Постанова

від 30.01.2024 по справі 947/2321/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1857/24

Справа № 947/2321/22

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Київська державна нотаріальна контора у місті Одеса про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Куриленко О.М. 24 травня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У січні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив: встановити факт спільного проживання позивача ОСОБА_4 зі спадкодавцем - ОСОБА_5 за однією адресою на момент відкриття спадщини до дати її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 липня 2021 року, зареєстроване в реєстрі за №1-750, видане ОСОБА_2 , ОСОБА_6 по 5/16 частині кожному у розмірі часток від 5/8 частин у праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 , що складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,6 кв.м, в тому числі житловою площею 37,3 кв.м.; визнати за ОСОБА_4 право власності на 5/16 частини від 5/8 частин у праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , 1957 року народження, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вирішити питання про стягнення судових витрат.

Свої вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , 1957 року народження. Після її смерті відкрилася спадщина на 5/8 частин у праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що більш ніж 8 років, починаючи з 2011 року, він проживав з ОСОБА_5 (яка була незаміжньою) однією сім`єю, здійснював оплати за кредитними зобов`язаннями та комунальними платежами, піклувався про померлу, приймав участь у її похованні. Також після смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_4 продовжує фактично мешкати у спірній квартирі.

З метою оформлення прийняття спадщини ОСОБА_4 звернувся до Київської Державної нотаріальної контори у м. Одеса, однак отримав фактичну відмову у вигляді Довідки з питань роз`яснення діючого законодавства. З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивач дізнався, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 повністю прийняли спадщину померлої ОСОБА_5 (5/8 частин у спірній квартирі), отримавши право власності на підставі Свідоцтва про спадщину від 09 липня 2021 року по 5/16 частин у спірній квартирі, тим самим порушивши його право на отримання 1/2 від 5/8 частин у спірній квартирі.

Як зазначав позивач, у добровільному порядку з відповідачами дійти згоди про внесення змін до виданого свідоцтва про право на спадщину за законом неможливо, та оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_4 вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що тривале проживання апелянта разом зі спадкодавцем підтверджується Актом від 01 листопада 2019 року дільниці №7 ЖКС «Чорноморський», складеного в тому, що ОСОБА_4 мешкав разом з ОСОБА_5 з 2011 року по день смерті та вів зі спадкодавцем спільне господарство. Крім того, померла перебувала на утриманні позивача, та останній сплачував комунальні платежі та кредити. Щодо безпорадного стану ОСОБА_5 представник ОСОБА_4 зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки тому факту, що опікувався та здійснював лікування спадкодавця саме позивач, що підтверджено тим, що на наданій до суду Медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_5 у п. 8 зазначений номер мобільного телефону із ім`ям « ОСОБА_7 », яке, як стверджує представник апелянта, належить саме ОСОБА_8 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області було складено актовий запис за № 10780.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 5/8 часток у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , що складається в цілому з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,6 кв.м., в тому числі житловою площею 37,3 кв.м.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

За змістом ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

З матеріалів справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись онук померлої, відповідач ОСОБА_2 , та донька померлої, відповідач ОСОБА_3 , в результаті чого Київською державною нотаріальною конторою у м. Одеса була заведена спадкова справа № 1449/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

09 липня 2021 року державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Савицькою О.Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину на 5/16 часток у праві спільної часткової власності на квартиру, яке було видано ОСОБА_2 .

Крім того, 21 липня 2021 року державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Савицькою О.Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину на 5/16 часток у праві спільної часткової власності на квартиру, яке було видано ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності в порядку спадкування, ОСОБА_4 посилався на те, що більш ніж 8 років, починаючи з 2011 року, він проживав з ОСОБА_5 однією сім`єю, піклувався про неї, здійснював оплати за кредитними зобов`язаннями та комунальними платежами, приймав участь у її похованні. Вказував, що після смерті ОСОБА_5 фактично продовжує мешкати за адресою квартири, яка належала померлій.

На підтвердження вищевказаних обставин, в додатках до свого позову, ОСОБА_4 надав: копії фотокарток позивача з померлою ОСОБА_5 ; копію листування; копії актів сусідів про проживання; копію характеристики; копії квитанцій про сплату кредиту та комунальних послуг; копію договору про надання кредиту (з додатками), укладеного між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ОСОБА_5 ; копію паспорту громадянина Грузії; копію технічного паспорту квартири.

Судом першої інстанції також були допитані свідки, ОСОБА_9 , яка повідомила, що проживала з померлою як сусідка з 2003 року по 2018 року, та зазначила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали як чоловік та жінка, однак з чого вона це знає, повідомити не може. Також повідомила, що останній час померла ОСОБА_5 потребувала допомоги, однак у 2019 році свідок вже не жила в одному домі з померлою.

Свідок ОСОБА_10 повідомила, що позивач ОСОБА_4 проживав з померлою з 2011 року, вона, як сусідка, ходила до померлої ОСОБА_5 у гості. Зазначила, що остання за п`ять років до смерті не працювала, жила на пенсію та інколи позичала в неї кошти.

Свідок ОСОБА_11 повідомив, що знає позивача з 2003 року. Зазначив, що позивач працював неофіційно у сфері, що пов`язана із кабельним телебаченням. Свідок працює в комунальній сфері та часто бував у ОСОБА_5 та позивача вдома. ОСОБА_5 знав із 2005 року. Також свідок повідомив, що із самого початку йому було відомо, що позивач винаймав квартиру у померлої ОСОБА_5 та усі у дворі знали що вони сім`я.

