Постанова
від 31.01.2024 по справі 902/1298/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року Справа № 902/1298/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Яблокова Л.О.;

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: не з`явився

відповідача 3: не з`явився

відповідача 4: Щавінський К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 (повний текст складено 04 вересня 2023 року, суддя Тварковський А.А.)

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525)

до: Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

до: Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області (вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

до: Вінницької районної державної адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, буд. 17, м. Вінниця, 21016)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)

про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, витребування земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Селянським (фермерським) господарством "СОБ" подано позов до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області та Вінницької районної державної адміністрації про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га. призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Нападівської сільської ради відповідно до Державного акту серії ВН №0244 від 19 квітня 1994 року та про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року №228.

25 квітня 2023 року від Селянського (фермерського) господарства "СОБ" надійшла заява про зміну позовних вимог (08 травня 2023 року надійшла уточнена редакція), відповідно до якої заявник просить залучити до участі у справі співвідповідача ТОВ "Укрземресурс" та:

- визнати за Селянським (фермерським) господарством "СОБ" (ЄДРПОУ 20114289) право постійного користування земельною ділянкою площею - 22,88 га призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства та розташованою на території Нападівської сільської ради відповідно до Державного акта серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого 19 квітня 1994 року на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29 березня 1994 року;

- усунути перешкоди в користуванні земельної ділянки шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року №228;

- витребувати на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700; 0522283800:03:000:2701; 0522283800:03:000:2702; 0522283800:03:000:2703; 0522283800:03:000:2704; 0522283800:03:000:2705; 0522283800:03:000:2695; 0522283800:03:000:2696, які були сформовані зі складу земельної ділянки з кадастровим номером 0522283800:03:000:2457 та земельної ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2464, які в свою чергу були сформовані зі складу земельної ділянки площею 22,88 га на підставі Державного акта серії ВН 0244 на право постійного користування землею, виданий на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29 березня 1994 року.

Протокольною ухвалою від 26 травня 2023 року Господарським судом Вінницької області задоволено заяву про зміну позовних вимог та залучено до участі у справі співвідповідача ТОВ "Укрземресурс" /т.2, а.с.71/.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 частково задоволено позов Селянського (фермерського) господарства "СОБ" до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, Вінницької районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, витребування земельних ділянок.

Витребувано на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700, 0522283800:03:000:2701, 0522283800:03:000:2702, 0522283800:03:000:2703, 0522283800:03:000:2704, 0522283800:03:000:2705, 0522283800:03:000:2695, 0522283800:03:000:2696.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Витрати на сплату судового збору в сумі 4 962 грн залишено за позивачем.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) 24 156 грн - витрат на сплату судового збору.

Вказане рішення в частині витребування земельних ділянок обгрунтоване тим, що в даному випадку позивач є титульним володільцем (постійним землекористувачем) та достатньою правовою підставою для звернення позивача про витребування майна є наявність Державного акта серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 . Наявний у матеріалах справи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18 березня 2014 року підтверджує, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням стану здоров`я від 06 листопада 2004 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Отже, ОСОБА_1 не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, тому на переконання суду першої інстанції таке право наявне у Селянського (фермерського) господарства "СОБ". З урахуванням висновку вищевказаної експертизи місцевий господарський суд прийшов до висновку, що наявна підстава стверджувати, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що є достатньою правовою підставою для його витребування в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Укрземрессурс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 в частині позовних вимог про витребування на користь СФГ "СОБ" із чужого незаконного володіння ТОВ "Укрземрессурс" земельних ділянок та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що у разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16). Володільцем земельних ділянок, про витребування яких пред`явлено позов, являється ПСП "Агрофірма Нападівська" на підставі договору оренди землі від 29 липня 2019 року, що стверджується витягами з державного реєстру речових прав (копії додаються), а відтак позов мав бути пред`явлений до особи, яка фактично володіє цими земельними ділянками, а не до ТОВ "Укрземрессурс", якому на дату звернення до суду права володіння і користування не належать. Однак, суд першої інстанції не встановив вказаних обставин і витребував спірні земельні ділянки у ТОВ "Укрземрессурс", який ними не володіє, а реального володільця (ПСП "Агрофірма Нападівська") навіть не залучив до участі у даній справі, хоча вирішив питання про права та обов`язки останнього. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що застосовуючи частину 1 статті 261 Цивільного кодексу України суд повинен був вставити чи могло ФГ "СОБ" поцікавитися станом своїх майнових прав ще у 2004 році і отримати розпорядження Липовецької РДА №228 від 06 грудня 2004 року. Якщо така можливість у ФГ "СОБ" була, то строк позовної давності слід було рахувати з 06 грудня 2004 року (від дня коли особа "могла довідатися"). ФГ "СОБ", як землекористувач мав обов`язки передбачені статтею 96 Земельного кодексу України та статтею 15 Закону України "Про фермерське господарство", тому не тільки міг, а й повинен був довідатися про порушення свого права ще 05 березня 2005 року, тобто з дня коли його земельну ділянку почало обробляти ПСП "Агрофірма Нападівська". Тому, навіть якщо припустити, що ФГ "СОБ" не міг довідатись про порушення його права 06 грудня 2004 року, то з 05 березня 2005 року ФГ "СОБ" вже повинен був про це знати в силу своїх обов`язків землекористувача.

Апелянт вважає, що причини, які суд першої інстанції визнав поважними для пропущення строку позовної давності, а саме те, що позивач не втратив інтерес до спірної земельної ділянки, протягом тривалого часу намагався відновити своє порушене право шляхом подачі відповідних позовів у розумний строк в порядку різного судочинства, враховуючи зміну правових позицій Верховного Суду з урахуванням суб`єкта звернення, не є такими, що дозволяють захистити порушене право в даному випадку. Оскільки згідно з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна, то суд першої інстанції встановивши, що ТОВ "Укрземрессурс" є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, повинен був застосувати частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України та відмовити позивачу в позові, а натомість застосував частину 5 статті 267 Цивільного кодексу України і задовольнив позов, чим порушив вказані норми матеріального права.

Також, на переконання скаржника, задовольнивши прострочений позов ФГ "СОБ" суд першої інстанції порушив принцип правової визначеності, на необхідності дотримання якого неодноразово акцентував увагу ЄСПЛ. Крім того, витребувавши спірні земельні ділянки у відповідача, який є добросовісним набувачем, суд порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки допустив неправомірне втручання у право на мирне володіння майном, позбавивши ТОВ "Укрземрессурс" права власності на спірні земельні ділянки без жодної компенсації, що не можна вважати справедливим вирішенням справи. Практика, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною, адже покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Листом №902/1298/22/6175/23 від 25 вересня 2023 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

06 жовтня 2023 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/1298/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2023 року у справі №902/1298/22 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22. Надано скаржнику 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надання доказів направлення копії апеляційної скарги учасникам у справі листами з описом вкладення.

30 жовтня 2023 року від представника ТОВ "Укрземрессурс" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано докази надсилання апеляційної скарги усім учасникам.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 листопада 2023 року у справі №902/1298/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на "29" листопада 2023 р. об 10:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

Від позивача Селянського (фермерського) господарства "СОБ" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

При цьому, СФГ "СОБ" стверджує, що належним відповідачем за вимогами про витребування спірних земельних ділянок є ТОВ "Укрземрессурс", за яким зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, що оспорюється позивачем. Згідно пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21 суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). У постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, у тому числі й право володіння.

СФГ "СОБ" зауважує, що товариству тільки 13 квітня 2023 року стало відомо про поділ спірної земельної ділянки на декілька земельних ділянок, що стало підставою для звернення позивачем з цим позовом у господарському провадженні і перебіг строку права на звернення з вимогою щодо витребування майна з володіння відповідача починається саме з дня, коли позивач дізнався про такий поділ земельної ділянки 13 квітня 2023 року. ОСОБА_1 ознайомився зі змістом оскаржуваного розпорядження тільки 22 лютого 2013 року, дана обставина також була встановлена у адміністративній справі №802/18/13-а за позовом С(Ф)Г "СОБ" до Липовецької РДА про скасування розпорядження, яка розглядалася у Вінницькому окружному адміністративному суді. Тобто, перебіг строку позовної давності щодо оскарження розпорядження від 06 грудня 2004 року за №288 почався від дня, коли голова ФГ "СОБ" - Давидович П.І. довідався про порушення свого права постійного користування, в даному випадку з 22 лютого 2013 року. Позивач СФГ "СОБ" в особі голови Давидовича Петра Івановича, який є головою з дня заснування фермерського господарства, при цьому голова не змінювався, весь час судового розгляду справ в порядку адміністративного, цивільного, господарського судочинства діяв в інтересах саме ФГ "СОБ" з метою поновлення права постійного користування на спірну земельну ділянку і як наслідок строк позовної давності декілька разів був перерваний і не сплив на момент звернення цим позовом.

07 листопада 2023 року на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Селянського (фермерського) господарства "СОБ" адвоката Яблокової Л.О. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2023 року у справі №902/1298/22 задоволено клопотання представника Селянського (фермерського) господарства "СОБ" адвоката Яблокової Л.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 листопада 2023 року у справі №902/1298/22 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 на "20" грудня 2023 року.

08 грудня 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" Щавінського Констянтина Станіславовича надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у справі №902/1298/22 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" Щавінського Констянтина Станіславовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

19 грудня 2023 року від СФГ "СОБ" надійшли письмові пояснення у яких позивач зазначає, що керуючись нормами Закону України від 20 грудня 2011 року №4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" відлік строку позовної давності по Закону щодо вимоги про скасування незаконного розпорядження, що є предметом розгляду цієї справи №902/1289/22 почався з 15 січня 2012 року по 14 січня 2015 року. В межах цього строку позивачем було подано позовну заяву щодо скасування незаконного розпорядження у 2013 році до Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/18/13-а, яка в подальшому до 18 листопада 2021 року розглядалась в судах різних інстанцій та юрисдикцій, тобто строк позовної давності не було пропущене позивачем. Щодо позовної давності до вимог про витребування спірних земельних ділянок, позивач зауважує, що для отримання інформації про такі ділянки С(Ф)Г "СОБ" необхідно було мати спеціальні знання з області геодезії, картографії. Для того, щоб скористатись відкритими даними з ДЗК і іншими державними реєстрами речових прав необхідно було знати кадастрові номера на земельні ділянки, які були утворені з земельної ділянки площею 22,88 га, що свідчить, що С(Ф)Г "СОБ" не міг знати про ці земельні ділянки, раніше ніж 13 квітня 2023 року. Крім того, позивач вважає, що представником відповідача-4 Щавінським К. не було подано заяви про застосування строків позовної давності до позовних вимог, які є предметом розгляду у справі №902/1298/22 і у останнього відсутні правові підстави заявляти про застосування строків позовної давності в апеляційній інстанції.

20 грудня 2023 року при розгляді справи №902/1298/22 було виявлено непрацездатність підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС та неможливість налагодження коректної роботи системи відеоконференцзв`язку за допомогою сайту https://vkz.court.gov.ua.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 грудня 2023 року у справі №902/1298/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10 січня 2024 року об 11:30 год.

21 грудня 2023 року від представника ТОВ "Укрземрессурс" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Липовецької міської ради від 19 грудня 2023 року, у якому зазначено, що з 06 грудня 2004 року по 29 січня 2014 року СФГ "СОБ" не використовувало земельну ділянку площею 22,88 га, що перебувала в постійному користуванні гр. ОСОБА_1 , оскільки право постійного користування було припинено. За інформацією ГУ ДПС у Вінницькій області від 13 грудня 2023 року, СФГ "СОБ" у 2012 році не відображало у податковій звітності земельну ділянку площею 22,88 га (державний акт на право постійного користування землею серія ВН 0244 від 19 квітня 1994 року). Інформація щодо податкової звітності по СФГ "СОБ" за період з 2004 року по 2011 рік відсутня у зв`язку із закінченням терміну зберігання документів. Зважаючи на викладене, міська рада немає правових підстав щодо припинення користування вищезгаданою земельною ділянкою в зв`язку, з тим що право постійного користування вже припинене.

09 січня 2024 року від представника позивача надійшли заперечення щодо долучення до матеріалів справи листа №02-43/1400 від 19 грудня 2023 року, оскільки останній не був предметом розгляду у суді першої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 січня 2024 року у справі №902/1298/22 розгляд апеляційної скарги відкладено на 31 січня 2024 року о 10:45 год.

Безпосередньо в судових засіданнях, які проводилися в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України представники відповідача 4 та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представники відповідача 1, 2, 3 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 4, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та письмових пояснень сторін, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - скасувати.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до Державного акта про право постійного користування землею серії ВН 0244 від 19 квітня 1994 року ОСОБА_1 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради. Підставою для отримання земельної ділянки вказано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 березня 1994 року.

З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що 08 червня 1994 року ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "СОБ" (код ЄДРПОУ 20114289).

Листом вих. №01-18/815 від 22 березня 2013 року Липовецька РДА надала голові ФГ "СОБ" Давидовичу П.І. розпорядження голови райдержадміністрації від 06 грудня 2004 року за №288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств" із копією заяви від імені ОСОБА_1 щодо припинення діяльності ФГ "СОБ" від 06 листопада 2004 року.

Заперечуючи факт звернення до Липовецької РДА із такою заявою (щодо припинення діяльності ФГ "СОБ"), Фермерське господарство "СОБ" звернулося із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання нечинним і скасування розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року за №288 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками фермерських господарств".

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року у адміністративній справі №802/18/13-а за позовом СФГ "СОБ" до Липовецької РДА позовні вимоги позивача задоволено та скасовано розпорядження Липовецької РДА від 06 грудня 2004 року за №288 про припинення права користування вказаної земельної ділянки.

У межах справи №802/18/13-а судом була призначена почеркознавча експертиза, на розгляд якої поставлено питання: "Чи виконано текст та підпис у заяві від 06 листопада 2004 року про припинення Фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням здоров`я ОСОБА_1 чи іншою особою?"

Згідно висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18 березня 2014 року встановлено, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням стану здоров`я від 06 листопада 2004 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою /а.с. 42-47, т.1/.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 02 лютого 2016 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у справі за позовом Голови Селянського (фермерського) господарства "СОБ" Давидовича П.І. до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, треті особи Нападівська сільська рада, про визнання нечинним та скасування розпорядження та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України. Роз`яснено, що зазначений позов може бути розглянутий в порядку цивільного (господарського) судочинства.

04 березня 2016 року СФГ "СОБ" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовною заявою про визнання оскаржуваного розпорядження недійсним.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12 травня 2016 року у справі №902/186/16 за позовом Селянського (фермерського) господарства "СОБ" до Липовецької районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерське господарство "Зінденс", Нападівська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання недійсним розпорядження, прийнято відмову позивача від позову на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України та провадження у справі № 902/186/16 припинено.

24 травня 2016 року до Липовецького районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Липовецької РДА, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року за №228;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 20 січня 2014 року за №ВН/0522281400:04:00/00002267;

- визнання недійсним наказу Головного управління Держземагенства у Вінницькій області від 20 січня 2014 року за №ВН/0522281400:04:000/00002244;

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 01 лютого 2014 року за №17213599;

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 31 січня 2014 року за №17069662;

- скасування рішення реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 01 лютого 2014 року за №17213599;

- скасування рішення реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 31 січня 2014 року за №17069662.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 15 червня 2016 року у справі №136/833/16-ц було відкрито провадження за зазначеною вище позовною заявою ОСОБА_1 .

Внаслідок задоволених відводу та самовідводу суддів, спір у цивільній справі №136/833/16-ц по суті вирішено Погребищенським районним судом Вінницької області.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року у справі №136/833/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Липовецької районної державної адміністрації у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Нападівська сільська рада Липовецького району Вінницької області, Фермерське господарство "Зінденс", про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Вказане рішення залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у справі №136/833/16-ц.

Підставою для відмови у задоволенні позову слугувало те, що спір у справі стосується земельної ділянки для ведення фермерського господарства і на момент відкриття провадження у справі ОСОБА_1 вже було зареєстроване Фермерське господарство "СОБ", а тому дана справа має розглядатись за правилами господарського судочинства.

У касаційному порядку справа №136/833/16-ц по суті не переглядалася, оскільки ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційну скаргу на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 липня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року повернуто заявнику ( ОСОБА_1 ).

Враховуючи викладене, Фермерське господарство "СОБ" з метою захисту своїх прав звернулося із даним позовом до Господарського суду Вінницької області про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В процесі розгляду цієї справи, листом №0-2-0.6-1461/2-23 від 03 квітня 2023 року Головне управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області надало інформацію, що ОСОБА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду від 29 березня 1994 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 22,88 га на території Нападівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Державний акт на право постійного користування землею серії ВН 0244, виданим Липовецькою районною радою народних депутатів 19 квітня 1994 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за №97. Формування даної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 не проводилося. На архівному примірнику Державного акту на право постійного користування землею серії ВН 0244 міститься відмітка щодо припинення діяльності на підставі розпорядження Липовецької РДА від 06 грудня 2004 року №288. Відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Нападівської сільської ради Липовецького району:

30 листопада 2013 року була проведена інвентаризація та утворено земельні ділянки за кадастровим номером 0522283800:03:000:2464 площею 4,7000 га та земельна ділянка з кадастровим номером 0522283800:03:000:2457 площею 15,0813 га.

18 червня 2018 року за результатами поділу земельна ділянка за кадастровим номером 0522283800:03:000:2464 поділена на 2 частини, площа яких складає 2,0000 га та 2,7000 га. У межах даних земельних ділянок утворено 3 земельні ділянки приватної власності із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700, 0522283800:03:000:2711.

07 березня 2019 року земельна ділянка за кадастровим номером 0522283800:03:000:2457 поділена на 2 частини, площа яких складає 10,0000 га та 5,0813 га. У межах даних земельних ділянок утворено 8 земельних ділянок приватної власності із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2701, 0522283800:03:000:2702, 0522283800:03:000:2703, 0522283800:03:000:2704, 0522283800:03:000:2705, 0522283800:03:000:2694, 0522283800:03:000:2695, 0522283800:03:000:2696.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна судами встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700, 0522283800:03:000:2701, 0522283800:03:000:2702, 0522283800:03:000:2703, 0522283800:03:000:2704, 0522283800:03:000:2705, 0522283800:03:000:2695, 0522283800:03:000:2696 належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (код ЄДРПОУ 40357718). При цьому земельні ділянки із кадастровими номерами 0522283800:03:000:2694 та 0522283800:03:000:2711 належать на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Таким чином, з наведеного встановлено, що із земельної ділянки площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради, яка відповідно до Державного акту серії ВН №0244 була надана на праві постійного користування позивачу, утворено 11 земельних ділянок, власниками яких стали юридична та фізична особи.

Наведене стало підставою для зміни позивачем предмета позову та залучення до участі у справі за його клопотанням співвідповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс". При цьому позивач заявляє позовні вимоги лише щодо земельних ділянок, які належать юридичній, а не фізичній особі.

Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що є достатньою правовою підставою для його витребування в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 оскаржується ТОВ "Укрземрессурс" лише в частині витребування земельних ділянок.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Предметом позову у цій справі (з урахуванням меж апеляційного оскарження) є вимога СФГ "СОБ" про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, які надавалися позивачеві на праві постійного користування.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

Зважаючи на підстави та зміст позову, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що позивачем у наведеному випадку обрано спосіб захисту права шляхом витребування майна.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам як у законі так і на практиці.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18.

Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95- 98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.

Водночас у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) викладено такі висновки: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту".

У частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 названого Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Такий позов може бути поданий власником або титульним володільцем, повинен стосуватися індивідуально визначених речей. Зміст позову становить вимога про повернення речі, яка перебуває у володінні іншої особи (відповідача), а таке чуже володіння є незаконним.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Законодавство надає право віндикувати майно не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"): орендар, суб`єкт права господарського відання, суб`єкт права оперативного управління.

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). У випадку, коли власник (титульний володілець) не може надати такі документи у зв`язку з їх втратою або його права власності оспорюється відповідачем, у позові також має закладатися вимоги про визнання права власності.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №906/129/21.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьому, до кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, а отже, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.

Згідно з правовою позицію, сформованою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 в контексті застосування, зокрема, статті 388 Цивільного кодексу України, власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

При цьому відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець може бути позбавлена майна в разі задоволення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц та постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №329/1114/19-ц, від 01 серпня 2021 року у справі №329/253/20, від 21 квітня 2022 року у справі №759/10589/13-ц).

З огляду на приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Тобто, проведена інвентаризація земельної ділянки, яка була надана у постійне користування ОСОБА_1 площею 22,88 га, утворення земельних ділянок з кадастровими номерами та подальший їх поділ не впливає на можливість витребування земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до Державного акта про право постійного користування землею серії ВН 0244 від 19 квітня 1994 року ОСОБА_1 отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради. Підставою для отримання земельної ділянки вказано рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 березня 1994 року.

Отже, з моменту реєстрації Фермерського господарства "СОБ" (код ЄДРПОУ 20114289) 08 червня 1994 року воно набуло право постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га, що розташована на території Нападівської сільської ради, підтвердженням чого є Державний акт серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Липовецького районного суду Липовецького району Вінницької області від 29 березня 1994 року.

В даному випадку СФГ "СОБ" є титульним володільцем (постійним землекористувачем) та достатньою правовою підставою для звернення позивача про витребування майна є наявність Державного акта серії ВН №0244 на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 .

Наявний у матеріалах справи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18 березня 2014 року підтверджує, що рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у заяві "голові Липовецької райдержадміністрації" про припинення фермерського господарства "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у селі Нападівка у зв`язку із погіршенням стану здоров`я від 06 листопада 2004 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою /т.1, а.с. 42-47/.

Отже, ОСОБА_1 не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, тому такого права Селянське (фермерське) господарство "СОБ" неправомірно позбавлено.

Колегія суддів звертає увагу, що задоволення віндикаційного позову залежить від добросовісності незаконного володіння. Незаконний добросовісний володілець має повернути річ власнику, якщо набув її безоплатно; якщо набув майно за відплатним договором - має повернути власнику лише якщо це майно: загублено власником, викрадене у власника, вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

З урахуванням висновку вищевказаної експертизи наявна підстава стверджувати, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, а фактичний володілець отримав таке майно за відплатним договором (вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру прав власності на нерухоме майно /т.1, а.с.165-185/), що є достатньою правовою підставою для його витребування в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Враховуючи викладене, місцевий суд правомірно надав оцінку розпорядженню Липовецької районної державної адміністрації №228 від 06 грудня 2004 року з урахуванням наявного висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи №414/415/14-21 від 18 березня 2014 року без його скасування.

У пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18 (провадження № 12-57гс19) викладено висновок, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Водночас у розпорядженні Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року міститься посилання саме на заяву від імені позивача про припинення фермерського господарства, тобто на підставу добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

Так, зазначений висновок судової експертизи підтверджує відсутність волевиявлення позивача на відмову від постійного користування земельною ділянкою, що в свою чергу, вказує на незаконність вищевказаного розпорядження. При цьому порушення права позивача існує з огляду на чинність розпорядження Липовецької районної державної адміністрації від 06 грудня 2004 року №228.

Що стосується суб`єктного складу у справі, то враховуючи правові висновки, вказані у пункті 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, відповідно до яких суб`єкт, за яким зареєстровано право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна, належним відповідачем у справі є саме ТОВ "Укрземрессурс".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для витребування земельної ділянки, яка вибула з його користування позивача поза його волею.

Однак, стороною ТОВ "Укрземресурс" вчинено заяву про застосування строків позовної давності /т.2 а.с. 98/.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

З урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, практики Верховного Суду викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Враховуючи специфіку обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі №5011-32/13806-2012).

Спірна земельна ділянка вибули із володіння СФГ "СОБ" у зв`язку з протиправними діями невстановлених осіб у 2004 році, однак із позовом про витребування земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділів, позивач звернувся лише 20 квітня 2023 року (заява про зміну позовних вимог у межах даної справи).

СФГ "СОБ" стверджує, що ознайомившись 13 квітня 2023 року за допомогою електронного суду зі справою №902/1298/22, а саме з інформаційним листом від 03 квітня 2023 року за №0-2-0.6-1461/2-23 представнику позивача стало відомо, що земельну ділянку площею 22,88 га було декілька разів поділено. Тобто, на переконання позивача, йому тільки 13 квітня 2023 року стало відомо про поділ спірної земельної ділянки на декілька земельних ділянок, що стало підставою для звернення позивачем з цим позовом у господарському провадженні і перебіг строку права на звернення з вимогою щодо витребування майна з володіння відповідача починається саме з дня, коли позивач дізнався про такий поділ земельної ділянки 13 квітня 2023 року.

Однак, з Єдиного державного реєстру судових рішень апеляційним судом вбачається, що при розгляді адміністративного позову в адміністративних судах у справі №802/18/13 позивачу було відомо про те, що відповідно до наказів Головного управління Держземагенства у Вінницькій області спірну земельну ділянку було надано в оренду ОСОБА_3 терміном на 25 років.

Вказані обставини спонукали позивача звернутися у 2016 році до Липовецького районного суду з позовом про:

- усунення перешкод у кроистуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним розпорядження Липовецької районної державної адміністрації за №228 від 06.12.2004 про припинення права постійного користування фермерським господарством "Соб" земельною ділянкою, площею 22,88 га;

- визнання недійсними наказів від 20.01.2014 Головного управління Держземагенства у Вінницькій області за №ВН/0522281400:04:00/00002267 та ВН/0522281400:04:000/00002244 «Про надання земельної ділянки в оренду», яким ОСОБА_3 надано в оренду терміном на 25 років земельну ділянку із земель резервного фонду сільськогосподарського призначення державної власності розташовану на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, площею 20 га;

- визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, які укладено між Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області та ОСОБА_3 , які зареєстровані в Державній реєстраційній службі Липовецького РУЮ Вінницької області та отримано витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 17213599 від 01.02.2014, 17 069662 від 31.01.2014;

- скасування рішення реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 01.02.2014 за №17213599, 17069662 від 31.04.2014 за №17069662.

Вказані обставини вбачаються із матеріалів справи №136/833/16-ц.

Також 9 березня 2016 року Господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 902/186/16 за позовом Селянського /фермерського/ господарства "Соб" до Липовецької районної адміністрації про визнання недійсним розпорядження (про цю справу зазначає представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу).

Ухвалою від 23.03.2016 року у даній справі залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача Фермерське господарство "Зінденс". Підставою для залучення ФГ "Зінденс", як зазначив суд у ухвалі від 23.03.2016, є фактичне використання ФГ "Зінденс" спірної земельної ділянки. Колегія суду звертає увагу, що провадження у даній справі припинено на підставі ч. 4 ст. 80 ГПК України, у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Тобто, СФГ "СОБ" ще у 2016 році було відомо про те, що земельну ділянку, яка була надана ОСОБА_1 згідно Державного акта про право постійного користування землею серії ВН 0244 від 19 квітня 1994 року у 2014 році було поділено, що вона передавалася іншим особам у користування, тобто, що вона вибула з його користування, що свідчить про обізнаність із цими обставинами та можливістю звернутися з відповідним позовом. Проте з позовом про витребування земельних ділянок СФГ "СОБ" звернулося лише у 2023 році, що свідчить про пропуск строку позовної давності.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Оскільки право користування земельною ділянкою позивача було порушено в момент його вибуття з користування, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли ФГ "СОБ" довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з користування у володіння іншої особи.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Доводи представника позивача про те, що право позивача заявити матеріально-правову вимогу до відповідача, а саме звернутися із відникаційним позовом не могло виникнути раніше моменту заволодіння відповідачем спірним майном (реєстрації за ними права власності /позивач покликається на інформацію з державного реєстру, що стало підставою для зміни предмету спору/), не заслуговують на увагу, оскільки початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна /в даному випадку користувач/, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у чинному законодавстві не наведено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно врахувати, що поважними визнають лише ті обставини, які є об`єктивно не непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

Так, з матеріалів справи вбачається, що СФГ "СОБ" взагалі не стверджує про пропуск строку позовної давності /пояснення представника в останньому судовому засіданні суду апеляційної інстанції/.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ГПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд першої інстанції, зазначаючи про поважність причин пропуску позивачем позовної давності, діяв не об`єктивно та упереджено. Крім того, зазначаючи про поважність причин пропуску строку позовної давності судом було залишено поза увагою обставини за період з 2004 року по 2012 рік.

При цьому судом враховано цільове призначення даної земельної ділянки, надання її позивачу на праві постійного землекористування для створення фермерського господарства, а також на обмеження користувача у праві на передання такої земельної ділянки в користування іншим особам. А тому з моменту винесення спірного розпорядження про припинення права користування позивач, мав би бути обізнаним про користування земельною ділянкою іншими особами та, проявивши розумну обачність, мав би докласти зусиль для з`ясування підстав вибуття спірного майна з його користування. Натомість позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту користування земельною ділянкою за період з 2004 року по 2012 рік.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності та за допомогою належних та допустимих доказів не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, помилковими є висновки місцевого суду про наявність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, а тому судом застосовуються наслідки спливу строку позовної давності шляхом відмови у позові.

Крім того, апеляційним судом досліджено питання втручання у право власності на мирне володіння майном.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

На постійного землекористувача покладено ряд обов`язків, серед іншого, щодо цільового використання земельної ділянки, сплати відповідного податку. Тобто, позивачем повинен був здійснюватися контроль за використанням земельної ділянки.

Повернення СФГ "СОБ" земельних ділянок після спливу 20 років не переслідує легітимну мету згідно із загальними інтересами.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 132).

На переконання колегії суддів, за обставин цієї справи і СФГ "СОБ" і його керівник Давидович П.І. не могли не знати про те, що у 2004 році земельна ділянка, яка надавалася на праві постійного користування була передані іншим особам, було втрачено володіння нею. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як саме СФГ так і його керівник могли і повинні була знати про те, що ця ділянка передана стороннім особам. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні (протиправні) дії лише невстановлених осіб, якими у 2004 році було подано заяву від імені ОСОБА_1 про відмову від права постійного користування. А крім того, законодавство України надає і СФГ "СОБ" і ОСОБА_1 як постійним землекористувачам ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони протягом тривалого часу, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися.

Позитивне рішення суду про витребування земельних ділянок у 2024 році не відповідатиме легітимній меті та не дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право не є пропорційним цій меті, оскільки органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особа, з 2004 року по 2024 рік вчиняючи дії зі спірними земельними ділянками, діяли розумно та добросовісно. За таких обставин можливо виснувати про те, що втручання у право ТОВ "Укрземрессурс" на спірні земельні ділянки, які воно отримало за добросовісної поведінки, є для апелянта надмірним тягарем. Наявні підстави вважати, що перед тим, як придбати земельні ділянки у ТОВ "Укрземрессурс" були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися, що у 2004 році ОСОБА_1 не підписував особисто заяву про відмову від права постійного користування земельною ділянкою та не цікавився її долею до моменту звернення до суду з даним позовом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №554/10517/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для витребування у ТОВ "Укрземрессурс" спірних земельних ділянок.

Крім іншого апеляційний суд вважає за можливе зазначити, що звертаючись до суду з віндикаційним позовом позивач може розраховувати на захист права, якого його позбавлено у незаконний спосіб. В даному випадку земельна ділянка, про витребування якої заявляє позивач, належала останньому на праві постійного користування. Право постійного користування, у відповідності до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. А тому відновлення права постійного землекористувача без встановлення особи власника земельної ділянки є неможливим, як і неможливим є самостійне визначення судом в статусі власника органу державної влади чи органу, що представляє територіальну громаду, без відповідної вимоги від них.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Наведені в апеляційній скарзі аргументи є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в частині витребування земельних ділянок, оскільки доводи скаржника підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на правильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22.

Судові витрати розподіляються у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" на рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 24 серпня 2023 року у справі №902/1298/22 скасувати в частині витребування на користь Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700; 0522283800:03:000:2701; 0522283800:03:000:2702; 0522283800:03:000:2703; 0522283800:03:000:2704; 0522283800:03:000:2705; 0522283800:03:000:2695; 0522283800:03:000:2696.

В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "СОБ" (вул. Шевченка, буд. 35, село Зозів, Вінницький район, Вінницька область, 22525, код ЄДРПОУ 20114289) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" (вул. Героїв Майдану, буд. 69, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 40357718) 36234 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/1298/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "16" лютого 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	31.01.2024
Оприлюднено	19.02.2024
Номер документу	117038215
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

Бучинська Г.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 31.01.2024 по справі 902/1298/22ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —902/1298/22

Постанова від 31.01.2024

Постанова
від 31.01.2024 по справі 902/1298/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД