Рішення

від 22.11.2023 по справі 910/11438/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.11.2023Справа № 910/11438/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Поля Олександра, будинок 93Д, офіс 8 (сільрада Григорівська, авт. Житомир-Чернівці 143 км, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31150)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ ІНК" (вул. Юрія Іллєнка 48 "В", м. Київ, 04119)

про стягнення 1 357 785,08 грн.

Представники сторін:

від позивача: Заблоцький О.В. (в режимі відеоконференції).

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ ІНК" про стягнення 949 800,00 грн. основного боргу, 186 056,71 грн. пені, 189 760,00 грн. штрафу, 11 163,40 грн. процентів річних та 21 004,97 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі - продажу № 935 від 17.02.2023 року в частині своєчасної оплати придбаного транспортного засобу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11438/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.09.2023 року.

Судом встановлено, що засобами електронного зв`язку 06.09.2023 року та через канцелярію суду 13.09.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшли двоє ідентичних за змістом письмових пояснень б/н від 06.09.2023 року, які судом долучені до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 20.09.2023 року у зв`язку з неявкою уповноваженого представника відповідача протокольною ухвалою оголошено перерву на 18.10.2023 року.

Судом встановлено, що засобами електронного зв`язку 18.10.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат б/н від 17.10.2023 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, до якої додано документи, що підтверджують понесення позивачем судових витрат на правовому допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Вказана заява з доданими до неї документами судом залучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11438/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.11.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 09.11.2023 року для надання можливості належного оформлення повноважень представника відповідача на участь у судовому засіданні судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 22.11.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.11.2023 року уповноважений представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті 22.11.2023 року не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 09.11.2023 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0600233261863 на адресу відповідача, в якому зазначено, що станом на 16.11.2023 року поштове відправлення «у точці видачі/ доставки».

Окрім цього, про проведення судового засідання відповідач також додатково повідомлений шляхом надсилання засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, а саме: azovcompanyua@gmail.com, та до електронного кабінету копії ухвали суду від 09.11.2023 року про оголошення перерви в судовому засіданні у справі № 910/11438/23, факт отримання якої 13.11.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету та до електронної скриньки.

Судом доведено до відома уповноваженого представника позивача, що через систему "Електронний суд" 22.11.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 21.11.2023 року про відкладення судового засідання у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду господарської справи №910/11438/23 до вирішення питання щодо вчинення розгляду кримінального провадження № 12023100100004782 від 20.11.2023 року. Вказане клопотання судом долучено до матеріалів справи.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог, заперечень та правової позиції, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 22.11.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.08.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В свою чергу, розглянувши клопотання відповідача про відкладення судового засідання від 22.11.2023 року, зважаючи на те, що судом неодноразово відкладався розгляд справи та оголошувались перерви в судових засіданнях, з метою надання учасникам судового процесу можливість реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, а також забезпечення їх процесуальних прав на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, враховуючи обмеженість процесуальних строків розгляду справи по суті та суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача та для чергового відкладення чи оголошення перерви у засіданні.

При цьому, враховуючи предмет та підстави даного позову, а також стадію розгляду справи по суті посилання відповідача як на підставу відкладення розгляду справи на обставини відкриття кримінального провадження № 12023100100004782 від 20.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, також не можуть бути взяті судом до уваги для відкладення розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні, суд здійснював розгляд справи по суті в судових засіданнях 09.11.2023 року та 22.11.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.11.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» (позивач у справі, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір купівлі-продажу №935 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець передає у власність належний йому транспортний засіб: напівпричіп SCHMITZ SCS24, а Покупець приймає його і проводить розрахунок із Продавцем.

Розділами 1 - 7 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 7.2 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печаткою покупця.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пункту 2.1 Договору Продавець зобов`язаний передати транспортний засіб: напівпричіп SCHMITZ SCS24, р/в 2017, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір чорний, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA400040009835U8, виданої 17.03.2023 року Державною митницею України не пізніше дати проведення остаточного розрахунку Покупцем із продавцем.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору також передбачений обов`язок Продавця провести передпродажну підготовку транспортного засобу; провести документальне оформлення транспортного засобу з видачею повного пакету документів, необхідного для реєстрації згідно діючого законодавства України.

Згідно з пунктом 2.4 Договору на транспортний засіб видано транзитні номерні знаки для разових поїздок: НОМЕР_3

Відповідно до пункту 1.2 Договору транспортний засіб за цим Договором вважається переданим та переходить у власність Покупця після остаточного розрахунку Покупцем перед Продавцем та після підписання Акту прийому-передачі майна.

Після підписання Покупцем Акту прийому-передачі майна будь-які претензії Покупця щодо кількості, якості, стану та будь-яких інших характеристик транспортного засобу Продавцем не розглядаються (пункту 1.3 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК», а відповідачем прийнято передбачений Договором транспортний засіб, а саме: напівпричіп SCHMITZ моделі SCS 24, р/в 2017, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір чорний, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA40004009835U8 від 17.03.2023 року, видана Державною митницею України, транзитні номерні знаки для разових поїздок НОМЕР_3, вартістю 949800,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актом прийому-передачі майна від 17.03.2023 року, а також актом огляду реалізованого транспортного засобу №8125/23/000114 від 17.03.2023 року, актом огляду технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8125/23/000114 від 17.03.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання транспортного засобу відповідачем підтверджується підписами на акті прийому-передачі майна представників продавця - ТОВ «Євроавтотракт» та покупця - ТОВ «АЗОВ ІНК».

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірним актом прийому-передачі майна, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем транспортного засобу належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 4.1 Договору вартість транспортного засобу становить 949 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 158 300 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до пункту 4.2 Договору Покупець сплачує вартість транспортного засобу шляхом 100% передплати на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше дати укладання цього Договору.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є акт прийому-передачі майна (транспортного засобу).

Таким чином, підписання ТОВ «АЗОВ ІНК» як покупцем вищенаведеного акту прийому-передачі майна від 17.03.2023 року, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними актом огляду реалізованого транспортного засобу та актом технічного стану транспортного засобу, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем транспортний засіб.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач 17.03.2023 року отримав транспортний засіб вартістю 949 800,00 грн., при цьому з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, дати укладання Договору від 17.02.2023 року та умов пункту 4.2 Договору відповідач мав здійснити попередню оплату отриманого згідно акту прийому-передачі майна транспортного засобу не пізніше дати укладання Договору, а саме 17.02.2023 року.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та в судовому засіданні при розгляді справи по суті, відповідач у відповідності до умов п. 4.2 Договору свої зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати товару не виконав.

При цьому доказів повідомлення продавця про неможливість здійснення попередньої оплати згідно умов Договору відповідачем також не надано.

В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Договором товару (напівпричепу SCHMITZ моделі SCS 24, р/в 2017) до моменту надходження сплачених відповідачем коштів авансової передплати у відповідності до умов пункту 4.2 Договору, тобто продавець не скористався належним йому передбаченими ч. 3 ст. 538 ЦК України правами, незважаючи на невиконання іншою стороною свого обов`язку, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару (транспортного засобу) в повному обсязі на підставі вищезазначеного акту прийому-передачі майна.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач оплату поставленого за Договором транспортного засобу не здійснив, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за Договором у загальній сумі 949 800,00 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначає позивач у позовній заяві, уповноваженим представником ТОВ «Євроавтотракт» в досудовому порядку з метою отримання офіційної інформації щодо факту продажу ТОВ «АЗОВ ІНК» напівпричепу SCHMITZ моделі SCS 24, р/в 2017, 19.06.2023 року було направлено адвокатський запит до територіального сервісного центру №8048 в м. Києві МВС України з вимогою надати інформацію щодо підтвердження факту продажу позивачем для відповідача транспортного засобу та ціни його продажу, а також надати належним чином завірені копії документів, на підставі яких відбулось переоформлення транспортного засобу на відповідача.

У відповідь на вказане звернення Головний сервісний центр МВС РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві листом №31/26-380аз від 26.06.2023 року надав відповідь про те, що транспортний засіб був переоформлений на відповідача на підставі Договору №935 від 17.02.2023 року за продажною ціною 949 800,00 грн., надавши заявнику ксерокопії відповідних документів, на підставі яких відбулось переоформлення транспортного засобу. Копія відповіді та додатків до неї наявні в матеріалах справи.

Окрім того, представник позивача звертався також з аналогічним адвокатським запитом від 19.06.2023 року до відповідача з вимогою надати оригінал Договору та Акту з метою звернення до суду.

Факт надсилання адвокатського запиту на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 19.06.2023 року, накладною №2904101243730 та фіскальним чеком від 19.06.2023 року.

Проте, відповідно до наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, адвокатський запит був повернутий за зворотною адресою неврученим адресату за закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 949 800,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу №935 від 17.02.2023 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Окрім того, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у письмових поясненнях вказує про те, що в цілому позивач передав відповідачу два транспортні засоби, зокрема:

- згідно спірного Договору купівлі-продажу №935 від 17.02.2023 року та Акту прийому-передачі майна від 17.03.2023 року ТОВ «Євроавтотракт» продало та передало, а ТОВ «АЗОВ ІНК» купило та прийняло напівпричіп SCHMITZ моделі SCS 24, р/в 2017, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір чорний, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA40004009835U8 від 17.03.2023 року, видана Державною митницею України, транзитні номерні знаки для разових поїздок НОМЕР_3, вартістю 949 800,00 грн.;

- згідно Договору купівлі-продажу №936 від 17.02.2023 року та Акту прийому-передачі майна від 17.03.2023 року ТОВ «Євроавтотракт» продало та передало, а ТОВ «АЗОВ ІНК» купило та прийняло сідельний тягач VOLVO моделі FH, р/в 2018, об`єм двигуна НОМЕР_4, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_2 , кількість дверей 2, сидячих місць з водієм 2, колір білий, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA400040009797U6 від 17.03.2023 року, видана Державною митницею України, транзитні номерні знаки для разових поїздок 23А09241, вартістю 2 755 000,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач до переоформлення повністю розрахувався за сідельний тягач VOLVO, переданий за Договором № 936 від 17.02.2023 року, а за напівпричіп SCHMITZ пообіцяв позивачу розрахуватись в день переоформлення або наступний день.

В контексті вищенаведеного суд зазначає, що обставини реалізації сторонами правовідносин за аналогічним договором купівлі - продажу № 936 від 17.02.2023 року, який не є спірним, в тому числі посилання позивача на мотиви вчинення дій щодо погодження переоформлення відповідачем напівпричепу SCHMITZ за відсутності його попередньої оплати згідно вищевказаної домовленості сторін, а також фактичне перевищення ціни товару за Договором купівлі-продажу №936 від 17.02.2023 року ціни спірного напівпричепу SCHMITZ, не впливають на оцінку судом обставин даної справи, в тому числі щодо встановленої судом та не спростованої відповідачем наявності заборгованості останнього за напівпричіп SCHMITZ.

За таких обставин та враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за Договором товар підлягають задоволенню в загальній сумі 949 800,00 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 5.2 Договору за несвоєчасну оплату вартості транспортного засобу Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф у розмірі 20% вартості.

Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої умовами пункту 5.2 Договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штрафу у розмірі 20% вартості неоплаченого товару.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 5.2 Договору пеню в сумі 186 056,71 грн. за період з 18.02.2023 - 10.07.2023 року, 189 760,00 грн. - 20% штрафу від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 11 163,40 грн. процентів річних та 21 004,97 грн. інфляційних втрат за період з березня 2023 - по травень 2023 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, штрафу, відсотків річних та втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 186 056,71 грн. пені, 189 760,00 грн. штрафу, 11 163,40 грн. процентів річних та 21 004,97 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 50 000,00 грн. суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правової допомоги від 14.06.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Лучковський і партнери» (захисник/представник); довіреність від 02.01.2023 року; копію Додатку №1 від 27.07.2023 року до Договору; копію акту про виконання Додатку №1 від 27.07.2023 року; копію платіжної інструкції №357 від 31.07.2023 року на суму 50 000,00 грн.; ордер №104988 від 13.07.2023 року на надання правової допомоги ТОВ «Євроавтотракт», виданий Адвокатським об`єднанням «Лучковський і партнери»; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ХМ №000682 від 09.09.2015 року на ім`я адвоката Заболоцького Олександра Володимировича.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/11438/23, склала 50 000,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з пунктом 1.1 Договору про надання правової допомоги від 14.06.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським об`єднанням «Лучковський і партнери» (захисник/представник), предметом Договору є надання правової допомоги Представником у межах справи про стягнення оплати та штрафних санкцій за договорами купівлі-пролажу №936 та №935 від 17.02.2023 року, укладених Клієнтом із ТОВ «АЗОВ ІНК» код ЄДРПОУ: 42921506, в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов`язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки, обумовлені сторонами у Договорі.

За умовами пункту 3.1 Договору надання Представником правової допомоги в межах договору за його згодою здійснюється, як правило, на підставі: додатків до цього договору або за письмовим запитом Клієнта, або за усним завданням (дорученням) Клієнта.

У пункті 3.4 Договору визначено, що за правову допомогу, передбачену цим Договором, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар). Розмір винагороди Представника при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до нього Договору. В цих додатках також може зазначатися конкретний виконавець Представника.

На виконання умов Договору між ТОВ «Євроавтотракт» та Адвокатським об`єднанням «Лучковський і партнери» укладено Додаток №1 від 27.07.2023 року до Договору, відповідно до якого сторони визначили вартість правової допомоги у розмірі 50 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4 вказаного Додатку №1 сплата узгодженої сторонами суми гонорару здійснюється клієнтом в готівковому або безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Представника, нар протязі 10 днів з моменту підписання даного Додатку.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 12.10.2023 року про виконання Додатку №1 від 27.07.2023 року Представник надав, а Клієнт прийняв послуги правової допомоги, а саме:

Підготовка і подання позову до Господарського суду міста Києва в інтересах Клієнта та представництво Клієнта в Господарському суді міста Києва за позовом до ТОВ «АЗОВ ІНК» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №935 від 17.02.2023 року, що включає :

- зустрічі Представника з Клієнтом, і консультації Клієнта, пов`язані з предметом спору, узгодження з ним правових позицій.

- аналіз судової практики, пов`язаної з предметом спору.

- консультації Клієнта, пов`язані з підготовкою позову.

- підготовка та надсилання адвокатського запису.

- збір письмових доказів.

- підготовка розрахунку позовних вимог.

- підготовка проекту позову.

- подання позову до суду.

- усні та/або письмові пояснення, процесуальні заяви.

- участь та представництво інтересів Клієнта у підготовчому засіданні (засіданнях) в Господарському суді міста Києва по справі в режимі відеоконференцій.

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвокатського об`єднання надано копію платіжної інструкції №357 від 31.07.2023 року на суму 50 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на реквізити укладеного з адвокатським бюро договору від 14.06.2023 року та додатку №1.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Окрім цього суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 50 000,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі змісту Додатку №1 від 27.07.2023 року та акту від 12.10.2023 року про виконання Додатку №1 суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

В свою чергу суд констатує, що з урахуванням предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, попередньому дослідженню представником позивача з метою підготовки позовної заяви від імені ТОВ «Євроавтотракт» фактично підлягали лише Договір купівлі-продажу №395 від 17.02.2023 року та акт прийому-передачі майна від 17.03.2023 року.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання Договору купівлі - продажу № 935 від 17.02.2023 року, предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 7 аркушах (з яких 3 аркуші - реквізити сторін та прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), а також пояснення по справі, надані позивачем на вимогу ухвали суду від 08.08.2023 року та викладені на 3 аркушах, з яких саме зміст пояснень становить 1,5 аркуша.

У той же час, зі змісту наданого акту від 12.10.2023 року вбачається, що деякі зазначені в ньому послуги є тотожними та дублюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, зокрема, послуги щодо зустрічі представника з клієнтом, консультації клієнта з питань предмета спору, узгодження з клієнтом правової позиції, консультації клієнта з питань підготовки позову - фактично є одною послугою щодо консультації клієнта з юридичних питань.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з відповідача, включені витрати на представництво інтересів клієнта в судових засіданнях в Господарському суді міста Києва. Так, відповідно до протоколів судових засідань від 20.09.2023 року, 18.10.2023 року та від 09.11.2023 року тривалість засідань за участю адвоката Заболоцького Олександра Володимировича становила 10 хвил, 22 хвил. та 8 хвил. відповідно, що не відповідає даним, врахованим відповідачем при визначенні вартості відповідних послуг.

Окремо суд зауважує про безпідставність включення до переліку послуг адвоката, вартість яких має бути відшкодована відповідачем, послуг з аналізу судової практики, пов`язаної з предметом спору, позаяк зі змісту підготовленої адвокатом позовної заяви у справі №91011438/23 вбачається, що вона не містить посилання на постанови Верховного Суду та на правові висновки, викладені в них, які підлягають врахуванню та застосуванню при розгляді даної справи.

Судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/11438/23 охоплює типові обставини та факти, а також незначний обсяг документів, які підлягають дослідженню, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд приходить до висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.

В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з відповідача саме в розмірі 50 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову та ринковими цінами на правничу допомогу і адвокатські послуги.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, типовість даного спору, суд приходить до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. підлягає зменшенню до 8 500,00 грн., що відповідає критерію пропорційності та розумності.

Аналогічну позицію виклав у своїй постанові Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду про зменшення витрат, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають частковому стягненню з відповідача в сумі 8 500,00 грн.

Водночас, суд звертає увагу, що як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20.

Згідно з частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВ ІНК" (вул. Юрія Іллєнка 48 "В", м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 42921506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроавтотракт" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Поля Олександра, будинок 93Д, офіс 8; код ЄДРПОУ 43773897) 949 800,00 грн. (дев`ятсот сорок дев`ять тисяч вісімсот грн. 00 коп.) боргу, 186 056,71 грн. (сто вісімдесят шість тисяч п`ятдесят шість грн. 71 коп.) пені, 189 760,00 гри. (сто вісімдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят грн. 00 коп.) штрафу, 11 163,40 грн. (одинадцять тисяч сто шістдесят три грн. 40 коп.) процентів річних, 21 004,97 грн. (двадцять одну тисячу чотири грн. 97 грн.) втрат від інфляції, витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 366,78 грн. (двадцять тисяч триста шістдесят шість грн. 78 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500,00 грн. (вісім тисяч п`ятсот грн. 00 коп.).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2024 року.

Суддя А.М. Селівон