Постанова

від 24.07.2024 по справі 910/11438/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2024 р. Справа№ 910/11438/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Вовка І.В.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 24.07.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 (повний текст складено 14.02.2024)

у справі №910/11438/23 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК»

про стягнення 1 357 785,08 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» ( далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» ( далі - відповідач) про стягнення 949 800,00 грн основного боргу, 186 056,71 грн пені, 189 760,00 грн штрафу, 11 163,40 грн процентів річних та 21 004,97 грн втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі - продажу №935 від 17.02.2023 в частині своєчасної оплати придбаного транспортного засобу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 позовні вимоги задоволено повністю повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» 949 800,00 грн боргу, 186 056,71 грн пені, 189 760,00 грн штрафу, 11 163,40 грн процентів річних, 21 004,97 грн втрат від інфляції, витрати по сплаті судового збору в розмірі 20 366,78 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 500,00 грн.

Примаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов до висновку, що загаьна сума заборгованості, яка складає 949 800,00 грн підтверджена належними доказами, у зв`язку з чим суд задовольнив зазначену позовну вимогу. Крім того, здійснивши перерахунок штрафних санкцій та компенсаційних виплат, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача186 056,71 грн пені, 189 760,00 грн штрафу, 11 163,40 грн процентів річних та 21 004,97 грн втрат від інфляції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/11438/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильного застосування норм матеріального права.

Також апелянт зазначає, що договір між сторонами не укладався та строк зобов`язання у відповідача по оплаті не настав, оскільки позивач не звертався до відповідача щодо оплати.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/11438/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 27.03.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/11438/23 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 15.05.2024.

На адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт», через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.05.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Засідання суду, призначене на 15.05.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Вовка І.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 28.05.2024 розгляд справи призначено на 26.06.2024.

Протокольною ухвалою від 26.06.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 24.07.2024.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

29.04.2024 на адресу суду через підсистему Електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Відповідно до ч.3 та 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Проте у зазначеному клопотанні скаржником не наведено причин неможливості подання доказів до суду першої інстанції.

З огляду на вище встановлені обставини, оскільки скаржником відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не доведено суду апеляційної інстанції неможливості подання вищенаведених документів під час розгляду даної справи в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, такі докази Північним апеляційним господарським судом не приймаються та не оцінюються.

26.06.2024 на адресу суду через підсистему Електронний суд від представника відповідача надійшло клопотання про витребування оригіналів документів.

Колегія суддів, дослідивши зазначене клопотання відповідача про витребування доказів, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Згідно з ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідачем не наведено, які заходи ним вживались для отримання цих доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цих доказів. Крім того, відповідачем не наведено виняткових обставин щодо необхідності витребування доказів саме у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотань про витребування доказів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроавтотракт» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №935 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець передає у власність належний йому транспортний засіб: напівпричіп SCHMITZ SCS24, а Покупець приймає його і проводить розрахунок із Продавцем.

Розділами 1 - 7 Договору сторони узгодили предмет договору, права та обов`язки сторін, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Як визначено пунктом 7.2 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печаткою покупця.

Як визначено умовами пункту 2.1 Договору Продавець зобов`язаний передати транспортний засіб: напівпричіп SCHMITZ SCS24, р/в 2017, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір чорний, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA400040009835U8, виданої 17.03.2023 року Державною митницею України не пізніше дати проведення остаточного розрахунку Покупцем із продавцем.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору також передбачений обов`язок Продавця провести передпродажну підготовку транспортного засобу; провести документальне оформлення транспортного засобу з видачею повного пакету документів, необхідного для реєстрації згідно діючого законодавства України.

Згідно з пунктом 2.4 Договору на транспортний засіб видано транзитні номерні знаки для разових поїздок: 23AO9240.

Відповідно до пункту 1.2 Договору транспортний засіб за цим Договором вважається переданим та переходить у власність Покупця після остаточного розрахунку Покупцем перед Продавцем та після підписання Акту прийому-передачі майна.

Після підписання Покупцем Акту прийому-передачі майна будь-які претензії Покупця щодо кількості, якості, стану та будь-яких інших характеристик транспортного засобу Продавцем не розглядаються (пункту 1.3 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК», а відповідачем прийнято передбачений Договором транспортний засіб, а саме: напівпричіп SCHMITZ моделі SCS 24, р/в 2017, ідентифікаційний номер (номер кузова/шасі) - НОМЕР_1 , колір чорний, номер вантажно-митної декларації (електронної декларації) 23UA40004009835U8 від 17.03.2023 року, видана Державною митницею України, транзитні номерні знаки для разових поїздок 23AO9240, вартістю 949 800,00 грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актом прийому-передачі майна від 17.03.2023 року, а також актом огляду реалізованого транспортного засобу №8125/23/000114 від 17.03.2023 року, актом огляду технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8125/23/000114 від 17.03.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання транспортного засобу відповідачем підтверджується підписами на акті прийому-передачі майна представників продавця - ТОВ «Євроавтотракт» та покупця - ТОВ «АЗОВ ІНК».

Згідно з пунктом 4.1 Договору вартість транспортного засобу становить 949 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 158 300 грн.

Відповідно до пункту 4.2 Договору Покупець сплачує вартість транспортного засобу шляхом 100% передплати на розрахунковий рахунок Продавця не пізніше дати укладання цього Договору.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач 17.03.2023 року отримав транспортний засіб вартістю 949 800,00 грн., при цьому з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, дати укладання Договору від 17.02.2023 року та умов пункту 4.2 Договору відповідач мав здійснити попередню оплату отриманого згідно акту прийому-передачі майна транспортного засобу не пізніше дати укладання Договору, а саме 17.02.2023 року.

Проте відповідач у відповідності до умов п. 4.2 Договору свої зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати товару не виконав, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Статті 626, 628, 629 ЦК України визначають, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу напівпричіп Schmitz моделі SCS 24 загальною вартістю 949 800,00 грн, що підтверджується копією підписаного між сторонами акта прийому-передачі майна від 17.03.2023.

Крім того, у матеріалах справи наявні копії: акта огляду реалізованого на підставі договору транспортного засобу від 17.03.2023 №8125/23/000114; акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8125/23/000114 від 17.03.2023.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про законність та обґрунтованість вимог ТОВ "Євроавтотракт" до відповідача про стягнення 949 800,00 грн основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині оплати вартості напівпричепу Schmitz моделі SCS 24, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 186 056,71 грн пені, 189 760,00 грн штрафу, 11 163,40 грн процентів річних та 21 004,97 грн втрат від інфляції.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 ГК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 2 статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

За приписами статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.2 договору за несвоєчасну оплату вартості транспортного засобу покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф у розмірі 20% вартості.

Здійснивши перевірку розрахунків заявлених до стягнення розмірів штрафних санкцій, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 186 056,71 грн та штрафу в сумі 189 760,00 грн.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат за заявлений позивачем період, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 21 004,97 грн інфляційних втрат та 11 163,40 грн трьох процентів річних.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги повністю.

Посилання відповідача щодо дійсності спірного договору колегія суддів відхиляє, оскільки останній містить підпис директора відповідача ОСОБА_1 , стосовно якого відсутні докази про те, що вказаний підпис вчинено іншою особою.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача посилався на те, що зазначений причеп знаходився на балансі ТОВ «АЗОВ ІНК», що унеможливлює посилання відповідача на відсутність підписаного між сторонами договору купівлі-продажу.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки місцевий господарський суд, на переконання судової колегії, діяв у межах положень встановлених чинним ГПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки останнє було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не встановив (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/11438/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/11438/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2023 у справі №910/11438/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ІНК».

4. Матеріали справи №910/11438/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено після виходу судді Вовка І.В. з відпустки - 12.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді І.В. Вовк

О.М. Сибіга