Рішення

від 19.02.2024 по справі 420/31141/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/31141/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 , поштова скринька НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: 67771, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Біленьке) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 13 листопада 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 , поштова скринька НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), відповідно до якої позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно.

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100.

Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.

Вказаною ухвалою відповідача зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження надати суду інформацію щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно; розрахунковий лист на дату звільнення із зазначенням суми виплаченої позивачу перед звільнення та коли саме; докази виконання рішення суду по справі № 420/8558/21 із зазначенням суми та коли виплачено та докази виконання рішення суду по справі № 420/9811/22 із зазначення суми та коли виплачено; довідку про середньоденний заробіток за два місяці перед звільненням позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходила військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_3 , та 10.04.2018 року відповідно до наказу начальника 1513 артилерійського складу боєприпасів Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 33дск від 10.04.2018 року була звільнена з військової служби.

Позивач зазначила, що у період проходження військової служби їй не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовився у добровільному порядку нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період, позивач звернулась до суду із відповідним позовом, та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року у справі № 420/8558/21 позов було задоволено.

Позивач зазначила, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року у справі № 420/8558/21, 15.01.2021 року їй надійшли кошти в сумі 4413,48 грн.

Не погодившись із базовим місяцем, взятим для розрахунку нарахованої індексації грошового забезпечення, позивач знову звернулась до суду, та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 року у справі № 420/9811/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Також позивач зазначила, що 25.10.2023 року на виконання рішення суду у справі № 420/9811/22 відповідачем виплачено 77935,17 грн.

Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.04.2018 року, а виплата при звільненні здійснена 25.10.2023 року, позивач вважає, що відповідачем затримано розрахунок при звільненні.

З наведених підстав позивач звернулась із заявою до відповідача з проханням виплатити середній заробіток за затримку при звільненні, але відповідач листом відмовив позивачу.

Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Копія ухвали надіслана на електронну пошту відповідача, 16 листопада 2023 року, що підтверджено звітом про доставку.

Проте станом на 15 січня 2024 року до суду не надано ані відзив на позовну заяву, ані витребувані судом докази.

Тому ухвалою від 15 січня 2024 року повторно витребувано від Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) інформацію щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно; розрахунковий лист на дату звільнення із зазначенням суми виплаченої позивачу перед звільнення та коли саме; докази виконання рішення суду по справі № 420/8558/21 із зазначенням суми та коли виплачено та докази виконання рішення суду по справі № 420/9811/22 із зазначення суми та коли виплачено; довідку про середньоденний заробіток за два місяці перед звільненням позивача, та надати до суду протягом п`яти днів з дати отримання копії вказаної ухвали, копії яких надіслати позивачу. Зупинено провадження у справі до отримання копії витребуваних судом доказів.

До суду 29 січня 2024 року від відповідача разом із супровідним листом (вхід. № 3997/24) надійшли витребувані судом копії документів, а саме: розрахунковий лист позивача при звільненні, платіжне доручення № 215 від 22 квітня 2022 року на суму 4435,66 грн та платіжна інструкція № 1206 від 24.10.2023 року на суму 77935,17 грн, довідка розрахунок від 23.01.2024 року № 125 про розмір середньоденного заробітку із розрахунку при звільненні.

У супровідному листі відповідач надав пояснення, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку ОСОБА_1 при звільненні не відбулась у зв`язку з відсутністю відповідного судового рішення.

Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року поновлено провадження у справі зі стадії, на якій було зупинено.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено паспортом громадянина України.

Відповідно до витягу з наказу начальника 1513 артилерійського складу боєприпасів Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) № 33дск від 10.04.2018 року старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

Згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 10.04.2018 року № 97 старшого солдата ОСОБА_1 10 квітня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року у справі № 420/8558/21, позивачу надійшли кошти в сумі 4413,48 грн., що також підтверджується платіжним дорученням № 215 від 22 квітня 2022 року на суму 4435,66 грн. як індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Також матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 року у справі № 420/9811/22, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, позивачу було нараховано індексацію грошового забезпечення на суму 77935,17 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №1206 від 24 жовтня 2023 року та перераховано на картковий рахунок позивача 25.10.2023 року в сумі 77 935,17 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернулась із заявою від 26.10.2023 року до відповідача з проханням виплатити середній заробіток за затримку при звільненні з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року.

Листом від 06 листопада 2023 року № 1788 Військова частина НОМЕР_3 відмовила позивачу у задоволенні її заяви, з посиланням на відсутність в достатньому об`ємі бюджетних асигнувань.

Відповідно до розрахункового листа старшого солдата ОСОБА_1 суд встановив, що у квітні 2018 року позивачу виплачено разом: 122 968,23 грн.

Відповідно до довідки розрахунку від 23.01.2024 року № 125 про розмір середньоденного заробітку із розрахунку при звільненні, сума середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (лютий 2018 року, березень 2018 року) становить 282,56 грн.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сукупний аналіз наведених норм права доводять, що індексація грошового забезпечення є невід`ємною складовою грошового забезпечення та підлягала виплаті при звільненні позивача.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.

Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинної на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року у справі № 420/8558/21, позивачу виплачено суму 4435,66 грн. як індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2022 року у справі № 420/9811/22, позивачу перераховано на картковий рахунок позивача 25.10.2023 року суму 77 935,17 грн як індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року.

Таким чином, повний розрахунок із позивачем відповідачем був здійснений 25.10.2023 року, та тому відповідачем затримано розрахунок з позивачем з 11.04.2018 року по 24.10.2023 року на 2023 календарні дні.

Сторонами не заперечується, що у день звільнення позивача, йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в редакції чинної на час здійснення виплати індексації грошового забезпечення, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За таких встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно, є правомірними та належать задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2018 року по 24.10.2023 року включно, оскільки виплата середнього заробітку є мірою відповідальності саме за затримку. Суд зазначає, що 10 квітня 2018 року відповідач повинен був здійснити повний розрахунок позивача при звільненні, тому у цей день ще не виникло затримки у розрахунку, а 25.10.2023 року відповідачем вже було виконано цей обов`язок, що виключає застосування відповідальності за цей день.

Стосовно позовних вимог зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2018 року по 25.10.2023 року включно відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100, суд зазначає таке.

Статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Тому наведені позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток є безпідставними та не належать задоволенню.

Належним способом захисту прав є стягнення з відповідача на користь визначеного судом розміру відшкодування за час затримки, тому керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні на користь позивача, але із зменшенням його розміру, виходячи з такого.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 Верховний Суд з питання застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України зробив такі висновки:

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку…> (п. 59-61 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 ).

Враховуючи, що позивачу було не виплачено лише частину із тих сум, які мав виплатити відповідач при його звільненні, суд вважає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 є релевантні до спірних правовідносин.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і зазначила, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Повертаючись до обставин у цій справі, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні: 282,56 грн х 2023 календарні дні= 571 618,88 грн., але така сума є неспівмірною з сумою, яка не була виплачена позивачу із затримкою та має бути зменшена з урахуванням вищевикладених у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц критеріїв та порядку розрахунку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.

Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.

Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом з цим, суд враховує, що на дату звільнення між сторонами не існував спір з питань виплати індексації грошового забезпечення, позивач вперше звернувся до суду у 2021 році, тобто через три роки після звільнення.

У свою чергу відповідач демонстрував добровільність виконання судових рішень.

Тому оцінюючи у сукупності обставини у справі, суд вважає, що достатнім та співмірним розміром середнього заробітку за затримку буде сума 30000 грн, яка належить стягненню на користь позивача з урахуванням обов`язкових відрахувань.

Так, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на його користь.

Також у зв`язку з тим, що судові витрати пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать відшкодуванню за рахунок державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 , поштова скринька НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: 67771, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Біленьке) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: 67771, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Біленьке) щодо невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 , поштова скринька НОМЕР_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2018 року по 24.10.2023 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: 67771, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Біленьке) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.04.2018 року по 24.10.2023 року включно в розмірі 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійки) з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко