Постанова

від 15.02.2024 по справі 826/15649/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 826/15649/13-а

адміністративне провадження № К/990/14725/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Пасічник С.С., Гончарової І.А.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 (судді: Грибан І.О. (головуючий), Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі №826/15649/13-а за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2013:

- № 0000624110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) 9890874,00 грн, в тому числі за основним платежем на 6593916,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 3296958,00 грн;

- № 0000634110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 10385418,00 грн, у тому числі за основним платежем на 6923612,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 3461806,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки про порушення Підприємством вимог податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам, є не обґрунтованими та непідтверджені неналежними доказами, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку Підприємства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.01.2016 касаційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 у справі № 826/15649/13-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів обґрунтовано з того, що позивачем не доведено факт здійснення поставки йому обладнання за договором від 02.07.2012 №ПУ-30860-Д3 з ТОВ «Енергоінжинірінг», натомість контролюючим органом надано докази, які свідчать, що первинні фінансово - господарські документи за вказаним договором були складені з порушення вимог законодавства.

Постановою Верховного Суду від 31.08.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність надання оцінки доказам, на які посилається відповідач, зокрема, висновку експерта від 23.09.2013 №886, протоколам допиту свідків в межах кримінального провадження, на предмет їх допустимості, з`ясування обставин наявності/відсутності вироку в кримінальному провадженні. Також Суд звернув увагу, що фактично суди не виконали вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.01.2016 та не дослідили спірних господарських операцій, з метою встановлення реальності їх здійснення на підставі повного та всебічного дослідження доказів. Крім того судами не надано оцінки доводам позивача про те, що у спірний період (період, що підлягав перевірці) до складу витрат витрати на придбання товару у ТОВ «Енергоінжинірінг» (комплектна електролізна установка для виробництва водню) не включались.

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023, позов Підприємства задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, оскільки їх фактичне здійснення та їх зв`язок з господарською діяльністю Підприємства підтверджено належними первинними документами, натомість висновки контролюючого органу не підтверджені належними доказами. Суди відхилили доводи відповідача про фіктивність діяльності контрагента ТОВ «Енергоінжинірінг» з посиланням на покази свідків, надані в ході розслідування кримінального провадження №32012110100000074, оскільки в такій кримінальній справі відсутній вирок щодо встановленого факту фіктивності та нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, контролюючим органом не було надано і будь-яких доказів правомірності отримання у розпорядження та використання ним доказів у вигляді копій протоколів допиту свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з кримінального провадження №32012110100000074. Суди також відхилили і посилання контролюючого органу на висновок від 23.09.2013 №886 почеркознавчої експертизи, здійснений в кримінальному провадженні, який був складений лише через 3 місяці після прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємства в повному обсязі.

7. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки від 07.06.2013 №659/41-10/24584661, оформленого за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Енергоінжинірінг» за 2012 рік, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог пункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на 6 923 612,00 грн та порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 593 916,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентом ТОВ «Енергоінжинірінг» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки допитана у межах розслідування кримінального провадження №32012110100000074 від 03.12.2012 за фактом фіктивного підприємництва директор та засновник ТОВ «Енергоінжинірінг» ОСОБА_1 повідомила про непричетність до фінансово-господарської діяльності вказаного господарюючого суб`єкту, не ведення будь - якої діяльності від її імені та не підписання документів та звітності. З урахуванням зазначеного, контролюючий орган дійшов висновку, що первинні та податкові документи, виписані ТОВ «Енергоінжинірінг», не можуть підтверджувати правомірність формування витрат та податкового кредиту по господарським операціям із вказаним контрагентом.

Також відповідач в подальшому у письмовому запереченні проти позову додатково повідомив про те, що допитаний в якості свідка засновник та попередній директор ТОВ «Енергоінжинірінг» ОСОБА_2 , також пояснив, що фінансово-господарську діяльність підприємства не здійснював, документів від вказаного підприємства не підписував, участі у тендерних торгах не приймав та не представляв інтересів ТОВ «Промислова компанія «Уральські заводи» від імені ТОВ «Енергоінжинірінг». Крім того, контролюючий орган зазначив, що позивачем до перевірки не надавались документи, які б підтверджували фактичне перевезення придбаного товару.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013 № 0000624110 та № 0000634110.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 04.09.2018 у справі № 2а-5218/11/2670, від 31.01.2020 у справі № 520/10953/18, від 02.12.2021 у справі № 400/3580/19, від 27.04.2022 у справі №420/13197/20, від 05.05.2020 у справі № 826/678/16, що свідчить про неправильне застосування норм права.

Контролюючий орган наголошує на неврахуванні судами того, що Підприємством порушено визначальний принцип ведення бухгалтерського обліку - «принцип превалювання суті над формою» про дотримання якого наголошується Верховним Судом, зокрема і у вищевказаних постановах.

На переконання контролюючого органу податкові накладні та всі первинні документи, складені позивачем з контрагентом ТОВ «Енергоінжиніринг» не відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, оскільки такі документи від імені контрагента підписано особами, які фактично заперечують свою участь у діяльності ТОВ «Енергоінжиніринг», у складенні та підписанні документів, а тому такі документи не можуть вважатися первинними документами в розумінні пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, не підтверджують наявність об`єкта оподаткування та не дають позивачу підстав для формування податкового кредиту та віднесення сум коштів на придбання електроустаткування до витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Енергоінжиніринг».

Також контролюючий орган наголошує на тому, що навіть сам факт наявності у платника податків податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки товару, проте ні під час перевірки ні на запити контролюючого органу документів, які б підтверджували транспортування придбаного товару, позивачем надано не було. З урахуванням вказаного, відповідач зазначає про те, що судами не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Таким чином контролюючий орган вважає, оскаржувані судові рішення прийняті без належної оцінки фактичним обставинам справи та без надання оцінки всім аргументам та доказам учасників справи, зокрема відповідача, що призвело до порушення статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, та за таких підстав підлягають скасуванню.

10. Підприємством надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, в якому позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання позивачем вимог норм Податкового кодексу України при формуванні даних податкового обліку та зазначає, що фактичне здійснення операцій підтверджується наявними у справі первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість контролюючим органом не надано належних доказів, зокрема вироку відносно посадових осіб контрагента, та інших доказів на підтвердження своєї позиції щодо відсутності реальних правових наслідків господарських операцій з контрагентом.

Наголошує, що фактично доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки встановлених обставин, що згідно положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Відносно посилань відповідача в касаційній скарзі на неврахування судами при прийнятті рішень правових позицій, викладених Верховним Судом у справах № 520/1284/19, № 2а-5218/11/2670, №520/10953/18, №400/3580/19, № 420/13197/20, № 2340/4818/18, № 826/678/16, № 826/373/18 позивач зауважив, що наведені позиції Верховного Суду у зазначених справах сформовані зважаючи на обсяг наданих у конкретній справі доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

У зв`язку наведеним, Підприємство просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

11. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки в податковому обліку створюють лише реально (фактично) вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19), від 26 вересня 2023 року (справа № 120/6732/22).

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум витрат та податкового кредиту, є підставною для врахування таких при формування доходів та одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за господарськими операми з контрагентом ТОВ «Енергоінжинірінг» є не підтвердження таких операцій належно оформленими первинними документами, оскільки такі складені з порушенням вимог законодавства, а саме підписані особою, яка в межах кримінального провадження вказала, що заперечує свою участь у підписанні документів та веденні господарської діяльності від імені господарюючого суб`єкту. Вказане, на думку контролюючого органу підтверджується наявним кримінальним провадженням №32012110100000074 від 03.12.2012 за фактом фіктивного підприємництва (ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України), у межах розслідування якого допитана гр. ОСОБА_1 (директор та засновник ТОВ «Енергоінжинірінг») повідомила про її непричетність до фінансово-господарської діяльності вказаного господарюючого суб`єкту, не ведення будь - якої діяльності та не підписання документів і звітності.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на частину шосту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України дійшли висновку про безпідставність доводів контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій з огляду на наявність вказаного кримінального провадження.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним та обґрунтованим.

За змістом частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Судами встановлено, що контролюючим органом не було надано доказів (акт перевірки таких відомостей не містить) наявності вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження №32012110100000074 від 03.12.2012 за фактом фіктивного підприємництва (ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України), які набрали законної сили та якими б посадову особу контрагента позивача або безпосередньо посадову особу позивача було визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, а також де б досліджувались господарські операції між позивачем та контрагентом в рамках такого кримінального провадження.

Не надано таких доказів і в подальшому під час розгляду справи в суді. Проаналізувавши інформацію про наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, суд першої інстанції також встановив відсутність станом на 29.09.2022 вироків або постанов про закриття вказаного кримінального провадження. Не надано таких доказів відповідачем і під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції контролюючим органом не надано доказів правомірності отримання у розпорядження та належності наданих ним письмових доказів у вигляді копій протоколів допиту свідків ОСОБА_1 , а в подальшому і ОСОБА_2 (попередній директор ТОВ «Енергоінжинірінг») з кримінального провадження №32012110100000074.

Слід зазначити, що матеріали справи не місять і жодних відомостей про рух кримінальної справи за участі вказаного контрагента, з яких би можливо було встановити які саме правовідносини, з якими контрагентами та за який період є предметом розслідування в таких кримінальних провадженнях, зазначених відомостей не містить і акт перевірки.

Верховний Суд, відправляючи справу на новий розгляд, звертав увагу також на те, що за загальним правилом, а саме відповідно до положень статті 95 Кримінально процесуального кодексу України, інформація, що міститься в протоколі допиту, отриманого на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження може бути визнана як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи.

На виконання вимог Верховного Суду, судом першої інстанції було викликано в якості свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , однак повістки про виклик, що були направлені за єдино відомими адресами проживання вказаних осіб повернулись до суду як не вручені з відміткою органу поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, в межах даної справи інформація, що містилася в протоколах допиту, отримана на стадії досудового слідства, на яку покликався контролюючий орган, не була підтверджена показаннями таких осіб у судовому засіданні під час розгляду справи, а відповідно така інформація не може бути визнана як доказ в адміністративному судочинстві.

Слід також звернути увагу і на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, якою відступлено від висновку Верховного Суду України щодо поширення на податкові правовідносини норму статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) та визнано необґрунтованим висновок Верховного суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Зробивши акцент на реальному здійсненні господарської операції як складової юридичного факту, що породжує у платника податків право на податковий кредит та на збільшення витрат, Велика Палата в цій постанові акцентувала увагу на тому, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Проте, жодних доказів в контексті наведеного контролюючим органом при розгляді цієї справи надано не було.

При цьому слід зазначити, що наведені вище обставини щодо реальності господарських операцій з огляду на положення статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають встановленню під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи відповідача про нереальність господарських операцій з огляду фіктивність діяльності ТОВ «Енергоінжинірінг» з посиланням на покази свідків, надані в ході досудового розслідування. Відповідно безпідставними є і посилання контролюючого органу на те, що податкові накладні та всі первинні документи, складені позивачем з контрагентом ТОВ «Енергоінжиніринг» не можуть вважатися первинними документами в розумінні пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, оскільки такі від імені контрагента підписано особами, які фактично заперечують таке підписання.

Також, контролюючий орган відсутність реальності господарських операцій (факту поставки придбаного позивачем обладнання) вмотивовував ненаданням Підприємством до перевірки документів, зокрема тих, які б підтверджували перевезення придбаного товару.

В контексті вищезазначеного судами попередніх інстанцій були досліджені правовідносини між позивачем та ТОВ «Енергоінжинірінг» та докази надані в підтвердження їх фактичного здійснення.

Стосовно суті спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

З метою закупівлі електроустаткування позивачем проведені відкриті торги. Відповідно до протоколу від 08.06.2012 № 647 оцінки пропозиції конкурсних торгів, ТОВ «Енергоінжиніринг» визнане переможцем по критерію запропонованої ціни. Інформація про результати проведення торгів відображена у звіті від 06.08.2012 №2606.

02.07.2012 між позивачем особі ВП «Южно-Українська АЕС» та ТОВ «Енергоінженіринг» укладено договір № ПУ-30860-ДЗ на постачання товару.

Договором передбачено, що ТОВ «Енергоінженіринг» (постачальник) передає позивачу електроустаткування н.в.і.у. (комплектна електролізна установка для виробництва водню) у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (Додаток до договору № 1).

Згідно з умовами п. 3.2 договору постачальник надає позивачу товарну накладну, податкову накладну, документи, що підтверджують якість товару. Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача (ЮУВ ВП «Складське господарство») з відміткою в накладній на відвантаження товару.

08.08.2012 між позивачем та постачальником укладена додаткова угода № 1 (том 1 а.с.91) до договору постачання № ПУ-30860-ДЗ, згідно якої Специфікацію № 1 (Додаток № 1 до договору) прийнято в новій редакції.

Поставка товару відбулася 13.08.2012 на суму 16 880 580,00 грн; 20.08.2012 на суму 14 266 320,00 грн; 26.12.2012 на суму 8 416 595,78 грн та 11.03.2013 на суму 522 204,22 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000001, № РН-0000002, № РН-0000003 (том 1 а.с.94-96) та № РН-0000001 (том 2 а.с.143).

Видаткові накладні містять відмітку ВП «ЮУ АЕС» та відмітку диспетчера ВП «Складське господарство» про отримання ТМЦ. Факт поставки підтверджується також витягом з журналу реєстрації вивантаження міжміського вантажу (том 2 а.с.226-229), який містить інформацію про: дати поставки ТМЦ; державні номер автомобілів та ПІБ їх водії, які доставляли вантаж; ПІБ комірника, який отримував товар; назву постачальника; ПІБ відповідального інженера; найменування вантажу та реквізити накладних.

Факт поставки підтверджують пояснення інженера групи зовнішньоекономічних поставок управління виробничо-технічної комплектації «Южно-Українська АЕС» ДП «HAEK «Енергоатом» ОСОБА_3 (том 2 а.с.224) та керівника групи зовнішньоекономічних поставок управління виробничо-технічної комплектації ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» ОСОБА_4 (том 2 а.с.225), які безпосередньо здійснювали приймання ТМЦ та передавали їх на склад, що також підтверджує факт поставки товару.

Довіреності на представників позивача, які відповідно до видаткових накладних отримували товар від ТОВ «Енергоінженіринг» (ОСОБА_3 від 07.03.2013 № 289, від 26.12.2012 № 1698 та ОСОБА_4 від 14.08.2012 № 950, від 20.08.2012 № 982, зареєстровані в журналі реєстрації довіреностей ВП «ЮУ АЕС».

Оприбуткування товару здійснено Підприємством 14.08.2012, 20.08.2012, 27.12.2012, 11.03.2013 про що складено прибуткові ордери № 12-6217, № 12-6399, № 12- 9467 (том 1 а.с.97-99), № 13-1544 (том 2 а.с.144).

На час винесення спірних податкових повідомлень-рішень товар знаходився на складі Южно-Українського відділення ВП «Складське господарство», що підтверджується картками складського обліку (том 2 а.с.121-123, а.с.127-134, а.с.137-142, а.с.145).

13.08.2012, 20.08.2012, 26.12.2012, 11.03.2013 ТОВ «Енергоінженіринг» виписано податкові накладні (том 1 а.с.101-103), які позивачем внесені до реєстру виданих та отриманих податкових накладних (том 1 а.с.104-220).

Оплата товару підтверджується виписками з банківського рахунку ВП «Южно- Українська АЕС» у ПАТ «Альфа-банк» (том 1 а.с.221 - том 2 а.с.102 ), бухгалтерською довідкою № 64 за підписом головного бухгалтера ВП «Южно-Українська АЕС» (том 2 а.с.106), довідкою ПАТ «Альфа-банк» від 21.10.2013 № 84331-28.1-161374 (том 2 а.с.209).

Дані операції відображені в бухгалтерському обліку в журналі-ордері по рахунку 63132 (том 2 а.с.107-110).

Проходження вхідного контролю та якість обладнання підтверджуються актами вхідного контролю та ярликами на готову продукцію від 15.08.2012 № 3-429, від 15.10.2012 № 3-516, від 28.01.2013 № 2-802, від 28.03.2013 № 2-914.

Технічна документація, паспорти на вироби, схеми монтажу, інструкції з експлуатації, технічні умови, методики перевірки, креслення та дозволи на використання, постачання товару без яких неможливе, також наявні у матеріалах справи.

Необхідність проведення закупівлі обладнання за договором від 02.07.2012 № ПУ- 30860-ДЗ пов`язана з заміною обладнання станційної електролізної установки, типу СЕУ-20, 1980 року випуску, що відпрацювало свій термін, для безперебійного забезпечення воднем системи охолодження турбогенераторів енергоблоків № 1, 2, 3.

Протягом 2014-2015 років позивачем було проведено реконструкцію електролізної установки шляхом укладення договору від 29.09.2014 № 04/09-2014 із ПАТ «Юженергобуд» на виконання відповідних робіт. Використання у цих роботах обладнання, поставленого за договором від 02.07.2013 №ПУ-30860-ДЗ підтверджується такими документами (том 4 а.с.45-188): договором від 29.09.2014 № 04/09-2014 із ПАТ «Юженергобуд» та додатковими угодами до нього; актами ф. КБ2в № 1, № 7 та підсумковою відомістю ресурсів; накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 31.10.2014 № 341 та № 342; типовими формами №М-15 передачі обладнання і матеріалів у монтаж від 31.10.2014 № 14-37170 та № 14-37150; актом про списання використаних давальницьких матеріалів за листопад 2015 року № 115-38413; актами про списання змонтованого обладнання за листопад 2015 року № 15-38353 та за грудень 2015 року № 15-44079; відомістю № КС-12 обліку обладнання змонтованого щодо реконструкції електролізної установки; актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 09.02.2016; актом робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення від 17.02.2016.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару.

Щодо ненадання позивачем документів на перевезення товару, то слід зазначити, що згідно умов договору постачання товару здійснювалось відповідно до Правил Інкотермс-2010 на умовах DDP автотранспортом постачальника на склад позивача, з товаром постачальник мав надати покупцю товарну накладну, податкову накладну та документ, що підтверджує якість товару. Таким чином, обов`язок щодо перевезення товару був покладений саме на контрагента, а відповідно не оформлення чи не надання позивачу вантажовідправником або перевізником товарно - транспортних накладних чи інших перевізних документів не може свідчити про відсутність господарської операції з поставки товару між позивачем та його контрагентом. При цьому, всі документи, які передбачались умовами договору позивачу були надані та долучені останнім до матеріалів справи.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом, а доводи відповідача про ненадання документів на перевезення, що на думку контролюючого органу свідчить про відсутність поставки товару, фактично спростовано встановленими судами під час розгляду обставинами справи та доказами, наявними в матеріалах справи.

Також слід зазначити, що в касаційній скарзі контролюючий орган вказує на те, що судами не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, оскільки на переконання контролюючого орану позивачем не було надано під час перевірки всіх первинних документів на підтвердження господарських операцій в межах укладеного договору поставки позивача з ТОВ «Енергоінженіринг».

Проте, з акту перевірки вбачається, що в такому відсутні посилання на пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та на ненадання позивачем первинних документів до перевірки, як і відсутній перелік ненаданих документів.

Покликання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивачем не було надано копій фінансово-господарських документів на запити контролюючого органу № 253/10/07-105 від 13.03.2013, №1 від 15.05.2013 та №9988/10/41-148 від 28.05.2013 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, по - перше, позивачем була надана відповідь (т.2 а.с. 156-157, 159-160) на запити від 13.03.2013 та від 28.05.2013, в яких відмовлено у наданні документів у зв`язку з порушенням вимог статті 73 Податкового кодексу України при складенні таких запитів, по - друге, у відповіді на запит від 28.05.2013 Підприємством зазначено, що запитувані документи надавались для перевірки, що підтверджено записами та підписами перевіряючих в журналі надання документів до перевірки, по - третє, акт перевірки не містись переліку документів, які не були надані до перевірки, як і відсутні акти відмови позивача надати документи до перевірки, складення яких передбачено нормами пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України (у редакції на час проведення перевірки та складення акту перевірки).

Слід зазначити, що суди під час неодноразового розгляду цієї справи жодних обставин щодо спірних правовідносин в контексті пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України не встановлювали та жодної оцінки не надавали, оскільки зазначене не було спірним, а тому доводи відповідача в касаційній скарзі про неврахування судами відповідних висновків відносно застосування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду не знайшли свого підтвердження.

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

Проте, всупереч наведеного процесуального обов`язку, належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції погоджується з ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

12. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах Верховного Суду, зокрема від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 04.09.2018 у справі № 2а-5218/11/2670, від 31.01.2020 у справі № 520/10953/18, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

13. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентом проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

14. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень а тому касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 слід залишити без задоволення.

15. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №826/15649/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер С.С. Пасічник І.А. Гончарова