Рішення

від 09.02.2024 по справі 916/4554/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4554/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

секретар судового засідання Кафланова А.С.

розглянувши справу № 916/4554/23 за правилами спрощеного позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна /ЄДРПОУ 43296632, адреса 54005, м. Миколаїв, вул. Шнеєрсона, 9/

до відповідача: Концерну Військторгсервіс /ЄДРПОУ 33689922, адреса 03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, 28-а/ в особі філії Південна Концерну Військторгсервіс /ЄДРПОУ 35123222, адреса 65012, м. Одеса, провул. Штабний, 1/

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у розмірі 249 345,52 грн

за участі представників сторін:

від позивача: адвокат Філевський Р.М. на підставі ордеру АІ № 1466640 від 25.09.2023;

від відповідача: не з`явився, повідомлений належним чином, надано заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача /вх. № 5303/24 від 08.02.2024/.

ВСТАНОВИВ:

19.10.2023 товариство з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 5117/23/ до Концерну Військторгсервіс (відповідач1), філії Південна Концерну Військторгсервіс (відповідач2) про стягнення з відповідача1 заборгованості за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020 у розмірі 75 023,43 грн, з яких:

- 43 383,40 грн основний борг;

- 20 237,82 грн інфляційне збільшення;

- 11 402,21 грн пеня.

Позов сформовано у системі Електронний суд 18.10.2023 року представником позивача адвокатом Філевським Р.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем1 зобов`язань за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020, укладеного між ТОВ Тютюнова компанія Південна та Концерном Військторгсервіс в особі філії Південна Концерну Військторгсервіс.

Ухвалою суду від 24.10.2023 залишено без руху позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна вх. № 5117/23 від 19.10.2023; зобов`язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.

02.11.2023 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків /вх. № 39604/23/ на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2023, в якій позивач пояснив, що позов пред`явлено лише до одного відповідача - Концерну Військторгсервіс в особі філії Південна Концерну Військторгсервіс в порядку ч. 3 ст. 29 ГПК України за місцезнаходженням філії.

Ухвалою суду від 08.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4554/23; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

10.11.2023 на адресу суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна про збільшення розміру позовних вимог /вх. № 40904/23/ у справі № 916/4554/23, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020 у розмірі 249 345,52 грн, з яких:

- 43 383,40 грн основний борг;

- 20 237,82 грн інфляційне збільшення;

- 11 402,21 грн пеня;

- 174 322,09 грн штраф на підставі п. 6.3 договору.

Ухвалою суду від 21.11.2023 прийнято до розгляду заяву позивача товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна про збільшення розміру позовних вимог /вх. № 40904/23 від 10.11.2023/ у справі № 916/4554/23.

27.11.2023 на адресу суду надійшов відзив на позов/вх. № 43157/23/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та здійснити розгляд справи № 916/4554/23 в порядку спрощеного провадження з викликом сторін; відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Відповідач вказує, що оскільки і укладення договору, і настання прострочення виконання грошового зобов`язання, відбулись до набрання чинності Законом України № 540-IX від 30.03.2020 та внесення відповідних змін до ГК України, відповідач вважає, що дія названого Закону на спірні правовідносини не розповсюджується та строк нарахування пені припинився 30.04.2021.

Відповідач зауважує, що відповідно до стилістичного тлумачення умов п. 6.3. Договору № 1 0561 Покупець сплачує саме одноразовий, фіксований платіж штрафу у розмірі 16 %, нарахування якого має бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано керуючись ч. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, на думку відповідача, граничний строк нарахування штрафу також є 30.04.2021 року, а строки встановленні ст. 232 ГК України не можуть бути продовженні.

Відповідач вказує, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки у вигляді пені і штрафу не підлягають задоволенню, просить застосувати строки позовної давності, які позивачем було пропущено.

Також відповідач наголошує, що видаткові накладні та товарно транспортні накладні, долученні позивачем до позовної заяви містять суттєві недоліки, а саме в наведених первинних документах відсутні дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції ( посада, П.І.П, інше ), а на деяких ТТН відсутні підписи отримувача.

Відповідач зауважує, що постачання відбувалось до м. Миколаїв, Миколаївської області, що не є місцезнаходженням Концерну «Військторгсервіс» як отримувача за первинними документами. ТОВ «Тютюнова компанія «Південна» до позову не долучено замовлень, що підтверджують бажання поставки товару на користь відповідача до Миколаївської області.

Задоволення позовних вимог, в частині стягнення інфляційних витрат, не підлягають задоволенню як похідні, враховуючи не доведення підстав для нарахування основної заборгованості.

Ухвалою суду від 15.01.2024 задоволено клопотання відповідача філії Південна Концерну Військторгсервіс про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін /вх. № 43157/23 від 27.11.2023/ у справі № 916/4554/23; судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін по справі № 916/4554/23 призначено на 25.01.2024 о 12:30 год.

17.01.2024 на адресу суду надійшла заява позивача товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /вх. № 1927/24 та вх. № 2071/24/ у справі № 916/4554/23.

Ухвалою суду від 19.01.2024 постановлено здійснити проведення судового засідання 25.01.2024 о 12:30 год. в режимі відеоконференції через Електронний кабінет Електронного суду (http://cabinet.court.gov.ua).

У судовому засіданні 25.01.2024 судом за участі представників сторін оголошено протокольну ухвалу про розгляд справи протягом розумного строку, також оголошено перерву на 09.02.2024 о 10:00 год.

06.02.2024 на адресу суду надійшло клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи доказів /вх. № 4825/24/, а саме податкових накладних.

08.02.2024 на адресу суду надійшло клопотання відповідача /вх. № 5303/24/ про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Відповідач до судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 09.01.2020 між ТОВ «Тютюнова компанія «Південна» (продавець) та Концерном «Військторгсервіс» в особі начальника філії «Південна» Юрія Компанійця, що діяв на підставі довіреності № 123 від 28.12.2019 (покупець) укладено договір купівлі-продажу №1-0561, за умовами якого продавець зобов`язується передати товар тютюнові вироби або інші групи у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому договорі /п. 1.1. договору/.

За умовами п. 2.1. договору асортимент, кількість та ціна Товару, що продається згідно з даним договором, вказується у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення (замовлень) покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту товару на складі продавця. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами сторін /п. 3.1 договору/.

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 100% передплати або з відстроченням оплати в термін не пізніше 5 банківських днів від дати отримання покупцем товару, що вказаний в товарній накладній. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Продавцем.

Продавець має право вимагати від покупця оплати фактично поставленого товару у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі /п. 5.1.1 договору/.

Покупець зобов`язаний оплачувати фактично поставлений товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі /п. 5.4.1 договору/.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого Товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 6.3. договору встановлено, що у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, Покупець сплачує на користь Продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк Товару за користування коштами.

На виконання договору купівлі-продажу №1-0561 від 09.01.2020 судом досліджено:

-видаткову накладну № 156 від 09.01.2020 на суму 84 283,80 грн;

- видаткову накладну № 749 від 20.01.2020 на суму 74 246,40 грн;

- видаткову накладну № 881 від 23.01.2020 на суму 55 724,40 грн; товарно-транспорту накладну від 23.01.2020;

- видаткову накладну № 1204 від 30.01.2020 на суму 66 879,60 грн; товарно-транспорту накладну від 30.01.2020;

- видаткову накладну № 1693 від 10.02.2020 на суму 71 490,00 грн; товарно-транспорту накладну від 10.02.2020;

- видаткову накладну № 2412 від 24.02.2020 на суму 94 155,00 грн; товарно-транспорту накладну від 24.02.2020;

- видаткову накладну № 3188 від 11.03.2020 на суму 79 510,20 грн; товарно-транспорту накладну від 11.03.2020;

- видаткову накладну № 3823 від 24.03.2020 на суму 89 210,70 грн; товарно-транспорту накладну від 24.03.2020;

- видаткову накладну № 4386 від 10.04.2020 на суму 73 725,60 грн; товарно-транспорту накладну від 10.04.2020;

- видаткову накладну № 5177 від 01.05.2020 на суму 83 552,40 грн; товарно-транспорту накладну від 01.05.2020;

- видаткову накладну № 6679 від 09.06.2020 на суму 64 320,60 грн; товарно-транспорту накладну від 09.06.2020;

- видаткову накладну № 7529 від 01.07.2020 на суму 70 167,00 грн; товарно-транспорту накладну від 01.07.2020;

- видаткову накладну № 7971 від 13.07.2020 на суму 67 230,00 грн; товарно-транспорту накладну від 13.07.2020;

- видаткову накладну № 8870 від 03.08.2020 на суму 109 842,00 грн; товарно-транспорту накладну від 03.08.2020;

- видаткову накладну № 9408 від 14.08.2020 на суму 93 992,40 грн; товарно-транспорту накладну від 14.08.2020;

- видаткову накладну № 10093 від 02.09.2020 на суму 133 380,00 грн; товарно-транспорту накладну від 02.09.2020;

- видаткову накладну № 211714 від 13.10.2020 на суму 108 533,76 грн; товарно-транспорту накладну від 13.10.2020;

- видаткову накладну № 212261 від 26.10.2020 на суму 93 383,40 грн; товарно-транспорту накладну від 26.10.2020.

Видаткові накладні та товарно-транспорті накладні сторонами без зауважень та застережень.

Судом досліджено надані позивачем платіжні доручення про часткову оплату відповідачем за поставлений товар, а саме:

-№ 6832 від 15.01.2020 на суму 84 263,80 грн;

-№ 6929 від 22.01.2020 на суму 74 266,40 грн;

-№ 6956 від 27.01.2020 на суму 55 724,40 грн;

-№ 6855 від 04.02.2020 на суму 66 879,60 грн;

-№ 7023 від 24.02.2020 на суму 71 490,00 грн;

-№ 7212 від 10.03.2020 на суму 94 155,00 грн;

-№ 7397 від 23.03.2020 на суму 79 510,20 грн;

-№ 7584 від 06.04.2020 на суму 89 210,70 грн;

-№ 7925 від 30.04.2020 на суму 73 725,60 грн;

-№ 8425 від 09.06.2020 на суму 83 552,40 грн;

-№ 8727 від 01.07.2020 на суму 64 320,60 грн;

-№ 8925 від 13.07.2020 на суму 70 167,00 грн;

-№ 9108 від 27.07.2020 на суму 20 000,00 грн;

-№ 9168 від 29.07.2020 на суму 10 000,00 грн;

-№ 9238 від 31.07.2020 на суму 37 230,00 грн;

-№ 9486 від 13.08.2020 на суму 49 842,00 грн;

-№ 9513 від 14.08.2020 на суму 60 000,00 грн;

-№ 9641 від 21.08.2020 на суму 43 000,00 грн;

-№ 9761 від 01.09.2020 на суму 50 992,40 грн;

-№ 9994 від 01.10.2020 на суму 30 000,00 грн;

-№ 10226 від 02.10.2020 на суму 20 000,00 грн;

-№ 10243 від 05.10.2020 на суму 14 500,00 грн;

-№ 10 251 від 06.10.2020 на суму 10 000,00 грн;

-№ 10324 від 09.01.2020 на суму 15 000,00 грн;

-№ 10331 від 12.10.2020 на суму 93 880,00 грн;

-№ 10426 від 23.10.2020 на суму 108 533,76 грн.

Судом також досліджено надані позивачем податкові накладні.

Судом встановлено, що оплаченою не у повному обсязі є видаткова накладна № 212261 від 26.10.2020. Так, заборгованість відповідача становить 43 383,40 грн.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату товару у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020 у розмірі 249 345,52 грн, з яких: 43 383,40 грн основний борг, 20 237,82 грн інфляційне збільшення, 11 402,21 грн пеня, 174 322,09 грн штраф на підставі п. 6.3 договору.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020, за умовами якого продавець зобов`язується передати товар тютюнові вироби або інші групи у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому договорі /п. 1.1. договору/.

Отже, з моменту укладання між сторонами договору купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020, між ними виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору купівлі-продажу.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне

виконання).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, позивачем здійснено поставку товару, натомість, відповідач лише частково здійснив оплату за отриманий товар за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020, а саме неоплаченим є товар на суму 43 383,40 грн. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем за отриманий товар в матеріалах справи відсутні.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо недоліків первинних документів, оскільки усі надані позивачем видаткові накладні та товарно транспортні накладні оплачені відповідачем у повному обсязі, окрім видаткової накладної № 212261 від 26.10.2020 та товарно-транспортної накладної від 26.10.2020 на суму 93 383,40 грн, яка оплачена лише частково відповідачем.

Господарський суд наголошує, що заперечення відповідача в цій частині є проявом суперечливої поведінки відповідача.

Варто зазначити, що добросовісніть - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), який "базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud". Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2019 року у справі №903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2018 року у справі №911/205/18.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 43 383,40 грн відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна в частині стягнення основного боргу цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020 стало підставою для нарахування позивачем інфляційного збільшення у розмірі 20 237,82 грн; пені у розмірі 11 402,21 грн; штрафу на підставі п. 6.3 договору у розмірі 174 322,09 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначено судом вище, відповідно до п. 6.2. договору у разі прострочення Покупцем строків оплати вартості отриманого Товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 6.3. договору встановлено, що у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, Покупець сплачує на користь Продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк Товару за користування коштами.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено та встановлено вірність розрахунку позивача, відповідно до якого за прострочення оплати за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020:

-пеня становить 11 402,21 грн;

-штраф на підставі п. 6.3 договору - 174 322,09 грн;

-інфляційне збільшення - 20 237,82 грн.

Стосовно вимог відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, господарський суд зазначає, пеня нарахована позивачем з урахуванням п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, а також п. 7. IX Прикінцевих положень ГК України щодо продовження під час карантину строків, визначених статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу. Окрім того, п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку із чим суд відхиляє доводи відповідач про сплив строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені та штрафу.

З урахуванням вказаного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у цій частині, так як обґрунтовані та доведені.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18.

За встановлених у цій справі обставин, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафу до 10%, а саме з 174 322,09 грн до 17 432,21 грн. Оскільки суд враховує, тривалі договірні відносини сторін (договір з 2020), оплату відповідачем більшої частини заборгованості, відсутність доказів понесених позивачем збитків, а також те, що штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при пред`явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 3740,18 грн, що вбачається із платіжного доручення № 6890 від 16.10.2023 та № 6965 від 09.11.2023.

Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 740,18 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74, 123, 126, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна задовольнити частково.

2.Стягнути з Концерну Військторгсервіс /ЄДРПОУ 33689922, адреса 03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, 28-а/ в особі філії Південна Концерну Військторгсервіс /ЄДРПОУ 35123222, адреса 65012, м. Одеса, провул. Штабний, 1/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю Тютюнова компанія Південна /ЄДРПОУ 43296632, адреса 54005, м. Миколаїв, вул. Шнеєрсона, 9/ заборгованість за договором купівлі-продажу № 1-0561 від 09.01.2020 у розмірі 92 545,64 грн /дев`яносто дві тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень 64 копійок/ , з яких: 43 383,40 грн основний борг; 20 237,82 грн інфляційне збільшення; 11 402,21 грн пеня; 17 432,21 грн штраф на підставі п. 6.3 договору та судовий збір у розмірі 3 740,18 грн /три тисячі сімсот сорок гривень 18 копійок/.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2024 р.

Суддя Н.Д. Петренко