Постанова

від 12.02.2024 по справі 760/3461/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5853/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 760/3461/23

12 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ратнікової В.М.

суддів: Борисової О.В.

Левенця Б.Б.

при секретарі: Смолко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Заставенко М.О., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про захист прав споживачів шляхом визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

15.02.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про визнання неправомірними дій відповідача по відключенню квартири позивача від централізованого водопостачання та блокування електронних ключів позивача від електричної системи контролю доступу, встановленої у вказаному будинку та до якої приєднано електронні замки, які розташовані у ліфтах будинку, на вхідних дверях будинку та стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Надання житлово-комунальних послуг у вказаному будинку здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс».

01.10.2020 року між ним та відповідачем було укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, який за своєю суттю є договором приєднання. Після отримання будинку в управління відповідач влаштував в будинку електронну систему контролю доступу до будинку до якої приєднано електронні замки, що розміщені на всіх вхідних дверях будинку та в системі керування ліфтами. Електронні ключі від даної системи є індивідуальними, тобто такими, які ідентифікуються за кожною квартирою окремо. Після укладення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком відповідач ніякі житлово-комунальні послуги не надавав, а ті які надавались, були неналежної якості.

В будинку були постійні проблеми з системою централізованого водопостачання, яка проривала, роботу ліфтів не було належним чином налагоджено, в результаті чого вони постійно виходили з ладу та не працювали. Систему протипожежної безпеки відповідач до цього часу не налагодив, в результаті чого вона постійно спрацьовує без жодних причин. Прибирання площ загального користування відбувається раз на два місяці у зв`язку з чим в коридорах будинку бруд. Прибирання прибудинкової території не проводиться. Вирішити будь-які питання технічного характеру з відповідачем майже неможливо, оскільки звернення ігноруються, а ті які виконуються, виконуються повільно.

Він неодноразово направляв відповідачу звернення щодо складання актів неналежного надання житлово-комунальних послуг, які з боку відповідача були проігноровані. 26.07.2021 року працівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» було відключено його квартиру АДРЕСА_2 від постачання холодної води. При цьому працівниками було викрадено частину труби та декілька фітингів, які входили до системи водопостачання його квартири. Відповідач повідомив його, що квартиру відключено від водопостачання, оскільки він, начебто, має заборгованість за житлово-комунальні послуги. Було вказано, що відновлення водопостачання відбудеться після визнання та оплати боргу, з розміром якого він категорично не згоден.

Таким чином, його квартира залишилася без води і він був змушений проживати в квартирі без води, що ускладнило його життя. Через кілька місяців після цього, 28.09.2021 року, повертаючись у вечері додому, він не зміг відкрити двері до під`їзду, його електронний ключ було заблоковано відповідачем. З приводу блокування входу до будинку відповідач повідомив його, що розблокує ключі та надасть можливість потрапити до будинку виключно після того, як він визнає та оплатить нарахований йому борг. П`ять днів він був змушений проживати деінде.

Такими діями відповідача його життєвий устрій було вщент зруйновано, він не мав можливості не тільки нормально поїсти, а і нормально переночувати. Маючи у власності квартиру АДРЕСА_1 , внаслідок протиправних дій відповідача він став безхатьком з усіма наслідками, які випливають з даного матеріального та морального статусу.

Не маючи фізичної змоги продовжувати таке існування, він був змушений 05.10.2021 року укласти з відповідачем угоду про реструктуризацію заборгованості, за якою визнав за собою боргові зобов`язання перед відповідачем. Відповідно до вказаного договору, відповідач прийняв на себе зобов`язання протягом двох робочих днів відновити водопостачання у його квартирі та розблокувати ключі доступу до вхідної групи будинку та ліфтів. Однак, відновлення доступу до вхідної групи будинку та ліфтів відбулося 12.10.2021 року, а водопостачання квартири - 20.10.2021 року.

В результаті протиправних дій відповідача йому було заподіяною моральні страждання, які проявилися у вимушеній зміні його звичного життя, у погіршенні та позбавленні можливості реалізації його звичок та бажань, у душевних стражданнях та переживаннях, пов`язаних з відсутністю можливості проживати у власній квартирі та необхідністю вирішувати свої побутові питання у незвичайний та неприйнятний для нього спосіб, у відчутті страху від того, що йому немає де переночувати та відпочити, задовольнити свою гігієнічні потреби.

Свавілля з боку відповідача також завдало моральні страждання від відчуття зневаги до прав та інтересів позивача. З приводу даної ситуації він звертався до правоохоронних органів та органів державної влади з відповідними скаргами. Зазначає, що жодних попереджень з боку відповідача щодо припинення надання комунальної послуги з водопостачання та щодо блокування входу до житлового будинку йому не надходило.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про захист прав споживачів шляхом визнання дії протиправними та стягнення моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 05.12.2023 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про захист прав споживачів шляхом визнання дії протиправними та стягнення моральної шкоди.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, судом неповно з`ясовані обставини справи.

Зазначає, що факт відключення відповідачем квартири позивача від водопостачання та факт блокування позивачу входу до будинку підтверджено договором про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 05.10.2021 року, підписаним між позивачем та відповідачем. Згідно з пунктом 6 вказаного договору відповідач прийняв на себе зобов`язання відновити водопостачання до квартири позивача та розблокувати позивачу заблокований ключ доступу від системи СКД. Тим самим відповідач визнав та власноручно засвідчив факт того, що ним було здійснено відключення позивача від водопостачання та блокування останньому входу до будинку.

Судом першої інстанції даний доказ безпідставно не було прийнято до уваги в результаті чого суд прийшов до хибного висновку про недоведеність позивачем факту відключення його квартири від водопостачання.

Також, зазначає, що судом першої інстанції було зроблено хибний висновок, що припинення надання послуг по обслуговуванню системи СКД для квартири позивача не порушило його прав, оскільки чинним законодавством передбачено право виконавця послуги на призупинення надання такої послуги у разі наявності заборгованості. Так, між позивачем та відповідачем ніколи не укладався договір про надання послуги з обслуговування системи СКД. В матеріалах справи знаходиться договір про надання житлово-комунальних послуг від 01.10.2020 року та додаток до нього в якому зафіксовано перелік послуг, які надаються відповідачем позивачу. В даному переліку відсутня така послуга, як обслуговування СКД.

Відповідачем також не надано жодного доказу наявності у позивача заборгованості перед відповідачем по оплаті послуги за обслуговування СКД. Посилаючись на чинне законодавство, яке начебто передбачає право виконавця послуги на призупинення надання послуги з обслуговування СКД, суд першої інстанції не зазначає конкретну норму права, яка надає відповідачу право блокувати позивачу доступ до будинку, в якому знаходиться належна йому на праві власності квартира. В свою чергу чинне законодавство не містить правових підстав, які б надавали відповідачу право блокувати позивачу доступ до будинку, в якому знаходиться його квартира.

Не відповідає чинному законодавству України і висновок суду першої інстанції про те, що в результаті блокування електронного ключа доступу до будинку, а відтак і доступу позивачу до квартири, права та законні інтереси позивача порушено не було. Зазначає, що в результаті блокування відповідачем електронних ключів, позивач був позбавлений можливості потрапити до своєї квартири та користуватись своєю власністю, яка передбачає право володіння, користування та розпорядження.

Вказує на те, що відзив на позовну заяву відповідач суду не надав, тим самим не заперечив щодо заявленого позову, як того вимагають положення процесуального права, закріплені п. 3 ч. З ст. 178 ЦПК України. Пояснення, надані відповідачем, жодним доказом не підтверджені, а додаткові документи, які надані відповідачем до пояснень, не можуть бути визнані судом доказами у справі, оскільки подані до суду в порушення вимог процесуального законодавства, а саме ст. 83 ЦПК України, безпосередньо пунктів 3, 8, 9 які регламентують подання до суду доказів, а відтак не можуть прийматись судом до уваги під час розгляду даної справи.

Вважає, що самі по собі пояснення відповідача по справі є не чим іншим, як спроба хоч якось обґрунтувати свої неправомірні дії, а вказані в поясненнях відповідача данні та відомості не підтверджені жодним належним та допустимим доказом лише тому, що таких доказів не існує в природі, оскільки всі заявлені відповідачем у поясненнях дані не відповідають дійсності.

Вказує, що на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 01.10.2020 року, укладеного між позивачем та відповідачем, позивачу з боку відповідача не надаються послуги консьєрж сервісу, що в свою чергу підтверджує їх відсутність. Навіть якщо б і така послуга надавалась, то і за таких обставин, враховуючи, що відповідач зупинив надання позивачу комунальних послуг, вказаною послугою позивач також не мав би можливостю скористатись.

