Постанова

від 05.06.2024 по справі 902/1298/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/1298/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «СОБ»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 (головуючий - Бучинська Г.Б., судді: Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "СОБ"

до 1. Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, 2. Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, 3. Вінницької районної державної адміністрації, 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс"

про визнання права постійного землекористування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

(за участю представника відповідача-4 - Зінченко Д.В.)

Обставини справи, встановлені судами

1. Відповідно до Державного акта про право постійного користування землею ВН 0244 від 19.04.1994 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) отримав у постійне користування земельну ділянку площею 22,88 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Нападівської сільської ради.

2. 08.06.1994 ОСОБА_1 створив Селянське (фермерське) господарство "СОБ" (далі - СФГ «СОБ», позивач).

3. Розпорядженням Липовецької районної державної адміністрації (далі - Липовецька РДА, відповідач-2) від 06.12.2004 №288 припинено право постійного користування СФГ «СОБ» земельною ділянкою площею 22 га (далі - спірне розпорядження). Спірне розпорядження прийнято на підставі заяви ОСОБА_1 від 06.11.2004 про припинення діяльності СФГ "СОБ" та вилучення земельної ділянки площею 22 га у зв`язку із погіршенням стану здоров`я.

4. У 2013 році СФГ "СОБ" звернулося із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання нечинним і скасування спірного розпорядження.

5. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2014 у справі №802/18/13-а позов СФГ "СОБ" задоволений, спірне розпорядження скасовано.

6. За висновком проведеної у межах справи №802/18/13-а судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 на заяві від 06.11.2004 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

7. Постановою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2016 скасовані рішення судів попередніх інстанцій у справі №802/18/13-а та закрито провадження у цій справі з підстави не підвідомчості спору суду адміністративної юрисдикції, який має бути розглянутий в порядку цивільного (господарського) судочинства.

8. 04.03.2016 СФГ "СОБ" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом про визнання спірного розпорядження недійсним, проте ухвалою цього суду від 12.05.2016 прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі № 902/186/16.

9. 24.05.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду цивільної юрисдикції з позовом до Липовецької РДА, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Зінченка В.А. , зокрема про визнання недійсним спірного розпорядження, наказів Держгеокадастру про надання земельних ділянок в оренду та договорів оренди земельних ділянок.

10. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21.07.2021, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 у справі №136/833/16-ц, у задоволенні вказаного позову відмовлено з тих підстав, що справа має розглядатись за правилами господарського судочинства.

11. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі №136/833/16-ц повернуто заявнику.

12. Протягом 2013-2019 років земельна ділянка площею 22,88 га, яка належала ОСОБА_1 на праві постійного користування, була поділена на 11 земельних ділянок, власником 9 з яких стало Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрземрессурс" (далі - ТОВ «Укрземресурс», відповідач-4).

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

13. У грудні 2022 року СФГ «СОБ» звернулося до суду з позовом до Липовецької міської ради, Липовецької РДА, Вінницької районної державної адміністрації, ТОВ «Укрземрессурс» , у якому просило (з урахуванням заяви від 08.05.2023 про зміну предмета позову):

- визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га;

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування спірного розпорядження;

- витребувати із незаконного володіння ТОВ «Укрземрессурс» земельні ділянки з кадастровими номерами: 0522283800:03:000:2679, 0522283800:03:000:2700; 0522283800:03:000:2701; 0522283800:03:000:2702; 0522283800:03:000:2703; 0522283800:03:000:2704; 0522283800:03:000:2705; 0522283800:03:000:2695; 0522283800:03:000:2696, які були сформовані зі складу земельної ділянки площею 22,88 га (далі - спірні земельні ділянки).

14. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 ніколи не відмовлявся від набутого в 1994 році права постійного користування земельною ділянкою площею 22,88 га, а отже ця ділянка в 2004 році вибула з володіння позивача поза його волею на підставі незаконного спірного розпорядження, прийнятого на підставі підробленої заяви голови СФГ «СОБ». У зв`язку з чим спірне розпорядження підлягає скасуванню, а спірні земельні ділянки - витребувані на користь позивача з незаконного володіння кінцевого набувача - ТОВ «Укрземресурс» на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

15. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.08.2023 позов задоволений частково. Витребувано спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідача-4 на користь позивача. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

16. Суд першої інстанції встановив, що спірне розпорядження прийнято Липовецькою РДА на підставі підробленої заяви ОСОБА_1 про відмову від права постійного користування земельною ділянкою, а отже позивач не втратив титульне володіння (право постійного землекористування) спірними земельними ділянками, набуте на підставі Державного акта ВН 0244 від 19.04.1994, а самі ділянки вибули з володіння позивача поза його волею, а тому підлягають витребуванню з незаконного володіння ТОВ «Укрземресурс» в порядку статті 388 ЦК України.

17. Розглядаючи заяву відповідача-4 про застосування позовної давності, суд першої інстанції встановив такі обставини: (1) про порушення свого права позивач міг довідатись 22.03.2012 з листа Липовецької РДА №01-18/815, яким йому надано копію спірного розпорядження та заяви ОСОБА_1 ; (2) з січня 2013 року позивач намагався відновити своє порушене право землекористування шляхом подачі численних позовів у розумний строк в порядку різного судочинства. З огляду на такі обставини суд визнав причини пропуску позивачем позовної давності для звернення з віндикаційним позовом поважними, що є підставою для захисту порушеного права.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

18. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 рішення суду першої інстанції скасовано в частині витребування спірних земельних ділянок у відповідача-4 з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заявленого позивачем, як титульним володільцем земельної ділянки 22,88 га, віндикаційного позову до відповідача-4, як фактичного володільця та кінцевого набувача спірних земельних ділянок.

20. Разом з тим апеляційний суд установив, що: (1) земельна ділянка 22,88 га вибула з володіння позивача внаслідок незаконних дій невстановлених осіб ще в 2004 році і з цього моменту починає відлік позовна давність; (2) про поділ земельної ділянки та її передачу іншим особам позивачу стало відомо в 2016 році, про що свідчать обставини, встановлені у справах № 136/833/16-ц та № 902/186/16, а отже позивач мав усі можливості звернутись з віндикаційним позовом. Однак позов про витребування спірних ділянок заявлений лише в 2023 році.

21. При цьому СФГ «СОБ» взагалі не стверджувало про пропуск позовної давності, а вказувало, що дізналось про наявність підстав для заявлення віндикаційного позову до відповідача-4 лише 13.04.2023. Тому суд першої інстанції, досліджуючи за власною ініціативою поважність причин пропуску позивачем позовної давності, діяв не об`єктивно та упереджено, залишивши при цьому поза увагою обставини за період з 2004 року по 2012 рік, щодо якого позивач не навів жодних аргументів поважності причин пропуску позовної давності.

22. Досліджуючи дотримання критеріїв втручання у право власності відповідача-4, апеляційний суд зазначив, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак земельної ділянки 22,88 га, проявивши розумну обачність, як СФГ «СОБ» так і його керівник могли і повинні були знати про те, що ця ділянка передана стороннім особам. При цьому чинне законодавство надає СФГ "СОБ", як постійному землекористувачу, ефективні засоби відновлення своїх прав, якими воно протягом тривалого часу не скористалося.

23. Рішення суду про витребування земельних ділянок у 2024 році не відповідатиме легітимній меті та не дозволятиме її досягнути. Такий захід втручання у відповідне право не є пропорційним цій меті, оскільки органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи з 2004 по 2024 роки вчиняючи юридично значимі дії зі спірними земельними ділянками, діяли розумно та добросовісно. За таких обставин втручання у право ТОВ «Укрземрессурс» на спірні земельні ділянки, які воно отримало за добросовісної поведінки, є для нього надмірним тягарем.

Касаційна скарга

24. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, з касаційною скаргою звернувся позивач, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 257, 261 ЦК України щодо позовної давності, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 61,62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/1 7 (пункти 5.43, 5.44) та у справі №911/3677/17 (пункти 6.43. 6.44), від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 23.8), Верховного Суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, Верховного Суду України у постанові від 11.02.2015 № 6-246цс14. На переконання скаржника, апеляційний суд не врахував поведінку Голови СФГ «СОБ», який тривалий час відстоює в судах своє право постійного користування, та не може отримати судовий захист з підстав порушення судової юрисдикції розгляду спору, що може свідчити про поважність причин звернення з ефективним способом захисту права тільки у 2023 році.

26. Також апеляційний суд неправильно застосував статтю 267 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду України в постановах від 22.03.2017 у справі №6-3063цс16, від 24.06.2015 у справі №6-738цс15, постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 753/12382/15-ц про можливість застосування судом позовної давності тільки за наявності заяви про це сторони спору. Так, заява відповідача-4 про застосування позовної давності не містить жодного обґрунтування та була подана 24.08.2023 - в день судового засідання суду першої інстанції, що на думку позивача означає, що такої заяви не було подано взагалі, а отже суд апеляційної інстанції не мав підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

27. Висновок апеляційного суду про можливість незаконності обрання позивачем такого способу захисту, як віндикаційний позов, не відповідає правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 11.09.2019 у справі № 766/4410/17, від 21.12.2022 у справі № 522/8412/19.

28. Суд апеляційної інстанції не встановив момент формування спірних земельних ділянок оскільки не дослідив істотних для справи обставин того, що у процесі оформлення спірних земельних ділянок мало місце формування нових, зміна цільового призначення земельних ділянок із зміною їх площі та формуванням із земельної ділянки 22,88 га 11-ти нових земельних ділянок. Для отримання інформації щодо формування спірних земельних ділянок СФГ «СОБ» необхідно було мати спеціальні знання в області геодезії, картографії та отримати інформацію про ідентифікуючі дані спірних ділянок, а отже позивач не міг знати про ці земельні ділянки раніше 13.04.2023 та, відповідно, не мав можливості заявити віндикаційну вимогу до відповідача-4.

29. Відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо перебігу позовної давності для пред`явлення віндикаційної вимоги несформованої земельної ділянки, що не було взято до уваги апеляційним судом.

Позиція відповідача-4 у відзиві на касаційну скаргу

30. Відповідач-4 проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими, погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Також вказує про неподібність правовідносин у справах, на неврахування висновків Верховного Суду у яких посилається позивач, з тими, що виникли між сторонами даного спору, у зв`язку з чим просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою.

Позиція Верховного Суду

31. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

32. Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з порушенням права постійного користування СФГ «СОБ» земельною ділянкою 22,88 га, до складу якої входять спірні земельні ділянки. Це право відповідно до заявленої позивачем вимоги підлягає захисту шляхом витребування на користь позивача спірних земельних ділянок, право власності на які зареєстровано за відповідачем.

33. При вирішенні питання наявності підстав для витребування спірних земельних ділянок на користь позивача суд апеляційної інстанції встановив, що СФГ "СОБ" з 1994 року є титульним володільцем (постійним землекористувачем) земельної ділянки 22,88 га. Голова СФГ «СОБ» ОСОБА_1 не відмовлявся від права постійного користування земельною ділянкою, а такого права СФГ "СОБ" було неправомірно позбавлено у 2004 році внаслідок прийняття спірного розпорядження на підставі підробленої заяви ОСОБА_1 про відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

34. Зазначене свідчить про вибуття спірних земельних ділянок з володіння позивача поза його волею, а фактичний володілець цього майна - ТОВ «Укрземресурс» набув його у 2019 році за відплатним договором, що є достатньою підставою для витребування спірних земельних ділянок з володіння останнього в порядку статті 388 ЦК України.

35. З огляду на наведене Верховний Суд відхиляє доводи позивача в пункті 27 Постанови, оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить стверджуваних скаржником висновків про неможливість заявлення ним віндикаційного позову, а безпосередньою підставою для відмови в захисті порушеного права позивача став сплив позовної давності.

36. Щодо доводів позивача в пункті 29 Постанови Верховний Суд зазначає, що за змістом касаційної скарги в цій частині підставою оскарження судових рішень є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

37. У той же час висновки Верховного Суду щодо початку обчислення позовної давності для звернення з віндикаційним позовом є універсальними для цієї категорії спорів та усталеними у практиці Верховного Суду.

38. Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, яку врахував і суд апеляційної інстанції, було вирішено виключну правову проблему щодо застосування статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України.

39. За висновками Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

40. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

41. Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

42. У справі, яка розглядається, апеляційний господарський суд встановив, що земельна ділянка вибула з володіння СФГ "СОБ" у зв`язку з протиправними діями невстановлених осіб у 2004 році. При цьому про поділ земельної ділянки та її передачу іншим особам позивачу стало відомо щонайменше в 2016 році, однак із позовом про витребування земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки 22,88 га, позивач звернувся лише у 2023 році.

43. Отже, наразі існує висновок Верховного Суду щодо порядку обчислення позовної давності у подібних правовідносинах і здійснене судом апеляційної інстанції у даній справі правозастосування з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини такому висновку відповідає.

44. З урахуванням наведеного провадження у справі за касаційною скаргою позивача у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

45. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 25 Постанови Верховний Суд зазначає про те, що відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

46. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц, на яку посилається скаржник).

47. Верховний Суд наголошує на своїх усталених висновках про те, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

48. За встановленими у даній справі обставинами позивач взагалі не зазначає про пропуск позовної давності, не наводить жодних обставин, які б перешкоджали зверненню з віндикаційним позовом починаючи з 2004 року, а вважає, що перебіг строку на звернення з вимогою щодо витребування майна з володіння відповідача-4 почався з дня, коли позивач дізнався про поділ земельної ділянки зі змісту інформаційного листа від 03.04.2023 за №0-2-0.6-1461/2-23.

49. Однак апеляційний суд встановив, що про поділ земельної ділянки та її передачу іншим особам позивачу стало відомо в 2016 році, а отже позивач мав усі можливості звернутись з віндикаційним позовом. Однак позов про витребування спірних ділянок заявлений лише в 2023 році.

50. Доводи позивача про те, що право заявити віндикаційний позов до відповідача-4 не могло виникнути у позивача раніше моменту заволодіння ТОВ «Укрземресурс» спірним майном (реєстрації за ним права власності на спірні земельні ділянки), обґрунтовано відхилені апеляційним судом з посиланням на наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, про те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник (титульний володілець) майна дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

51. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника в пункті 25 Постанови про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду про застосування частини 1 статті 257, частини 1 статті 261, частини 2 статті 264, ЦК України, оскільки скаржник посилається на загальні висновки щодо початку перебігу позовної давності, поважності причин пропуску позовної давності тощо. Проте висновки суду, наведені в оскаржуваній постанові, не суперечать, а навпаки відповідають таким висновкам Верховного Суду, а обчислення позовної давності для звернення позивача з позовом у кожній з наведених скаржником у касаційній скарзі справ, як і наявність поважних причин пропуску такого строку, визначалися з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами у кожній справі, що зумовило прийняття судом відповідного рішення.

52. З огляду на приписи частини 3 статті 267 ЦК України, яка не містить вимог щодо змісту заяви сторони про застосування позовної давності, а лише визначає, що така заява має бути подана до винесення судом рішення, що, як встановлено апеляційним судом, відповідачем-4 дотримано, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника в пункті 26 Постанови.

53. Разом з тим Верховний Суд не враховує посилання скаржника у цій частині доводів касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, наведених в ухвалах Верховного Суду, оскільки підставою касаційного оскарження судових рішень у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у виключно в постанові Верховного Суду.

54. За таких обставин підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

55. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 28 Постанови), Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу

56. З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердились, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судом зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановленого у справі судового рішення згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

58. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

59. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Розподіл судових витрат

61. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «СОБ» з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «СОБ» з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 902/1298/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.