Постанова

від 13.02.2024 по справі 705/1886/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/104/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/1886/23 Категорія: 351000000 Гудзенко В.Л. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Широкова Г.К.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача адвокат Кравченко Роман Михайлович;

відповідач Бабанська селищна рада Уманського району Черкаської області;

представник відповідача - Дудник Олександр Вікторович;

особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кравченко Роман Михайлович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката КравченкаРомана Михайловича на рішення Уманського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від 12жовтня 2023року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бабанської селищноїради Уманськогорайону Черкаськоїобласті про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,

в с т а н о в и в:

11.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Бабанської селищної ради Уманського району Черкаської області про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Аполянка Уманського району Черкаської області у віці 57 років помер ОСОБА_2 ОСОБА_1 приходиться по спадковій лінії померлому ОСОБА_2 рідним племінником. Позивач народився та постійно проживав у м. Луганськ Луганської області та час від часу підтримував зв`язок із своїм рідним дядьком, оскільки рідних у дядька нікого більше не залишилося. Після фактичного початку вторгнення російської федерації у 2014 році на територію України вони часто спілкувалися. Оскільки позивач був дуже близько до зони вторгнення російських військ у 2017 році був змушений разом із сім`єю переїхати в іншу місцевість. Відповідно до довідки від 24.01.2017року № 7701-98251 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу та фактичним місцем перебування/проживання значиться АДРЕСА_1 .

Вказує, що ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 та на день смерті проживав одиноко. Про смерть свого дядька, позивач дізнався від сусідів, однак такі тяжкі обставини, як коронавірус та вторгнення російської федерації із військовою агресією не дали можливість вчинити дії, спрямовані на прийняття спадщини, а саме подати заяву про її прийняття. Лише на сьогоднішній день, уповноваживши відповідних людей, позивач зміг зайнятися питанням оформлення спадщини після смерті дядька.

На підставі заяви від 31.03.2023 року про прийняття спадщини, яка була подана представником по довіреності, приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Ящуком О.Д. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31 березня 2023 року, у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

В зв`язку з вищевикладеним позивач змушений звернутися до суду та просить визначити йому додатковий строк тривалістю один місяць для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті дядька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що з 20 листопада 2021 року по 20 травня 2022 року відбулися події пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв`язку із чим позивач не виконав свій процесуальний обов`язок із доведенням обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Кравченко Р.М. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.10.2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника, з наданням додаткового строку у розмірі 1 місяць для прийняття спадщини.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Вказує, що та обставина, що на період дії часу, встановленого чинним законодавством України шестимісячного строку для прийняття спадщини, із 21.11.2021 року по 20.05.2022 року припали обставини непереборної сили, повномасштабний наступ військ окупанта на територію України та активні бойові дії на всій території України. Проживання більше як за 600 км. від місця знаходження майна спадкодавця та його проживання, не дали у встановлений строк вжити заходи визначені ст. 1269 ЦК України, що і просив врахувати ОСОБА_1 суд першої інстанції при ухваленні рішення.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан. Листом від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 ТПП засвідчила форс-мажорні обставини військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідтворними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб.

Посилається на постанову ВС від 12.10.2021 року у справі № 953/8112/20, в якій зазначено, що необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19) є поважними причинами поновлення пропущеного шестимісячного строку для прийняття спадщини.

07 грудня 2024 року Бабанська селищна рада подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 11.11.2023 року без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2023 року без змін.

Відзив обґрунтований тим, що суд першої інстанції вірно зазначив той факт, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що з 20 листопада 2021 року по 20 травня 2022 року відбулися події пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв`язку з чим позивач не виконав свій процесуальний обов`язок із доведення тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Посилаючись на корона вірус, як на поважну підставу пропуску строку на прийняття спадщини позивач не надав доказів того, що він хворів на COVID -19, або у зв`язку з агресією російської федерації покидав межі території України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, поясненнЯя учасників справи, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть ( а.с. 20 ).

ОСОБА_1 є рідним племінником ОСОБА_2 , що підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи ( а.с 22-25 ).

Згідно довідки про внесення відомостей до ЄДДР місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ( а.с. 18).

Згідно довідки від 24.01.2017 року № 7701-98251 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 значиться: АДРЕСА_1 . ( а.с.19 ).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 1 березня 2023 року, приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Ящук Д.О., відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало його рідному дядьку ОСОБА_2 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини. Нотаріусом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_2 на момент своєї смерті проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_2 , одиноко. ОСОБА_1 на момент смерті його дядька разом з ним не був зареєстрований та не проживав( а.с. 26 ).

Отже, суд першої інстанції вірно акцентував увагу на тому, що позивач не відноситься до числа осіб, які відповідно до ч. 3, 4ст. 1268 ЦК України, вважаються такими, що прийняли спадщину без подання нотаріусу письмової заяви.

Судом встановлено, що строк в межах якого позивач повинен був звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 визначений з 20.11.2021 року до 20.05.2022 року.

ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дядька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , через свого представника ОСОБА_3 31 березня 2023 року.

ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом, обґрунтував причину пропуску звернення до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщинипереїздом, пандемією COVID-19 та військовою агресією російськї федерації проти України.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.1272 ЦК Україниякщо спадкоємець протягом строку, встановленогост.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Частина 3 ст.1272 ЦК України визначає, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно роз`яснень, які викладені уп.24постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьоїстатті 1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язаніз об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними при цьому слід визнавати такі причини, які з огляду на моральні норми суспільства виправдовують поведінку спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17,а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16 (провадження №61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18 (провадження №61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18 (провадження №61-21447св19), від 26 лютого 2020 року у справі №286/27/18 (провадження №61-39817св18).

У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі №405/7111/19 Верховний Суд зазначив, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №496/3234/19 зроблено висновок про те, що сам факт захворювання позивача не свідчить про те, що вона фізично не могла прибути до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини або направити таку заяву засобами поштового зв`язку, чи не могла запросити нотаріуса для складення відповідної заяви за місцем свого проживання у разі неможливості подати заяву до нотаріальної контори особисто у разі хвороби.

У постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 736/586/16-ц Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Короткочасна хвороба, тяжкий матеріальний стан спадкоємця як причини пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути визнані поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК Україниобов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).

Посилаючись на пандемію COVID-19 як на поважність пропуску строку для прийняття спадщини, позивач не надав суду будь яких довідок, виписок з лікарні з яких можливо було б встановити, що ОСОБА_1 хворів на COVID-19, перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі чи знаходився на самоізоляції у зв`язку з хворобою в період з 20.11.2021 року до 20.05.2022 року.

При цьому, позивачем не надано суду жодних доказів щодо свого стану здоров`я, проходження ним реабілітації чи то інших медичних маніпуляцій у зазначений вище період.

Отже, при відсутності доказів, які б вказували на те, що стан здоров`я позивача під час пандемії COVID-19 був настільки важкий, що перешкоджав йому у своєчасній реалізації своїх спадкових прав, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необґрунтованість позивачем позовних вимог для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Щодо посилань скаржника на воєнний стан на території України та неможливість подати заяву про прийняття спадщини в строки визначені законодавством, колегія суддів виходить з наступного.

З 24 лютого 2022 року відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні введено режим воєнного стану.

Безумовно, що стан війни в Україні створює перешкоди для реалізації правлюдьми.

При цьому, позивач у позові зазначив, що фактично після початку вторгнення російської федерації у 2014 році на територію України, у 2017 році був змушений разом із своєю сім`єю переїхати в іншу місцевість, оскільки вони проживали близько до зони вторгнення. Відповідно до довідки від 24.01.2017 року № 7701-98251 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу та фактичним місцем перебування/проживання значиться АДРЕСА_1 .

Колегія суддів зазначає, що на початку введення воєнного стану в Україні безпекова ситуація в Чернівецькій області значно відрізнялася від безпекової ситуації Харківської, Київської, Чернігівської та інших областей.

Доказів щодо відсутності роботи нотаріальних установ в зазначений позивачем період, до суду не надано, як і відсутні докази перебування ОСОБА_1 на строковій службі у складі Збройних Сил України.

При цьому, незалежно від пандемії COVID-19, впровадження воєнного стану в країні, позивач ОСОБА_1 не був позбавлений можливості направити заяву про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку відповідно до пункту 3.5 глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судупершої інстанціїпро те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкоджалийомуу встановлений законом строк звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщиниу порядку, визначеному статтею 1272 ЦК України.

Не є коректними й доречними посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (правові висновки яких обумовлені іншими обставинами.

Колегія суддів наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. (Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі№ 750/262/20).

Доводи апеляційної скаргипредставника ОСОБА_1 адвоката Кравченка Р.М.зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравченка Р.М. слід залишити без задоволення, а рішення Уманського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від 12жовтня 2023року без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Романа Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від 12жовтня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 14 лютого 2024 року.

Судді