Постанова

від 06.02.2024 по справі 907/641/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2024 р. Справа №907/641/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Кифа б/н від 09.10.2023 (від 11.10.2023 № 01-05/3166/23)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2023, повний текст рішення складено 19.09.2023, (суддя Андрейчук Л.В., м. Ужгород)

у справі № 907/641/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго Система, с. Іза, Закарпатська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Кифа, с. Мідяниця, Закарпатська область

про стягнення 193 483,36 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю Кифа звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Енерго Система заборгованості у розмірі 193 483, 36 гривень за договором поставки № 17/12-2021 від 17.12.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач поставив товар, а відповідач сплатив за нього кошти частково, відтак у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлений товар, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2023 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кифа» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Система» заборгованість за Договором поставки № 17/12-2021 від 17.12.2021 у розмірі 193 483,36 грн в т.ч. основної заборгованості 109 260,00 грн, 36 319,43 грн - 15% річних, 47 903,93 грн пені.

При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань в частині оплати поставленого товару.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з вказаними рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Кифа звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2023 у справі № 907/641/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені в межах заявленого періоду з 02.04.2022 по 01.07.2023 на суму 26 445,50 гривень.

Відповідач в апеляційній скарзі наводить доводи скасування рішення з таких підстав: 1) суд першої інстанції здійснив нарахування пені не в межах шестимісячного строку, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України; 2) місцевий суд не врахував заяву про застосування строків позовної давності. У доповненні до апеляційної скарги (вx. суду 01-04/7120/23 від 31.10.2023) апелянт наголошує, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер, така санкція не може розглядатись кредитором як спосіб отримання доходів, а має на меті стимулювати боржника до виконання грошового зобов`язання. Крім цього, скаржник переконаний, що нарахування 15% річних за користування коштами є надмірно великими, не відповідають вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Відтак, скаржник вважає що Господарський суд Закарпатської області помилково відмовив у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені та відсотків річних, суму основного боргу апелянт не заперечує.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу суду не надав.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 поновлено строк на подання доповнення до апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Система» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кифа» (Покупець) уклали Договір поставки № 17/12-2021 від 17.12.2021, згідно якого Постачальник зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію, за марочним складом, ціною та в кількості, наведеним у відповідних специфікаціях.

Ціна товару остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатково-прибутковій накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його передачі покупцю не допускається. Загальна сума даного договору складається з суми вартості видатково-прибуткових накладних, оформлених постачальником, на видачу товарів покупцю протягом дії цього договору (п.2.2., п.2.3. Договору).

Позивачем було здійснено 5 (п`ять) поставок товарів, на підтвердження яких до матеріалів справи долучено видаткові накладні на загальну суму 503 100,00 грн: № 24 від 22.12.2021 на суму 1500,00 грн; № 25 від 24.12.2021 на суму 162 000,00 грн; № 26 від 27.12.2021 на суму 157 200,00 грн; № 1 від 04.01.2022 на суму 76 560,00 грн; № 9 від 30.03.2022 на суму 105 840,00 грн.

Відповідач оплатив цю заборгованість частково на загальну суму 393 840,00 грн, до позовної заяви додано платіжні доручення: № 612 від 29.03.2022 на суму 105 840,00 грн; № 624 від 01.04.2022 на суму 90 000,00 грн; № 652 від 08.04.2022 на суму 98 000,00 грн; № 681 від 13.04.2022 на суму 10 000,00 грн; № 688 від 14.04.2022 на суму 20 000,00 грн; № 715 від 15.04.2022 на суму 70 000,00 грн.

Відтак, сума основного боргу відповідача за Договором поставки № 17/12-2021 від 17.12.2021 складає 109 260,00 гривень, яку апелянт не заперечує.

Пункт 2.4. Договору передбачає, що покупець повинен сплатити відповідну партію відвантаженого йому Постачальником товару не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати поставки даної партії товару.

Відповідно до цього пункту, відповідач оплатив за поставлений товар не вчасно, тобто строк оплати за поставку товару згідно видаткової накладної № 24 від 22.12.2021 25.12.2021, № 25 від 24.12.2021 27.12.2021, № 26 від 27.12.2021 30.12.2021, № 1 від 04.01.2022 07.01.2022, № 9 від 30.03.2022 - 02.04.2022.

Як вбачається з доданих до матеріалів справи платіжних доручень, першу оплату за договором поставки відповідач здійснив 29.03.2022. Доказів зворотнього не надано.

Згідно пункту 5.4. Договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період не сплати зобов`язань, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення зобов`язання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань.

В разі прострочення Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних, які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати Постачальнику (п. 2.7. Договору). До позову додано розрахунок пені та 15% процентів за договором (а. с. 33-34).

З метою досудового врегулювання спору, 24.04.2023 цінним листом з описом вкладення № 9040003753225 відповідачу була надіслана претензія № 24/04. Відповідно до трекінгу поштового відправлення з сайту АТ «Укрпошта», відправлення вручено 29.04.2023, проте позивач відповіді не отримав.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 ГК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Приписами ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У п. 5.4 Договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період не сплати зобов`язань, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення зобов`язання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов`язань.

Відтак, умова, передбачена у п. 5.4. укладеного сторонами у цій справі Договору, не суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України.

Водночас, Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» запроваджено карантин, дія якого неодноразово продовжувалась, та із 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. карантин скасовано, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651.

Щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15% річних, які нараховуються на суму заборгованості Покупця за весь період користування ним грошовими коштами, то ця обставина є погоджена сторонами у договорі (п. 2.7. Договору).

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20).

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України та визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Матеріали справи не містять поданих відповідачем доказів, які б підтверджували обставини, що унеможливлювали здійснення ним вчасно своїх зобов`язань в частині оплати поставленого товару. Скаржник зазначає, що не виконав свого зобов`язання у зв`язку з кризовою ситуацією в Україні, повномасштабним вторгнення російської федерації. Проте апелянтом не доведено причинно-наслідкового зв`язку у цьому випадку. Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 року у справі 922/193/23 наголошує, що кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Натомість, у матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім цього, апелянт просить суд апеляційної інстанції застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення пені з відповідача. При цьому, на обґрунтування цієї обставини додає заяву про застосування строку позовної давності, адресовану суду першої інстанції та звертає увагу колегії, що така надсилалась місцевому суду на електронну адресу.

Однак в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строку позовної давності, належних, допустимих та достовірних доказів подання такої заяви до суду першої інстанції скаржник не надав.

У постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 911/4923/14, від 19.07.2023 у справі № 923/618/21, зроблено висновок, що умовою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції. Оскільки у матеріалах справи наявні докази повідомлення відповідача про розгляд справи (а. с. 44), то колегія суддів не враховує заяву скаржника про застосування строку позовної давності.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги:

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.09.2023 року у справі № 907/641/23 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції:

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 252, 269, 270, 271, 275, 280, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кифа б/н від 09.10.2023 (від 11.10.2023 № 01-05/3166/23) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2023 у справі № 907/641/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 907/641/23 повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець