Постанова

від 14.02.2024 по справі 404/9700/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2024 року м. Кропивницький

справа № 404/9700/23

провадження № 22-ц/4809/417/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,

за участі секретаря Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Приватне підприємство «Агропромсервіс»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу заапеляційною скаргою адвоката СеменоваЄвгенія Олексійовича,який представляєінтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2023 рокуу складі судді Варакіної Н. Б. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та просив:

-визнати за ним право власності на комплекс будівель і споруд, що складається зі сторожки літ. А, вбиральні літ. Б, огорожі літ. №, розташований в м. Кропивницькому на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032;

-витребувати шляхом вилучення від ОСОБА_3 на свою користь комплекс будівель і споруд, що складається зі сторожки літ. А, вбиральні літ. Б, огорожі літ. №, розташований в м. Кропивницькому на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032.

Позовна заява мотивована тим, що 25 листопада 2013 року ОСОБА_4 заповів належний йому на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, розташований за земельній ділянці з кадастровим номером 3510100000:37:335:0032 ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а 15 квітня 2014 року позивач прийняв спадщину після смерті заповідача, звернувшись із відповідною заявою до приватного нотаріуса, внаслідок чого була заведена спадкова справа.

Однак, постановою від 15 вересня 2014 року нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на об`єкт незавершеного будівництва із посиланням на архівну довідку ОКП «Кіровоградське ООБІ», відповідно до якої нерухоме майно належить третій особі на підставі рішення Третейського суду м. Кіровограда від 10 листопада 2006 року, якого ніколи не існувало.

Позивачем було встановлено, що ще 20 вересня 2006 року об`єкт незавершеного будівництва був проданий за нікчемним договором Приватному підприємству «Агропромсервіс» (далі ПП «Агропромсервіс») ОСОБА_5 , який не мав ніякого відношення до нерухомого майна, та в подальшому проданий відповідачу.

Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника ОСОБА_4 поза його волею внаслідок вчинення нікчемного правочину, ОСОБА_1 не може реалізувати своє законне право на спадщину за заповітом, а тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на комплекс будівель і споруд, що складається із сторожки літ. А, вбиральні літ. Б, огорожі літ. №, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 листопада 2023 року було відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв`язку з ненаданням стороною позивача належних та допустимих доказів належності майна відповідачу.

Позивач вважав, що спірне нерухоме майно належить на праві власності відповідачу, яка змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », адже номер облікової картки платника податків відповідача НОМЕР_1 , зазначений як у договорах купівлі-продажу майна, так і у офіційному списку орендарів земельних ділянок, орендодавцями яких виступає Кропивницька міська рада, що викликало необхідність ОСОБА_1 повтороно звернутись до суду з аналогічною заявою про забезпечення позову.

Оскільки, ОСОБА_1 має цілком обґрунтовані підстави побоюватися, що відповідач може розпорядидися нерухомим майном, що знаходиться у неї, та відчужити його на користь третіх осіб для ухилення виконання рішення суду, що, в свою чергу, ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду, наявні підставни для накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Кроткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2023 року в задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що заявником не надані докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032, на яке просить накласти арешт, належать на праві власності відповідачу зазначеному у позовній заяві.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Семенов Є. О., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем разом із заявою про забезпечення позову були надані докази того, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_8 один і той самий реєстраційний номер облікової картки платника податків, що свідчить про те, що це одна і та сама особа.

Позивач вважає, що ним доведено той факт, що нерухоме майно належить на праві власності відповідачу, а тому ухвала суду першої інстанції є такою, що винесена при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм процесуального права, а тому є необгрнутованою.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Семенов Є. О. підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_8 та її представник адвокат Яушев В. В. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Представник ПП «Агропромсервіс» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку.

Відповідно до положень частини першоїстатті 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, третя особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положеннямстатті 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановленихстаттею 367 ЦПК Українимежах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надані докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032, на яке просить накласти арешт, належать направі власності відповідачу зазначеному у позовній заяві.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленомуЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4ЦПК).

Частинами 1 та 3статті 13 ЦПКвстановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. ч. 1, 2ст. 12 ЦПК).

Відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) та практику суду як джерело права.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспектіст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно достатті 149ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише уразі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Крім того, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 150 ЦПК Україниодним із видів забезпечення позову, зокрема є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходятьсяу ньогочи вінших осіб.

Згідно із частиною третьоюстатті 150 ЦПК Українизаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 просив:

- визнати за ним право власності на комплекс будівель і споруд, що складається зі сторожки літ. А, вбиральні літ. Б, огорожі літ. №, розташований в м. Кропивницькому на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032;

- витребувати шляхом вилучення від ОСОБА_3 на свою користь комплекс будівель і споруд, що складається зі сторожки літ. А, вбиральні літ. Б, огорожі літ. №, розташований в м. Кропивницькому на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3510100000:37:335:0032 (а. с. 1-4а).

Згідно копій договору купівлі-продажу часток об`єкта незавершеного будівництва від 27 червня 2013 року покупцем об`єкта незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а. с. 19-22).

Копією рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Міської ради м. Кропивницького від 10 вересня 2019 року № 2784 підтверджується, що затвердженого ОСОБА_8 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в оренду строком на 20 років загальною площею 0,2008 га по АДРЕСА_1 для розміщення автостоянки та передано їй із земель комунальної власності в оренду строком на 20 років вказану земельну ділянку (а. с. 46-47).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_8 є власником комплексу будівель,що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 49).

За змістом ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

З 27 березня 2023 року інформація щодо місця реєстрації фізичної особи стала доступною судді на його запит в Електронному кабінеті ЄСІТС.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус`до Єдиного державного демографічного реєстру вноситься додаткова змінна інформація про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 446603 від 13.02.2024, отриманої задопомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» на запит суду, реєстраціним номером облікової картки платника податків ОСОБА_8 є НОМЕР_1 (а. с. 78).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач визнала себе власником спірного об`єкту нерухомого майна та підтвердила що нею було змінено прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наданими позивачем доказами та встановленими судом обставинами підтверджується той факт, що нерухоме майно, що є предметом спору, належить на праві вланості відповідачу, а тому помилковими є мотиви відмови суду першої інстанції в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Разом з тим, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на комплекс будівель та споруд, ОСОБА_1 посилався на те, що має цілком обґрунтовані підстави побоюватися, що відповідач може розпорядидися нерухомим майном, що знаходиться у неї, та відчужити його на користь третіх осіб для ухилення виконання рішення суду, що, в свою чергу, ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду, наявні підставни для накладення арешту на спірне нерухоме майно.

Відповідно до частини другоїстатті 56 Закону України «Про виконавче провадження»арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За абзацом четвертим цієї норми права, виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно із абзацами першим - другим частини 5 цієї статті, про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

Таким чином, арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника та передачі на зберігання іншим особам.

За змістом статті 1 Першого Протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У кожному випадку, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Звертаючись до суду із заявою про застосування заходу забезпечення позову, шляхом накладення арешту на комплекс будівель та споруд, який на праві власності належить ОСОБА_2 , позивач не навів правових підстав забезпечення позову саме шляхом накладення арешту та не надав докази на підтвердження необхідності забезпечення позову саме у такий спосіб, а застосування такого виду забезпечення позову може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності.

З огляду на викладене, суд, враховуючи відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам та баланс інтересів сторін, приходить до висновку, що такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на спірний комплекс будівель та споруд, в даному випадку не є співмірним заявленим позовним вимогам, невиправданим та таким, який обмежує права відповідача на мирне користування майном, що є підставою для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 листопада 2022 року у справі № 204/4475/21 (провадження № 61-20259св21) та від 12 квітня 2022 року у справі № 391/7/21 (провадження № 61-8820св21).

За змістом частини першоїстатті 150 ЦПК України, види забезпечення позову не вичерпуються накладенням арешту на майно.

Позов також може бути забезпечено шляхом заборони вчиняти певні дії, зокрема забороною відчуження майна.

При цьому, враховуючи, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями самостійно обирати та застосовувати захід забезпечення позову, який буде співмірний заявленим позовним вимогам, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідною заявою та обрати інший вид забезпечення позову, передбаченийстаттею 150 ЦПК України, який буде менш обтяжливим і не буде порушувати права власника майна, а також буде спімірним із заявленими позовними вимогами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з тих підстав, що заявником не надані докази на підтвердження того, що спірне нерухоме майно, належать на праві власності відповідачу, суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та норми права, як наслідок, дійшов помилкового висновку в частині мотивів відмови в задоволенні вказаної заяви.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни ухвали суду першої інстанції.

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, проте, помиликовими є мотиви відмови в задоволенні заяви, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції зміні в частині мотивів відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката СеменоваЄвгенія Олексійовича,який представляєінтереси ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 грудня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19.02.2024.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. Л. Карпенко