Постанова

від 12.02.2024 по справі 924/687/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року Справа № 924/687/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року по справі №924/687/23 (суддя - Кочергіна В.О.)

час та місце ухвалення рішення: 25 жовтня 2023 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 6 листопада 2023 року

за позовом Фізичної особи-підприємця Шурко Костянтина Аркадійовича

до

Відповідача 1: Виконавчого комітету Хмельницької міської ради

Відповідача 2: Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів: Управління житлової політики і майна Департаменту інфраструктури міста Хмельницької міської ради

про визнання Договорів оренди від 4 липня 2019 року та від 9 липня 2019 року поновленими на той самий строк

за участю представників:

від Позивача - Сподаренко О.М.;

від Відповідача 2 - Талалай А.С.;

від Відповідача 1 та Третьої особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шурко Костянтина Аркадійовича (надаліПозивач) звернулась до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради (надалі Відповідач 1), Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба" (надалі Відповідач 2; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідачів Управління житлової політики і майна Департаменту інфраструктури міста Хмельницької міської ради (надалі Третя особа)) в якій просила, суд визнати поновленими на той самий строк і на тих самих умовах Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна 4 липня 2019 року та Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 9 липня 2019 року, укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, та Третьою особою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договори оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 4 липня 2019 року та від 9 липня 2019 року, повинні бути поновлені та продовжені відповідно до пункту 10.7 Договорів, статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", розділу "Продовження договорів оренди" Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 3 червня 2020 року №483.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 жовтня 2023 року в справі №902/840/23 в задоволенні позову відмовлено.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що згідно із пунктом 5 Постанови КМУ №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Суд вказав, що для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються, і що у разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування.

Як встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, за змістом наведених положень Постанови КМУ №634, остання встановлює автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, за наступних умов: строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану; відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Як встановлено судом в оскаржуваному рішенні враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд доходить висновку, про наявність у спірних правовідносинах умов для застосування встановленого Постановою КМУ № 634 автоматичного порядку продовження спірних Договорів. Вказав, що як визначено Договором від 4 липня 2019 року, строк дії даного договору з 4 липня 2019 року по 4 червня 2022 року. Згідно пункту 1.1 Договору від 9 липня 2019 року, строк дії даного договору з 9 липня 2019 року по 9 червня 2022 року. З огляду на встановлене суд першої інстанції вказав, що закінчення дії наведених договорів припадає на період воєнного стану.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що за відсутності у матеріалах справи доказів обґрунтованого письмового звернення Відповідача 2 до Позивача за 30 календарних днів до дати закінчення Договорів оренди про відмову у їх продовженні з передбачених статтею 19 Закону підстав, відсутні підстави для застосування виключного випадку згідно із пункту 5 Постанови КМУ №634.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що з огляду на наведені обставини, що мали місце у спірних правовідносинах та їх правове регулювання, спірні Договори оренди індивідуально визначеного є такими, що продовжились з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір. Оскільки, спірні договори оренди є такими, що продовжились з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір, позовні вимоги про визнання договорів поновленими на той самий строк, які обґрунтовані діями відповідачів щодо відмови у продовженні Договорів, тобто фактично невизнанням наявних у позивача прав оренди, не є ефективним способом захисту невизнаного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Не погоджуючи з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Відповідач 2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 924/687/23 змінити шляхом зміни його мотивувальної частини, та викладення її в редакції апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що Господарський суд Хмельницької області при розгляді справи №924/687/23 не врахував преюдиційних обставин, встановлених при розгляді справи № 924/619/23 стосовно доведеності факту звернення Третьої особи до Позивача із повідомленнями № 627/03- 15 від 2 листопада 2021 року, № 628/03-15 від 2 листопада 2021 року про відмову від договору; проігнорував визнання Позивачем факту отримання повідомлень № 627/03-15 від 2 листопада 2021 року, № 628/03-15 від 2 листопада 2021 року про відмову від договору; а тому на переконання скаржника суд дійшов помилкових висновків про не недоведеність факту припинення дії договорів від 4 липня 2019 року та від 9 липня 2019 року у зв`язку з односторонньою відмовою від договору

Також, Відповідач 2 в апеляційній скарзі зауважує, що факт підписання сторонами актів приймання-передачі (повернення майна з оренди) від 13 червня 2022 року за спірними договорами оренди та повернення орендованого майна свідчить про спільне волевиявлення сторін на припинення дії спірних договорів оренди з моменту підписання цих актів, а саме з 13 червня 2022 року. Таким чином, сторони правовідносин не скористались можливістю автоматичного продовження договорів оренди строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, передбаченою Законом № 157-IX та ПКМУ № 634, а вчинили спільне та добровільне волевиявлення на припинення спірних договорів оренди.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано Позивачу, Відповідачу 1 надати відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 75).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 грудня 2023 року призначено справу № 924/687/23 до розгляду на 24 січня 2024 року об 14:00 год..

Позивач подав до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що Відповідач 1 як безпосередній орендодавець за спірними договорами оренди та діючи від його імені та за дорученням Третя особа з апеляційними скаргами не зверталися, при цьому Відповідач 2, який є балансоутримувачем майна вдався до переоцінки доказів та тлумачення діючих правових норм матеріального та процесуального права на свій власний розсуд.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 січня 2024 року клопотання Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, призначено розгляд справи № 924/687/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суд 18 січня 2024 року надійшла заява від представника Позивача про відкладення апеляційної скарги на іншу дату через зайнятість предствника в інших процесах із долученням відповідних доказів щодо ткої участі.

Розпорядженням керівника апарату № 01-05/30 від 22 січня 2024 року, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Бучинської Г.Б., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №924/687/23.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 924/687/23 визначено склад колегії суддів: головуюча суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя ФіліповаТ.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 січня 2024 року прийнято справу №924/687/23 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Василишина А.Р., суддів Філіпової Т.Л., Маціщук А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 січня 2024 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 12 лютого 2024 року об 15:00 год..

В судове засідання від 12 лютого 2024 року представник Відповідача 1, Третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 24 січня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

В судовому засіданні від 12 лютого 2024 року, яке було проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 2 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 924/687/23 змінити шляхом зміни його мотивувальної частини, та викладення її в редакції апеляційної скарги. Представник Відповідача 2 вказав, що Господарський суд Хмельницької області при розгляді справи №924/687/23 не врахував преюдиційних обставин, встановлених при розгляді справи № 924/619/23 стосовно доведеності факту звернення Третьої особи до Позивача із повідомленнями № 627/03-15 від 2 листопада 2021 року, № 628/03-15 від 2 листопада 2021 року про відмову від договору, а також проігнорував визнання Позивачем факту отримання повідомлень № 627/03-15 від 2 листопада 2021 року, № 628/03-15 від 2 листопада 2021 року про відмову від договору. За доводами представника, базуючись на таких неправомірних доводах суд дійшов помилкових висновків про недоведеність факту припинення дії договорів від 4 липня 2019 року та від 9 липня 2019 року у зв`язку з односторонньою відмовою від договорів. Також, представник Відповідача 2 зауважив, що факт підписання сторонами актів приймання-передачі (повернення майна з оренди) від 13 червня 2022 року за спірними договорами оренди та повернення орендованого майна свідчить про спільне волевиявлення сторін на припинення дії спірних договорів оренди з моменту підписання цих актів, а саме з 13 червня 2022 року. Таким чином, сторони правовідносин не скористались можливістю автоматичного продовження договорів оренди строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, передбаченою Законом № 157-IX та ПКМУ № 634, а вчинили спільне та добровільне волевиявлення на припинення спірних договорів оренди.

В судовому засіданні від 12 лютого 2024 року, представник Позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що Відповідач 1 як безпосередній орендодавець за спірними договорами оренди та діючи від його імені, а також за дорученням Третя особа з апеляційними скаргами не зверталися, при цьому Відповідач 2, який є балансоутримувачем майна вдався до переоцінки доказів та тлумачення діючих правових норм матеріального та процесуального права на свій власний розсуд. Окрім того, представник зауважив, що при розгляді справи № 924/619/23 досліджувалися та мали місце зовсім інші правовідносини та доводи сторін, питання повідомлення Позивача про відмову від договору не досліджувалося.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 2 та Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм місцевим господарським судом належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 4 липня 2019 року між Відповідачем 1 (Орендодавець) в особі Управління комунального майна Хмельницької міської ради, (надалі реорганізованого в Управління житлової політики і майна Департаменту інфраструктури міста Хмельницької міської ради), Позивачем (Орендар) та Відповідачем 2 (Отримувач коштів, Балансоутримувач) був укладений Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького (надалі Договір 1; том 1, а.с. 10-12).

Відповідно до пункту 1.1 Договору 1, Відповідач 1, Відповідач 2 передає, а Позивач приймає в строкове платне користування майно-нежитлову будівлю загальною площею 64,7м.кв., розміщену за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, яка являє собою одноповерхову, окремо розташовану цегляну будівлю гаража, майно перебуває на балансі Відповідача 2, вартість якої встановлено за результатами проведення незалежної оцінки (експертним шляхом) і становить відповідно до Звіту про оцінку 264682 грн станом на 31 травня 2019 року.

Майно передається в оренду під майстерню по наданню послуг автосервісу строком на два роки і одинадцять місяців з 4 липня 2019 року по 4 червня 2022 року.

Крім цього, 9 липня 2019 року між цими ж сторонами був укладений Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького (надалі Договір 2; том 1, а.с. 13-15).

Відповідно до пункту 1.1 Договору 2, Відповідач 1, Відповідач 2 передаються, а Позивач приймає в строкове платне користування майно-нежитлові приміщення загальною площею 198,7м.кв. та загальною площею 15,6кв.м., розміщені за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, розташовані в одноповерховій, цегляній будівлі виробничого призначення, майно перебуває на балансі Відповідач 2, вартість якого встановлена за результатами проведення незалежної оцінки (експертним шляхом) і становить відповідно до Звіту про оцінку 802024 грн за приміщення площею 198,7 кв.м. та 62967 грн за приміщення площею 15,6 кв.м. станом на 31 травня 2019 року.

Майно передається в оренду площею 198,7кв.м. під виробничу майстерню та площею 15,6кв.м. під склад строком на два роки і одинадцять місяців з 9 липня 2019 року по 9 червня 2022 року.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3, 2.4 Договору 1 та 2, Позивач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорах 1 та 2.

У разі припинення, розірвання, відмови від Договору 1 та 2, майно повертається Позивачем Відповідачу 2. Позивач повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Позивачу цими Договорами 1 та 2. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору 1 та 2.

Згідно з пунктів 5.3, 5.7, 5.10 Договорів 1 та 2: Позивач зобов`язався сплачувати в повному обсязі орендну плату до 25 числа поточного місяця Отримувачу коштів; на вимогу Отримувача коштів проводити звіряння взаєморозрахунків по орендним платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого приміщення.

У разі припинення, розірвання або відмови Орендодавця від Договору в 5-ти денний термін повернути Балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу (Отримувачу коштів) збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Відповідно до пункту 7.5 Договорів 1 та 2, Отримувач коштів зобов`язаний, зокрема, контролювати стан сплати орендної плати та постійно вживати оперативних заходів щодо недопущення заборгованості зі сплати орендної плати.

Пунктами 10.2, 10.6 Договорів 1 та 2, сторони погодили, що зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за умов, визначених цими Договорами 1 та 2.

Ремонт об`єкта оренди з метою пристосування його до власних потреб здійснюється за згодою Відповідача 1, Відповідача 2, проте витрати Позивача щодо такого ремонту не підлягають відшкодуванню.

Додатки до цих Договорів 1 та 2 є їх невід`ємною і складовою частиною. До цих Договорів 1 та 2 додаються: Висновок про вартість майна, Акти приймання-передачі орендованого майна від 12 липня 2013 року та від 22 березня 2013 року.

Договір 1 та 2 підписаний представниками сторін та Позивачем, а також скріплений відтиском печаток сторін.

Листом від 3 лютого 2021 року Позивач повідомив Відповідача 2 та Відповідача 1 про призупинення сплати орендної плати згідно Договорів 1 та 2.

Відповідач 2 листом за вих.№06-01-198 від 20 жовтня 2021 року, адресованим начальнику управління комунального майна Хмельницької міської ради інформував про доцільність надсилання Позивачу повідомлення про відмову від Договорів 1 та 2 (том 1, а.с. 53).

До матеріалів справи долучено повідомлення Третьої особи за вх.№628/03-15 від 2 листопада 2021 року та №627/03-15 від 2 листопада 2021 року якими поінформовано Позивача про відмову від Договорів 1 і 2, а також про необхідність повернення орендованого приміщення (том 1, а.с. 49-52).

Згідно Довідок №06-01-205 від 29 жовтня 2021 року та №06-01-204 від 29 жовтня 2021 року, заборгованість по орендній платі згідно Договору 1 станом на 31 жовтня 2021 року становить 68817 грн 70 коп. та заборгованість згідно Договору 2 станом на 31 жовтня 2021 року становить 68874 грн 23 коп..

Матеріали справи містять лист Третьої особи вих.№Ш-27-22 від 18 березня 2022 року, адресований Позивачу, в якому зазначається про те, що його заяву про продовження строку дії Договору 1 щодо оренди нежитлового приміщення площею 64,7кв.м., яке знаходиться по вул. Чорновола, 125 у м. Хмельницькому розглянуто. В листі зауважено про те, що йому необхідно подати заяву на продовження Договору 1, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону через ЕТС не пізніше, як за 3 місяці до закінчення Договору 1 (том 1, а.с. 17).

Листом Відповідача 2 за вих. №06-01-61 від 18 березня 2022 року на ім`я Позивача, поінформовано адресата про те, що Договори 1 та 2 закінчуються 4 червня 2022 року та 9 червня 2022 року відповідно, та згідно статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дані приміщення будуть використовуватись для господарських потреб підприємства, тому надалі в оренду здаватись не будуть (том 1, а.с. 18, 20).

В листі Третьої особи за вих.№61/01-24 від 6 квітня 2022 року, адресованому Позивачу зазначено, що його заяву про продовження строку дії Договору 1 щодо оренди нежитлового приміщення площею 64,7кв.м., яке знаходиться по вул. Чорновола, 125 у м. Хмельницькому, розглянуто. Також вказано про те, що якщо Позивач має заборгованість зі сплати орендної плати, він не може звертатись із заявою про продовження Договору 1 до моменту погашення ним такої заборгованості з посиланням на Порядок передачі майна в оренду, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року №483. Окрім того у листі вказано про відсутність в конверті заяви на продовження Договору 1 (том 1, а.с. 19).

Згідно Актів приймання-передачі (повернення майна з оренди) від 13 червня 2022 року Позивач передав, а Відповідач 2 прийняв орендоване нерухоме майно загальною площею 64,7кв.м., 198,7кв.м. та 15,6кв.м., яке знаходиться по вул. Чорновола, 125 в м. Хмельницькому. Акти підписані представником Відповідача 2 та Позивачем, скріплені відтиском печатки Відповідача 2 (том 1, а.с. 47-48).

Листом за вих.№06-01-116 від 5 липня 2022 року Відповідач 2 адресував Позивачу вимогу у строк до 15 липня 2022 року звільнити орендовані ним приміщення, у зв`язку із закінченням Договорів 1 та 2.

У заяві-претензії Позивача адресованій Третій особі та Відповідачу 2, заявник просив: підписи Позивача на Актах приймання-передачі (повернення майна з оренди) від 13 червня 2022 року вважати недійсними; протягом 3-х днів з моменту отримання цієї заяви надати Позивачу безперешкодний доступ до орендованого майна-нежитлових приміщень; протягом 5-ти днів з моменту отримання заяви скласти Акт звірки взаєморозрахунків між Відповідачем 1, Відповідачем 2, Позивачем; розглянути питання про продовження строку дії Договорів 1 та 2 на попередньо узгоджених існуючих умовах; повідомити про прийняте рішення.

Листом вих.№Ш-4249-23 від 19 червня 2023 року, Третя особа поінформувала Позивача про те, що Відповідач 2 використовує майно для власних потреб і не планує передавати його в оренду.

Матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 від 14 вересня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 зазначає, що його батько понад 10 років винаймав нежитлові приміщення, розташовані по АДРЕСА_1 , які використовував в якості майстерні по ремонту, експлуатації та обслуговуванню автомобілів. В лютому 2022 року батько письмово звернувся до Третьої особи з заявою про продовження строку дії Договорів 1 та 2 вказаних приміщень, які перебувають на балансі Відповідача 2, але в продовженні строку дії цих договорів йому було відмовлено. 13 червня 2022 року у його присутності до орендованих приміщень раптово завітали представники Відповідача 2, які шляхом погроз і шантажу на його адресу та адресу батька отримали доступ до орендованих приміщень, замкнули та опечатали їх та користуючись необізнаністю примусили батька поставити підпис під двома незаповненими бланками Актів приймання-передачі приміщень. Після отримання батьком копій заповнених бланків ним було виявлено, що посадовими особами Відповідача 2 самостійно, від руки були вписані суми заборгованості по орендній платі та інші реквізити актів. Усвідомивши, що посадові особи Відповідача 2, зловживаючи довірою вчинили по суті обман та підробку, у батька стався гіпертонічний криз та раптово погіршився стан здоров`я. Після виклику ним карети "Швидкої допомоги" батька доправили до Хмельницької обласної лікарні, де йому була надана невідкладна медична допомога, а згодом він був госпіталізований. В цей же день, свідок звернувся до Хмельницького РУ поліції ГУНП в Хмельницькій області із заявою, яка була зареєстрована за №10760. У поданій заяві було зазначено, що посадові особи Відповідача 2 вчинили психологічний тиск на літню хвору людину, погрожуючи йому тим, що у разі не підписання актів приймання-передачі вони створять батькові проблеми, заволодівши його майном та приміщенням. Заява свідка посвідчена приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л.М. та зареєстрована в реєстрі за №1690 (том 1, а.с. 221).

Позивач вважаючи, що Договори 1 та 2 повинні бути поновлені та продовжені відповідно до пункту 10.7 Договорів 1 та 2, статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", розділу "Продовження договорів оренди" Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 3 червня 2020 року №483. Відповідач звернуся, за захистом порушеного, на його думку права, із відповідним позовом до суду про їх поновлення.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

В силу дії частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (Орендодавець) передає другій стороні (Орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

За приписами частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

На час укладення спірних договорів діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ.

Натомість на час виникнення спірних правовідносин щодо продовження цих Договорів на новий строк вже діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна від 3 жовтня 2019 року №157-ІХ, який введено в дію з 1 лютого 2020 року.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 3 жовтня 2019 року № 157-ІХ, договори оренди комунального майна, укладені до набрання чинності Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному Законом.

Законом від 3 жовтня 2019 року № 157-ІХ визначено, що після 1 липня 2020 року на правовідносини, що виникають із продовження договору оренди поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ від 3 жовтня 2019 року.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 918/977/20.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року, затвердженим Законом України № 2119-IX від 15 березня 2022 року, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб - у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України №2263-IX від 22 травня 2022 року, постановлено: на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану" від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України №2500-IX від 15.08.2022, постановлено: на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 758/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16 листопада 2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб - до 19 лютого 2023 року.

Указом №254/2023 від 1 травня 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Указом №451/2023 від 26 липня 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Указом №451 від 26 липня 2023 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, тобто до 15 листопада 2023 року.

Указом № 49 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року в Україні вищезазначеними Указами Президента України введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався, останнього разу - до 15 листопада 2023 року.

Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 3 жовтня 2019 року визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Відповідну постанову №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" було прийнято Кабінетом Міністрів України 27 травня 2022 року (надалі - Постанова КМУ №634) та вона набрала законної сили 1 червня 2022 року.

Згідно із пунктом 5 Постанови КМУ №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування.

Пунктом 16 Постанови КМУ №634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Отже, за змістом наведених положень Постанови КМУ №634, остання встановлює автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану (з 24 лютого 2022 року) за наступних умов:

·строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

· відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Зважаючи на заперечення апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення преюдиційних обставин щодо повідомлення Позивача за 30 діб до закінчення строку дії Договорів 1 і 2 про відмову від Договорів по справі №924/619/23, колегія суду зауважує таке.

Надаючи оцінку повідомленням Третьої особи від 2 листопада 2021 року №628/03-15, №627/03-15 адресованим Позивачу щодо відмови від договорів оренди з посиланням на приписи частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України та пункту 10.8 Договорів 1 та 2 оренди колегією суду враховується, що матеріали справи не містять доказів направлення та отримання вказаних листів саме Позивачем. При цьому, як вказано в оскаржуваному рішенні представник Відповідача 1 та Третьої особи в судовому засіданні повідомив суду першої інстанції, що докази направлення та отримання вказаних листів на адресу Позивача відсутні.

В той же час, в апеляційній скарзі представник Відповідача 2 зауважує, що в справі №924/619/23 в судових актах встановлено факт звернення Третьої особи до Позивача із повідомленнями про відмову від Договору 1 та 2.

Дослідивши дані судові акти на предмет преюдиційності таких обставин, на котрі акцентує увагу апелянт, в правовому полі дії статті 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суду зауважує, що преюдиційність у процесуальному праві має вираження у вигляді обов`язку суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дає змогу уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу й засобів.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того самого питання між тими самими сторонами. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі.

Преюдиційними є факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення й окреслюється його суб`єктивними і об`єктивними межами, згідно з якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їхні правонаступники, не можуть знову оскаржувати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. При цьому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями в тому числі в їх мотивувальних частинах, а не правовій оцінці таких обставин.

В той же час, в судових актах по справі №924/619/23 саме в описовій частині лише констатовано судами про те, що: «Управління житлової політики і майна департаменту інфраструктури міста Хмельницької міської ради звернулося до фізичної особи-підприємця Шурка К.А. із повідомленнями № 627/03-15 від 02.11.2021 (т.1, а.с.37-38), №628/03-15 від 02.11.2021 (т.1, а.с.40-41) про відмову від договору, згідно яких у зв`язку з невиконанням зобов`язань протягом 10 місяців підряд зі сплати орендної плати повідомлено орендаря, що з моменту отримання вказаних повідомлень договори оренди індивідуально визначеного майна від 04.07.2019, від 09.07.2019 вважаються припиненими.

13.06.2022р. фізичною особою-підприємцем Шурко Костянтином Аркадійовичем (орендар) та спеціалізованим комунальним підприємством "Хмельницька міська ритуальна служба" (балансоутримувач) підписано акт приймання-передачі (повернення майна з оренди), відповідно до якого орендар повертає балансоутримувачу нерухоме майно: місцезнаходження об`єкта передачі: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, нежитлове приміщення загальною площею 198,7 кв.м та нежитлове приміщення загальною площею 15,6 кв.м. Цим актом сторони підтвердили, що заборгованість орендаря перед балансоутримувачем по платежах, визначенні договором оренди, що розривається (що закінчився), становить 70256,77 грн.»

Між тим дана справа стосується підставності стягнення заборгованості по орендній платі та нарахованих штрафних санкцій, в ній не досліджувалися та не встановлювалися обставини щодо направлення та отримання повідомлення Позивачем від Третьої особи про відмову від Договору, підписання актів повернення майна, а тому в справі №924/619/23 саме в мотивувальній частині описано докази, котрі долучені сторонами до матеріалів справи. При цьому, винесені акти по справі №924/619/23 стосуються встановлених обставин щодо наявності заборгованості, її розміру та підставності стягнення.

В той же час, апеляційний господарський суд наголошує не лише на факті того, що обставини щодо вручення повідомлення не встановлювалися в судовому рішенні по справі №924/619/23, але й те, що в справі № 924/687/23 наявний також і доказ (покази свідка), котрий ставить під сумнів законність отримання Відповідачем й акту приймання-передачі від 13 червня 2022 року, що суд в справі 3924/687/23 наділений правом самостійно на свій розсуд оцінити подані докази керуючись власним переконанням та не зв`язаний будь-якими обставинами описаними в справі №924/619/23, котрі апелянт вважає преюдиційними.

Відтак під час розгляду даної справи справи в даних правовідносинах суд самостійно має кваліфікувати поведінку сторін щодо обставин припинення діючих Договорів1 та 2 й дійти власних висновків щодо підставності поновлення діючих Договорів 1 та 2 в причиново-наслідковому зв`язку з обставинами справи та доказами на підтвердження позовних вимог.

Саме в даних правовідносинах вирішальне значення має не сам факт долучення та існування повідомлень Третьої особи про відмову від Договорів (том 1, а.с. 49-51), а обставини доведення направлення таких повідомлень до орендаря - Позивача, тобто, які саме докази долучені до матеріалів справи в підтвердження доводів Третьої особи та Відповідача 2 щодо вчинення відповідних дій з метою доведення Позивачу волі Третьої особи, яка виразилася у письмових повідомленнях, щодо відмови від Договорів 1 та 2 (дані доводи не були предметом дослідження в справі №924/619/23).

Відтак, оцінивши наявні докази та зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, котрі б свідчили про направлення Третьою особою повідомлення про відмову від Договорів 1 та 2 для Позивача, колегія суду вважає не доведеним факт припинення дії Договорів 1 і 2 у зв`язку з ніби-то односторонньою відмовою від договорів на підставі пункту 10.8 Договорів 1 та 2.

Окремо слід звернути увагу на те, що підтвердженням строку дії Договорів 1 та 2 є також поведінка Відповідача 2, яким пред`явлено позов про стягнення заборгованості по сплаті орендної плати з Позивача за період після листопада 2021 року (тобто дати якою датовані повідомлення про нгіби-то відмову від договорів), що стверджується з судових актів по справі №924/619/23 про преюдиційність в котрих встановлених обставин, зазначає Відповідач 2 в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевказане та враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суду виснує про наявність у спірних правовідносинах умов для застосування встановленого Постановою КМУ № 634 автоматичного порядку продовження спірних Договорів 1 та 2.

Як визначено пунктом 1.1 Договору від 4 липня 2019 року, строк дії даного Договору з 4 липня 2019 року по 4 червня 2022 року.

Згідно пункту 1.1 Договору 2 від 9 липня 2019 року, строк дії даного Договору 2 з 9 липня 2019 року по 9 червня 2022 року.

Відтак, закінчення дії наведених Договорів 1 та 2 припадає на період воєнного стану.

Що ж до наявного в матеріалах справи акту приймання передачі майна з оренди від 13 червня 2022 року, на котрий покликається апелянт в своїй апеляційній скарзі, то колегія суду зазначає, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Поміж тим, матеріали справи не містять укладеної між сторонами угоди про розірвання Договорів 1 та 2, натомість з`ясуванням обставин справи встановлено, що спірні Договори 1 та 2 продовжили свою дію на підставі пункту 5 Постанови КМУ №634 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Окрім того, в матеріалах справи міститься заява Позивача від 18 червня 2022 року адресовану Відповідачам та Третій особі щодо помилковості підпису акту від 13 червня 2022 року.

Зважаючи на вищевказане правове регулювання спірних правовідносин, визначальним є з`ясування наявності виключного випадку згідно із пунктом 5 Постанови КМУ №634: коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону "Про оренду державного та комунального майна", а також питання зворотної дії в часі приписів Постанови КМУ №634.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято:

·у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону;

·якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю;

·якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк;

· якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця;

·якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців;

·якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

З огляду на наведене вище, колегія суду акцентує увагу, що для застосування виключного випадку для відмови у продовженні договору оренди з підстав необхідності використання орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувач має повідомити орендаря про таку обставину за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, як визначено у пункті 5 Постанови КМУ №634, і таке повідомлення повинно було бути узгодженим з уповноваженим органом власника об`єкта оренди.

Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Договори оренди погоджені Відповідачем 1, від імені якого діє Управління комунального майна Хмельницької міської ради в особі в.о. начальника Кшемінської В.С., що діє на підставі рішення 28 сесії Хмельницької міської ради від 30 жовтня 2013 року №11 (зі змінами), Положення про управління, розпорядження міського голови від 21 березня 2019 року №130-к, рішення міськвиконкому від 13 червня 2019 року №474.

Отже, рішення про продовження Договорів 1 та 2 щодо оренди комунального майна, про відмову в їх продовженні, так само як і повідомлення балансоутримувача за 30 календарних днів до дати закінчення Договорів 1 та 2 про їх непродовження з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в силу законодавства, Відповідачем 2 (як балансоутримувачем), має бути погоджене з Відповідачем 1 (як уповноваженим органом власника об`єкта оренди).

Зважаючи на такі висновки, колегія суду зазначаає, що для застосування виключного випадку для відмови у продовженні договору оренди з підстав необхідності використання орендованого приміщення для власних потреб балансоутримувач має повідомити орендаря про таку обставину за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, як визначено у пункті 5 Постанови КМУ №634, і таке повідомлення повинно було бути узгодженим з уповноваженим органом власника об`єкта оренди.

Проте, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи суд апеляційної інстанції констатує, що такого повідомлення матеріали справи не містять, а адресовані Позивачу листи не містять рішення про відмову у продовженні Договорів 1 та 2 щодо оренди з посиланням на визначений статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" випадок, а саме:

· лист Третьої особи №Ш-27-22; Ш-26-22 від 18 березня 2022 року містить посилання на необхідність подання заяви на продовження Договорів 1 та 2 через ЕТС не пізніше, як за 3 місяці до закінчення Договорів 1 та 2;

· лист Третьої особи №Ш-27-22; Ш-26-22 від 18 березня 2022 року інформує про необхідність подання заяви на продовження Договорів через ЕТС не пізніше, як за 3 місяці до закінчення Договорів оренди та звертає увагу, що пункт 143 Порядку КМУ не передбачає можливості звернення з заявою про продовження строку дії Договорів 1 та 2 у випадку наявності заборгованості зі сплати орендної плати;

· лист Відповідача 2 №60-01-61 від 18 березня 2022 року містить інформування про те, що орендовані приміщення будуть використовуватись для господарських потреб підприємства, тому не будуть здаватись в оренду. При цьому, вказаний лист не містить й відповідного погодження Відповідача 1 в особі Третьої особи.

Окрім того, матеріали справи не містять також доказів направлення та отримання наведених вище листів на адресу Позивача.

Враховуючи усе описане вище, за відсутності у матеріалах справи доказів обґрунтованого письмового звернення Відповідача 2 до Позивача за 30 календарних днів до дати закінчення Договорів 1 і 2 щодо оренди про відмову у їх продовженні з передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підстав, в силу apriori відсутні підстави для застосування виключного випадку згідно із пунктом 5 Постанови КМУ №634.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у справі №917/565/22 від 12 квітня 2023 року.

Досліджуючи питання зворотної дії в часі Постанови КМУ №634, колегією суду враховується, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

В той же час у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №5-р/2018 від 22 травня 2018 рку).

Крім того, ЄСПЛ навіть допускає ретроактивну дію закону, коли це забезпечує захист суспільних інтересів, у тому числі уточнює початкові наміри законодавця (P. Plaisier B.V. v. the Netherlands, заява № 46184/16).

У постанові від 31 березня 2021 року в справі №803/1541/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності (п. 50 вказаної постанови).

Враховуючи вищенаведене, чітку вказівку у пункті 16 Постанови КМУ №634 про продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови починаючи з 24 лютого 2022 року, має місце зворотна сила такого нормативно-правового акту в часі (ретроактивна дія). Така ретроактивна дія Постанови КМУ №634 уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану.

Зазначена правова позиція щодо умов застосування та зворотньої дії в часі постанови КМУ № 634 узгоджена з правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 922/3735/20.

З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, що мали місце у спірних правовідносинах та їх правове регулювання, спірні Договори 1 та 2 щодо оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, є такими, що продовжились з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у Договір.

З огляду на все вищевстановлене позовні вимоги про визнання Договорів 1 та 2 поновленими на той самий строк, які обґрунтовані діями Відповідачів щодо відмови у продовженні Договорів 1 та 2, тобто фактично невизнанням наявних у Позивача прав оренди, не є ефективним способом захисту невизнаного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на вказане Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позову про визнання Договорів 1 та 2 поновленими на той самий строк.

Дане рішення в цій частині прийняте місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

При цьому доводи апеляційної скарги на переконання суду апеляційної інстанції є безпідставними і необгрунтованими та спростованими всім вищевказаним у цій постанові.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року в справі №924/687/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно суд апеляційної інстанції залишає без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 2.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Відповідача 2.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року по справі №924/687/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 25 жовтня 2023 року по справі №924/687/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/687/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.