Постанова

від 28.03.2007 по справі 376/19-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

376/19-06

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

28.03.07 р.                                                                                                    № 376/19-06                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Жук Г. А.

                                                                                                         Мамонтова  О.М.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 року

у справі № 376/19-06 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області, м. Київ

до Приватного підприємства «Інкам», с. Бишів, Макарівський район

про стягнення 7346,78 грн.

в с т а н о в и в:

Рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 року (дата підписання рішення 25.12.2006 р.) в задоволенні позовних вимог Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області до приватного підприємства «Інкам»про стягнення 7346,78 грн. було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 року, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 року згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 30.01.2007 р. порушено апеляційне провадження у справі № 376/19-06.

Згідно розпорядження заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.03.2007 року справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя – Швець В. О., судді – Жук Г.А., Мамонтова О.М.

Представники позивача вимоги апеляційної скарги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не виконав вимоги ухвали суду, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, при прийняті рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо неправомірності заявлених позовних вимог. Вказане не відповідає дійсності, оскільки відповідно до ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При чому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.  

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є договір укладений між сторонами.

В даному випадку, правовідносини між сторонами врегульовано договором № 460/04 від 06.05.2004 р. на надання послуг по контролю за несенням служби. Відповідно умов вказаного договору, а саме:

- п.1.1. предметом договору є контроль та організація несення служби охорони та проведення профілактичних заходів направлених на збереження матеріальних цінностей на охороняємому об'єкті;

- п.п.2.2., 2.4.  сума оплати по договору становить 1700 грн. в місяць з урахуванням ПДВ. Оплата за виконання згідно з цим договором заходів охорони на Об'єкті здійснюється в грошовій одиниці України шляхом внесення грошових коштів за послуги охорони на розрахунковий рахунок позивача (Охорони) у вигляді попередньої оплати в термін до п'ятого числа кожного місяця. По закінченню місяця складається двосторонній акт про виконані роботи;

- п.2.6. витрати позивача, пов'язані з терміновим здійсненням додаткових заходів охорони на Об'єкті, відшкодовуються відповідачем (Замовником) в повному обсязі згідно з актом виконаних робіт;

- п.п.6.1., 6.3. договір укладається терміном на один рік і набирає чинності з дня підписання. Всі додатки до даного договору мають однакову з ним юридичну силу і є невід'ємною його частиною.

Також, 06.05.2004 року між позивачем (Охорона) та відповідачем (Замовник) було укладено договір № 461/04 на охорону об'єкта. Відповідно умов вказаного договору, п.п.1., 6. позивач прийняв на себе зобов'язання прийняти під охорону «Об'єкт»або його відокремлені приміщення (будівлі), перераховані у дислокації (додаток № 1 до договору) і позначені у план-схемі. Вид охорони «Об'єкта»визначається за згодою сторін. Охорона «Об'єкта»здійснюється у дні і години, вказані у дислокації. Система охорони «Об'єкта»та розташування постів визначається охороною і узгоджується з замовником. Пропускний та внутрішньо об'єктний режим на «Об'єкті»встановлюється згідно з розпорядженням замовника, а здійснюється позивачем, а згідно п.1 другого розділу договору, сума оплати за одну годину охорони за цим договором визначається на підставі узгодженої протоколом сторін договірної ціни охорони (додаток № 4 до договору) відповідно до розрахунку (додаток № 2 до договору). Оплата за охорону здійснюється щомісяця, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця у порядку передоплати згідно виставлених позивачем платіжних вимог-доручень.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що зміст додатків до договору № 461/04 не містить посилань на номер та дату договору і в зв'язку з цим неможливо зробити висновки щодо вартості послуг за договором № 461/04.

Дослідивши вказані додатки, колегія апеляційного суду встановила, що на кожному додатку до договору № 461/04 вказано його порядковий номер та номер і дату договору, до якого він відноситься. Таким чином, можна зробити висновок, що місцевий господарський суд належним чином не дослідив вказані додатки.

Позивач на виконання умов договору № 460/04 на надання послуг по контролю за несенням служби за період з травня по жовтень 2004 року виставив відповідачу для оплати послуг рахунки-фактури № 000447 від 11.05.2004 р., № 000488 від 01.06.2004 р.; № 000630 від 01.07.2004 р.; № 000725 від 02.08.2004 р.; №000818 від 01.09.2004 р.; №000911 від 01.10.2004 р. на загальну суму 9 652 грн. Відповідач свої зобов'язання по договору № 460/04 належним чином та своєчасно не виконав –оплату послуг здійснив частково на суму 8 452,00 грн. Отже, заборгованість по даному договору становить 1200 грн.

По договору 461/04 від 06.05.2004 на охорону об'єкта за період його дії з травня по липень 2004 року позивач на підставі рахунків-фактур № 000446 від 11.05.2004 р.; № 000487 від 01.06.2004 р.; № 000639 від 16.07.2004 р. виставив відповідачу вартість послуг охорони у розмірі 10 296 грн. Відповідач вказані рахунки оплатив частково на суму 5156 грн. Таким чином, його заборгованість по даному договору становить 5140 грн.

В рішенні місцевого господарського суду зазначено, що відповідач надав суду докази на підтвердження оплати послуг наданих позивачем, а саме: платіжні доручення. Однак, із 18 наданих відповідачем копії платіжних доручень, як доказ сплати за послуги охорони позивачем, 6 мають невірне призначення платежу, а саме: номери договорів та номери рахунків, на підставі яких відповідач здійснював оплату за послуги охорони не відповідають дійсності. Так, платіжне доручення № 221 від 16 червня 2005 р. –«за охорону згідно договору №24 від 01.01.2005 р.»; платіжне доручення № 288 від 01 серпня 2005 р. –«за охорону згідно договору № 1129/04 від 03.11.2004 р.»; платіжне доручення № 428 від 07 листопада 2005 р. –«за охорону згідно договору № 88 від 01.04.2002 р.»; платіжне доручення № 422 від 31 жовтня 2005 р. –«за охорону згідно договору № 1129/04 від 11.11.2004 р.»; платіжне доручення № 221 від 16 червня 2005 р. –«за охорону згідно договору № 24 від 01.01.2005 р.»; платіжне доручення № 344 від 06 вересня 2005 р. –«за охорону згідно договору № 12 від 01.01.2005 р.»; платіжне доручення № 17 від 26 січня 2006 р. –«за охорону згідно договору № 122 від 31.12.2005 р.».

Також, у вищевказаних платіжних дорученнях, що надані відповідачем та прийняті місцевим господарським судом як належний доказ, вказані невірні номери рахунків на підставі яких відповідач здійснював оплату послуг позивача, а саме: платіжне доручення № 50 від 12.07.2004 р.–«згідно рахунку № 487 від 01.06.2004 р.»; платіжне доручення б/н від 01.08.2004 р. – «згідно рахунку № 488 від 01.07.2004 р.»; платіжне доручення б/н від 11.06.04 р. –«згідно рахунку № 447 від 11.05.2004 р.»; платіжне доручення № 34 від 21.06.2004 р. –«згідно рахунку № 446 від 11.05.2004 р.»; платіжне доручення № 39 від 07.02.2005 р. –«згідно рахунку № 124 від 21.01.2005 р.»; платіжне доручення № 95 від 14.03.2005 р. –«згідно рахунку № 451 від 11.03.2005 р.»; платіжне доручення № 131 від 07.09.2004 р. –«згідно рахунку № 487 від 01.06.2004 р.»; платіжне доручення № 164 від 08.10.2004 р. –«згідно рахунку № 452 від 01.10.2004 р.»; платіжне доручення № 193 від 08.11.2004 р. –«згідно рахунку № 241 від 06.11.2004 р.; платіжне доручення № 239 від 28.12.2004 р. –«згідно рахунку № 76 від 17.12.2004 р.; платіжне доручення б/н від 11.06.2004 р. –«згідно рахунку № 447 від 11.05.2004 р.»

Однак, дослідивши матеріли справи, колегія суддів встановила, що рахунків за №№ 124, 451, 452, 241, 76 для оплати послуг на підставі укладених договорів позивач відповідачу не надавав.

Тобто, відповідач надав до суду як доказ сплати за охоронні послуги платіжні доручення, які не відповідають дійсності в частині заповнення реквізиту «Призначення платежу».

Пунктом 3.8. Постанови Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 р. про «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті»передбачено, що реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Також, суд першої інстанції вирішив, що акти звірки взаєморозрахунків на які посилається позивач не є належним доказом підтвердження заборгованості відповідача, оскільки не є первинним документом і не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Вказане не відповідає дійсності, оскільки акти звірки взаємних розрахунків використовуються позивачем в господарській діяльності для підтвердження наявності або відсутності заборгованості між ним та юридичними особами, що користуються послугами охорони, внутрішньогосподарського обліку і контролю господарських розрахунків які здійснюються, а не як первинний документ.

Ці акти містять наступні реквізити: назву документа, дату складання, суму заборгованості, назву підприємств від імені яких складено документ, номер договору, підписи посадових осіб підприємств, а також відтиски печаток підприємств.

Акт звірки взаєморозрахунків являється доказом наявності заборгованості за надані послуги, що своїм підписом та печаткою засвідчив сам відповідач.

Оскільки, відповідач здійснював оплату охоронних послуг невчасно, попередню оплату не здійснював взагалі (відображено в розрахунках основного боргу які додавались до позовної заяви), хоча умовами договорів це було передбачено, підписані акти виконаних робіт не повертав, то з метою уточнення та впорядкування взаємних розрахунків, підтвердження наявності або відсутності заборгованості, відповідачу було надано акти звірки взаємних розрахунків.

Відповідачем заборгованість за договором № 460/04 в розмірі 1 200 грн. та договором № 461/04 у розмірі 5 140 грн. була визнана в повному обсязі, про що свідчить підпис керівника та відтиск печатки даного підприємства на актах звірки взаємних розрахунків.

Це дає підставу зробити висновок, що вказані акти звірки взаємних розрахунків прямо підтверджують наявність заборгованості відповідача по конкретним договірним відносинам, та підтверджують за які саме послуги виникла ця заборгованість (в актах було зазначено номер договору по якому проводиться звірка розрахунків між сторонами).

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом України, (ст. 525 ЦК України).

У зв'язку невиконанням грошового зобов'язання та враховуючи п.2.5. договору №640/04 від 06.05.2004 р. відповідачу нараховано пеню за період з 05.12.2005 року по 31.08.2006 року в розмірі 163,33 грн. та на підставі п.1 розділу 8 договору № 461/04 від 06.05.2004 р. пеню за період з 05.02.2006 року по 31.08.2006 року в розмірі 538,95 грн., 3% річних в розмірі 87,87 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час про строчення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні витрати по вказаним договорам, що відповідно становлять: №640/04 від 06.05.2004 р. –3% річних в розмірі 26,63 грн. та інфляційні в розмірі 56,40 грн. та по договору № 461/04 від 06.05.2004 р. –інфляційні в розмірі 133,64 грн.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 р. у справі №376/19-06 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими.

Керуючись ст.ст.99-103, п.4.ст.104, ст.ст.105,106 ГПК України,  Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в :

1.           Апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області задовольнити.

2.           Рішення господарського суду Київської області від 21.12.2006 року по справі №376/19-06 скасувати.

3.           Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4.           Стягнути з приватного підприємства «Інкам», що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський р-н, с. Бишів, вул. Гагаріна, 1 (код ЄДРПОУ 32810433) на користь Управління Державної служби охорони при ГУМУС України в Київській області, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Гайдара, 8 (код ЄДРПОУ) 6340 (шість тисяч триста сорок) грн. боргу, 702 (сімсот дві) грн. 28 коп. пені, 114 (сто чотирнадцять) грн. 50 коп. –3% річних, інфляційні витрати у розмірі 190 (сто дев'яносто) грн. та судові витрати: державне мито у розмірі 102 (сто дві) грн., 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 51 (п'ятдесят одну) грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

5.           Видачу наказу доручити господарському суду Київської області.

6.           Матеріали справи № 376/19-06 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Жук Г. А.

                                                                                                         Мамонтова  О.М.