Постанова
від 17.01.2024 по справі 904/9070/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/9070/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Шашликової Т.В. (адвокат),

відповідача - Самсонової Н.В. (адвокат),

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - В`юнченка О.А.,

третьої особи 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Коваль Л.А., Мороз В.Ф.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом Червоногригорівської селищної ради

до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

2. Нікопольська міська рада,

3. Нікопольська районна державна адміністрація

про визнання недійсним державного акта та скасування запису про інше речове право,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Червоногригорівська селищна рада (далі - Позивач, Рада) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради (далі - Виконавчий комітет, Відповідач), в якому просила:

- визнати відсутнім у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради право постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016;

- визнати недійсним Державний акт на право постійного володіння землею площею 181,22 га, виданий Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області, без номеру від 27.10.1993, який відповідно до даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215;

- скасувати запис про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права - Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: право користувача: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, код ЄДРПОУ: 04052198.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач, як особа, що уповноважена представляти інтереси власника (територіальної громади Червоногригорівської селищної ради), не може реалізувати свої права на спірну земельну ділянку у зв`язку з існуванням документа (Державного акта на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області, без номеру від 27.10.1993, який згідно з даними, зазначеними в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215), в якому зазначено про вже існуюче право постійного користування нею іншою особою (Відповідача). Позивач вважає, що зазначений Державний акт не є підставою для виникнення права постійного користування спірною земельною ділянкою у Відповідача з огляду на те, що згідно з рішенням Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 №74, на підставі якого він виданий, таке право не виникло.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 позов задоволено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 904/9070/21 касаційну скаргу Червоногригорівської селищної ради задоволено частково, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі № 904/9070/21 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 залишено без змін.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що в рішенні Придніпровської сільської Ради № 74 від 30.09.1993 не визначено право користування землею Відповідачем, а Державний акт на право постійного володіння землею від 27.10.1993 виданий з порушенням чинного законодавства, тому у Відповідача не виникло право користування спірною земельною ділянкою, а у наведеному рішенні не вказано в яке право користування передається земельна ділянка (у власність, користування, оренду).

Також суди зазначили, що Нікопольською райдержадміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області 27.10.1993 видано Державний акт на право постійного володіння землею, в якому вказано, що землеволодільцю надається у постійне володіння 181,22 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. 3,70 га сторонні землекористувачі. Всього в плані 184,92 га. Землю видано у постійне володіння для розміщення садових та городніх ділянок із включенням в межі міста Нікополь відповідно до рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів від 30.09.1993 № 74.

Водночас рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993, яке передбачало проведення відводу землі згідно чинного законодавства, а інших рішень щодо розпорядження цією земельною ділянкою та подальшої видачі документів, що посвідчують право на спірну земельну ділянку, Придніпровською сільською радою народних депутатів не приймалося.

2.2. Крім цього судами попередніх інстанцій було встановлено, що існує різниця в площі земельних ділянок, зазначених у пункті 1 рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993, за якого вирішено надати Нікопольському міськвиконкому 187 га землі за рахунок землі запасу сільради під садові та огородні ділянки, та в Державному акті на право постійного володіння землею від 27.10.1993, у якому зазначено 181,22 га.

2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що 13.03.1992 внесено зміни до ЗК Української РСР відповідно до яких, скасовано право постійного володіння землею, у зв`язку з чим втратила чинність форма Державного акту на право постійного володіння землею, однак, 27.10.1993, всупереч наведеним обставинам видано Державний акт на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, який за даними, зазначеними в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215, копію якої також не надано сторонами до матеріалів справи.

Господарськими судами, зокрема, було зазначено, що Державний акт на право постійного землекористування лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. Крім того, відповідно до рішення Придніпровської сільської Ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 № 74 земельну ділянку виділено під садові та городні ділянки, ця ж інформація зазначена в державному акті на право постійного володіння землею.

Суді попередніх інстанцій виснували, що чинним законодавством, Відповідач не наділений повноваженнями самостійно проводити господарську діяльність на землі з метою садівництва чи городництва. Доказів передачі земельних ділянок для садівництва чи городництва громадянам мешканцям Нікопольської громади, Відповідач не надав.

2.4. Також, на момент прийняття рішення Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993 чинним законодавством не передбачалося платного відчуження землі або надання її в постійне користування на платній основі одним органом місцевого самоврядування іншому, тобто обставини перерахування відповідачем вищенаведених коштів не впливають на виникнення в нього права землекористування спірною земельною ділянкою.

У зв`язку із відсутністю доказів на підставі яких Нікопольська РДА видала Державний акт на право постійного володіння землею від 27.10.1993 Нікопольському міськвиконкому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджується розпорядження Придніпровською сільською Радою у 1993 році спірною земельною ділянкою, шляхом її передачі в постійне користування Виконавчому комітету Нікопольської міської ради у відповідності до вимог чинного у той час законодавства, а відтак і виникнення в останнього цього права.

2.5. Зважаючи на викладене суди дійшли висновку щодо обґрунтованості заявленої Позивачем вимоги про визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 га, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області, без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215, оскільки саме цей акт відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 195505703) був підставою для проведення державної реєстрації речового права, а саме права постійного користування відповідачем спірною земельною ділянкою, що перешкоджає Позивачеві у реалізації його права власності на цю земельну ділянку.

2.6. Додатково господарські суди у своїх рішеннях виснували, що позовна вимога про скасування запису про інше речове право на спірну земельну ділянку є похідною від перших двох позовних вимог, які були заявлені Позивачем, а отже підлягає задоволенню.

Крім того, господарські суди звернули увагу на те, що згідно зі спірним Державним актом, його видано на право постійного володіння землею, однак в реєстр внесено запис про право відповідача постійного користування земельною ділянкою.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Виконавчий комітет Нікопольської міської ради просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21 та Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 904/9070/21 та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Червоногригорівської селищної ради до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Нікопольська міська рада, Нікопольська районна державна адміністрація, відмовити в повному обсязі.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції та апеляційним судом норм матеріального та процесуального права та застосування норм без врахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

1) у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 30.06.2022 у справі №161/19713/19 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 - стосовно наявності або відсутності порушеного права;

2) у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №545/1575/21 щодо належного складу сторін у справі;

3) у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №916/1998/19 - стосовно дотримання принципу належного урядування;

4) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132-ц та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, а також постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №922/2155/18 від 22.06.2022, від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 23.06.2020 у справі №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/10, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 - стосовно вимог у предметі позову.

3.3. Також, Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції при винесені рішень порушили принцип недопущення адміністративного свавілля, засади охорони і захисту легітимних очікувань викладених в рішеннях Конституційного Суду України (від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 28.04.2009 №9-рп/2009, від 20.01.2012 №2-рп/2012).

3.4. Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема, і на те, що при вирішенні даної справи суди першої і апеляційної інстанції належним чином не дослідили зібрані докази, а іноді ігнорували їх зміст та наявність. Також Центральний апеляційний господарський суд без жодного обґрунтування відхилив всі клопотання третьої особи - Нікопольської міської ради, про долучення доказів, а саме рішення Нікопольської міської ради про включення земельної ділянки у межі міста, про розробку забудови зазначеної земельної ділянки, про виділення земельних ділянок фізичним особам та інші документи, що свідчать, що протягом останніх 27 років, Відповідач та третя особа - Нікопольська міська рада використовували зазначену земельну ділянку. Тому Відповідач у касаційній скарзі посилається, зокрема, також на приписи пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Червоногригорівська селищна рада просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.6. Нікопольська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Виконавчого комітету - задовольнити, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 904/9070/21 - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Червоногригорівської селищної ради у справі №904/9070/21 відмовити повністю.

3.7. Також Виконавчий комітет скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив у якому вказав, що підтримує свою позицію, викладену у касаційній скарзі та вважає оскаржувані рішення такими, що прийняті з порушенням принципів господарського судочинства.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 та постанову Центрального апеляційного суду від 12.09.2023 у справі №904/9070/21 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 29.11.2023.

4.2. 22.11.2023 та 19.12.2023 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду були винесені ухвали про задоволення клопотань учасників щодо участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

4.3. 27.11.2023 ухвалами Касаційного господарського суду було відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги Виконавчого комітету Нікопольської міської ради.

4.4. Під час касаційного розгляду ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2023 та 13.12.2023 оголошувалися перерви в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 та постанову Центрального апеляційного суду від 12.09.2023 у справі №904/9070/21.

4.5. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.12.2023 № 29.2-02/3507 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/9070/21, у зв`язку з відпусткою судді Случа О.В.

4.6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 для розгляду справи № 904/9070/21 визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Багай Н.О., Берднік І.С.

4.7. З урахуванням вищенаведених процесуальних дій учасників та суду, у тому числі, необхідності проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/9070/21 та зміни складу суду, складності питань поставлених на вирішення суду ця справа розглядається в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і розгляду касаційної скарги.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Придніпровською сільською радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 прийнято рішення № 74-ХХІ "Про подання виконкому Нікопольської міської ради народних депутатів", відповідно до якого вирішено:

надати Нікопольському міськвиконкому 187 га землі за рахунок земель запасу сільради під садові та городні ділянки;

при умові надання сільвиконкому фінансової допомоги в сумі 160 млн. крб. для вирішення питань соціального розвитку села передати цю ділянку в адміністративну межу м. Нікополя;

відведення землі провести згідно чинного законодавства.

5.2. В подальшому Виконавчий комітет Нікопольської міської ради прийняв рішення № 493 від 08.10.1993, за яким, зокрема, виділено за відведення землі Придніпровській сільській раді 160 млн. крб. для розвитку села за відвід місту 187 га землі.

5.3. Відповідно до платіжного доручення № 361 від 19.10.1993 Нікопольський міськфінвідділ перерахував Придніпровській сільській раді 160 000 000,00 крб.

5.4. Нікопольською райдержадміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області 27.10.1993 видано Державний акт на право постійного володіння землею, в якому вказано, що землеволодільцю надається у постійне володіння 181,22 га землі в межах згідно з планом землекористування; 3,70 га - сторонні землекористувачі; всього в плані 184,92 га; землю видано у постійне володіння для розміщення садових та городніх ділянок із включенням в межі міста Нікополь відповідно до рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів від 30.09.1993 № 74. Цей Державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землеволодільцю, другий зберігається у Нікопольській районній державній адміністрації. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215.

5.5. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ передано Червоногригорівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Червоногригорівській селищній раді) Нікопольського району Дніпропетровської області у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1 499,7624 га на території Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту згідно з додатком до акта приймання-передачі.

На використання земельних ділянок встановлено обмеження та право власності обтяжено правами інших осіб згідно з додатком до акта приймання-передачі. Право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до акта приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.6. 17.01.2020 актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 №4-851/15-20-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передало із державної власності, а Червоногригорівська селищна об`єднана територіальна громада (Червоногригорівська селищна рада) Нікопольського району Дніпропетровської області прийняла у комунальну власність Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки загальною площею 1 499,7624 га згідно з додатком. Цей акт разом із вищевказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області.

5.7. У додатку до акту від 17.01.2020 під № 128 значиться земельна ділянка з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 (спірна земельна ділянка), місце розташування земельної ділянки Червоногригорівська селищна рада, площа 176,4506 га, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: Виконком Нікопольської міськради, Державний акт на право постійного володіння землею серія Б/Н від 27.10.1993, відомості про обтяження у використанні земельної ділянки відсутні.

5.8. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 195505703) від 02.01.2020 проведена державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, номер запису 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019; підстава виникнення іншого речового права: Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, виданий 27.10.1993, видавник Нікопольська районна державна адміністрація; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020; вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою; відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської Ради; власник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

5.9. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 197752646) від 27.01.2020 проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, номер запису 35198418; дата, час державної реєстрації 23.01.2020; підстава виникнення права власності: наказ, серія та номер: 4-851/15-20-СГ, виданий 17.01.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; рішення, серія та номер: 1161-25/VII, виданий 20.12.2019, видавник: Червоногригорівська селищна рада Нікопольського району Дніпропетровської області; акт приймання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія на номер: б/н, виданий 17.01.2020, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Червоногригорівська селищна об`єднана територіальна громада; форма власності: комунальна; розмір часток: 1/1; власник: Територіальна громада с. Придніпровське в особі Червоногригорівської селищної ради.

5.10. Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 859 від 22.09.2021 визначено Комунальне підприємство "Міське паркове господарство" балансоутримувачем земельної ділянки за кадастровим номером 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га.

5.11. Представниками Червоногригорівської селищної ради 12.11.2021 проведено обстеження земельної ділянки за кадастровим номером 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га та складено акт обстеження земельної ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної ради, яким встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га розташована в південній частині адміністративних меж Червоногригорівської об`єднаної територіальної громади, вільна від забудови, знаходиться в занедбаному стані (засіяна карантинними рослинами) та має ознаки тривалого невикористання за призначенням; на момент обстеження на земельній ділянці не виявлено садових або городніх ділянок.

5.12. 15.11.2021 Червоногригорівською селищної радою Нікопольського району Дніпропетровської області прийнято розпорядження № 187 "Про затвердження акту обстеження земельної ділянки комунальної власності Червоногригорівської селищної ради площею 176,4506 га".

5.13. З метою здійснення контролю за додержанням земельного законодавства та обстеження земельної ділянки, а також враховуючи рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 1120 від 30.12.2020, 15.12.2021 робоча група відповідача вийшла на місцевість та обстежила земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, за результатами чого склала акт обстеження земельної ділянки в місті Нікополі, відповідно до якого земельна ділянка знаходиться у північно-східній частині території міста Нікополь, вільна від забудов, має рівний рельєф, різноманітну рослинність, подекуди невеличкі поодинокі дерева та кущі; із західної сторони земельна ділянка оброблена в городницьких садових цілях: земля переорана з метою фактичного використання за цільовим призначенням; за результатами обстеження фактів або ознак використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не виявлено.

5.14. 13.05.2022 Виконавчий комітет Нікопольської міської ради прийняв рішення № 312 "Про укладення договору оренди землі, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га з ТОВ "Лукіївка-Агро, на підставі якого 23.05.2022 Виконавчий комітет Нікопольської міської ради уклав з ТОВ "Лукіївка-Агро" договір оренди землі щодо земельної ділянки кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 строком на 12 місяців.

5.15. Посилаючись на те, що право постійного володіння землею, до якого входить земельна ділянка кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га, Відповідачу рішенням Придніпровської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області від 30.09.1993 №74 не надавалось та таке право у відповідача не виникло, як і зареєстроване за ним право постійного користування, Позивач, як власник земельної ділянки, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016, площею 176,4506 га звернувся з даним позовом до суду, зазначаючи, що через існування Державного акту від 27.10.1993 та його державної реєстрації не може реалізувати свої права щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, що і є причиною виникнення спору.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Позивач, звертаючись з позовом до суду, просив:

6.3. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом вже неодноразово наголошувалось на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

При цьому в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 в розвиток цих позицій також зазначено, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

6.4. З урахуванням визначених Позивачем предмету та підстав позову, фактичних обставин справи встановлених судами вирішенню у цій справі підлягали наступні питання: 1) чи наявне у Відповідача право постійного користування спірною земельною ділянкою? 2) якщо ні, то чи наявний у Відповідача інший юридичний титул на підставі якого ним може здійснюватися землекористування та яким документом він підтверджується? 3) чи є ефективними (належними) обрані Позивачем способи захисту?

6.5. Відповідаючи на питання: «Чи наявне у Відповідача право постійного користування спірною земельною ділянкою?» колегія суддів враховує встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінених ними доказів обставини щодо того, що: 1) Відповідачу було 27.10.1993 видано Державний акт на право постійного володіння землею; 2) у додатку до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 17.01.2020 №4-851/15-20-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" значиться земельна ділянка з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 (спірна земельна ділянка), місце розташування земельної ділянки Червоногригорівська селищна рада, площа 176,4506 га, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: Виконком Нікопольської міськради, Державний акт на право постійного володіння землею серія Б/Н від 27.10.1993; 3) відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 195505703) від 02.01.2020 проведена державна реєстрація іншого речового права на земельну ділянку кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 площею 176, 4506 га, номер запису 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019; підстава виникнення іншого речового права: Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, виданий 27.10.1993, видавник Нікопольська районна державна адміністрація; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020; вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою; відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської Ради; власник: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Таким чином, відповідно до наявних документів, що підтверджують право землекористування Відповідача йому було надано земельну ділянку саме на праві постійного володіння землею, натомість при здійснені реєстрації речових прав за ним було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою.

6.6. Сучасне земельне законодавство незалежної України формувалось протягом тривалого періоду, динамічно змінюючись в залежності від напрямків соціально-економічного розвитку та суспільно політичних процесів. При цьому на різних етапах відбувалась трансформація підходів щодо визначення форм власності на землю, юридичних титулів землекористування тощо, а отже зазначені обставини підлягають врахуванні при вирішенні спорів.

6.7. Суд враховує, що земельні відносини на час передачі земельної ділянки були врегульовані Земельним кодексом Української РСР від 18.12.90, який було викладено у новій редакції відповідно до Закону України від 13.03.1992 "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР.

6.8. Зокрема, Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-XII (втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.92 № 2201-XII) було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

6.9. Таким чином, законодавцем як в діючому на той момент Земельному кодексу, так і в прийнятій на виконання його положень постанові було передбачено, що і право довічного успадкованого володіння землею, і право постійного володіння землею і право постійного користування землею є самостійними юридичними титулами.

Так, в контексті спору, що розглядається, на праві постійного володіння землею у постійне володіння земля могла надаватися колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям для ведення сільського та лісового господарства (частина третя статті 6 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.90).

У затвердженій Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-XII формі Державного акта на право постійного володіння землею також було зазначено, що:

Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для потреб господарств наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об`єкти; зводити у встановленому порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди; передавати у тимчасове користування земельну ділянку або її частину у випадках і порядку, передбачених статтями 53, 77 Земельного кодексу Української РСР.

Землеволодільці зобов`язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення та проекту внутрігосподарського землеустрою, здійснювати систему раціонального використання земель, підвищувати її родючість; застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Права землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом Української РСР.

6.10. В подальшому, з прийняттям нової редакції Земельного кодексу відповідно до Закону України від 13.03.1992 "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР" було змінено передбачені ним юридичні титули землевласників (володільців, користувачів), зокрема, запроваджено право приватної та колективної власності на землю. Водночас, в новій редакції кодексу були відсутні право довічного успадковуваного володіння землею та право постійного володіння землею.

Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України Постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 №2201-XII було затверджено форми державних актів на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю; на право постійного користування землею.

6.11. В свою чергу пунктом 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" було передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

При цьому питання збереження раніше існуючих юридичних титулів, їх дійсності до моменту їх переоформлення вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, у пунктах 71 - 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17 наголошено, що:

"71. Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

72. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

73. Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

74. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

75. З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

76. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

77. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

78. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

79. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

80. Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним".

6.12. Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду в контексті розгляду спору щодо права довічного успадкованого володіння землею було сформовано два важливих висновки:

1) про дійсність цього юридичного титулу для особи яка його набула та зберегла та неможливість її позбавлення права на таке володіння;

2) виключення як автоматичної зміни титулів права на землю, так і будь-яких обмежень прав користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

6.13. Колегія суддів вважає за можливе застосувати зазначені висновки і до такого юридичного титулу як право постійного володіння землею.

6.14. В такий спосіб, суди, встановивши, що у Відповідача наявний правовстановлюючий документ, який підтверджував його право постійного володіння землею, тривале визнання цього акта державою та передачу відповідної земельної ділянки з державної власності Позивачу в комунальну власність із зазначенням саме такого обтяження речових прав на земельну ділянку дійшли обґрунтованого висновку про те, що у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради (як правонаступника Нікопольського міськвиконкому Дніпропетровської області) право постійного користування в поза встановленим законом порядком переоформлення відповідного правового титулу виникнути не могло.

6.15. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 цього ж Закону державній реєстрації прав підлягають у т.ч. речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

6.16. Отже, Рада, як власник спірної земельної ділянки, встановивши порушення законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, з огляду на відмінну правову природу та обсяг прав постійного землекористувача та постійного володільця землі мала право звернутись до суду за захистом своїх прав.

6.17. При цьому при зверненні до суду Радою було обрано такий спосіб захисту своїх прав як визнання відсутнім у Виконавчого комітету права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Суд враховує, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування такого способу захисту своїх прав як визнання відсутнім права та правових наслідків задоволення такої вимоги в аспекті застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

6.18. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 міститься правова позиція про те, що відповідно до норм статей 16 ЦК України та 20 ГК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення вимог про визнання відсутнім права є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право позивача.

6.19. При цьому колегія суддів враховує, що хоча у справі № 916/1415/19 предметом розгляду і були позовні вимоги про визнання припиненими договорів іпотеки, однак висновки про застосування ефективних способів захисту та відповідних норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в цьому випадку мають універсальний характер.

6.20. В такий спосіб, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, наведених приписів законодавства та практики Верховного Суду колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками щодо належності та ефективності обраного Позивачем способу захисту щодо визнання відсутнім у Виконавчого комітету права постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 та задоволення позовних вимог в цій частині.

6.21. Також Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги щодо скасування запису про інше речове право: право постійного користування земельною ділянкою не врахували практику Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" сформовану, зокрема, постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 23.06.2020 у справі №906/516/19, від 09.06.2021 у справі №905/633/19, від 23.06.2020 №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19.

6.22. Розглянувши зазначені доводи Виконавчого комітету колегія суддів вважає їх такими, що свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права в цій частині з огляду на наступне.

6.23. Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було викладено у новій редакції.

6.24. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020 до 25.07.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час звернення до суду з позовом, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не тільки не передбачав, а й прямо забороняв.

6.25. Подібні правові висновки містяться в т.ч., але не виключно у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19

6.26. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2022 у справі №597/977/21 та від 17.08.2022 у справі №450/441/19, у розумінні положень частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

6.27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності не є належним способом захисту.

6.28. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

6.29. Водночас господарські суди попередніх інстанцій положення статті частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також відповідну практику Верховного Суду щодо її застосування не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права - Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: право користувача: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, код ЄДРПОУ: 04052198.

6.30. В такий спосіб, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 у справі №904/9070/21 в частині задоволення цієї позовної вимоги підлягають скасуванню з постановою нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

6.31. В свою чергу, саме по собі задоволення позовної вимоги про визнання відсутнім у Виконавчого комітету права постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016 та задоволення позовних вимог в цій частині є підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.32. Отже, надавши відповідь щодо відсутності у Відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою та обґрунтованості позовних вимог в цій частині, а також неналежності обраного Позивачем такого способу захисту як скасування запису про інше речове право та, відповідно, відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині на вирішенні суду (з урахуванням доводів касаційної скарги) залишилося питання щодо того чи наявний у Відповідача інший юридичний титул на підставі якого ним може здійснюватися землекористування та яким документом він підтверджується?

6.33. Господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення виходили з наступних факторів: 1) станом на 27.10.1993 (дату видачі Державного акту на право постійного володіння землею) земельне законодавство змінилося та вже не передбачало такого юридичного титулу, як право постійного володіння землею; 2) Державний акт лише фіксує факт наявності відповідного права, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється; 3) земельна ділянка виділена під садові та городні ділянки, однак використовується для інших цілей, зокрема передається в оренду; 4) на момент прийняття рішення Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993 чинним законодавством не передбачалося платного відчуження землі або надання її в постійне користування на платній основі одним органом місцевого самоврядування іншому.

В такий спосіб суди дійшли висновку про наявність дефектів юридичної форми передачі земельної ділянки, недотримання порядку встановленого законодавством на момент видачі спірного державного акта та задоволення позовних вимог в цій частині.

6.34. В свою чергу, Скаржник, не погоджуючись з судовими рішеннями наголошував, що: 1) у Позивача відсутнє порушене право, оскільки його право власності виникло набагато пізніше, лише у 2020 році після передачі йому спірної земельної ділянки з відповідним обтяженням; 2) Придніпровська сільська рада народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області в подальшому увійшла до складу Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області, тобто Позивачем оскаржується Державний акт, який виданий в тому числі на підставі дій осіб правонаступником яких він є; 3) скасування Державного акту буде суперечити принципу належного урядування, породжуватиме адміністративне свавілля; 4) вимога про скасування Державного акта не є належним способом захисту.

6.35. Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у цій справі суд зазначав, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2- 3007/11 міститься правовий висновок, відповідно до якого державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

6.36. Подібні висновки містяться, наприклад, й у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 278/330/14-ц де суд дійшов висновків, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту) (див, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2023 року в справі № 683/2422/19 (провадження № 61-13607св21).

6.37. Натомість у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132-ц та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, на які посилається Скаржник, відповідні висновки про неналежність такого способу захисту як визнання недійсним Державного акту робились в контексті спору про витребування (повернення) земельних ділянок водного фонду та висновків про відсутність правових наслідків таких актів за умов, що вони взагалі не могли бути видані.

6.38. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема, але не виключно у постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20) наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Отже, з урахуванням наведеного, Суд не погоджується з доводами скаржника про обрання Позивачем неналежного способу захисту та відмову в задоволенні цієї позовної вимоги з цих підстав.

6.39. Щодо дефекту виданого Державного акту на право володіння землею та наявність підстав для його скасування на цій підставі Суд виходить з наступного.

6.40. Як вже зазначалось раніше можливість існування такого юридичного титулу як право постійного володіння землею, його зміст, а також його форма були передбачені Земельним кодексом Української РСР від 18.12.90 та Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-XII.

Водночас, відповідно до Закону України від 13.03.1992 "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР його було викладено в новій редакцій, а Постанова Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-XII втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.92 №2201-XII, якою було затверджено форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею.

6.41. Відповідно до приписів діючих на час прийняття рішень про передачу земельної ділянки та видачі спірного Державного акта норм земельного законодавства до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: 1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; 2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; 3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу; 4) справляння плати за землю; 5) ведення земельно-кадастрової документації; 6) погодження проектів землеустрою; 7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; 8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; 9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; 10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів.11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні; 12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції; 13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції (стаття 9).

6.42. Згідно з частиною першою статті 19 Земельного кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

6.43. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

6.44. 13.03.1992 Верховна Рада України прийняла Постанову № 2201-XII "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею", в якій було закріплено, зокрема, форму державного акта на право постійного користування землею та доручено Кабінету Міністрів України організувати виготовлення в необхідній кількості бланків зазначених державних актів та забезпечення ними місцевих Рад народних депутатів. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

6.45. Згідно з пунктами 1.2, 2.4, 2.5, 3.4, 4 Інструкції № 28 державні акти, які посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів. При заповненні бланків державних актів на право власності на землю, постійного користування землею і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) всі записи мають бути зроблені чітко і акуратно, помарки і виправлення не допускаються. Державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акта із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник. Книги записів (реєстрації) державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) ведуться виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (міст обласного підпорядкування), відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій, управліннями земельних ресурсів Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці книги шнуруються, засвідчуються підписами голови відповідної Ради народних депутатів, інженером-землевпорядником місцевої Ради, скріплюються гербовою печаткою Ради. Власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання. Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію. У випадках припинення права власності або права користування на земельну ділянку документи, що посвідчують це право, повертаються до органу, котрий їх видав.

6.46. Таким чином, суди правильно встановили, що спірний Державний акт на право постійного володіння землею на момент його видачі вже не відповідав нормам земельного законодавства.

6.47. Водночас, дійшовши висновку про його недійсність виключно на цій підставі, суди помилково не врахували інші обставини, які також були ними встановлені та не заперечувались сторонами щодо: 1) вчинення відповідних активних дій спрямованих на передачу земельної ділянки у користування Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області (яка в подальшому увійшла до складу Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади); 2) вчинення дій спрямованих на прийняття у користування земельної ділянки Відповідачем, в тому числі перерахування коштів Придніпровській сільській раді для вирішення питань соціального розвитку села (хоча й суди правильно наголосили на відсутності в законодавстві на той момент передбачених механізмів оплатної передачі землі); 3) видачу відповідного Державного акта на право постійного володіння землею уповноваженим органом державної влади, його подальшу реєстрацію у встановленому порядку; 4) тривале визнання зазначеного юридичного титулу державою та відображення його при передачі земельної ділянки з державної у комунальну форму власності; 5) обізнаності Позивача з документів приймання-передачі землі про те, що спірна земельна перебуває у Відповідача на праві постійного володіння та передається йому з відповідним обтяженням.

6.48. Суд також вважає за необхідне зазначити, що спірні правовідносини відбувались у 1993 році, в період значних змін у законодавчому регулюванні земельних правовідносин, зміни юридичних титулів, недостатнього рівня юридичної обізнаності не тільки населення, а й посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, формування нових органів державної влади, а отже певної юридичної та компетенційної невизначеності, що, природно, впливало й на рівень правозастосування в цій сфері.

6.49. Усвідомлення зазначеного державою знайшло, зокрема відображення в Законі України "Про Державний земельний кадастр", яким (на момент його прийняття) в розділі VII "Прикінцеві та перехідні положення" було визначено, що:

- земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок (пункт 2);

- у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2012 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальними органами відповідно їх до повноважень (пункт 4).

6.50. Суд також враховує, що права на землю підпадають під категорію "майно" яке міститься у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції та є автономним поняттям, яке охоплює як "існуюче майно", так і активи, в тому числі позови, щодо яких заявник може стверджувати, що він має принаймні, "легітимні очікування".

При цьому відповідно до практики Європейського Суду з прав людини суд може враховувати національне законодавство, чинне на момент ствердужуваного втручання, якщо ніщо не вказує на те, що це законодавство суперечить предмету та меті у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, (§ 31).

Для визнання "майна" у формі "легітимного очікування", заявник повинен мати здійснюване право, яке, якщо застосувати принцип, викладений у пункті 52 рішення в справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) не може суперечити суттєвому майновому інтересу, який достатньою мірою встановлено національним законодавством (див. рішення у справі "Белане Надь проти Угорщини " (Belane Nagy v. Hungary (§ 79).

6.51. Як вбачається зі змісту рішень попередніх інстанцій 30.09.1993 Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 74-ХХІ "Про подання виконкому Нікопольської міської Ради народних депутатів", відповідно до якого вирішено надати Нікопольському міськвиконкому 187 га землі за рахунок земель запасу сільради під садові та городні ділянки. При умові надання сільвиконкому фінансової допомоги в сумі 160 млн. крб. для вирішення питань соціального розвитку села, передати цю ділянку в адміністративну межу м. Нікополя. Відведення землі провести згідно чинного законодавства. У наведеному Рішенні не вказано в яке правокористування передається земельна ділянка (у власність, користування, оренду).

6.52. Нікопольською райдержадміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області 27.10.1993 видано Державний акт на право постійного володіння землею, в якому вказано, що землеволодільцю надається у постійне володіння 181,22 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. 3,70 га сторонні землекористувачі. Всього в плані 184,92 га. Землю видано у постійне володіння для розміщення садових та городніх ділянок із включенням в межі міста Нікополь відповідно до рішення Придніпровської сільської ради народних депутатів від 30.09.1993 № 74. Цей державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано землеволодільцю, другий зберігається у Нікопольській районній державній адміністрації. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215.

6.53. Враховуючи вищевикладені обставини Суд доходить висновку про те, що дії Нікопольської державної адміністрації, яка діяла від імені держави та допустила помилку щодо неналежної форми державного акту, не можуть бути покладені у вину тільки Відповідача за встановлених обставин справи, активних дій, які вживалися при цьому учасниками спірних правовідносин. Додатково, Суд звертає увагу, що підставою для видачі спірного Державного акту було саме рішення Придніпровської сільської Ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області № 74 від 30.09.1993.

6.54. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що для того, щоб захід втручання у право мирного володіння земельною ділянкою узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що виділення такої ділянки у приватну власність не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

6.55. Крім того слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

6.56. Колегія суддів також враховує правову позицію викладену в рішенні ЄСПЛ від 09.10.2018 у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України".

У пункті 61 рішення ЄСПЛ зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку із цим ЄСПЛ указав, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо в разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи. Втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". З питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

6.57. В такий спосіб, Суд доходить висновку про те, що з урахуванням наведених позицій Європейського Суду з прав людини, за умови відсутності встановлення протиправних дій як з боку учасників спірних правовідносин, так і відповідного державного органу, Виконавчий комітет з урахуванням принципу "належного урядування" набув право на майно саме на тому юридичному титулі на якому він був і зазначений у відповідному Державному акті - право постійного володіння землею та має права та обов`язки щодо його використання, які відповідають саме такому праву.

Натомість зазначене спростовує доводи Відповідача про те, що він набув саме право постійного користування земельною ділянку, як такі, що не відповідають як критерію "легітимного очікування", так і відповідному земельному законодавству, а також діям відповідних державних органів та поведінці Виконавчого комітета.

6.58. Отже, за таких встановлених обставин справи, з урахуванням об`єктивного існування у Відповідача права на майно, з урахуванням принципів належного урядування, легітимного очікування, а також відсутності встановлених судами умов для законного втручання у право мирного володіння земельною ділянкою відповідно до гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, наявності легітимної мети такого втручання та його пропорційності колегія суддів вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області також необхідно відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню з відмовою у задоволені позову в цій частині.

6.59. В порядку obiter dictum, з урахуванням встановлених судами обставин справи, доводів сторін протягом розгляду справи судами господарської юрисдикції, підстав позову та висновків суду касаційної інстанції за результатами розгляду цієї справи колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.

Звертаючись з позовом Рада обґрунтовувала свої позовні вимоги встановленими нею фактами тривалого невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням, перебування її у занедбаному стані (засіяна карантинними рослинами), а в подальшому передачею Відповідачем земельної ділянки в оренду без належних правових підстав.

Водночас, суд касаційної інстанції, погодившись з відсутністю у Відповідача права постійного користування, однак за встановлених обставин справи та наведених у цій постанові міркувань не знайшовши підстав для визнання недійсним Державного акта на право постійного володіння землею, зазначає, що Виконавчий комітет, відповідно до існуючого в нього титулу є саме користувачем спірної земельної ділянки, не наділений повноваженнями понад ті, які визначались для відповідного юридичного титулу, зокрема щодо розпорядження нею або її частинами.

При цьому порушення порядку користування земельною ділянкою можуть бути підставою не для визнання недійсним відповідного державного акта, а для припинення права землекористування у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом (частина перша статті 143 ЗК України).

При цьому, Суд звертається до висновків, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 де зазначено, що заявлена на підставі пункту «а» частини першої статті 143 ЗК України вимога про припинення права власності скаржника на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.3. Таким чином, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

У частині визнання недійсним державного акту та скасування запису про право постійного користування постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а в іншій частини оскаржувані рішення - залишити без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі №904/9070/21 скасувати в частині визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215 та скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, код 04052198) та відмовити у задоволенні позову у цій частині.

3. В іншій частині Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік


Суд	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	17.01.2024
Оприлюднено	16.02.2024
Номер документу	117010019
Судочинство	Господарське

Зуєв В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 17.01.2024 по справі 904/9070/21КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —904/9070/21

Постанова від 17.01.2024

Постанова
від 17.01.2024 по справі 904/9070/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