Постанова
від 05.06.2024 по справі 910/13169/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа№ 910/13169/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Лихопьок Д.П.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024, повний текст якого складено та підписано 14.02.2024

у справі № 910/13169/23 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лжє»

про визнання недійсним рішення та встановлення розміру частки в статутному капіталі товариства

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Лжє" у якому просив суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Лжє", оформлене пунктом 3 протоколу №18/11 від 18.11.2014, яким вирішено було вирішено розподілити між учасниками статутний капітал товариства розміром 125 000 грн наступним чином: ОСОБА_3 - 50% статутного капіталу товариства, що в сумі становить 62 500 грн; ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу товариства, що в сумі становить 62 500 грн";

- встановити розмір частки ОСОБА_3 у статутного капіталі ТОВ "Лжє" у розмірі 5 000 грн;

- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Загальних зборів учасників товариства, оформлене протоколом №18/11 від 18.11.2014 в частині розподілу часток статутного капіталу, вчинено з порушенням приписів ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 3 ст. 147 ЦК України. Позивач зазначає, що вказаним рішенням відбулося передання (відступлення) ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частки у статутному капіталі товариства. На час відчуження цієї частки ОСОБА_2 було сплачено до статутного капіталу товариства лише 5 000,00 грн, решта статутного капіталу у розмірі 57 500,00 грн не була сплачена, відповідно ця частка не може бути передана іншій особі, та безпідставно набута ОСОБА_3 . За таких обставин позивач вважає, що рішення Загальних зборів учасників Товариства, оформлене протоколом №18/11 від 18.11.2014 має бути визнано господарським судом недійсним в частині розподілу за ОСОБА_3 частки у статутному капіталі товариства у розмірі 57 500,00 грн. У зв`язку із наведеним, позивач вважає, що суд має встановити розмір частки ОСОБА_3 в статутному капіталі товариства у розмірі 5 000,00 грн.

Доводи та заперечення відповідачів

Відповідачі не подавали відзивів на позовну заяву.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 у справі № 910/13169/23 у позові відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено наявність порушеного права позивача прийнятим рішенням по п. 3 порядку денного спірного рішення загальних зборів учасників Товариства щодо розподілу статутного капіталу товариства, що є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. А також позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове про задоволення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні наводить норми судової практики, які, на думку апелянта, не пов`язані з обставинами справи та доказами, які були надані позивачем.

А саме, апелянт посилається на те, що:

- наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про розмір статутного капіталу товариства, рішення про формування якого було прийнято до набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не може свідчити про його повну оплату учасниками товариства;

- твердження суду першої інстанції, що «рішення загальних зборів, яким збільшено розмір статутного капіталу до 125 000,00 грн та розподілено частки між учасниками товариства у 2010 році, у судовому порядку недійсним не визнавалося та сторонами не оскаржувалося» не відповідає обставинам справи та позиції позивача;

- рішення загальних зборів Товариства, яким збільшено розмір його статутного капіталу до 125000,00 грн від 29.10.2010 не було виконано учасниками Товариства, зокрема ОСОБА_2 , ані у 2010 році після його прийняття, ані у 2014 році перед її виходом з Товариства та передачею своєї частки ОСОБА_3 ;

- суд першої інстанції в порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства, закріплених в ст.ст. 13, 14 ГПК України, безпідставно та необґрунтовано визнав «Звіт про фактичні результати від 15.09.2021» неналежним та недопустимим доказом, та не врахував, що окрім цього звіту позивач надав до позовної заяви платіжну інструкцію №0.0.2138127298.1 від 24.05.2021, яка є доказом оплати його внеску до статутного капіталу товариства у розмірі 62 500 грн;

- позивач належним чином обґрунтував наявність свого порушеного права, оскільки, на його думку, в умовах того, що позивач є другим учасником Товариства, приведення частки ОСОБА_3 до розміру, передбаченого законодавством, надає позивачу законні підстави для збільшення як майнової, так і немайнової складових корпоративних прав щодо Товариства (більшість голосів при прийнятті рішень при управлінні Товариством, збільшення частки при виплаті дивідендів і т.п.).

15.04.2024 позивачем подано додаткові пояснення у справі, в яких він зазначив, що вважає цілком реальним та необхідним здійснити захист своїх корпоративних прав та інтересів через зниження негативного впливу ОСОБА_3 на управління Товариством шляхом приведення розміру частки останнього у відповідність з його реальним розміром, який відповідає закону та фактичним обставинам.

Доводи та заперечення відповідачів

Відповідачі не скористались правом на подачу відзивів на апеляційну скаргу позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13169/23 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

14.03.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою та закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 22.04.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 15.04.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 15.04.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Також, цією ухвалою клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, колегія суддів залишила без розгляду, оскільки апеляційну скаргу подано в межах зазначеного у ст. 256 ГПК України строку.

22.04.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням цієї колегії суддів у відпустці. Розгляд справи перенесено на 06.05.2024.

06.05.2024 судове засідання не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному. Розгляд справи перенесено на 05.06.2024.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 05.06.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання 05.06.2024 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, до матеріалів справи залучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу-3.

Судову кореспонденцію Північного апеляційного господарського суду відповідач-1 та відповідач-2 не отримали, які були надіслані за їх адресами, повернуто на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Зазначена адреса також вказана скаржником у його апеляційній скарзі.

Виходячи зі змісту ст. 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил №270 (в редакції на день видачі та направлення судового наказу), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. (Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, та у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 14.06.2024 у справі №910/8002/23.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Розгляд клопотань учасників справи

15.04.2024 позивач подав додаткові пояснення у справі від 15.04.202, в яких просив долучити до матеріалів справи довіреність, яка видана ОСОБА_3 на представництво його інтересів у Товаристві.

Також, у цих поясненнях позивач просить долучити до матеріалів справи довіреність, яка видана ОСОБА_3 на представництво його інтересів у Товаристві двічі судимому ОСОБА_4 , який в свою чергу одноосібно оформив протокол загальних зборів учасників Товариства, яким призначив двічі судимого ОСОБА_5 директором Товариства. Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 23.05.2023 у справі №910/12052/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ЛЖЄ", 3-я особа ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «ЛЖЄ» та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, яке позивач також додав до додаткових пояснень. Також до цих додаткових пояснень додані наступні документи: копія конверту про вручення рішення Господарського суду м. Києва від 23.05.2023 у справі №910/12052/22; витяг з сайту «Судова влада» судових справ, де учасником є ОСОБА_4 ; копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЛЖЄ» від 21.11.2021.

Розглянувши подані пояснення та долучені до них докази, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про залучення до матеріалів справи всіх додаткових доказів, які додані позивачем у додатку до додаткових пояснень від 15.04.2024 та відмовляє у його задоволення з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач в ході розгляду справи не подавав означені докази до суду першої інстанції.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, апелянтом не доведено поважності причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, тому колегія суддів відмовляє у їх прийнятті. Зазначені документи не враховуються при прийнятті постанови.

При цьому, колегія враховує, що додаткові пояснення апелянта від 15.04.2024 подані в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 18.03.2024, а тому залучає їх до матеріалів справи.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення про відмову у задоволенні позову без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

05.05.2010 відбулася державна реєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЖЄ" (код ЄДРПОУ - 37069508).

Відповідно до протоколу №1 Загальних зборів Засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЖЄ" від 30.04.2010 створено товариство; затверджено статут товариства; сформовано статутний капітал у розмірі 5 000,00 грн грошовими коштами засновника; вирішено, що ОСОБА_2 є власником 100% статутного капіталу, що становить 5 000,00 грн; призначено на посаду директора ОСОБА_2 ; та вирішено інші процедурні питання щодо діяльності товариства.

Як зазначає позивач, статутний капітал товариства ОСОБА_2 було сплачено у повному обсязі.

Позивач зазначає, що загальні збори учасників товариства 29.10.2010 прийняли рішення, які оформлені протоколом №2, про наступне: прийняття ОСОБА_1 до складу учасників товариства за рахунок збільшення статутного капіталу шляхом внесення своєї частки; збільшення статутного капіталу товариства на 120 000 грн за рахунок грошових внесків учасників товариства; затвердження статутного капіталу товариства у розмірі 125 000 грн та розподілення його між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн; затвердження статуту товариства в новій редакції та його державну реєстрацію.

02.11.2010 було здійснено державну реєстрацію статуту товариства в новій редакції, затвердженій протоколом №2 Загальних зборів учасників товариства від 29.10.2010.

За твердженнями позивача, останній вніс додатковий вклад до статутного капіталу товариства у сумі 62 500 грн шляхом перерахування на рахунок товариства у банківській установі, що підтверджується платіжним документом №0.0.2138127298.1 від 24.05.2021. Разом з тим, ОСОБА_2 не вносила додатковий вклад до статутного капіталу товариства, визначений протоколом №2 Загальних зборів учасників товариства від 29.10.2010, що підтверджується Звітом про фактичні результати, наданим 15.09.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ Олга Аудит".

Рішенням Загальних зборів учасників товариства, яке оформлено протоколом №18/11 від 18.11.2014, вирішено прийняти до складу учасників товариства ОСОБА_3 ; задоволено заяву ОСОБА_2 про її вихід зі складу учасників товариства; розподілено статутний капітал товариства між учасниками товариства наступним чином: ОСОБА_3 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн, ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн; затверджено статут товариства в новій редакції.

Обґрунтовуючи наявність порушеного права позивач зазначає, що він та ОСОБА_3 мають рівну кількість голосів на загальних зборах учасників товариства. При цьому, позивач правомірно має зазначену кількість голосів, оскільки ним було повністю сплачено його частку статутного капіталу товариства, а ОСОБА_3 отримав частку статутного капіталу товариства номінальною вартістю 62 500 грн внаслідок переходу (відступлення) цієї частки попереднім учасником товариства ( ОСОБА_2 ).

Однак, як стверджує позивач, ОСОБА_2 на момент переходу (відступлення) частки в статутному капіталі товариства мала право передати (уступити) свою частку в статутному капіталі товариства лише в її оплаченій частині, тобто в сумі 5 000 грн.

Тобто, на думку позивача, ОСОБА_3 мав би отримати частку у статутному капіталі товариства у розмірі 5 000 грн та мати відповідну кількість голосів на загальних зборах учасників товариства. Фактично ж відповідач-2 має значно більшу кількість голосів на загальних зборах учасників товариства, що порушує права позивача на управління товариством, отримання дивідендів тощо.

Наведені обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 144 ЦК України (у редакції, чинній на момент прийняття відповідача до складу учасників Товариства) статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов`язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 7 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» (далі - Закон) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства. Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства. Зміни до статуту, пов`язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Аналогічні положення містились в ч. ч. 3, 6 ст. 144 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 53 цього Закону (у редакції, чинній на момент виходу ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства) серед іншого встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

Аналогічні вимоги передбачалися статтею 147 ЦК України (у редакції, чинній на момент виходу ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства).

Згідно зі ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених ст. 88 цього Кодексу, має також містити відомості про: розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення. Аналогічні положення містились в ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону.

Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін (ч. 5 ст. 89 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема: перелік засновників (учасників) юридичної особи; дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (ч. 5 ст. 89 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія) одного із таких документів: рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників); заяви фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників); заяви, договору, іншого документа про перехід чи передачу частки учасника у статутному капіталі товариства.

Право участі у товаристві є особистим немайновим правом, а отже автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право безпосередньої участі у товаристві третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі його учасників товариства. Водночас згідно з положеннями ст. 89 ЦК України відомості про зміни у складі учасників підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру. Правові наслідки наявності або відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі визначені ст. 10 Закону.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; перерозподіл часток між учасниками товариства.

Отже, затвердження розміру статутного капіталу, перерозподіл часток та внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю є виключною компетенцією загальних зборів такої юридичної особи.

Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

Право власності на частку в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. У разі відступлення частки, особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства.

Отже зазначені обставини свідчать про те, що первинний статутний капітал був внесений засновником у повному обсязі, та відбулась відповідна державна реєстрація товариства.

Виходячи із змісту позовних вимог у справі що розглядається, суду слід вирішити питання щодо правових наслідків нездійснення додаткових внесків на виконання рішення зборів про збільшення статутного капіталу особою, яка відступила свою частку іншій особі без внесення таких додаткових внесків, та встановити, чи є ця обставина підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства в частині розподілу статутного капіталу між учасниками та визначення розміру статутного капіталу нового учасника виходячи з приписів ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 3 ст. 147 ЦК України в редакції, яка діяла на час відступлення частки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у листопаді 2014 року.

Розглядаючи зазначене правове питання колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, яке регулює схожі правові відносин, з урахуванням відмінностей у справі що розглядається, з точки зору способу захисту порушеного права, який обрав позивач.

Верховний Суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 925/200/22 щодо застосування норм матеріального права які встановлюють наслідків нездійснення додаткових внесків на виконання рішення зборів про збільшення статутного капіталу товариства, прийнятого до набрання чинності Закону про ТОВ зазначив таке:

« 62. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов`язані виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

63. Учасники господарського товариства зобов`язані додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління; вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства (частина третя статті 88 ГК).

64. Учасники товариства зобов`язані виконувати свої зобов`язання перед товариством, в тому числі і пов`язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами (пункт б частини першої статті 11 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства").

65. Слідуючи буквальному тлумаченню приписів пункту "б" частини першої статті 11 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства", пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України та частини третьої статті 88 ГК України, учасник має обов`язок вносити додаткові вклади, якщо розмір, порядок та засоби передбачені установчими документами.

66. Встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів є компетенцією зборів товариства з обмеженою відповідальністю (пункт а частини першої статті 59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства").

67. Відповідно до частини шостої статті 144 ЦК України у редакції, що діяла станом на момент прийняття рішення загальних зборів, збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

68. Аналогічні положення були закріплені в частині восьмій статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства".

69. Закон не визначав порядок внесення додаткових вкладів, проте встановлював, що це є компетенцією зборів учасників, які мали це узгодити у статуті.

70. Таке законодавче врегулювання питання щодо майнової участі у товаристві відповідає суті й змісту корпоративних відносин і ґрунтується на засадах свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності (пункти 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України).

71. Відповідно до встановлених судами обставин статут та рішення про збільшення статутного капіталу не регулюють порядок та строки здійснення додаткових внесків. Правові наслідки їх не сплати рішення та статут також не визначали.

72. У постанові від 31.10.2018 № 905/2639/17 Верховний Суд сформулював висновок щодо застосування статті 144 ЦК України, статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства". Зокрема, Верховний суд виснував, що "Закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Не допускається звільнення учасника товариства від обов`язку внесення первинного вкладу до статутного капіталу товариства, заявленого на момент державної реєстрації товариства, тоді як збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, а не обов`язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Строк, протягом якого учасники товариства зобов`язані оплатити свій додатковий вклад, визначається не статтею 140 ЦК України, а встановлюється за погодженням учасників товариства та закріплюється у статуті товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників".

73. У цій справі розглядався спір про оскарження рішення загальних зборів учасників товариства про виключення його учасника у зв`язку з невиконанням ним протягом 10 років рішення загальних зборів учасників товариства щодо внесення додаткового внеску до статутного капіталу товариства. Верховний Суд погодився з висновками судів, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов`язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв`язку із збільшенням статутного капіталу товариства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів (пункт 5.2.5).

74. Такий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 144 ЦК України, статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" було викладено також й у постанові від 03.04.2018 у справі № 911/2340/17, постанові від 09.04.2019 у справі № 923/650/17 (пункт 4.4), а також у постанові від 18.06.2020 у справі № 911/938/19 (пункт 4.5). У цій же постанові Верховний Суд зробив висновок, що правове регулювання (норми частини другої статті 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" та частини третьої статті 144 ЦК України) стосується наслідків невнесення учасниками своєї частки до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства, а не внесення учасниками додаткових вкладів.

75. Узагальнено цей висновок полягає у наступному. Закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Учасник товариства зобов`язаний внести первинний вклад до статутного капіталу товариства. Невнесення учасником товариства первинного вкладу до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства тягне за собою наслідки, передбачені статтею 144 ЦК України та статтею 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства". Збільшення статутного капіталу товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, яке реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства. Невнесення учасником додаткового внеску не є підставою для виключення учасника з господарського товариства.

76. Корпоративна палата вважає, що такі висновки колегій суддів є таким, що може бути врахований у цій справі mutatis mutandis (з урахуванням відповідних відмінностей), підстав для відступу від нього не вбачає.

77. Корпоративна палата зауважує, що ця справа, як і справа № 905/2639/17, також стосується питання наслідків невиконання протягом 7 років рішення про збільшення статутного капіталу товариства (яке було реалізовано: внесено зміни до статуту та зареєстровані відповідні зміни щодо збільшеного розміру статутного капіталу товариства та часток учасників), але за твердженням товариства, додатковий вклад учасником, що володіє 50 % статутного капіталу товариства, фактично не було внесено. Однак, що стосується конкретних обставин цієї справи, рішення про виключення не приймалось, проте товариство в особі його директора (який одночасно є іншим учасником з часткою у статутному капіталі у розмірі 50 %) звернулось з позовом до іншого учасника про стягнення додаткового внеску в примусовому порядку. Обставини, чи виконав рішення та вніс інший учасник Підприємства (його директор) свій додатковий вклад, сторони не доводили.

78. Корпоративна палата не вважає цю відмінність вирішальною із двох підстав.

79. По-перше, у цій справі, як і у справі № 905/2639/17, суди зробили висновок, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов`язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв`язку із збільшенням статутного капіталу товариства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів.

80. По-друге, Корпоративна палата виснувала, що само по собі рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу не є підставою для вимог щодо його обов`язкового виконання шляхом стягнення вкладу на користь товариства, оскільки відповідно до суті корпоративних правовідносин збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є правом учасників. По суті таке рішення є рішенням про можливість внести додатковий вклад. Та обставина, що таке рішення стало підставою для внесення змін до статуту та реєстрацію цих змін, не змінює суть такого зобов`язання, яке є добровільним зобов`язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

81. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України). Збільшення статутного капіталу шляхом здійснення додаткового внеску могло бути реалізовано учасником виключно на добровільний основі без застосування примусу, якщо інший порядок внесення додаткових внесків та наслідки невиконання не були прямо обумовлені в рішенні загальних зборів або статуті, що допускалось за змістом пункту б частини першої статті 11, частини восьмій статті 52, пункту "а" частини першої статті 59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства", пункту 2 частини першої статті 117, частини шостої статті 144 ЦК України та частини третьої статті 88 ГК України. У справі, що переглядається, інше не було передбачено.

82. Корпоративна палата також звертає увагу на те, що спірні правовідносини у справі виникли на підставі рішення, що було прийнято у 2015 році, за 7 років до подання позову у цій справі, і за 3 роки - до набрання чинності новим Законом України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який регламентує інакше порядок збільшення статутного капіталу та наслідків несплати додаткових внесків.

83. До 15 грудня 2017 року, до впровадження в Україні масштабної судової реформи, яка включала внесення змін до Конституції України та законів України, судом касаційної інстанції у цій категорії спорів був Вищий господарський суд України. Цей суд розглядав питання застосування чинного на той час законодавства, котре регулювало питання, що становлять предмет спору. Зокрема, у постанові від 04 лютого 2010 року Вищий господарський суд України у справі № 05/47-09(16/179-07) з предметом позову про стягнення з учасника на користь товариства невнесеної частки до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю у зв`язку з невиконаннямрішення загальних зборів учасників товариства та вимог законодавства зробив висновок, що "збільшення статутного капіталу вже існуючого товариства шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є, скоріше, їх правом, а не обов`язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Законодавством не передбачений обов`язок товариства на стягнення несплаченої учасниками товариства суми внесків. Відповідне рішення щодо такого стягнення загальними зборами не приймалось".

84. Висновки у постановах Вищого господарського суду України не підлягають обов`язковому врахуванню відповідно до статті 236 ГПК України. Водночас однакове правозастосування забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність усіх перед ним і юридичну визначеність у державі, яка керується верховенством права, а також впливає на громадське розуміння справедливості та правосуддя і на рівень довіри до суду. Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, гарантованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі № 761/21898/16-ц (пункт 10.5), від 30.06.2020 у справі №333/6816/17 (пункт 10.3)). Такі саме роз`яснення та рекомендації наведені у Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017.

85. Закон імперативно врегулював питання щодо дій Товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку. Згідно з частиною третьою статті 144 ЦК України, частиною другою статті 52 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників Товариства приймають одне з таких рішень: про виключення із його складу тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію Товариства (абзац восьмий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.02.2013 № 1-рп/2013). Водночас у законодавстві України існувала суттєва законодавча прогалина у питанні правових наслідків для товариства та його учасників, якщо учасники не внесли додаткові внески на виконання рішення про збільшення статутного капіталу, і загальні збори учасників товариства не прийняли про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі

86. У своїй практиці ЄСПЛ також визнав, що, як би чітко не було сформульовано положення законодавства, у будь-якій галузі права існує неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, які потребують пристосування до обставин, що змінюються. Знову ж таки, хоча визначеність є вкрай необхідною, вона може спричиняти надмірну суворість, а закон повинен бути здатним відповідати обставинам, що змінюються. Таким чином, багато законів неминуче сформульовані у термінах, які тією чи іншою мірою є нечіткими, і чиє тлумачення та застосування є питаннями практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які залишаються (див. рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" (Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia), заява № 14902/04, пункт 568, від 20 вересня 2011 року). Наслідки такого тлумачення мають узгоджуватися з Конвенцією та практикою ЄСПЛ, яку суди застосовують як джерело права. У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону може призвести як до встановлення порушення прав особи на справедливий судовий розгляду в аспекті дотримання вимоги правової визначеності, так і до визнання незаконним втручання у її майнові інтереси в аспекті дотримання вимог "якості" закону.

87. Як вже зазначалось вище в цій постанові, судова практика щодо положень Закону України "Про господарські товариства", яка застосовувалася досі і правильність якої не піддавалася серйозному сумніву під час дії цього Закону, виходила з того, що товариство, яке представлено в суді виконавчим органом (директором), не мало право на стягнення з учасника товариства суми несплаченого додаткового внеску відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу. Скаржник не навів будь-яких попередніх судових рішень, які б тлумачили закон у такий спосіб, що товариство має право на стягнення додатково внеску в статутного капіталу в примусовому порядку. У разі задоволення касаційної скарги фактично це було би вперше, коли суди витлумачили так закон. Корпоративна палата вважає, що відсутні вагомі та достатні підстави для зміни судової практики, особливо, беручи до уваги конкретні обставини справи (інший учасник товариства володіє 50 % статутного капіталу; він є одночасно директором цього товариства; має більше впливу на управління товариством, і очевидно не буде звертатися з таким саме позовом від імені товариства про стягнення внеску з себе за наяності заборгованості, що ставить учасників у нерівне становище).

88. Окрім того, з огляду на неясність та нечіткість законодавства, що раніше регулювало спірні правовідносини, й враховуючи наступні зміни щодо порядку збільшення статутного капіталу, що також не передбачають можливість стягнення з учасника додаткового внеску, Корпоративна палата вважає, що відступ у даній справі від попередньої судової практики шляхом надання ретроактивно нового (іншого) судового тлумачення закону, що вже втратив чинність, суперечитиме принципу правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом. Немає жодних підстав вважати попередню практику застосування положень Закону України "Про господарські товариства" очевидно помилковою.

89. Корпоративна палата вважає необґрунтованими посилання скаржника на норми матеріального права (статей 173, 174, 176, 193 ГК України, статей 509, 526, 530, 598, 599, 610 ЦК України), тому відхиляє його аргументи, що зобов`язання між сторонами є організаційно-господарським.

90. Відповідно до частини шостої статті 3 ГК України під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

91. За визначенням у частині першій статті 176 ГК України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

92. Відповідно до частини другої цієї статті організаційно-господарські зобов`язання можуть виникати між суб`єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб`єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб`єкта. Такі зобов`язання можуть виникати з договору та набувати форми договору (частина третя статті 176 ГК України).

93. В організаційно-господарських відносинах управлінську (організаційну) дію здійснює власник майна (засновник суб`єкта господарювання), а не навпаки.

94. Майново-господарські відносини у складі корпоративних відносин (під якими відповідно до частини третьої статті 167 ГК України, що діяла на момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, розуміються відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав), що виникли між учасниками та Підприємством щодо виконання зобов`язань, пов`язаних з майновою участю (здійснення додаткового внеску), не є організаційно-господарськими.

95. Згідно з абзацом другим частини першої, частини четвертої статті 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб`єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов`язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов`язання не є підставою для вимог щодо їх обов`язкового виконання.

96. Відповідно до конкретних обставин зобов`язання товариством пов`язано з майновою участю учасника виникло відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу, прийнятого до набрання чинності Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", мало добровільний характер для його учасників, тому не могло бути підставою як для виключення учасника з товариства, так й для вимог щодо їх обов`язкового виконання шляхом стягнення в судовому порядку за позовом товариства.

97. Таке засадниче положення корпоративного права про те, що учасника товариства не можна примусити вносити вклади, обумовлене особливістю корпоративних правовідносин та тим, що учасник товариства, вносячи вклади, збільшує майно товариства, але не отримує натомість майнового еквівалента, а лише право участі в товаристві у порядку, встановленому установчим документом та законом. Товариство не має права виплачувати дивіденди учаснику, який повністю або частково не вніс свій вклад (частина третя статті 27 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

98. Чинний Закон України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (стаття 18) інакше регулює порядок збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів, зокрема, встановлює строк (протягом одного року з дня прийняття рішення про залучення додаткових вкладів), передбачає можливість укладення договору про внесення додаткового вкладу, за яким учасник та/або третя особа зобов`язується зробити додатковий вклад у грошовій чи негрошовій формі, а товариство - збільшити розмір його частки у статутному капіталі; визначає наслідки невнесення учасником товариства додаткового вкладу, з яким укладено договір про внесення додаткового вкладу: розірвання договору або затвердження розміру частки, виходячи з фактично внесеного ним додаткового вкладу.

99. Ключова відмінність у правовому регулюванні полягає в тому, що збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів відбувається в декілька етапів: спочатку приймається рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів, в якому визначається запланований розмір статутного капіталу та інші умови. Наступним етапом є внесення додаткових вкладів. І лише після цього приймається рішення про затвердження результатів внесення додаткових вкладів, затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів та затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства. Саме це рішення відповідно до частини п`ятої статті 17 чинного Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" є підставою для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

100. На момент прийняття рішення про збільшення статутного капіталу для внесення змін до статуту, які пов`язані із збільшенням статутного капіталу, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) учасниками додаткових вкладів, достатньо було надати примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення про внесення змін до установчих документів; документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення про внесення змін до установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції (частина перша статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у редакції, що діяла станом 18.09.2015).

101. Тобто етап внесення учасниками додаткових вкладів перед прийняттям рішення про внесення змін до статуту (збільшення статутного капіталу) не був обов`язковим. Одночасно Закон не врегулював питання щодо дій товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх додаткових вкладів, визначав виключно наслідки і дії товариства у разі невнесення учасниками своїх вкладів протягом річного строку з дня створення товариства.

102. За змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать розумність і справедливість. Отже, законодавство треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці призводило до справедливих і розумних результатів для учасників цивільного обороту.

103. Відповідно до частини третьої статті 14 ЦК України виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

104. За загальним правилом, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів (абзац перший частини другої статті 140 ЦК України).

105. Водночас абзац перший цієї частини визначав, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

106. У частині четвертій статті 50 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" також було передбачено, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

107. Аналогічні положення містяться і в статті 2 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яка встановлює, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

108. З огляду на те, що рішення про збільшення статутного капіталу товариства було затверджено і його учасникам було визначено розмір часток без урахування фактично внесених ними додаткових вкладів, Корпоративна палата доходить висновку, що у спірних правовідносинах статтю 52 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" щодо можливості збільшення статутного капіталу товариства після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі слід застосовувати у системному зв`язку з частиною четвертою статті 50 цього Закону, а також статі 2 Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо покладення солідарної відповідальності на учасників за зобов`язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

109. Такі наслідки застосовуються, якщо після набрання чинності Законом України від 06.02.2018 №2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники не прийняли рішення про зменшення статутного капіталу товариства або затвердження розмірів часток учасників товариства та їх номінальної вартості з урахуванням фактично внесених ними додаткових вкладів.

110. Отже наслідками невнесення додаткових вкладів відповідно до рішення про збільшення статутного капіталу, що стало підставою для внесення змін до статуту та реєстрації часток учасників товариства, є покладення солідарної відповідальності на учасника, який не вніс (не повністю) свій внесок, за зобов`язаннями товариства перед кредиторами, та обмеження виплати дивідендів.

111. Водночас Корпоративна палата також зауважує, що норми статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що регулюють порядок збільшення статутного капіталу товариства, не застосовуються до спірних правовідносин з урахуванням правил дії актів цивільного законодавства у часі. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини перша та третя статті 5 ЦК України).

112. Частина десята цієї статті встановлює правові наслідки несплати (часткової сплати) додаткових вкладів після спливу строку, встановленого попереднім рішенням про збільшення статутного капіталу шляхом залучення додаткових вкладів. У такому разі дії учасників щодо здійснення внесків впливають на розподіл часток та розмір статутного капіталу, що відображається в остаточному рішенні про затвердження результатів внесення додаткових вкладів, що є підставою для внесення змін до відомостей в ЄДР щодо нового розміру статутного капіталу товариства.

113. Натомість у справі, що переглядається, рішення про затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства вже прийнято, зміни до статуту внесено та затверджено, відповідні відомості щодо розміру статутного капіталу зареєстровано в ЄДР.

114. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково застосували норми статті 18 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який станом на момент прийняття рішення не набрав чинності і не встановлює правових наслідків затвердження збільшеного розміру статутного капіталу товариства без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів, про що слушно зазначає скаржник. Така помилка у застосуванні статті 18 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не вплинула на правильність вирішення спору по суті, тому не може бути підставою для скасування судових рішень, але є підставою для зміни мотивувальної частини судових рішень.

115. Підсумовуючи викладене, Корпоративна палата виснувала:

(1) рішення про збільшення статутного капіталу, що було прийнято до набрання Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", не є підставою для вимог щодо його примусового виконання, оскільки зобов`язання учасника зробити додатковий внесок у статутний капітал - є добровільним зобов`язанням майнового характеру, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

(2) якщо учасник не вніс (неповністю вніс) додатковий внесок на виконання такого рішення, він не може бути зобов`язаний до цього судом. Однак він несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, і має обмеження на виплати дивідендів. Цей обов`язок виникає внаслідок того, що рішення про збільшення статутного капіталу було затверджено, а зміни до статуту товариства було зареєстровано без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів і надалі не приведено у відповідність, що впливає на права та інтереси інших осіб (кредиторів товариства, інших учасників та товариства);

(3) стаття 18 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не застосовується до рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу, що були прийняті до набрання чинності цим Законом.».

Проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносин та зазначені висновки Верховного Суду колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що нездійснення додаткових внесків на виконання рішення зборів про збільшення статутного капіталу, прийнятого до набрання чинності Закону № 2275-VIII, в разу повного формування первісного статутного капіталу та проведення відповідної державної реєстрації, не тягне за собою визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства щодо розподілу між учасниками статутного капіталу при його збільшенні та переданні (відступленні) частки статутного капіталу третій особі у збільшеному розмірі, який не внесений учасником, що відступив свою частку такій особі.

Місцевий господарський суд встановив, що ОСОБА_2 , за час її участі в якості учасника Товариства, сплатила, як внесок до статутного капіталу Товариства, суму у розмірі 5000 грн. Водночас, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання ОСОБА_2 покладеного на неї обов`язку по внесенню своєї додаткової частки до статутного капіталу Товариства. Також, матеріали справи не містять доказів того, що Товариство проводило розрахунки з ОСОБА_2 у грошовій формі у зв`язку з її виходом зі складу учасників.

Отже, у справі, що розглядається, спір про оскарження рішення загальних зборів учасників Товариства в частині розподілу часток у зв`язку із невиконанням учасником протягом 10 років рішення загальних зборів учасників товариства щодо внесення додаткового внеску до статутного капіталу товариства. Колегія суддів враховує, що у справі №925/200/22 Верховний Суд погодився з висновками судів, що учасник не може вважатися таким, що не виконав зобов`язання з внесення додаткового вкладу, оскільки учасники не вирішували питання про порядок та строки внесення ними додаткових вкладів у зв`язку із збільшенням статутного капіталу товариства, ні на момент проведення загальних зборів, на яких було прийнято таке рішення, ні після проведення цих зборів.

Колегією встанволено, що на загальних зборах учасників ТОВ "ЛЖЄ", які відбулися 18.11.2014 був присутній позивач та голосував за прийняття спірних рішень. Рішення загальних зборів, оформлені протоколом від 18.11.2014 №18/11, не містять умов та порядку внесення чи сплати учасниками товариства додаткового внеску до статутного капіталу в розмірі 62 500,00 грн. Позивачем не доведено, що такий обов`язок передбачений іншими рішеннями та статутними документами Товариства. Водночас, за наслідками прийнятих рішень до Реєстру були внесені відповідні зміни, згідно з якими відповідач став учасником Товариства з часткою в 50% (62 500,00 грн). Розмір статутного капіталу у сумі 125 000,00 грн було затверджено рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленими протоколом від 29.10.2010 №2. Станом на день розгляду даної справи вказане рішення залишається дійсним та не визнавалося недійсним у судовому порядку. Окрім того, відповідні відомості про розмір статутного капіталу товариства містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань.

В контексті застосування приписів ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 3 ст. 147 ЦК України в редакції, яка діяла на час відступлення частки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18 листопада 2014 року, колегія суддів враховує, що Закон розрізняє поняття внесення вкладу до статутного капіталу Товариства під час його створення та додаткових вкладів, тобто таких, що здійснюються при збільшенні вже складеного статутного капіталу. Не допускається звільнення учасника Товариства від обов`язку внесення первинного вкладу до статутного капіталу, заявленого на момент державної реєстрації Товариства, тоді як збільшення статутного капіталу вже існуючого Товариства, шляхом внесення додаткових вкладів учасниками є їх правом, а не обов`язком. Таке право реалізується шляхом прийняття відповідного рішення зборами Товариства, які вправі самостійно визначати розмір, форму і порядок внесення учасниками додаткових вкладів. Строк, протягом якого учасники Товариства зобов`язані оплатити свій додатковий вклад, визначається не статтею 140 ЦК України, а встановлюється за погодженням учасників Товариства та закріплюється у статуті Товариства або окремих рішеннях загальних зборів учасників".

Учасник, який не вніс (неповністю вніс) додатковий внесок на виконання такого рішення, не може бути зобов`язаний до цього судом. Він несе солідарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства перед кредиторами у межах вартості невнесеної частини вкладу, і має обмеження на виплати дивідендів. Цей обов`язок виникає внаслідок того, що рішення про збільшення статутного капіталу було затверджено, а зміни до статуту Товариства було зареєстровано без урахування фактично внесених учасниками додаткових вкладів і надалі не приведено у відповідність, що впливає на права та інтереси інших осіб (кредиторів товариства, інших учасників та товариства).

При цьому, стаття 18 чинного Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не застосовується до рішень загальних зборів про збільшення статутного капіталу, що були прийняті до набрання чинності цим Законом.

Водночас,у справі що розглядається, з огляду на приписи ч. 4 ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ч. 3 ст. 147 ЦК України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та враховуючи те, що первісний статутний капітал Товариства на час відчуження частки вже був складений належним чином, вимога позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства не підлягає задоволенню, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Також, позивачем не доведено факт порушення його прав іншим учасником Товариства - ОСОБА_6 .

Щодо доведеності порушеного права позивача

Проаналізувавши поведінку позивача у спірних правовідносинах колегія суддів, серед іншого, звертає увагу на таке.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як вже зазначено, на загальних зборах учасників ТОВ "ЛЖЄ" що відбулися 18.11.2014 був присутній позивач та голосував за прийняття спірних рішень. Рішення загальних зборів, оформлені протоколом від 18.11.2014 №18/11, не містять умов та порядку внесення чи сплати учасниками товариства додаткового внеску до статутного капіталу в розмірі 62 500,00 грн. Позивачем не доведено, що такі умови та порядок передбачені іншими рішеннями та статутними документами Товариства.

Водночас, посилаючись на те, що ОСОБА_7 не виконала свого обов`язку щодо внесення додаткових внесків, сам позивач сплатив свою частину додаткового внеску до статутного капіталу товариства тільки 24.05.2021, (а.с. 7). Тобто, більше ніж через 10 років після того, як на зборах учасників Товариства за його участі, що відбулися 29.10.2010 (протокол № 2) вирішено затвердити статутний капітал товариства у збільшеному розмірі 125 000 грн та розподілення його між учасниками наступним чином:

- ОСОБА_2 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн;

- ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн.

Зазначені обставини не свідчить про дотримання позивачем стандартів поведінки, які характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, та відповідають таким критеріям як справедливість, добросовісність та розумність.

В контексті викладеного, щодо прав учасника товариства - ОСОБА_6 колегія також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема: перелік засновників (учасників) юридичної особи; дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), та про дату закінчення його формування; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Матеріали справи свідчать про те, у листопаді 2014 року у Єдиному державному реєстрі містилися відомості про те, що капітал Товариства складає 125 000 грн та розподілення його між учасниками наступним чином:

- ОСОБА_2 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн;

- ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що становить 62 500 грн.

Водночас, позивач не надав доказів того, що на час відступлення частки на користь ОСОБА_6 18 листопада 2014 року, зазначені в Реєстрі відомості щодо формування та розміру статутного капіталу Товариства вважалися недостовірними, а набувач частки ОСОБА_6 знав або міг знати про це. При цьому слід враховувати і той факт, що сам ОСОБА_1 сплатив свою частку у збільшеному розмірі більше ніж через 10 років після того, як збори за його участю прийняли рішення про збільшення статутного капіталу у 2010 році.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

У справі що розглядається, виходячи із змісту позовних вимог та обставин, на які посилається позивач, його опонент - інший учасник Товариства - ОСОБА_3 повинен довести суду, що ОСОБА_2 , яка відступила йому свою частку 18 листопада 2014 року, на цей час, виконуючи рішення зборів учасників Товариства від 29.10.2010 внесла до статутного капіталу свою частку у збільшеному розмірі. Тобто, набувач частки повинен довести факт вчинення іншою особою дій щодо формування збільшеного статутного капіталу Товариства у період, коли він ще не набув корпоративних прав у цьому Товаристві.

Водночас, матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_2 проявила будь-який інтерес до судової справи, що розглядається. Вона жодного разу не з`явилася у судове засідання під час розгляду справи у суді першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду судової справи. Відзивів на позов та апеляційну скаргу або інших письмових пояснень щодо сплати або несплати нею збільшеної частки у статутному капіталі товариства до судової справи вона не подала. Зазначене свідчить про те, що ця особа, відступивши свою частку у Товаристві більше ніж дев`ять років тому втратила інтерес до цих правових відносин.

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини ставлять сторону відповідача ОСОБА_3 у суттєво невигідне становище відносно сторони позивача щодо можливості доведення ним обставин формування статутного капіталу Товариства у збільшеному розмірі у період, коли ОСОБА_3 ще навіть не набув корпоративних прав.

Наданий позивачем Звіт про фактичні результати від 15 вересня 2021 року, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю "АФ Олга Аудит", не є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт невнесення ОСОБА_2 збільшеної частки статутного капіталу. Цей звіт взагалі не містить інформації про повний перелік фінансових та інших документів, що передавалися аудитору для дослідження.

У постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №922/1671/16 та від 12.03.2019 у справі №904/9495/16 була викладена позиція, що визнання судом недійсними рішень загальних зборів повністю, захищаючи порушені корпоративні права одного учасника товариства, може зачіпати корпоративні права інших учасників, відповідно порушується баланс інтересів учасників товариства, що має наслідком непропорційність втручання у правовідносини сторін та фактично є втручанням суду у господарську діяльність товариства.

Проаналізувавши зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи та правові обґрунтування, викладені позивачем у своєму позові не є підставою для порушення законних прав іншого учасника Товариства. Позивачем не доведено, що учасник товариства ОСОБА_3 , під час набуття ним корпоративних прав навмисно діяв неправомірно, вчинив будь-які дії з порушенням вимог чинного законодавства, а ці дії знаходяться у причинному зв`язку із порушенням прав позивача. Належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених фактів позивачем не надано.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає непоґрунтованими та відхиляє доводи апелянта про необхідність здійснити захист його корпоративних прав та інтересів через зниження негативного впливу ОСОБА_3 на управління Товариством шляхом приведення розміру частки останнього у відповідність з його реальним розміром, який (на його думку), відповідає закону та фактичним обставинам.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Верховний Суд неодноразово акцентував, що у правовідносинах, щодо поновлення порушених корпоративних прав позивачів у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, зокрема здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі та склад учасників товариства.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

17.06.2018 набрав чинності Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VIII від 06.02.2018, який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників (частина 1 статті 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Цим Законом були внесені зміни до законів України, зокрема до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (пункту 5 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VIII від 06.02.2018). Зокрема стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" була доповнена пунктом 5, який визначає перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів, зокрема: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві.

При цьому в розумінні пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" заявником, який може звернутися за вчиненням реєстраційних дій, є позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Отже у частині 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 17.06.2018) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Так, у пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У справі що розглядається визнання недійсним рішення щодо розподілу часток у товаристві само по собі не змінить самого розміру статутного капіталу Товариства. При цьому позивач, у прохальній частині свого позову не просить визначити розмір статутного капіталу Товариства, що може призвести до юридичної невизначеності стосовно загального розміру цього капіталу, а також кола учасників Товариства та розмірів їх часток.

Отже колегія суддів вважає, що позивач у цьому випадку обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи позивача про те, що він належним чином обґрунтував наявність свого порушеного права, оскільки, на його думку, в умовах того, що позивач є другим учасником Товариства, приведення частки ОСОБА_3 до розміру, передбаченого законодавством, надає позивачу законні підстави для збільшення як майнової, так і немайнової складових корпоративних прав щодо Товариства (більшість голосів при прийнятті рішень при управлінні Товариством, збільшення частки при виплаті дивідендів і т.п.).

За результатами апеляційного перегляду справи колегія констатує, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем - ОСОБА_3 .

Щодо інших доводів апелянта

На стадії встановлення обставин справи та перевірки їх доказами колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції помилково зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували факт сплати позивачем внеску до статутного капіталу товариства, та не надав правової оцінки доданій позивачем до позовної заяви платіжній інструкції №0.0.2138127298.1 від 24.05.2021 (а.с.7). Водночас це процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи та не підставою для скасування судового рішення виходячи з вимог ч. 2 ст. 277 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що підстави для зміни чи скасування судового рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі №910/13169/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 16.07.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	05.06.2024
Оприлюднено	19.07.2024
Номер документу	120422388
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин про оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління

Зеленіна Н.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 05.06.2024 по справі 910/13169/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/13169/23

Постанова від 05.06.2024

Постанова
від 05.06.2024 по справі 910/13169/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД