Постанова

від 14.02.2024 по справі 161/14183/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 161/14183/22

провадження № 61-15443св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача- ОСОБА_2 ;

відповідачі: Другий відділ державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державне підприємство «Сетам»;

треті особи: ОСОБА_5 , публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 01 травня 2023 року у складі судді Пушкарчук В. П., додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2023 року, постанову Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я. та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у тому самому складі,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного підприємства «Сетам», треті особи: ОСОБА_5 , публічне акціонерне товариство комерційного банку «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання електронних торгів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 02 жовтня 2019 року відбулись електронні торги з реалізації належної йому на праві власності земельної ділянки, площею 0,1210 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:2060, яка знаходиться у

с. Струмівка Луцького району Волинської області, з примусового виконання виконавчого листа.

Переможцем вищезазначених торгів визнано ОСОБА_3 , який придбав вказану земельну ділянку за ціною 270 100 грн.

ОСОБА_1 вважав, що зазначені електронні торги, а також оформлені у ході їх проведення протокол та акт про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтво і договір дарування підлягають визнанню недійсними, так як продано лише земельну ділянку, проте на ній уже було зведено бетонний фундамент будинку та огорожу, які є невід`ємними від такого об`єкта нерухомого майна. Зазначав, що продаж на електронних торгах земельної ділянки без урахування незавершеного будівництва на ній є порушенням вимог чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними: електронні торги, проведені державним підприємством «Сетам» 02 жовтня

2019 року, реєстраційний номер лота 372472, з продажу земельної ділянки, за результатами яких це майно набуте ОСОБА_3 ; протокол проведення електронних торгів № 434845 від 02 жовтня 2019 року з продажу земельної ділянки; акт про реалізацію предмета іпотеки від 15 жовтня 2019 року, складений заступником начальника Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області

Бондаруком П. В. про придбання ОСОБА_3 земельної ділянки; свідоцтво, видане 05 лютого 2020 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Москвичем B. C., зареєстроване

у реєстрі за № 67; договір дарування, укладений 06 серпня 2020 року між

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Москвичем B. C., зареєстроване у реєстрі за № 733.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 22 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. У іншій частині вимог заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 01 липня 2019 року представником позивача було отримано копію звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проте у встановлений законом строк у судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не оскаржував. Оскільки на момент розгляду даного спору будь-яких судових рішень, якими би було встановлено порушення порядку та результатів оцінки земельної ділянки площею 0,1210 га для будівництва та обслуговування житлового будинку

і господарських будівель, що знаходиться за адресою: с. Струмівка Луцького району Волинської області, відсутні, тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо існування порушень при проведенні 02 жовтня 2019 року електронних торгів з реалізації лота за реєстраційним № 372472 є необґрунтованими.

Суд також вказав, що вимоги позову про визнання недійсними: протоколу проведення електронних торгів з продажу земельної ділянки, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва та договору купівлі-продажу є похідними від вимоги про визнання електронних торгів недійсними, тому вони задоволенню

не підлягають.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового судового рішення, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов`язаних із захистом прав та представництвом інтересів відповідача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, з урахуванням основоположних засад справедливості, виваженості та розумності, вважав обґрунтованим та об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача у сумі 10 000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня

2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 травня 2023 року залишено без змін.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Наведені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до власного тлумачення норм діючого законодавства і не спростовують висновків рішення суду першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції у частині вирішення питання про відшкодування ОСОБА_3 витрат на правничу допомог, які підтвердженні доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, урахувавши заперечення позивача на заяву щодо компенсації вказаних витрат.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 поніс витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Надавши оцінку доказам, поданим на підтвердження витрат на правничу допомогу, апеляційний суд указав про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи апеляційним судом у загальному розмірі 20 000 грн. При цьому позивач

не подавав клопотання про зменшення розміру таких витрат, не доводив, що він не є співмірним з наданою правничою допомогою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої, додаткове рішення суду першої, постанову суду апеляційної та додаткову постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , з підстав передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2024 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного підприємства «Сетам», треті особи: ОСОБА_5 , публічне акціонерне товариство комерційного банку «Надра»

в особі уповноваженого представника Фонду гарантування вкладів, про визнання електронних торгів недійсними призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що державним виконавцем було визначено вартість лише земельної ділянки й заперечень

не було. Вартість зведеного на цій земельній ділянці незавершеного будівництва та огорожі державним виконавцем не визначалась. Тому ОСОБА_1 не міг оскаржувати невизначену державним виконавцем вартість майна, оскільки відсутній предмет оскарження дій державного виконавця у порядку статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено лише можливість оскарження боржником у межах виконавчого провадження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, а оскарження невизначення вартості майна, непроведення його оцінки, що мало місце у даному випадку цим законом не передбачено.

Вважає, що у даному випадку відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»

у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості оскарження дій державного виконавця, коли останній для передачі на реалізацію з торгів визначає вартість частини цілісного об`єкту права власності, а саме: лише земельної ділянки без урахування визначення вартості зведених на ній будівель та споруд.

При вирішенні заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суди не у повній мірі врахували положення частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, згідно яких для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, Волинський апеляційний суд розглянув заяву представника

ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення без повідомлення позивача чи його представника та без надіслання їм копії заяви з додатками, чим позбавив можливості подати клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.

У січні 2024 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_6 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні. Позивач оскаржував дії державного виконавця щодо виконання виконавчого листа № 161/3750/13, виданого 04 березня 2019 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, з підстав порушення строку пред`явлення його до виконання та територіально визначення місця його виконання, а також вказував, що оцінка предмету реалізації земельної ділянки була проведена з порушенням вимог чинного законодавства. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року скарга ОСОБА_1 була залишена без розгляду з підстав пропуску строку на оскарження дій державного виконавця

(справа №161/21365/19).

Також у відзиві на касаційну скаргу зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат, який ОСОБА_3 очікує понести на результатами розгляду цієї справи

у суді касаційної інстанції становить 15 000 грн.

У січні 2024 року до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом

Музичук Л. В. Проте, вказаний відзив, який надіслано до суду касаційної інстанції через засоби поштового зв`язку 13 січня 2024 року, не може бути прийнято, оскільки довіреність на право представляти інтереси юридичної особи

від 22 грудня 2022 року № 60-12798/22 дійсна до 31 грудня 2023 року, тому він залишеється без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На виконанні Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 161/3750/13-ц

від 14 лютого 2013 року.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 08 квітня 2013 року у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» у розмірі 261 843 грн 25 коп., яка виникла на підставі кредитного договору

від 27 березня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0,1210 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться за адресою:

с. Струмівка Луцького району Волинської області, що належить ОСОБА_1 з її подальшою реалізацією шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Закону України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (справа

№ 161/3750/13)(том 1, а. с. 6-7).

23 листопада 2016 року державним виконавцем Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на підставі постанови про проведення перевірки інформації щодо наявності майна боржника та здійснення його опису та арешту, прийнятої заступником начальника Другого відділу державної виконавчої служби у

м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у Волинській області, здійснено опис та арешт вищевказаної земельної ділянки (том 1, а. с. 8-9).

Постановою заступника начальника Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 11 квітня 2017 року для участі у виконавчому провадженні

№ НОМЕР_1 залучено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» ЛТД для надання звіту про оцінку арештованої земельної ділянки (том 1, а. с. 10).

Відповідно до виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» ЛТД звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 25 січня 2019 року вартість земельної ділянки, площею 0,1210 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться за адресою: с. Струмівка Луцького району Волинської області становила 275 063 грн (том 1, а. с. 11-20).