В якості свідка також був допитаний позивач ОСОБА_4 , який зазначив, що спочатку, у 2011-2012 роках він винаймав квартиру у померлої, проте через кілька місяців ОСОБА_5 стала йому як дружина, він працював інтернет-монтажником. ОСОБА_5 не хворіла, лише за 15 днів до смерті вона повідомила, що у неї цукор та що їй потрібно лікуватись.

З акту від 01 листопада 2019 року, посвідченого начальником дільниці № 7 ЖКС «Чорноморський» вбачається, що ОСОБА_12 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , спільно з ОСОБА_5 , проживав з 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 по день смерті та вів спільне господарство.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, правовими підставами для задоволення позову про одержання права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Таким чином, для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Відповідні правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 30 травня 2019 року у справі № 346/1178/17, від 30 червня 2023 року у справі № 686/19661/20.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування» роз`яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 705/4197/18 зазначив, що показання свідків та відсутність заперечення з боку заінтересованої особи не можуть бути беззаперечними доказами факту перебування особи на утриманні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять жодних інших доказів, які б підтверджували пов`язаність спільним побутом, наявність спільних прав та обов`язків між позивачем ОСОБА_4 та померлою ОСОБА_5 , зокрема ніяких довідок відповідних органів чи установ, які б свідчили про те, що позивач з 2011 року до дня смерті ОСОБА_5 проживав за місцем проживання спадкодавця, враховуючи також те, що позивач є громадянином Грузії, та до матеріалів справи не надав жодного доказу свого перебування на території України на законних підставах, довідку про постійне проживання, закордонного паспорту, тощо.

Колегія суддів враховує, що до апеляційної скарги ОСОБА_4 також не надано належних доказів перебування апелянта на території України на законних підставах.

Також, матеріали справи не містять доказів про ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, взаємних прав та обов`язків, купівлі майна для спільного користування тощо.

Як вірно зазначено судом, жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджується здійснення позивачем постійних та необхідних витрат, пов`язаних із станом здоров`я чи іншими потребами ОСОБА_5 , які б здійснювалися за рахунок коштів позивача, останній до суду не надав та матеріали справи не містять.

Доказів працевлаштування позивача та взагалі наявності у нього будь-яких доходів матеріали справи не містять.

Надані позивачем п`ять фотокарток не можуть слугувати та бути беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на протязі тривалого часу - з 2011 по 2019 роки.

Вирішуючи спір по суті, судом першої інстанції також правильно враховано, що докази тривалої хвороби спадкодавця та перебування її у безпорадному стані, потреби у догляді та додатковому фінансуванні, у матеріалах справи відсутні.

При цьому у справі наявна довідка КНП «КДЦ №20№», згідно якої ОСОБА_5 до їх установи взагалі не зверталась і амбулаторні картки не заводились (а.с.125, т.2) та копія карти стаціонарного хворого, з якої вбачається, що остання потрапила до лікарні 19 жовтня 2019 року - за три дні до смерті (а.с.157-195, т.2).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів того, що протягом тривалого часу він з померлою вели спільне господарство, що у них був спільний бюджет, що вони разом здійснювали покупки, утримували житло, щоб підтверджувало факт проживання однією сім`єю чи факт знаходження спадкодавця на утриманні позивача, а відтак, у задоволенні позову судом обґрунтовано відмовлено.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 про те, що тривале проживання апелянта разом зі спадкодавцем підтверджується Актом від 01 листопада 2019 року дільниці №7 ЖКС «Чорноморський», складеного в тому, що ОСОБА_4 мешкав разом з ОСОБА_5 з 2011 року по день смерті та вів зі спадкодавцем спільне господарство, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що ЖКС «Чорноморський» у довідці не зазначено, якими саме доказами підтверджений висновок про ведення вказаними особами спільного господарства.

Аналогічно безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, померла перебувала на утриманні позивача, та останній сплачував комунальні платежі та кредити, оскільки ОСОБА_4 не надано жодного доказу наявності у нього доходів за період 2011-2019 років та офіційного працевлаштування. Квитанції, додані апелянтом до позовної заяви, містять дані, що платником по ним є саме ОСОБА_5 , та із жодної з квитанцій не вбачається, що вони оплачувались позивачем.

Кредитні договори, наявні у матеріалах справи, також підписані ОСОБА_5 . Доказів, що погашення вказаних кредитів здійснювалось ОСОБА_4 , апелянтом не надано.

У якості підтвердження безпорадного стану ОСОБА_5 представник ОСОБА_4 посилається на те, що на наданій до суду Медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_5 у п. 8 зазначений номер мобільного телефону із ім`ям « ОСОБА_7 », яке, як стверджує представник апелянта, належить саме ОСОБА_8 .

Однак, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що саме лише зазначення у медичній карті номера телефона позивача, до речі разом із іншим номером, який належить іншій особі на ім`я ОСОБА_13 , не може бути беззаперечним свідченням того, що ОСОБА_4 опікувався померлою та здійснював її лікування, оскільки доказів придбання ліків, оплати лікування, а у наступному - оплату поховання ОСОБА_5 , позивачем не надано.

Колегія суддів вважає встановленим, що ОСОБА_5 не перебувала у безпорадному стані, оскільки надана медична документація не містить записів про те, що остання не могла самостійно забезпечити умови свого життя, потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування протягом тривалого часу, тощо.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку, що під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та заповітом, не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у ст. 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Таким чином, доводи апелянта є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 13 лютого 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе