Постанова

від 14.02.2024 по справі 910/14998/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14998/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 (головуючий - Андрієнко В.В., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.) і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 у справі

за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКАНЦ", (2) Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, (3) Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Ліцею "Наукова зміна"

про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути нежитлове приміщення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

1. Учасниками цієї справи є керівник Дарницької окружної прокуратури (далі - "Прокурор"), Київська міська рада (далі - "Позивач", Київська міськрада), Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКАНЦ" (далі - "Відповідач-1", ТОВ "ІНТЕРКАНЦ"), Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація (далі - "Відповідач-2", Дарницька РДА), Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - "Відповідач-3", Управління освіти Дарницької РДА) і Ліцей "Наукова зміна" (далі - "Третя особа", Ліцей).

2. У січні 2022 року Дарницька РДА (як орендодавець), Управління освіти Дарницької РДА (як балансоутримувач) і ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" (як орендар) уклали договір оренди нерухомого майна, за яким останнє отримало у користування для розміщення магазину з продажу канцелярських товарів нежитлову будівлю, розташовану на території Ліцею.

3. У грудні 2022 року Прокурор звернувся до місцевого суду з позовом у цій справі, в якому просив визнати недійсним, укладений між Відповідачами договір оренди. В обґрунтування позову зазначав, що оспорюваний договір укладений з порушенням положень Закону України "Про освіту", адже орендоване згідно з ним майно використовується не за освітнім призначенням і не з метою надання послуг пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням його учасників.

4. Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності та обґрунтованості.

5. Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та в задоволенні позовних вимог відмовив. Вирішив, що у даному випадку оспорюваний договір у першу чергу мав відповідати вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і він таким відповідає та більше того не суперечить й підзаконним нормативно-правовим актам, які стосуються питань передачі в оренду майна освітніх закладів. Вказав також, що у даному випадку Прокурором не було доведено й обставин того, яким чином укладення оспорюваного правочину призвело до порушення інтересів держави.

6. У касаційній скарзі Прокурор висновки апеляційного суду заперечив, зазначивши, що їх зроблено з неправильним застосовуванням правових норм та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

7. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд погодився із доводами касаційної скарги.

8. Виснував, що у спірних правовідносинах пріорітет мають приписи спеціального галузевого закону, яким є Закон України "Про освіту" і який містить положення, якими імперативно заборонено використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Передача ж в оренду майна таких закладів, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, чим здійснення продажу канцелярських товарів не являється.

9. Також Верховний Суд зауважив, що неналежне використання майна освіти прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

10. За викладеного, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду залишив в силі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи

11. 25.01.2022 Дарницька РДА (як орендодавець), ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" (як орендар) та Управління освіти Дарницької РДА (як балансоутримувач) уклали Договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва № 519 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець і балансоутримувач зобов`язались передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежитлову будівлю літ. В, загальною площею 98 кв.м., розташовану на території Ліцею за адресою: просп. Григоренка Петра, 21-В, м. Київ.

12. Сторони домовились, що орендоване майно може бути використане тільки за цільовим призначенням, а саме для розміщення торговельного об`єкта з продажу непродовольчих товарів (канцелярські товари).

13. Договір оренди діє з 25.01.2022 року до 24.01.2027 року включно.

14. На виконання умов Договору оренди балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування вказану нежитлову будівлю, що підтверджується Актом приймання - передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.

15. Суди встановили, що Ліцей належить до комунальної форми власності Дарницького району м. Києва і головною метою його діяльності є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. Управління ліцеєм здійснюється Управлінням освіти Дарницької РДА.

16. Матеріально-технічна база Ліцею включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі навчального закладу. Майно ліцею належить йому на правах власності, повного оперативного управління відповідно до чинного законодавства, рішення про заснування і статуту ліцею та укладених ним угод.

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

17. У грудні 2022 року Прокурор в інтересах держави в особі Київської міськради звернувся до місцевого господарського суду з позовом до ТОВ "ІНТЕРКАНЦ", Дарницької РДА, Управління освіти Дарницької РДА, в якому просив визнати недійсним Договір оренди та зобов`язати Відповідача-1 повернути орендовану нежитлову будівлю балансоутримувачу за актом повернення майна.

18. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України "Про освіту", оскільки спірна нежитлова будівля належить до майна освіти, однак в порушення законодавства передана в оренду в цілях не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, а для розміщення магазину канцтоварів.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.05.2023 позов Прокурора задовольнив. Визнав недійсним Договір оренди і зобов`язав ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" повернути орендоване майно балансоутримувачу за актом повернення майна з оренди.

19.1. Приймаючи рішення місцевий суд виходив з того, що передане в оренду Відповідачеві-1 приміщення є майном комунального закладу освіти, а тому таке майно могло використовуватись лише для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом, як те передбачено Законом України "Про освіту". Суд виснував, що передача такого майна в користування третіх осіб можлива, проте тільки за умови надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

19.2. Водночас у спірних правовідносинах майно закладу освіти було передано ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" для здійснення підприємницької діяльності - реалізації канцелярських товарів, що із забезпеченням освітнього процесу Ліцею чи обслуговуванням учасників цього процесу не пов`язано. Тривале ж невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу, не надавало права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, а тому укладення оспорюваного Договору оренди дійсно відбулося із порушенням приписів чинного законодавства.

19.3. Посилання ж Відповідачів на норми Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (щодо незастосування передбачених обмежень для майна закладів освіти у випадку передачі в оренди приміщень, що перебувають в аварійному стані або не використовуються у діяльності таких закладів протягом трьох років) місцевий суд відхилив, вказавши, що Закон України "Про освіту" має вищу юридичну силу, ніж вказаний Порядок, а тому застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме норми Закону.

20. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 08.11.2023 рішення місцевого суду скасував і прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

20.1. Приймаючи постанову апеляційний суд виснував, що оскільки Ліцей є комунальним закладом загальної середньої освіти, то відносини, пов`язані з передачею в оренду його майна, як майна, яке перебуває в комунальній власності регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", а також іншими нормативно-правовими актами, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" та рішенням Київської міськради від 23.07.2020 № 50/9129 "Про деякі питання оренди комунального майна територіальної громади міста Києва".

20.2. При цьому, враховуючи, що власником спірної будівлі є Київська міськрада, органом, що здійснює управління даним майном є Дарницька РДА, а балансоутримувачем є Управління освіти Дарницької РДА, то при укладанні Договору оренди в першу чергу мало бути дотримано вимоги саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і з установлених обставин справи вбачається, що таких вимог сторонами було дотримано і більше того сама Київська міськрада жодних заперечень щодо законності цього правочину чи процедури його укладення ніколи не висловлювала.

20.3. Щодо ж висновків місцевого суду в частині необхідності використання орендованого майна виключно за освітнім призначенням апеляційний суд відмітив, що відповідно до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 обмеження щодо використання майна закладів освіти не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті.

20.4. У даному ж випадку об`єктом оренди є будівля теплиці, яка не використовується в навчальному процесі Ліцею ще з 1997 року і її використання не передбачено освітньою програмою закладу, а тому ця будівля могло правомірно передаватися в оренду для розміщення магазину канцтоварів.

20.5. Окремо апеляційний суд також відмітив, що внаслідок укладення і виконання оспорюваного Договору оренди Ліцей має додаткове фінансування задля поліпшення умов проведення навчального процесу, а тому за відсутності будь-яких зауважень до спірної угоди з боку муніципальних органів влади у даному випадку слід дійти висновку про недоведеність Прокурором обставин того, яким чином укладення оспорюваного правочину призвело до порушення інтересів держави.

21. Після здійснення апеляційного провадження по суті, апеляційний господарський суд прийняв ще й додаткову постанову від 23.11.2023, якою стягнув з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" 22 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга

22. Не погодившись із судовими рішеннями апеляційного господарського суду, заступник керівника Київської міської прокуратури (далі також "Прокурор") звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

23. Скаржник стверджує, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням статей 52, 56, 80 Закону України "Про освіту", статей 203, 215 Цивільного кодексу України, порушенням статей 7, 74-79, 86 Господарського процесуального кодексу України та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм права у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

23.1. Прокурор пояснює, що дійшовши висновку про те, що укладаючи оспорюваний правочин Відповідачі дотримались процедури, передбаченої Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 апеляційний суд залишив поза увагою те, що статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам загальної середньої освіти, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про освіту" та Законом України "Про повну загальну середню освіту".

23.2. В свою чергу положеннями згаданих спеціальних Законів чітко визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Водночас згідно з практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах невикористання навчальним закладом своїх приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою.

23.3. Звідси саме місцевий господарський суд правильно застосовував наведені правові норми, адже підставно виснував, що у даному випадку майно закладу освіти було передано ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" для здійснення підприємницької діяльності - реалізації канцелярських товарів, що із забезпеченням освітнього процесу Ліцею чи обслуговуванням учасників цього процесу не пов`язано. Апеляційний же господарський суд згадані положення проігнорував і через це безпідставно рішення місцевого суду скасував.

23.4. Крім цього необґрунтованими є висновки апеляційного суду і про недоведеність Прокурором порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, адже судом не враховано, що звернення до суду із даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби і відновлені законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереження його матеріально-технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу.

24. Окремо скаржник також наводить доводи про незаконність прийнятої апеляційним судом додаткової постанови. Стверджує, зокрема, що стягнуті судом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності, співмірності та обґрунтованості, а їх розмір є недоведеним належними доказами.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

25. У відзиві на касаційну скаргу Дарницька РДА заперечує проти викладених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. З постановою апеляційного суду по суті спору погоджується, стверджує про її законність та правомірність, а тому просить залишити без змін.

26. Управління освіти Дарницької РДА також наполягає, що оскаржувана постанова апеляційного суду є обґрунтованою, оскільки під час апеляційного розгляду справи судом повно з`ясовано обставини спору, які мають значення для його правильного вирішення, а також дотримано усі норми матеріального і процесуального права, якими врегульовано спірні правовідносини. У зв`язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

27. Згідно з частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора (Баклан Н.Ю.) і представників сторін (Позивача - Юрченко Ю.В., Відповідача-1 - Сайко Ю.В., Відповідача-2 - Осадча І.Ю., Відповідача-3 - Кошелєва М.О.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

29. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

30. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

31. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

32. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

33. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

34. Так, суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

35. За змістом частини першої статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

36. Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

37. У частині четвертій статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

38. Звертаючись до правових висновків Верховного Суду, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі (постанова від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21), колегія суддів відмічає, що чинний на момент укладення оспорюваного Договору оренди Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

39. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

40. Дійсно, Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

41. Судами у цій справі установлено, що будівля, яку орендує ТОВ "ІНТЕРКАНЦ" за оспорюваним правочином належить до майна освіти, однак передана останньому в користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а з метою реалізації канцелярських товарів.

42. Тому, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, висновків Верховного Суду щодо них, а також фактичних обставин цього спору колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правомірним у спірних правовідносинах саме висновок місцевого господарського суду про те, що розміщення в орендованій будівлі комунального закладу середньої освіти магазину з продажу канцелярських товарів жодним чином не пов`язане із освітім процесом Ліцею, не має на меті надання послуг, пов`язаних із забезпеченням такого процесу чи обслуговуванням його учасників, а тому укладений Відповідачами Договір оренди не відповідає положенням частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту", що в силу статей 203, 215 ЦК України та статті 207 ГК України є правовою підставою для визнання його недійсним.

43. Висновки господарського суду апеляційної інстанції про те, що при укладанні Договору оренди в першу чергу мало бути дотримано вимоги саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Верховний Суд визнає безпідставними, оскільки констатує, що статтею 2 вказаного Закону чітко передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам загальної середньої освіти, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про освіту" та Законом України "Про повну загальну середню освіту", а тому у спірних правовідносинах імперативна норма частини четвертої статті 80 спеціального Закону України "Про освіту" підлягала пріоритетному застосуванню.

44. Більше того у цій же статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однозначно передбачено, що галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами, а тому надання судом апеляційної інстанції у спірних правовідносинах переваги приписам Порядку передачі в оренду державного та комунального майна чи Санітарному регламенту для закладів загальної середньої освіти над нормами Закону України "Про освіту" було помилковим.

45. Щодо ж висновків апеляційного суду про те, що оспорюваний Договір оренди не порушує інтересів держави, то Верховний Суд також вважає їх необґрунтованими і у цій частині відмічає, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статей 53, 92) та Закон України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної та комунальної власності, а державне чи комунальне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

46. При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу чи іншого уповноваженого органу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.

47. Отже, неналежне використання майна закладів освіти прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

48. Ураховуючи викладене, заявлена Прокурором у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України своє підтвердження в межах касаційного провадження знаходить.

49. Доводи ж відзивів на касаційну скаргу визнаються судом касаційної інстанції необґрунтованими.

50. Водночас Верховний Суд враховує, що хоча у рішенні місцевого господарського суду наявні посилання на нерелевантні до спірних правовідносин висновки касаційного суду, оскільки такі надавалися щодо приписів Закону України "Про освіту" у попередній редакції, все ж на правильність рішення суду першої інстанції вони в цілому не вплинули.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

52. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 312 ГПК України).

53. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у даній справі установлено, що постановою апеляційного господарського суду від 08.11.2023 було скасовано законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду від 24.05.2023, колегія суддів Верховного Суду, керуючись наведеними приписами ГПК України, дійшла висновку про скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і про залишення в силі рішення господарського суду першої інстанції.

54. У зв`язку з цим скасуванню підлягає також і додаткова постанова апеляційного господарського суду від 23.11.2023 як невід`ємна частина основного судового рішення.

Судові витрати

55. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідачів.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 у справі № 910/14998/22 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2023 у цій справі залишити в силі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРКАНЦ" (02068, м. Київ, пр-т. Петра Григоренка, буд. 21-В, код ЄДРПОУ 36046924) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 3 308 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 11, код ЄДРПОУ 37388222) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 3 308 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

5. Стягнути з Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, м. Київ, Харківське шосе, буд. 168-К, код ЄДРПОУ 37448113) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) 3 308 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.