02 жовтня 2019 року державне підприємство «Сетам» на забезпечення здійснення виконавчого провадження № НОМЕР_1 було проведено електронні торги з реалізації вищезазначеної земельної ділянки. Переможцем вказаних торгів визначено ОСОБА_3 , майно реалізовано за 270 100 грн (том 1, а. с. 21-24).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дарувальник подарувв, а обдаровуваний прийняв в дар земельну ділянку, площею 0,1210 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівелькадастровий номер 0722884800:03:001:2060, за адресою: с. Струмівка Луцького району Волинської області, яка належить дарувальнику на підставі свідоцтва на право власності на земельну ділянку, виданого 05 лютого 2020 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Москвичем В. С. (том 1, а. с. 52)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

Щодо вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655,

частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку

з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого

з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного

у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів,

а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують

і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місцепорушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі

№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України:

від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року

у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15,

від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа

як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (див. постанову Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити, зокрема відомості про чинні обтяження майна, зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек).

Заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами, зокрема: копіями документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна; копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження») (пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5).

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом до відповідачів, просив визнати недійсними: електронні торги, протокол проведення електронних торгів, акт про проведення електронних торгів, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, договір дарування.

Як на підставу визнання електронних торгів недійсними, ОСОБА_1 посилався на неправомірні дії державного виконавця, які полягають у передачі на реалізацію земельної ділянки без об`єкта нерухомого майна. Оскільки при підготовці звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки не було враховано наявність на ній зведеного бетонного фундаменту будинку та бетонної огорожі, які є невід`ємними від такого об`єкта нерухомого майна.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті у частині відмови у задоволенні позову щодо визнання електронних торгів недійсними, виходив із необґрунтованості позову у цій частині, оскільки визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Верховний Суд погоджується із вищезазначеним висновком судів попередніх інстанції та додатково зазначає, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Позивач не посилається на будь-які інші порушення організатором торгів норм Порядку, а обґрунтовує свої вимоги діями державного виконавця, які мають самостійний спосіб оскарження. Будь-яких аргументів з приводу порушень підготовки та проведення електронних торгів позовна заява не містить.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16 (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, скористався своїм правом на їх оскарження порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року скарга

ОСОБА_1 була залишена без розгляду з підстав пропуску строку (справа

№ 161/21365/19). ОСОБА_1 не оскаржував ухвалу суду до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що оцінка щодо незавершеного будівництва та огорожі не була державним виконавцем визначена не свідчить, що заявник касаційної скарги не міг оскаржити до суду бездіяльність державного виконавця.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними: протоколу проведення торгів, акта державного виконавця про проведені електронні торги про реалізацію арештованого майна, свідоцтва про придбання майна та договору дарування

Верховний Суд ураховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 727/10017/18 (провадження № 61-7337св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови

у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження

№ 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі

№ 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а

не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину,

а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора

у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів, акта реалізації предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з електронних торгів договору та дарування у зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсними електронних торгів, як похідної вимоги. Це невірно.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що вимоги позивача про визнання недійсними: протоколу проведення електронних торгів, акта реалізації предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та договору дарування є неналежними (неефективними) способами захисту. У зв`язку з цим у задоволенні вказаних вимог належало відмовити саме з цієї правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі

№ 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі

№ 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня

2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої та додаткової постанови суду апеляційної інстанцій

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надали належну правову оцінку доказам, наданим відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, правильно застосували відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахували судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

При цьому, судом першої інстанції було враховано заперечення позивача та його представника щодо відмови ОСОБА_3 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу (том 1, а. с. 214-216). До суду апеляційної інстанції від позивача не надійшло заперечень щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь відповідача чи клопотання щодо зменшення їх розміру.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув заяву представника ОСОБА_3 про ухвалення додаткового судового рішення без повідомлення позивача чи його представника та без надіслання їм копії заяви з додатками, чим позбавив можливості подати клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, є безпідставними. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення з відповідними доказами було надіслано стороні позивача (том 2, а. с. 78).

По суті доводи зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування додаткового судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги по суті позовних вимог

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але оскаржені рішення судів попередніх інстанції частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення у частині позовних вимог про визнання недійсними: протоколу проведення торгів, акта державного виконавця про проведені електронні торги про реалізацію арештованого майна, свідоцтва про придбання майна та договору дарування змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення та додаткове рішення суду першої і додаткову постанову апеляційної інстанцій - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 травня

2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, у решті судові рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 22 травня 2023 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець