Постанова

від 07.02.2024 по справі 363/4611/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/4611/22 Головуючий у суді І інстанції Баличева М.Б.

Провадження № 22-ц/824/1214/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Димерське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ДП «Димерське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 січня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

25 квітня 2023 року представник відповідачів - адвокат Зубрицький О.В. подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки прокурор не дотримався вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення компетентного суб`єкта владних повноважень про порушення інтересів держави, тому у прокурора відсутні підстави для звернення з позовом у цій справі, а його позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено, позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації залишено без розгляду.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не повідомив компетентний центральний орган виконавчої влади про порушення інтересів держави, не надав доказів його бездіяльності та відповідно не обґрунтував належним чином підстави представництва інтересів держави у цій справі.

Суд вказав, що прокурор не дотримався вимог закону щодо звернення до компетентного суб`єкта владних повноважень з метою вжиття останнім заходів на захист інтересів держави та повернення спірних ділянок у державну власність, отже у прокурора відсутні підстави для звернення з позовом у даній справі.

Повідомлення прокурором про намір звернутись до суду із цим позовом Київську обласну державну адміністрацію не має правового значення, оскільки компетентним суб`єктом владних повноважень у виниклих правовідносинах, є не Київська обласна держана адміністрація, а територіальний орган Держгеокадастру, відтак наявні підстави для застосування положень, визначених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України, та залишення позовної заяви без розгляду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що підставою для пред`явлення даного позову слугувало те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого лісогосподарського державного підприємства та щодо яких постановами Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 363/1769/17 прийнято рішення про їх витребування з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Однак, ці земельні ділянки під час судового розгляду справи № 363/1769/17 були відчужені первинними власниками на користь відповідачів у даній справі.

Відповідно до частини восьмої статті 122 та частини дев`ятої статті 149 ЗК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом до суду у справі № 363/1769/17, повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, який набрав чинності 27 травня 2021 року, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень органів державної виконавчої влади на розпорядження земельними ділянками.

Зокрема, відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України (в новій редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX) Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, за діючою на даний час редакцією Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі земель лісогосподарського призначення.

За новою редакцією статті 149 ЗК України такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до статті 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України (в редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, прокурор вважає, що на даний час саме до Київської обласної державної адміністрації перейшли функції (публічне правонаступництво) власника і розпорядника земель державної власності лісогосподарського призначення.

З метою дотримання прокуратурою вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 28 вересня 2022 року на адресу Київської обласної державної адміністрації скеровано лист із зазначенням встановлених порушень вимог чинного законодавства.

Однак, Київською обласною адміністрацією листом від 06 жовтня 2022 року повідомлено, що останньою не вживалися заходи спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення у державну власність спірних земельних ділянок.

Сам факт не звернення до суду Київської обласної державної адміністрації з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісового фонду, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, Київська обласна прокуратура відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернулась до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, який спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - незаконної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності.

Проте, вищезазначені норми матеріального і процесуального права Вишгородським районним судом Київської області під час постановлення оскаржуваної ухвали проігноровано та зроблено помилковий висновок про те, що належним позивачем у спірних правовідносинах є Кабінет Міністрів України та пред`явлення прокурором позову в інтересах Київської обласної державної адміністрації має на меті виключно створення штучних підстав для відліку позовної давності.

Спростовуючи висновки суду першої інстанції про те, що Держгеокадастр та його територіальний орган є компетентним суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, прокурор зазначає наступне.

Згідно вимог статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (всі подальші норми матеріального права в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду), державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та його територіальні органи - Держгеокадастр України.

Повноваження органів Держгеокадастру та порядок здійснення державного контролю у сфері земельних правовідносин визначені Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Так, положеннями пунктів «а», «б» абзацу 1 статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, має повноваження, зокрема, на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель а також щодо припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Пунктом «д» абзацу 1 вказаної статті прямо передбачено повноваження на вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Аналогічні норми викладені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Спосіб реалізації відповідних повноважень щодо здійснення державного контролю визначено положеннями статті 9 вищевказаного Закону, а повноваження державних інспекторів, які такий контролю здійснюють, - статтею 10 Закону.

Повноваження щодо реагування у судовому порядку на виявлені в ході здійснення державного контролю порушення вимог земельного законодавства чітко визначені абзацем 9 частини першої статті 10 цього Закону, однак обмежуються законодавчо правом звертатися до суду виключно з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Інші норми, які надають органам Держгеокадасгру чи його посадовим особам повноваження на звернення до суду з позовами в порядку здійснення державного контролю, а тим більше подавати позови в інтересах держави про скасування реєстрації права власності і повернення лісових земель дійсному власнику, законодавство не містить.

При цьому, законом визначено інший спосіб, у який орган державного контролю реагує на встановлені порушення при виявлення невідповідності законодавству у прийнятих рішеннях з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель - внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо усунення виявлених порушень.

В свою чергу, положеннями Порядку підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань з питань дотримання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Мінагрополітики та продовольства України від 05 березня 2018 року № 124, передбачено, що у випадку відмови чи ігнорування органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування клопотань контролюючого органу щодо приведення рішень у відповідність вимогам земельного законодавства, орган державного контролю направляє копію клопотання та матеріали, які засвідчують факт порушення земельного законодавства, до відповідного органу прокуратури для вжиття заходів згідно з вимогами чинного законодавства.

Таким чином, усунути констатоване органом державного контролю порушення вимог земельного законодавства при прийнятті незаконного рішення у сфері розпорядження землями, особливо коли на його підставі у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне, а відповідне рішення вичерпало свою дію, можливо лише в судовому порядку, якщо орган не має можливості чи ухиляється від самостійного приведення правовідносин у відповідність до вимог земельного законодавства. З цією метою, Держгеокадастр України не самостійно звертається з позовом, а направляє матеріали до органів прокуратури, оскільки саме такий спосіб реалізації відповідного повноваження визначено Законом, до якого, по суті, відсилає стаття 28 Закону України «Про центральні,органи виконавчої влади».

В сукупності положення законодавства у сфері державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель визначають, що органи Держгеокадастру України можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з реалізацією відповідних повноважень, але такий спосіб реалізації повноваження має бути прямо передбачений в законі.

Одночасно, Верховним Судом у постанові від 01 червні 2022 року у справі № 260/1851/21 висловлено правовий висновок, згідно якого положеннями абзацу 9 частини першої статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», абзацу 5 пункту 6 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру передбачено виключні випадки, за наявності яких посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів мають право звертатися до суду з позовом при здійсненні державного контролю.

Як наслідок, Держгеокадастр України та його територіальні підрозділи можуть бути позивачами у цивільних спорах: 1) щодо захисту прав та законних інтересів цих органів, як юридичних осіб та учасників цивільних правовідносин; 2) для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; 3) за умови наявності передбаченої законом підстави для представництва інтересів іншої особи, у даному випадку - держави.

В силу положень статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, тому для визнання Держгеокадастру України чи його територіальних органів належними позивачами у спорі щодо захисту цивільних, прав держави, має бути норма закону яка прямо таку компетенцію визначає.

Оскільки у відповідності до вимог частини четвертої статті 122 ЗК України Держгеокадастр України є носієм цивільних прав держави виключно щодо земель державної власності сільськогосподарського призначення, визначення останнього позивачем за позовом поданим прокурором на захист прав та законних інтересів держави щодо земель інших категорій, відмінних від сільськогосподарського призначення, є безпідставним тому, що у такому випадку цей орган не матиме суб`єктивного цивільного права на предмет спору та не буде уповноваженим від імені держави на реалізацію її законних інтересів щодо відповідного майна.

Враховуючи вищевикладене, належним позивачем у спірних правовідносинах щодо земель державної власності лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населеного пункту, на даний час є Київська обласна державна адміністрація.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів - адвокат Зубрицький О.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи заступника керівника Київської обласної прокуратури є необґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Зокрема, зазначає, що стаття 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» не суперечить та не обмежує дію статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пункту «д-1» частини першої статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» щодо права Держгеокадастру звертатися з позовом до суду, якщо це необхідно для здійснення повноважень щодо контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, в т.ч. щодо оспорення правочинів про відчуження земельних ділянок у приватну власність.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (пункти 50, 51) та в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду на постанову від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов правильного висновку, що територіальний орган Держгеокадастру є компетентним суб`єктом владних повноважень, який уповноважений державою звертатися до судудля здійснення контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, а доводи апеляційної скарги про протилежне є необґрунтованими.

Суд першої інстанції вірно встановив, що у матеріалах справи відсутні докази звернення прокурора до Держгеокадастру чи Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області з відповідним повідомленням про порушення прав чи інтересів держави стосовно спірних ділянок.

Посилання прокурора на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, як на підтвердження підстав захисту інтересів держави в особі Київського ОДА на землі лісогосподарського призначення, на думку представника відповідачів, є необґрунтованим, оскільки у наведеній справі спір стосувався повернення органом місцевого самоврядування земельної ділянки водного фонду після закінчення договору оренди. Тобто сільська рада була компетентним органом (власником земельної ділянки комунальної власності), яка навіть уже зверталася до суду з самостійним позовом про повернення спірної земельної ділянки, але такий позов був повернутий у зв`язку з несплатою судового збору.

Водночас, у цій справі прокурор звернувся із запитом від 28 вересня 2022 року до Київської ОДА, яка не є власником земельних ділянок, а також не є центральним органом виконавчої влади, який уповноважений державою звертатися до суду для здійснення контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності (таким органом є територіальний орган Держгеокадастру).

У подібних правовідносинах за позовом прокурора в особі Київської ОДА Київський апеляційний суд та Верховний Суд зазначили:

«... на момент звернення до суду з позовом, органом, на який покладено обов`язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель було Головне управління Держгеокадастру у Київській області, від імені якого мав бути пред`явлений позов, а тому заступник керівника Кагарлицкої місцевої прокуратури Київської області зобов`язаний був у відповідності до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з повідомленням про представництво даного органу в суді в даній справі.

Натомість, заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області подано позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації ... заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області неправильно визначено орган державної влади, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

... висновки суду про відсутність у прокурора повноважень на представництво Київської обласної державної адміністрації при зверненні з даним позовом до суду, та, як наслідок, залишення його заяви без розгляду, є законними та обгрунтованими».

З огляду на вищевказане, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку, що прокурор не дотримався вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення компетентного суб`єкта владних повноважень про порушення інтересів держави (територіальний орган Держгеокадастру) та постановив законну і обґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для її скасування.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Київської обласної прокуратури - Стовбчатий А.Ю. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній аргументи.

Представник відповідачів - адвокат Зубрицький О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити ухвалу суду першої інстанції в силі.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили та відзивів на апеляційну скаргу не подавали, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті зазначеної статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Підставою для пред`явлення прокурором негаторного позову у даній справі слугувало те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого лісогосподарського державного підприємства та щодо яких постановами Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 363/1769/17 прийнято рішення про їх витребування з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Однак, останні під час судового розгляду відчужені первинними власниками на користь відповідачів у даній справі.

Прокурор обґрунтував підстави для свого представництва інтересів держави, в тому числі визначив компетентний орган, а саме Київську обласну державну адміністрацію, виходячи з того, що відповідно до положень частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Отже прокурор визначився, що уповноваженим державним органом щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення за межами населених пунктів є сама обласна державна адміністрація, а тому саме вона є компетентним органом, який наділений повноваженнями щодо спірних правовідносинах.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів (пункт 3 частини першої статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що Київська обласна держана адміністрація не є компетентним органом щодо захисту інтересів держави у правовідносинах щодо володіння землями лісогосподарського призначення, оскільки таким компетентним органом, на думку суду, є Державний земельний кадастр.

При цьому суд у своїй ухвалі не обґрунтував, чому він відхилив доводи прокурора щодо обґрунтування компетентності Київської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах з посиланням на частину п`яту статті 122 ЗК України, пункту 3 частини першої статті 16, пункту 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції в тій частині, що саме територіальний орган Держгеокадастру є компетентним суб`єктом владних повноважень, який уповноважений державою звертатись до суду у виниклих правовідносинах.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі та його територіальні органи - Держгеокадастр України.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження органів Держгеокадастру та порядок здійснення державного контролю у сфері земельних правовідносин визначені Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Так, положеннями пунктів «а», «б» абзацу 1 статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, має повноваження, зокрема, на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, а також щодо припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Пунктом «д» абзацу 1 вказаної статті прямо передбачено повноваження на вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Подібні норми викладені у Положенні про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Спосіб реалізації відповідних повноважень щодо здійснення державного контролю визначено положеннями статті 9 вищевказаного Закону, а повноваження державних інспекторів, які такий контролю здійснюють, - статтею 10 Закону.

Повноваження щодо реагування у судовому порядку на виявлені в ході здійснення державного контролю порушення вимог земельного законодавства чітко визначені абзацом 9 частини першої статті 10 цього Закону, однак обмежуються законодавчо правом звертатися до суду виключно з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, оскільки спір стосується земельних ділянок лісогосподарського призначення, в силу положень частини п`ятої статті 122 Земельного кодексу України, пункту 3 частини першої статті 16, пункту 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» саме Київська обласна державна адміністрація є компетентним органом, який наділений повноваженнями для звернення до суду із позовом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Посилання суду в оскаржувані ухвалі на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду, висловлену при розгляді справи № 488/2807/17 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року не може бути сприйняте апеляційним судом як належне обґрунтування правильності висновків щодо залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

В окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року зазначалось, що у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для відступу від висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, про наявність повноважень в органів Держгеокадастру на звернення до суду з позовами щодо земель усіх категорій і форм власності.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не окремих думок суддів Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Отже, колегія суддів при перегляді даної справи бере до уваги не окрему думку декількох суддів Великої Палати Верховного Суду, а саму постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, прийняту у подібних правовідносинах, в якій зазначено, що прокурор виконав вимоги процесуального закону: визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган (Миколаївська ОДА), який хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідних заходів не вжив.

З огляду на викладене, оскільки Велика Палата Верховного Суду висловила свою думку щодо компетентного органу для захисту інтересів держави у правовідносинах щодо володіння земельними ділянками лісогосподарського призначення, у суду першої інстанції не було підстав не брати до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2023 року, і залишати без розгляду позовну заяву прокурора в даній справі з підстав не звернення прокурора до компетентного суб`єкта владних повноважень до звернення до суду з позовом.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ДП «Димерське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначенняґрунтується на неправильному тлумаченні положень законодавства та практики Верховного Суду, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, а висновок суду щодо залишення його позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених прокуратурою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратуризадовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року про залишення без розгляду позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Державне підприємство «Димерське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення скасувати, справу № 363/4611/22 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 лютого 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній