору) Велика Палата Верховного Суду буде розглядати питання щодо необхідності відступу від висновків щодо застосування норм абзацу 9 статті 1, статті 24 Закону України "Про іпотеку" (як підстави для припинення іпотеки), викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 758/3453/16-ц, від 01.10.2019 у справі №5016/1284/2012, від 06.10.2021 у справі № 922/3371/19, то результат вирішення цього питання матиме значення для обґрунтованості висновку касаційного суду щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм права у цій справі № 910/18384/15 (910/11585/23).

Ухвалою від 17.06.2024 Верховний Суд поновив касаційне провадження у справі №910/18384/15(910/11585/23); призначив касаційну скаргу до розгляду на 24.07.2024 о 10:45 год.

Разом з тим, суддя Жуков С. В. перебував у відпустці з 15.07.2024.

Судове засідання 24.07.2024 не відбулось через неможливість автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із нестачею потрібної кількості суддів, що підтверджено протоколами від 17.07.2024 - 19.07.2024, 22.07.2024 - 26.07.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. (головуючий), Пєсков В. Г., Жуков С. В.

Ухвалою від 30.07.2024 Верховний Суд призначив розгляд касаційної скарги у справі № 904/6344/20 на 21.08.2024 о 10:45 год.; ухвалив забезпечити участь Партнерства у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції 21.08.2024 взяв участь представник Партнерства, який надав пояснення по суті вимог та доводів касаційної скарги. Позивач та інші учасники справи про банкрутство явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників судового процесу чи їх повноважних представників.

Водночас з огляду на те, що в силу приписів частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм права саме на підставі встановлених цими судами фактичних обставин справи, колегія суддів ураховує обставини цієї справи, що полягають у такому.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

16.10.2007 між Міжнародною бізнес компанією "Телекс Груп ЛТД" (далі - МБК "Телекс Груп ЛТД", Кредитор) та УК "Екосорб" був укладений договір позики №1/09 (далі - Договір позики), за яким Кредитор надав Боржнику довгострокову грошову позику у сумі 20 млн. доларів США.

Договір позики був зареєстрований відповідно до вимог чинного на той час законодавства, на підтвердження чого 15.11.2007 Національним банком України було видано реєстраційне свідоцтво №8091.

30.06.2009 між МБК "Телекс Груп ЛТД" та АК "ГесбругОверсі Ес. Ей." був укладений договір №1/09 про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії), за яким Кредитор передав Компанії право вимоги до Боржника за Договором позики.

15.12.2009 для забезпечення виконання зобов`язання за Договором позики між Боржником та Компанією був укладений Договір іпотеки, предметом якого є належне іпотекодавцю (Боржнику, Позивачу) нерухоме майно, а саме каналізаційна насосна станція, загальною площею 131,6 кв.м., що розташована за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район1, с. Чайки, вул. Коцюбинського, 60.

Майно, передане в іпотеку, належить УК "Екосорб" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС №488789 від 06.07.2009, виданого виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 24.04.2009.

22.12.2009 додатковою угодою №2 до Договору позики Компанія та Боржник погодили продовжити строк дії договору та строк повернення позики до 31.03.2010.

31.05.2010 між АК "ГесбургОверсіз Ей. Ей." та УК "Екосорб" було проведено звірку розрахунків. Визнана сторонами сума заборгованості за Договором позики склала 11 849 321,27 доларів США.

30.08.2016 ухвалою попереднього засідання Господарський суд міста Києва у справі № 910/18384/15 визнав Компанію кредитором Боржника на суму, еквівалентну 11 849 321,27 дол. США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 10.03.2016 , а саме: 291 623 117, 52 грн - вимоги четвертої черги та окремо на 18 624 770,06 грн - як ті, що забезпечені заставою майна Боржника.

02.05.2022 між Компанією та Партнерством (Відповідач) було укладено Договір відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення права вимоги), відповідно до якого АК "ГесбругОверсіз Ес. Ей." (цедент) поступається ПОВ "Екседвайзер" (цесіонарій), а цесіонарій набуває права вимоги, що належить цеденту на підставі Договору цесії і стає кредитором за Договором позики, додаткової угоди № 1 від 30.06.2009, додаткової угоди №2 від 22.12.2009, укладеного між цедентом та УК "Екосорб" (Боржник).

Відповідно до пункту 1.1 Договору відступлення права вимоги до цесіонарія (Позивача) переходять усі права, які забезпечують виконання зобов`язань Боржником, в тому числі забезпечені іпотекою згідно Договору іпотеки.

Ухвалою від 06.07.2023 у справі №910/18384/15 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Партнерства та замінив кредитора АК "ГесбругОверсіх Ес. Ей." її правонаступником - ПОВ "Екседвайзер".

Позивачем та іншими зацікавленими особами вказана ухвала не оскаржувалась.

18.08.2023 Партнерство було взято на облік як платник податків Києво-Святошинською ДПІ ГУ ДПС у Київській області, а саме як нерезидента, що придбаває нерухоме майно або отримує майнові права на таке майно в Україні.

21.08.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені зміни в частині інформації про іпотекодержателя за Договором іпотеки, а саме: замінено АК "ГесбургОверсіз Ей. Ей." (Компанію) на ПОВ "Екседвайзер" (Партнерство).

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом позову в цій справі є основна вимога про визнання іпотеки припиненою та похідна від неї - вимога про припинення обтяження іпотеки, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Підставою припинення іпотеки Позивач вказав те, що до Відповідача не перейшли права іпотекодержателя, оскільки Договір про відступлення прав вимоги нотаріально не посвідчувався.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди попередніх інстанцій керувалися не доведенням Позивачем порушення його прав чи законних інтересів, як і не зазначенням останнім того, як задоволення позовної вимоги сприятиме відновленню такого порушеного права.

Водночас господарськими судами також досліджено питання наявності правових підстав для припинення іпотеки, однак не встановлення таких слугувало додатковим підтвердженням правомірності висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині. У наведеному суди зважали й на те, що у позовній заяві Позивачем не зазначено жодної із визначених Законом України "Про іпотеку" підстав для припинення іпотеки, не говорячи вже про її доведення і подання належних та допустимих доказів існування цих обставин.

Верховний Суд враховує обґрунтованість доводів скаржника про можливість звернення власником предмета іпотеки до суду за захистом своїх прав з позовною вимогою про визнання іпотеки припиненою, однак зазначене не спростовує обґрунтованості висновку судів попередніх інстанцій про відсутність законних підстав для припинення іпотеки.

У зазначеному Верховний Суд керується таким.

Іпотека за своєю правовою природою є заставою і регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) Глави 49 ЦК України та спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку".

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а іпотеки як окремого виду застави також статтею 17 Закону України "Про іпотеку".

Так, відповідно до частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За імперативними вимогами частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постановах від 04.10.2018 у справі №908/2116/17, від 16.10.2018 у справі №924/1039/16, від 06.12.2023 у справі №906/227/20), аналіз наведених положень законодавства свідчить, що припинення іпотеки з інших підстав, ніж ті, що визначені в статті 17 Закону України "Про іпотеку" та частині першій статті 593 ЦК України, є можливим лише у випадку, коли така підстава припинення встановлена законом.

Втім, судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що Позивачем у позовній заяві не зазначено про жодну із врегульованих спеціальними нормами статті 17 Закону України "Про іпотеку" підстав припинення іпотеки, як і не надано належних та допустимих доказів існування цих обставин.

З наведеного суди обґрунтовано виснували, що у даному випадку Позивачем не було доведено порушення його права, за захистом якого було пред`явлено позов у цій справі з огляду на відсутність законодавчо визначених підстав припинення іпотеки, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Водночас за змістом позовної заяви ліквідатора Боржника вбачається, що останній стверджував про наявність підстав для припинення іпотеки з огляду на те, що відступлення прав за Договором іпотеки не відбулось одночасно з відступленням права вимоги за Договором позики, як того вимагає стаття 24 Закону України "Про іпотеку" (щодо необхідності нотаріального посвідчення відповідного договору). У цих доводах Позивач посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц (та аналогічні йому у постановах від 07.06.2022 у справі №910/12002/20 та від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17).

Щодо цього колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 (до розгляду якої зупинялось касаційне провадження у цій справі) частково відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові погодилася з висновком Верховного Суду про те, що законодавство України не передбачає "абстрактну іпотеку"; права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ні ЦК України, ні Закон України "Про іпотеку" не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами ["абстрактною іпотекою"]. Отже, такий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить приписам статті 17 Закону України "Про іпотеку", врахованої у системному зв`язку з правилами частини першої статті 24 цього Закону, а тому наявні підстави для відступу від нього, оскільки законодавство України хоча й не передбачає "абстрактну іпотеку", проте її наявність не тягне припинення іпотеки.

Зважаючи на відступ Великою Палатою Верховного Суду від відповідних висновків Верховного Суду, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.12.2018 у справі №758/3453/16-ц, від 27.08.2019 у справі №911/2392/17, від 07.06.2022 у справі №910/12002/20.

Таким чином, Верховний Суд вважає правомірним висновок попередніх судових інстанцій про відсутність законних підстав для припинення іпотеки, а відтак суди обґрунтовано відмовили у задоволенні відповідних вимог у цій частині позову.

Щодо іншої вимоги Позивача про припинення обтяження нерухомого майна іпотекою (яку варто інтерпретувати як вимогу про скасування державної реєстрації права іпотеки на нерухоме майно) колегія суддів враховує таке.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому суд враховує, що відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2); обтяження - це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину (пункт 5 частини першої статті 2); речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3).

Із аналізу наведених положень випливає, що обтяження нерухомого майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном та виникає з моменту внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту такого обтяження.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу в частині розгляду судами вимоги про припинення обтяження іпотекою, ліквідатор Боржника посилається на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 06.08.2021 №910/20607/17, згідно якого наявність обтяження майна іпотекою передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, і оскарження іпотеки та зняття заборони відчуження з виключенням відповідних записів з Державного реєстру іпотек є негаторним, оскільки спрямований на усунення перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а отже може заявлятись власником із застосуванням до спірних правовідносин статті 391 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 конкретизувати висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17, та зазначила, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїм нерухомим майном.

При цьому у постанові від 26.01.2021 в справі №522/1528/15-ц (на неврахування висновків якої також посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо власник предмета іпотеки або інша зацікавлена особа вважає, що таке право іпотеки припинено або взагалі не існувало, то може звернутися з позовною вимогою про визнання права іпотеки припиненим чи про визнання відсутності права іпотеки, оскільки судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права іпотеки (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (правовий висновок).

Принагідно колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду за змістом пунктів 107-109 постанови від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 виснувала, що у разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення). Вочевидь недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором не може вражати саме іпотечне зобов`язання настільки, аби бути підставою для припинення самої іпотеки. Відповідно й порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону України "Про іпотеку" не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) права завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений договір.

Ураховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та обставини цієї справи, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що відсутність підстав для припинення іпотеки за Договором іпотеки унеможливлює задоволення вимоги про припинення обтяження нерухомого майна іпотекою (як похідної вимоги саме у цьому спорі), оскільки недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором (без дотримання порядку переходу права іпотеки до його набувача шляхом укладення нотаріального посвідченого договору у письмовій формі) не позбавляє первинного іпотекодержателя (у цьому випадку - Компанію) права завершити передачу прав вимоги Партнерству, окрім як за основним зобов`язанням за Договором позики, так і за похідним зобов`язанням - за Договором іпотеки, уклавши відповідний нотаріально посвідчений договір.

Отже, за відсутності визначених законом підстав для припинення іпотеки, у власника переданого в іпотеку нерухомого майна відсутні підстави стверджувати про порушення його права власності, зокрема через обмеження розпорядження та/або користування цим майном, та, як наслідок, необхідності захисту такого права у судовому порядку шляхом звернення із позовом згідно вимог статті 391 ЦК України про усунення перешкод у здійсненні правомочності розпорядження своїм майном із одночасним пред`явленням вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки.

Таким чином, за відсутності підстав для припинення іпотеки за Договором іпотеки у цій справі, Позивачем не доведено факту порушення його прав чи інтересів, за захистом яких він звернувся до суду із вимогою про припинення обтяження нерухомого майна іпотекою.

Зважаючи на таке, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову також і в частині вимоги про припинення обтяження іпотекою, яке міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та яке виникло на підставі Договору іпотеки.

Наведеним спростовуються помилкове посилання скаржника на не релевантні обставинам цієї справи правові висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2021 №910/20607/17 (висновки якої були уточнені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

При цьому не вбачає Верховний Суд й підстав вважати обґрунтованими доводи скаржника про помилкове залишення поза увагою судами попередніх інстанцій заперечень Позивача щодо факту переходу прав іпотекодержателя від первісного кредитора до Відповідача внаслідок нікчемності правочину про відступлення прав іпотекодержателя без дотримання вимоги про його нотаріальне посвідчення.

Так, колегія суддів зазначає, що правомірність переходу прав іпотекодержателя від первісного кредитора (Компанії) до Відповідача (Партнерства) була предметом судового дослідження під час розгляду заяви Партнерства (ПОВ "Екседвайзер") про заміну Компанії (АК "ГесбругОверсіх Ес. Ей.") її правонаступником при визначенні обсягу грошових вимог нового кредитора, у тому числі у частині забезпечених вимог.

Розгляд по суті означеної заяви у частині визначення забезпечених вимог нового кредитора і потребував необхідності дослідження господарським судом питання нікчемності Договору відступлення права вимоги (через відсутність нотаріального посвідчення цього правочину) саме у частині погодження умов переходу до нового кредитора прав у забезпечувальному зобов`язанні.

Як встановлено судами, ухвалою від 06.07.2023 у справі №910/18384/15 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Відповідача та замінив кредитора Компанію на її правонаступника - Партнерство.

Однак, ні Позивачем, ані іншими зацікавленими особами вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили.

За таких обставин та за наявності чинного судового рішення, вбачаються необґрунтованим посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з підстав не здійснення перевірки доводів Позивача про те, що відступлення прав за Договором іпотеки не відбулось через нікчемність правочину про відступлення прав іпотекодержателя без дотримання вимоги про його нотаріальне посвідчення.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.04.2018 у справі № 910/12827/17 та від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17, оскільки такі висновки були зроблені у неподібних правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи у спорі про визнання права іпотеки припиненим.

Інші доводи скаржника не стосуються питань права та правозастосування, а за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

З урахуванням викладеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені вище мотиви та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ліквідатора Боржника та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Ковалко Галини Іванівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №910/18384/15 (910/11585/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.Г. Пєсков