Ухвала

від 05.02.2024 по справі 916/1895/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"05" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1895/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2 (позивача за зустрічним позовом): не з`явився,

від відповідача-3 (позивача за зустрічним позовом): не з`явився,

від приватного виконавця: адвокат Гросу В.Є.,

розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вх. № 2-846/23 від 15.06.2023) на дії (бездіяльність) приватного виконавця Парфьонова Г.В. по справі № 916/1895/22

за позовом: Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» (вул. Володимира Мономаха, № 5, м. Дніпро, 49000)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Артіль» (вул. Адмірала Лазарєва, № 59, оф. 24, м. Одеса, 65007);

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 );

3) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 925 957,11 грн,

та за зустрічним позовом: 1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 );

2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

до відповідача: Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» (вул. Володимира Мономаха, № 5, м. Дніпро, 49000);

про визнання договорів поруки припиненими,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Артіль», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» прострочену заборгованість по кредиту в сумі 666 400,00 грн та прострочену заборгованість по процентам в сумі 259 557,11 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Артіль» на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» судовий збір в сумі 4 629,79 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» судовий збір в сумі 4 629,79 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» судовий збір в сумі 4 629,79 грн; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

27.02.2023 Господарським судом Одеської області видано відповідні накази про примусове виконання рішення від 24.01.2023 у справі № 916/1895/22.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Артіль» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 у справі № 916/1895/22 залишено без змін.

12.06.2023 через канцелярію до Господарського суду Одеської області надійшла копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 по справі № 916/1895/22 (вх. ГСОО № 718/23), відповідно до якої витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/1895/22 для вирішення питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023.

15.06.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до господарського суду із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, а саме просять суд:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Парфьонова Г.В. щодо не повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про початок примусового виконання рішення у виконавчому провадженні №№ 71972963, 71973177, 71985058 шляхом вчинення дії з надсилання рекомендованим поштовим відправленням постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення, на підставі частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визнати неправомірним рішення приватного виконавця Парфьонова Г.В. про відкриття виконавчого провадження №№ 71972963, 71973177, 71985058 прийняте з порушенням процедури повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про початок примусового виконання рішення, передбаченої частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов`язати приватного виконавця Парфьонова Г.В. усунути порушення процедури повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про початок примусового виконання рішення у виконавчому провадженні №№ 71972963, 71973177, 71985058 та поновити порушене право, шляхом: скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №№ 71972963, 71973177, 71985058; скасування будь-яких рішень, прийнятих після відкриття виконавчого провадження №№ 71972963, 71973177, 71985058; скасування будь-яких виконавчих дій, вчинених після відкриття виконавчого провадження №№ 71972963, 71973177, 71985058.

У зв`язку з надходженням запиту (ухвали) Південно-західного апеляційного господарського суду (вх. ГСОО № 718/23 від 12.06.2023), 16.06.2023 супровідним листом матеріали справи №916/1895/22 були направлені до Південно-західного апеляційного господарського суду.

19.06.2023 листом Господарського суду Одеської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлені про те, що, враховуючи скерування та перебування матеріалів справи № 916/1895/22 в Південно-західному апеляційному господарському суді, скарга (зареєстрована 15.06.2023 за вх. № 2-846/23) на дії та бездіяльність приватного виконавця Парфьонова Г.В. буде розглянута після повернення справи № 916/1895/22 до Господарського суду Одеської області.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 у справі № 916/1895/22 залишено без змін.

24.10.2023 Південно-західним апеляційним господарським судом повернуто матеріали справи № 916/1895/22 до Господарського суду Одеської області.

25.10.2023 супровідним листом, у зв`язку з надходженням запиту (ухвали) Південно-західного апеляційного господарського суду (вх. ГСОО № 1407/23 від 24.10.2023), надіслано справу № 916/1895/22 до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 у справі № 916/1895/22 залишено без змін.

25.01.2024 від Південно-західного апеляційного господарського суду до Господарського суду Одеської області надійшли матеріали справи № 916/1895/22.

Ухвалою суду від 26.01.2024 скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вх. № 2-846/23 від 15.06.2023) на дії, бездіяльність та рішення приватного виконавця Парфьонова Георгія Володимировича по справі № 916/1895/22 прийнято до розгляду та призначено її розгляд на "05" лютого 2024 року о 12:00 год.

В судове засідання, призначене на 05.02.2024, учасники справи не з`явились, повідомлені були належним чином шляхом направлення відповідної ухвали на офіційні адреси електронної пошти, причини неявки суду не повідомили.

Присутній в судовому засіданні 05.02.2024 представник приватного виконавця Парфьонова Г.В. заперечував проти задоволення скарги з підтав, викладених ним у відповідних письмових поясненнях.

Вимогами частин 1, 2 статті 342 ГПК України визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, з метою дотримання встановленого частиною 1 статті 342 ГПК України та розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутністю учасників справи, за наявними матеріалами.

Розглядаючи подану скаргу, господарський суд виходить із наступного.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що засобами зв`язку їм не вручалися постанови про відкриття виконавчого провадження за № 71972963, № 71973177, № 71985058, а тому вони не вважаються повідомленими про початок примусового виконання судового рішення у відповідності до ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження».

Окрім того, скаржники додають, що згідно з приписами чинного законодавства та правовими висновками вищих судових інстанцій України, на рахунки для виплати заробітної плати встановлена заборона на арешт та звернення стягнення на грошові кошти, що містяться на таких рахунках.

Таким чином, за ствердженням скаржників, порушено порядок накладення арешту на рахунок боржника і перевищено повноваження виконавця.

АТ «Акціонерний банк «Радабанк» надало суду додаткові пояснення (вх. № 4248/24 від 01.02.2024), де, посилаючись на норми ЗУ «Про виконавче провадження», зазначило, що стягувач не визнає доводи, зазначені в скарзі, та заперечує проти наведених скаржниками обставин, оскільки аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що приватному виконавцю надані повноваження щодо накладення арешту, в тому числі й на кошти, які перебувають на рахунках, а також на все майно боржника або на окремі речі, а банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на рахунках із спеціальним реежимом використанням, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Стягувач вважає, що постанови про арешт коштів у рамках виконавчих проваджень № 71985058 та № 71972963 приватний виконавець виніс на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», за якою, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

При цьому, приватний виконавець вказаними постановами визначив банківським установам, які виконують постанови виконавця порядок виконання зазначених постанов з урахуванням обмежень, визначених законодавством, яким обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.

За ствердженням стягувача, матеріали виконавчого провадження, які розміщені в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, не містять доказів надходження від банківських установ до приватного виконавця повідомлень про те, що на кошти, які знаходяться на рахунках скаржників, заборонено звертати стягнення, а банківські рахунки, які зазначені в довідках та долучені до скарги, не зазначені в постановах про арешт коштів по даним виконавчим провадженням. По виконавчому провадженню № 71973177 взагалі не була винесена постанова про арешт коштів боржника.

Відтак, на переконання АТ «Акціонерний банк «Радабанк», приватним виконавцем правомірно винесені постанови про арешт коштів боржника, підстави для їх скасування відсутні, а у задоволенні скарги слід відмовити у повному обсязі.

Приватний виконавець Парфьонов Г.В. надав до суду пояснення (вх. № 4613/24 від 05.02.2024), де зазначив, що зазначені скаржниками обставини не відповідають дійсності, адже згідно реєстру згрупованих поштових відправлень приватного виконавця, постанови про відкриття виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відправлені на адреси, зазначені у виконавчих документах.

При цьому, приватний виконавець звертає увагу, що скаржники на свій розсуд тлумачать цю норму, вважаючи, що приватний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт її отримання, але ні в Законі України «Про виконавче провадження», ні в Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ні в Інструкції з організації примусового виконання рішень суду не передбачено обов`язку приватного виконавця перевіряти отримання боржниками рекомендованих листів.

Відтак, приватний виконавець вважає, що у відповідності до вимог діючого законодавства відкрив виконавчі провадження щодо примусового виконання на підставі діючих виконавчих документів щодо належних боржників у передбачені законом порядок та строки.

Окрім того, приватний виконавець додає, що викликає обґрунтовані сумніви довідка щодо працевлаштування ОСОБА_2 , адже станом на 08.06.2023 року ОСОБА_2 не була працевлаштована у ТОВ «Торговий будинок «Артіль», що підтверджується відповіддю на запит приватного виконавця до Державної податкової служби України №164910304 від 08.06.2023, а до довідки, щодо заробітної плати ОСОБА_2 не надано належного номеру рахунку на який мають приходити відповідні зарахування (зазначено номер банківської карти, а не номер рахунку). Відповідно до документів, які були надані в якості доказів, не можливо встановити, що вказані рахунки є підтвердженням виплат на них заробітної плати.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов`язковості судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Положеннями п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов`язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» від 28.07.1999).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі відповідних виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

07.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Георгієм Володимировичем були винесені:

- постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №71972963 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/1895/22 від 27.02.2023 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» простроченої заборгованості по кредиту в сумі 666 400 грн 00 коп та простроченої заборгованості по процентам в сумі 259 557 грн 11 коп.;

- постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №71973177 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/1895/22 від 27.02.2023 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» судового збору в сумі 4 629 грн 79 коп.

За приписами ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2023 приватний виконавець направив у день винесення даних постанов стягувачу та боржнику за адресами останніх, зазначеними у виконавчих документах, рекомендованим листом, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим реєстром відправлень від 07.06.2023 та фіскальним чеком від 07.06.2023.

Відтак, як слідує з матеріалів справи, постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2023 були направлена боржнику ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією 07.06.2023, номер відправлення 0504576523104, за адресою: АДРЕСА_2 , та номер відправлення 0504576522078, за адресою: АДРЕСА_3 .

В подальшому, 08.06.2023 приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №71985058 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області № 916/1895/22 від 27.02.2023 щодо солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Акціонерний банк «Радабанк» простроченої заборгованості по кредиту в сумі 666 400 грн 00 коп та простроченої заборгованості по процентам в сумі 259 557 грн 11 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з поштового реєстру відправлень від 08.06.2023 та фіскального чеку від 08.06.2023, постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.06.2023 була направлена боржнику ОСОБА_2 рекомендованою кореспонденцією 08.06.2023, номер відправлення 0504576795295, за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, боржники у виконавчих провадженнях №71972963, №71973177 та №71985058 були належним чином повідомлені про початок здійснення відповідного виконавчого провадження, постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.06.2023 та від 08.06.2023 направлені боржникам з дотриманням вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з чинним законодавством України дата повідомлення про початок примусового виконання рішень не пов`язується з датою отримання боржником такого повідомлення.

За наведеного суд констатує, що постанови від 07.06.2023 про відкриття виконавчого провадження №71972963, №71973177 та постанова від 08.06.2023 про відкриття виконавчого провадження №71985058 були направлені боржникам з дотриманням приписів ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, посилання скаржників на обов`язок державного або приватного виконавця встановити факт отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Постанови про відкриття виконавчого провадження були направлення в день її ухвалення за місцем державної реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відомості щодо яких містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, та додатково направлені на адресу ОСОБА_1 , яку він зазначав, зокрема, і даній скарзі, рекомендованим поштовим відправленням. Своїм правом на отримання вказаних постанов скаржники скористалися на власний розсуд.

Отже, зауваження скаржників про те, що засобами зв`язку їм не вручались відповідні постанови про відкриття виконавчих проваджень відносно кожного з боржників, жодним чином не свідчать про порушення приватним виконавцем прав боржників.

Що стосується посилання скаржників на обставину накладення арешту на їх рахунки для виплати заробітної плати, тобто рахунки зі спеціальним режимом використання, суд зауважує наступне.

Частина перша та друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, при цьому законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №756/8815/20).

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення банку або боржниками приватного виконавця із наданням відповідно документального підтвердження, що рахунки, на які накладено арешт, є рахунками зі спеціальним режимом використання, спеціальними та іншим рахунками, звернення стягнення на які заборонено законом та наявні достатні підстави для зняття виконавцем арешту з коштів боржників, які знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За умовами ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плату, як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

В даному випадку, суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що приватний виконавець наклав арешт на грошові кошти саме на рахунки боржників для виплати заробітної плати чи на рахунку зі спеціальним режимом використання.

Разом із тим, як встановлено судом, скаржниками не надано жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у скарзі. Зокрема, скаржниками не надано жодних відомостей щодо того, що рахунки ОСОБА_1 , відкриті у АТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «ОТП Банк», дійсно відкриті на його ім`я, є рахунками зі спеціальним режимом використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом та на них накладено арешт постановами приватного виконавця Парфьонова В.Г.

Також, суд не приймає до уваги посилання скаржників на платіжну картку ОСОБА_2 за № НОМЕР_1 ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, як слушно зауважив приватний виконавець, не надано належного номеру рахунку, на який мають приходити відповідні зарахування, як і взагалі не надано доказів існування такого.

Суд відхиляє надані скаржниками довідки ТОВ «Торговий дім Артіль» щодо працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в даному товаристві, оскільки на підтвердження даних факті не надано жодних інших доказів, як то наказів про прийняття на роботу, регулярної виплати заробітної плати працівникам або доказів про відрахування роботодавцем відповідних податків від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, тощо.

Додатково, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Згідно роз`яснень Національного банку України у листі від 14.12.2010 року №25-111/2972-22535 «Щодо відкриття страхувальникам - роботодавцям окремих поточних рахунків» у відповідності до Закону банк відкриває страхувальнику - роботодавцю окремий рахунок за балансовим рахунком 2604 «Цільові кошти на вимогу суб`єктів господарювання» (План рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджений Постановою НБУ від 17.06.2004 року №280).

Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 №492, визначено право клієнта - юридичної особи для здійснення деяких видів виплат, зокрема, заробітної плати, відкрити поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. У разі неукладення такого договору використовується звичайний поточний рахунок юридичної особи. Для здійснення виплат заробітної плати з будь-якого рахунку юридичної особи фізичній особі банк відкриває спеціальний рахунок (підпункти 6.7, 6.9).

Тобто, саме рахунки, визначені у ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальними для цілей застосування обмежень при застосуванні положень, визначених у п. 7 ч. 3 ст, 18, ч. 2. ст. 48, ч. 3 ст. 52, ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення арешту на кошти на таких рахунках.

Аналіз вказаних положень в сукупності зі ст. 1074 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» дає підстави для висновку, що рахунки, на які зараховується заробітна плата, нормативно не визначені як рахунки із спеціальним режимом використання, вказані рахунки є звичайними поточними рахунками і банківське законодавство не містить визначення такого виду рахунків, як «зарплатний», що, у свою чергу, дає підстави для висновку про відсутність обмежень для накладення арешту на кошти на таких рахунках, крім обмеження розміру арештованих коштів відповідно до обмежень щодо можливого розміру стягнення.

Відтак, доводи скаржників про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу Парфьонова Г.В. щодо арешту коштів боржників є необгрунтованими, оскільки винесення приватним виконавцем постанов про арешт коштів боржників здійснювалось у відповідності до норм законодавства та з метою забезпечення примусового виконання рішення суду.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Указана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За приписами ст.343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, з огляду на зазначені вище норми матеріального та процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення приватним виконавцем законодавства або перевищень повноважень при прийнятті постанов про початок примусового виконання рішення суду та та здійсненні подальших виконавчих дій, вчинених після відкриття виконавчих проваджень № 71972963, № 71973177 та № 71985058.

Враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що дії приватного виконавця Парфьонова Г.В. вчинені з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому суд вважає, що скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 339, 340, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вх. № 2-846/23 від 15.06.2023) на дії (бездіяльність) приватного виконавця Парфьонова Г.В. по справі № 916/1895/22 відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили 05.02.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 12.02.2024.

Суддя О.В. Цісельський