Постанова

від 14.02.2024 по справі 260/745/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа №260/745/19

адміністративне провадження № К/9901/6615/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року (головуючий суддя Ващилін Р.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року (головуючий суддя Старунський Д.М., судді: Большакова О.О., Качмар В.Я.) у справі № 260/745/19 за позовом Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до Закарпатської обласної ради, третя особа Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

В травні 2019 року Коритнянська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, правонаступником якої є Холмківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області (далі також позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної ради (далі також відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» (далі також третя особа або КП «ВУВКГ м. Ужгорода»), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Закарпатської обласної ради 14 сесії 7 скликання від 04 квітня 2019 року № 1424 «Про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

10 березня 2020 року від позивача на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

21 квітня 2020 року від третьої особи надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

21 квітня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

30 квітня 2020 року від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача.

Відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства (далі також КАС України), у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В., здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року задоволено клопотання позивача про зміну сторони правонаступником, а саме Коритнянської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на Холмківську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позову зазначено, що оскарженим рішенням затверджено проект «Зона санітарної охорони водозабору Минай» ділянки Минай, яка знаходиться в Ужгородському районі Закарпатської області у складі І та ІІ поясів особливого режиму.

Позивач вважає, що таке рішення не відповідає статтям 59, 93 Водного кодексу України, статті 18 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», розділу VII Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», постанові Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024, оскільки прийняте без попереднього затвердження та погодження з сільською радою проекту землеустрою.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що нормами чинного законодавства передбачено повноваження обласних рад щодо затвердження проектів поясів зон санітарної охорони, проте такими не обумовлено необхідність затвердження проектів землеустрою меж зон санітарної охорони водних об`єктів.

З покликанням на частину третю статті 186 Земельного кодексу України також зазначає, що проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій та земель водного фонду та водоохоронних зон погоджується в обов`язковому порядку визначеними в цій статті органами та затверджується їх замовником.

Стверджує, що проект рішення «Про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» КП «ВУВКГ м. Ужгорода» надійшов до обласної ради з усіма необхідними погодженнями, розглядався постійними профільними комісіями обласної ради, а тому у відповідача не було підстав для відмови у його затвердженні. Наголошує на тому, що оскарженим рішенням затверджено саме проект «Зони санітарної охорони водозабору «Минай»».

Звертає увагу суду на черговості встановлення меж зон санітарної охорони, відповідно до яких розробленню проекту землеустрою передує розроблення, погодження та затвердження саме проекту «Зона санітарної охорони», а також проведення дій, що передбачають вивчення та аналіз властивостей підземних вод та ґрунту.

Вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Третя особа у письмових поясненнях зазначила, що дії по розширенню та реконструкції Минайського водозабору розпочато ще в 1977 - 1980 рр. шляхом затвердження завдання на проектування та погодження розміщення свердловини. Під час розробки техно-робочого проекту по розширенню Минайського водозабору для водопостачання м. Ужгорода було визначено кордони І та ІІ поясу зони санітарної охорони.

Відповідно до вказаного проекту та програми санітарно-гігієнічних вишукувань, 22 січня 1980 року рішенням № 25 виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів було встановлено зони санітарної охорони І та ІІ поясу для всіх джерел водопостачання.

Отже, станом на 22 січня 1980 року були виконані всі діючі на той час вимоги щодо встановлення зон санітарної охорони на об`єктах господарсько-питного призначення та для охорони підземних джерел централізованого питного водопостачання навколо джерел загальнодержавного значення.

Також відповідно до законодавчих норм, що регулюють вимоги щодо санітарної охорони у сфері питної води та питного водопостачання, встановлення меж зон санітарної охорони в натурі на місцевості здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою для чого попередньо розробляється проект «Зона санітарної охорони», а також проводяться дії, що передбачають вивчення та аналіз властивостей підземних вод та ґрунту.

Так, відповідний проект був розроблений спеціалізованою організацією ВКФ «Крокус» з дотримання ДБН В.2.5.-74:2013. На такий проект 14 лютого 2018 року було отримано рекомендації НАК «Надра України» ДП «Західукрекологія» та погодження у відповідних органах та установах, а винесенню оскарженого рішення передував розгляд проекту у профільних постійних комісіях обласної ради. Зазначає, що за наслідками прийнятого відповідачем рішення третя особа має право на звернення до проектної організації із землеустрою щодо розроблення проекту землеустрою щодо винесення у натурі встановлених зон санітарної охорони І та ІІ поясу.

Зауважує, що оскарженим рішення не встановлювалися межі зон санітарної охорони, а затверджувався саме проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»», який є окремим документом та не має відношення до проекту землеустрою.

З огляду на вищенаведене вважає, що відповідачем при прийнятті оскарженого рішення не було порушено законодавства України, а тому таке є правомірним та скасуванню не підлягає.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що пунктом восьмим статті 8-1, статті 93 Водного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 унормовано, що межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою та власне саме він підлягає затвердженню обласною радою у межах здійснення нею компетенції у галузі регулювання водних відносин. Вважає, що відповідачем не було обґрунтовано жодним нормативно-правовим актом відповідність затвердженого оскарженим рішенням проекту вимогам законодавства щодо форми, змісту та достатності інформаційного наповнення, а наявність погоджень уповноважених органів за відсутності дотримання інших вимог не надають такому документу легітимності.

У запереченні на відповідь позивача, третя особа зазначила, що сільська рада спотворює поняття встановлення меж зон санітарної охорони та розроблення й затвердження проекту зон санітарної охорони.

Стверджує, що для встановлення меж зон санітарної охорони з подальшим розробленням проекту землеустрою встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання в натурі на місцевості, попередньо розробляється саме проект «Зона санітарної охорони», проводяться аналітичні розрахунки меж І та ІІ поясу, визначаються властивості підземних вод, аналізуються гідрогеологічні умови.

На думку третьої особи вказане узгоджується із нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 та ДБН В.2.5-74:2013.

Водночас склад та зміст саме проекту зон санітарної охорони централізованого водопостачання наведено у додатку Е ДБН В.2.5-74:2013. Пунктом 15.1.7 ДБН В.2.5-74:2013 також передбачено, що проект зон санітарної охорони повинен бути складовою частиною проекту питного водопостачання та одночасно основою для проекту землеустрою, що визначає межі зон санітарної охорони водних об`єктів. Для діючих об`єктів централізованого питного водопостачання, які не мають встановлених зон санітарної охорони, їх проекти слід розробляти додатково.

IIІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

У зв`язку з необхідністю збільшення продуктивності підземного водозабору «Минай» на підставі розпорядження виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 08 грудня 1977 року № 548 складено акт відбору площадки під свердловини на Минайському водозаборі від 08.12.1977.

21 листопада 1978 року заступником міністра житлово-комунального господарства УССР погоджено вибір земельних ділянок для розширення Минайського водозабору для водопостачання м. Ужгорода шляхом розміщення свердловин і під`їзних шляхів до них площею 8,57 га, з яких 4,85 га ріллі, 3,72 га шляхів на землях колгоспів ім. Калініна 2,12 га, ім. Горького - 6,45 га та з тимчасовим зайняттям 27,6 га земель цих колгоспів для прокладання інженерних комунікацій.

У подальшому на підставі завдання на проектування об`єкта «Розширення і реконструкція Минайського водозабору для водопостачання м. Ужгорода», погодженого заступником голови Закарпатської обласної ради народних депутатів 17 лютого 1978 року та затвердженого заступником міністра житлово-комунального господарства УССР 24 лютого 1978 року, на замовлення ПУВКХ м. Ужгорода (на час спірних правовідносин - Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода») Львівською філією «Укрюжгипрокоммунстрой» розроблено техно-робочий проект «Розширення і реконструкція Минайського водозабору для водопостачання м. Ужгорода».

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів № 25 від 22 січня 1980 року «Про зони санітарної охорони водопроводу м. Ужгород», серед іншого, встановлено зони санітарної охорони першого поясу для всіх джерел водопостачання Минайського водозабору, водопроводного каналу Кам`яниця - Ужгород з огородженням по всій його довжині згідно з додатком; встановлено зони санітарної охорони другого поясу, в тому числі, підземних джерел водопостачання Минайського водозабору, водовід від Минайського водозабору до вул. Енгельса в м. Ужгороді згідно з додатком.

09 жовтня 2003 року Комунальному підприємству «ВУВКГ м. Ужгорода» надано спеціальний дозвіл на користування надрами № 3237 на видобування підземних вод для господарсько-питного водопостачання м. Ужгорода Ужлаторицького родовища ділянки «Минай» (22 свердловини) та «Галоч» (3 свердловини).

16 грудня 2016 року КП «ВУВКГ м. Ужгорода» надано дозвіл на спеціальне водокористування УКР № 901-А/ЗАК, в тому числі, з підземних джерел водопостачання прісної води (свердловина Ужлаторицького родовища ділянки «Минай»).

У 2018 році КП «ВУВКГ м. Ужгорода» розроблено проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»», затверджений директором КП «Водоканал м. Ужгорода» 14 березня 2018 року.

Відповідно до цього проекту, Зона санітарної охорони водозабору «Минай» складається з першого, другого та третього поясів в межах, визначених в картографічних матеріалах, що є додатками до нього, аналітичні розрахунки меж яких виконані в проекті «Зона санітарної охорони водозабору «Минай», розробленому ВКФ «Крокус» в 2002 році.

Зазначений проект погоджено Державною службою геології та надр України (лист № 8703/03/10-08 від 21.05.2018 ), сектором у Закарпатській області Державного агентства водних ресурсів України (лист № 938/ЗК/30-18 від 05.10.2018 ), Головним управлінням Держпродспоживслужби в Закарпатській області (лист № 04.04.02/4628 від 04.12.2018 ), постійною комісією з питань екології та використання природних ресурсів Закарпатської обласної ради (висновок від 27.03.2019).

28 березня 2019 року проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»» було розглянуто на засіданні міжвідомчої комісії облдержадміністрації з питань ефективного використання родовищ корисних копалин на території області, за результатами чого прийнято рішення про погодження КП «ВУВКГ м. Ужгорода» І та ІІ зони санітарної охорони водозабору Минай, з якого здійснюється централізоване водопостачання населення м. Ужгород.

Рішенням чотирнадцятої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради № 1424 від 04 квітня 2019 року (далі також Рішення № 1424), з урахуванням висновків постійної комісією з питань екології та використання природних ресурсів та вимог статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 8-1, 93 Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024, затверджено проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»» Комунального підприємства «ВУВКГ м. Ужгорода» ділянки Минай, яка знаходиться в Ужгородському районі Закарпатської області у складі І та ІІ поясів особливого режиму.

Вважаючи таке рішення Закарпатської обласної ради протиправним та таким, що порушує права органу місцевого самоврядування, на території якого розміщені землі, що відносяться до затвердженого проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»», позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що затверджуючи проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай», Закарпатська обласна рада діяла в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому підстави для скасування оскарженого рішення відсутні.

За позицією судів попередніх інстанцій, організації зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів передує саме розроблення та затвердження проекту зон санітарної охорони.

З огляду на зазначене, суди критично оцінили доводи позивача про те, що такий документ як «проект зон санітарної охорони» чинним законодавством не передбачений взагалі, як і те, що першим етапом здійснення заходів щодо затвердження зон санітарної охорони повинно бути затвердження проекту землеустрою про встановлення таких зон.

Суди акцентують увагу на тому, що нормами ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування» (далі також ДБН В.2.5-74:2013) чітко встановлена послідовність дій щодо організації зон санітарної охорони, відповідно до якої саме проект зон санітарної охорони повинен бути основою для проекту землеустрою, що визначає межі зон санітарної охорони водних об`єктів.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що на день ухвалення постанови судом апеляційної інстанції не існувало висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте 19 лютого 2020 року Верховним Судом прийнята постанова у справі № 306/2738/14-а, у якій зроблено правові висновки про застосування аналогічних норм матеріального права у правовідносинах, які є подібними до цієї справи. Водночас правозастосування та висновки суду апеляційної інстанції у постанові від 06 лютого 2020 року у цій справі суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 19 лютого 2020 року (пункти 43-47 постанови) у справі № 306/2738/14-а.

З покликанням на статті 1, 93 Водного кодексу України, статтю 34 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», статтю 18 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та постанову КМУ від 18 грудня 1998 року № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів», а також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а, зазначає, що орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями встановлювати межі зон санітарної охорони водних об`єктів, які знаходяться на їх території.

За твердженням скаржника, за законодавчо закріпленою послідовністю дій, межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою та орган місцевого самоврядування вправі надавати дозвіл виконкому ради на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж санітарної охорони свердловини.

У подальшому відповідний проект підлягає погодженню органом, що видав цей дозвіл, та після цього проект підлягає затвердженню відповідною обласною радою.

Акцентує увагу на тому, що в пункті 41 постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а Верховний Суд не погодився з висновками судів про виключну компетенцію обласної ради на встановлення меж санітарної охорони джерел водопостачання.

Стверджує, що до прийняття спірного рішення Закарпатською обласною радою про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»» проект землеустрою, який би визначав межі зон санітарної охорони водних об`єктів, не розроблявся, не затверджувався та в матеріалах справи відсутній.

Вважає, що норми ДБН В.2.5.-74:2013 не можуть превалювати над спеціальними законодавчими нормами, які визначають компетенцію суб`єкта владних повноважень.

Водночас зазначає, що положення ДБН не унормовують послідовність та процедуру спірних правовідносин та юридична оцінка цьому має бути надана судом з урахуванням предмету, підстав позову та встановлених обставин справи.

Також не погоджується із висновками судів щодо відповідності змісту, поданого на затвердження до Закарпатської обласної ради проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай», вимогам встановленим в додатку Е до ДБН В.2.5-74:2013, оскільки для такого висновку потрібні спеціальні знання у відповідній галузі, відмінній від галузі права.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Стверджує, що компетенція обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин щодо затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів передбачена нормами пункту 8 частини першої статті 8-1 Водного кодексу України, що також кореспондується з повноваженнями, встановленими статтею 12 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».

З покликанням на норми ДБН В.2.5-74-2013 наполягає на чітко встановленій послідовність дій щодо організації зон санітарної охорони, відповідно до якої саме проект зон санітарної охорони повинен бути основою для проекту землеустрою, що визначає межі зон санітарної охорони водних ресурсів.

Вважає, що затверджуючи проект «Зона санітарної охорони водозабору «Минай»», Закарпатська обласна рада діяла в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Критично оцінює покликання скаржника на правову позицію Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а. Стверджує, що обставини справи, предмет і підстави позову є різні та не можуть бути прийняті до уваги.

Також зазначає, що скаржник умисно перекручує поняття визначення меж зон санітарної охорони розрахункових шляхом та їх встановлення у натурі на місцевості, що передбачено лише при наявності проекту зон санітарної охорони.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, з покликанням на норми ДБН В.2.5-74-2013, наполягає на тому, що організації зон санітарної охорони господарсько-питних водозборів передує саме розроблення та затвердження проекту зон санітарної охорони.

Також зазначає, що за висновком Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а, на яку покликається скаржник, місцевій раді надано лише право, а не покладено на раду обов`язок надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо встановлення меж санітарної охорони свердловини.

Акцентує увагу на тому, що КП «ВУВКГ м. Ужгорода» подало на затвердження Закарпатської обласної ради погоджений у встановленому порядку проект зони санітарної охорони водозабору «Минай» та у ради були відсутні підстави для відмови у його затвердженні.

У запереченні на відзив відповідача та третьої особи, позивач зазначає, що ДБН В.2.5-74-2013, на які покликаються суди та інші сторони у справі, унормовують лише певні вимоги до розроблення та змісту проекту зон санітарної охорони, як складової частини при організації зон санітарної охорони. Проте ці ДБН не визначають органи, до компетенції яких входить розробка та подальша реалізації проекту зон санітарної охорони.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов таких висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У цій справі сільська рада оскаржує рішення Закарпатської обласної ради 14 сесії 7 скликання від 04 квітня 2019 року № 1424 «Про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода».

Позивач наголошує, що Рішення відповідача № 1424, яким затверджено відповідний проект безпосередньо вливає на його права, оскільки існуючи свердловини розміщені в межах водозабору на території с. Коритняни.

Статтею 6 Водного кодексу України передбачено, що води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За визначенням, наведеним у статті 1 Водного кодексу України зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.

Частиною 1 статті 93 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Згідно з частиною 1 статті 113 Земельного кодексу України зони санітарної охорони створюються навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

За приписами статті 34 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 на виконання вимог статті 93 Водного кодексу України затверджений правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів (далі також постанова КМУ № 2024).

Пунктами 1 та 2 постанови КМУ № 2024 визначено, що з метою забезпечення охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони.

Зони санітарної охорони водних об`єктів створюються на всіх господарсько-питних водопроводах незалежно від їх підпорядкованості або типу джерела водопостачання.

Залежно від типу джерела водопостачання (поверхневий, підземний), ступеня його захищеності і ризику мікробного та хімічного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються межі ЗСО та їх окремих поясів.

За такого правового регулювання сільська рада, яка діє в інтересах об`єднаної територіальної громади, на території якої розташований водний об`єкт, який потребує встановлення санітарної охорони, має законний інтерес на оскарження рішення обласної ради про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» КП «ВУВКГ м. Ужгорода».

Щодо дотримання відповідачем порядку затвердження проекту зон санітарної охорони, Верховний Суд зазначає таке.

За приписами пункту 8 статті 8-1 Водного кодексу України до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних бідності на їх території належить, зокрема, затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема, встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях.

Згідно з частиною 2 статті 93 Водного кодексу України межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Пунктом 3 постанови КМУ № 2024 передбачено, що межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою. Межі зони санітарної охорони водних об`єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

У пункті 4 постанови № 2024 зазначено, що зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об`єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу;

другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення.

Більше деталізовано основні вимоги до проектування нових систем і схем водопостачання населених пунктів, реконструкції та технічного переоснащення існуючих споруд, мереж і окремих елементів зовнішнього водопостачання населених пунктів, груп підприємств, окремих підприємств, будинків, інших об`єктів регламентуються нормами ДБН В.2.5-74:2013 «Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування» (далі - ДБН В.2.5-74:2013).

Розділом 15 ДБН В.2.5-74:2013 встановлено вимоги до проектування Зон санітарної охорони.

Відповідно до пункту 15.1.4 Розділу 15 «Зони санітарної охорони» ДБН В.2.5-74:2013 організації зон санітарної охорони (включаючи роботи з землевідведення першого поясу суворого режиму) повинно передувати розроблення її проекту, в який слід включати:

визначення меж зон санітарної охорони та її окремих поясів і санітарно-захисних смуг;

розроблення плану заходів щодо поліпшення санітарного стану території зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг з метою приведення їх санітарного стану до нормативного, а також попередження подальшого забруднення;

правила і режим господарського використання території трьох поясів зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг об`єктами господарювання, які в них розташовані.

Пунктом 15.1.6 Розділу 15 «Зони санітарної охорони» ДБН В.2.5-74:2013 перебачено, що проект зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг водоводів слід розробляти з використанням даних санітарно-топографічного обстеження територій, що заплановані до включення в їх склад, а також відповідних гідрологічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних і топографічних матеріалів. При цьому, виходячи з місцевих умов, можуть бути передбачені додаткові дослідження, необхідні для визначення меж зон санітарної охорони, а також для розроблення частини проекту, яка стосується виконання санітарних заходів у межах проектованої зони санітарної охорони.

Проект зон санітарної охорони повинен передбачати основні санітарні заходи стосовно призначення кожного поясу зон санітарної охорони з метою усунення та попередження можливості забруднення води джерел централізованого питного водопостачання та водопровідних споруд.

Відповідно до пункту 15.1.7 Розділу 15 «Зони санітарної охорони» ДБН В.2.5-74:2013 можливість організації зон санітарної охорони повинна визначатись на стадії вибору джерела та майданчиків споруд об`єктів питного водопостачання. Проект зон санітарної охорони повинен бути складовою частиною проекту питного водопостачання і одночасно основою для проекту землеустрою, що визначає межі зон санітарної охорони водних об`єктів. Для діючих об`єктів централізованого питного водопостачання, які не мають встановлених зон санітарної охорони, їх проект слід розробляти додатково.

Проект зон санітарної охорони з планом заходів згідно з положеннями пункту 15.1.8 Розділу 15 «Зони санітарної охорони» ДБН В.2.5-74:2013 повинен відповідати вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а, на яку покликається позивач, предметом спору було рішення 46 сесії 4 скликання Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області «Про погодження Проекту зон санітарної охорони по свердловинах №7-ГП, №9-Р, № 4-Р Голубинського родовища мінеральних вод в межах с. Солочин Свалявського району Закарпатської області» від 10 квітня 2014 року).

Так, у постанові у справі № 306/2738/14-а Верховним Судом сформований такий правові висновок: «орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями встановлювати межі зон санітарної охорони водних об`єктів, які знаходяться на їх території. А оскільки межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою, орган місцевого самоврядування вправі надати дозвіл виконкому ради на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж санітарної охорони свердловин. Після чого відповідний проект підлягає погодженню органом, що видав цей дозвіл. Лише після цього проект підлягає затвердженню відповідною обласною радою, в даному випадку Закарпатською обласною радою».

Також у пункті 55-56 постанови Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 260/1602/19 колегія суддів щодо висновків Верховного Суду, сформованих у вищенаведеній постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 306/2738/14-а, зазначила таке:

«Враховуючи, що згідно з статтею 186 Земельного кодексу України проект землеустрою, яким встановлюються межі зон санітарної водного об`єкту, не погоджується і не затверджується обласною радою, вжите у вищезгаданому висновку Верховного Суду словосполучення « ...лише після цього проект підлягає затвердженню обласною радою...» стосується необхідності затвердження обласною радою саме проекту зон санітарної охорони водного об`єкту після розроблення та погодження сільською радою проекту землеустрою, яким визначаються межі цих зон.».

Отже щодо послідовності розроблення, проходження та затвердження проекту зон санітарної охорони водного об`єкту, на підставі законодавства, яке регламентує спірні - подібні правовідносини, сформована судова практика

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правових висновків, сформованих у вищенаведених постановах Верховного Суду.

За такого правого регулювання, беручи до уваги вищенаведені правові позиції Верховного Суду, суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу проекту зон санітарної охорони, який є в матеріалах справи, у зв`язку з чим зробили помилковий висновок про те, що вказаний проект передує розробленню і затвердженню проекту землеустрою, а не навпаки.

Водночас, відсутність розробленого та затвердженого проекту землеустрою, який би визначав межі зони санітарної охорони водних об`єктів відповідачем не заперечується.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В контексті вимог статей 341, 353 КАС України вказана обставина є достатньою підставою для задоволення позову і скасування рішення Закарпатської обласної ради 14 сесії 7 скликання від 04 квітня 2019 року № 1424 «Про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода».

Колегія суддів не надає оцінки іншим доводам касаційної скарги, оскільки вони не впливають на результат прийнятого за наслідками касаційного перегляду рішення.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій невірно були застосовані норми матеріального права які регламентують спірні правовідносини, що своєю чергою є підставою для задоволення касаційної скарги, скасуванню рішень попередні інстанцій з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 260/745/19 скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області до Закарпатської обласної ради, третя особа Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода» про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Закарпатської обласної ради 14 сесії 7 скликання від 04 квітня 2019 року № 1424 «Про затвердження проекту «Зона санітарної охорони водозабору «Минай» Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода».

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа