Постанова

від 06.02.2024 по справі 46/436-б

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 46/436-б (910/16810/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Державної акціонерної компанії "Укрресурси" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Плесюка О.С.

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Б.В. Отрюх, судді: Б.М. Поляков, Б.М. Грек) від 31.05.2023

за позовом Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України

до 1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації)

2) Державної акціонерної компанії "Укрресурси"

3) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ)

треті особи: 1) Міністерство економіки України

2) Фонд державного майна України

3) Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України

про визнання недійсним та скасування наказу

в межах справи № 46/436-б

за заявою Державного агентства резерву України

до Державної акціонерної компанії "Укрресурси"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представники позивача - Вараниця К.В. (в порядку самопредставництва),

представник відповідача-1 - не з`явився,

представник відповідача-2 - не з`явився,

представник відповідача-3 - не з`явився,

представник третьої особи -1 - Колода Є.Г. (в порядку самопредставництва),

представник третьої особи-2 - Хайновський О.О. (в порядку самопредставництва),

представник третьої особи -3 - не з`явився,

від Офісу Генерального прокурора - Штін Д.С.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 09.09.2010 Господарський суд міста Києва ухвалив: порушити, за заявою Державного комітету України з державного матеріального резерву (Державного агентства резерву України), провадження у справі про банкрутство Державної акціонерної компанії "Укрресурси" (далі - Боржник) в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

06.04.2012 припинено процедуру розпорядження майном Боржника

1.2. 18.10.2021 Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі - Позивач) подав позов про:

- визнання недійсним та скасування наказу Головного управління майном Київської міської держаної адміністрації (на даний час Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації, далі - Відповідач-1) від 23.09.1999 № 468-В (далі - Наказ);

- скасування свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 24.09.1999 (далі - Свідоцтво);

- скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме мано Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (на даний час Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), далі - Відповідач-3) про державну реєстрацію прав № запису 3191-П в книзі 22 п-118 від 11.12.2012 щодо реєстрації права на нежитловий будинок в цілому - адміністративний будинок за адресою: місто Київ, провулок Музейний, 12 (далі - Адмінбудинок) за Державною акціонерною компанією "Укрресурси" (далі - Відповідач-2), форма власності колективна, з відкриттям розділу (далі - Рішення);

- визнання за Державою Україна в особі Позивача права власності на Адмінбудинок.

Також Позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити цей строк для звернення із вказаним позовом.

1.3. Позов обґрунтований незаконністю оскаржуваних Наказу та Свідоцтва та реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, оскільки Адмінбудівля перебуває у власності Держави Україна та була передана як внесок Держави Україна до статутного капіталу державної компанії - Відповідача-2, засновником якого є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, управління державними корпоративними правами Відповідача-2 здійснює Міністерство економіки України (далі - Третя особа-1), тому державна реєстрація права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2 є незаконною і стала перешкодою у реєстрації за Позивачем права власності на Адмінбудинок, а також підставою для відмови у здійсненні цієї реєстрації, тоді як земельна ділянка в тому числі під Адмінбудинком, площею 0,1712, була надана Позивачу в постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд у пров. Музейному, 10-а, 12 у Печерському районі міста Києва.

1.4. Поважність причин пропуску позовної давності Позивач обґрунтовував отриманням відомостей про порушене право з Рішення - про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, та з інформаційної довідки від 11.03.2016 про право власності Відповідача-2 на спірне нерухоме майно та підстави для реєстрації цього права (оскаржувані Наказ, Свідоцтво), а також вчиненням Позивачем з вказаного часу дій щодо захисту порушеного права, звертаючись в порядку адміністративного судочинства, яке однак було визнано неналежним, оскільки остаточним рішенням адміністративного суду вирішено про розгляд цього спору в порядку господарського судочинства.

1.5. 16.11.2021 Відповідач-1 подав заяву про застосування позовної давності, яка була пропущена Позивачем, та про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності при зверненні із позовом у спірних правовідносинах, оскільки Позивач з 2008 року, коли проводились організаційно-розпорядчі дії з передачі спірного майна до сфери управління Позивача, був обізнаний з характеристиками Адмінбудинку, суб`єктом володіння цього майна та документами, на підставі яких Відповідач-2 має у власності це майно, а тому мав об`єктивну можливість звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності.

1.6. 23.12.2021 Позивач подав заяву про зміну підстав позову, в якій уточнив, що спірне майно до статутного фонду у власність Відповідача-2 не передавалось, а тому рішення Відповідача-1 (Наказ) про оформлення права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2 з оформленням Свідоцтва є незаконним. Також Позивач зазначив, що на момент прийняття Рішення (щодо реєстрації права власності на Адмінбудівлю) з колективною формою власності відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" цей закон не передбачав колективної форми власності, а тому і Рішення є незаконним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 02.02.2023 Господарський суд міста Києва вирішив відмовити в позові.

2.2. Судове рішення мотивоване законністю реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, а також неповажністю причин пропуску позовної давності при зверненні із позовом у спірних правовідносинах, оскільки Позивач мав об`єктивну можливість дізнатись про обставини порушеного права Позивача у спірних правовідносинах - через ухвалення у 2008 році Кабінетом Міністрів України рішення про передачу до сфери управління Позивача спірного нерухомого майна, однак Позивач не надав переконливих доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. 31.05.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги: визнати недійсним та скасувати Наказ, скасувати Свідоцтво та Рішення, а також визнати за Державою Україна в особі Позивача право власності на Адмінбудинок.

3.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для реєстрації права власності на Адмінбудинок за Відповідачем-2, оскільки матеріали справи не містять документів, які б слугували підставою для здійснення такої реєстрації, а передача Адмінбудинку до статутного фонду Відповідача-2 не є його відчуженням з державної власності та не є підставою для реєстрації цього майна у формі колективної власності, тоді як держава України в особі відповідного компетентного органу (Третьої особи-1) не ухвалювала рішення про відчуження спірного майна з державної власності держави або про приватизацію цього майна, а передача до статутного фонду державного майна не є приватизацією цього майна. При цьому апеляційний суд вказав, що рішення Кабінету міністрів України від 2008 року про передачу нерухомого майна, зокрема, і Адмінбудівлі до сфери управління Позивача можна ототожнити з рішенням власника Відповідача-1 (загальних зборів) про зменшення статутного фонду Відповідача.

Апеляційний суд визнав поважними причини пропуску позовної давності при зверненні із вимогами у спірних правовідносинах, оскільки Позивач дізнався про порушене право у 2016 року, отримавши рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, та дізнавшись з інформаційної довідки від 11.03.2016 з Реєстру прав власності на нерухоме майно про право власності Відповідача-2 на спірне нерухоме майно та підстави для реєстрації цього права (оскаржувані Наказ, Свідоцтво). При цьому апеляційний суд виходив з того, що Позивач вчиняв дії щодо захисту порушеного права, звертавшись в порядку адміністративного судочинства, яке однак було визнано неналежним, а остаточним рішенням суду вирішено про розгляд цього спору в порядку господарського судочинства.

4. Встановлені судами обставини

4.1. Указом Президента України від 21.12.1994 № 789/94 "Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства" утворено Державну акціонерну компанію "Укрресурси" на базі підприємств і організацій, що входять до сфери управління Державного комітету України з матеріальних ресурсів.

До її статутного фонду передано акції і державне майно корпоратизованих державних підприємств, у тому числі адміністративні будинки №№ 10, 10А, 12, розташовані у пров. Музейному в м. Києві.

4.2. Постановою Кабінету Міністрів України № 46 від 21.01.1995 "Питання Державної акціонерної компанії "Укрресурси" затверджено статут Державної акціонерної компанії "Укрресурси", відповідно до якого Компанія є акціонерним товариством відкритого типу, засновником є держава в особі Кабінету Міністрів України.

4.3. У редакції Статуту Боржника від 19.08.1999, яка діяла на момент оформлення оскаржуваного Свідоцтва, пунктом 2 передбачено, що засновником Боржника є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Статуту Боржника вищим органом Компанії є загальні збори акціонерів.

4.4. На підставі Наказу зареєстровано за Відповідачем-2 право власності на нежитловий будинок у цілому - Адмінбудинок, про що 24.09.1999 видано Свідоцтво.

4.5. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008 "Про забезпечення розміщення центральних органів виконавчої влади" Кабінет Міністрів України з метою розміщення Міністерства економіки України та деяких інших центральних органів виконавчої влади доручив Держкомрезерву забезпечити передачу у двотижневий строк будинків по пров. Музейному 10А та 12 у м. Києві до сфери управління Позивача.

4.6. Постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 19.03.2008 "Про управління державними корпоративними правами Державної акціонерної компанії "Укрресурси" встановлено, що повноваження з управління державними корпоративними правами Державної акціонерної компанії "Укрресурси" здійснює Міністерство економіки України, крім цього, також зобов`язано Міністерство економіки України затвердити статут Відповідача-2 та забезпечити виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008.

4.7. На підставі наказу Міністра Кабінету Міністрів України № 408 від 06.03.2008 та акта приймання-передачі від 21.05.2008 адміністративні будинки по пров. Музейному, 10А та 12, було передано до сфери управління Позивача.

4.8. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником Боржника є держава в особі Міністерства економіки України.

4.9. У Статуті Боржника, затвердженого наказом Міністерства економіки України №134 від 17.04.2008 визначено, що компанія є відкритим акціонерним товариством, засновником компанії є держава, управління державними корпоративними правами здійснює Міністерство економіки України.

Згідно з пунктом 8.2.7 Статуту Боржника рішення щодо розпорядження та використання майна, внесення змін до розміру статутного капіталу відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів.

Відповідно до пункту 3.13 цього Статуту майно, передане засновниками до статутного капіталу компанії, належить їй на праві господарського відання.

Пунктом 3.14 Статуту Боржника встановлено, що компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном відповідно до законодавства, статуту та мети діяльності компанії. Корпоративні права держави, надані компанії в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятись дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності.

За змістом п. 4.2 Статуту Боржника до набуття в процесі приватизації прав власності на акції компанії іншими юридичними та фізичними особами єдиним акціонером компанії від моменту її утворення та до завершення процедури приватизації або припинення її діяльності є держава в особі Міністерства економіки України.

4.10. Міністерство економіки України - орган управління, не приймало жодних рішень щодо відчуження державного майна Боржника в приватну або колективну власність.

4.11. Адмінбудинок перебуває в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності.

4.12. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно № 28404586 від 23.02.2016 Позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності на будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, пров. Музейний, буд. 12, загальною площею 3678,8 кв.м, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про право колективної власності за іншою юридичною особою, а саме за Відповідачем-2.

4.13. Отримавши інформаційну довідку з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформовану станом на 11.03.2016, Позивачу стало відомо, що право власності на Адмінбудинок належить Боржнику на підставі Свідоцтва, відповідно до Наказу.

4.14. З метою скасування Свідоцтва та Наказу Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з відповідним позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Відповідача-2.

4.15. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 у справі № 826/6025/16 вказаний адміністративний позов задоволено. Скасовано Наказ та Свідоцтво.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.03.2019 у справі № 826/6025/16, залишеною без змін Верховним Судом, задоволено апеляційну скаргу Відповідача-2; постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2017 у справі № 826/6025/16 скасовано, оскільки указаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5.1. 29.09.2023 Відповдіач-2 в особі ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Плесюка О.С. подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 залишити без змін.

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі, підставою для касаційного оскарження судового рішення у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд:

- застосував норми права, які не були чинні на момент набуття Боржником та оформлення за ним права власності на Адмінбудинок (за Наказом та Свідоцтвом), а саме: Господарський кодекс України, Закон України "Про управління об`єктами державної власності", постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об`єктів державної власності", Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- не вказав, яким саме нормам суперечать оскаржувані Свідоцтво та Наказ, зокрема, яким саме нормам Закону України "Про приватизацію державного майна" та Декрету Кабінету Міністрів України "від 15.12.1992 № 8-92;

- не врахував, що оформленням переданого до статутного фонду Відповідача-2 державного майна (Адмінбудинку) за Відповідачем-2 це майно з державної власності не вибувало та не відчужувалось;

- дійшов безпідставного висновку про незастосування чинного на момент виникнення спірних правовідносин (видачі оспорюваного Наказу) Закону України "Про власність";

- дійшов помилкового висновку, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 339 від 27.02.2008 "Про забезпечення розміщення центральних органів виконавчої влади" - про передачу Адмінбудинку до сфери управління Позивача є рішенням загальних зборів про зменшення статутного фону Відповідача-2, тоді як вказане розпорядження не є рішенням про припинення права власності Відповідача-2 на Адмінбудинок, яке виникло за Наказом та Свідоцтвом, а іншого рішення не ухвалювалось;

6.2. Також скаржник вказав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску Позивачем позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки, без врахування висновку Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц щодо застосування положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неправильно визначив початок обчислення позовної давності з моменту отримання у 2016 році рішення про відмову у державній реєстрації права власності Позивача на Адмінбудинок, тоді як за змістом позовних вимог порушення права Позивач на Адмінбудинок відбулось Наказом та Свідоцтвом у 1999 році, з якого і належить обчислювати позовну давність, а Позивач як представник держави та орган, до сфери управління якого передавалось спірне майно, мав бути обізнаним про передачу та перебування Адмінбудинку у власність Відповідача-2.

При цьому скаржник зауважив, що Позивач як представник держави ініціював спір про незаконність документів (Наказу та Свідоцтва), виданих державою, яка не може продовж 20 років не знати про факти та правові підстави відчуження об`єктів державної власності, оскільки це підриває сталість господарського обороту, оскільки кредитори у справі про банкрутство Боржника розраховували задовольнити грошові вимоги за рахунок продажу Адмінбудинку, який включений до ліквідаційної маси Боржника.

7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7.1. Аргументи Позивача, Фонду державного майна України (далі - Третя особа-2) та заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора у відзивах на касаційну скаргу, а Третьої особи -1 - у письмових поясненнях на касаційну скаргу, в яких ці особи погоджуються з оскаржуваною постановою, як правомірною та обґрунтованою, загалом аналогічні мотивам в цьому рішенні, в яких (аргументах) вказані особи наголошують, що право власності Відповідача-2 зареєстровано з порушенням законодавства - за відсутності правовстановлюючих документів; правовстановлюючі документи на Адмінбудівлю були оцінені апеляційним судом та встановлено, що Адмінбудівля передавалась до статутного фонду з оформленням акта-приймання передачі, а тому не вибувала з державної власності, а орган, що управляє переданим до статутного фонду Боржника державним майном, не ухвалював рішення про зміну форму власності або його приватизацію спірного майна; норми щодо позовної давності застосовані правильно, а причини пропуску Позивачем цього строку визнані поважними; чинним законодавством не була передбачена колективна форма власності на момент здійснення реєстрації права на Адмінбудівлю за Позивачем з такою формою власності.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо підстав для набуття права колективної власності на майно державної форми власності

8.1. Суди встановили, що предметом спору став Адмінбудинок, порушення права державної власності на який у спірних правовідносинах стверджує Позивач, посилаючись на оформлення за Відповідачем-2 права колективної власності на нього згідно з оскаржуваними Наказом, Свідоцтвом та Рішенням, та вимагаючи захистити це право шляхом скасування оскаржуваних актів та визнання права власності на спірне майно за державою в особі Позивача.

8.2. Право колективної власності чинне законодавство не передбачає.

Водночас така форма власності мала місце на дату видачі оскаржуваних Наказу та Свідоцтва, які стали матеріально-правовою підставою для ухвалення оскаржуваного Рішення щодо державної реєстрації за Відповідачем-2 права на Адмінбудинок з колективною формою власності.

Так, колективна форма власності була передбачена зокрема, Законом України "Про власність" та Законом України "Про підприємства в Україні" (що втратили чинність), які втратили чинність, але на дату видачі оскаржуваних актів закріплювали зазначену форму власності, визначали об`єкти та суб`єктів колективної форми власності, регламентували її правовий режим, умови та підстави її виникнення, однак.

Тому саме відповідні положення цих Законів підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

8.3. Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про власність" було передбачено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, а всі форми власності є рівноправними.

Частиною першою статті 20 цього Закону встановлено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

За нормами частини першої статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Наведеній нормі кореспондують положення, зокрема, частини третьої статті 15 Закону України "Про підприємства в Україні":

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 процентів:

- бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об`єднання підприємств;

- погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність майна, закріпленого за підприємством, об`єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємства;

- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

При частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а підприємство - статусу спільного.

Після повного викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника.

8.4. При цьому, згідно з чинними на дату видачі та оформлення оскаржуваних Наказу та Свідоцтва нормами статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (які визначали, яке саме майно є власністю товариства) товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

8.5. Крім цього, згідно з положеннями частини третьої статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні":

- майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання;

- здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

8.6. Наведеним положенням кореспондують ті положеннями Закону України "Про власність", які регламентували правила управління державним майном, порядок та умови передачі (вибуття) державного майна з власності держави.

Частиною другою статті 33 цього Закону було встановлено, що державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

За частиною першою статті 34 зазначеного Закону до об`єктів права загальнодержавної (республіканської) власності законодавець відносив, зокрема землю, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів.

Свої особливості мав і правовий режим майна державного підприємства (стаття 37 Закону України "Про власність"), відповідно до якого майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України (частина перша).

Частиною другою статті 37 Закону України "Про власність" було передбачено, що у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, що узгоджується з наведеними положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про власність" (пункт 8.3).

8.7. За змістом наведених норм, якщо засновники та учасники товариства передавали товариству майно не у власність, а на підставі іншого речового права (що має інший правовий режим, ніж право власності), закріплюючи відповідний режим права на це майно та умови розпорядження цим майном в положеннях, зокрема статуту, відсутні підстави вважати, що майно належить товариству на праві власності і він має, зокрема, оформити право власності на таке майно або розпорядитись цим майном саме як власністю товариства.

8.8. Крім цього право господарського відання на майно державної власності, передане до статутного фонду державної акціонерної компанії (товариства) між тим не можна ототожнювати з рішенням органу управління державним майном про передачу цього майна у колективну власність відповідного підприємства, товариства (компанії), а передача майна державної власності до статутного фонду підприємства, товариства (компанії), однак на праві господарського відання без права розпоряджатись цим майном, а не у власність не створює підстав для виникнення у державної акціонерної компанії, єдиним засновником якої є держава в особі відповідного державного органу, права власності на це майно (зокрема, і колективної) у розумінні наведених положень частини першою статті 21 Закону України "Про власність".

8.9. Щодо повноважень та їх меж з управління майном, що є у загальнодержавній власності, то ці повноваження на час видачі Наказу та Свідоцтва регламентувались чинним у відповідний період Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", згідно з яким:

- на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади було покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України (пункт 1);

- Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема: приймали рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства); затверджували статути (положення) підприємств, контролювали їх дотримання та приймали рішення у зв`язку з порушенням статутів (положень); здійснювали контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна; давали згоди Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю (пункт 2);

- підприємствам, що є у загальнодержавній власності, було заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

8.10. За законодавством, чинним на час видачі Наказу та Свідоцтва, допускалися такі способи вибуття майна з державної власності.

Статтею 10 Закону України "Про підприємства в Україні" було передбачено, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

8.11. Крім цього допускався такий спосіб вибуття майна з державної власності, як приватизація, зміст та порядок якої визначався відповідною редакцією Закону України "Про приватизацію державного майна".

Статтею 1 цього Закону приватизація державного майна (далі - приватизація) визначалась як відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Стаття 11 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначала порядок приватизації державного майна, що передбачав:

- опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття рішення про приватизацію об`єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об`єктів малої приватизації);

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

8.12. Враховуючи встановлені судами обставини утворення компанії Боржника (Відповідача-2) Указом Президента України від 21.12.1994 № 789/94 "Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства" (пункт 4.1), Суд звертається до визначених цим Указом (пункт 3) умов передачі майна до статутного фонду Боржника:

Фонду державного майна України забезпечити передачу до статутного фонду Компанії майна підприємств і організацій, акцій акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації державних підприємств, системи матеріально-технічного постачання (згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України), а також адміністративних будинків у провулку Музейному, 10, 10а, 12 у місті Києві та іншого майна, що перебуває у загальнодержавній власності та є необхідним для забезпечення діяльності Компанії.

8.13. За змістом наведених норм та враховуючи:

- утворення компанії Боржника (Відповідача-2) Указом Президента України від 21.12.1994 № 789/94 "Про реформування системи матеріально-технічного забезпечення народного господарства" - на базі підприємств і організацій, що входять до сфери управління Державного комітету України з матеріальних ресурсів (пункт 4.1);

- умови передачі спірного Адмінбудинку до статутного фонду Боржника (пункт 8.12);

- визначені статутом Боржника види майна у його статутному фонді та правовий режим відповідного майна (межі прав Боржника на відповідне майно тощо);

Суд зазначає, що набуття Боржником у 1999 році права колективної власності на Адмінбудинок, який належав до об`єкта державної власності -перебуває у загальнодержавній власності, могло бути:

- або у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти цим державним майном (у спірних правовідносинах у 1999 році Кабінетом Міністрів України) рішення про передачу Адмінбудинку до статутного фонду Боржника саме у власність (з дотриманням процедури відчуження державного майна та з внесенням змін до статуту щодо правового режиму права власності на майно, передане Боржнику засновником);

- або у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державної акціонерної компанії Боржника і трудовий колектив вимагав перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності (частина друга статті 37 Закону України "Про власність");

- або у разі повного викупу підприємства Боржника трудовим колективом (частина перша статті 21 Закону України "Про власність");

- або у разі приватизації спірного Адмінбудинку у наведеному порядку (стаття 11 Закону України "Про приватизацію державного майна").

8.14. Між тим суди не встановили обставин, які б вказували на настання будь-якої із наведених та чинних станом на 1999 рік підстав для вибуття Адмінбудинку з державної власності та для набуття Боржником права колективної власності на це майно (пункт 4.10).

Тоді як виданий Відповідачем-1 оскаржуваний Наказ не належить до таких підстав, оскільки, зокрема, виданий не відповідним органом управління державними корпоративними правами та майном Відповідача-2 (пункти 4.1 - 4.3) або розпорядником державного майна, органом приватизації (Фондом державного майна України, Кабінетом Міністрів України), а Відповідачем-1, який не належить до відповідних органів, тому і не має повноважень розпоряджатись відповідними об`єктами державної власності, зокрема, шляхом оформлення на них іншої форми власності - колективної.

8.15. До того ж про обставини продовження перебування Адмінбудинку у складі майна, переданого до статутного фонду Боржника, саме як майна державної власності на праві господарського відання, без права відчуження цього майна з власності держави та без зміни цієї форми власності, свідчать положення нової редакції статуту Боржника, що була затверджена у 2008 році (пункт 4.9).

8.16. Крім цього у розумінні положень Закону України "Про приватизацію державного майна", Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-ХІІ, внесення державного майна до статутного фонду товариства як оплати своєї частки не є відчуженням такого майна, а тому положення приватизаційного законодавства України не поширюються на такі відносини.

8.17. Обставини закріплення в положеннях статуту Боржника про права власності компанії Боржника лише на майно, передане у власність засновником та акціонерами (пункти 4.2, 4.3), відсутність в акті від 12.12.1995 прийому-передачі майна державних підприємств до статутного фонду Боржника (з урахуванням змін, внесених в цей акт наказом Фонду державного майна України № 822 від 06.05.1999) відомостей про передачу засновником Адмінбудинку до статутного фонду Боржнику саме у власність, вказують на відсутність підстав для виникнення у Боржника права колективної власності на відповідне майно, а, тому виключають наявність підстав для оформлення та законність оформлення за оскаржуваними Наказом і Свідоцтвом права колективної власності Боржника на спірний Адмінбудинок.

При цьому, відсутність в статуті Боржника та інших наведених документах відомостей щодо передачі Адмінбудинку до статутного фонду Боржника з вказівкою на режим господарського відання переданого засновником майна, між тим не спростовує наведених висновків з огляду на чинну у 1999 році норму щодо правового режиму майна державного підприємства, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (частина перша статті 37 Закону України "Про власність").

8.18. У зв`язку з викладеним Суд, з мотивів, викладених в цій постанові, погоджується з висновками апеляційного суду про незаконність оформлення за Боржником на підставі Наказу та згідно зі Свідоцтвом права колективної власності на спірний Адмінбудинок.

8.19. Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника по суті заявлених в них заперечень (пункт 6.1), погоджуючись при цьому з цими аргументами в частині посилання на безпідставне застосування судами при вирішенні спору у цій справі норм права, які не були чинні на момент набуття Боржником та оформлення за ним права власності на Адмінбудинок (за Наказом та Свідоцтвом), а саме положень Господарського кодексу України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об`єктів державної власності" тощо, що, однак, не призвело до ухвалення апеляційним судом неправомірного рішення у спірних правовідносинах, оскільки апеляційний суд поряд з наведеними нормами також застосував інші норми права, що були чинні на дату видачі оскаржуваних актів, зокрема і ті, на які послався касаційний суд в цій постанові.

8.20. Щодо аргументів скаржників та мотивів оскаржуваної постанови стосовно застосування цим судом положень про позовну давність Суд зазначає про таке.

Загальне правило частини першої статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що оскільки право власності держави (в інтересах якої у спірних правовідносинах діє Позивач) було порушено в момент вибуття цього майна з державної власності у колективну власність Боржника на підставі оскаржуваного Наказу шляхом оформлення права оскаржуваним Свідоцтвом з подальшою реєстрацією Державним реєстратором відповідних прав Боржника на це майно з колективною формою власності, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права Держави Україна у спірних правовідносинах пов`язується з моментом, коли держава в особі відповідного органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з державної власності у колективну власність Боржника.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції, сформульованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, зокрема, щодо правил визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах із захисту порушеного права власності на об`єкт нерухомого майна.

8.21. А тому, враховуючи ті встановлені судами обставини, що:

- спірний Адмінбудинок не вибував з володіння Боржника, у статутний фонд та фактичне володіння якого це майно державної власності було передано державою;

- Адмінбудинок перебуває в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності (пункт 4.11);

- Міністерство економіки України - орган управління, не приймало жодних рішень щодо відчуження державного майна Боржника в приватну або колективну власність (пункт 4.10);

- однак відбулось відчуження цього майна з державної власності шляхом переоформлення права на нього за Боржником з колективною формою власності, між тим без повідомлення відповідних державних органів про такі обставини (пункт 4.4);

- через що держава ні в особі Позивача, ні в особі іншого органу, уповноваженого від імені держави управляти майном Боржника, за визначеного в цій постанові законодавчого порядку відчуження майна, не допускала та не могла допустити недобросовісну поведінку з боку Відповідача-2 щодо спірного майна, тобто можливість відчуження Адмінбудинку з державної власності на користь Відповідача-2 (Боржника) шляхом оформлення оскаржуваних актів, чого скаржник не спростував;

Суд погоджується із правильними висновками апеляційного суду про початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах за вимогами Позивача з дня отримання ним відомостей про відповідні обставини, а саме з рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно № 28404586 від 23.02.2016, яким Позивачу було відмовлено в державній реєстрації права власності на Адмінбудинок через запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право колективної власності за Відповідачем-2 (пункти 4.12, 4.13).

8.22. Щодо звернення Позивача за захистом порушених прав у спірних правовідносинах у цій справі лише в жовтні 2021 року, тобто після спливу позовної давності, то Суд враховує обставини звернення Позивача за захистом цих прав у справі адміністративного судочинства, в якій спір не був вирішений по суті через висновки адміністративного суду про розгляд цього спору в порядку іншого/господарського судочинства (пункти 4.14, 4.15). Ці обставини були зазначені Позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску позовної давності у цій справі (пункти 1.3, 1.4), а також визнані апеляційним судом як поважні причини пропуску позовної давності у спірних правовідносинах.

8.23. Щодо висновків апеляційного суду в цій частині Суд зазначає про таке.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

8.24. Поряд з цим, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановлених фактичних обставин справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин (стаття 300 ГПК України), касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Суд звертається до сталої правової позиції як Касаційного господарського суду, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 19.09.2018 у справі № 911/2817/17, від 23.07.2019 у справі № 910/9077/18, від 25.07.2019 у справі № 910/14803/17, від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 03.12.2019 у справі № 916/2553/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 09.02.2021 у справі № 5023/5507/12 та від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 30.06.2021 у справі № 172/260/16-ц (провадження № 61-3024св19), від 01.07.2021 у справі № 363/848/17 (провадження № 61-4515св19), від 25.08.2021 у справі № 5/92б (905/355/20), від 24.11.2022 управі № 44/610-б-43/145, від 08.11.2023 у справі № Б8/065-12 (911/229/22) тощо.

8.25. Враховуючи встановлені судами обставини подання Позивачем заяви про визнання поважними причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у цій справі (пункти 1.4), дослідження відповідних доводів, зокрема, в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, Суд погоджується із висновками апеляційного суду про право Позивача отримати судовий захист у спірних правовідносинах через поважність пропуску ним позовної давності, та, відповідно, про наявність підстав для задоволення позовних вимог: визнання недійсним та скасування оскаржуваних актів, скасування прийнятого на підставі цих актів Рішення Державного реєстратора щодо державної реєстрації відповідних прав Боржника на спірний Адмінбудинок з колективною формою власності, а також визнання за Державою Україна в особі Позивача права власності на це майно.

8.26. Таким чином доводи скаржника про незаконність задоволення позовних вимог (скасування оскаржуваних актів та Рішення, визнання за Державою Україна в особі Позивача права власності на Адмінбудинок) не знайшли свого правового та матеріального підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

8.27. Висновки апеляційного суду в оскаржуваній постанові про задоволення позовних вимог у спірних правовідносинах та скасування протилежного рішення суду першої інстанції зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

8.28. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії "Укрресурси" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Плесюка О.С. залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 46/436-б (910/16810/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк