Рішення від 12.02.2024 по справі 913/720/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

---

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року м. Харків Справа № 913/720/20(913/442/23)

Провадження №17б/913/720/20

За позовом Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Марченка Р.В., місто Сєвєродонецьк Луганської області Україна,

до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, місто Москва, Російська Федерація,

про стягнення збитків в сумі 3412889687,00 грн (еквівалентно 292927540 доларів США або 213815717 евро),

в межах справи №913/720/20 за заявою ініціюючого кредитора Компанії Індумет С.А. (INDUMET S.A.), Люксембург Гранд Душі Люксембургу,

до боржника Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод», місто Сєвєродонецьк Луганської області Україна,

про банкрутство,

Суддя Господарського суду Луганської області Фонова О.С.

Без виклику представників сторін.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Марченка Р.В. (далі - позивач) звернулось з позовною заявою від 27.11.2023 № 01-32/ до держави Російська Федерація (далі - відповідач) з вимогами:

1) Стягнути з держави Російська Федерація на користь Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» 3412889687,00 грн, що становить еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 евро, з яких:

- 2787265318,00 грн реальних збитків від втрати майна, що становить еквівалент 239230344 долари США або 174620684 евро,

- 625624369 грн упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023, що становить еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 евро;

2) Стягнути з держави Російська Федерація на користь Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» судові витрати по підготовці Звіту від 17.07.2023 у сумі 2000000,00 грн.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що:

- до 2014 року виробничі потужності ПАТ «АКХЗ» знаходились в місті Алчевськ Луганської області. Підприємство також мало значний житловий фонд, будинок культури, 6 дитячих дошкільних закладів, базу відпочинку;

- з квітня 2014 року Російська Федерація окупувала певні регіони Донецької та Луганської областей, в тому числі м. Алчевськ Луганської області, де знаходились виробничі потужності ПАТ «АКХЗ», цей факт підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, відповідно до Розділу II Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України, вся територія Алчевського району Луганської області (код UА44020000000082097) є окупованою з 07.04.2014;

- Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні запроваджений воєнний стан, який тримає і зараз;

- 30.09.2022 Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав документи про приєднання до складу Російської Федерації тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської областей, Херсонської та Запорізької областей України;

- відповідно до інформації з відкритих джерел після окупації територій Луганської та Донецької областей збройними формуваннями, підконтрольними Російської Федерації, всі великі промислові підприємства Донбасу, включаючи заводи, що належали ІСД, були незаконно «націоналізовані» та передані в управління ЗАТ «Внєшторгсервіс», яке зареєстровано за адресою: вул. Сущевська 27 буд.2, м. Москва, Російська Федерація, 127055;

- внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач зазнав матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків від втрати контролю над майном, а також упущеної вигоди внаслідок неможливості здійснення господарської діяльності;

- у ході здійснення процедури банкрутства ПАТ «АКХЗ» було встановлено перелік об`єктів нерухомого майна та рухомого майна, яке належить позивачу на праві власності та/або щодо яких ПАТ «АКХЗ» володів речовими правами, та яке знаходиться на території України, а саме в місті Алчевськ Луганської області, що тимчасово окупована Російською Федерацією;

- оскільки Російська Федерація здійснює контроль над частиною території Луганської області, у тому числі над територією м. Алчевськ, вона є відповідальною за збитки, нанесені ПАТ «АКХЗ».

Позов заявлено з посиланням на норми ст. 41 Конституції України, ч. 2 ст. 224, п. 3 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст. 22 ст.ст. 15, 16, ч.ч.1-3 ст.22, ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 2, ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, ч.ч. 1, 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» від 22.05.2022 №2265-IX, Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від від 20.03.2022 №326, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Постанову Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-ІХ «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року (яка набрала чинності для України 24.08.1991, а для Російської Федерації - 17.04.1991), ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держав 1972 року, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, пункти «а», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974, Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 та ES-12/1 від 24.03.2022, Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи від 13.10.2022, позицію Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц, від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20, від 08.06.2022 у справ №490/9551/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (провадження №14-167цс20 (пункт 58), від 15.09.2022 у справі №990/80/22, від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, пп.5 п.1 Положення про Міністерство юстиції російської федерації, затвердженого Указом Президента Російської Федерації від 13.10.2004 №1313 «Питання Міністерства юстиції російської федерації».

На підтвердження викладених обставин позивач надав у копіях: -

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №241405161 від 22.01.2021 (т. 1, а.с. 23-114);

- довідку щодо активів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (справа №913/720/20) (т. 1, а.с. 153-155); Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2022 №385/2022, виданий Фондом Державного майна України (т. 2, а.с. 44);

- Сертифікат FRCS №1300446 від 07.06.2010, діє по 15.04.2024 (т. 2, а.с. 46);

- Сертифікат RICS Registered Valuer №1300446 від 15.04.2021, діє по 30.05.2028 (т. 2, а.с. 47);

- Сертифікат TEGoVA, номер REV-UA/USOA/2023/44, діє з 01.06.2018 по 31.05.2023 (т. 2, а.с. 48);

- договір №01/23К від 06.04.2023 на надання послуг з незалежної оцінки (т. 12, а.с. 237-238);

- рахунок-фактура №СФ-01/23К від 06.04.2023 на оплату за наданні послуги з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку від виробництва коксу та коксопродуктів ПАТ «АКХЗ» згідно з договором №01/23К від 06.04.2023 на суму 2000000,00 грн (т. 12, а.с. 186);

- акт приймання-передачі послуг від 30.08.2023 (т. 12, а.с. 187); платіжна інструкція на оплату №20 від 12.04.2023 на суму 2000000,00 грн (т. 12, а.с. 239);

- звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», що знаходиться за адресою: 94223, Україна, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» станом на 07.04.2014, підготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» 17.07.2023 (т. 1, а.с. 158-250, т. 2, а.с. 1-43);

- розрахунок втраченого майна (нерухомого майна) (т. 2, а.с.52-250; т. 3, а.с.1-29);

- розрахунок вартості втраченого майна (обладнання та устаткування) (т. 3, а.с.30-250; т. 4, а.с. 1-250; т. 5, а.с. 1-35);

- розрахунок вартості втраченого майна (КТЗ) (т. 5, а.с.36-51);

- підсумкова таблиця пооб`єктної вартості втраченого майна (т. 5, а.с.36-149);

- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №333343271 від 24052023 (т. 5, а.с. 153-250; т. 6, а.с. 1-176);

- відповідь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, лист №08-13-01-00201 від 29.01.2021 з Додатком «Перелік державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, але перебуває на його балансі» у складі 56 одиниць (т. 6, а.с. 177-181);

- Інвентаризаційний опис необоротних активів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) станом на 12.03.2021 (т. 6, а.с. 182-250);

- Балансова довідка на колісні транспортні засоби, що входить до складу Об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 2-4);

- Балансова довідка на обладнання, що входить до складу Об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 7-73);

- Балансова довідка на нерухоме майно, що входить до складу Об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 74-116);

- лист Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» AT «Українська залізниця» №59/197 від 02.02.2021 з переліком (118 одиниць) зареєстрованих за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) вантажних вагонів станом на 02.02.2021 (т. 7, а.с. 123-127);

- лист Філії «Головного інформаційно-обчислювального центру» AT «Українська залізниця» №45/1070 від 23.03.2023 з додатком на 8 аркушах, де зазначені дані з реєстру, що містить ідентифікаційну інформацію, у тому числі рік випуску та модель вагонів (т. 7, а.с. 117-122);

- лист Фонду Державного майна України від 23.06.2023 №10-24-155574 з переліком нерухомого майна, що передається у власність Відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» та актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Алчевського коксохімічного заводу від 13.12.1995 (т. 7, а.с. 128-146);

- лист Головного управління Держгеокадастру у Луганський області від 15.02.2021 №33-12-0,2-1213/2-21 про наявні дані державної статистичної звітності з кількісного обліку земель станом на 01.01.2016 за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) (т. 7, а.с. 147-148);

- скріншот результатів пошуку за допомогою Спеціальної інформаційної системи УКРНОІВ, зареєстрованих на ім`я заявника об`єктів інтелектуальної власності від 16.02.2023 (т. 7, а.с. 149-156);

- лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області від 19.02.2021 №31/12/1-399 з переліком (68 одиниць) зареєстрованих за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» транспортних засобів станом на 09.02.2021 (т. 7, а.с. 157-164);

- ухвала Господарського суду Луганської області у справі №913/720/20 від 08.11.2021, в якій зобов`язано Національну поліцію України здійснити розшук транспортних засобів згідно з переліком 68 одиниць (т. 7, а.с. 166-177);

- лист Головного сервісного центру МВС від 25.07.2022 №31/5203-3943-2022 з переліком (34 одиниць) зареєстрованих за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» транспортних засобів станом на 22.07.2022, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів з додатком реєстраційних карток ТЗ (т. 7, а.с. 178-212);

- запит ліквідатора ПАТ «АКХЗ» - арбітражного керуючого Марченка Р.В. від 13.01.2023 №01-32/АКХЗ/99107 до ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» щодо надання документів та повернення транспортних засобів з переліком (4 одиниць) (т. 7, а.с. 213-214);

- лист ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» від 26.01.2023 №74, в якому повідомлено про відсутність 4 одиниць транспортних засобів (т. 7, а.с. 215);

- лист щодо договору оренди вих. №01-32/АКХЗ/100569 від 30.05.2023 (т. 7, а.с. 216-217);

- лист Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.02.2021 №40-304-107/21 з переліком (21 одиниця) об`єктів будівництва та будівельного обладнання за даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів станом на 02.02.2021 (т. 7, а.с. 222-224);

- баланси (бухгалтерського обліку) та звіти про фінансові результати за 2011-2014 роки ( т. 8, а.с. 98-120);

- скріншоти з інтернет сайтів (т. 8, а.с. 125-250; т. 9, а.с. 1-205; т. 10, а.с. 1-250; т. 11, а.с.1-205; т. 12, а.с.1-185).

З огляду на розрив дипломатичних відносин і припинення прямого поштового зв`язку між Україною та Російською Федерацією на виконання вимог частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України позивач надав докази направлення позовної заяви з додатками (з перекладом на російську мову) на офіційну поштову адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, 119991, м. Москва, вул. Житняя, буд. 14, будівля, 1, та на офіційну електронну адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації: info@miniust.qov.ru.

Позивач також надав докази надіслання копії позовної заяви з додатками (з перекладом на російську мову) міжнародною кур`єрською службою на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Польща, м. Варшава (вул. Белведерська, 49, 00-594, Варшава, Польща).

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.12.2023 матеріали справи № 913/720/20(913/442/23) передано на розгляд судді Фонової О.С.

Постановою Господарського суду Луганської області від 09.07.2021 визнано банкрутом боржника - Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» (далі - ПАТ «АКХЗ») та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців - до 09.07.2022 та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Марченка Романа Вікторовича на якого покладено обов`язки та повноваження по проведенню ліквідаційної процедури, встановлені ст. 61 Кодексу України з процедури банкрутства (далі - КУзПБ).

09.07.2021 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене повідомлення про визнання боржника - ПАТ «АКХЗ» банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури строком до 09.07.2022 та призначення ліквідатором банкрута - арбітражного керуючого Марченка Романа Вікторовича

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

У ч. 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з абзацами 1-5 ч. 2 ст. 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 12.12.2023 Господарським судом Луганської області відкрито провадження у справі №913/720/20(913/442/23), розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на відсутність у позовній заяві клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; здійснено оголошення про відкриття провадження у даній справі для Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на офіційному веб-сайті «Судової влади України».

03.01.2024 до відділу документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання від 25.12.2023 №б/н, в якому він просив перейти з розгляду справи у порядку спрощеного провадження до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 10.01.2024 на підставі ч. 2 ст. 7 КУзПБ, оскільки позивач в позовній заяві не заявив про розгляд справи у загальному позовному провадженні, а отже не реалізував своє право, надане йому КУзПБ, водночас іншої процесуальної можливості подати таке клопотання вже після відкриття провадження у справі спеціальним законом не передбачено.

03.01.2024 до відділу документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання від 27.12.2023 №б/н, в якому останній повідомив про те, що у зв`язку з існуючими складнощами з відправкою документів до Російської Федерації з України через відсутність поштової та кур`єрської доставки з України до Російської Федерації, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, позивач направив копію ухвали про відкриття провадження у справі № 913/720/20(913/442/23) від 12.12.2023 відповідачеві з її нотаріальним перекладом російською мовою та додатками до неї поштовою службою Естонії Omniva (https://minu.omniva.ee/) на офіційну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації: 119991, м. Москва, вул. Житняя, буд. 14, будівля, 1, за номером відстеження RR674970180EE, а також на офіційну електронну адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації: info@miniust.qov.ru та поштою на адресу Посольства Російської Федерації в Польщу за адресою м. Варшава (вул. Белведерська [Веlwеdеrska] 49, 00-594, Варшава, Польща.

До клопотання додано копії: електронного листа на офіційну електронну адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (info@miniust.qov.ru) від 15.12.2023; доказів надсилання ухвали про відкриття провадження у справі № 913/720/20(913/442/23) від 12.12.2023 поштовою службою Естонії Omniva; доказів надсилання ухвали про відкриття провадження у справі № 913/720/20(913/442/23) від 12.12.2023 поштовою службою Укрпошта.

Розглянувши клопотання позивача, суд дійшов висновку про його задоволення та долучення наданих доказів до матеріалів справи.

06.02.2024 через систему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи від позивача надійшло клопотання від 05.02.2024 №б/н, в якому останній просить долучити до матеріалів справи документи щодо залучення ТОВ «Консалтингова фірма «Острів» для надання незалежної оцінки, які вже подавалися як докази у справі №913/720/20 про банкрутство ПАТ «АКХЗ».

Позивач зазначив, що справа за позовом ПАТ «АКХЗ» до Російської Федерації про стягнення збитків, понесених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розглядається в окремому провадженні, він вважає за необхідне долучити надані документи також і до матеріалів справи №913/720/20(913/442/23), а саме: копію договору №01/23К від 06.04.2023 на надання послуг з незалежної оцінки та копію платіжної інструкції на оплату №20 від 12.04.2023 на суму 2000000,00 грн.

Крім того, позивача повідомив, що через відсутність поштової та кур`єрської доставки з України до Російської Федерації, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, він направив копію позовної заяви від 27.11.2023 та ухвали про відкриття провадження у справі № 913/720/20(913/442/23) від 12.12.2023 відповідачеві з її нотаріальним перекладом російською мовою та додатками до неї поштовою службою Естонії Omniva (https://minu.omniva.ee/) на офіційну поштову адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації: 119991, м. Москва, вул. Житняя, буд. 14, будівля, 1, за номером відстеження СС074385215ЕЕ та RR674970180EE. Відповідно до інформації, наведеної на офіційному сайті Omniva (https://minu.omniva.ee/) позовну заяву з її перекладом російською мовою та додатками до неї було доставлено відповідачеві 12.12.2023, а ухвалу про відкриття провадження - 03.01.2024 (т. 12, зворот а.с. 239, а.с. 240-241).

Розглянувши клопотання позивача, суд дійшов висновку про його задоволення та долучення наданих доказів до матеріалів справи.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає таке.

Статтею 11 ГПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року.

Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)

Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.

За таких обставин, застосування судового імунітету Російської Федерації (зокрема, частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у даній справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд. З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету Російської Федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію Російської Федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету Російської Федерації буде непропорційним до своєї мети.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004)

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Ці Конвенції втілюючи концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20 лютого 1969 року, § 71; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 66).

Зокрема, при застосуванні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вона не може тлумачитися абстрактно, а підлягає тлумаченню у світлі правил, викладених у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, у пп. (с) пункту 3 статті 31 якої вказується, що необхідно брати до уваги «будь-які відповідні норми міжнародного права, застосовні у відносинах сторін» (Loizidou v. Turkey (скарга № 15318/89), рішення від 18 грудня 1996 року, § 43).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що суд «повинен пам`ятати про особливий характер Конвенції як договору про права людини, а також брати до уваги відповідні норми міжнародного права, зокрема ті, що стосуються надання державного імунітету» (Fogarty v. The United Kingdom, (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001, § 35; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 56; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 48).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Oleynikov v. Russia, якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §§ 71-73).

Таким чином, суд аналізує питання про застосування юрисдикційного імунітету в даній справі з огляду на положення звичаєвого міжнародного права.

Як зазначив ЄСПЛ у справахv. Lithuania таv. Russia: «застосування абсолютного державного імунітету явно розмивалося протягом багатьох років, зокрема, у зв`язку із прийняттям Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності у 2004 році» (Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/0256), рішення від 23 березня 2010 року, § 64; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 53; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 61). Таким чином, концепція судового імунітету держави зазнала обмежень з огляду на динамічний розвиток звичаєвого міжнародного права.

Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68).

Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права.

Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» («tort exсeption»).

Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Отже, суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.

Незастосування судом юрисдикційного імунітету іноземної держави щодо невиплати відшкодування за серйозні порушення прав людини під час збройного конфлікту, допущені відповідальною державою, особливо за відсутності інших засобів відшкодування збитків, не є порушенням суверенних прав іншої держави (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 50). Навпаки, це сприяє кристалізації винятку з судового імунітету держав, заснованого на принципах, які покладені в основу прав людини і гуманітарного права, включаючи право на ефективний спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд виснує, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції»

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).

Таким чином, концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.

Суд також звертає увагу на те, що судові імунітети держав виникли в той час, коли індивідуальних прав людини практично не існувало і коли це було потрібно державам для більшого захисту від можливих переслідувань через судові зловживання. Натомість, доктрина судового імунітету держави в наш час підлягає дедалі більшій кількості обмежень, адже існує тенденція зменшити її застосування з огляду на розвиток прав людини, які зміцнюють позиції особи як суб`єкта правових відносин. У сучасному демократичному суспільстві абсолютний імунітет держави від судового розгляду є анахронічною доктриною, несумісною з вимогами справедливості та верховенства права (рішення ЄСПЛ у справі McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2002 року, Окрема думка Судді. Лукейдіса).

Таким чином, застосування судового імунітету держави скоротилося у світлі еволюції міжнародного права від правової системи, орієнтованої на державу, до системи, яка також захищає права людини по відношенню до держави.

У постанові від 14 квітня 2022 року у наведеній вище справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Отже, такий підхід Верховного Суду відображає те, що суд, перш ніж ухвалити рішення про судовий імунітет держави, має брати до уваги основні обставини конкретної справи, щоб визначити, чи застосовується виняток до судового імунітету.

Верховний Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.

Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення, Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IXпро заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 49).

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

У листі Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» зазначено, що з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладені обставини, всі процесуальні документи суду у справі №913/720/20(913/196/23) оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» та через оголошення на офіційному веб-сайті «Судової влади України».

Позивачем вчинено дії, направленні на повідомлення відповідача про хід судового процесу шляхом направлення на електронну адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації: info@miniust.qov.ru позовної заяви з додатками.

Позивач також надав докази надіслання копії позовної заяви з додатками (з перекладом на російську мову) міжнародною кур`єрською службою на адресу Посольства Російської Федерації в Республіка Польща, м. Варшава (вул. Белведерська, 49, 00-594, Варшава, Польща).

При цьому суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08.06.2022 та 22.06.2022 у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.

Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024 останній раз строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб, тобто до 13.05.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи йому було вручено копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його правильності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті судової влади України.

При розгляді справи суд виходив з «презумпції обізнаності» відповідача, яка в свою чергу покладає на такого учасника справи обов`язок довести незнання про повідомлення, надіслане судом.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу ухвали від 12.12.2023 про відкриття провадження у справі №913/720/20(913/442/23) дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України 13.12.2023 (https://lg.arbitr.gov.ua/sud5014/342345657568896969/1525700).

Крім того, до матеріалів справи судом долучені докази направлення позивачем копії ухвали про відкриття провадження у справі № 913/720/20(913/442/23) від 12.12.2023 відповідачеві з її нотаріальним перекладом російською мовою та додатками до неї поштовою службою Естонії Omniva (https://minu.omniva.ee/) на офіційну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації, а також на офіційну електронну адресу відповідача в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, та поштою на адресу Посольства Російської Федерації в Польщі.

Враховуючи викладене суд вважає, що вичерпав всі можливі засоби повідомлення відповідача у справі, тому вважає, що він був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву із викладенням власної правової позиції до суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевказане, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд встановив таке.

Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 00190816, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі - 18.12.1995, дата запису - 04.11.2004, номер запису - 13841200000000194.

Види діяльності: 19.10 Виробництво коксу та коксопродуктів (основний); 20.13 Виробництво інших основних неорганічних хімічних речовин; 20.15 Виробництво добрив і азотних сполук; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 71.11 Діяльність у сфері архітектури; 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Місцезнаходженням вказаної юридичної особи станом на теперішній час є: Україна, 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 20А.

Разом з тим, до 07.04.2014 місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» було: Україна, 94223, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1.

Вся територія Алчевського району Луганської області з 07.04.2014 і станом на дату складання позову перебуває під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Позивач надав довідку щодо активів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (справа №913/720/20) (т. 1, а.с. 153-155).

Позивач надав Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №241405161 від 22.01.2021 (т. 1, а.с. 23-114) та Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №333343271 від 24052023 (т. 5, а.с. 153-250; т. 6, а.с. 1-176).

У листі Фонду Державного майна України від 23.06.2023 №10-24-155574 повідомлено про державне майно, яке у процесі приватизації увійшло до статутного капіталу ПАТ «АКХЗ». До листа надано Перелік нерухомого майна, що передається у власність Відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» та Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Алчевського коксохімічного заводу від 13.12.1995, де вказана вартість майна яке передано ВАТ «АКХЗ» (т. 7, а.с. 128-146).

Відповідно до Переліку, згідно з наказом про створення Відкритого акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» від 13.12.1995 №42-АТ, Фонд Державного майна України передав ВАТ «АКХЗ» 695 (шістсот дев`яносто п`ять) об`єктів нерухомості.

У листі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганської області від 19.02.2021 №31/12/1-399 повідомлено, що згідно за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 09.02.2021 за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) зареєстровані транспортні засоби у кількості 68 (шістдесят вісім) одиниць (т. 7, а.с. 157-164).

Ухвалою Господарського суду Луганської області у справі №913/720/20 від 08.11.2021, за клопотанням ліквідатора, зобов`язано Національну поліцію України здійснити розшук транспортних засобів згідно з переліком 68 одиниць (т. 7, а.с. 166-177).

У листі Головного сервісного центру МВС від 25.07.2022 №31/5203-3943-2022 повідомлено, що за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» зареєстровано 34 одиниці транспортних засобів згідно з переліком станом на 22.07.2022, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів з додатком реєстраційних карток ТЗ. У 4 реєстраційних карток ТЗ зазначено право користування - ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (т. 7, а.с. 178-212).

У запиті від 13.01.2023 №01-32/АКХЗ/99107 до ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» ліквідатор ПАТ «АКХЗ» - арбітражний керуючий Марченко Р.В. просив надати документи та повернути транспортні засоби у кількості 4 одиниць за переліком (т. 7, а.с. 213-214).

У листі ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» від 26.01.2023 №74 повідомило про відсутність 4 одиниць транспортних засобів (т. 7, а.с. 215).

Позивач повідомив, що місцезнаходження решти транспортних засобів, зареєстрованих за ПАТ «АКХЗ» невідомо. Однак, позивач вважає, що на момент окупації Російською Федерацією м. Алчевська Луганської області транспортні засоби знаходились на території цілісного майнового комплексу ПАТ «АКХЗ».

У листі Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.02.2021 №40-304-107/21 повідомлено, що станом на 02.02.2021 за даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів згідно з переліком об`єктів будівництва та будівельного обладнання за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) зареєстровані об`єкти будівництва та будівельного обладнання у кількості 21 одиниця (т. 7, а.с. 222-224).

Філія «Головний інформаційно-обчислювальний центр» AT «Українська залізниця» у листі №59/197 від 02.02.2021 повідомила, що станом на 02.02.2021 за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) зареєстровані вантажні вагони у кількості 118 одиниць згідно з переліком, який додано до цього листа (т. 7, а.с. 123-127).

У листі від 23.03.2023 №45/1070 філія «Головного інформаційно-обчислювального центру» AT «Українська залізниця» повідомила, що надає інформацію про місцезнаходження вагонів на 23.03.2023 згідно з переліком у кількості 118 одиниць, що вказані в заяві. Залізничні вагони виключені в АБД ПВ у зв`язку з не перереєстрацією, що не може внести зміни в АБД ПВ щодо ознаки «заборона курсування». Повернуті у вільну нумерацію вагони у кількості 14 одиниць. У додатку до цього листа містяться дані з реєстру, що містить ідентифікаційну інформацію, у тому числі рік випуску та модель вагонів (т. 7, а.с. 117-122).

У листі Головного управління Держгеокадастру у Луганський області від 15.02.2021 №33-12-0,2-1213/2-21 повідомлено, що згідно за даними державної статистичної звітності з кількісного обліку земель станом на 01.01.2016 за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) обліковувались:

1) на території Жовтневської сільської ради Слов'яносербського району:

- землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі (у тому числі кемпінгів, будинків, для відпочинку або для проведення відпусток) державної власності загальною площею 4,0142 га (дитячий оздоровчий табір «Спутник»);

2) на території Перевальського району:

- землі промисловості загальною площею 28,2056 га (з них: 25,9000 га - державна власність, 2,3056 га - на праві довгострокової оренди), що розташовані на території Артемівської міської ради;

- землі, що використовуються для відпочинку та інші відкриті землі (у тому числі кемпінгів, будинків, для відпочинку або для проведення відпусток) державної власності загальною площею 1,2000 га, що розташовані на території Бугаївської селищної ради;

3) на території міста Алчевська:

- землі, загальною площею 155,4089 га (з них: 144,619 га - державна власність, 10,5413 га - на праві довгострокової оренди, 0,2485 га - на праві короткострокової оренди) у тому числі: 24,3401 га - під трьох і більше поверховою житловою забудовою, 121,5748 га - землі промисловості, 0,4791 га - землі комерційного та іншого використання, 9,0149 га - землі громадського призначення (т. 7, а.с. 147-148).

Позивачем надані скріншоти результатів пошуку за допомогою Спеціальної інформаційної системи УКРНОІВ, зареєстрованих на ім`я заявника об`єктів інтелектуальної власності від 16.02.2023 (т. 7, а.с. 149-156); лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області від 19.02.2021 №31/12/1-399 з переліком (68 одиниць) зареєстрованих за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» транспортних засобів станом на 09.02.2021 (т. 7, а.с. 157-164).

Позивач зазначив, що на балансі позивача також перебувають об`єкти нерухомості, обладнання та устаткування, які не увійшли до статутного капіталу ПАТ «АКХЗ», однак на які поширюються майнові права ПАТ «АКХЗ», зокрема право користування.

У листі Регіонального відділення Фонду Державного майна України від 29.01.2021 №08-13-01-00201 повідомляється, що станом на 01.01.2021 на балансі ПАТ «АКХЗ» перебуває 56 одиниць державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу у процесі приватизації ВАТ «АКХЗ». Перелік державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, але перебуває на його балансі» у складі 56 одиниць додається (т. 6, а.с. 177-181).

Позивачем надано: Інвентаризаційний опис необоротних активів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (код ЄДРПОУ 00190816) станом на 12.03.2021 (т. 6, а.с. 182-250), Балансова довідка на колісні транспортні засоби, що входить до складу об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 2-4); Балансова довідка на обладнання, що входить до складу Об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 7-73); Балансова довідка на нерухоме майно, що входить до складу Об`єкта оцінки та обліковується на балансі ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.20214 (т. 7, а.с. 74-116).

Згідно з розрахунком втраченого майна (нерухомого майна) його загальна вартість становить 428099640,00 грн (т. 2, а.с. 52-250; т. 3, а.с. 1-29).

Згідно з розрахунком вартості втраченого майна (обладнання та устаткування) загальна вартість становить 263921854,00 грн (т. 3, а.с. 30-250; т. 4, а.с. 1-250; т. 5, а.с. 1-35).

