Рішення

від 11.01.2024 по справі 755/4050/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/4050/23

Провадження №: 2/755/1231/24

"11" січня 2024 р. ніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Гриценко О.І.,

представника позивача - Глущенко А.В.,

представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовною заявою Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Державний реєстратор Київської міської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупа А.Ф., Громадська організація «Садівниче товариство «Приозерне» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом та відповідно до позовних вимог просить суд:

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупи Андрія Федоровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2017 р. № 37676478, на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 номер запису 22928275, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1384205380000 за ОСОБА_1 ;

Припинити право власності на об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтованою площею 0.0488 га на АДРЕСА_1 та повернути її Київській міській раді, провівши у придатний для використання стан.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупою А. Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.10.2017 № 37676478, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме садовий будинок, загальною площею 119,4 кв. м., що розташований за наступною адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою винесення даного рішення є: довідка, серія та номер: 80/17, виданою 30.08.2017 р. видавник: «Приозерне» садове товариство; технічний паспорт, серія та номер: 2446/09-17, виданий 01.10.2017 р. ТОВ «Благобудконсалт».

Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим юридичним чи фізичним особам, у тому числі садовому товариству «Приозерне», у власність чи користування не приймала.

Рішенням Київської міської ради VII сесії XXIII скликання від 03.02.2000 р. № 6-24/727 «Про приватизацію земельних ділянок садівницького товариства «ПРИОЗЕРНЕ» Дніпровського району», оформлено садівницькому товариству «ПРИОЗЕРНЕ» Дніпровського району право постійного користування земельною ділянкою загального користування площею 1,70 га.

Зазначеним Рішенням було встановлено, що власникам земельних ділянок та садівницькому товариству потрібно звернутися до Київського міського управління земельних ресурсів для складання державних актів на право приватної власності на землю та державного акта на право постійного користування землею.

При цьому, зазначене рішення не стосується земельної ділянки, на якій розташований спірний Об`єкт нерухомого майна, а стосується інших земельних ділянок розташованих у Дніпровському районі.

Громадяни, члени СТ «ПРИОЗЕРНЕ» Дніпровського району м.Києва, які не подали заяви про приватизацію земельних ділянок, дані ділянки належать на праві користування для ведення садівництва до оформлення їх права в порядку, передбаченому чинним законодавством. Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.90 N 563-ХІІ "Про земельну реформу" (із змінами, внесеними постановами Верховної Ради України від 24.02.94 N 4028-ХІІ, від 17.12.97 N 744/97-ВР та від 17.12.99 N 1312-ХІУ) громадяни (додаток 2) повинні до 01.01.2004 р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування землею втрачається.

Також, відповідно до списку громадян, членів СТ «ПРИОЗЕРНЕ», яким передаються у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва, громадянка ОСОБА_1 відсутня. Більше того, у всіх рішеннях, пов`язаних з передачею у приватну власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва у садівничому товаристві «ПРИОЗЕРНЕ», у списках зазначена особа відсутня.

Водночас, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначає, що ОСОБА_1 звернулась до КМР 13.08.2021 з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 .

29.09.2021 р. відповідач звернулась з листом-повідомленням на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання рішення Київської міської ради про надання дозволу на розробку такого проекту землеустрою у порядку, встановленому частиною сьомою ст. 118 та ч. 3 ст. 123 ЗК України повідомила про укладання договору з ФОП ОСОБА_2 на виконання робіт зі складання проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.

При цьому, ОСОБА_1 не зверталась до Київської міської ради з погодженим проектом землеустрою та технічною документацією, зазначені документи у КМР та у Департаменті відсутні.

Реєстрація приватної власності на Об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 відбулась 20.10.2017 р., тобто до подачі клопотання до КМР.

Відповідно до статті 3 Земельного Кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Ст. 140 Конституції України передбачено, шо місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 ст. 22 Закону Україну «Про столицю України - місто- герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально- культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України та зазначеного вище Закону відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто- герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.

З врахуванням того, що Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі земельної ділянки, на думку позивача слідує, що рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупи А. Ф. від 20.10.2017 № 37676478 щодо реєстрації приватної власності на Об`єкт нерухомого майна можуть призвести до незаконного набуття прав на Земельну ділянку, а отже підлягає скасуванню з огляду на таке.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначає Закон.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону державним реєстратором є нотаріус, громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Повноваження державного реєстратора встановлені частиною другою статті 10 Закону до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Частиною другою статті 18 Закону встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1)документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2)технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3)документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4)письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5)договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Разом з цим, згідно з пунктом 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, подаються:

1)технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2)документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до пункту 43 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані.

1)документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

2)виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Отже, обов`язковою умовою для реєстрації права власності на садовий будинок, збудований до 05.08.1992 і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку на якій розташована відповідна будівля.

Проте, в порушення вказаних вимог Порядку, при прийнятті спірного рішення про реєстрацію права власності державним реєстратором Урупим А.Ф. не здійснено перевірку поданих Відповідачем документів та не перевірено наявність зареєстрованого за ОСОБА_1 права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт будівництва.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону визначено що, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 10 Закону під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону встановлено, що державний реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав, якщо документи подані до заяви про державну реєстрацію прав не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Враховуючи зазначене, Державним реєстратором, в порушення вказаних норм законодавства, належним чином не здійснено перевірку поданих Відповідачем документів та лише на підставі довідки, серія та номер: 80/17, виданий 30.08.2017 р., видавник: СТ «Приозерне», технічний паспорт, серія та номер: 2446/09-17, виданий 01.10.2017, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛАГОБУДКОНСАЛТ» винесено рішення про реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна за Відповідачем.

Враховуючи викладене вище, вказані дії державного реєстратора Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупа Андрія Федоровича є незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому рішення від 20.10.2017 № 37676478 підлягає скасуванню.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», (в редакції, чинній з 16.01.2020 р.) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи зазначене, ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності ОСОБА_1 на Об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 123 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з частиною першою та четвертою статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Пленум) визначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Статтею 152 ЗК України, передбачено, що одним із способів захисту порушеного права є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Разом з цим, згідно з матеріалами аерофотозйомки 2014 року, земельна ділянка була вільна від забудови, вкрита зеленими насадженнями, а об`єкти нерухомого майна були відсутні. Але згодом, на зазначеній земельній ділянці з`явилось нерухоме майно, що підтверджують матеріали аерофотозйомки 2019 року. Дані факти свідчать про те, що Відповідач здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа та за відсутності належно затвердженого проекту.

Згідно зі статтею 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 376 ЦК України визначено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.

Відповідно до правої позиції Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 право на самочинне збудоване майно є неіснуючим не породжує прав щодо розпорядження майном. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 наголошено, що не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має право власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Відповідно до статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню Відповідачем, а земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан та поверненню Позивачу.

30 березня 2023 р. ухвалою суду було відкрито провадження по даній цивільній справі та розгляд справи було постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.

На стадії підготовчого судового засідання представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву.

Представником позивача до суду було надано відгук на відзив та в свою чергу та представником відповідача було надано до суду заперечення на позовну заяву.

Після закриття підготовчого судового засідання судом було залучено третю особу на стороні відповідача ГО «СТ «Приозерне».

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позову та позиція представника позивача грунтувалася на тому, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 не виділялася СТ «Приозерне» та будь - яким іншим юридичним та фізичним особам, в зв`язку з чим ГО «СТ «Приозерне» не мала права виділяти вказану спірну ділянку відповідачу для будівництва.

Та з врахуванням обставин, що викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив відповідач ОСОБА_1 безпідставно набула в користування спірну земельну ділянку в зв`язку з чим підлягає скасуванню державна реєстрацію на об`єкт нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці.

В судовому засіданні представники відповідача заперечували щодо задоволення позову з обставин викладений у відзиві на позовну заяву та в запереченнях, наполягаючи на тому, що відповідач ОСОБА_1 ніяких протиправних дій щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не здійснювала, а з 23.07.2016 р. стала членом ГО «СТ «Приозерне» та у відповідності до витягу з протоколу засідання членів ГО СТ «Приозерне» від 23.07.2016 р. відповідачу була виділена у користування спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 , якою раніше користувався ОСОБА_3 , який вийшов з членів даного товариства.

Відповідачем будь - яких протиправних дій спрямованих на протиправне заволодіння спірною земельною ділянкою вчинено не було. В послідуючому відповідачем за власні кошти було побудовано будинок та у відповідності до вимог чинного законодавства було здійснено реєстрацію об`єкта нерухомості, а також здійснена проектна технічна документація щодо оформлення правовстановлюючих документів щодо спірної земельної ділянки.

Крім того представником відповідача до суду було надано заяву про застосування судом строків позовної давності, так -як на думку представника відповідача позивачем пропущено строки звернення до суду, що перевищують 3 роки з моменту реєстації права власності на спірний об"єкт.

Від представника третьої особи ГО "СТ "Приозерне" до суду надійшла заява про слухання справи у відсутність представника третьої особи, а також пояснення відповідно до яких слідує, що відповідач є членом ГО «СТ «Приозерне» та спірну ділянку отримала у користування у відповідності до вимог чинного законодавства, та спірна ділянка, якою користується відповідач входить до складу земельної ділянки площею 1.70 га що була виділена у користування СТ «Приозерне» 3 лютого 2000 року на підставі рішення КМР №6-24/727.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 ст. 22 Закону Україну «Про столицю України - місто- герой Київ» у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об`єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально- культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 ЗК України та зазначеного вище Закону відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як слідує з матеріалів справи, що Рішенням Київської міської ради VII сесії XXIII скликання від 03.02.2000 р. № 6-24/727 «Про приватизацію земельних ділянок садівницького товариства «ПРИОЗЕРНЕ» Дніпровського району», оформлено садівницькому товариству «ПРИОЗЕРНЕ» Дніпровського району право постійного користування земельною ділянкою загального користування площею 1,70 га.

Позивач в обґрунтування своїх вимог щодо самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем посилається на результати аерозйомки спірної земельної ділянки розташованою по АДРЕСА_1 станом на 2014 р та на 2019 р. , а саме те, що в період з 2014 р. по 2019 р.р. на даній території були збудовані садові будинки та дозвіл на проведення будівництва, а також виділення земельної ділянки на проведення будь -якого будівництва КМР не надавала та дана земельна ділянка не входить до складу земельної ділянки, що була виділена СТ «Приозерне» на підставі рішення №6-24/727 від 3.02.2000 р., а також те, що СТ «Приозерне» та в послідуючому ГО «СТ «Приозерне» не мала права виділяти земельні ділянки, в тому числі й відповідачу ОСОБА_1 .

Належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка виходить за межі наданої земельної ділянки СТ «Приозерне» на підставі вказаного вище рішення №6-24/727 до суду надано не було.

Відповідно до статуту СТ «Приозерне» слідує, що товариство здійснює свою діяльність на земельній ділянці, яка була надана у безстрокове користування для організації громадського саду за рішенням КМР № 6-24/727 загальною площею 18 га за адресою: Воскресенський масив м.Києва в кількості 302 ділянки.

Вказаний статут зареєстрований 30 вересня 2000 р. в послідуючому були внесені зміни до установчих документів СТ «Приозерне» та в послідуючому вказане садове товариство отримало назву ГО «СТ «Приозерне» , що підтверджується відповідними протоколами загальних зборів товариства та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тобто ГО «СТ «Приозерне» стало правонаступником СТ « Приозерне» .

Як слідує з матеріалів справи, що відповідно до протоколу засідання членів правління СТ «Приозерне» від 23.07.2016 р. спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 була передана у користування відповідачу ОСОБА_1 на підставі її заяви та остання була прийнята в члени даного товариства «Приозерне», виключивши з членів вказаного товариства ОСОБА_3 в користуванні якого перебувала вказана вище спірна земельна ділянка.

ОСОБА_3 вийшов з членів вказаного товариства СТ «Приозерне» на підставі заяви, що була нотаріально посвідчена 2 серпня 2016 р.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:053:0007 розташована по АДРЕСА_1 на території СТ «Приозерне».

Тобто, як слідує з матеріалів справи, що спірну земельну ділянку в користування відповідач ОСОБА_1 отримала саме від ГО «СТ «Приозерне» в користуванні якого вона перебувала.

В судовому засіданні не було надано доказів того, що ГО «СТ «Приозерне» не мало права на виділення спірної земельної ділянки для користування відповідачу ОСОБА_1

20.10.2017 р. Державним реєстратором Київської міської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупою А.Ф. було зареєстровано право власності за відповідачем ОСОБА_1 на садовий будинок що, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Підстава виникнення права власності довідка видана ГО «СТ «Приозерне», технічний паспорт на об`єкт нерухомості.

Для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості була заведена реєстраційна справа №1384205380000, що була зареєстрована 18.10.2017 р.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Позивач посилається на те, що під час державної реєстрації на спірний об`єкт нерухомості державний реєстратор Урупа А.Ф. не виконав вимоги законодавства України, а саме достовірно не перевірив документи, що були надані відповідачем для реєстрації спірного об`єкту нерухомості в зв`язку з чим безпідставно здійснив державну реєстрацію щодо об`єкта нерухомості дачного будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 .

Статтею 36 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов`язаний повідомити про це правоохоронні органи.

Якщо під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора у Міністерства юстиції України чи його територіального органу виникає сумнів щодо справжності поданих документів, вони зобов`язані повідомити про це правоохоронні органи.

Також статтею 37 даного Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Позивач не оспорював дії державного реєстратора Урюпи А.Ф. у передбачений законом спосіб.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору дана позиція узгоджується з Постановою КГС ВС від 21.01.2021 N 925/1222/19.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слідує, що 18.10.2017 р. було зареєстровано право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формах після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження і зберігається протягом всього часу існування об`єкта.

Частиною 2 даної статті визначено, що Реєстраційна справа включає заяви на проведення реєстраційних дій, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав, запити державного реєстратора та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

В матеріалах реєстраційної справи є відомості з Державного земельного кадастру, відповідно до якого слідує, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:66:053:0007 розташована по АДРЕСА_1 та розташована на території СТ «Приозерне», в м.Києві, доказів того, що відповідач в протиправний спосіб користується спірною ділянкою на час проведення реєстраційних дій надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Обов`язок органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України проголошений ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Підстави припинення права власності передбачені статтею 346 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3ст. 13 ЦПК України).

Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту порушеного права встановлено ч. 2 ст. 16 ЦК України, яка визначає, що такими способами можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотримання приписів ст. 16 ЦК України у поєднання з ч. 2 ст. 5 ЦПК України.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження позовні вимоги позивача

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»ст.ст. 316, 317, 321,328, 346 Цивільного кодексу України,ст.ст. 7-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273,280-282, 354ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Державний реєстратор Київської міської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупа А.Ф., Громадська організація «Садівниче товариство «Приозерне» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22.01.2024 р.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Київської міської ради ЄДРПОУ 22883141, адреса : Київ, вул. Хрещатик, буд.36 ;

Відповідач: - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Треті особи: Державний реєстратор Київської міської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Урупа А.Ф. 03359836, адреса: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.13;

ГО «СТ «Приозерне», адреса: м.Київ, вул. Садова, буд.202/6, ідентифікаційний код 25196671.

Суддя