Постанова

від 15.02.2024 по справі 761/4225/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6331/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року м. Київ

Справа № 751/4225/22

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Юзькової О.Л.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

встановив:

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у період з 16 травня 2008 року по 01 жовтня 2021 року включно ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ОК «Педагог-1». Під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем ОСОБА_1 було нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 5071,50 грн. У наданні довідки про факт існування заборгованості та розміру середньої заробітної плати було відмовлено.

Згідно з наказом про звільнення від 17.09.2021 року № 03/09К позивача було звільнено та передбачено компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 153 календарних днів. У зв`язку із звільненням було нараховано до виплати: 4830 грн. - заробітна плата за вересень 2021 р., 241 грн. 50 коп. - заробітна плата за жовтень 2021 року, 24 006,73 грн. - компенсація за невикористану відпустку. Заробітна плата за вересень 2021 р. виплачена 23.11.2021 року.

Інші нарахування виплачені не були. Отже з відповідача має бути стягнуто 24 248,23 грн. Крім того, з урахуванням того, що середньоденна заробітна плата становить 224,65 грн. з відповідача має бути стягнуто відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. Крім того, стягненню підлягають інфляційні втрати та 3% річних за весь період.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у розмірі 241 грн. 50 коп., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 24 006 грн. 73 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 206 грн.20 коп., а всього - 84 454 грн. 43 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» в дохід держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач ОК «Педагог-1» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду у вказаній частині скасувати та ухвалити нове, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково, на суму 24 004 грн. 76 коп., посилаючись на необґрунтованість рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вважає, що при розгляді даної справи судом першої інстанції не було взято до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості.

При визначенні розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, судом першої інстанції не були взяті до уваги наведені ОК «Педагог-1» підстави, які дозволяють суду прийняти рішення про зменшення розміру відповідальності, а саме

- ОК «Педагог -1» є неприбутковою організацією,

- на день звільнення позивача на банківському рахунку відповідача залишалось 170,11 грн., що не давало змоги провести розрахунки з працівником в день його звільнення. Про стан рахунків кооперативу позивач був обізнаний в силу своєї посади, оскільки останній займав посаду Голови правління кооперативу та мав доступ до банківського рахунку,

- позивач займав посаду голови правління, а тому міг організувати та проконтролювати проведення з ним розрахунку при звільненні,

- задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі, який зазначає позивач, враховуючи статус неприбутковості відповідача, може унеможливити виконання фінансових зобов'язань ОК «Педагог-1», зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, а також призвести до відсутності коштів, що не дасть змогу профінансувати роботи з підготовки будинку до складного опалювального сезону 2022-2023 в умовах агресії російської федерації проти України, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим для відповідача.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відмовляючи у зменшенні відшкодування передбаченого ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції не врахував поведінку позивача, який займав посаду Голови правління на час звільнення, і тому від нього також залежало своєчасне нарахування та виплата компенсації за невикористану відпустку, а також те, що позивач міг організувати та проконтролювати проведення з ним розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції не навів в оскаржуваному рішенні мотиви незастосування принципу співмірності в залежності від розміру недоплаченої позивачеві суми заборгованості при визначенні розміру відшкодування

На думку представника ОК «Педагог - 1», при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористану відпустку, з обслуговуючого кооперативу не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, адже така істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що позивач дійсно займав посаду Голови правління, був обізнаний про стан рахунку та мав доступ до банківського рахунку, міг організувати та проконтролювати проведення з ним розрахунку при звільненні. В той самий час, позивач діяв, виходячи з інтересів кооперативу, підготовкою до опалювального сезону 2021-2022, неможливістю одночасної виплати всім звільненим працівникам, знаючи фінансові можливості кооперативу, стан розгляду позовних заяв кооперативу на боржників та щодо виселення зі службової квартири згідно рішенню зборів та доведених судами прав кооперативу на службову квартиру, розгляд яких дозволив би покращити матеріальне становище кооперативу (усі чотири справи, через дії нового голови правління, було залишено без розгляду), суми орендної плати, які отримував кооператив.

Позивач протягом чотирьох місяців намагався вирішити питання виплат у досудовому порядку, тоді як відповідач мав можливість, але не виконав зобов`язання перед позивачем, Позивач розцінює таку поведінку відповідача, як недобросовісну, таку, що умисно направлена на збільшення кількості днів затримки розрахунку, що в свою чергу призводить до збільшення відповідальності роботодавця перед звільненим працівником, чим завдає збитки і кооперативу у вигляді виплати компенсації та судових витрат. На підставі статті 117 КЗпП України стягується на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини, яку відповідач визнав, у тому числі і підтвердженням фактів несвоєчасної виплати позивачу. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як встановлено матеріалами справи, позивач своєчасно звернувся до роботодавця, а роботодавець не здійснював розрахунків. Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з розміром заборгованості саме по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи в досудовому порядку через бездіяльність відповідача фактично сприяло збільшенню середнього заробітку та затримку розрахунку при звільненні позивача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, обчислюється по день ухвалення рішення у такій справі.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також правових позицій Великої Палати Верховного Суду позивач вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку згідно рішення суду першої інстанції має бути виплачений позивачу у розмірі 60 206 грн. 20 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Обслуговуючим кооперативом «Педагог - 1», обіймаючи посаду голови правління кооперативу.

17 вересня 2021 року відповідачем в особі голови правління ОСОБА_1. було видано наказ № 03/09К про звільнення ОСОБА_1 з посади з 01 жовтня 2021 року у зв`язку із обранням нового голови правління (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу) ст. 43-1 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку в кількості 153 календарних днів.

Представником відповідача не заперечувалась та обставина, що позивачу не було виплачено при звільненні компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 24 006,73 грн., а також нараховану заробітну плату за жовтень 2021 р. у сумі 241,50 грн.

Також представником відповідача не оспорювалась та обставина, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 224 грн. 65 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 19 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2021 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 18 липня 2022 року включно, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Отже, середній заробіток розраховується за період з 01 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року включно.

Виходячи з того, що сторони визнають, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 224 грн. 65 коп., суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (268 днів) складає 60 206, 20 грн., яка має бути стягнута з відповідача.

Відхиляючи доводи представника відповідача щодо вирахування зі спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком (про що зазначає Верховний Суд у постанові від 30.10.2022 р. у справі № 806/2473/18), а отже і зменшення суми стягнення, суд виходив з того, що на момент звільнення позивача з ОК «Педагог - 1» сума, яка не була сплачена позивачу в порушення приписів ст. 116 КЗпП України становила 29 078 грн. 23 коп. та часткова її сплата відбулась лише 23.11.2021 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що тлумачення ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вона не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі відповідачем не оскаржується, а також в частині обмеження періоду часу, за який судом нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, датою 18 липня 2022 року, тобто датою набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, - сторонами не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, тобто лише в частині нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за визначений судом першої інстанції період.

Однак колегія суддів не може погодитись у повному обсязі з висновками суду першої інстанції про визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 206 грн. 20 коп., оскільки при розрахунку судом допущене неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України ( в редакції на час звільнення позивача з роботи) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановивши, що у зв`язку з порушенням відповідачем права ОСОБА_1 на отримання належних при звільненні сум, а саме заборгованості із невиплаченої заробітної плати у розмірі 241 грн. 50 коп., компенсації за невикористану відпустку у сумі 24 006 грн. 73 коп., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Разом з тим, здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час затримки за період з 01 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року, суд першої інстанції помилково виходив із кількості календарних днів у цьому періоді, оскільки відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року ( зі змінами, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Так, відповідно до п. 2 вказаного Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 зазначеного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19 , середній заробіток працівника за час затримки розрахунку при звільненні слід визначати за правилами, передбаченими пунктами 2, 8 Порядку № 100. Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

Таким чином, враховуючи, що за період, визначений судом першої інстанції з дня звільнення позивача 01 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року, кількість робочих днів становить 201, то загальна сума середнього заробітку за цей період становить : 224 грн. 65 коп. х 201 робочий день = 45 154 грн. 65 коп.

Також колегія суддів вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неспівмірність стягнутої заробітної плати щодо суми стягнутого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, і вказані обставини не оспорювались відповідачем, станом на день звільнення було нараховано до виплати: 4830 грн. - заробітна плата за вересень 2021 року, 241 грн. 50 коп. - заробітна плата за жовтень 2021 року, 24 006 грн. 73 коп. - компенсація за невикористану відпустку. Загальна сума невиплаченого заробітку на день звільнення становила 29 078 грн. 23 коп.

Заробітна плата за вересень 2021 року виплачена 23 листопада 2021 року.

12 січня 2022 року позивач звертався з заявою до голови правління ОК «Педагог-1» Куценко О.В. про виплату заборгованості, а також середнього заробітку за період затримки - 63 робочі дні . Відповіді на вказане звернення позивач не отримав, у зв`язку з чим 04 лютого 2022 року звернувся з даним позовом до суду.

23 лютого 2022 року Шевченківським районним судом м. Києва було відкрито провадження у даній справі. Копію позовної заяви з ухвалою про відкриття провадження у справі представник відповідача отримала 30 серпня 2022 року ( а.с. 21).

Як вбачається з доданих до пояснення представника відповідача копій запиту та фіскальних чеків Укрпошти, 09 вересня 2022 року відповідач ОК «Педагог-1» звернувся до позивача із запитом про надання банківських реквізитів для перерахування позивачу компенсації за невикористану відпустку, яка не була виплачена при звільненні. Зазначений запит був вручений позивачу 10 вересня 2022 року ( а.с. 26-29). 12 січня 2023 року запит був надісланий позивачу повторно та вручений 13 січня 2023 року.

Разом з тим, як вбачається з пояснень представника відповідача від 24 січня 2023 року, позивач до вказаного часу не повідомив відповідачу банківських реквізитів для перерахування йому суми заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Обслуговуючим кооперативом «Педагог - 1», обіймаючи посаду голови правління кооперативу, який відповідно до витягу з Реєстру неприбуткових установ та організацій, виданого ГУ ДПС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, є неприбутковою організацією.

17 вересня 2021 року позивач виніс наказ про своє звільнення з 01 жовтня 2021 року, відтак, як голова правління кооперативу мав здійснити контроль за виконанням цього наказу, проте з матеріалів справи не вбачається, що позивач вживав заходів щодо виконання бухгалтером кооперативу наказу в частині проведення з ним розрахунків, зокрема і за невикористану відпустку в кількості 153 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не заперечував, що був обізнаний про стан рахунку кооперативу, мав доступ до банківського рахунку як голова правління кооперативу, міг організувати та проконтролювати проведення з ним розрахунку при звільненні.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що період затримки виплати заробітної плати пов`язаний також з бездіяльністю самого позивача.

Зазначених обставин та обґрунтованих доводів представника відповідача суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для пропорційного зменшення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні позивача, виходячи із критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, неспівмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 29 000 грн., що є співмірною із розміром заборгованості відповідача на день звільнення позивача.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити, та є співмірною розміру заборгованості.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги про неспівмірність розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі щодо розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи конкретні обставини даної справи, та наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення, зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» на користь ОСОБА_1 із суми 60 206 грн. 20 коп. до суми 29 000 грн. Відповідно загальну суму стягнення слід зменшити із 84 454 грн. 43 коп. до суми 53 248 грн. 23 коп.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що при зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, а ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції стягнув з відповідача Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» в дохід держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп., що відповідає мінімальній ставці судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, то підстав для зміни розподілу судових витрат в оскаржуваному рішенні колегія суддів не вбачає.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно оскаржуваній відповідачем сумі та у задоволенні якої позивачу відмовлено : 1488 грн. 60 коп. х 86,2 % = 1283 грн. 17 коп.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Педагог - 1» - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2023 року - змінити в частині суми середнього заробітку, зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» на користь ОСОБА_1 , із суми 60 206 грн. 20 коп. до суми 29 000 грн., а загальну суму стягнення зменшити із 84 454 грн. 43 коп. до суми 53 248 (п`ятдесят три тисячі двісті сорок вісім) грн. 23 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу «Педагог-1» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1283 грн. 17 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.