Згідно з розрахунком вартості втраченого майна - колісних транспортних засобів (КТЗ) загальна вартість становить 9606880,00 грн (т. 5, а.с. 36-51).

У підсумковій таблиці наведена пооб`єктна вартість втраченого майна (т. 5, а.с.36-149).

До матеріалів надані Баланси (бухгалтерського обліку) та Звіти про фінансові результати за 2011-2014 роки (т. 8, а.с. 98-120), а також скріншоти з мережі Інтернет щодо вартості аналогічного майна (т. 8, а.с. 125-250; т. 9, а.с. 1-205; т. 10, а.с. 1-250; т. 11, а.с. 1-205; т. 12, а.с. 1-185).

06.04.2023 між Публічним акціонерним товариством «Алчевський коксохімічний завод» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Марченка Р.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2022 №385/2022, виданий Фондом Державного майна України- т.2, а.с.44) було укладено договір №01/23К на надання послуг з незалежної оцінки, надано оцінювачу всі необхідні документи і дані, визначені чинним законодавством України (т. 12, а.с. 237-238).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» надано рахунок-фактуру №СФ-01/23К від 06.04.2023 на оплату за наданні послуги з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку від виробництва коксу та коксопродуктів ПАТ «АКХЗ» згідно з договором №01/23К від 06.04.2023 на суму 2000000,00 грн (т. 12, а.с. 186).

30.08.2023 за актом приймання-передачі наданих послуг Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» передало, а Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Марченка Р.В. прийнло виконаний згідно з Договором Звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що знаходяться за адресою: 94223, Україна, Луганська обл., м. Алчевськ, вул. Червоних партизан, 1, і належить на праві приватної власності ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку від виробництво коксу та коксопродуктів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод». Збитки виникли внаслідок окупації Російською Федерацією території України, на якій розташований ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», що призвело до втрати контролю над майном та неможливості провадження господарської діяльності підприємства - 2 (два) примірника. Висновок про вартість майна - 2 (два) примірника.

У пункті 1 визначено, що загальна вартість послуг з оцінки цим Договором складає 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 коп. (без ПДВ).

Сторони у пункті 3 визначили, що на момент складання Акту приймання-передачі наданих послуг Замовником вартість послуг сплачена повністю в розмірі 100%, що складає 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 коп. (без ПДВ).

Сторони взаємних претензій не мають (т. 12, а.с. 187).

Факт перерахування позивачем 2000000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією від 12.04.2023 № 20 (т. 12, а.с. 239)

У Звіті з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», що знаходиться за адресою: 94223, Україна, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» станом на 07.04.2014, підготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» 17.07.2023 зазначено, що оцінювач обізнаний та усвідомлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (т. 2, а.с. 40, 41).

Оцінювач, якого залучено до оцінки: Амфітеатров О.Д. - Член RICS, TEGoVA, Сертифікат FRCS №1300446 від 07.06.2010, діє по 15.04.2024, Сертифікат RICS Registered Valuer №1300446 від 15.04.2021, діє по 30.05.2028, Сертифікат TEGoVA, номер REV-UA/USOA/2023/44, діє з 01.06.2018 по 31.05.2023 (т.2, а.с. 45-48).

За результатом проведеної оцінки оцінювач надав висновок про розмір збитків, в якому визначено, що:

- об`єктом оцінки є розмір реальних збитків від втрати майна, що знаходиться за адресою: 94223, Україна, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1 і належить на праві приватної власності ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку від виробництво коксу та коксопродуктів ПАТ «Алчевський коксохімічний завод». Збитки виникли внаслідок окупації Російською Федерацією території України, на якій розташований ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», що призвело до втрати контролю над майном та неможливості провадження господарської' діяльності підприємства;

- розмір реальних збитків від втрати майна - 2787265318,00 грн, що становить еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро, розмір упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 - 625624369 грн, що становить еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро (т. 2, а.с. 38-40).

Позивач вважає, що після окупації 07.04.2014 території м. Алчевська Луганської області, де знаходилося майно ПАТ «АКХЗ», контроль над яким втрачено внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти Україну та окупації території України, позивач був незаконно позбавлений права користування та розпорядження таким майном, а також позивач фактично був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував, докази часткової або повної сплати суми позову не надав.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що кореспондується з ст. 20 Господарського кодексу України по відношенню до суб`єктів господарювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частинами 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду.

Визначення категорії збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

Тому, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Вся територія Алчевського району Луганської області з 07.04.2014 перебуває під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє наразі.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 24) статуту ООН та звернено до Російської Федерації вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і позбавлення майна позивача, здійсненого в рамках реалізації акту агресії відповідачем, починаючи з 2014 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Як встановлено судом, нерухоме майно позивача, земельні ділянки та інше рухоме майно позивача, що знаходилось на території комплексу є цивільними об`єктами, які не використовувалися у військових цілях відповідно до міжнародного законодавства.

При цьому, майно ПАТ «АКХЗ», захоплене внаслідок незаконної окупації та всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Суд вважає, що дослідженими обставинами справи, а також наявними у справі доказами позивачем доведено заподіяння шкоди ПАТ «АКХЗ» діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою, а отже наявність складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу.

Відповідно до положень частин першої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19.02.2014.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 № 3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 № 1522/38858 «Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», що забезпечило можливість позивачу визначити обсяг завданих збитків внаслідок втрати майна у зв`язку із збройною агресією та окупацією території України Російською Федерацією, який станом на 07.04.2014 згідно із звітом від 17.07.2023 становить 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро).

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

З огляду на вказане, враховуючи те, що розмір матеріальної шкоди заподіяної злочином не відноситься до тих видів експертиз, що здійснюються виключно державними спеціалізованими експертними установами, то до її проведення можуть залучатися також інші фахівці з відповідних галузей знань. Таким чином, складання відповідного висновку оцінювачем, який є кваліфікованим та сертифікованим фахівцем і якому дозволена практична оціночна діяльність з такого напрямку оцінки майна як оцінка об`єктів у матеріальній формі, суд вважає правомірним, а наявний звіт від 17.07.2023 - належним та допустимим доказом.

Оцінювач, якого залучено до оцінки: Амфітеатров О.Д. - Член RICS, TEGoVA, на підтвердження своїх повноважень він надав копії Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності від 29.07.2022 №385/2022, виданий Фондом Державного майна України; Сертифікату FRCS №1300446 від 07.06.2010, діє по 15.04.2024; Сертифікату RICS Registered Valuer №1300446 від 15.04.2021, діє по 30.05.2028; Сертифікату TEGoVA, номер REV-UA/USOA/2023/44, діє з 01.06.2018 по 31.05.2023 (т.2, а.с. 44-48).

Суд вважає, що звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить на праві приватної власності ПАТ «АКХЗ», що знаходиться за адресою: 94223, Україна, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1, а також упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку ПАТ «АКХЗ» станом на 07.04.2014, підготовлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Острів» 17.07.2023 (т. 1, а.с. 158-250, т. 2, а.с. 1-43), які виникли внаслідок збройної агресії та окупації Російською Федерацією, виконаний суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також відповідно до вищезазначеної Методики, отже є належним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків на загальну суму 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро), з яких: 2787265318,00 грн реальні збитки від втрати майна (еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро), 625624369 грн упущена вигода у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 (еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро).

До матеріалів справи не надавались докази виникнення спорів, пов`язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків), у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків. Відтак, суд приймає подані позивачем звіт оцінювача як належний доказ у справі.

Таким чином, суд констатує, що факт втрати майна та неодержання прибутку ПАТ «АКХЗ» підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Крім того, враховуючи протиправну анексію РФ території, де розташоване майно позивача, вина відповідача є очевидною.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

На переконання суду, позивачем у даній справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.

Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2684,00 грн.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 939400,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд даного спору, то судовий збір у сумі 939400,00 грн, за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат за проведення незалежної оцінки та підготовки звіту з визначення розміру реальних збитків від втрати майна та упущеної вигоди у вигляді неодержаного прибутку суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вбачається з матеріалі в справи, на виконання договору №01/23К про на надання послуг з незалежної оцінки позивач сплатив оцінювачу 2000000,00 грн (т. 12, а.с. 186).

Факт перерахування позивачем 2000000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією від 12.04.2023 №20 (т. 12, а.с. 239).

Разом з тим, вказані вище норми не містить у переліку витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрат на проведення оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, отже вони не можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з Російської Федерації на користь ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» витрат, пов`язаних з проведенням незалежної оцінки в сумі 2000000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) на користь Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» (вул. Вілєсова, буд.20А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, Україна, код ЄДРПОУ 00190816) 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро), з яких: 2787265318,00 грн реальні збитки від втрати майна (еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро), 625624369,00 грн упущена вигода у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 (еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро).

3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 939400,00 грн (стягувач: Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача за ЄДРПОУ 37993783).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно з положеннями ст. 256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя Олена ФОНОВА

вих. №

1

12.02.2024

Надр. 1 прим.

1- до справи

2- ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (вул. Вілєсова, буд.20А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, Україна) не направляється відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта»;

3- арбітражному керуючому - ліквідатору Марченку Роману Вікторовичу (вул. Кудрявська, 11, м. Київ, 04053, Україна) до електронного кабінету

4- Російській Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житняя, будинок 14) - повідомлення на сайті суду

Внесено до ЄДРСР

12.02.2024

---

Світлана АВІЛОВА