Доводи відповідача про те, що позивач через хол будинку має можливість потрапити до своєї квартири по сходам також не підтверджені належними доказами, оскільки відповідач, як утримувач будинку, володіє всією технічною документацією на будинок, а тому має можливість надати план схему першого поверху за якою було б видно як розташовані у будинку сходи, та як можливо до них потрапити, тобто, підтвердити свої пояснення про начебто наявність у позивача технічної можливості через хол будинку потрапити до сходів. В той же час, у будинку вхід до сходів розташований окремо від входу у вестибюль будинку. З вестибюля будинку та ліфтового холу потрапити на сходи будинку неможливо. Потрапити до сходів будинку можливо виключно з вулиці через вхідні двері на яких також розташований замок СКД ключ від якого позивачу було заблоковано відповідачем.

Вказує на те, що безпідставними та не підтвердженими жодним доказом є твердження відповідача про те, що начебто позивач не проживає у квартирі до якої відповідачем, в порушення права власності, заблоковано доступ позивачу. Заяви відповідача про те, що позивач фактично проживає по АДРЕСА_3 обґрунтовуються з боку відповідача виключно тим, що позивач зазначає вказану адресу під час подання скарг на дії відповідача. В той же час, позивач вказує зазначену адресу не як місце свого проживання, а виключно як місце для листування. У всіх заявах, в тому числі і позовній заяві, позивач зазначає дану адресу для листування.

Стверджує, що безпідставними є і твердження відповідача про наявність у позивача заборгованості перед відповідачем, оскільки довідка про нарахування за житлово-комунальні послуги не породжує для сторін жодних правових наслідків, а є лише нічим не підтвердженою односторонньою з боку відповідача позицією щодо заборгованості. Така довідка не є доказом на підтвердження факту надання житлових послуг, їх якості, обсягу, кількісних показників. Дана довідка не погоджена з позивачем. В свою чергу відповідач, заявляючи про начебто наявність у позивача заборгованості за надані комунальні послуги, доволі тривалий час не надає жодних доказів з приводу того, що він звертався до позивача з претензіями щодо сплати боргу, як і не надає жодного рішення суду про визнання та стягнення з позивача заборгованості за надані відповідачем житлово-комунальні послуги.

В той же час позивач неодноразово, з моменту виникнення так званого боргу за послуги, заявляв і продовжує заявляти відповідачу про його незгоду з обсягами та вартістю наданих послуг, відповідно і з сумою боргу, яка нарахована в односторонньому порядку відповідачем.

В той же час, суд першої інстанції повністю безпідставно прийняв необґрунтовані та не підтверджені жодним доказом пояснення відповідача та припустився хибної думки про те, що права позивача не порушені. Судом першої інстанції також не зазначено в рішенні, яким саме чином позивач при блокуванні йому доступу до будинку мав можливість реалізовувати своє право власності на квартиру у даному будинку, в частині користування нею.

Зазначає що, оцінивши вище наведене, можливо дійти висновку, що позивач внаслідок неправомірних дій відповідача по припиненню надання послуги з постачання води і блокування електронних ключів доступу від електронної системи контролю доступу до будинку, до якої приєднано електронні замки від дверей входу до будинку та порушення його прав, поніс моральні страждання і має право на відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити з характеру страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, а також враховати вимушені зміни організації життя, тому позивач вважає, що компенсація в сумі 10 000 грн буде належною сатисфакцією понесених ним душевних страждань.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю « ММТ» не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені в установленому порядку, причину своєї неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01.10.2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» укладено договір № 1020/14А про надання послуги з управління багатоквартирним будинком відповідно до якого управитель зобов`язується надавати співвласнику послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою АДРЕСА_4 , а співвласник - оплачувати управителю послугу згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору.

Цього ж дня, 01.10.2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» підписано Кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території будинку по АДРЕСА_4 .

05.10.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» укладено договір про реструктуризацію заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, відповідно до якого сторони погоджують, що станом на дату підписання цього договору у споживача сформувався борг по сплаті вартості комунальних послуг перед виконавцем в розмірі 7 591,66 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про захист прав споживачів шляхом визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували відключення його квартири від водопостачання шляхом викрадення працівниками відповідача частини труби та декількох фітингів. Матеріали справи не містять звернень позивача до відповідача з даного приводу. Так само матеріали справи не містять жодного звернення позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» з приводу не надання комунальних послуг чи не здійснення функцій з утримання будинку та прибудинкової території, на що позивач посилається у позові.

Щодо припинення надання послуг з обслуговуванню системи СКД для квартири позивача, то суд вважає, що припинення надання вказаної послуги жодним чином не порушило прав позивача, оскільки чинним законодавством передбачено право виконавця послуги призупинення надання такої послуги у разі наявності заборгованості. Факт наявності у позивача заборгованості зі сплати комунальних послуг підтверджується наявним у справі договором про реструктуризацію заборгованості, який є чинним.

Також, позивачем на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди не було надано належних доказів та необгрунтовано заявлений до стягнення розмір моральної шкоди 10 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року відповідає.

Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Положеннями ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вказане узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п. 45 рішення від 10 квітня 2008 року у справі «Вассерман проти Росії», згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з постачання холодної та гарячої води і водовідведення, регулюються Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), а також Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Приписами ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Споживач має право, серед іншого, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). У свою чергу, виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; вживати заходів до ліквідації аварій, усунення порушень якості послуг у строки, встановлені законодавством (пункти 1, 6 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу) має право обмежити (припинити) надання відповідної комунальної послуги її споживачу незалежно від обраної моделі організації договірних відносин у разі непогашення в повному обсязі заборгованості за спожиті комунальні послуги протягом 30 днів з дня отримання споживачем попередження від виконавця. Таке попередження надсилається споживачу не раніше наступного робочого дня після спливу граничного строку оплати комунальної послуги, визначеного законодавством та/або договором про надання відповідної комунальної послуги.

Обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги здійснюється виконавцем у присутності представника особи, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, а також управителя або посадової особи чи працівника об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, якщо управління багатоквартирним будинком здійснюється відповідно управителем або об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку. Неприбуття зазначених осіб, які заздалегідь були попереджені виконавцем про день та час здійснення обмеження (припинення) надання комунальної послуги, не є перешкодою для здійснення виконавцем обмеження (припинення) надання комунальної послуги споживачу.

Співвласники, управитель чи об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, які здійснюють управління багатоквартирним будинком, а також особа, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, зобов`язані забезпечити доступ виконавця до таких систем для реалізації права на обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги споживачу. Такий доступ надається виключно в межах, необхідних для здійснення обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги конкретному споживачу.

Постачання комунальної послуги відновлюється в повному обсязі протягом наступного дня з дати повного погашення заборгованості за фактично спожиті послуги чи з дати укладення угоди про реструктуризацію заборгованості.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених ним позовних вимог з яких можливо достовірно та беззаперечно встановити факт відключення відповідачем квартири позивача АДРЕСА_1 від централізованого водопостачання та блокування електронних ключів позивача від електричної системи контролю доступу, встановленої у вказаному будинку, та до якої приєднано електронні замки, які розташовані у ліфтах будинку, на вхідних дверях будинку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність тверджень позивача про порушення його прав відповідачем, а відтак відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про захист прав споживачів шляхом визнання дій протиправними.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) вказано на те, що по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.

Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, а також розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі «Недайборщ проти РФ» від 01.07.2010 (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Звертаючись до суду позивач зазначав, що у зв`язку з протиправними діями відповідача по припиненню надання послуги постачання води і блокування електронних ключів доступу від електронної системи контролю доступу до будинку, до якої приєднано електронні замки від дверей від входу до будинку, та порушення його прав поніс моральні страждання і має право на відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із того, що відшкодування моральної шкоди випливає із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновкам суду першої інстанції, про те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди, як і жодним чином не обґрунтовано заявленого до стягнення розміру моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. А відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було зроблено хибний висновок, що припинення відповідачем надання послуг по обслуговуванню системи СКД для квартири позивача не порушило прав позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки в силу імперативних приписів ЦПК України судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження його тверджень щодо порушення його прав відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач неодноразово, з моменту виникнення так званого боргу за послуги, заявляв і продовжує заявляти відповідачу про незгоду з обсягами та вартістю наданих послуг, відповідно, і з сумою боргу, яка нарахована в односторонньому порядку відповідачем, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18, презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним (таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків), доки цяпрезумпція не буде спростована.

До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо вінвизнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Позивачем не надано рішення суду, яким правочин від 05.10.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММТ Плюс» про реструктуризацію заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг, відповідно до якого сторони погоджують, що станом на дату підписання цього договору у позивача сформувався борг по сплаті вартості комунальних послуг перед виконавцем в розмірі 7 591,66 грн, визнано недійсним.

А відтак, правові підстави вважати, що у позивача перед відповідачем був відсутній борг з оплати житлово-комунальних послуг, відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відзив на позовну заяву відповідач суду не надав, тим самим не заперечив щодо заявленого позову, як того вимагають процесуальні положення, закріплені в п. 3 ч. 3 ст. 178 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З системного аналізу вказаної норми процесуального права вбачається, що неподання відповідачем відзиву на позов не може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов`язаний приймати те, чи інше рішення, залежно від процесуальних дій учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи, викладені позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2024 року.

Головуючий Судді: