Рішення

від 31.01.2024 по справі 910/13169/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2024Справа № 910/13169/23за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лжє»

про визнання недійсним рішення та встановлення розміру частки в статутному капіталі товариства

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Одинцова К.К.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Лжє" про: визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лжє" (код ЄДРПОУ - 37069508), оформлене пунктом 3 протоколу №18/11 від 18.11.2014, а саме: "розподілити між учасниками статутний капітал товариства розміром 125 000 грн наступним чином: ОСОБА_3 - 50% статутного капіталу товариства, що в сумі становить 62 500 грн; ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу товариства, що в сумі становить 62 500 грн"; та встановлення розміру частки ОСОБА_3 (ІПН - НОМЕР_1 ) у статутного капіталі ТОВ "Лжє" у розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.10.2023.

19.10.2023 через систему "Електронний Суд" від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 24.10.2023 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів від 19.10.2023 задоволено, витребувано докази та відкладено підготовче засідання на 29.11.2023.

21.11.2023 на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2023 від Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли матеріали реєстраційної справи.

28.11.2023 через систему "Електронний Суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Протокольною ухвалою суду від 29.11.2023 відкладено підготовче засідання на 13.12.2023.

Протокольною ухвалою суду від 13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2024.

Протокольною ухвалою суду від 16.01.2024 відкладено судове засідання у зв`язку із неявкою відповідачів на 31.01.2024.

У судовому засіданні 31.01.2024 суд заслухав вступне слово представника позивача та дослідив наявні у матеріалах справи докази.

Представники відповідачів у судове засідання 31.01.2024 не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, про місце, дату та час судового засідання були належним чином повідомлені; правом на подання відзив на позовну заяву не скористалися.

У судовому засіданні 31.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.05.2010 відбулася державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЖЄ" (код ЄДРПОУ - 37069508)

Відповідно до протоколу №1 Загальних зборів Засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЖЄ" від 30.04.2010, створено товариство; затверджено статут товариства; сформовано статутний капітал у розмірі 5 000,00 грн грошовими коштами засновника; вирішено, що ОСОБА_2 є власником 100% статутного капіталу, що становить 5 000,00 грн; призначено на посаду директора ОСОБА_2 ; та вирішено інші процедурні питання щодо діяльності товариства.

Як зазначає позивач, статутний капітал товариства ОСОБА_2 було сплачено у повному обсязі.

Позивач зазначає, що загальні збори учасників товариства 29.10.2010 прийняли рішення, які оформлені протоколом №2, про наступне: прийняття ОСОБА_1 до складу учасників товариства за рахунок збільшення статутного капіталу шляхом внесення своєї частки; збільшення статутного капіталу товариства на 120 000 грн за рахунок грошових внесків учасників товариства; затвердження статутного капіталу товариства у розмірі 125 000 грн та розподілення його між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн; затвердження статуту товариства в новій редакції та його державну реєстрацію.

02.11.2010 було здійснено державну реєстрацію статуту товариства в новій редакції, затвердженій протоколом №2 Загальних зборів учасників товариства від 29.10.2010.

За твердженнями позивача, останній вніс додатковий вклад до статутного капіталу товариства у сумі 62 500 грн шляхом перерахування на рахунок товариства у банківській установі, що підтверджується платіжним документом №0.0.2138127298.1 від 24.05.2021. Разом з тим, ОСОБА_2 не вносила додатковий вклад до статутного капіталу товариства, визначений протоколом №2 Загальних зборів учасників товариства від 29.10.2010, що підтверджується Звітом про фактичні результати, наданим 15.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ Олга Аудит".

Рішенням Загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №18/11 від 18.11.2014, вирішено прийняти до складу учасників товариства ОСОБА_3 ; задоволено заяву ОСОБА_2 про її вихід зі складу учасників товариства; розподілено статутний капітал товариства між учасниками товариства наступним чином: ОСОБА_3 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн; затверджено статут товариства в новій редакції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішення Загальних зборів учасників товариства, оформлене протоколом №18/11 від 18.11.2014, в частині розподілу часток статутного капіталу, вчинено з порушенням приписів ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 3 ст. 147 ЦК України, оскільки за вказаним рішенням відбулося передання (відступлення) частки у статутному капіталі товариства, яку не було сплачено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 було сплачено до статутного капіталу лише 5 000,00 грн, решта статутного капіталу не була сплачена. За таких обставин позивач вважає, що рішення Загальних зборів учасників товариства, оформлене протоколом №18/11 від 18.11.2014 Загальних зборів учасників товариства, має бути визнано господарським судом недійсним в частині розподілу за ОСОБА_3 частки у статутному капіталі товариства у розмірі 57 500 грн. Окрім того, позивач просить встановити розмір частки ОСОБА_3 в статутному капіталі товариства у розмірі 5 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Загальними для учасника будь-якого товариства є права: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість; вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь в товаристві, у порядку, встановленому законом тощо.

Згідно із ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

За змістом ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань (ч. 4 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Обґрунтовуючи недійсність п. 3 рішення Загальних зборів учасників товариства, позивач зазначає про його невідповідність вимогам ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 147 Цивільного кодексу України (у редакціях, які були чинні на момент прийняття спірного рішення).

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації.

Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Як встановлено судом, рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленими протоколом від 29.10.2010 №2: прийнято до складу учасників товариства ОСОБА_1 , збільшено статутний капітал товариства до 125 000,00 грн за рахунок грошових внесків його учасників; затверджено статутний капітал вказаної юридичної особи в розмірі 125 000,00 грн та розподілено його порівну між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - 50% статутного (складеного) капіталу, що в сумі становить 62 500,00 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного (складеного) капіталу, що в сумі становить 62 500,00 грн; затверджено статут товариства в новій редакції. Рішення з усіх питань порядку денного були прийняті шляхом голосування "за" одноголосно.

У подальшому, рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленими протоколом від 18.11.2014 №18/11: прийнято до складу його учасників ОСОБА_3 ; розглянуто та задоволено в повному обсязі заяву ОСОБА_2 про її добровільний вихід зі складу учасників товариства та виведено її зі складу учасників товариства; розподілено статутний (складений) капітал порівну між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 62 500,00 грн (50%); затверджено статут товариства в редакції від 18.11.2014, в якому зафіксовано зміни у складі учасників та розмір їх часток в статутному капіталі у вище зазначеному розмірі. З усіх питань порядку денного голосували "за" - 100% голосів, "проти" - немає, рішення прийняті одноголосно. Вказаний протокол підписаний головою зборів - ОСОБА_1 , секретарем зборів - ОСОБА_2 , директором Товариства - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 1, 2 ст. 144 ЦК України (у редакції, чинній на момент ухвалення спірного рішення) статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов`язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 7 ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент ухвалення спірного рішення) статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства. Зміни до статуту, пов`язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Аналогічні положення містились в ч. 3, 6 ст. 144 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ч. 1, 2 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент ухвалення спірного рішення), учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Аналогічні положення містилися в ч. 1, 2 ст. 147 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених ст. 88 цього Кодексу, має також містити відомості про: розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення. Аналогічні положення містились в ч. 1, 2 ст. 4 Закону.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін (ч. 5 ст. 89 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема: перелік засновників (учасників) юридичної особи; дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (ч. 5 ст. 89 ЦК України).

Таким чином, відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань створюють спростовну презумпцію правомірності внесених у Реєстр відомостей; доки відомості не будуть спростовані зацікавленою стороною у належний спосіб, правильність даних презюмується.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом, а отже автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право безпосередньої участі у товаристві третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі його учасників товариства. Водночас згідно з положеннями ст. 89 ЦК України відомості про зміни у складі учасників підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 147 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень) учасник товариства з обмеженою відповідальністю мав право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

Тож, відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбачене статтею 147 Цивільного кодексу України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", є відчуженням частки. Таке відчуження потребує волевиявлення особи, яка відчужує частку, й особи, яка приймає частку у власність. Відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16).

У постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15 надано правовий висновок, що відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття "відступлення" і "відчуження" є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.

Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.

Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

За таких умов набуття іншою особою статусу учасника товариства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства не відповідає положенням чинного законодавства.

Право власності на частку в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. У разі відступлення частки, особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленими протоколом від 29.10.2010 №2: прийнято до складу учасників товариства ОСОБА_1 , збільшено статутний капітал товариства до 125 000,00 грн за рахунок грошових внесків його учасників; затверджено статутний капітал вказаної юридичної особи в розмірі 125 000,00 грн та розподілено його порівну між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - 50% статутного (складеного) капіталу, що в сумі становить 62 500,00 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного (складеного) капіталу, що в сумі становить 62 500,00 грн.

Тобто, розмір статутного капіталу у сумі 125 000,00 грн було затверджено рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленими протоколом від 29.10.2010 №2. Станом на день розгляду даної справи вказане рішення залишається дійсним та не визнавалося недійсним у судовому порядку. Окрім того, відповідні відомості про розмір статутного капіталу товариства містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань.

У подальшому, спірним рішення загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №18/11 від 18.11.2014, зокрема, розглянуто та задоволено в повному обсязі заяву ОСОБА_2 про її добровільний вихід зі складу учасників товариства та виведено її зі складу учасників товариства (п. 2 рішення); та розподілено статутний (складений) капітал порівну між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 62 500,00 грн (50%) (п. 3 рішення).

Разом з тим, на переконання суду наведені позивачем підстави для визнання недійсним п. 3 рішення загальних зборів (ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 147 Цивільного кодексу України) не є підставою для визнання недійсним саме рішення загальних зборів учасників, оскільки наведені доводи позивача спрямовані на оцінку законності/незаконності саме правочину щодо відступлення частки у статутному капіталі товариства, що не є предметом дослідження при вирішені питання про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Окрім того, позивачем не обґрунтовано та не доведено наявність порушень вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах.

Разом з тим, процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (п. 5.6 постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (п.119 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватися при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (п. 120 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Рішення загальних зборів можуть бути оскаржені в судовому порядку учасником об`єднання (співласником) шляхом пред`явлення позову про визнання їх недійсними, якщо такі рішення не відповідають вимогам законодавства та порушують права чи законні інтереси учасника об`єднання (співласника). При цьому, суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржувані рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права учасника (співласника), який оскаржує рішення.

Встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Наприклад, відсутність доказів повідомлення учасника про скликання загальних зборів не є підставою для визнання недійсними рішень таких зборів, якщо буде встановлено присутність учасника (його представника) на оспорюваних загальних зборах.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.09.2021 у справі №916/3074/20.

Судом встановлено, що на загальних зборах учасників ТОВ "ЛЖЄ" був присутній позивач та голосував за прийняття спірних рішень.

Обґрунтовуючи наявність порушеного права позивач зазначає, що він та ОСОБА_3 мають рівну кількість голосів на загальних зборах учасників товариства. При цьому, позивач правомірно має зазначену кількість голосів, оскільки ним було повністю сплачено його частку статутного капіталу товариства, а ОСОБА_3 отримав частку статутного капіталу товариства номінальною вартістю 62 500 грн внаслідок переходу (відступлення) цієї частки попереднім учасником товариства ( ОСОБА_2 ). Однак на момент переходу (відступлення) частки в статутному капіталі товариства, ОСОБА_2 мала право передати (уступити) свою частку в статутному капіталі товариства лише в її оплаченій частині, тобто в сумі 5 000 грн. З наведеного вбачається, що ОСОБА_3 мав би отримати частку у статутному капіталі товариства у розмірі 5 000 грн та мати відповідну кількість голосів на загальних зборах учасників товариства. Фактично ж відповідач-2 має значно більшу кількість голосів на загальних зборах учасників товариства, що порушує права позивача на управління товариством, отримання дивідендів тощо.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що статутний капітал товариства у розмірі 125 000,00 грн було сформовано ще у 2010 році.

Матеріали справи не містять доказів, які свідчили про невиконання ОСОБА_2 покладеного на неї обов`язку по внесенню своєї частки до статутного капіталу товариства.

Окрім того, рішення загальних зборів, яким збільшено розмір статутного капіталу до 125 000,00 грн та розподілено частки між учасниками товариства у 2010 році, у судовому порядку недійсним не визнавалося та сторонами не оскаржувалося.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт сплати позивачем внеску до статутного капіталу товариства, зокрема, копій: платіжних доручень, банківських виписок, прибутково-касових чеків, тощо.

Наданий ОСОБА_1 звіт про фактичні результати від 15 вересня 2021 року, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ Олга Аудит", не є належним та допустимим доказом, що підтверджує вказану фінансову операцію.

Суд також критично ставиться до аргументів позивача про те, що наявність у ОСОБА_3 такої ж кількості голосів, як і у позивача, що порушує права позивача на управління товариством, отримання дивідендів, оскільки після збільшення розміру статутного капіталу товариства до 125 000,00 грн до звернення позивача до суду із даним позовом пройшло майже 13 років, а з моменту відступлення відповідачу-2 частки у статутному капіталі товариства до моменту звернення до суду з даним позовом пройшло майже 9 років. Жодних доказів на підтвердження неможливості здійснення господарської діяльності позивач не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність порушеного права прийнятим рішенням по п. 3 порядку денного щодо розподілу статутного капіталу товариства, що є підставою для відмови у задоволенні вимог в частині визнання недійним рішення загальних зборів.

Окрім того, суд вважає за необхідним звернути увагу, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

На переконання суду обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки, по-перше, визнання недійсним п. 3 рішення загальних зборів учасників товариства, не свідчить про сам факт недійсності відступлення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частки у статутному капіталі товариства, та по-друге, визнання недійсним рішення щодо розподілу часток у товаристві не змінить самого розміру статутного капіталу товариства та може призвести до юридичної невизначеності, оскільки розмір статутного капіталу збільшувався ще у 2010 році, та фактично позивачем не висуваються вимоги щодо зміни розміру статутного капіталу.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/6685/21 зазначено, що якщо за результатами розгляду справи суд не встановить факт порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням органу управління акціонерного товариства, або встановить неефективність обраного позивачем способу захисту, то це буде достатньою та самостійною підставою для відмови у позові про визнання такого рішення недійсним.

У постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №922/1671/16 та від 12.03.2019 у справі №904/9495/16 була викладена позиція, що визнання судом недійсними рішень загальних зборів повністю, захищаючи порушені корпоративні права одного учасника товариства, може зачіпати корпоративні права інших учасників, відповідно порушується баланс інтересів учасників товариства, що має наслідком непропорційність втручання у правовідносини сторін та фактично є втручанням суду у господарську діяльність товариства.

Вказане у сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовним вимог про визнання недійсним п. 3 рішення загальних зборів учасників товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; перерозподіл часток між учасниками товариства.

Отже, затвердження розміру статутного капіталу, перерозподіл часток та внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю є виключною компетенцією загальних зборів такої юридичної особи.

Згідно з усталеною судовою практикою суд може ухвалити рішення про встановлення розміру статутного капіталу та розмір частки учасника товариства, проте за наведених вище і оцінених судом фактичних обставин така вимога задоволенню не підлягає, оскільки фактично позивачем не доведено наявність порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лжє" про визнання недійсним рішення загальних зборів, яке оформлено протоколом №18/11 від 18.11.2014 та встановлення розміру частки в статутному капіталі товариства.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.02.2024.

Суддя Н.І. Зеленіна