Постанова

від 13.02.2024 по справі 501/1669/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2121/24

Справа № 501/1669/22

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Лупши В.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги: Спілка Професіоналів докерів механізаторів морського порту м.Чорноморськ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ»

на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2023 року, ухвалене Іллічівським міським судом Одеської області у складі: судді Петрюченко М.І., в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги: Спілка Професіоналів докерів механізаторів морського порту м.Чорноморськ про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

29 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги:Спілка Професіоналівдокерів механізаторів морськогопорту м.Чорноморськ) про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який у подальшому збільшив та просив суд:

- наказ в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» №103/0-52 від 28 квітня 2022 року «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_1 визнати незаконним та скасувати;

-стягнути зДержавного підприємства«Морський торговельнийпорт «Чорноморськ»на користь ОСОБА_1 середнійзаробіток завесь часвимушеного прогулу,починаючи з01травня 2021року почас постановленнярішення суду та судові витрати у справі у розмірі 992,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працював в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді провідного інженера соціальної служби ДП «МТП «Чорноморськ».

На підставі наказу в.о.директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 103-0/52 від 28 квітня 2022 року з позивачем припинено трудові відносини на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач стверджує, що вказаний наказ є незаконним, оскільки починаючи з 09 серпня 2019 року він обраний до персонального складу профспілкового комітету спілки професіоналів докерів-механізаторів морського порту м.Чорноморськ, у зв`язку із чим просить позов задовольнити.

Представник відповідача 18 серпня 2022 року надав до суду відзив на позов, у якому просив суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з відповідним позовом.

Позивач 14 вересня 2022 року надав до суду відповідь на відзив, просить суд задовольнити позов, посилаючись на те, що наказ про звільнення він отримав 31 травня 2022 року та він входить до складу профспілкового комітету.

Представник відповідача 07 листопда 2022 року надав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача, просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач був обізнаний про своє звільнення 03 травня 2022 року, тому строк для звернення до суду за захистом своїх прав закінчився 03 червня 2022 року.

Позивач 18 листопада 2022 року надав до суду додаткову відповідь на заперечення, просить суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що він (позивач) дізнався про своє звільнення 31 травня 2022 року, коли самостійно звернувся до кадрової служби з вимогою видати копію наказу про звільнення, про що свідчить запис на копії наказу про звільнення і журналі обліку кадрової служби.

Представник відповідача 24 квітня 2023 року надав до суду пояснення щодо виписки з протоколу № 5 СПДМ МТПЧ, просить суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те що є незрозумілим питання до якого органу обрано позивача.

Голова спілки Професіоналів докерів механізаторів морського порту м. Чорноморськ 08 травня 2023 року надав до суду пояснення на позовну заяву, просить суд позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги: Спілка Професіоналів докерів механізаторів морського порту м.Чорноморськ) про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Наказ в.о.директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 103/0-52 від 28 квітня 2022 року «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_1 визнано незаконним та скасовано.

Стягнуто з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та судові витрати у справі у розмірі 992,40 грн.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» вважає оскаржуване рішення суду незаконним, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду, оскільки був обізнаний про своє звільнення 02 травня 2022 року, коли отримав від підприємства всі належні виплати у відповідності до ст. 116 КЗпП України, та коли 03 травня 2022 року відмовився від отримання трудової книжки та копії наказу, про що складено відповідний акт, а тому строк повинен обчислюватись з 03 травня 2022 року та закінчився 03 червня 2022 року, а позовну заяву подано лише 29 червня 2022 року, тобто після спливу тримісячного строку, про причини пропуску якого позивач не зазначив.

Вказує, що порушень положень ст. 43 КЗпП України не допускав, оскільки наведена норма права у період воєнного стану не застосовується, а відомостей про те, що позивача обрано до складу виборних органів профспілки не надходило, а надана на виконання ухвали суду виписка із протоколу № 5 від 27 березня 2023 року, якою відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача, є неналежним доказом та містить суперечності в її змісті, а тому є незаконною і необгрунтованою, що є підставою для звільнення працівника без згоди профспілки та як наслідок визнання звільнення законним.

Вважає, що рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, у рішенні не зазначено конкретну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В судове засідання сторони, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Зокрема, Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», є користувачем підсистеми Електронний суд, судове повідомлення про розгляд справи доставлено до його електронного кабінету 17.01.2024 о 13:49:58, що підтверджено довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету. Крім того отримання відповідачем судової повістки-повідомлення підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 64, 65).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що ОСОБА_1 працював в ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді провідного інженера соціальної служби ДП «МТП «Чорноморськ», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 7-9, т. 1).

Наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 березня 2020 року № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці» робоче місце позивача скорується з 01 червня 2020 року.

ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з пропозицією переведення на одну з вакантних штатних одиниць в порту згідно переліку вакансій, яке позивач отримав 25 травня 2020 року та висловив свою незгоду у зв`язку з таким, оскільки він є членом виборного органу профспілкового комітету СПДМ МПЧ, що підтверджується копією попередження, в якому одночасно позивачу роз`яснено, що адміністрація порту пропонує переведення на одну з наявних вакантних штатних одиниць в порту згідно доданого переліку (а.с. 116, 170).

Також матеріали справи містять перелік робочих місць (посад) для заміщення працівниками порту станом на 01 липня 2021 року (а.с. 173 т. 1), на 09 вересня 2021 року (а.с. 175 т. 1), станом на 27 вересня 2021 року (а.с. 177 т. 1).

Згідно копії протоколу звітно-виборчої Конференції Спілки професіоналів докерів механізаторів морського порту м.Чорноморськ від 09 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 обрано до персонального складу профспілкового комітету СПДМ МПЧ (а.с.13-18, 125-128, т.1).

Відповідно до копії виписки з протоколу спільки професіоналів докерів механізаторів № 17 від 29 вересня 2021 року вирішено не надавати згоди на звільнення з ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 20-27, т. 1).

На підставі наказу в.о.директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 103-0/52 від 28 квітня 2022 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 звільнено 30 квітня 2022 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а.с. 10, 88, т. 1). На Наказі позивач зазначив, що не згоден, оскільки є виборною особою СПДМ МЧП 31 травня 2022 року (членом профспілкового комітету).

Відповідно до копії акту від 03 травня 2022 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом від 28 квітня 2022 року № 103/0-52 «Про припинення трудового договору» та забрати трудову книжку (а.с. 87, т. 1).

На виконання ухвали суду від 06 березня 2023 року виписка із протоколу № 5 від 27 березня 2023 року спілка професіоналів докерів механізаторів МТПЧ надала виписку з протоколу № 5 від 27 березня 2023 року, зі змісту якої вбачається, що спілка професіоналів докерів механізаторів МТПЧ не надала згоди на звільнення з ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 137-144, т. 1).

Також профспілкою надано Протоколом конференції спілки професіоналів докерів механізаторів морського порту Чорноморськ від 26 квітня 2022 року, якою затверджено чисельний та персональний склад профспілкового комітету, ревізійної комісії, і згідно якого вбачається, що ОСОБА_1 входить до персонального складу профспілкового комітету профспілкової організації (а.с. 145-147, 149-151, т. 1).

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку, що членство позивача у виборному органі профспілкового комітету СПДМ МПЧ та відсутність згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення ОСОБА_1 не давало підстави відповідачу для звільнення позивача, а тому враховуючи, шо звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням положень ч. 4 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", позов в частині визнання незаконним та скасування наказу в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 103/0-52 від 28 квітня 2022 року «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що в порядку ст. 235 КЗпП України позивач має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності звільнення позивача у зв`язку із скороченням штату та, як наслідок, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги колегія суддів зазначає.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 суд дійшов висновку, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно із частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

У підпункті 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» вказано, що в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України « Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені, статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

За правилом частини першоїстатті 43 КЗпПУкраїни розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодоювиборногооргану (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Відповідно до частини 8 цієї статті роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згодивиборногооргану первинної профспілкової організації ( профспілкового представника).

Згідно з пунктом 2 Глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», частинами другою, третьою статті 1 якого передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 5 вказаного Закону в період дії воєнного стану нормистатті 43 Кодексу законів про працю Українине застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позовні вимоги, судом вірно взято до уваги, що позивач є обраним до спілки професіоналів докерів механізаторів морського порту «Чорноморськ звітно-виборчою конференцією спілки від 09 серпня 2019 року (а.с. 13-18 т. 1), про що він повідомив належно роботодавця, але той скоротив його без отримання згоди профспілкового комітету.

На усунення такого ухвалою Іллічівського міського суду Одеської областів від 06 березня 2023 року було запитано згоду вказаної профспілки, яка протоколом № 5 від 27 березня 2023 року не надала свою згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП Укрїни, ретельно та обґрунтовано мотивуючи своє рішення тим, що негативне фінансове становище підприємства, яке стало підставою для скорочення посади позивача, мало місце ще у 2019 році, після чого спільно з профспілками було досягнуто домовленості про обов`язок підприємства провести у березні 2020 року комплекс заходи із запобігання звільнення працівників, що не було зроблено на протязі полутора років, і це призвело до ускладення фінансового стану підприємства; керівництвом не було використано всі можливості для збереження робочих місць, натомість було припинено та скорочено виплати працівникам, а не керівництву порта; у серпні 2021 року на адерсу профспілок, в тому числі СПДМ МЧП, надійшов запропонований в.о. директора Порту актуальний план реалізації заходів щодо виведення з фінансової кризи ДП МТП «Чорноморськ» у термін на 2021-2022 роки, а тому підстав для скорочення чисельності працівників не було, адже керівництво порту і дотепер не використав всі актуальні можливості, які передбачають економічний ефект у розмірі більше 420 млн. грн, що покращує та виводить підприємство з фінансової кризи без скорочення робочих місць працівників; право на звільнення працівника наявне у роботодавця лише протягом місяця з дня отримання відповідної згоди профспілкого органу на звільнення працівника; подання про звільнення діючого члена профспілкового комітету ОСОБА_1 суперечило вимогам діючого законодавства та гарантіям для працівників, обраних до профспілкових органів, який після попередження про наступне вивільнення наказом від 24 березня 2020 року допущений фактично до роботи; крім того, позивачу не запропоновано усі наявні вакансії протягом строку аж до його звільнення (а.с. 137-144 т. 1).

Судом було встановлено, що з огляду на наявність у відповідача відомостей про обрання позивача до профспілкових органів спілки професіоналів-докерів-механізаторів МТПЧ станом на час ухвалення рішення про скорочення його посади та діючої станом на час введення в Україні воєнного стану редакції ст. 43 КЗпП України його права було порушено, тому звільнення є незаконним.

Довід апеляційної скарги відповідача про неврахування судом пропуску позивачем строку звернення до суду є помилковим.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частини перша, другастатті 233 КЗпП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог (див. постановуВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).

Оскільчи нормою частини 3статті 233 КЗпП Українине обмежено звернення до суду незвільненого працівника з вимогою про стягнення заробітної плати, то доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, і як наслідок, наслідків такого пропуску у вигляді відмови у задоволенні позову не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 1Глави XIX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» КЗпП України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 (адміністративне провадження № К/990/5056/23) зазначено, що: «відповідно до пункту першогоглави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423"Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

Отже, запровадження на території Україникарантинує безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233КЗпП України, на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Судув складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 21 червня 2023 року в справі № 212/5018/20 вказано, що: «доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк для звернення до суду, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив аналогічні доводи апеляційної скарги заявника, пославшись на те, що згідно ізЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 рокуКЗпП Українидоповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Звернення позивача до суду з позовом мало місце у червні 2022 року - під час дії карантину.

Отже, позивачем не пропущений строк звернення до суду із заявою про поновлення його на роботі.

Довід апеляційної скарги про те, що хоча дійсно звільнення позивача відбулося без звернення із запитом до профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 в силу положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин у період воєнного стану», проте відповідачу не надходило жодних повідомлень про таке обрання позивача до виборних профспілкових органів, не заслуговує на увагу, оскільки ще 25 травня 2020 року позивач повідомив про таке ДП «МТП «Чорноморськ» під час його попередження про наступне вивільнення, про що власноруч вказав у письмовому попередженні. Також він зазначив профспілкову організацію, виборною особою якої він є СПДМ МЧП (а.с. 116 т .1).

Намагання відповідача поставити під сумнів таке обрання з огляду на неспівпадіння в тексті протоколів, то таке не може слугувати підставою для не взяття до уваги самого факту обранні ОСОБА_1 до профспілкових органів.

Як не заслуговує на увагу і особиста думка відповідача щодо необґрунтованості рішення Спілки професіоналів докерів-механізаторів МТПЧ щодо відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , оскільки таке є вмотивованим, обґрунтоване певними документами, які укладалися між профспілками та МТП «Чорноморськ», та неспливом строку, протягом якого роботодавець мав вжити відповідні заходи задля збереження робочих місць.

Натомість, частково слушним є довід апеляційної скарги про не зазначення в оскаржуваному рішенні конкретної суми середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу у відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України.

За змістом частини третьої ст. 235 КЗпП України обов`язком органу, який розглядає трудовий спір, в даному випадкусуду, є прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на викладені обставини, висновком суду першої інстанції про проведення відповідачем компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу обґрунтований.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що наказами в.о.директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 43 від 28 лютого 2022 року та № 44 від 09 березня 2022 року «Про заходи в період дії воєнного стану», оголошено з 01 березня 2022 року простій вдома працівникам підприємства з оплатою праці з розрахунку дві третини середньорічної годинної ставки та з 09 березня 2022 року з розрахунку 100% середньорічної годинної ставки, встановленої штатним розписом (а.с. 78-79, 80, 189-190, т. 1), і Наказом в.о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 71 від 29 квітня 2022 року «Про зміни істотних умов праці», змінено з 01 травня 2022 року також оголошено простій вдома працівникам підприємства з оплатою з розрахунку дві третини середньорічної годинної ставки, без доплат і надбавок, на строк до закінчення підстав, що зумовили оголошення простою працівникам підприємства (а.с. 192, т. 1), то належим до стягнення середнім заробітком позивача має бути:

розрахована згідно абз. 3 п. 2 Порядку №100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи;

основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період;

після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100);

середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Заробітна плата позивача ОСОБА_1 відповідно до наданих відповідачем Наказів становить: 2/3 від 6500 грн (мінімальна заробітна плата) = 4333,33 грн, кількість робочих днів у березні 2022 року 22, у квітні 2022 року 21, а загалом 43 дні.

Отже, розрахований таким чином середньоденний заробіток становить 4333,33 х 2 : 43 = 201,55 грн х 283 робочих дні за період з 01 травня 2022 року до дня ухвалення рішення про поновлення на роботі 21 червня 2023 року = 57038,65 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні бо зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Наведене неправильне застосування норм матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, порушення норм процесуального права, свідчать про те, що оскаржуване судове рішення в частині щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні шляхом доповнення мотивувальної та резолютивної частини такою сумою.

В іншій частині рішення суду як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Вказана зміна мотивувальної та резолютивної частини у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України не є підставою для перерозподілу судових витрат, проте оскільки поза увагою суду залишилося невирішеним питання щодо стягнення судового збору за одну вимогу майнового характеру, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн.

При цьому вказане не є погіршенням становища заявника, оскільки суд зобов`язаний в силу вимог процесуального закону вирішити питання щодо судових витрат за результатами апеляційного перегляду під час зміни або скасування судового рішення.

Керуючись ст.367,374,376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21 червня 2023 року змінити, доповнивши абзац третій резолютивної частини після слів «вимушеного прогулу» словами та цифрами «у сумі 57038,65 грн» та змінивши мотивувальну частину рішення висновками щодо розрахунку середнього заробітку в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ 01125672, адреса: 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6) на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови- 13 лютого 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко