Постанова

від 13.02.2024 по справі 910/12068/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2024 р. Справа№ 910/12068/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.02.2024 у справі №910/12068/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023, повний текст якого складений 29.11.2023,

у справі № 910/12068/23 (суддя Полякова К.В.)

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім»

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Київська міська державна адміністрація

2) Департамент захисту довкілля та адаптації до змін клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»

про стягнення 439 164,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 439 164,00 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок самовільної вирубки зелених насаджень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як користувач земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:128:0002, площею 1,9781 га, що розташована на перетині вулиць Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва, в порушення положень чинного законодавства, допустив знищення зелених насаджень (різні породи дерев, усього 464), за що передбачено відповідальність, у тому числі у вигляді відшкодування завданих збитків (шкоди).

У позові прокурор просив стягнути 30 % заявленої до стягнення суми на користь Державного бюджету України, а 70% - на користь бюджету міста Києва за вказаними у позові реквізитами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача до Державного бюджету України присуджено 131 749,20 грн., до стягнення з відповідача на користь Київської міської ради присуджено 307 414,80 грн., до стягнення з відповідача на користь Київської міської прокуратури присуджено 6 587,46 грн. витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- у власності територіальної громади міста Києва перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:128:9002 площею 1,9781 га, розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, як передана в оренду відповідачу;

- за змістом положень ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв. Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об`єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об`єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

- матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт видалення зелених насаджень на орендованій відповідачем земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002), на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, без відповідних дозвільних документів, що спричинило завдання екологічного збитку;

- розмір екологічного збитку, заподіяного внаслідок незаконного вирубування дерев на земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, здійснений із урахуванням вимог Методики визначення відновної вартості зелених насаджень, та загальна сума збитків становить 439 164,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та безпідставним, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- обов`язковими умовами для доведення вини відповідача та покладення на нього обов`язку по відшкодування шкоди, необхідним було доведення факту: 1) неправомірної поведінки відповідача; 2) вина відповідача (як завдавача шкоди); 3) причинний зв`язок між неправомірними діями відповідача та завданої шкоди;

- в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт наявності вини відповідача у відношенні до спилювання дерев на земельній ділянці, що належить відповідачу на праві користування, в той час як факт наявності у відповідача (як орендаря) земельної ділянки на праві оренди, та зобов`язання дотримуватись земельного, екологічного та іншого природоохоронного законодавства жодним чином не може автоматично встановлювати та підтверджувати наявність вини відповідача при вчиненні протиправних дій третіх осіб по спилюванні дерев;

- за фактом протиправного спилювання дерев було відкрите кримінальне провадження № 42012200000000539 від 25.10.2022, що свідчить про те, що відповідними правоохоронними органами здійснювалось досудове слідство, зокрема по встановленню винних осіб, причетних до скоєння відповідного діяння. По вказаному кримінальному провадженню за майже два роки слідства не було встановлено винних осіб, що лише вказує на незадовільну роботу слідства. Більше того, відповідачем було подано в Голосіївське відділення поліції заяву про вчинення злочину та порушення кримінального провадження, із наданням доказів, зокрема відео і фото фіксації здійснених робіт працівниками дорожньої організації Автомагістраль по зпилюванні дерев на орендованій ділянці, проте, станом на день винесення Господарським судом міста Києва судового рішення, в даному кримінальному провадженні слідством так і не було встановлено винних осіб по спилюванню дерев, а позивачем не було надано будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача, а також судом не було надано належної оцінки цим фактам;

- в свою чергу відповідач, як добросовісний користувач земельної ділянки, звертався до відповідних установ та служб, та намагався здійснити отримання необхідних дозвільних документів на спилювання дерев виключно у законний спосіб, тобто в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

До апеляційної скарги апелянтом надано додаткові докази, а саме копії заяви про вчинення злочину від 14.12.2023, опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0304504045969.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023, справу № 910/12068/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12068/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/12068/23.

25.12.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/5045/23 від 25.12.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12068/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В. та залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів третій особі позивача (Департамент захисту довкілля та адаптації до змін клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)).

28.12.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, до якого, зокрема, додані докази надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів третій особі позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.02.2024 об 11:45 год.

18.01.2024 до суду від заступника керівника Київської міської прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заступник керівника Київської міської прокуратури, з посиланням на те, що виходячи з положень укладеного з відповідачем договору оренди земельної ділянки та вимог чинного законодавства саме відповідач, як землекористувач, земельної ділянки, є відповідальною особою за неналежне утримання та неналежне збереження об`єкта оренди (земельної ділянки) та, відповідно, має нести відповідальність за збитки (шкоду), які завдано територіальній громаді столиці незаконним знищенням зелених насаджень на орендованій останнім земельній ділянці, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того заступник керівника Київської міської прокуратури зауважив на тому, що судом першої інстанції у цій справі було проведено три підготовчих засідання (07.09.2023, 05.10.2023 та 26.10.2023), що безумовно надавало відповідачу достатньо часу та можливості доводити суду свою позицію, надавати пояснення, висловлювати свої заперечення проти позову прокуратури та подавати до суду відповідні докази на спростування позовних вимог та також заперечив проти прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

06.02.2024 до суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій апелянт наголосив на тому, що:

- незаконна вирубка дерев, вчинена третіми (невідомими) особами не може вважатись порушенням договірних зобов`язань відповідача (як орендаря) по договору;

- жодним нормативно правовим актом не передбачено право вимагати відшкодування збитків, без встановлення наявності вини, виключно на тій підставі, що є укладений договір оренди, згідно якого відповідач являється землекористувачем земельної ділянки;

- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження конкретного моменту зрубу дерев, який ймовірно припадає на період військового стану, коли місто знаходилось під загрозою існування, і ймовірно, деревина потрібна була для оборонних потреб, що не було перевірено правоохоронними органами, та не було надано судом належної оцінки вказаним обставинам.

Крім того до відповіді на відзив додана копія листа Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві № 47/51893 від 31.12.2023.

У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відрядженні розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/547/24 від 12.02.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12068/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А..

Щодо наданих відповідачем додаткових доказів, а саме копій заяви про вчинення злочину від 14.12.2023, листа Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві № 47/51893 від 31.12.2023, опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0304504045969, слід зазначити таке.

Враховуючи, що відповідач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідач не наводить жодних причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Слід окремо зауважити на тому, що з наданих доказів слідує, що вони не існували на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи.

Водночас така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.

За таких обставин, додані апелянтом під час апеляційного перегляду копії заяви про вчинення злочину від 14.12.2023, листа Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві № 47/51893 від 31.12.2023, опису вкладення, фіскального чеку та накладної № 0304504045969, як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

Станом на 13.02.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та треті особи представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили..

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника позивача та третіх осіб за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

У власності територіальної громади міста Києва перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:128:9002 площею 1,9781 га, розташована на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.07.2023, а також інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.07.2023.

10.05.2007 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у реєстрі за № 1330 (далі Договір) , відповідно до розділів 1, 2 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 29.03.2007 № 398/1059 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:128:9002, площею 1,9781 га, розташовану на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Надалі сторонами укладалися договори про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.05.2014 (зареєстровано в реєстрі за № 313), про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.02.2020 (зареєстровано в реєстрі за № 669), а відтак термін дії Договору на даний час - до 21.02.2025.

В п. 7.1 Договору сторонами погоджено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних зі зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. У разі якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується в судовому порядку.

Згідно з п. 8.4 Договору орендар зобов`язаний вирішувати в установленому порядку питання відшкодування відновної вартості зелених насаджень та інші питання майнових відносин, а у розділі 9 зазначено, що ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини несе орендар.

27.05.2021 відповідач звернувся до КО «Київзеленбуд» з листом щодо обстеження зелених насаджень за адресою: перетин вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Постійно діючою комісією з обстеження зелених насаджень м. Києва проведено обстеження зелених насаджень, за результатами якого 30.06.2021 складено проект Акту обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, згідно з яким підлягало видаленню: 756 дерев, 44 куща, 800 одиниць самосійних дерев, а також нараховано відновну вартість зелених насаджень, які підлягають видаленню, в сумі 5 225 722,52 грн.

Даний проект Акту листом № 4/2/07-31/3038 від 09.08.2021 Державної екологічної інспекції Столичного округу повернутий КО «Київзеленбуд» із зауваженнями без погодження.

Згідно з листом № 077-3458 від 17.10.2022 Управління екології та природних ресурсів виконавчого округу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної екологічної інспекції Столичного округу, ТОВ «Європейський дім» не усунуло зауваження Державної екологічної інспекції Столичного округу, проект акту не оформлено в установленому порядку.

Згідно з інформацією Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 13.01.2023 № 064-125 контрольна картка на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у період з 01.01.2020 за вказаною вище адресою не видавалася.

Відповідно до протоколу огляду місця події, проведеного 14.11.2022 старшим слідчим в ОВС відділу розслідування злочинів проти довкілля слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві в рамках кримінального провадження № 42012200000000539 від 25.10.2022, за участю спеціалістів Державної екологічної інспекції Столичного округу та КО «Київзеленбуд», на земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, виявлено знищення зелених насаджень (різні породи дерев, усього 464).

За інформацією Державної екологічної інспекції Столичного округу № 3/1/6/2-27/2482 від 29.11.2022 дані зелені насадження видалено без документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт (зокрема без складання акту обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, та без сплати відновної вартості насаджень), що є порушенням вимог ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Порядку видалення дерев, кущів, газонів та квітників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 № 1045, рішення Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 «Про затвердження Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва». Згідно з розрахунком розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням міста на вказаній земельній ділянці, розмір шкоди становить 437 462,00 грн.

Крім того, у рамках кримінального провадження № 42022100000000539 від 25.10.2022 Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України проведено інженерно-екологічну експертизу з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19-22/49560-ЕЛ від 11.01.2023 розмір екологічного збитку, заподіяного внаслідок незаконного вирубування дерев на земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, станом на лютий 2022 року складає 439 164,00 грн.

З огляду на вказані обставини заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про стягнення з відповідача 439 164,00 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок самовільної вирубки зелених насаджень.

У позові прокурор просив стягнути 30 % заявленої до стягнення суми на користь Державного бюджету України, а 70% - на користь бюджету міста Києва за вказаними у позові реквізитами.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2006 № 1045 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок) видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється: за рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7-10 цього Порядку); на підставі документів, визначених статтями 35-37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Пунктом 4 Порядку передбачено, що підставою для прийняття рішення компетентним органом є заява про видалення зелених насаджень, подана юридичною чи фізичною особою. Після надходження заяви компетентний орган утворює комісію з питань визначення стану зелених насаджень та їх відновної вартості (далі - комісія), до складу якої входять представники заявника, власника земельної ділянки (користувача), компетентного органу, територіального органу Держекоінспекції, а у разі потреби - балансоутримувача території та комунального підприємства, що здійснює утримання зелених насаджень. Компетентний орган у місячний строк після надходження зазначеного проекту рішення про видалення зелених насаджень приймає відповідне рішення і видає наступного дня заявнику його копію для оплати відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що ордер на видалення зелених насаджень компетентний орган видає не пізніше наступного робочого дня після подання заявником документа про сплату відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню. Методику визначення відновної вартості зелених насаджень і зразок ордера затверджує Мінрегіон. Відновна вартість зелених насаджень, що належать до комунальної власності, сплачується до відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до п.п. 4, 5, 6, 7 Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 (зі змінами) видалення зелених насаджень на території міста Києва здійснюється за розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі ордера на видалення зелених насаджень (крім випадків, передбачених пунктом 15 цього Порядку). Для видалення зелених насаджень заявник звертається Департаменту (Центру) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради КМДА із заявою про видалення зелених насаджень та визначеним переліком документів. Обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, здійснюється постійно діючою комісією з обстеження зелених насаджень м. Києва (далі - комісія) на підставі звернення, що подається заявником до Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд». Комісія у п`ятиденний строк з моменту надходження заяви визначає стан зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, і складає акт обстеження тих насаджень, що підлягають видаленню, за зразком, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики визначення відновної вартості зелених насаджень» від 12.05.2009 № 127.

З матеріалів справи слідує, що складений на підставі заяви відповідача від 27.05.2021 акт від 30.06.2021 обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, не погоджено, відповідне розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про видалення зелених насаджень не прийнято.

Згідно з п. 12 Порядку видалення зелених насаджень на території міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 № 384/6600 (зі змінами) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про видалення зелених насаджень заявником до бюджету міста Києва сплачується відновна вартість зелених насаджень, розмір якої розраховується згідно з Методикою визначення відновної вартості зелених насаджень, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 12.05.2009 N 127 (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2009 за № 549/16565.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.

Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об`єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об`єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Отже, за змістом положень чинного законодавства видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється у визначеному законодавством порядку, а охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на земельних ділянках, наданих в оренду здійснюється за рахунок коштів їх користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.

Вказане свідчить про те, що саме відповідач, як землекористувач земельної ділянки площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, є особою, яка відповідає за охорону зелених насаджень, які перебувають на цій земельній ділянці, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України, яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Як встановлено вище, відповідач, як землекористувач, не забезпечив охорону і збереження зелених насаджень на спірній земельній ділянці, чим було заподіяно матеріальну шкоду навколишньому природному середовищу.

Відповідач вказує, що його вини у вчиненні порушення природоохоронного законодавства немає, адже особу, яка винна у вирубці зелених насаджень на даний час не встановлено.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що за змістом наведених норм природоохоронного законодавства за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища цивільно-правову відповідальність несуть не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну видалення зелених насаджень, а й орендарі земельних ділянок, які допустили протиправну бездіяльність щодо забезпечення охорони та збереження зелених насаджень від незаконних видалень.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт видалення зелених насаджень на орендованій відповідачем земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, без відповідних дозвільних документів, що спричинило завдання екологічного збитку.

Розмір екологічного збитку, заподіяного внаслідок незаконного вирубування дерев на земельній ділянці площею 1,9781 га (кадастровий номер 8000000000:90:128:0002) на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе, здійснений із урахуванням вимог Методики визначення відновної вартості зелених насаджень, та загальна сума збитків становить 439164 грн.

Колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, неналежне виконання відповідачем обов`язків землекористувача наслідком чого стало самовільне видалення зелених насаджень на спірній земельній ділянці чим було завдано шкоди розмір якої доведений наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 439 164,00 грн., завданої державі внаслідок порушення вимог чинного природоохоронного законодавства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, виходячи з положень Бюджетного кодексу України:

- джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності (п. 7 ч. 3 ст. 29);

- до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків (п. 4 ч. 1 ст. 69-1).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно стягнув з відповідача 30% із заявленої до стягнення суми, а саме 131 749,20 грн. до Державного бюджету України, 70 % із заявленої до стягнення суми, а саме 307 414,80 грн. до Київської міської ради.

Щодо наявності заступника керівника Київської міської прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави в особі позивача колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що власником спірної земельної ділянки та зелених насаджень на ній є територіальна громада міста Києва інтереси якої у спірних правовідносинах представляє саме позивач.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, Київська міська рада є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а відтак прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що наведений порядок при поданні заступником керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради даного позову був дотриманий, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними листами Київської міської прокуратури від 27.06.2023 № 12-533вих-23 та листом Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.07.2023 № 077-3462, з яких вбачається, що Київській міській раді відомо про порушення інтересів територіальної громади на спірній земельній ділянці, однак належних заходів реагування не вживалося та не планується вживатися.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/12068/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12068/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 13.02.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко