Рішення

від 25.01.2024 по справі 445/2014/18

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 445/2014/18

провадження № 2/445/11/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Золочівський районний суд Львівської області

в складі:

головуючого судді Бакаїм М. В.

секретаря судового засідання Назар С.М.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника позивача ОСОБА_2

за участю відповідача ОСОБА_3

за участю представника відповідача ОСОБА_4

з участю третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочів цивільну справу, за правилами загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 до територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с. Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради Золочівське бюро технічної інвентаризації, Центр надання адміністративних послуг Золочівської міської ради Золочівського району, третя особа - ОСОБА_5 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсною та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

23.01.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила, суд:

1. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 , видане 15.06.2012р. Княжівською сільською радою Золочівського району на ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Княжівської сільської ради № 13 від 27.04.2007 р. та скасувати Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок.

2. Скасувати рішення Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області № 13 від 27.04.2007р. «Про оформлення права власності» ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 , як незаконне.

3. Визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 .

4.Стягнути з відповідачів: ОСОБА_3 , Червоненської та Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області солідарно в її користь судовий збір у сумі 2114.40 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років померла її мати ОСОБА_6 , яка постійно проживала у власному будинку по АДРЕСА_1 , про що Червоненською сільською радою Золочівського району Львівської області в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 12 від 30.03.1990 р. ОСОБА_6 склала в її, ОСОБА_7 , користь заповіт на випадок своєї смерті, посвідчений Червоненською сільською радою Золочівського району Львівської області, який не змінювався та не відмінювався. До складу спадщини ОСОБА_6 належали не приватизовані:одноповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та дворовими спорудами. Земельна ділянка загальною площею 0.2100 га., для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , на якій розташовані вказані будівлі та споруди. Спадкоємцем першої черги за заповітом на спадщину ОСОБА_6 являюєься її дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. У визначений законом 6-ти місячний строк вона не звернулася до нотаріальної контори оскільки будучи, дочкою спадкодавця та спадкоємцем за заповітом після смерті матері протягом б-ти місяців з дня відкриття спадщини фактично вчинила дії по прийняттю, спадщини у відповідності до ст.549 ЦК України(1963р.) так як вступила в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Княжівської сільської ради № 182 від 30.05.2018р. про те, що на час смерті спадкодавця та надалі по даний час проживала без реєстрації за вказаною адресою. Окрім того, вищезгаданий житловий будинок було збудовано в період з 1979 по 1983 роки за її та її чоловіка кошти, який на той час, будучи будівельником за спеціальністю працював у будівельній організації та власною працею та за участю своїх знайомих по роботі виконав більшість робіт з будівництва будинку. 06.08.2018р. вона звернулася до приватного нотаріуса Золочівського нотаріального округу Львівської області приватного натаріуса Папірянської О.О. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 . Отримавши лист-роз?яснення від нотаріуса звернулася з усною заявою в Золочівсське МБТІ, де їй було повідомлено, що право власності на вказаний будинок зареєстровано 15.06.2012р. Княжівською сільською радою Золочівського району на її сина ОСОБА_3 згідно рішення виконкому сільської ради № 13 від 27.04.2007 р. Рішення Княжівської сільської ради вважає незаконним, протиправним таким, що порушило її спадкові права.

08.05.2019 року позивач подав уточнену заяву в якій просить внести уточнення в позовну заяву від 22.10.2018 року у справі № 445/2014/18 в частині, що стосуються заміни неналежних відповідачів № 4 та 5 належними. Належними відповідачами вважати:

Відповідач № 4 -Золочівська районна державна адміністрація Львівської області, центр надання адміністративних послуг, відповідач № 5 КП Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації».

21.11.2022 представник ОСОБА_2 подав до суду письмове обгрунтування, вважає, що протиправність набуття ОСОБА_3 права власності на вищевказаний будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений підтверджується наступними доказами та обставини справи:

1). ІНФОРМАЦІЯ_3 в с.Княже Золочівського р-ну померла- ОСОБА_6 , яка проживала у власному будинку по АДРЕСА_1 , являлась матір"ю Позивачки та бабою Відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується доказами у справі (свідоцтвами: про смерть ОСОБА_6 , народження та шлюб ОСОБА_7 та народження ОСОБА_3 ).

2). 08.04.1987р. при житті ОСОБА_6 склала заповіт в користь дочки ОСОБА_1 , посвідчений Червоненською сільською радою Золочівського району Львівської обл, який не змінювався та не відмінювався.

3) У відповідності до ст.ст. 524-527 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.ст. 1216-1223, 1225 ЦК України в редакції від 16.01.2003р., N? 436-IV (п.5 Прикінцевих та перехідних положень) після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, на належне їй на час смерті майно .

4). У 6-ти місячний строк після смерті ОСОБА_6 . Позивачка не звернулася до нотаріальної контори оскільки, будучи спадкоємцем за заповітом (1-ї черги за законом) після смерті матері, після відкриття спадщини фактично вчинила дії по її прийняттю у відповідності до ст.549 ЦК України(1963р.), 4.3 ст.1268 ЦК України (2003р.) так як проживала з матір"ю однією сім?єю на момент її смерті, похоронила її за власні кошти та вступила в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Княжівської сільської ради N?182 від 30.05.2018р. про те, що Позивачка з 1954 року(від народження) по час смерті спадкодавця та надалі по даний час проживає без реєстрації за вказаною адресою. Окрім того вищезгаданий житловий будинок було збудовано в період з 1979 по 1983 роки за позивачки та її чоловіка ОСОБА_8 кошти.

Відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на час завершення будівництва будинку (1983р.) виповнилося лише 10 років, був малолітньою особою.

5). У квітні 2007 року Відповідач ОСОБА_3 , будучи онуком померлої ОСОБА_6 , за наявності спадкоємців 1-ї черги, всупереч ст.ст. 11, 13 ЦК України звернувся з заявою до Княжівської сільської ради Золочівського району про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , без погодження та всупереч законних прав та інтересів інших осіб, за відсутності їх відмови від спадщини (власності): ?? своєї матері ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки спадкодавця-спадкоємця за заповітом(законом 1-ї черги), своєї тітки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочки спадкодавця-спадкоємець 1-ї черги за законом, своєї рідної сестри, онуки спадкодавця - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

06.08.2018р. Позивачка звернулася до приватного нотаріуса Золочівського нотаріального округу п.Папірянської О.О, із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 , нотаріусом було прийнято та зареєстровано заяву однак повідомлено письмово листом вих.N?779/01-16 від 06.08.2018р. про те, що для видачі їй свідоцтва про право на спадщину необхідно подати в нотаріальну контору правовстановлюючий документ про реєстрацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 на ОСОБА_6

Отримавши лист-роз?яснення від нотаріуса Позивачка звернулася з усною заявою в Золочівське Міжрайонне бюро технічної інвентаризації (МБТІ), щоб вияснити чи зареєструвала мати при житті право власності на вищеказаний будинок.

Як з`ясувалося в МБТІ, право власності на вказаний будинок зареєстровано 15.06.2012р. Княжівською сільською радою Золочівського району на сина ОСОБА_3 , Відповідача у справі, згідно рішення виконкому сільської ради N? 13 від 27.04.2007р. На підставі вищенаведених доводів просить суд позов задовольнити.

Протоколом повторного авторозподілу судової справи між суддями 24.01.2019 року справу передано судді Бакаїм М.В.

Ухвалою судді від 24.01.2019 прийнято справу до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві, прсили позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечили щодо задоволення позовних вимог вказавши про їх безпідставність та необґрунтованість. Подали письмові заперечення.

Представники відповідача Л.Орецька, ОСОБА_11 територіальної громади с. Княже в особі Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, територіальної громади с. Червоне в особі Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області в судовому засіданні заперечили щодо позовних вимог, подала письмове заперечення.

Представник центру надання адміністративних послуг Золочівської районної адміністрації Шляхетко Г.А., заперечень та відзиву не подав.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою відповідача та дочкою позивачки. Просила задовольнити позовні вимоги оскілки їхні батьки постійно проживали в спірному будинку, його будували та господарювали. Відповідач майже після одруження проживає у дружини і близько двадцяти років не відвідує батьків та не спілкується з ними.

29.11.2018 року представник Головного управління П.Кубіцький, подав до суду відзив на позовну заяву по справі № 445/2014/18, де заперечує проти позовних вимог позивача, виходячи з наступного, відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308, Головного управління держгеокадастр органом Львівській обласні є територіальним органом Державної Служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.Реєстрація речового права на нерухоме майно не належить до повноважень Відділу у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Згідно інформації наданої Відділом у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (лист № 1201/406-18-0.24 від 16.11.2018 року), земельна ділянка площею 0,21 га, кадастровий номер 4621883300:01:002:0040, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 перебуває у власності гр. ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Княжівської сільської ради № 218 від 30 січня 2018 року. Речове право зареєстроване Золочівською районною державною адміністрацією 06.02.2018р. за № 24755104.Також позивачем не вказано які саме дії вчинялись Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, що могли б бути предметом судового розгляду, тому враховуючи вищенаведене, вважають, що вони є неналежним відповідачем у справі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , вбачається, що ОСОБА_12 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_13 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідчено головою в с. Княже Золочівського району Львівської області 08.04.1987 року, реєстраційний номер № 5 в користь ОСОБА_1 .

Згідно довідки № 229 від 31.05.2018 року виданої Червоненської сільською радою Золочівського району Львівської області заповіт не змінений і не відміненний.

Згідно довідки № 182 від 30.05.2018 року Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, вбачається, що останнім місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , було с. Княже, Золочівського району Львівської області. Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняла її донька ОСОБА_1 , яка проживала без реєстрації із ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 , на день смерті останньої та після її смерті. Заборон і арештів на житловий будинок немає.

Згідно рішення виконавчого комітету № 13 від 27.04.2007 року Княжівська сільська рада Золочівського району Львівської області, вирішино передати право власності на будинок ОСОБА_3 , який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Згідно із копії свідоцтва на право власності на неухоме майно, від 15.06.2012 року, вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 .

Із копії витягу про державну реєстрацію прав від 15.06.2012, вбачається, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , є зареєстроване за ОСОБА_3 .

З копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 52870335 від 06.08.2018 року, вбачається, що до спадкового реєстру внесено справу № 146/2018 після смерті ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками вказані ОСОБА_13 та ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , вбачається, ОСОБА_14 одружилася з ОСОБА_8 , і змінила прізвище на ОСОБА_15 .

Згідно копії рішенння Княжівської сільської Ради народних депутатів Золочівського району Львівської області виконавчий комітет 06.04.1994 року № 26 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.

З книги реєстрації громадян, яким безоплатно Княжівською сільською Радою народних депутатів Золочівського району Львівської області передано земельні ділянки у приватну властність, ОСОБА_6 та ОСОБА_16 .

Згідно копій квитанцій про оплату за газ, вбачається, що такі видавались, на ім"я ОСОБА_1 .

Згідно копії свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР від 15.05.1980 р. за № 210, ОСОБА_6 надана була земельна ділянка під забудову площею 800 кв.м. на підставі рішень зборів колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979р.№4 та рішення Червоненської сільської ради від 15.10.1979р.

Згідно витягу з рішення від 24 квітня 1980р. за №114 вирішено надати дозвіл на право на будівництво ОСОБА_6 в с.Княже, житловий будинок , площа забудови 107.88 кв.м.

Як вбачається з копії акту виносу в натуру плану земельної ділянки від 15.05.1980. с.Княже, виданий ОСОБА_6 , про те, що рішенням загальних зборів колгоспників колгоспу ім.Леніна від 01.10.1979 р., затверджене рішенням виконкому Золочівської районної ради депутатів трудящих від 24.04.1980 р. за №114, було проведено в натурі відвод земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво забудовника ОСОБА_6 .

Згідно записів у погосподарських книгах спірний будинок належав колгоспному двору, а членами даного двору були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_17 (внучка),1979 р.н.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст.16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того, способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі -

Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року .

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).

Враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до набрання чинності ЦК України, суд вважає, що у даних правовідносинах слід керуватися положеннями ЦК УРСР (в редакції 1963р.).

Згідно ст. 524 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.529 цього кодексу при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст. 548 цього кодексу для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 560 ЦК Української РСР 1963 року встановлено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 ЦК Української РСР1963 року).

Відповідно до положень статті 561 ЦК Української РСР 1963 року свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При цьому ЦК Української РСР 1963 року не обмежував строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом.

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).

Матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами згідно записів у по господарських книгах належав колгоспному двору, а членами даного двору, які станом на 1990 р. не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_6 , 1919 р.н., яка була головою колгоспного двору, ОСОБА_3 , (внук) 1973р.н., ОСОБА_17 (внучка),1979 р.н.

Отже, виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Щодо доводів представника відповідача, що ОСОБА_3 був одноосібним власником спірного будинку і те, що спадкодавець ОСОБА_1 , не набула право на частку у майні даного колгоспного двору, то такі суд відхиляє, оскільки, як зазначалось вище спірний будинок належав до суспільної групи - колгоспний двір, а отже майно даного колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності, виходячи з рівності часток усіх членів двору. При цьому, встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 , як член даного двору постійно проживала у спірному будинку , (головою двору) до часу своєї смерті. Згідно довідки № 182 від 30.05.2018 року Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області, вбачається, що останнім місцем проживання померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , було с. Княже, Золочівського району Львівської області. Спадщину після смерті ОСОБА_6 фактично прийняла її донька ОСОБА_1 , яка проживала без реєстрації із ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 на день смерті останньої та після її смерті. Заповіт від імені ОСОБА_6 посвідченого секретарем Червоненської сільської ради Золочівського району Львівської області 08.04.1987 року, реєстраційний номер № 5 в користь ОСОБА_1 , а тому суд вважає, що позивач не втратила право на частку в майні даного двору.

Щодо доводів представника відповідача, про те, що ОСОБА_1 спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , не прийняла, то суд зазначає наступне.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи вступив він фактично в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Якщо позивач у шестимісячний строк вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права власності на спадкове майно.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12, постанові Верховного Суду від 18.03.2020року у справі №2-612/2008 (провадження №61-37344св18).

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, яка була чинною на час відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

У даній справі установлено, що після смерті ОСОБА_6 позивачка не звернулася до нотаріальної контори оскільки, будучи спадкоємцем за заповітом (1-ї черги за законом) після смерті матері, після відкриття спадщини фактично вчинила дії по її прийняттю у відповідності до ст.549 ЦК України(1963р.), ч.3 ст.1268 ЦК України (2003р.) так як проживала з матір`ю однією сім`єю на момент її смерті, похоронила її за власні кошти та вступила в управління та володіння спадковим майном ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою Княжівської сільської ради №182 від 30.05.2018р. про те, що Позивачка з 1954 року(від народження) по час смерті спадкодавця та надалі по даний час проживає без реєстрації за вказаною адресою, показаннями допитаних у справі свідків.

Окрім того вищезгаданий житловий будинок було збудовано в період з 1979 по 1983 роки, що підтверджується рішенням виконкому Княжівської сільради №13 від 27.04.2007р.

Крім цього, виконком сільської ради задовільнив заяву ОСОБА_3 про оформлення права власності на житловий будинок без погодження та всупереч законних прав та інтересів інших осіб, за відсутності їх відмови від спадщини(власності), вказані обставини підтверджені в судовому засіданні поясненнями сторін, які підтвердили, що на засідання виконкому не запрошувалися, письмових заяв до сільради про відмову від прийняття спадщини не подавали.

При цьому, доводи відповідача, що його мати ОСОБА_1 , фактично не проживала у спірному житловому будинку та не брала участі у веденні спільного господарства своїми коштами чи працею, про що зазначив у своїх показаннях в судовому засіданні, суд відхиляє, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, Відповідачу ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на час завершення будівництва будинку(1983р.) виповнилося 10 років, тобто був малолітньою особою.

Зокрема свідок ОСОБА_18 , безпосередньо у судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 , постійно проживала за адресою спірного майна, доглядав за майном і робила там господарські роботи.

Свідок ОСОБА_19 , яка безпосередньо в судовому засіданні дала показання аналогічні вищевикладеним свідком.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він являється чоловіком позивачки та батьком відповідача.Пояснив, що він із своєю сімєю постійно проживав у АДРЕСА_1 . Він отримав у м.Золочеві квартиру у 1990, однак там не проживав, а лише залишався коли робив ремонти.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, сплачує за користування комунальними послугами, що надаються за адресою АДРЕСА_1 . У відповідності до ст.549 ЦК України в редакції 1963р., дії, які свідчать про прийняття спадщини, є не тільки подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, але й факт вступу спадкоємця в управління спадковим майном.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, на думку суду, позивач ОСОБА_1 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, тобто у відповідності до ст.549 ЦК України в редакції 1963 року вчинила дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_6 .

За таких умов, після смерті спадкодавця належна їй частка у вищевказаному майні (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування.

Таким чином, встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, враховуючи те, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та прийняла спадщину після смерті матері, то суд приходить до висновку, що оспорюваним рішенням державного реєстратора порушено права позивача на спірний будинок, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішень та приватизаціі є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимоги про визнання недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , судом встановлено, ОСОБА_3 є влаником спірної земельної ділянки, в порядку пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України на підставі розробленої та затвердженої у встановленому порядку рішенням Княжівської сільської ради № 218 від 30 січня 2018 року технічної документації із землеустрою, якою за результатами зйомки уточнено площу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,21 га з кадастровим номером 4621883300:01:002:0040 в ДЗК та речових прав ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Позивачем не оскаржуються правовстановлюючі документи, на підставі яких у ОСОБА_3 виникло право власності на земельну ділянку і проведено державну реєстрацію речових прав, що виключає скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав, яка проведена на підставі правовстановлюючих документів.

До позовної заяви долучено витяг з Державного земельного кадастру НВ-4607274152018 від 27.06.2018, який підтверджує державну реєстрацію сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 площею 0,2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарьських будівель і споруд (присадибна ділянка) в Державному земельному кадастрі, а не державну реєстрацію речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як помилково стверджує позивач. Документи, які підтверджують державну реєстрацію речових прав, щодо скасування якої заявлено позовну вимогу, позивачем суду не надано і такі в матеріалах справи відсутні.

Позивач просить, суд визнати недійсним і скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:0040 ОСОБА_3 , при цьому не оспорює документи, на підставі яких проведена державна реєстрація речових прав (рішення органу місцевого самоврядування тощо), обравши неналежний спосіб захисту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюютьоргани державноївлади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективнийспосібзахисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються успосіб,який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такийспосібзахисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом успосіб,який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародногоправаза наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерелаправазадля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятого пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення вправах.

Рішення яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , ніким не оскаржене, не скасоване, а тому відсутні підстави вважати, що державна реєстрація прававласності на вказане нерухоме майно здійснена з порушенням закону. При цьому, реєстрація прававласності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням прававласності з боку держави. Сама собою державна реєстрація прававласності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи прававласності, але створює спростовувану презумпціюправавласності такої особи (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Разом з тим, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного(неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права на захист своїх правв іншому порядку.

Для оспорення правомірності набуття права власності на земельну ділянку, доведенню та спростуванню підлягають інші обставини, ніж державна реєстрація права власності на майно.

Таким чином,скасування державної реєстрації земельної ділянки не призведе до припинення речових прав відповідача на земельну ділянку. Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17.

Позовні вимоги зводяться до того, що вона по суті оспорює правомірність набуття прававласності на земельну ділянку, що у свою чергу свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є не ефективним,а тому у задоволенні в частині позову про визнання недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 4621883300:01:002:040 площею 0.2100 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 , слід відмовити

Отже, задоволення вказаних вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України«Про Державний земельний кадастр» ухвалення судомрішенняпроскасування державної реєстраціїземельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судомрішенняпро визнання нечиннимрішення органу виконавчої влади,органу місцевого самоврядуванняпро надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також проскасування державної реєстраціїтакої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечиннимрішенняпро затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Що стосується клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 256 ЦК України, визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Наведена правова позиція відображена в Постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №445/25/16.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 524, 529, 546,549 ЦК УРСР(1963р.), 261,267 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК УкраїниЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Скасувати рішення Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області № 13 від 27.04.2007р. «Про оформлення права власності» ОСОБА_3 на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, житловий будинок в АДРЕСА_1 , видане 15.06.2012 р. Княжівською сільською радою Золочівського району на ОСОБА_3 згідно рішення виконкому Княжівської сільської ради № 13 від 27.04.2007р. та скасувати Державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , в користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2114.40 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30-ти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду або через Золочівський районний суд Львівської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 07.02.2024 р. о 15.00 год.

Суддя М. В. Бакаїм