Постанова

від 31.01.2024 по справі 904/9070/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/9070/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Шашликова Т.Ф.,

відповідача - Самсонова Н.В.,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

третьої особи 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Виконавчого комітету Нікопольської міської ради

про ухвалення додаткового рішення

до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 904/9070/21

за позовом Червоногригорівської селищної ради

до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

2. Нікопольська міська рада,

3. Нікопольська районна державна адміністрація

про визнання недійсним державного акта та скасування запису про інше речове право,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Виконавчого комітету Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 та постанову Центрального апеляційного суду від 12.09.2023 у справі №904/9070/21 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 29.11.2023.

У касаційній скарзі Виконавчій комітет Нікопольської міської ради зазначив, що сума судових витрат, які Позивач поніс у зв`язку із розглядом справи у касаційній інстанції складає 13620 грн, що підтверджується квитанцією про сплату судового збору.

Також у касаційній скарзі Касатор вказує, що підтвердження понесених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу за Договором №98 від 06.10.2023 в розмірі 80 000 грн буде надано до суду додатково.

За результатами перегляду справи №904/9070/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 17.01.2024 касаційну скаргу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі №904/9070/21 скасовано в частині:

- визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215 та

- скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, код 04052198) та відмовити у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі № 904/9070/21 залишено без змін.

22.01.2024 безпосередньо до Касаційного господарського суду представник Виконавчого комітету Нікопольської міської ради адвокат Самсонова Н.В. подала заяву про винесення додаткового рішення у справі №904/9070/21, у якій просить стягнути з Червоногригорівської селищної ради на користь Виконавчого комітету Нікопольської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 160 000 грн без ПДВ. До вказаної заяви представником додано докази понесених витрат: зокрема копія Договору №4 від 11.01.2024, копія рахунку-фактури №8/24 від 18.01.2024 на суму 160 000 грн, копія акту наданих послуг №1 від 22.01.2024, копія платіжної інструкції №17 від 22.01.2024.

26.01.2024 від Червоногригорівської селищної ради надійшли заперечення на вказану заяву, в яких Позивач просить відмовити в її задоволенні, а у разі наявності підстав для задоволення заяви - зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат до 5000 грн, з тих підстав, що їх розмір є необґрунтованим.

Колегія суддів, розглянувши заяву Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про розподіл судових витрат, понесених стороною в суді касаційної інстанції, зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, чинним процесуальним законом також визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, покладається на сторону, що заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні приписів статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четверті статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись наведеними частинами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, а також у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у справі №910/8342/21.

При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Наведені форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Верховний Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.

За положенням частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

У свою чергу, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених положень чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Таким чином, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Отже, що стосується розподілу судових витрат Виконавчого комітету Нікопольської міської ради у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, то колегія суддів зазначає таке.

Так, представником Відповідача адвокатом Самсоновою Н.В. під час розгляду безпосередньо у касаційній скарзі на підтвердження вказаних витрат додано:

1) Копію Договору про надання правової допомоги №98 від 06.10.2023;

2) Копію Додатку до Договору №98 від 06.10.2023 (Калькуляція);

3) Платіжну інструкцію про сплату судового збору.

У свою чергу, до заяви про винесення додаткової постанови представником Виконавчого комітету Нікопольської міської ради додано наступні документи:

1) Копію Договору №4 від 11.01.2024;

2) Копію Рахунку 8-24 від 18.01.2024;

3) Копію Акту №1 від 22.01.2024;

4) Копію платіжної інструкції №17 від 22.01.2024.

Відповідно до Акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 22 січня 2024, який підписаний сторонами, підтверджено факт отримання допомоги в зазначеному обсязі та факт відсутності будь-яких претензій чи застережень щодо наданої допомоги та їхньої вартості. Сума правової допомоги, яка була надана Виконавцем Замовнику складає 160 000 грн.

Суд звертає увагу на те, що зазначена сума значно перевищує розмір витрат на правову допомогу, який був зазначений Відповідачем при поданні касаційної скарги.

Так, Виконавчий комітет Нікопольської міської ради подав до суду касаційну скаргу, відповідь на відзив, пояснення та представник Виконавчого комітету - адвокат Самсонова Н.В. приймала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції 29.11.2023, 13.12.2023 та 17.01.2024.

Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись зазначеними критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву про розподіл судових витрат та додані до неї документи, заяву про зменшення витрат на правову допомогу, колегія суддів касаційної інстанції, враховує: складність справи,і послуг адвоката, а саме: у контексті надання правової (правничої) допомоги під час розгляду цієї справи у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт/надання послуг (зазначено 63 години 50 хвилин); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а саме складання і написання відзиву; відповіді на відзив та пояснень, значення справи для сторони, а також ураховує: пов`язаність цих витрат з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору.

У справі, що розглядається, Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати Відповідачу касаційну скаргу якого було задоволено частково, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Верховний Суд при не покладанні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).

З огляду на викладене, вирішуючи, чи є розмір витрат Відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням складності та значення справи для сторін, Суд враховує, що під час розгляду даної справи в судах попередніх інстанцій позиція Відповідача не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося тим самим адвокатським об`єднанням.

Разом з тим, правова позиція Відповідача вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії касаційного перегляду не надано та з матеріалів справи не вбачається, що свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат у цій частині, оскільки розмір заявлених Відповідачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою в суді касаційної інстанції.

Так, предметом позову у цій справі були вимоги про визнання відсутнім у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради право постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016; визнання недійсним Державного акта на право постійного володіння землею площею 181,22 га, виданий Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області, без номеру від 27.10.1993, який відповідно до даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215 та скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права - Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: право користувача: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, код ЄДРПОУ: 04052198.

За результатами перегляду справи №904/9070/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 17.01.2024, у тому числі, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2022 у справі №904/9070/21 скасовано в частині визнання недійсним Державного акту на право постійного володіння землею площею 181,22 гектарів, виданого Нікопольською районною державною адміністрацією Нікопольському міськвиконкому Дніпропетровської області (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), без номеру від 27.10.1993, який згідно даних, зазначених в акті, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею за № 12/215 та скасування запису про інше речове право: 34952707; дата, час державної реєстрації 24.12.2019 16:04:12, підстава виникнення іншого речового права Державний акт на право постійного володіння землею, серія, номер: б/н, видавник Нікопольська районна державна адміністрація (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Шевченка, 130, код 04052318), підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 50558381 від 02.01.2020, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою, відомості про суб`єкта іншого речового права: правокористувач: Виконавчий комітет Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3, код 04052198) та відмовлено у задоволенні позову у цій частині.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що у Виконавчого комітету Нікопольської міської ради відсутнє право постійного користування на земельну ділянку площею 176,4506 га, кадастровий номер 1222986000:01:027:0016.

При цьому, саме дії Відповідача із реєстрації права постійного користування, яке, як було встановлено судами, у Відповідача було відсутнє, і потягло подальші дії Позивача, пов`язані із захистом своїх прав та законних інтересів у сфері земельних правовідносин.

За змістом резолютивної частини постанови Касаційного господарського суду від 17.01.2024 року у даній справі вбачається, що судом касаційної інстанції задоволено дві вимоги касаційної скарги з трьох.

Водночас, відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Вбачаючи значне перевищення заявленої вартості правових послуг, які були наданні Адвокатським об`єднанням "Герман і партнери" Виконавчому комітету Нікопольської міської ради під час подання касаційної скарги (80 000 грн), та вартості правових послуг, які були зазначені в заяві про винесення додаткового рішення (160 000 грн), Суд звертає увагу на те, що перелік послуг, які були надані Адвокатським об`єднанням "Герман і партнери", які вказані у Калькуляції, що є Додатком до Договору №4 від 11 січня 2024 охоплюється правовою допомогою з подання касаційної скарги (пункт 12 Калькуляції "Виготовлення письмових матеріалів, які подаються до суду: касаційна скарга, зміни до касаційної скарги, заяви клопотання, пояснення тощо - 38 400 грн) та участю представника Виконавчого комітету Нікопольської міської ради у судових засіданнях 29.11.2023, 13.12.2023 та 17.01.2024 (пункт 26 захист суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта в судовому засіданні (представництво інтересів Клієнтів в судовому засіданні 1600 грн), що, у свою чергу, свідчить про розумну необхідність зменшення розміру судових витрат у цій частині, оскільки розмір заявлених Позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і не співмірних з виконаною роботою в суді касаційної інстанції.

А, отже, Суд вважає обґрунтованим розмір витрат Відповідача на правову допомогу у сумі 40 000 грн.

Разом з тим, враховуючи, що спір у цій справі фактично виник у зв`язку з неправомірними діями Відповідача, Суд дійшов висновку про необхідність покладення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорока тисяч) гривень, понесені ним в суді касаційної інстанції, на Виконавчий комітет Нікопольської міської ради.

З цих же міркувань, судовий збір, який був сплачений Відповідачем за подання касаційної скарги у розмірі 13 620 (тринадцять тисяч шістсот двадцять) гривень, також покладається на Відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Керуючись статтями 126, 129, 244, 301, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про ухвалення додаткової постанови у цій справі щодо розподілу судових витрат в суді касаційної інстанції задовольнити частково.

2. Судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу Виконавчого комітету Нікопольської міської ради, понесені в суді касаційної інстанції в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень та витрати з судового збору, покласти на Виконавчий комітет Нікопольської міської ради.

3. Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н.Багай

І. Берднік