Постанова

від 15.02.2024 по справі 300/461/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 300/461/22 пров. № А/857/9774/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року у справі № 300/461/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «КРИЦ-ІФБУД» про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Шумей М.В. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 13.05.2022 року в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просить:

-визнати протиправним та скасувати пункт 86.2. рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 року № 424-18, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3241 га, на АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

-зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.09.2021 та надати дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3241 га, на АДРЕСА_1 , для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

-визнати протиправним та скасувати пункт 2 Додатку 1 до пункту 44 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 № 469-19, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «КРИЦ-ІФБУД» (далі також ТОВ «КРИЦ-ІФБУД», третя особа) надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1439 га, на вул. Незалежності, для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що Івано-Франківська міська рада взяла до уваги матеріали, які були додані до заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою та прийняла рішення про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою. Дане рішення було прийнято у порядок і спосіб, визначений чинним законодавством, а саме на пленарному засіданні сесії міської ради, більшістю голосів та в межах наданої компетенції. Звертає увагу на те, що вирішення питань, щодо яких пред`явлено позов, є виключною компетенцією позивача, в яку не може втручатися суд.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 23.09.2021 позивач звернувся до Івано-Франківської міської ради у встановленому законом порядку через органи ЦНАП м. Івано-Франківська із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, для передачі у користування з метою «будівництва та обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу)», орієнтовною площею 0,3241 га.

До вказаної заяви були додані: Довідка з МБК № 28302, ситуаційна схема з позначенням місця розташування бажаної ділянки, каталог координат земельної ділянки, топоплан масштабу 1:2000, фрагмент генерального плану міста, копія виписки ФОП, відомості про ФОП з ЄДРПОУ, витяг з ЄДРПОУ, копія паспорта громадянина України та копія РНОКПП.

Заява позивача була зареєстрована за № 595888.

В подальшому, позивач отримав від Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради лист від 21.10.2021 № ДКР-595888 з повідомленням про те, що звернення № 595888 щодо надання дозволу на складання документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,3241 га, на розі вул. Незалежності, розглянуто Департаментом комунальних ресурсів та буде передано на розгляд виконавчого комітету та сесії міської ради.

12.12.2021 позивачем було отримано витяг з рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 № 424-18 про розгляд клопотань фізичних та юридичних осіб із земельних питань, відповідно до якого відповідач вирішив відмовити у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу.

Надалі, 25.01.2022 позивачу стало відомо з інформаційного сайту «Нормативні акти Івано-Франківської міської ради», що рішенням Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 № 469-19 «Про земельні питання» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «КРИЦ-ІФБУД» на земельну ділянку орієнтовною площею 0,1439 га, на вул. Незалежності, для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). Довідка з МБК № 33640 (території громадської забудови, частина земельної ділянки в межах червоних ліній магістральні вулиці міського значення); вільна від забудови (пункт 2 Додатку 1 до пункту 44 даного рішення).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідачем не зазначено. Тобто, таке рішення відповідача є необґрунтованим та невмотивованим. В той же час, надання третій особі дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку, на яку претендує позивач і який звернувся значно раніше із відповідною заявою, є протиправним.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України від 21 травня1997 за № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями статті 25 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону № 280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до підпунктів 9, 10 пункту «б» частини першої статті 33 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.

Частиною п`ятою статті 46 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Згідно із частиною першою статті 60 Закону №280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Частиною другою статті 60 Закону № 280/97-ВР встановлено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів «а» - «в» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 122 ЗК України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, тоді як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зазначає, що в силу приписів Закону № 280/97-ВР та ЗК України саме відповідач наділений виключною компетенцією щодо передачі земельних ділянок територіальних громад у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Вирішення питань про передачу земель територіальної громади у власність чи користування є виключним правом селищної ради як суб`єкта права власності на землю. Як наслідок, саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями комунальної власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Приписами частини другої вказаної статті визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 ЗК України).

Водночас, відповідно до частини шістнадцятої згаданої статті ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз вищенаведених вимог законодавства дає підстави дійти висновку, що в даному випадку відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправного рішення стосовно відмови у наданні позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зокрема, рішення відповідача від 26 листопада 2021 року № 424/18 в спірній частині (пункт 86.2) прийняте з порушенням місячного строку, передбаченого частиною третьою статті 123 ЗК України, оскільки заява позивача про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зареєстрована 23.09.2021 за № 595888, при цьому відмова відповідача датується 26.11.2021.

Крім того, стаття 123 ЗК України визначає чіткий порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі і конкретні підстави для відмови у наданні дозволу на дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Серед них лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, орган місцевого самоврядування в разі прийняття рішення про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинен вказати конкретну підстав, передбачену чинним земельним законодавством, для такої відмови.

Як слідує із спірного підпункту 86.2 пункту 86 рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 № 424-18, жодної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбаченої частиною третьою статті 123 ЗК України, відповідачем не зазначено. Тобто, таке рішення відповідача є необґрунтованим та невмотивованим. При цьому, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції, що питання меж земельної ділянки, щодо якої надається такий дозвіл, на даному етапі не вирішується, оскільки для виготовлення такого проекту землеустрою зазначається орієнтовна площа, яка в подальшому коригується в залежності від конкретних замірів та визначення площ вільної земельної ділянки під час виготовлення проекту землеустрою, його погодження та затвердження.

Натомість, Івано-Франківською міською радою зазначено: Довідка з МБК №28302: території громадської забудови, частина земельної ділянки в межах червоних ліній магістральні вулиці міського значення; згідно довідки МБК площа земельної ділянки 0,04 га вільна від забудови.

Однак, чинним законодавством не встановлено жодних обмежень щодо передачі в користування (оренду) земельних ділянок чи їх частин в межах червоних ліній, а заборонено здійснювати будівництво будівель і споруд в межах червоних ліній. Користування земельною ділянкою чи її частиною в межах червоних ліній можливе, за умови, що нерухоме майно (будівлі і споруди) будуть перебувати за межами червоних ліній. В такому випадку частина земельної ділянки, яка знаходиться в межах червоних ліній, може використовуватись землекористувачами виключно з дотриманням обмежень, встановлених законодавством у сфері містобудівної та іншої діяльності.

Як перебачено частиною другою статті 18 Закону України від 8 вересня 2005 року № 2862-IV «Про автомобільні дороги», межі вулиці за її шириною визначаються «червоними лініями. Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці не допускається.

Таким чином, обмеження стосуються розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах «червоних ліній» вулиці, а не використання вказаних земельних ділянок в будь-який інший спосіб. В будь-якому випадку уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування мають право контролювати належне використання земельної ділянки та запобігання її нецільовому використанню.

Можливість користування земельною ділянкою чи її частиною в межах червоних ліній прослідковується і з спірного рішення відповідача, а саме пункту 2 Додатку 1 до пункту 44 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 № 469-19, яким ТОВ «КРИЦ-ІФБУД» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення фактично тієї ж земельної ділянки, на яку просив надати дозвіл на складання проекту землеустрою і позивач. Так, у даному рішенні зазначено аналогічно як і в пункті 86.2. рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 № 424-18: Довідка з МБК (території громадської забудови, частина земельної ділянки в межах червоних ліній магістральні вулиці міського значення); вільна від забудови.

Більше того, у двох вказаних рішеннях вказані ідентичні види використання земельної ділянки (функціональне призначення): для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач у даному випадку діяв недобросовісно та, як наслідок, такий підхід Івано-Франківської міської ради не може вважатись справедливим та розумним щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання земельної ділянки особі, яка звернулась пізніше і якій надано перевагу.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне повторно наголосити відповідачу щодо практики суду касаційної інстанції, яка викладена у оскаржуваному рішенні.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 по справі № 688/2908/16-ц сформувала правовий підхід щодо вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок у ситуації, коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, який полягає у наступному.

Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства землі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24.11.2021 по справі № 461/5777/16-а.

Колегія суддів зазначає, що абзацом 3 частини 3 статті 123 ЗК України передбачено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що принцип «мовчазної згоди», визначений статтею 123 Земельного кодексу України, передбачає право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови у його наданні.

Апеляційним судом встановлено, що позивач, не отримавши в місячний термін з моменту звернення до Івано-Франківської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою або мотивовану відмову, 01.12.2021 уклав з ТОВ «ЗЕНІТ ЕКСПЕРТ» Договір № 0112/21 на виконання землевпорядних робіт на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,2800 га, для будівництва та обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу) в м. Івано-Франківську по вулиці Незалежності.

Надалі позивач, на підтвердження своїх зобов`язань, у відповідності до умов вказаного договору, сплатив на користь ТОВ «ЗЕНІТ ЕКСПЕРТ» авансовий платіж в розмірі 50% від загальної вартості робіт, що становить 10000 грн.

У відповідності до вимог частини третьої статті 123 ЗК України після укладення договору та сплати авансу, позивач письмово повідомив Івано-Франківську міську раду про укладення відповідного договору на розробку проекту землеустрою та надав належним чином засвідчену копію договору на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржене рішення відповідача, а саме пункт 86.2 рішення Івано-Франківської міської ради від 26.11.2021 року № 424-18 є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим та прийнятим із порушенням повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством. Як наслідок, рішення відповідача, а саме пункт 2 Додатку 1 до пункту 44 рішення Івано-Франківської міської ради від 23.12.2021 № 469-19, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду про заборону соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства землі, також є незаконним та прийнятим із порушенням повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством. Отже, такі спірні рішення відповідача підлягають скасуванню.

Щодо покликання апелянта на дискретність його повноважень щодо ухвалення спірних рішень, апеляційний суд виходить з наступного.

Повноваження міської ради щодо прийняття рішень з даного питання є виключними повноваженнями ради, проте вони не є дискреційними, оскільки законодавець передбачив лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, то такі дії/бездіяльність є протиправними.

В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).

Крім того, в рішеннях Європейського Суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «HasanandChaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15 зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

У пункті 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2022 року у справі № 300/461/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар