Постанова

від 14.02.2024 по справі 372/1213/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 372/1213/21

провадження № 61-15961св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Агро Інвест»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Аветян Артур Георгійович, на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Смарт Агро Інвест», про витребування з незаконного володіння земельних ділянок.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона була власником земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, з кадастровими номерами 3223187700:12:019:0040 (площею 0,2062 га), 3223187700:12:019:0041 (площею 0,1223 га), 3223187700:12:019:0061 (площею 0,0877 га). 29 липня 2020 року з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо про те, що належні їй земельні ділянки вибули із її власності на підставі договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, укладених нібито нею та ОСОБА_3 . Зазначає, що договори купівлі-продажу вона не підписувала і нікого не уповноважувала від свого імені вчиняти будь-які правочини щодо зазначених земельних ділянок, обставини та підстави укладення договорів їй невідомі, оригінали чи копії договорів від 06 лютого 2012 року у неї відсутні, грошові кошти (оплату), внаслідок укладення договорів, вона не отримувала.

Також їй стало відомо про те, що ОСОБА_3 передав спірні земельні ділянки на підставі актів прийому-передачі від 01 квітня 2019 року до статутного капіталу ТОВ «Смарт Агро Інвест», а останнє в свою чергу передало це майно за актами прийому-передачі від 04 червня 2020 року ОСОБА_4 , а ОСОБА_4 відчужив земельні ділянки за договором купівлі-продажу від 14 січня 2021 року на користь ОСОБА_2 .

Враховуючи вказані обставини, позивач наполягає на витребуванні від відповідача на її користь земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки, внаслідок відсутності волі позивача на їх відчуження та протиправних дій інших осіб, послідовно набувалися у володіння і користування (внаслідок одноразового відчуження) третіми особами і, як наслідок, відповідачем без дотримання установлених законом вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року у складі судді Зінченко О. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельні ділянки які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району, Київської області, з кадастровими номерами 3223187700:12:019:0040 (площею 0,2062 га), 3223187700:12:019:0041 (площею 0,1223 га), 3223187700:12:019:0061 (площею 0,0877 га).

Припинено право власності ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки вибули з володіння позивача ОСОБА_1 без її відома, всупереч її волі. Жодних договорів позивач не підписувала, грошових коштів не отримувала.

При цьому суд першої інстанції констатував факт того, що суду не надано, ані оригіналів, ані копій договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л., на підставі яких 29 березня 2019 року державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Товкайло У. В. було зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_3 .

Суд зазначив, що дії нотаріуса та державного реєстратора порушують вимоги законодавства, оскільки на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Також суд першої інстанції керувався вимогами статті 207 ЦК України, що встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину та вказав що договори, укладені від імені позивача ОСОБА_1 , були підписані не нею, а невідомою їй особою, а отже є неукладеними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що у позивача відсутні копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 06 лютого 2012 року та що вони позивачем не підписувалися, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Водночас, у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтвердила, що вказані договори при впорядкуванні документів до звернення до суду вона бачила раніше. Також суд взяв до уваги надані відповідачем до суду апеляційної інстанції копії договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, що спростовує доводи позивача про відсутність таких договорів. При цьому сторонами не заперечувалося про приєднання до матеріалів справи зазначених копій договорів купівлі-продажу, отриманих представником відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено наявності підстав, що свідчать про нікчемність/недійсність договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 06 лютого 2012 року, право власності за якими набуто ОСОБА_3 , а також їх не оспорено в порядку статті 215 ЦК України, а отже, відсутні підстави стверджувати, що право власності на вищезазначені земельні ділянки незаконно перейшло до фізичної особи ОСОБА_3 та якимось чином незаконно вибуло з володіння позивача.

Суд апеляційної інстанції вважав, що без спростування правомірності зазначених правочинів вимоги позивача про витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача не є належним способом захисту порушеного права, який базувався саме на відсутності договорів купівлі-продажу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 09 листопада 2023 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Аветян А. Г. подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 23 липня 2023 року у справі № 378/305/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 382/2284/18, від 12 липня 2023 року у справі № 902/1076/21, від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 581/39/20, тощо.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції взявши до уваги надані позивачем на стадії апеляційного провадження копії договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року порушив вимоги статті 367 ЦПК України, не навів мотивів наявності виняткового випадку прийняття цих доказів, з огляду на відсутність доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача. Крім того, відповідач надав копії договорів купівлі-продажу, підписання яких заперечує позивач, а тому суд апеляційної інстанції повинен був витребувати їх оригінали відповідно до статті 95 ЦПК України, чого ним зроблено не було. Зазначає, що обраний нею спосіб захисту порушеного права є належним та ефективним і узгоджується із практикою Верховного Суду.

У січні 2024 року від ОСОБА_2 надійшла нотаріально посвідчена заява про визнання позову ОСОБА_1 , в якій він не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог позивачки. Наслідки визнання ним позову відомі та зрозумілі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 володіла земельними ділянками для ведення індивідуального садівництва, які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастрові номери 3223187700:12:019:0040 (площею 0,2062 га), 3223187700:12:019:0041 (площею 0,1223 га), 3223187700:12:019:0061 (площею 0,0877 га), що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельну ділянку від 20 грудня 2010 року та від 04 березня 2011 року.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:019:0040, 3223187700:12:019:0041, 3223187700:12:019:0061 право власності було зареєстровано:

- 29 березня 2019 року за ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я. Л., рішення від 29 березня 2019 року

№ № 46211202, 46212744, 46213147, прийняті державним реєстратором

КП «Реєстрація плюс» Товкайло У.В.;

- 03 квітня 2019 року за ТОВ «Смарт Агро Інвест» на підставі акту прийому-передачі земельних ділянок від 01 квітня 2019 року, видавник ОСОБА_3 ,

ТОВ «Смарт Агро Інвест» (справжність підписів засвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Приходько Л. М.), рішення від 03 квітня 2019 року №№ 46287309, 46288956, 46288518, прийняті державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Євком В. В.;

- 02 червня 2020 року за ОСОБА_4 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна із статутного капіталу від 01 червня 2020 року, видавник сторони, рішення від 04 червня 2020 року №№ 52515243, 52514673, 52512787, прийняті державним реєстратором Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Гавриленком О. В.

З договорів купівлі-продажу від 14 січня 2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А., слідує, що ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 вказані вище земельні ділянки.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 січня 2021 року право власності на вказані земельні ділянки зареєстроване за ОСОБА_2 .

Наказом Міністерства юстиції України від 09 березня 2021 року задоволено скаргу ОСОБА_1 . Скасовано рішення від 29 березня 2019 року

№ № 46211202, 46212744, 46213147, прийняті державним реєстратором

КП «Реєстрація плюс» Товкайло У. В., від 03 квітня 2019 року № № 46287309, 46288956, 46288518, прийняті державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Євком В .В., від 04 червня 2020 року № № 52515243, 52514673, 52512787, прийняті державним реєстратором Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області Гавриленком О. В.

У відповіді Київського державного нотаріального архіву на запит адвоката Дем`янюк Р. В. від 09 вересня 2020 року зазначається, що станом на 09 вересня 2020 року документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я. Л. не передані на державне відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву. Ї

З листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05 жовтня 2020 року слідує, що робочою групою було здійснено вилучення справ приватного нотаріуса Курковської Я. Л. для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву, про що складено відповідний акт з додатками. В даному акті зазначено, що фізичний стан документів, що вилучаються неупорядкований, наряди відповідно до номенклатури справ не сформовані. Більша частина справ вилучена розсипом документів. Реєстри для реєстрації нотаріальних дій за 2011 - 2012 роки відсутні. Звірка документів відповідно до реєстру нотаріальних дій під час вилучення не проводилась. Під час вилучення був складений перелік справ (документів) додатки 1-50 до акту. В додатках зазначено, що за 2012 рік були вилучені договори за січень 2012 року. За лютий місяць 2012 року будь-які договори взагалі не зазначені, ні у вигляді сформованих справ, ні серед переліку розсипу документів. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 07 серпня 2020 року свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 24 листопада 2008 року на ім`я Курковської Я. Л. , анульоване.

Також встановлено, що на державних актах, які знаходяться у позивача ОСОБА_1 відсутні відмітки про перехід права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:12:019:0040, 3223187700:12:019:0041, 3223187700:12:019:0061.

Протокольною ухвалою апеляційної інстанції від 09 жовтня 2023 року приєднані до апеляційної скарги копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, що були укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 06 лютого 2012 року, посвідчені нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я. Л., та витяги були приєднані до матеріалів даної справи як докази.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому за змістом частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів

у державних реєстрах.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Отже, на підтвердження наявності у нього суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач за віндикаційним позовом повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його права титульного володільця на зазначене майно, факт вибуття такого майна з його володіння поза його волею, наявність майна в натурі у володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що спірні земельні ділянки вибули із її володіння поза її волею, оскільки договори купівлі-продажу вона не підписувала і нікого не уповноважувала від свого імені вчиняти будь-які правочини щодо зазначених земельних ділянок, обставини та підстави укладення договорів їй невідомі, оригінали чи копії договорів від 06 лютого

2012 року у неї відсутні, грошові кошти (оплату), внаслідок укладення договорів, вона не отримувала.

З такими доводами позивача погодився суд першої інстанції та витребував спірні земельній ділянки від чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивач не надала належні та допустимі докази на підтвердження своїх доводів та вимог позовної заяви. При цьому суд взяв до уваги надані відповідачем до суду апеляційної інстанції копії договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, що, на думку суду, спростовує доводи позивача про відсутність таких договорів.

Саме на підставі доданих до апеляційної скарги копій договорів купівлі-продажу суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із неспростуванням позивачем презумпції правомірності правочинів, однак не звернув уваги на таке.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною третьою статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У порушення вимог статті 367 ЦПК України відповідач та його представник не надали доказів неможливості надання копій договорів купівлі-продажу

від 06 лютого 2012 року до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від них, а тому суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги надані відповідачем копії договорів.

У суді першої інстанції представник позивача заявляв клопотання про витребування від Обухівської районної державної адміністрації, реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, яке задоволено ухвалою суду першої інстанції від 20 жовтня 2021 року.

Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції повідомило суд про те, що воно не є суб`єктом зберігання реєстраційних справ щодо спірних об`єктів та рекомендувало звернутися із відповідним запитом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області.

Обухівська районна державна адміністрація Київської області повідомило суд про те, що паперові справи, що були сформовані державним реєстратором

Товкайло У. В. у райдержадміністрації не обліковуються. Інформація про передачу таких справ від реєстратора відсутня. Також повідомлено, що реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції припинила свою діяльність.

Тобто сторона позивача вчиняла належні дії задля доведення викладених у позовній заяві обставин щодо відсутності будь-яких домовленостей про вибуття із її власності спірного нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що сторона позивача не скористалася своїм правом на витребування документів від приватного нотаріуса, який посвідчував перехід права власності від ОСОБА_3 до

ТОВ «Смарт Агро Інвест», не сприяв повному та всебічному розгляду справи, не роз`яснив таке право позивачу, чим порушив вимоги пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.

Також суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 95 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на те, що відповідач надав копії договорів купівлі-продажу від 06 лютого 2012 року, підписання яких заперечує позивач, тому суд апеляційної інстанції повинен був витребувати їх оригінали, а у разі неподання оригіналів не брати надані відповідачем копії договорів до уваги.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що усі реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_3 , ТОВ «Смарт Агро Інвест», ОСОБА_4 були скасовані наказом Міністерства юстиції України

від 09 березня 2021 року, хоча в описовій частині зазначив про цей наказ, не перевірив з яких підстав скасовані такі реєстраційні дії, чи не містить цей наказ мотиви щодо незаконності переходу права власності від позивача до

ОСОБА_3 .

Отже, суд апеляційної інстанції поверхнево розглянув справу, не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, та не визначився із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, не дослідив наявність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги, а тому оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо заяви ОСОБА_2 про визнання позову

У січні 2024 року від ОСОБА_2 надійшла нотаріально посвідчена заява про визнання позову ОСОБА_1 , в якій він не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог позивачки. Наслідки визнання ним позову відомі та зрозумілі.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 206 ЦПК України).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що унеможливлює дійти висновку про наявність/відсутність законних підстав для задоволення позову та вирішення питання чи порушує визнання відповідачем позову права, свободи та інтереси інших осіб, то колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову на даній стадії розгляду справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Аветян Артур Георгійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2023 року скасувати,

а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович